Індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні тур продукту, здатного задоволь няти потреби населення у проведенні дозвілля, у подорожах, відпо чинку та оздоровленні шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.
Елементами туристичної індустрії є підприємства та установи, мета функціонування яких - задоволення певних туристичних по треб (мотиваційних, змістовних, комфортності, атракції (притягу вання) тощо).
У сучасному світовому господарстві туристична індустрія впев нено утримує провідні позиції. Особливо швидкими темпами вона розвивається тоді, коли відсутні або вичерпані природні та соціально-економічні передумови для розвитку промисловості чи сільсько го господарства.
Туристична індустрія об’єднує різнорідні галузі та види діяль ності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери. Головною проблемою при віднесенні окремих видів діяльності до туристичної індустрії є вибір класифікаційних ознак. Економічна діяльність, пов’язана з туризмом, традиційно визначається з точки зору попиту, споживання товарів і послуг відвідувачами та витрат, які вони несуть. При такому підході індустрія туризму - збірна сфера, яка охоплює різні види господарської діяльності, оскільки туристи мають витрати у всіх секторах туристичного обслуговуван ня. Доповнення такого підходу критеріями відбору видів економіч ної діяльності, а саме: масштабом і концентрацією виробництва, спеціалізацією, переважаючим напрямом туристичних витрат, доз воляє точніше окреслити сферу індустрії туризму. При цьому до цільно виокремити такі складові сфери індустрії туризму:
• розміщення;
• перевезення;
• харчування;
Рис. 1.1. Структура туристичної індустрії
• реалізація послуг;
• дозвілля і розваги;
• лікування та оздоровлення.
Компонентна структура туристичної індустрії - це сукупність туристичних галузей, окремих секторів і видів рекреаційної діяль ності, які розкривають особливості її функціонування і розвитку в межах певного географічного простору.
Станом на 01.01.2004 року в туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств, у тому числі: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для коротко термінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств, зокре ма: 3,9 туроператорів і турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 є госпрозрахунковими. Завдяки підвищенню ефективності діяльності підприємств галузі та інтен сифікації праці останніми роками збільшуються обсяги наданих ними послуг.
Готельне господарство - головна складова сектору розміщення туристичної індустрії України. Готельні підприємства перебувають у державній і комунальній, колективній та приватній власності. Пе реважає колективна форма власності, в якій - майже 60% готелів України. Важливим показником ефективності функціонування го тельного господарства є кількість іноземних відвідувачів, що обслу говується, оскільки це - джерело надходження валютних ресурсів.
Україна має одноманітну структуру функціональних типів го тельних засобів (модусів) розміщення, в якій домінують класичні готелі та гуртожитки для приїжджих. Окремі типи підприємств, які поширені в інших країнах,- мотелі, кемпінги, молодіжні бази, готе лі сімейного типу - в Україні достатньо ще не розвинені. Міжнародний досвід свідчить, ідо саме такі підприємства могли б дати суттєвий поштовх розвитку готельного господарства і туристичної індустрії в цілому.
Рівень розвитку сектору розміщення туристичної індустрії Ук раїни має суттєві територіальні диспропорції. На це вказують такі показники, як:
• забезпеченість населення місцями в оздоровчо-рекреаційних закладах;
• загальна місткість модусів розміщення;
• кількість модусів на одиницю площі;
• розподіл об’єктів туристичної інфраструктури за окремими ад міністративно-територіальними одиницями.
Санаторно-курортне господарство належить до важливих ком понентів туристичної індустрії України. Наша країна посідає одне з провідних місць у Європі щодо забезпеченості курортно-лікуваль ними ресурсами (понад 3,2 тис. санаторно-курортних закладів різ ного функціонального призначення). Лікувальний напрям мають 30% з них, решта спеціалізуються на наданні загальнооздоровчих послуг. У державній власності - 25% закладів; у колективній - 58%; комунальній - 8%, а у приватній - 6%.
Щороку в Україні оздоровлюються 3 млн осіб, в тому числі понад З тис. іноземців. Водночас оздоровчий потенціал є значно більшим - потужність оздоровчих закладів використовується лише на 30%, ос новною причиною чого є непристосованість більшості закладів до цілорічного функціонування. Курортні заклади потенційно в змозі прийняти у 2,5-3 рази більше відпочиваючих, а отже, у 2-3 рази під вищити ефективність своєї діяльності, сприяти зайнятості місцево го населення, направляти до бюджету більше відрахувань.
За наявності значного попиту на санаторно-курортні послуги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках щорічний приріст кількості відпочиваючих становить лише один відсоток, одночас но впродовж багатьох років з різних причин не працюють майже 700 закладів, або 20%, це понад 50 тис. ліжко-місць, або 10% загаль ного ліжкового фонду. За функціональним призначенням найбіль ша частка закладів, що не працюють, припадає на заклади відпочинкового профілю - 85%, в тому числі: 79% - бази відпочинку, понад 5% - пансіонати відпочинку, 0,5% - будинки відпочинку. Найбільш поширеними причинами простоювання є: відсутність коштів на експлуатацію закладу - 57%, перебування на капітальному ремонті - 14%, відсутність осіб, які бажають оздоровлюватися,- 6%, відсут ність дозволу СЕС - 7% тощо.
Переважна більшість санаторно-курорних закладів України на дає комплекс послуг, спрямованих лише на організацію рекреацій ного процесу, лікувальний напрям мають близько третини санаторно-курортних закладів.
Кожен із функціональних типів має свої особливості просторо вої локалізації. Бази, пансіонати і будинки відпочинку розташовані на територіях, що відповідають кільком умовам: наявні природні рекреаційно-туристичні ресурси, дво-, тригодинна транспортна до ступність до центру зародження рекреаційних потоків. Санаторії й аналогічні їм заклади розміщуються в районах із запасами природ них лікувальних ресурсів та сприятливими клімато-терапевтичними характеристиками - комфортні иогодо-кліматичні умови, чисте повітря, насичене фітонцидами, ефірними оліями чи іонами солей. Санаторії-профілакторії є структурними підрозділами потужних підприємств та установ, розміщуються в безпосередній близькості від них і приурочені до рекреаційних ландшафтів великих міст чи приміських зон.
Велику роль у динамічному розвитку туризму відіграє сектор транспортних перевезень. Саме він є однією з перших складових при формуванні гостинності й туристичного іміджу країни в цілому.
Сектор розваг в українській індустрії туризму - ще в стані ста новлення.
Високим рівнем розвитку виділяється музейна справа, оскільки Україна має широко розгалужену мережу музеїв, експозиції яких вміщують численні унікальні історичні експонати і художні ше деври.
Основу розвитку туристичної індустрії формують такі суттєві моменти:
• збільшення частки в’їзного туризму;
• зменшення диспропорції між ресурсним забезпеченням і сту пенем його використання;
• пропагування національного туристичного продукту;
• державна підтримка вітчизняного туризму.
Індустрія туризму функціонує як міжгалузевий комплекс завдя ки налагодженим зв’язкам із чи не усіма державними управліннями та службами України. Зокрема, існують зв’язки з такими структу рами, як правова (охоплює законодавчу та нормативну базу, митну та консульську служби), фінансово-економічна (системи оподатку вання і страхування, фінансові взаємовідносини), кадрова (підго товка кадрів для туризму, наукові дослідження тощо). Державна політика полягає в стимулюванні потреб населення в послугах
туризму, в протекціоналізми туристичної діяльності шляхом ство рення правових основ та нормативної бази, сприятливого фінансо вого механізму, проведення фінансово-економічного регулювання, спрощення туристичних формальностей, підготовки кадрів та проведення науково-дослідної роботи у сфері туризму.
Виявом ефективності державної туристичної політики є прибут ковість індустрії туризму та її внесок у національну економіку.
