Відомо, що сільський туризм є одним із найбільш ефективних засобів задоволення рекреаційних потреб населення. Рекреаційна сфера є важливою складовою регіонального розвитку, дозволяє досягнути підвищення добробуту місцевого населення, його оздоровлення, збереження високого рівня охорони природи і довкілля, а також збереження традицій і різноманітних соціальних, культурних цінностей. На сьогодні широким попитом користуються лікувально-санаторна та оздоровча сфери рекреації.
За умови сталого розвитку рекреаційно-туристичного потенціалу в регіоні можна забезпечити більш масштабне і раціональне використання природних можливостей для цілей туристичної галузі, а її раціональна організація принесе значний соціально-економічний ефект, який визначається надходженням додаткових коштів, створенням нових робочих місць, оздоровленням людей, розвитком окремих центрів і територій.
Як зазначає С.П.Гаврилюк, туристсько-рекреаційні фактори є найважливішими" для формування туристичних потоків, оскільки саме вони створюють її неповторність і привабливість для туристів. Тому атрактивність туристів до певного туристського району підвищується за наявності більшої кількості природно-рекреаційних об’єктів. Поганий природно-екологічний стан, слабка реклама та політична нестабільність у регіоні можуть негативно впливати на приїзд туристів, незважаючи на наявність рекреаційних ресурсів [36, с.63].
Земельний кодекс України розрізняє землі оздоровчого (ст. 47) і рекреаційного (ст. 51) призначення. До складу останніх відносять цілу низку земельних ділянок (включаючи, приміром, ділянки, зайняті територіями об’єктів фізичної культури і спорту, будинків рибалок і мисливців та інше, а також ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації). В обох статтях землі безпосередньо пов’язані з рекреаційним їх освоєнням, а сам термін «рекреація» — тільки у кінці 51-ї статті кодексу, без окремого трактування.
У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища України» виділяють курортні і лікувально-оздоровчі (ст. 62) та рекреаційні (ст. 63) зони. І ті, й інші пов’язані з відпочинком, з відновленням людських сил, а розуміння самого терміна «рекреація» не існує. У Законі України «Про природно-заповідний фонд України» зазначені поняття «рекреація» як вид господарської діяльності (ст. 18, ч. 1, п. З) та похідні від нього — «рекреаційна діяльність» (ст. 22), «рекреаційне використання» (ст. 20, 33), «природоохоронна рекреаційна установа» (ст. 20, 23, 37), а трактування їх — відсутні.
Доводиться констатувати, що питання рекреаційного природокористування, включаючи, зокрема, природно-заповідні території та об’єкти, законодавчо не врегульовані. Як зазначає В.І. Гетьман, якщо туризм і мисливство в Україні вже мають порівняно сформоване законодавче і нормативно-правове поле (Закони України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 p., «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18.11.2003 p., «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 p., інструктивно-методичні документи), а курортологія формує його (Закон України «Про курорти» від 05.10.2000 p.), то в сфері рекреації загалом, окрім однієї 22 статті Закону України «Про природно-заповідний фонд України», маємо ще «не підняту цілину». Він вважає, що рекреація (у межах природно-заповідних територій та об’єктів) є системою заходів, пов’язаних з відновленням у визначених згідно з чинним законодавством місцях, витрачених у процесі життєдіяльності (трудової, навчальної, побутової) розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства і полювання тощо. [42, с. 156-158].
Як зазначає О. Мілєва, рекреація визначається як використання вільного часу для задоволення таких потреб, як відновлення здоров’я (відновлення або покращення психічного та фізичного стану), розваги (вечірка, зміна звичного оточення), ігри (пасивний та активний відпочинок), пригоди (емоційне піднесення, випробування власних сил) або освіта (спланована, супутня) [143, с. 139]. З цього виходить, що розваги, ігри, пригоди є важливою складовою потреб людини, які задовольняються через рекреаційну діяльність.
В Україні, за різними оцінками, площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить від 8 млн. га до майже 20 млн. га, або від 13% до майже третини території країни. Більш конкретно — 9, 4 млн. га або 15,6%. [20, с. 25]. За відомостями Інституту економіки промисловості НАНУ, використання цих природно-рекреаційних ландшафтів щороку могло б приносити національним природним паркам України чистих доходів на суму, щонайменше, від 300 до 800 млн. дол. СІЛА.
В туристичній діяльності широко використовуються природні ландшафти, пейзажі, що тісно пов’язані з історією, культурою країни. Це, зокрема, природно-заповідний фонд, який нараховує в Україні біля 5 тис. різного виду об’єктів, загальнодержавні і регіональні заказники, що мають особливе значення для збереження або відновлення природних комплексів чи їх компонентів і підтримання екологічного балансу, унікальні природні об’єкти, що мають наукове та культурно-естетичне значення.
Рекреаційна діяльність є невід’ємною складовою сучасного способу життя і має чітко визначену рекреаційно-ресурсну орієнтацію. Преображенський B.C. з питань оптимізації рекреаційної діяльності протиставляв дві дослідницькі позиції: «від ресурсу» та «від потреб». [170, с. 12]. В основу аналізу виникаючих суб’єкт-об’єктних відносин покладена проста схема взаємодії рекреанта і середовища, за якою перевага може надаватися або людському фактору, або провідною підсистемою може визнаватися навколишній світ (неважливо, природне або антропогенне середовище). Ру- денко В. П. наголошує, що концепція збалансованого розвитку полягає у тому, щоб «не тільки зберегти існуючий нині природний потенціал, а і забезпечити ренатуралізацію природи при одночасному продовженні якісного поступального розвитку суспільства» [182, с. 258].
Новикова В. зазначає, що рекреаційної сфери регіону можна досягти за умов збалансованого розвитку, якщо буде досягнуто оптимальне співвідношення між рекреаційними потребами (RN — recreation needs) та рекреаційним потенціалом території (RTP — recreation territory potential) — ідеальний варіант із трьох існуючих, коли RN = RTP (табл. 1.3.1.) Збалансований розвиток рекреаційної діяльності регіону може бути досягнутий, коли рекреаційні потреби у повній мірі задовольнятимуться рекреаційним потенціалом території, а він у свою чергу відповідатиме попиту на здійснення рекреаційної діяльності [151, с. 265]
Специфічні інтереси різних туристичних груп дають підстави для виділення чотирьох категорій туристичних мотивів (спонукання до подорожей):
1. Природні та кліматичні мотиви. Рельєф місцевості, рослинність, температура повітря тощо надзвичайно привабливі для туриста, відіграють суттєву роль у створенні таких форм туризму, як спортивний, водний, гірськолижний, пляжний тощо.
2. Культурно-екологічні мотиви. Спілкування з природою розглядається як невід’ємний атрибут (потреба) особистісного розвитку людини.
3. Рекреаційно-психологічні мотиви. Відображають біологічні й психологічні потреби населення міст, міських агломерацій у зміні середовища свого повсякденного перебування.
4. Економічні мотиви. Проаналізувавши рівень розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів у використанні свого вільного часу надають перевагу туризму й пізнавальному краєзнавству.
Рекреаційні ресурси (РР) — це об’єкти природного та антропогенного походження, що їх використовують для туризму, лікування, відпочинку і які впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність. Бейдик О. відносить до РР ще й уфологічні — території, на яких виявленні свідчення контакту з неземними
цивілізаціями, форми життя неземного походження, якими спричинені ті чи інші аномальні явища [19, с. 9].
Оцінка рекреаційних ресурсів, як зазначає В. Преображенський, є складним і не до кінця вивченим процесом. Ця складність обумовлена багатьма факторами, серед яких — відсутність чітко розроблених методик, рівень забезпеченості інформацією про якість і кількість рекреаційних ресурсів, «невидимість» ефекту використання ресурсів, суб’єктивність оцінок тощо. Він поділяє рекреаційні ресурси на дві великі групи: природні та соціально-економічні (у т. ч. соціально-історичні). [170, с*. 8].
Любіцева О. О. класифікує рекреаційні ресурси за такими підходами:
1) сутнісний — за предметною сутністю ресурсу;
2) діяльнісний — за характером використання в туризмі;
3) атрактивний — за мірою та формою залучення до туристичної індустрії;
4) ціннісний — оснований на унікальності даного ресурсу;
5) функціональний — оснований на неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні з комплексністю їх використання;
6) еколого-економічний — за споживчою вартістю ресурсу.
Розташуванню рекреаційних ресурсів в територіальному плані характерна нерівномірність, дискретність, що впливає на процес просторової організації ТРК. Важливою передумовою оптимізації територіального планування і організації підсистем ТРК є районування його природно-ресурсної бази. При цьому необхідно забезпечити екологічну безпеку рекреаційного освоєння території; зонування рекреаційних територій з виділенням освоєних, перспективних та резервних територій; розвиток екологічно чистих видів рекреаційного господарювання та залучення широких верств населення до рекреаційного підприємництва тощо.
У сільському туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Агрорекреаційніресурси (ресурси сільського туризму — PCJ) — це об’єкти та явища природного й антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму у сільській місцевості, кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час за допомогою наявних матеріальних можливостей. Кількісно агрорекреаційний потенціал території вимірюється як співвідношення між фактичною і максимально можливою чисельністю туристів, здатних відпочивати на цій території у визначений проміжок часу з урахуванням місткості та пропускного потенціалу наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури.
У структурі РСТ поділяються на:
— природні;
— історико-етнокультурні;
— соціально-економічні;
— інформаційні ресурси.
Природні агрорекреаційні ресурси — це навколишнє середовище з мережею сільських поселень, наявними природними об’єктами (річки, ставки, ліси), що мають рекреаційні властивості, та ареалами мало змінених людиною природних екосистем. Дані ресурси мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності.
Історико-етнокультурні агрорекреаційні ресурси — це об’єкти та явища матеріальної і духовної культури життєдіяльності етносу на території його історичного розвитку. До цього виду ресурсів належать пам’ятки історії (фортеці, вали тощо), матеріальної екокультури (традиційне бойківське, гуцульське житло, млини, колиби, продукція народних ремесел (ліжники, кераміка, різьба по дереву, вироби з лози тощо)), сакральної архітектури (монастирі, церкви, каплиці, старожитні пам’ятні хрести тощо), духовної екокультури (побутові та культові обряди й народні традиції). Загальна кількість архітектурно-історичних пам’яток в Україні становить 50 тис. об’єктів, їх цінність та чисельність у межах областей істотно різниться. Найцінніші культурно-історичні ресурси РР є у — Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Черкаській областях та АРК.
Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси — це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі, ставлення автохтонів до приїжджих тощо.
Інформаційні агрорекреаційні ресурси — це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в офісі оператора сільського туризму (турфірми) чи збирає самостійно для того, щоб прийняти рішення й вибрати якийсь один з пропонованих варіантів відпочинку у сільській місцевості.
Сукупність рекреаційних ресурсів певної території, які можуть бути використані в рекреаційній діяльності, формує природно-рекреаційний потенціал території— можливість території, району, країни надати рекреаційні послуги з відновлення здоров’я, повноцінного відпочинку та туризму відповідно до потреб суспільства і рівня розвитку продуктивних сил.
Рекреаційний потенціал території— ступінь потужності певної території в рекреаційному відношенні, сукупність засобів, необхідних для здійснення рекреаційної діяльності. Його складають рекреаційні ресурси, трудоресурсний потенціал рекреаційної сфери, що продукує рекреаційні послуги та рекреаційна інфраструктура.
Ступінь рекреаційного освоєння території залежить від кількох чинників:
— традиції рекреаційної справи;
— ландшафтна привабливість регіону;
— наближення до великих міст;
— забезпечення транспортним сполученням.
Підвищення реалізації рекреаційного потенціалу території можна досягнути двома шляхами:
— екстенсивним шляхом — за рахунок освоєння нових (резервних) територій, залученням до рекреаційного використання парарекреаційних ресурсів, створенням нових об’єктів рекреації, збільшенням кваліфікованих трудових кадрів, а відтак зростанням кількості рекреаційних послуг, побудовою нової рекреаційної інфраструктури;
— інтенсивним шляхом — за рахунок використання наявних ресурсів — штучним створенням рекреаційних ресурсів із заданими властивостями на базі існуючих, підвищенням кваліфікації трудових ресурсів і запровадженням нових видів послуг, реконструкцією, переоснащенням існуючої рекреаційної інфраструктури та іншим.
Успіх розвитку сільського туризму залежить у першу чергу від рекреаційного потенціалу району чи регіону. Рекреаційний потенціал сільського туризму — сукупність природних, етнокультурних, розселенських та суспільно-демографічних ресурсів як важливої передумови розвитку туризму.
Пропускний потенціал сільського туризму — це те максимальне гостьове навантаження, яке може витримати той чи інший агротуристичний об’єкт (оселя, село, район) без істотних витрат для місцевих екоресурсів, негативного впливу на враження від поїздки і без виникнення соціально-економічних проблем у місцевого населення.
Пропускний потенціал можна поділити на три основні види:
1. Екологічний пропускний потенціал — це граничний рівень відвідуваності об’єкта чи місцевості, перевищення якого веде до неприйнятних незворотних екологічних наслідків у результаті дій (чи природних процесів життєдіяльності) самих туристів, або внаслідок функціонування інфраструктури, яка обслуговує сільський туризм.
2. Туристичний соціальний пропускний потенціал — це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи екоагрорекреаційної місцевості, перевищення якого психологічно погіршує враження від поїздки.
3. Місцевий соціальний пропускний потенціал — це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи сільської місцевості, перевищення якого має, як правило, негативні наслідки для місцевої культури і погіршення взаємин населення з туристами.
Агрорекреаційна інфраструктура — це сукупність об’єктів, що сприяють організації гостинності на селі. Виділяють два види інфраструктурних об’єктів — виробничий та комунікаційний. До виробничої інфраструктури входять заклади, які сприяють «виробленню» сільського турпродукту належного якісного рівня, тобто наявність у сільській місцевості медичних закладів, авторемонтних майстерень, пунктів прокату туристичного спорядження тощо. Комунікаційну інфраструктуру утворюють усі залізничні магістралі, автомобільні шляхи, промарковані веломаршрути, побутові комунікації (електроенергія, водопостачання, телефонний зв’язок), банківські філії тощо та їх якісний стан.
Для розвитку рекреаційного обслуговування й ефективного використання РР необхідним є створення рекреаційного кадастру — системний перелік даних, що включає якісний та кількісний опис природних та антропогенних об’єктів рекреаційного призначення, їх місцезнаходження, ступінь вивчення, рекомендації щодо використання та необхідні природоохоронні заходи.
Формування стратегічного потенціалу рекреаційної системи регіону є досить складним та необхідним завданням. Перш за все, це проявляється в тому, що сучасний стан розвитку рекреаційної сфери та завдання, покладені в основу державних та регіональних програм розвитку, потребують використання конкурентних переваг кожної рекреаційної системи для її ефективного розвитку. А як вже згадувалося, саме стратегічний потенціалу рекреаційної системи регіону направлений на реалізацію конкурентних переваг регіону, в якому функціонує рекреаційна система. Виконання згаданого завдання вимагає теоретичного вивчення прикладних аспектів формування стратегічного потенціалу та механізмів, які б регулювали його раціональне використання та можливості його додаткового залучення.
Одним з видів використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду України відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» при умові дотримання природоохоронного режиму є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» для організації масового відпочинку населення і туризму передбачаються рекреаційні зони, які разом з територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, курортними і лікувально-оздоровчими зонами утворюють єдину територіальну систему і підлягають особливій охороні. Проблема залучення природ- но-заповідного фонду в процес розвитку сільського зеленого туризму повинна відбуватися з одного боку на ринкових засадах, а з іншого з урахуванням світового досвіту. Ринкові відносини вимагають розробки методик економічної оцінки природно-рекреаційних ресурсів та на її основі встановлення обґрунтованої плати за природокористування.
Європейський досвід свідчить, що загальна площа природно-заповідного фонду складає 12 % території країн. В Україні загальна площа природно-заповідного фонду складає 4,3 %. Враховуючи ці аргументи, необхідно розширяти площі природно-заповідного фонду за рахунок територій, на яких відбувається рекреаційно-туристична діяльність, створення таких його форм, які були б ефективними для розвитку туризму. Такими формами є національні природні парки і регіональні ландшафтні парки.
Основними принципами співіснування природоохоронної роботи з рекреаційною діяльністю мають бути:
— туристичні маршрути не повинні створювати небезпеки для існування популяції рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин;
— забезпечення туристичних маршрутів екологічною інформацією;
— для влаштування наметових таборів повинні бути чітко визначені місця;
— систематична економічна освіта рекреантів службами природно-заповідних територій та лісництв, працівниками рекреаційних закладів;
— відвідування рекреаційних місць має бути платним. Цей захід сприятиме дотриманню економічно-санітарної ситуації.
Спонукальними мотивами виникнення ідеї створення рекреаційних комплексів інноваційного напрямку в межах природних територій, що охороняються, є:
— несприятлива екологічна ситуація в країні;
— географічне розташування країни та клімат, який вимагає уваги, перш за все, до організації рекреаційної діяльності у холодну пору року;
— наявність у природних парках держави цінних рекреаційних ресурсів, що включають гарні природні ландшафти, лісові насадження, цілющі унікальні властивості мінеральних джерел, вплив екологічно чистого повітря і т. д.;
— зайва кваліфікована і недорога робоча сила;
— можливість розміщення рекреаційних об’єктів на значній віддаленості від промислових підприємств.
Створення рекреаційних комплексів цілорічного функціонування (критих аква-парків) у межах природних парків дозволить додатково створити до 150 робочих місць у регіонах, де практично немає або повністю відсутня промисловість. Аквапарки включають найрізноманітніші послуги: басейни різної глибини, водні гори різної
висоти і швидкості, ванни-джакузі, водяні «гармати», фонтани, водоспади, лазні (російські, фінські, турецькі), солярії та висококласний сервіс. У зоні природних територій, що охороняються, вони можуть пропонувати додаткові рекреаційні послуги, наприклад, екологічний туризм.
При організації рекреаційних підприємств інноваційного типу слід враховувати особливу екологічну та естетичну цінність природних та культурних ландшафтів, їх місцеве, регіональне та державне значення і місце в національній політиці країни. Території, що виділяються для розвитку рекреації, повинні характеризуватися високим ступенем збереження природних ландшафтів у поєднанні із мальовничістю, пізнавальною цінністю й популярністю серед рекреантів і туристів. Створення даних підприємств дозволить припинити стихійне використання рекреаційних територій, сприятиме збереженню навколишнього середовища, задоволенню зростаючих потреб населення у високоякісних рекреаційних послугах.
Рекреаційна територія при неправильному її використанні досить швидко втрачає своє значення і стає малопридатною для відпочинку. Тому спеціалісти повинні проводити роботу з функціонального зонування різних територій, особливо в місцях масового відпочинку поблизу великих міст. Необхідно визначити, виходячи з фізико-географічних умов місцевості, допустиме для неї максимальне навантаження, розробити правила поведінки відпочиваючих. Крім того, в даний час застосовуються спеціальні практичні заходи охорони природи рекреаційних територій. Вони спрямовані на регулювання чисельності відвідувачів і режиму їх поведінки, на оптимальне розміщення споруд служби відпочинку (доріг, житлових корпусів, господарських споруд і т. п.). Цим завданням відповідають створювані державні національні парки і природно-охоронні стежки, що прокладаються. Стежки, що проходять вздовж границь заповідників, заказників або рідкісних пам’яток природи, дозволяють спрямувати основний потік відпочиваючих і туристів по певному маршруту. В результаті послаблюється навантаження на цінні природні об’єкти і території — вони не підлягають рекреаційній дегресії.
Для практичної реалізації раціонального природокористування в рекреаційному районі необхідні нові форми взаємодії суспільства і природи, наприклад, створення регіонів особливого природокористування. Основна мета режиму особливого природокористування — комплексний розвиток виробничих сил регіону і повне збереження існуючих, особливо цінних об’єктів, якщо з ряду причин їх не можна оголосити заповідником або іншою територією, що охороняється.
Постійне збільшення рекреаційних потреб населення викликає необхідність вирішення багатьох питань, пов’язаних з визначенням характеристик природно-рекреаційного потенціалу та регламентованого, екологічно збалансованого природокористування і, відповідно, оптимального задоволення попиту людей у рекреації. До таких показників належить рекреаційне навантаження на природні ландшафтні комплекси.
Рекреаційне навантаження — це агрегатний показник безпосереднього впливу рекреантів, їх транспортних засобів, будівництва рекреаційних споруд на природні, ландшафтні комплекси. Розрізняють допустимі (оптимально та гранично допустимі) і деструкційні (критичні та катастрофічні) рекреаційні навантаження. Єдиного кадастру (банку норм) рекреаційних навантажень на ландшафтні комплекси, як і
зведення методик нормування, досі не існує. В Україні, крім Державних будівельних норм України 360—92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», жодна з подібних методик не має нормативного характеру і не є обов’язковою для виконання.
Важливою ланкою механізму визначення величини рекреаційного навантаження є регламентування відвідування і перебування рекреантів на природно-заповідній території. Одним з параметрів допустимого рекреаційного навантаження є кількість рекреантів, при якій, з врахуванням часу їх перебування не відбувається суттєвих змін у просторовій ландшафтній структурі.
Рекреаційне навантаження виражається кількістю людей (або людино-днів) на одиницю площі або рекреаційному об’єкті за певний проміжок часу (переважно за день або рік) в залежності від виду відпочинку.
Для визначення рекреаційного навантаження використовуються наступні параметри:
— одночасна кількість відпочиваючих (об’єднаних одним видом відпочинку) на одиниці площі за обліковий період — Р (люд./га);
— сумарний час кожного виду відпочинку на одиниці площі за обліковий період — і (год./га);
— тривалість облікового періоду в годинах — Т (1 рік — 8760 годин).
Вказані одиниці зв’язані між собою наступною функціональною залежністю:
і = ТР (1.3.1)
Визначення величин рекреаційних навантажень проводиться разовими вибірковими методами — моментним і хронометричним. Можна використовувати також розрахункові методи, розроблені для конкретних соціальних і природних умов на основі емпірично встановлених п’яти стадій рекреаційних дигресій:
Перша стадія дигресії характеризується непорушеною, пружною під ногами підстилкою, певним набором характерних для даного типу ландшафту трав’яних видів, а також багаточисленним різновіковим підростом.
На другій стадії дигресії присутні стежинки, які займають ще не більше 5% площі. Починається витоптування підстилки.
На третій стадії дигресії притоптані ділянки займають до 10-15% всієї площі. Потужність підстилки значно зменшена. Остання обставина разом із збільшенням освітлення (за рахунок розрідження верхньої частини дерев, підросту і підліску) приводить до проникнення лугових і навіть рудеральних видів під покрівлю лісу.
На четвертій стадії дигресії біогеоценоз набуває своєрідної структури, яка характеризується утворенням полянок і стежок. На полянах повністю зруйнована підстилка, розростаються лугові трави, відбувається ущільнення грунту. Затоптані ділянки займають 15—20% площі.
На п’ятій стадії дигресії затоптана площа збільшується до 60—100% території. Значна частина площі без рослинності, зберігаються лише плями, фрагменти бур’янів і однорічних рослин. Підросток майже повністю відсутній. Різко збільшене освітлення під покрівлею. Всі збережені дорослі дерева хворі або з механічними пошкодженнями, в переважній їх більшості коріння оголені і виступають ня поверхню ґрунту.
Межа стійкості біогеоценозу, яка визначається його здатністю до самовіднов- лення при існуючих рекреаційних навантаженнях, знаходиться між III і IV стадіями дигресії. Очевидно, що біогеоценози, які володіють різною стійкістю до рекреаційних навантажень, з неоднаковою силою можуть протистояти рекреаційній дії. Інакше кажучи, якщо різні біогеоценози володіють різною стійкістю, то однакові стадії рекреаційної дигресії досягаються в них при різних значеннях навантаження. У відповідності з цим слід визначити і норми допустимих рекреаційних навантажень.
Базовим є метод пробних площ, який дозволяє оцінити вплив певного виду відпочинку на ландшафтні комплекси і грунтується на зв’язку рекреаційних навантажень з відповідними змінами природних ландшафтних комплексів, їх продуктивності. Визначення рекреаційних навантажень даним методом проводиться шляхом обліку часу перебування рекреантів на пробних площах в основному для обґрунтування та уточнення нормативів цих навантажень на ландшафтні комплекси відповідних територій. Після закінчення облікових робіт у визначені дні обчислюють середнє рекреаційне навантаження на 1 га в середньому за день сприятливого для рекреації (комфортного) періоду.
Середньорічне рекреаційне навантаження на облікових ділянках визначається за формулою:
Pcp = 365-'En,Pnf;, (1.3.2)
де Рср — середньорічне рекреаційне навантаження, люд./га;
Р, ..., Рп — середні за звітний період одночасні рекреаційні навантаження в різні пори року в неробочі та робочі дні з комфортною і дискомфортною погодою, люд./га;
fj, f, — середні багаторічні кількості неробочих і робочих днів з комфортною і дискомфортною погодою в різні пори року, дні.
Рекреаційні ресурси визначаються на основі якісних та кількісних показників. При кількісній оцінці важливим питанням є розробка оціночних шкал. Найбільш використовуваними є шкали з 3—7 ступенів, де найсприятливіші умови оцінюються найбільшим балом. Для оцінки використовуються також словесна і вартісна оцінка ресурсів. Оцінка і аналіз РР можуть здійснюватись на основі таких методів: норма- тивно-індексний, балансовий, графічний, картографічний, бальної оцінки, експертний, порівняльно-географічний, статистичні та математико-статистичні (пороговий аналіз, кореляційний, факторний, регресійний, потенціалів, просторових дифузій, метод Беррі, латентно-структурний та ін.), моделювання тощо .
Відповідно до трьох основних позицій суб’єкта оцінки в рекреалогії склалося три типи оцінки РР:
— медико-біологічний;
— психолого-естетичний;
— технологічний.
Медико-біологічний тип виявляє вплив природних факторів на організм людини і має найважливіше значення при оцінці кліматичних РР, які суттєво впливають на стан здоров’я і самопочуття людини.
Розробку відповідних критеріїв, що відображають зв’язок між метеорологічними умовами і самопочуттям людини, здійснювали в межах рекреалогії, рекреаційної географії, медицини відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: Б. Айзенштадт, Б. Богуцький, В. Бокша, Є. Колотова, І. Кондор, Н. Данілова, В. Мацола, В. Овчарова, Є. Ратнер, В. Русанов, Г. Федоров, П. Царфіс та інші.
Одним із комплексних показників медико-біологічної оцінки РР є система ефективних температур, яка включає температуру повітря, відносну вологість, швидкість вітру, сонячну радіацію, довгохвильове випромінювання (табл. 1.3.2.).
Співвідношення значень параметрів метеолементів та суб’єктивного відчуття комфортності
Суб’єктивні
відчуття
Температура
повітря
Відносна
вологість
Швидкість
вітру
Холодно, дискомфортно
нижче 15
вище 80
більше 7
Похолодно, субкомфортно
15-20
60-80
до 5—7
Комфортно
20-25
30-60
до 1—4
Субкомфортно, спекотно
26-30
60-80
до 5—7
Дискомфортно, сухо, спекотно
вище 30
30-60
менше 4
Дискомфортно, волого, спекотно
вище 30
вище 80
менше 4
Багаторічні дослідження погодних умов дозволили вченим поділити їх на 16 класів. Найсприятливішими для розвитку курортно-рекреаційного господарства є чотири з них: сонячна, дуже спекотна і суха погода; сонячна, спекотна і суха погода; сонячна, помірно спекотна і волога погода; сонячна, помірно спекотна і волога погода з хмарністю.
«Зона комфорту» для кожної людини індивідуальна, середня ж лежить у межах між +17 і +23 °С. Нормальне самопочуття можливе і при таких співвідношеннях температури та вологості: 20 °С — 85%; 25 °С — 60%; 35 °С — 33%.
За оцінками фахівців, найсприятливіші для літніх видів відпочинку умови з середньодобовими температурами понад + 15 °С повинні зберігатися не менше 100 днів за рік; для зимових — із температурою нижче 0 °С при обов’язковій наявності снігового покриву не менше 10 см і не більше 30—40 см — понад 110 днів. При температурі — 10 °С починається зона дискомфорту. При низьких температурах вітер посилює тепловіддачу організму, що може призвести до переохолодження.
Години
Хмарність
квітень
травень
червень
липень
серпень
вересень
10
12
10
12
10
12
10
12
10
12
10
12
2—3 бали
53
44
34
24
24
22
24
18
зо
22
51
31
4—7 балів
64
53
41
29
29
24
29
22
36
26
61
37
8—10 балів
74
62
48
54
34
27
34
25
42
31
71
43
Одним із комплексних показників психолого-естетичної оцінки і одночасно критерієм визначення ринкової цінності рекреаційного об’єкта (району) є його атрактивність (табл. 1.3.4.). Для її визначення використовують метод експертної оцінки різних ознак і факторів, об’єднаних у 5 груп.
Кількісна оцінка факторів атрактивності
Фактори
Вага
Природні
Природ/ні визначні місця, пам’ятки
0,132
Клімат
0,099
Соціальні
Громадські споруди, пам’ятки культури, стадіони
0,051
Культурні заходи
0,029
Етнографічні особливості, ремісничі центри
0,026
Ярмарки та виставки
0,011
Ставлення до туристів
0,054
Історико-культурні
Археологічні пам’ятки, історичні пам’ятки
0,057
Мистецькі, архітектурні пам’ятки
0,053
Історичні пам’ятні місця
0,065
Рекреаційне і торговельне обслуговування
Можливість для заняття спортом
0,046
Можливість підвищення освітнього рівня
0,015
Можливості для відпочинку
0,032
Можливості для розвитку
0,045
Торгівельне обслуговування
0,036
Інфраструктура, харчування, розміщення
Інфраструктура
0,131
Можливості для харчування і розміщення
0,125
Технологічна оцінка враховує взаємодію людини і природного середовища через «технологію» рекреаційної діяльності, де суб’єктом оцінки виступає рекреаційна галузь. Така оцінка включає два аспекти: можливості для реалізації того чи іншого виду рекреаційної діяльності та перспективи інженерно-будівельного освоєння території. Важливим показником технологічної оцінки є рекреаційна ємність території (ресурсу).
Основними показниками, що визначають цінність водоймищ для рекреації, є їх чистота, величина, глибина, доступність (табл. 1.3.5). Найбільше рекреаційне значення мають теплі моря, озера, водосховища, великі річки з температурою води +17 °С впродовж 2—4 місяців. Чим більшою є водойма, тим ширший діапазон її рекреаційного використання.
Параметри акваторії для рекреаційного використання
Параметри
акваторії
Купання
Веслування
Байдарки і каное
Акаде-
мічна
гребля
Стрибки з трампліна
Водні
лижі
Моторний
спорт
Вітриль-
ний
спорт
Площа (га) бажана
5
100-500
500
—
—
100—
500
100-500
300-900
Площа (га) мінімальна
—
1
30
—
—
1500
30-50
50-100
Довжина(м) бажана
50
2200
2200-
5000
2500-
3000
—
200
1600—
15000
1850—
2500
Довжина(м) мінімальна
25
1100—
1200
1000—
1100
—
—
—
750-1000
500
Ширина (м) бажана
25
90-100
900-2000
140-200
—
—
200-2000
200-2000
Ширина (м) мінімальна
5-11
30—100
30-200
120
—
—
50-200
200
Глибина (м) бажана
1.4-1.8
2-3
2-5
3
5.8
—
3-5
1.2-2.0
Глибина (м) мінімальна
0.5—0.6
0.75
0.75-1.50
2.5—3.0
5
—
1.5—2.0
1.0—1.2
Важливим рекреаційним ресурсом є ландшафти, особливо такі їх складові, як рельєф, рослинний і тваринний світ. Важливе місце серед рекреаційних ресурсів займає рельєф. Він суттєво впливає на просторову диференціацію кліматичних, біотичних та інших ресурсів. З іншого боку, рельєф відіграє важливу роль у задоволенні потреби людини в красі, створюючи сприятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення (табл. 1.3.6).
Оцінка рельєфу для лікувально-оздоровчих занять
Характеристика
Міра сприятливості
Сприятливий
Відносно сприятливий
Несприятливий
Глибина розчленування, м
30-60
10-30
менше 10
Густота розчленування
менше 1
1-3
більше 3
Крутизна схилів
3-5
5-10
менше 3 більше 10
Найпривабливіші для відпочинку і найбільш контрастні території (передусім гірські) водночас є найбільш важко доступними з огляду на інженерно-будівельне освоєння території. З позицій технологічної оцінки, сприятливішими є рівнинні території. Найсприятливішою для лікувально-оздоровчих цілей з функціональної та естетичної точок зору є пересічена місцевість із незначним перепадом відносних висот.
Оцінка бальнеологічних ресурсів здійснюється на основі медико-біологічного і технологічного підходів. При цьому використовуються як кількісні (м3 води за добу на км2 території, кількість джерел мінеральної води на одиницю площі, міра їх мінералізації, температура, концентрація водневих іонів, вміст органічних речовин та ін.), так і якісні (унікальний хімічний склад, сприятливість для лікування тих чи інших хвороб, запах, смак тощо) показники, покладені в основу класифікації та типізації бальнеологічних ресурсів.
Кузик С. та Касянчук 3. пропонують варіант бальної оцінки пізнавальної цінності історико-культурних ресурсів:
де A — інтегральний показник пізнавальної цінності історико-культурних ресурсів;
Р— пам’ятки історії;
Т — історико-архітектурні пам’ятки;
S — визначні місця сучасної архітектури;
R — традиційні промисли і ремесла;
F — пам’ятки народного фольклору.
Для співставлення як комплексних, так і одиничних оцінок вони пропонують застосовувати коефіцієнт пізнавальної цінності, причому, чим ближче його значення до одиниці, тим більшою є цінність.
Кр = А/Амах (1.3.4)
Де, А — сума балів пізнавальної цінності історико-культурних ресурсів;
Амах — максимально можлива сума балів.
Розширення сфери застосування історико-культурних ресурсів у рекреаційному господарстві є стимулом до подальших пошуків ефективних показників оцінювання пізнавальної цінності, привабливості та придатності цих ресурсів для окремих видів рекреаційних занять, їх доступності та унікальності.
В економічній оцінці рекреаційних ресурсів, що здійснюється з урахуванням виду ресурсу, його якості, місця розташування відносно районів попиту, екологічного стану тощо, найбільш поширеними є сьогодні дві концепції: витратна і результативна, які лише в поєднанні одна з одною можуть дати оптимальний результат.
Оцінка рекреаційних ресурсів може здійснюватися в залежності від виду відпочинку, оздоровлення та лікування, еколого-географічнї ситуації, ландшафтних особливостей території, з позицій людини, яка відпочиває або виступає організатором відпочинку.
Загальна методика оцінки рекреаційних ресурсів повинна включати такі етапи:
— визначення завдання дослідження;
— виявлення оціночних показників;
— розробка оціночних шкал;
— отримання окремих оцінок;
— отримання загальних оцінок;
— інтерпретація інтегральної оцінки.
Найбільш ємною і водночас зручною в користуванні при комплексній оцінці рекреаційного потенціалу є методика В. Мацоли. Вона передбачає подання інформації як у вигляді таблиці, так і в текстовому викладі. За основу пропонується взяти 3-бальну шкалу: у 3 бали оцінюється територія з найсприятливішими умовами для розвитку рекреації, 2 — з посередніми, 1 — з несприятливими (табл. 1.3.7).
Комплексна оцінка рекреаційного потенціалу території
Показник
1
2
3
Оцінка естетичних якостей території, Ое
пейзажні ландшафти, висока міра екзотичності і унікальності, контрастність
низька міра екзотичності і унікальності, відсутність контрастності
рівнинні, сильно заліснені території
Оцінка мінеральних вод, Ом
понад 1000 м3/ доба/км2
100—1000 м3/до- ба/км2
100 м3/доба/км
Оцінка лісів, Ос
60%—40%
15%—40%; більше 60%
менше 15%
Оцінка кліматичних
понад 100 днів з t> 15 °С
80—100 днів з t>15 °С
менше 80 днів з t>15 °С
понад 110 днів з t<0 °С
100—110 днів з t<0 °С
менше 100 днів з t<0 °С
Оцінка водоймищ, Ов
велика кількість незабруднених водоймищ, придатних для універсального використання
придатні для плавання, сплаву на байдарках і каное
Висновок про насиченість території історико-культурними об’єктами можна зробити на основі розрахунку, виконаного за формулою:
Оі = Ki/S (1.3.5)
де Кі — кількість об’єктів,
S — площа області (в км2).
Оцінка стану інфраструктури території здійснюються за формулою:
От = L3 + Lab / Srep (1.3.6)
де L3— довжина залізничного полотна;
Lab — довжина автошляхів;
STep — площа території області.
Оцінка санаторно-курортних закладів може бути зроблена на основі формули:
Ос =Кс / STep 100 (одиниць/км2) (1.3.7)
де Кс — кількість санаторно-курортних закладів (санаторії, профілакторії, бази відпочинку та інші).
На основі комплексної оцінки визначається коефіцієнт рекреаційної цінності області за формулою:
Кр = 0/0мін (1.3.8)
де О — величина інтегральної оцінки (в балах),
Омін — мінімальна кількість балів (10).
Якісні показники покладено також в основу економічної оцінки рекреаційних територій.
Існують різні підходи до визначення ефективності використання рекреаційних ресурсів з оздоровчою метою при разовому відвідуванні рекреаційного об’єкта. Ма- цола В., зокрема, пропонує таку формулу:
ES („)= Е, + Е2 + Е3 + Е4 + Е5 + Е6 + Е„ (1.3.9)
де ЕХ (п) — економічна ефективність протягом року;
E, — приріст виробництва одиниці валового національного продукту, створеного працівниками, зайнятими у виробничій сфері, внаслідок скорочення тривалості їх тимчасової непрацездатності протягом року після оздоровлення;
Е2 — зменшення витрат на оплату лікарняних, пов’язаних із тимчасовою непрацездатністю працівників, протягом одного року після оздоровлення;
Е3 — збільшення валового національного продукту, виробленого працівниками, зайнятими у сфері матеріального виробництва, за рахунок підвищення продуктивності праці протягом одного року після рекреаційного оздоровлення;
Е4 — збільшення частки, внесеної працівниками у виробництво ВНП внаслідок збільшення тривалості їх працездатності протягом наступного року після оздоровлення;
Е5 — зниження витрат на стаціонарне лікування протягом одного року після рекреаційного оздоровлення;
Е6 — зниження витрат, пов’язаних з обслуговуванням у поліклініці протягом одного року після рекреаційного оздоровлення;
Е7 — зростання виробництва ВНП за рахунок зменшення кількості відвідувань працівниками лікувальних закладів у робочий час протягом одного року після рекреаційного оздоровлення.
Дослідницька робота з оцінки регіонального рекреаційно-туристичного ринку повинна здійснюватись переважно за п’ятьма основними напрямками:
1) морфологічний аналіз туристичного регіону: географічне положення, екологічна та географічна регіоналізація, поселенська та туристично-інфраструктурна карта регіону;
2) аналіз рекреаційно-туристичного потенціалу регіону: оцінка і рівень використання природно-рекреаційних ресурсів; рівень розвитку туристичної інфраструктури;
3) розробка логіко-структурної моделі туристичного регіону та системи вихідних показників, що дають можливість поповнювати оперативну базу даних і моделювати диверсифікований розвиток регіонального рекреаційно-туристичного ринку;
4) комплексний аналіз населення: соціально-демографічні характеристики, зайнятість, міжетнічні відносини, політична структура, рівень життя, якість розвитку соціальної сфери;
5) аналіз інформаційних процесів: якість інформування населення про можливості рекреаційно-туристичної діяльності в регіоні, способи та ефективність поширення інформації в структурах місцевих органів влади;
Саме проведення оцінки ресурсного забезпечення регіону дасть змогу виявити найбільш привабливі типи ресурсів та їх ефективне використання. Причому проведення ретроспективного (базового), оперативного та перспективного аналізу допоможе з’ясувати передумови формування стратегічного потенціалу, його сучасний кількісний та якісний склад та зробити прогноз на майбутнє.
