Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання / Навч. посібник. — К.: Знання України, 2002. - 358 с.

У світовій практиці використовуються методи державного впливу на ціни на основі антимонопольних законів та законів про недобросовісну торгівлю, цінову рекламу та ін. Державне регулювання цін передбачає заходи законодавчого та судового характеру. В одному випадку ціноутворення в державі регламентується законами, у другому — розпорядженнями державних та місцевих органів влади, у третьому — ті або інші суперечні питання вирішуються в судовому порядку. В усіх цих випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, які є обов’язковими для учасників ринку. Насамперед державному регулюванню

підлягають ціни на продукцію та прслуги підприємств-монополістів як державної, так і недержавної форми власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги та квартирну плату, послуги зв’язку та ін. У кризових ситуаціях державні органи встановлюють граничні ціни на товари підвищеної соціальної значимості як для підприємств державної власності, так і недержавного сектора (хліб та хлібобулочні вироби, масломолочну продукцію, дитяче харчування тощо). Так, у перші повоєнні роки в країнах Західної Європи та Японії в умовах гострого дефіциту споживчих товарів і послуг широко використовувалось регулювання цін у поєднанні з нормованим розподілом продуктів першої необхідності. Однак у подальшому західні країни повністю відмовились від державного встановлення цін, оскільки воно порушувало дію ринкового механізму. Світова практика має достатньо прийомів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджуються рішенням міждержавних органів (встановлення цін на вугілля та на чорний метал Європейським об’єднанням вугілля та сталі, цін на нафту; закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію — країнами ЄС та ін.).

До економічних методів регулювання цін належить встановлення диференційованих розмірів цінових податків — податку на додану вартість мита та акцизного збору. Звільнення окремих товарів від ПДВ, а також зміна ставок цього податку на ті або інші товари дозволяють ефективно впливати на структурні зміни та розвиток виробництва в необхідних напрямах. У більшості країн встановлено перелік підакцизних товарів та розміри акцизного збору, які відчутно впливають на ціни. Мета такого втручання держави у ціноутворення — регулювати споживання товарів, захищати вітчизняних виробників, регулювати прибуток товаровиробників у разі значної різниці між цінами та собівартістю продукції, поповнювати бюджет держави. Деякі галузі промисловості вимагають постійної державної підтримки (наприклад, вугільна) у формі дотаційних виплат виробникам або споживачам. Велике значення має державне регулювання цін у зовнішній торгівлі. Підприємства — суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності визначають контрактні ціни на договірній основі з урахуванням попиту та пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатись відповідно до індикативних цін, які встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків України. Нині в країнах з ринковою економікою і в тих, що переходять до ринкових відносин, посилюється вплив держави на ціноутворення й одночасно підтримується розвиток ринково-конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості,

переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в цих країнах має загальні риси, основою яких є зміна економічних функцій держави.

Вивчення досвіду зарубіжних країн дозволяє зрозуміти закономірності й тенденції ціноутворення та використовувати отриманні знання при формуванні цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку. У більшості країн створена правова база щодо державного регулювання цін у формі законодавчих актів, що регламентують порядок та методологію ціноутворення.

До методологічних аспектів регулювання механізму ціноутворення в розвинутих країнах належать:

• розробка державними органами загальних принципів встановлення

Цін;

• встановлення конкретних цін на товари й послуги, які мають для національної економіки стратегічно вирішальне значення;

• пряме регулювання цін у сфері природних та штучних монополій; здійснення державного контролю за цінами.

На сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні доцільно скористатись досвідом регулювання цін в умовах інфляції та кризових явищ в економіці таких економічно розвинутих країн, як США, Японія, Франція, Великобританія та інших (табл. 24).

Таблиця 24

Міжнародний досвід державного регулювання цін

Зміст державного регулювання цін на споживчі товари та послуга в умовах інфляції та кризових явищ в економіці

США

Помітне зростання оптових та роздрібних цін на ринку країни відбулося у 70-х роках XIX ст., що зумовило необхідність модифікації економічної стра­тегії країни. Першою природною реакцією держави на інфляцію було прийняття рішень щодо впровадження методів прямого регулювання цін, встановлення прямого контролю над цінами та заробітною платою. Не маючи альтернативної програми непрямого регулювання економіки Президент країни прийняв рішення про пряме замороження цін та заробітної плати, що сприяло тимчасовій стабілізації економіки, але досить швидко виявились негативні наслідки: обмеження міжгалузевого перебігу капіталів гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів, що змусило адміністрацію відмовитись від прямого кон­тролю над цінами. У наступні роки спроби прямого регулювання цін стосувались лише внутрішніх цін на енергоносії шляхом замороження оптових цін на нафту, нафтопродукти та природний газ залежно від зростання

імпортних цін на них. Це теж мало негативні наслідки для економіки: відсутність зацікавленості видобувних корпорацій у розробці нових родовищ нафти та природного газу сприяла збільшенню імпорту нафти у США, незважаючи на зростання світових цін. Тому, відмінивши контроль над внутрішніми цінами на нафту та нафтопродукти на початку 80-х років XX ст., американський уряд розпочав активно використовувати ринкові методи непрямого регулювання економіки. Такий підхід мав стабілізуючий вплив на економіку. Нині темпи інфляції у США не перевищують 4% на рік. Пряме державне регулювання цін застосовується лише у галузях, на які поширюється положення антитрестівського регулювання. Спеціальні комісії встановлюють тарифи на використання електроенергії та деяких комунікаційних послуг. Контроль за цінами здійснюють антитрестівське управління Міністерства юстиції та Федеральна торгова комісія. Всього у США держава регулює близько 10% цін.

ЯпоніяУ країні існує особливий урядовий орган — Бюро цін, управління та економічного планування. До його функцій належать: • контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, дослідження рівня та динаміки цін на товари;• розробка заходів щодо підтримання попиту на необхідному рівні;• вивчення тенденцій щодо динаміки і структури обсягів попиту та пропозиції. Держава регулює ціни на рис, водо- та теплопостачання, електроенергію тамедичне обслуговування. В цілому регулюється близько 20 % цін на товари і послуги. Законодавство Японії забороняє встановлювати як монопольно високі, так і монопольно низькі ціни, які мають на меті витіснення конкурентів з ринку (цінова дискримінація). Існують також обмежувальні норми щодо одночасного підвищення цін.

ФранціяНезважаючи на визнання загальних принципів вільного встановлення цін в умовах ринкового господарювання, до повноважень держави входить пряме регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, природний газ, електро­енергію, транспортні послуги. Державний сектор в економіці Франції має невелику питому вагу у ВНП і включає галузі природних монополій (газову промисловість, електроенергетику, транспорт), а також деякі галузі, які пра­цюють у режимі ринкової конкуренції (наприклад, національний та комер­ційний банки, страхові компанії). У першому випадку держава визначає всі економічні параметри діяльності галузей монополістів, у т. ч. обсяг інвестицій, оплату праці та ціну на газову продукцію; в другому - держава мінімально впливає на економічні параметри діяльності цих галузей з метою активізації розвитку конкуренції. Така специфіка економіки Франції визначила спів­відношення між регульованими та вільними цінами на товари та послуги: приблизно 20 % цін регулюються державою, а інші 80% знаходяться в режимі вільного ринкового ціноутворення.

Слід відзначити, що Франція є однією з не багатьох промислово розвинутих країн, де до нині зберігся (частково) жорсткий режим державного регулювання цін. Жорсткий контроль над цінами, який існував у Франції протягом майже 40 років (1947 - 1986), сприяв стабілізації економіки країни на етапі низької загальносвітової кон'юнктури та активізації інфляційних явищ. Після проголошення лібералізації цін виникла необхідність зміни структури державних органів регулювання цін. До 1986 р. у складі Міністерства плану­вання й фінансів органи ціноутворення були представлені самостійним депар­таментом, а згодом він був перетворений у департамент розвитку конкуренції, до якого увійшли на правах відділу органи державного регулювання цін.Нині у Франції існує близько 3000 державних контролерів ціноутворення, які є співробітниками відділу державного регулювання цін та цінової конкуренції департаменту по конкуренції Міністерства планування та фінансів, галузевих міністерств та 100 департаментів. У великих містах штат контролерів складає 10-12 осіб. Основним завданням державних контролерів є здійснення контролю за дотриманням правил, встановлених державою щодо цін. Контролери мають право складати акти про порушення механізму ціноутворення та передавати справи під фінансовий трибунал, який приймає рішення про застосування санкцій до юридичних осіб у зв’язку з порушенням ними цінового законодавства.

ІспаніяДержава здійснює контроль та регулювання цін на торари першої необхід­ності, а також на товари та послуги, виробництво яких монополізоване. Пере­лік товарів та послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується як під­приємств державного сектора економіки, так і приватних компаній.Контроль над формуванням цін здійснюється Вищою радою з питань ціноутворення при Міністерстві економіки та фінансів, яка є виконавчим органом Урядової комісії з економічних питань.Державне регулювання цін має такі форми:* Дозвільні ціни. Державне, або приватне підприємство, передбачаючи підви­щення цін на конкретний товар чи послугу, відправляє повідомлення до Вищої ради з питань ціноутворення і після отримання дозволу від урядової комісії має право підвищити ціни. Такі ціни встановлюються на електрет енергію, газ, бензин, керосин, дизельне пальне, нафту та інші види палива; соєве масло; фармацевтичні товари; послуги страхування у сільському господарстві; поштові та телеграфні послуги; послуги телефонного зв’язку; залізничні, автомобільні пасажирські та вантажні перевезення; морські пасажирські перевезення в межах країни, а також авіатранспорті переве­зення.• Повідомлені ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилізоване молоко, олія, фуражне зерно, мінеральні добрива, відбувається лише за умови

повідомлення Вищої ради з питань ціноутворення за один місяць до плано­ваного підвищення.• Місцеві ціни. Підвищення цін на водопостачання, міські пасажирські пере­везення, медичні послуги здійснюється за рішеннями провінційних цінових комісій.За останні роки в країні перелік товарів та послуг, ціни на які підлягають державному регулюванню, значно скоротився. Питома вага встановлених безпосередньо державою та регульованих цін у загальній споживчій структурі товарів і послуг складає близько 10 %.

ГреціяДержавне регулювання здійснюється як шляхом прямого встановлення цін та контролю за їх дотриманням, так і проведенням цінової політики на певних етапах розвитку країни у межах загальноекономічної політики або в окремих галузях економіки. Ціни приблизно 20 % споживчих товарів та послуг регулюються державними органами. Правовою основою регулювання цін є затверджений у 1989 р. «Кодекс ринкового регулювання», згідно з якого усі товари та послуги, що підпадають під цінове регулювання, поділяються на дві групи:I група — товари та послуги, встановлення цін на які належить до урядових повноважень та компетенції інших державних і частково недержавних орга­нізацій. Це сільгосппродукти масового виробництва (пшениця, тютюн, род­зинки), тарифи на електроенергію, цивільний транспорт, зв’язок та поштові відправлення, авіатранспорт та деякі інші послуги. Вирішення питань про зміну цін на зазначені товари та послуги покладене на Міжміський комітет з питань доходів, який очолює міністр національної економіки. До складу комітету входять міністри органів промисловості, сільського господарства, торгівлі, праці, охорони здоров’я та ін.II група — всі інші товари та послуги. Регулювання цін на них здійснює Міністерство торгівлі. Водночас передбачене делегування виконавчих повно­важень (цілком або частково) місцевим органам влади. Однак останні відіграють допоміжну роль, оскільки їхні рішення не мають юридичної сили без підтвердження міністра торгівлі.Цікаво відмітити, що з 1987 р. розмір орендної плати за житло встанов­люється державою, хоча майже весь житловий фонд є приватною власністю. Вона визначається з урахуванням вартості земельної ділянки, ступеню зносу будівлі та коефіцієнту поверховості. Ціни встановлюються на 2-річний термін.Контроль за дотриманням встановлених цін та збір інформації про рівень ринкових цін здійснює спеціальний відділ Міністерства торгівлі. До складу міністерства входить також спеціальна служба — ринкова поліція, яка система­тично здійснює контроль за цінами на ринках та в магазинах. За порушення правил формування цін або правил конкуренції Комітет по конкуренції уповноважений приймати рішення про сплату штрафів у розмірі від 300 До 30 тис. дол. США.