9.1. Сутність ринкової саморегуляції та методів державного регулювання цін
Механізм вільного ціноутворення є головною ознакою ринкових відносин. Ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, які встановлюються суб’єктами ринку в умовах конкуренції з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції та інших факторів, зумовлених дією об’єктивних законів ринку.
У міжнародній практиці ступінь розвитку вільного ціноутворення суттєво відрізняється на різних видах ринків. Так, на ринку готельних і туристичних послуг в основному застосовуються вільні ціни та договірно-контрактне ціноутворення, тоді як на ринку енергетичних ресурсів — ціноутворення, що здійснюється під безпосереднім державним (муніципальним) контролем.
В умовах вільного та договірно-контрактного ціноутворення ринок функціонує як саморегульована система, яку визначають три взаємопов’язані і взаємозалежні складові — попит, пропозиція, ціна.
Пряме втручання держави у функціонування будь-якої з цих трьох складових порушує усталений зв’язок між ними, руйнує ринок, а тому вважається неприпустимим. Ціни встановлюються й регулюються суб’єктами ринку в основному через попит та пропозицію у певних межах: максимальна ціна визначається рівнем попиту споживачів на товари чи послуги, а мінімальна — розміром індивідуальних витрат виробництва та реалізації товарів і послуг.
Але ринок — це не лише цілісна система з високим ступенем взаємозв’язку її складових. Як система, складові якої перебувають у постійному русі, ринок потребує постійного регулювання. Внутрішні пропорції складових ринку забезпечуються в основному шляхом його саморегулювання.
Головна мета внутрішнього саморегулювання ринку — встановлення ринкової рівноваги між обсягом попиту і пропозиції послуг.
Ціна ринкової рівноваги — це ціна, що врівноважує попит і пропозицію на ринку й встановлюється за повної їх відповідності. На схемі представлені основні принципи формування ціни попиту та ціни пропозиції товару на конкурентному ринку.
Схема 16. Принципи формування ціни попиту та ціни пропозиції товару (послуги) на конкурентному ринку
Але ціна ринкової рівноваги як кінцева мета ринкової саморегуляції на ринку встановлюється рідко, враховуючи, що складові ринку перебувають у постійному русі й потребують постійного регулювання.
Регулювання цін на товари і послуги конкурентного ринку методом ринкової саморегуляції здійснюється на основі детального дослідження попиту, його цінової та нецінової еластичності та інших принципів формування ціни попиту та ціни пропозиції.
Але механізм саморегулювання ринку товарів і послуг не дозволяє повною мірою оптимізувати його розвиток та забезпечити максимальний ефект діяльності його учасників, тому що не в змозі самостійно подолати негативні тенденції, пов’язані з монополістичною діяльністю його учасників та активним впливом інших факторів зовнішнього середовища.
У зв’язку з ним розрізняють діві системи регулювання ринку:
• систему ринкової саморегуляції;
• систему державного регулювання.
Предметом державного регулювання ринку насамперед є прийняття законів, які, з одного боку, гарантували б рівноправні умови для всіх функціонуючих на ринку суб’єктів, надавали б їм економічної свободи, ставали б на перешкоді монополізму, недобросовісної конкуренції, а, з іншого, — дозволяли б поповнювати державний бюджет, вирішувати соціальні проблеми, підвищувати якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг. Значна роль належить державі саме в регулюванні цін на товари й послуги як економічними, так і адміністративними методами.
Схема 17. Методи проведення державної політики в галузі ціноутворення
У нашій країні на певних етапах її розвитку застосовувались різні методи проведення державної цінової політики для стабілізації економіки через зміни у системі ціноутворення, а саме:
• зниження цін при відносно невеликих темпах зростання доходів населення. Така політика проводилась в нашій країні у 1947 - 1954 pp.,
коли зниження цін здійснювалось щорічно або кілька разів на рік. Така політика сприяла нарощуванню темпів економічного зростання та відбудові народного господарства у післявоєнні роки;
• зростання грошових доходів населення й насамперед заробітної /плати при відносно стабільних цінах або при їх незначному зростанні, що було характерним для періоду з середини І50-х років і до 1990 p., але негативний фактор збереження постійних цін полягав у тому, що при тривалому періоді їх існування відбувався відрив ціни від реальної вартості товару, від пропорцій світових цін, а відтак ціни перестали виконувати свої функції;
• зростання роздрібних цін за темпами, які значно випереджали темпи зростання грошових доходів населення. Цей процес у країні було запроваджено з 1992 р. з метою вилучення зайвих грошових коштів у населення для того, щоб привести їх у відповідність до реальної матеріально-речової маси. Крім того, необхідно було захистити національний ринок, враховуючи впровадження вільних цін Росії. Але при цьому стрімке зростання інфляції призвело до зниження життєвого рівня населення, падіння обсягів виробництва та підвищення соціальної напруги.
Слід підкреслити, що з 1992 р. в Україні впроваджена лібералізація цін без створення відповідних умов, насамперед, за відсутності вільної конкуренції й монополістичного становища багатьох підприємств, що дало їм право встановити надмірно високу норму рентабельності. Деякі підприємства за рахунок зростання цін намагались «залатати» всі прорахунки у своєму господарстві, і в результаті, зростання цін призвело до різкого спаду виробництва та зниження життєвого рівня населення.
Нові ціни в ході «лібералізації» не стали вільними, їх диктували монополістичні структури. Якщо раніше цей процес контролювала держава, то тепер все було віддано на відкуп керівникам монополістичних підприємств і об’єднань.
Перехід до ринкових відносин в Україні передбачає, насамперед, створення умов для конкуренції, а для цього потрібно завершити демонополізацію економіки через роздержавлення й приватизацію державної власності. Крім того, як свідчить досвід, вільні ціни успішно функціонують там, де існують не лише умови для розвитку конкуренції, але й постійно підтримується рівновага між попитом і пропозицією. Таким чином, можна сформулювати цілі та пріоритети національної цінової політики України в період становлення ринкових відносин.
Схема 18. Цілі та пріоритети національної цінової політики України в період становлення ринкових відносин
В перші роки переходу до ринку в Україні, коли відбулась значна розбалансованість економіки, роль держави полягає у створенні та забезпеченні нормальних умов ринкового розвитку. На це спрямована підтримка підприємництва, прийняття антимонопольного законодавства та інших рішень, в тому числі спрямованих на встановлення товаровиробниками оптимальних цін, надання їм методичної допомоги, розробка правових норм щодо ціноутворення. Головна мета державного регулювання цін в Україні — запобігти інфляційному зростанню цін, яке може виникнути через стрімке зростання цін на сировину та паливо, монополізм виробників; сприяти поширенню нормальної конкуренції, зорієнтованої на використання досягнень науково-технічного прогресу. Важливим завданням є також досягнення певних соціальних гарантій, зокрема, підтримання прожиткового мінімуму, забезпечення можливості отримання достатньої кількості товарів і послуг першої необхідності.
Слід відмітити, що згідно з Законом «Про ціни і ціноутворення» в Україні, як і в інших країнах світу, діють вільні ціни (встановлені підприємцями самостійно), регульовані ціни (ті, що мають певні обмеження: встановлений державою граничний рівень рентабельності чи торговельних надбавок, зміна яких підлягає декларуванню тощо) та фіксовані ціни (ті, що встановлюються органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування — переважно на продукцію природних і штучних монополій). І хоча в умовах ринкових відносин переважають вільні ціни, їх не можна вважати цілком вільними, враховуючи, що значна частка в ціні належить загальнодержавним та місцевим податкам і зборам. Крім того, слід враховувати, що ціни на продукцію, товари і послуги різних галузей народного господарства тісно взаємопов’язані й взаємозумовлені та складають єдину систему народногосподарських цін. Так, підвищення цін в базових галузях промисловості, наприклад, в електроенергетиці, миттєво відбивається в цінах на споживчі товари і послуги, а через деякий час повертається до базових галузей у вигляді інфляційного зростання цін на сировину. '
Слід підкреслити, що важливим фактором диференціації цін на товари і послуги та водночас важливим інструментом державного регулювання цін є сертифікація товарів і послуг — встановлення їх відповідності певним якісним параметрам.
Розглянемо особливості державного регулювання цін на споживчі товари й послуги, в тому числі на послуги гостинності та туризму в Україні та в інших країнах світу.
