Історія туризму та рекреації
Пропозиції щодо стратегії нових рекреаційних зон туристичного призначення в Україні
Туристсько-рекреаційна діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.
Масштаби та результативність розвитку туристсько-рекреаційного комплексу регіону залежить від раціонального поєднання господарської автономності, самоуправління господарських структур з координуючою управлінською діяльністю на державному і регіональному рівнях. У цьому контексті галузь може стати своєрідним „полюсом росту” у господарстві регіону, джерелом наповнення місцевого бюджету, стимулом розвитку соціальної та ринкової інфраструктури, потенційним об’єктом іноземного інвестування та засобом досягнення реальних структурних зрушень в економіці регіону.
Враховуючи вплив рекреаційного фактору на майбутній економічний профіль України, зазначимо, що з економічної точки зору функціонування даної галузі прискорюватиме розвиток інших галузей господарства, розширятиме сферу докладання праці. Рекреація і туризм справляють суттєвий вплив на структуру балансу грошових доходів і витрат населення, стимулюють притік у регіон іноземної валюти.
Важко переоцінити роль рекреаційної діяльності для подальшого розвитку туризму в Україні у реалізації сучасної соціальної парадигми економічного розвитку, кінцевою метою якої є поліпшення умов життєдіяльності людини, задоволення її матеріальних і духовних потреб.
Для забезпечення раціонального використання рекреаційних ресурсів України ми пропонуємо провести такий комплекс природоохоронних та екологічних заходів:
− проводити та постійно актуалізувати комплексну оцінку рекреаційного фонду з визначенням тієї його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовується для вітчизняного та іноземного туризму;
− визначити території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних вод, тропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, інші цінні природні території та об’єкти (встановлювати та забезпечувати відповідний режими їхнього використання);
− створювати округи санітарної охорони в межах українських курортів для забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їхньої охорони від забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;
− розширювати систему приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міста та зон короткочасного відпочинку;
− враховувати вимоги та умови щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів приміської зони;
− раціонально використовувати природно-ландшафтні комплекси, проводити роботи щодо їхнього збереження та відтворення.
Успіх справи туризму передбачає вирішення конфлікту між необхідністю для людини незабрудненого повітря, води, незайманого ландшафту і посяганням на їх чистоту й первинність з боку підприємств і самих людей. Отже розвиток туризму залежить від стану довкілля та ефективності природоохоронної діяльності.
На мою думку, екологічний туризм повинен ґрунтуватися на таких засадах:
− мінімізація негативного впливу туристів на природне середовище та на його компоненти при максимальному рекреаційному використанні;
− гармонійне поєднання людини, природного середовища та рекреаційної інфраструктури;
− відвідування рекреаційних природно-заповідних територій та об’єктів;
− науково-пізнавальне освоєння природного (біотичного, ландшафтного, пейзажного) різноманіття і гуманістичного потенціалу рекреаційних територій;
− гарантія довготривалого збереження природних та культурних ресурсів рекреаційних територій.
До основних завдань розвитку екотуризму на рекреаційних природно-заповідних територіях України, на мою думку, належить [7, 203]:
− законодавче і нормативно-правове оформлення екотуристичної діяльності, що проводиться в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України;
− розробка механізму надання платних рекреаційних (туристичних) послуг, встановлення нормативів плати і розмірів платежів за надання таких послуг, створення на засадах самозабезпечення, самофінансування та самоокупності госпрозрахункових рекреаційних структурних підрозділів ПЗФ України;
− фінансове та організаційне забезпечення відповідно до світових зразків соціальною та рекреаційно-господарською (сервісною) інфраструктурою природно-заповідних територій та об’єктів, використовуваних для цілей туризму;
− розробка та облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та екологічних освітньо-пізнавальних екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього та зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів;
− обґрунтування і механізм визначення допустимих величин рекреаційних навантажень на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій, використовуваних у цілях відпочинку, туризму і лікування;
− інвентаризація та кількісно-якісна оцінка наявних на природно-заповідних територіях рекреаційних природних (бальнеологічні, кліматичні, лісові, пейзажні) та історико-культурних (музеї, пам’ятки архітектури, фортифікаційні споруди) ресурсів;
− формування у туристів і відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини своєї країни.
Розвиток екологічного туризму може відбуватися при активній співпраці з рекреаційними природно-заповідними установами, оскільки одним з видів використання територій та об’єктів ПЗФ України відповідно до ст.9 до Закону України „Про природно-заповідний фонд України” за умови дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим законом та іншими актами законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Матеріальною основою такої співпраці може стати економічний механізм раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного ресурсного потенціалу ПЗФ України.
Туризм для столиці України – Києва, представляє собою сферу економіки, яка дозволяє при відносно невеликих капіталовкладеннях забезпечити економічно рентабельне використання місцевих ресурсів – історико-культурної спадщини, традицій, природи. Тому для умов Києва доцільним є вибір туристського розвитку міста в якості пріоритетного напрямку по відношенню до його промислового розвитку.
Сьогодні Київ – це розвинене європейське місто з легендарним минулим. До столиці України звідусіль їдуть люди, щоб побачити всесвітньо відомі пам’ятки: Софійський собор, Андріївську церкву, Києво-Печерську лавру, відвідати Києво-Могилянську академію – найдавніший університет Східної Європи; місця, пов’язані з діяльністю Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Мазепи; здійснити мандрівки Подолом, Китаєвим, Пироговим, Феофанією.
Впровадження нових інформаційних технологій в туристську сферу – необхідна передумова не тільки її розвитку та створення нових місць туристичного призначення, але й нормального існування та реалізації туристичного продукту. Туристський продукт розробляється, пропонується, замовляється, продається в вигляді інформації, тобто купуються права на туристські послуги. При цьому важливим є об’єктивність інформації, легкість доступу і оперативність її отримання, повнота, наочність, можливість інтерактивного оформлення замовлень і оплати послуг.
Сучасні інформаційні мережі та системи дозволяють ефективно реалізовувати такі функціональні напрямки діяльності в сфері туризму і гостинності:
− довідкова діяльність;
− реклама туристичних можливостей;
− маркетинг послуг і турпродукту;
− замовлення і продаж турпродукту і послуг;
− моніторинг, аналіз та планування туристичної діяльності;
− розробка турпродукту;
− автоматизація роботи суб’єктів туристичної діяльності.
Перші п’ять напрямків можуть бути ефективно реалізовані з використанням глобальних інформаційних мереж (дистриб’юторних мереж, мережі Інтернет) та технологій електронного маркетингу.
На сучасний момент в світі більше ніж 90% туристських продуктів і послуг можна замовити та придбати в режимі он-лайн (інтерактивному діалоговому режимі) через агентів або безпосередньо самими споживачами. Біля 30% туристських послуг (номери в готелях, тури подорожей, екскурсії, квитки на культурно-розважальні заходи тощо) і більше 50% квитків на пасажирські перевезення продаються через глобальні мережі. І технології електронного маркетингу розповсюджуються стрімкими темпами. До того ж впровадження нових інформаційних технологій не потребує дуже великих інвестицій, котрі необхідні для капітального будівництва, промисловості, транспорту.
За даними ТІА (Travel Industry Association) у 2002 р. більше 59 млн. американців використовували мережу Інтернет для планування та замовлення подорожей або отримання довідкової інформації про ціни і розклад руху транспортних засобів, що на 400% більше ніж у попередні три роки. З цієї групи 25 млн. фактично купили турпослуги у 2002 р. (збільшення на 382% в порівнянні з 1999 р.)
В країнах розвиненого туристичного бізнесу практично вся туристична, довідкова і рекламна інформація представлена на серверах і сайтах в мережі Інтернет з реалізацією можливостей контекстного та варіантного пошуку, бронювання та купівлі. Практично всі країни (крім аматорських) мають високий рівень актуалізації, тобто інформація постійно поновлюється, а дані по замовленню послуг поновлюються в реальному часі. По всіх країнах присутні сайти таких категорій:
− національні туристичні портали;
− державні та приватні пошукові туристичні і довідкові сервери;
− регіональні та міські (муніципальні) туристичні і довідкові сервери;
− сайти асоціацій та громадських організацій сфери туризму і гостинності;
− спеціалізовані довідкові сервери та сайти (регіональна і міська інформація, транспорт, історія, культура, дозвілля, харчування тощо);
− сайти об’єктів надання послуг (готелі, пансіонати, ресторани тощо);
− агентські сервери і сайти пошуку та замовлення послуг;
− сайти туроператорів і агенцій.
Практично всі реально працюючі сервери і сайти представлені в найбільших міжнародних пошукових серверах Yahoo та Google, мають можливості замовлення або посилання автоматичного виходу на засоби замовлення. Кожен суб’єкт туристичної діяльності має можливості представлення своєї бази продуктів і послуг в глобальних дистриб’юторних мережах або безпосереднім підключенням, або через спеціалізовані представницькі (світчінгові) організації.
В Україні впровадження нових інформаційних технологій значно відстає від рівня розвинутих країн світу (а саме ці країни є найбільшими замовниками туристських послуг), а також від рівня країн Східної Європи, Азії і навіть Росії. Поки що не більше половини туристських фірм ефективно використовує електронну пошту. А кількість турфірм, що використовують глобальні мережі для пропозицій, замовлення та продажу послуг, не більше 30%. Серед готелів, пансіонатів, санаторіїв, закладів харчування ці показники значно гірші. Тільки послуги бронювання авіаквитків, особливо на міжнародні рейси та рейси провідних зарубіжних авіакомпаній, автоматизовані на рівні, близькому до сучасного, але рівень функцій оплати замовлень далекий від сучасного.
На провідному українському пошуковому сервері UAportal.com є більш ніж 600 посилань на сервери і сайти, пов’язані з туризмом, приблизно 120 по Києву. Це непогані кількісні показники, але якість та ефективність сайтів дуже низькі. Реально працює з них приблизно 40%. Функції замовлення (і то не повні) реалізовані не більше, ніж в 60% сайтів. Довідкові сервери та сайти працюють надто повільно, інформація, що представлена на них, недостатньо повна і актуалізована. На міжнародних пошукових серверах Yahoo та Google представлено тільки біля 40 сайтів. Тобто іноземні замовники українські, і в тому числі київські, туристські ресурси практично „не бачать”. У суб’єктів туристичної діяльності практично відсутні бази даних, доступні з зовнішніх мереж для їх замовлення.
В Україні нема жодної представницької організації для підключення до глобальних дистриб’юторних мереж, а зарубіжні вимагають дуже значних комісійних виплат. За цих обставин київські туроператори і готелі представлені в глобальних дистриб’юторних системах (Amadeus, Galileo) в незначній кількості (4-5 організацій). Це дуже низькі показники, якщо врахувати, що кожна з цих систем забезпечує бронювання більш ніж в 50 000 готелів по всьому світу.
Таким чином, ґрунтуючись на наведеній вище інформації можна запропонувати наступні основні напрямки розвитку інформаційних технологій в туристській сфері:
1. Інформаційна інфраструктура. Охоплює канали зв’язку (з глобальними інформаційними мережами, в першу чергу з мережею Інтернет; телефонного, мобільного телефонного, відео телефонного; кабельного і супутникового телебачення), комунікаційне обладнання (маршрутизатори, комутатори, концентратори), корпоративні та локальні інформаційні мережі, сервери мереж і баз даних.
2. Бази даних туристського профілю. Охоплюють інформацію про організації, що надають туристські послуги і дані по всім видам туристських послуг – туристські тури; індивідуальні і колективні туристичні послуги; історичні і культурні об’єкти та можливості їх відвідування; готелі, пансіонати і санаторії та можливості їх замовлення; відпочинок і розваги та можливості їх здійснення; транспортні об’єкти та можливість замовлення квитків і транспортних засобів; соціально-економічні, географічні, кліматичні відомості тощо.
3. Сайти і портали туристичного профілю в мережі Інтернет. Забезпечують пошук і доступ до різнопланової інформації про туристські об’єкти та послуги з можливостями вибору і замовлення потрібних послуг.
4. Електронний маркетинг. Забезпечує пошук, замовлення (бронювання), оформлення і оплату туристських послуг з використанням засобів глобальних дистриб’юторних систем, мережі Інтернет, електронної пошти та інших мереж загального користування.
5. Рекламна діяльність. Охоплює інформаційну діяльність, пов’язану з розповсюдженням серед замовників (і потенційних замовників) туристських послуг достатньої і об’єктивної інформації в вигляді, який сприяє залученню до замовлення цих послуг.
6. Автоматизація діяльності туристських організацій. Забезпечує автоматизовану розробку і планування маршрутів та турів з забезпеченням відповідних послуг, бухгалтерський облік і фінансові розрахунки, менеджмент, планування маркетингової діяльності, обробку статистичних даних.
7. Автоматизація управління діяльності сфери туризму. Забезпечує програмно-інформаційну підтримку обліку, контролю, аналізу і планування діяльності.
Інформаційні технології в туристській галузі доцільно впроваджувати і розвивати на двох рівнях за узгодженими між собою планами:
− на державному (галузевому, муніципальному) рівні;
− на рівні підприємств і організацій туристського і готельного бізнесу.
На муніципальному рівні повинні вирішуватись загальні проблеми, які неспроможні вирішити підприємства і організації туристського і готельного бізнесу без централізованого узгодження дій і державної (в тому числі фінансової) підтримки.
На рівні підприємств і організацій туристського і готельного бізнесу необхідно створити власні інформаційні системи які мають доступ до відповідних ресурсів.
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок про необхідність реалізації довгострокової підпрограми розвитку інформаційно-аналітичних технологій, як невід’ємної частини програми розвитку туризму в Україні. В програмному плані заходи можна поділити на три групи:
− розвиток інформаційної інфраструктури (організація зовнішніх каналів зв’язку, представницької діяльності, підключення до глобальних дистриб’юторних мереж, туристичних і довідникових серверів та порталів);
− впровадження автоматизованих інформаційно-аналітичних систем і технологій (автоматизація моніторингу, аналізу і планування туристичної діяльності, організація мережних баз даних і довідникових систем електронного маркетингу і бронювання послуг; автоматизованих систем управління);
− інформаційно-рекламна діяльність (в глобальних інформаційних мережах, на міжнародних серверах і порталах).
Масштаби та результативність розвитку туристсько-рекреаційного комплексу регіону залежить від раціонального поєднання господарської автономності, самоуправління господарських структур з координуючою управлінською діяльністю на державному і регіональному рівнях. У цьому контексті галузь може стати своєрідним „полюсом росту” у господарстві регіону, джерелом наповнення місцевого бюджету, стимулом розвитку соціальної та ринкової інфраструктури, потенційним об’єктом іноземного інвестування та засобом досягнення реальних структурних зрушень в економіці регіону.
Враховуючи вплив рекреаційного фактору на майбутній економічний профіль України, зазначимо, що з економічної точки зору функціонування даної галузі прискорюватиме розвиток інших галузей господарства, розширятиме сферу докладання праці. Рекреація і туризм справляють суттєвий вплив на структуру балансу грошових доходів і витрат населення, стимулюють притік у регіон іноземної валюти.
Важко переоцінити роль рекреаційної діяльності для подальшого розвитку туризму в Україні у реалізації сучасної соціальної парадигми економічного розвитку, кінцевою метою якої є поліпшення умов життєдіяльності людини, задоволення її матеріальних і духовних потреб.
Для забезпечення раціонального використання рекреаційних ресурсів України ми пропонуємо провести такий комплекс природоохоронних та екологічних заходів:
− проводити та постійно актуалізувати комплексну оцінку рекреаційного фонду з визначенням тієї його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовується для вітчизняного та іноземного туризму;
− визначити території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних вод, тропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, інші цінні природні території та об’єкти (встановлювати та забезпечувати відповідний режими їхнього використання);
− створювати округи санітарної охорони в межах українських курортів для забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їхньої охорони від забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;
− розширювати систему приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міста та зон короткочасного відпочинку;
− враховувати вимоги та умови щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів приміської зони;
− раціонально використовувати природно-ландшафтні комплекси, проводити роботи щодо їхнього збереження та відтворення.
Успіх справи туризму передбачає вирішення конфлікту між необхідністю для людини незабрудненого повітря, води, незайманого ландшафту і посяганням на їх чистоту й первинність з боку підприємств і самих людей. Отже розвиток туризму залежить від стану довкілля та ефективності природоохоронної діяльності.
На мою думку, екологічний туризм повинен ґрунтуватися на таких засадах:
− мінімізація негативного впливу туристів на природне середовище та на його компоненти при максимальному рекреаційному використанні;
− гармонійне поєднання людини, природного середовища та рекреаційної інфраструктури;
− відвідування рекреаційних природно-заповідних територій та об’єктів;
− науково-пізнавальне освоєння природного (біотичного, ландшафтного, пейзажного) різноманіття і гуманістичного потенціалу рекреаційних територій;
− гарантія довготривалого збереження природних та культурних ресурсів рекреаційних територій.
До основних завдань розвитку екотуризму на рекреаційних природно-заповідних територіях України, на мою думку, належить [7, 203]:
− законодавче і нормативно-правове оформлення екотуристичної діяльності, що проводиться в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України;
− розробка механізму надання платних рекреаційних (туристичних) послуг, встановлення нормативів плати і розмірів платежів за надання таких послуг, створення на засадах самозабезпечення, самофінансування та самоокупності госпрозрахункових рекреаційних структурних підрозділів ПЗФ України;
− фінансове та організаційне забезпечення відповідно до світових зразків соціальною та рекреаційно-господарською (сервісною) інфраструктурою природно-заповідних територій та об’єктів, використовуваних для цілей туризму;
− розробка та облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та екологічних освітньо-пізнавальних екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього та зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів;
− обґрунтування і механізм визначення допустимих величин рекреаційних навантажень на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій, використовуваних у цілях відпочинку, туризму і лікування;
− інвентаризація та кількісно-якісна оцінка наявних на природно-заповідних територіях рекреаційних природних (бальнеологічні, кліматичні, лісові, пейзажні) та історико-культурних (музеї, пам’ятки архітектури, фортифікаційні споруди) ресурсів;
− формування у туристів і відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини своєї країни.
Розвиток екологічного туризму може відбуватися при активній співпраці з рекреаційними природно-заповідними установами, оскільки одним з видів використання територій та об’єктів ПЗФ України відповідно до ст.9 до Закону України „Про природно-заповідний фонд України” за умови дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим законом та іншими актами законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Матеріальною основою такої співпраці може стати економічний механізм раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного ресурсного потенціалу ПЗФ України.
Туризм для столиці України – Києва, представляє собою сферу економіки, яка дозволяє при відносно невеликих капіталовкладеннях забезпечити економічно рентабельне використання місцевих ресурсів – історико-культурної спадщини, традицій, природи. Тому для умов Києва доцільним є вибір туристського розвитку міста в якості пріоритетного напрямку по відношенню до його промислового розвитку.
Сьогодні Київ – це розвинене європейське місто з легендарним минулим. До столиці України звідусіль їдуть люди, щоб побачити всесвітньо відомі пам’ятки: Софійський собор, Андріївську церкву, Києво-Печерську лавру, відвідати Києво-Могилянську академію – найдавніший університет Східної Європи; місця, пов’язані з діяльністю Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Мазепи; здійснити мандрівки Подолом, Китаєвим, Пироговим, Феофанією.
Впровадження нових інформаційних технологій в туристську сферу – необхідна передумова не тільки її розвитку та створення нових місць туристичного призначення, але й нормального існування та реалізації туристичного продукту. Туристський продукт розробляється, пропонується, замовляється, продається в вигляді інформації, тобто купуються права на туристські послуги. При цьому важливим є об’єктивність інформації, легкість доступу і оперативність її отримання, повнота, наочність, можливість інтерактивного оформлення замовлень і оплати послуг.
− довідкова діяльність;
− реклама туристичних можливостей;
− маркетинг послуг і турпродукту;
− замовлення і продаж турпродукту і послуг;
− моніторинг, аналіз та планування туристичної діяльності;
− розробка турпродукту;
− автоматизація роботи суб’єктів туристичної діяльності.
Перші п’ять напрямків можуть бути ефективно реалізовані з використанням глобальних інформаційних мереж (дистриб’юторних мереж, мережі Інтернет) та технологій електронного маркетингу.
На сучасний момент в світі більше ніж 90% туристських продуктів і послуг можна замовити та придбати в режимі он-лайн (інтерактивному діалоговому режимі) через агентів або безпосередньо самими споживачами. Біля 30% туристських послуг (номери в готелях, тури подорожей, екскурсії, квитки на культурно-розважальні заходи тощо) і більше 50% квитків на пасажирські перевезення продаються через глобальні мережі. І технології електронного маркетингу розповсюджуються стрімкими темпами. До того ж впровадження нових інформаційних технологій не потребує дуже великих інвестицій, котрі необхідні для капітального будівництва, промисловості, транспорту.
За даними ТІА (Travel Industry Association) у 2002 р. більше 59 млн. американців використовували мережу Інтернет для планування та замовлення подорожей або отримання довідкової інформації про ціни і розклад руху транспортних засобів, що на 400% більше ніж у попередні три роки. З цієї групи 25 млн. фактично купили турпослуги у 2002 р. (збільшення на 382% в порівнянні з 1999 р.)
В країнах розвиненого туристичного бізнесу практично вся туристична, довідкова і рекламна інформація представлена на серверах і сайтах в мережі Інтернет з реалізацією можливостей контекстного та варіантного пошуку, бронювання та купівлі. Практично всі країни (крім аматорських) мають високий рівень актуалізації, тобто інформація постійно поновлюється, а дані по замовленню послуг поновлюються в реальному часі. По всіх країнах присутні сайти таких категорій:
− національні туристичні портали;
− державні та приватні пошукові туристичні і довідкові сервери;
− регіональні та міські (муніципальні) туристичні і довідкові сервери;
− сайти асоціацій та громадських організацій сфери туризму і гостинності;
− спеціалізовані довідкові сервери та сайти (регіональна і міська інформація, транспорт, історія, культура, дозвілля, харчування тощо);
− сайти об’єктів надання послуг (готелі, пансіонати, ресторани тощо);
− агентські сервери і сайти пошуку та замовлення послуг;
− сайти туроператорів і агенцій.
В Україні впровадження нових інформаційних технологій значно відстає від рівня розвинутих країн світу (а саме ці країни є найбільшими замовниками туристських послуг), а також від рівня країн Східної Європи, Азії і навіть Росії. Поки що не більше половини туристських фірм ефективно використовує електронну пошту. А кількість турфірм, що використовують глобальні мережі для пропозицій, замовлення та продажу послуг, не більше 30%. Серед готелів, пансіонатів, санаторіїв, закладів харчування ці показники значно гірші. Тільки послуги бронювання авіаквитків, особливо на міжнародні рейси та рейси провідних зарубіжних авіакомпаній, автоматизовані на рівні, близькому до сучасного, але рівень функцій оплати замовлень далекий від сучасного.
На провідному українському пошуковому сервері UAportal.com є більш ніж 600 посилань на сервери і сайти, пов’язані з туризмом, приблизно 120 по Києву. Це непогані кількісні показники, але якість та ефективність сайтів дуже низькі. Реально працює з них приблизно 40%. Функції замовлення (і то не повні) реалізовані не більше, ніж в 60% сайтів. Довідкові сервери та сайти працюють надто повільно, інформація, що представлена на них, недостатньо повна і актуалізована. На міжнародних пошукових серверах Yahoo та Google представлено тільки біля 40 сайтів. Тобто іноземні замовники українські, і в тому числі київські, туристські ресурси практично „не бачать”. У суб’єктів туристичної діяльності практично відсутні бази даних, доступні з зовнішніх мереж для їх замовлення.
В Україні нема жодної представницької організації для підключення до глобальних дистриб’юторних мереж, а зарубіжні вимагають дуже значних комісійних виплат. За цих обставин київські туроператори і готелі представлені в глобальних дистриб’юторних системах (Amadeus, Galileo) в незначній кількості (4-5 організацій). Це дуже низькі показники, якщо врахувати, що кожна з цих систем забезпечує бронювання більш ніж в 50 000 готелів по всьому світу.
Таким чином, ґрунтуючись на наведеній вище інформації можна запропонувати наступні основні напрямки розвитку інформаційних технологій в туристській сфері:
1. Інформаційна інфраструктура. Охоплює канали зв’язку (з глобальними інформаційними мережами, в першу чергу з мережею Інтернет; телефонного, мобільного телефонного, відео телефонного; кабельного і супутникового телебачення), комунікаційне обладнання (маршрутизатори, комутатори, концентратори), корпоративні та локальні інформаційні мережі, сервери мереж і баз даних.
2. Бази даних туристського профілю. Охоплюють інформацію про організації, що надають туристські послуги і дані по всім видам туристських послуг – туристські тури; індивідуальні і колективні туристичні послуги; історичні і культурні об’єкти та можливості їх відвідування; готелі, пансіонати і санаторії та можливості їх замовлення; відпочинок і розваги та можливості їх здійснення; транспортні об’єкти та можливість замовлення квитків і транспортних засобів; соціально-економічні, географічні, кліматичні відомості тощо.
3. Сайти і портали туристичного профілю в мережі Інтернет. Забезпечують пошук і доступ до різнопланової інформації про туристські об’єкти та послуги з можливостями вибору і замовлення потрібних послуг.
4. Електронний маркетинг. Забезпечує пошук, замовлення (бронювання), оформлення і оплату туристських послуг з використанням засобів глобальних дистриб’юторних систем, мережі Інтернет, електронної пошти та інших мереж загального користування.
5. Рекламна діяльність. Охоплює інформаційну діяльність, пов’язану з розповсюдженням серед замовників (і потенційних замовників) туристських послуг достатньої і об’єктивної інформації в вигляді, який сприяє залученню до замовлення цих послуг.
6. Автоматизація діяльності туристських організацій. Забезпечує автоматизовану розробку і планування маршрутів та турів з забезпеченням відповідних послуг, бухгалтерський облік і фінансові розрахунки, менеджмент, планування маркетингової діяльності, обробку статистичних даних.
7. Автоматизація управління діяльності сфери туризму. Забезпечує програмно-інформаційну підтримку обліку, контролю, аналізу і планування діяльності.
Інформаційні технології в туристській галузі доцільно впроваджувати і розвивати на двох рівнях за узгодженими між собою планами:
− на державному (галузевому, муніципальному) рівні;
− на рівні підприємств і організацій туристського і готельного бізнесу.
На муніципальному рівні повинні вирішуватись загальні проблеми, які неспроможні вирішити підприємства і організації туристського і готельного бізнесу без централізованого узгодження дій і державної (в тому числі фінансової) підтримки.
На рівні підприємств і організацій туристського і готельного бізнесу необхідно створити власні інформаційні системи які мають доступ до відповідних ресурсів.
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок про необхідність реалізації довгострокової підпрограми розвитку інформаційно-аналітичних технологій, як невід’ємної частини програми розвитку туризму в Україні. В програмному плані заходи можна поділити на три групи:
− розвиток інформаційної інфраструктури (організація зовнішніх каналів зв’язку, представницької діяльності, підключення до глобальних дистриб’юторних мереж, туристичних і довідникових серверів та порталів);
− впровадження автоматизованих інформаційно-аналітичних систем і технологій (автоматизація моніторингу, аналізу і планування туристичної діяльності, організація мережних баз даних і довідникових систем електронного маркетингу і бронювання послуг; автоматизованих систем управління);
− інформаційно-рекламна діяльність (в глобальних інформаційних мережах, на міжнародних серверах і порталах).