Розробка туру в Болгарію
Економічне обгрунтування проекту туру
Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністюпродукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінкимайбутнього попиту.
Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, томуперелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотілазупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки ввітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.
Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні навитрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витратна створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відноснолегкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високихпостійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонуютьна ринку конкуренти.
Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом івизначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладенихінвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратахбізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, щоінвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливаютьна ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.
Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару тазапланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаютьсядосягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту,одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб невтрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потребтуристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.
Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучкимціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежностівід часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірмипрактикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментівв залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад,студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання аботранспорт.
“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низькогорівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна вданому випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги наринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, якіпрагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації тазміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується досередньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.
Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги.
Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:
1. Ціна “нетто”, в тому числі:
вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;
непрямі податки на окремі види послуг.
2. Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:
поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;
прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;
комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;
сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.
3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.
Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг іціни туру використовується два варіанти цін :
Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;
Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.
Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі видипослуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість,готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартостіпакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговуваннятуристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни “нетто”додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньоїдіяльності.
Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора,всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншимпосередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів ітуристичних груп, суму ПДВ.
Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначаєтьсяза формулою:
Ц = (((Ві + (Ні) + (Вп + П + К + Вчі + (Зн(к))(1,2(/Чт,
де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;
(Ві – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором,грн.;
(Ні – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;
Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;
П – прибуток туроператора, грн.;
К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує турпакети (без урахування ПДВ);
Вчі – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів,грн.;
(Зн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;
Чт – чисельність туристів у групі, осіб;
1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість змаржинального доходу.
Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці
(грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошовіодиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку,вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру. Від величинивартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить,наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.
Комплексна ціна туру має змінні елементи — так звані прямі змінні витрати
(ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни
«брутто».
У міжнародній практиці використовують такі варіанти:
ціна пакета на одного туриста;
ціна пакета на групу туристів;
диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.
Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від діленнязагального обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданихтуродіб.
При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізмціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулюванні цінизакордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи —частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять задіючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті,
(найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі приреалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються,туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру внаціональній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем іконвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту длярозрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.
Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, колиоплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, щоподовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточноїціни часто додає певну валютну надбавку, що у більшості нині діючих фірмоцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.
Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди зіноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуютьсявсі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, підстави дляплатежів тощо.
Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних,комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм навиробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові:
Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він
де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми — ЗО - 35%;
Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;
Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;
Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;
Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.
Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату звідрахуваннями на соціальні заходи.
Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяльності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягомпродажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми.
Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників, а саме:
• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;
• сума умовно-постійних витрат;
• середня ціна туру.
Туристична путівка до Болгарії стоїть в середньому близько $300 на тиждень (у липні-серпні) і $400 на два тижні. У червні і вересні - на $30-60 дешевше. Середні умови - це мешкання в готелі 3*. Путівка в готель 5* при мешканні в двомісному номері коштує $400-600. Наприклад, в готелі "Гранд-Варна" 5* з термальними басейнами - $620.
Якщо брати саме тур «Скарби Болгарії», вартість цього рекреаційного туру на людину при двомісному розміщенні: 570 - 580 євро (в залежності від місяця, в якому тур буде здійснюватися).
Доплата за одномісне розміщення: 75 євро.
Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, томуперелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотілазупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки ввітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.
Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні навитрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витратна створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відноснолегкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високихпостійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонуютьна ринку конкуренти.
Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом івизначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладенихінвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратахбізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, щоінвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливаютьна ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.
Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару тазапланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаютьсядосягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту,одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб невтрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потребтуристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.
Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучкимціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежностівід часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірмипрактикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментівв залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад,студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання аботранспорт.
“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низькогорівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна вданому випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги наринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, якіпрагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації тазміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується досередньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.
Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги.
Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:
1. Ціна “нетто”, в тому числі:
вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;
непрямі податки на окремі види послуг.
2. Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:
поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;
прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;
комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;
сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.
3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.
Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг іціни туру використовується два варіанти цін :
Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;
Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.
Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі видипослуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість,готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартостіпакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговуваннятуристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни “нетто”додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньоїдіяльності.
Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора,всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншимпосередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів ітуристичних груп, суму ПДВ.
Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначаєтьсяза формулою:
де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;
(Ві – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором,грн.;
(Ні – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;
Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;
П – прибуток туроператора, грн.;
К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує турпакети (без урахування ПДВ);
Вчі – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів,грн.;
(Зн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;
Чт – чисельність туристів у групі, осіб;
1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість змаржинального доходу.
Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці
(грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошовіодиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку,вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру. Від величинивартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить,наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.
Комплексна ціна туру має змінні елементи — так звані прямі змінні витрати
(ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни
«брутто».
У міжнародній практиці використовують такі варіанти:
ціна пакета на одного туриста;
диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.
Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від діленнязагального обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданихтуродіб.
При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізмціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулюванні цінизакордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи —частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять задіючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті,
(найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі приреалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються,туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру внаціональній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем іконвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту длярозрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.
Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, колиоплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, щоподовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточноїціни часто додає певну валютну надбавку, що у більшості нині діючих фірмоцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.
Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди зіноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуютьсявсі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, підстави дляплатежів тощо.
Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних,комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм навиробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові:
Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він
де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми — ЗО - 35%;
Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;
Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;
Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;
Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.
Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату звідрахуваннями на соціальні заходи.
Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяльності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягомпродажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми.
Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників, а саме:
• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;
• сума умовно-постійних витрат;
• середня ціна туру.
Туристична путівка до Болгарії стоїть в середньому близько $300 на тиждень (у липні-серпні) і $400 на два тижні. У червні і вересні - на $30-60 дешевше. Середні умови - це мешкання в готелі 3*. Путівка в готель 5* при мешканні в двомісному номері коштує $400-600. Наприклад, в готелі "Гранд-Варна" 5* з термальними басейнами - $620.
Якщо брати саме тур «Скарби Болгарії», вартість цього рекреаційного туру на людину при двомісному розміщенні: 570 - 580 євро (в залежності від місяця, в якому тур буде здійснюватися).
Доплата за одномісне розміщення: 75 євро.