Ресурсний потенціал розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні
Характеристика основних видів спортивно-оздоровчого туризму
Кожний з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його марш¬рутом, засобами пересування неважко віднести його до пев¬ного виду туризму - пішохідного, гірського, лижного, водно¬го, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різнови¬дом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими ту¬ристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального споря¬дження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, І необхідністю висотної акліматизації тощо.
Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересу¬вання - пішки, і спільні технічні прийоми подолання склад¬ного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же -перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські - тільки у високогірних. Однак ця го¬ловна відмінність справджується лише для походів І – III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пу¬стельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмін¬ності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.
До найпростіших перешкод, характерних для пішохід¬них походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені
схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і се¬редньої висоти гірських районах до цих перешкод додають¬ся ділянки перевалів із схилами середньої крутизни - по¬рослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди - як правило, неширокі, але швидкі струм¬ки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийо¬ми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і хо¬лодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод не¬обхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транс-портування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:
- рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на аль¬пеншток);
- долання невисоких перешкод - великого каміння, пова¬лених стовбурів дерев;
- просування через лісові хащі, завали, буреломи;
- рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
- просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
- організація переправи через водні перешкоди - через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом на¬ведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);
- оволодіння прийомами зав'язування необхідного набо¬ру вузлів і обв'язок;
- засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;
- оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
- рух у зв'язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;
- організація транспортування потерпілих на імпровізова¬них ношах, страхувальних поясах;
- володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах і т. ін.
На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в за¬лежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов'язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затис¬кувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).
В особистому спорядженні гірського туриста неодмінно мають бути черевики типу "вібрам", пластмасова каска (шо¬лом), темні окуляри.
При приготуванні їжі на безлісних ділянках добре заре¬комендували себе туристські примуси. Замість них можли¬ве використання газових горілок. Замість відкритих відер на значній висоті доцільно користуватись автоклавами, їх ви¬користання дає значну економію палива і часу.
До добору продуктів слід підходити дуже відповідаль¬но: адже в горах, як правило, доводиться розраховувати тільки на власні продовольчі запаси. До харчового раціону обов'язково повинні входити продукти.
Дуже важливим під час походу є дотримання водно-со¬льового режиму. В умовах значних фізичних навантажень, підвищеної сонячної радіації і розрідженого повітря людина втрачає велику кількість рідини (до 5 л), яку необхідно по¬повнювати. Найкраще робити це вранці, в обід і увечері, вживаючи чай, розведені фруктові екстракти, томатний сік. У питну воду додають лимонну чи аскорбінову кислоту, фруктові соки, в порошках чи таблетках.
Специфічною особливістю гірського туризму є те, що робочий день туриста починається о 4 - 5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години в горах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках най¬менший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно.
Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм -найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи прой¬шла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати еле¬менти взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кож¬ного учасника.
Лижний туризм. Сама назва цього виду спортивного туризму свідчить про те, що під час походу туристи пересу¬ваються на лижах. Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0°С.
Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати робочі форми і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Такі головні вимоги до туриста-лижника. Будь-який зимовий похід - це не тільки досягнення певних спортивних, краєзнавчих або наукових цілей, а й постійне подолання несприятливого впливу природного се¬редовища. Більшість мандрівників - полярників і досвідчених туристів у своїх спогадах підкреслюють найголовнішу небез¬пеку зимових походів - холод. Його вплив виявляється у ви¬никненні м'язової слабкості, фізичному нездужанні, а також у негативних психічних проявах - апатії, дратівливості тощо.
Ще одна складність, характерна для лижного туризму -необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15-20 % перевищує вагу багажу тури¬ста, що подорожує влітку. Причина - потреба в теплих ре¬чах, запасному одязі, спеціальному спорядженні, більшому запасі продуктів харчування. Одяг повинен бути функці¬ональним, міцним, легким, морозо- і вітростійким, краще пуховим або вовняним.
Лижі для походів вимагають особливої уваги. Вони по¬винні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж - напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями.
Для зимових походів необхідно мати бахили - чохли на черевики, що допомагають захистити взуття від намокання, а ноги - від переохолодження, їх виготовляють Із капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу.
Для захисту рук від замерзання необхідно мати три па¬ри рукавиць: вовняні, хутряні і робочі брезентові, що надя¬гаються поверх основних утеплювачів.
У категорійних походах часто використовуються вітро¬захисні маски на обличчя. Кращі маски - вовняні, сплетені разом з лижною шапочкою.
Групове спорядження для лижних походів також слід ретельно добирати. Для ночівлі в польових умовах викори¬стовуються переважно багатомісні утеплені намети і бага¬томісні або секційні спальні мішки. Для обігріву в нічний час використовуються збірні або складні металеві печі, що ви¬готовляються з легких термостійких металів.
Крім достатньої кількості добре загострених сокир, у зи¬мових походах слід мати пилку.
Ремонтний набір має бути пристосованим для виконан¬ня різного роду ремонтних робіт - від шиття до лагодження лижного спорядження.
Невелика тривалість світлового дня, сніг і низька тем¬пература не дозволяють швидко приготувати гарячий обід, тому туристи-лижники, як правило, переходять на дворазове гаряче харчування з сухим калорійним обідом.
Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив.
У лижному поході пересуватись доводиться в основно¬му сніговою цілиною, тому необхідним додатковим елемен¬том техніки лижного туризму є прокладання лижні, що найчастіше доводиться робити з рюкзаком за плечима.
Турист-лижник повинен володіти специфічними прийо¬мами руху як на лижах, так і без них:
- володіти технікою лижного ходу при пересуванні з рюк¬заком;
- уміти долати перешкоди на лижах;
- володіти технікою підйому, спуску, повороту, гальмуван¬ня на лижах;
- уміти долати важкопрохідні лісові хащі з завалами, бу¬реломом і т. ін.;
- володіти технікою руху без лиж засніженими скельними, льодовими схилами з самостраховкою;
- володіти технікою подолання водних перешкод у зимо¬вий період;
- уміти організовувати транспортування потерпілих з ви¬користанням підручних засобів.
У лижному туризмі надзвичайно важливим є ретельний добір учасників за фізичними і психологічними даними. В поході необхідно забезпечити рівномірний розподіл ванта¬жу і однакову зайнятість учасників при виконанні похідних робіт - від прокладання лижні до влаштування бівуаку. Па¬радокс лижної подорожі - в тому, що найбільш комфортно людина почуває себе на лижні і найменш - на привалах. Влаштування стоянки, власне стоянка, а потім згортання табору і підготовка до виходу відбирають багато сил і сто¬млюють більше, ніж основна робота.
Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересу¬вання - пішки, і спільні технічні прийоми подолання склад¬ного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же -перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські - тільки у високогірних. Однак ця го¬ловна відмінність справджується лише для походів І – III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пу¬стельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмін¬ності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.
До найпростіших перешкод, характерних для пішохід¬них походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені
схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і се¬редньої висоти гірських районах до цих перешкод додають¬ся ділянки перевалів із схилами середньої крутизни - по¬рослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди - як правило, неширокі, але швидкі струм¬ки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийо¬ми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і хо¬лодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод не¬обхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транс-портування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:
- рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на аль¬пеншток);
- долання невисоких перешкод - великого каміння, пова¬лених стовбурів дерев;
- просування через лісові хащі, завали, буреломи;
- рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
- просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
- організація переправи через водні перешкоди - через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом на¬ведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);
- оволодіння прийомами зав'язування необхідного набо¬ру вузлів і обв'язок;
- засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;
- оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
- рух у зв'язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;
- організація транспортування потерпілих на імпровізова¬них ношах, страхувальних поясах;
- володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах і т. ін.
На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в за¬лежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов'язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затис¬кувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).
В особистому спорядженні гірського туриста неодмінно мають бути черевики типу "вібрам", пластмасова каска (шо¬лом), темні окуляри.
При приготуванні їжі на безлісних ділянках добре заре¬комендували себе туристські примуси. Замість них можли¬ве використання газових горілок. Замість відкритих відер на значній висоті доцільно користуватись автоклавами, їх ви¬користання дає значну економію палива і часу.
До добору продуктів слід підходити дуже відповідаль¬но: адже в горах, як правило, доводиться розраховувати тільки на власні продовольчі запаси. До харчового раціону обов'язково повинні входити продукти.
Дуже важливим під час походу є дотримання водно-со¬льового режиму. В умовах значних фізичних навантажень, підвищеної сонячної радіації і розрідженого повітря людина втрачає велику кількість рідини (до 5 л), яку необхідно по¬повнювати. Найкраще робити це вранці, в обід і увечері, вживаючи чай, розведені фруктові екстракти, томатний сік. У питну воду додають лимонну чи аскорбінову кислоту, фруктові соки, в порошках чи таблетках.
Специфічною особливістю гірського туризму є те, що робочий день туриста починається о 4 - 5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години в горах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках най¬менший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно.
Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм -найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи прой¬шла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати еле¬менти взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кож¬ного учасника.
Лижний туризм. Сама назва цього виду спортивного туризму свідчить про те, що під час походу туристи пересу¬ваються на лижах. Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0°С.
Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати робочі форми і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Такі головні вимоги до туриста-лижника. Будь-який зимовий похід - це не тільки досягнення певних спортивних, краєзнавчих або наукових цілей, а й постійне подолання несприятливого впливу природного се¬редовища. Більшість мандрівників - полярників і досвідчених туристів у своїх спогадах підкреслюють найголовнішу небез¬пеку зимових походів - холод. Його вплив виявляється у ви¬никненні м'язової слабкості, фізичному нездужанні, а також у негативних психічних проявах - апатії, дратівливості тощо.
Ще одна складність, характерна для лижного туризму -необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15-20 % перевищує вагу багажу тури¬ста, що подорожує влітку. Причина - потреба в теплих ре¬чах, запасному одязі, спеціальному спорядженні, більшому запасі продуктів харчування. Одяг повинен бути функці¬ональним, міцним, легким, морозо- і вітростійким, краще пуховим або вовняним.
Лижі для походів вимагають особливої уваги. Вони по¬винні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж - напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями.
Для зимових походів необхідно мати бахили - чохли на черевики, що допомагають захистити взуття від намокання, а ноги - від переохолодження, їх виготовляють Із капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу.
Для захисту рук від замерзання необхідно мати три па¬ри рукавиць: вовняні, хутряні і робочі брезентові, що надя¬гаються поверх основних утеплювачів.
У категорійних походах часто використовуються вітро¬захисні маски на обличчя. Кращі маски - вовняні, сплетені разом з лижною шапочкою.
Крім достатньої кількості добре загострених сокир, у зи¬мових походах слід мати пилку.
Ремонтний набір має бути пристосованим для виконан¬ня різного роду ремонтних робіт - від шиття до лагодження лижного спорядження.
Невелика тривалість світлового дня, сніг і низька тем¬пература не дозволяють швидко приготувати гарячий обід, тому туристи-лижники, як правило, переходять на дворазове гаряче харчування з сухим калорійним обідом.
Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив.
У лижному поході пересуватись доводиться в основно¬му сніговою цілиною, тому необхідним додатковим елемен¬том техніки лижного туризму є прокладання лижні, що найчастіше доводиться робити з рюкзаком за плечима.
Турист-лижник повинен володіти специфічними прийо¬мами руху як на лижах, так і без них:
- володіти технікою лижного ходу при пересуванні з рюк¬заком;
- уміти долати перешкоди на лижах;
- володіти технікою підйому, спуску, повороту, гальмуван¬ня на лижах;
- уміти долати важкопрохідні лісові хащі з завалами, бу¬реломом і т. ін.;
- володіти технікою руху без лиж засніженими скельними, льодовими схилами з самостраховкою;
- володіти технікою подолання водних перешкод у зимо¬вий період;
- уміти організовувати транспортування потерпілих з ви¬користанням підручних засобів.
У лижному туризмі надзвичайно важливим є ретельний добір учасників за фізичними і психологічними даними. В поході необхідно забезпечити рівномірний розподіл ванта¬жу і однакову зайнятість учасників при виконанні похідних робіт - від прокладання лижні до влаштування бівуаку. Па¬радокс лижної подорожі - в тому, що найбільш комфортно людина почуває себе на лижні і найменш - на привалах. Влаштування стоянки, власне стоянка, а потім згортання табору і підготовка до виходу відбирають багато сил і сто¬млюють більше, ніж основна робота.