Мальська М.П., Худо В.В., Цибух B.I. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.
9.3. Стратегія непов’язаної диверсифікації
Незважаючи на переваги стратегічної відповідності, які пов’язані зі спорідненою диверсифікацією, багато фірм вибирають стратегії непов’язаної диверсифікації, демонструючи готовність диверсифікувати в будь-яку галузь з хорошими перспективами отримати прибутки. Керівники корпорацій не роблять свідомих спроб шукати такі види бізнесу, які мали б стратегічну відповідність з іншими видами бізнесу фірми. Хоча фірми, які прагнуть до непов’язаної диверсифікації, і можуть переконатися в тому, що їхні диверсифікаційні цілі відповідають вимогам тестів на привабливість і вартість входження, умови, які потрібні для виконання тесту на поліпшення, або не беруться до уваги, або їм надають другорядного значення. Рішення про диверсифікацію в ту чи іншу галузь є результатом пошуку „хороших” фірм для купівлі. Головна думка непов’язаної диверсифікації полягає в тому, що будь-яка фірма, яка може бути куплена на вигідних фінансових умовах і яка має задовільні перспективи прибутку, є хорошим об’єктом для диверсифікації. Однак багато часу і сил йде на пошук і вивчення кандидатів на купівлю. Керівники підприємств, зазвичай, відбирають фірм- кандидатів за такими критеріями:
Чи відповідає бізнес завданням з огляду прибутковості та доходу на інвестицію?
Чи потребує новий бізнес значних капіталовкладень для заміни основних фондів, їх збільшення і забезпечення обіговими коштами?
Чи має бізнес у своїй галузі значний потенціал зростання?
Чи бізнес достатньо великий, щоб мати помітний внесок у роботу материнської компанії?
Чи достатній його потенціал для того, щоб розв’язати проблеми, які можуть виникнути в результаті трудових конфліктів або несприятливих рішень керівництва держави стосовно безпеки продукції або охорони довкілля?
Яка захищеність галузі у випадку спаду, інфляції, введення високих облікових ставок або зміни політики керівництва держави?
Інколи компанії, які використовують стратегії непов’язаної диверсифікації, концентрують свою увагу на таких компаніях - кандидатах на придбання, які пропонують можливості швидко досягнути фінансову вигоду з уваги на їхнє „особливе положення”. Три типи бізнесів можуть представляти інтерес:
Компанії, активи яких недооцінені. Можливості полягають в придбанні таких компаній за ціною, нижчою від ринкової, й отриманні фінансового виграшу від перепродажу активів і бізнесу за ціною, яка перевищує витрати на купівлю.
Компанії, які відчувають фінансовий голод. Такі бізнеси часто можна купити за низькою ціною, перебудувати їхню роботу за допомогою фінансових ресурсів та керівних можливостей материнської компанії, а потім або використати як довгострокові інвестиції у портфелі покупця (завдяки високим прибуткам і потенціалові потоків грошових коштів), або продати з прибутком (завдяки вищій привабливості).
Компанії, які мають хороші перспективи, але відчувають дефіцит капіталовкладень. Бідні фондами, але багаті можливостями компанії зазвичай бувають особливо бажаною здобйччю для потужних фінансово компаній і тих, які шукають нових можливостей.
Компанії, які здійснюють непов’язану диверсифікацію, зазвичай, виходять на нові ринки, придбавши компанії, які працюють на них, а не формуючи нові філії всередині ма-
теринської компанії. Вони виходять з того, що зростання через купівлю збільшує ринкову вартість акції. Відмова від використання тесту на поліпшення розглядається як виправдання, якщо непов’язана диверсифікація дає стійке зростання виторгу й прибутків і якщо жодна з придбаних компаній не буде ліквідована через погану роботу.
Переваги і недоліки непов’язаної диверсифікації
Непов’язана або конгломеративна диверсифікація приваблива з декількох фінансових поглядів:
1) підприємницький ризик розділений за декількома різними галузями, що робить компанію менш залежною від одного бізнесу. Хоча те ж можна сказати про пов’язану диверсифікацію, але непов’язана диверсифікація усуває перешкоди у розв’занні проблеми, як розподілити ризик. На користь цього підходу свідчить також твердження про те, що непов’язана диверсифікація є найкращим способом розпилювати фінансовий ризик, оскількиЛнвестиції компанії можуть бути розподілені в діапазоні різноманітних і зовсім різних бізнесів;
2) фінансові ресурси можуть бути інвестовані в будь-які галузі, які пропонують найкращі перспективи прибутку. Грошові потоки від бізнесів з меншими перспективами прибутку можуть використовуватися для придбання і розширення бізнесів з високим потенціалом зростання і прибутку. Отже, фінансові ресурси корпорації можуть використовуватися з максимальне^) ефективністю;
3) прибутковість компанії стане стабільнішою, оскільки важкі часи в одній галузі можуть бути частково компенсовані хорошими часами в іншій. Ідеальним є випадок, якщо циклічні спади в одному бізнесі врівноважується циклічними піднесеннями в інших бізнесах, в які диверсифікувалась компанія;
4) наскільки далекоглядними будуть керівники компанії у пошуку і виявленні дешевих компаній з великим прихованим потенціалом прибутку, настільки й збільшиться рентабельність фірми.
Хоча вхід в непов’язану галузь часто супроводжується випробуваннями за допомогою тестів на привабливість і вартість
входу (і навіть інколи тестів на поліпшення), стратегія непов’язаної диверсифікації має і недоліки. Ахілесовою п’ятою конгломеративної диверсифікації є велика відповідальність, яка лягає на вище керівництво корпорації в ухваленні рішення стосовно роботи принципово відмінного бізнесу в принципово відмінній галузі і конкурентному довкіллі. Що більша кількість бізнесів зібрана в компанії і що більше вони відрізняються один від одного, то вищому керівництву корпорації важче контролювати кожну філію і чітко визначати її проблеми, реально оцінювати привабливість того чи іншого виду бізнесу і його конкурентного довкілля, визначати обсяг і характер стратегічних дій та планів, які пропонують керівники, що працюють на рівні бізнесу.
При широкій диверсифікації керівники корпорації повинні бути достатньо компетентними і проникливими для того, щоб:
1) відрізнити хороше придбання від поганого;
2) вибрати грамотних керівників для управління кожним із численних бізнесів;
3) побачити правильне розв’язання в головних стратегічних пропозиціях керівників бізнесу;
4) знати, що робити, якщо бізнес почав „спотикатися”.
Оскільки перед кожним бізнесом не завжди відкрита й гладка дорога, позбавлена будь-яких перешкод, то, щоб отримати правильну оцінку ризику диверсифікації в нову неспоріднену галузь, потрібно поставити запитання: „Якщо з новим бізнесом виникнуть серйозні проблеми, то чи знаємо ми, як розв’язати їх?” Якщо відповідь буде негативною, це означає, що непов’язана диверсифікація дуже ризикована, і перспективи бізнесу на отримання прибутку цілком сумнівні.
Хоча в теорії непов’язаної диверсифікації вважають, що вона має потенціал для збільшення обсягів продажу і прибутку в процесі руху компанії вздовж економічного циклу, на практиці усі сгіроби протициклічної диверсифікації закінчувались невдачею. Небагато з привабливих галузей мають протилежні цикли. На переважну більшість бізнесів однаково впливають і хороші, і погані часи. Не існує переконливих свідчень того, що сукупні прибутки широко диверсифікованих компаній є стабільніші або
меншою мірою піддаються негативному впливу в періоди спадів і криз, ніж прибутки менш диверсифікованих підприємств.
Незважаючи на ці недоліки, непов’язана диверсифікаія може в деяких випадках стати бажаною стратегією для корпорації. Її, звичайно, слід розглядати в ситуації, якщо компанія має потребу вийти з небезпечної або непривабливої галузі, але не може переміститись у суміжну галузь. Аргументи на користь чистої диверсифікації визначаються певним чином і великим бажанням акціонерів інвестувати в декілька непов’язаних галузей замість інвестування в пов’язані. В іншому випадку, аргументація на користь непов’язаної диверсифікації залежить в кожному конкретному випадку від перспектив фінансового успіху. Основна проблема непов’язаної диверсифікації полягає в тому, наскільки „широко слід закидувати невід”, формуючи підприємницький портфель. Інакше кажучи: скільки неспоріднених бізнесів має містити корпоративний Портфель - багато чи мало? Якою кількістю диверсифікованих бізнесів керівники корпорації зможуть успішно керувати? Ефективним способом розв’язання проблеми визначення ступеня диверсифікації є відповіді на два запитання: „Яка мінімальна диверсифікація дасть змогу досягнути потрібного зростання і прибутковості?” і „За якої максимальної диверсифікації підприємство буде залишатися керованим з урахуванням складності, яка підвищилася?”. Оптимальна величина диверсифікації найчастіше розміщується між цими двома крайнощами.
Чи відповідає бізнес завданням з огляду прибутковості та доходу на інвестицію?
Чи потребує новий бізнес значних капіталовкладень для заміни основних фондів, їх збільшення і забезпечення обіговими коштами?
Чи має бізнес у своїй галузі значний потенціал зростання?
Чи бізнес достатньо великий, щоб мати помітний внесок у роботу материнської компанії?
Чи достатній його потенціал для того, щоб розв’язати проблеми, які можуть виникнути в результаті трудових конфліктів або несприятливих рішень керівництва держави стосовно безпеки продукції або охорони довкілля?
Яка захищеність галузі у випадку спаду, інфляції, введення високих облікових ставок або зміни політики керівництва держави?
Інколи компанії, які використовують стратегії непов’язаної диверсифікації, концентрують свою увагу на таких компаніях - кандидатах на придбання, які пропонують можливості швидко досягнути фінансову вигоду з уваги на їхнє „особливе положення”. Три типи бізнесів можуть представляти інтерес:
Компанії, активи яких недооцінені. Можливості полягають в придбанні таких компаній за ціною, нижчою від ринкової, й отриманні фінансового виграшу від перепродажу активів і бізнесу за ціною, яка перевищує витрати на купівлю.
Компанії, які відчувають фінансовий голод. Такі бізнеси часто можна купити за низькою ціною, перебудувати їхню роботу за допомогою фінансових ресурсів та керівних можливостей материнської компанії, а потім або використати як довгострокові інвестиції у портфелі покупця (завдяки високим прибуткам і потенціалові потоків грошових коштів), або продати з прибутком (завдяки вищій привабливості).
Компанії, які мають хороші перспективи, але відчувають дефіцит капіталовкладень. Бідні фондами, але багаті можливостями компанії зазвичай бувають особливо бажаною здобйччю для потужних фінансово компаній і тих, які шукають нових можливостей.
Компанії, які здійснюють непов’язану диверсифікацію, зазвичай, виходять на нові ринки, придбавши компанії, які працюють на них, а не формуючи нові філії всередині ма-
теринської компанії. Вони виходять з того, що зростання через купівлю збільшує ринкову вартість акції. Відмова від використання тесту на поліпшення розглядається як виправдання, якщо непов’язана диверсифікація дає стійке зростання виторгу й прибутків і якщо жодна з придбаних компаній не буде ліквідована через погану роботу.
Переваги і недоліки непов’язаної диверсифікації
Непов’язана або конгломеративна диверсифікація приваблива з декількох фінансових поглядів:
2) фінансові ресурси можуть бути інвестовані в будь-які галузі, які пропонують найкращі перспективи прибутку. Грошові потоки від бізнесів з меншими перспективами прибутку можуть використовуватися для придбання і розширення бізнесів з високим потенціалом зростання і прибутку. Отже, фінансові ресурси корпорації можуть використовуватися з максимальне^) ефективністю;
3) прибутковість компанії стане стабільнішою, оскільки важкі часи в одній галузі можуть бути частково компенсовані хорошими часами в іншій. Ідеальним є випадок, якщо циклічні спади в одному бізнесі врівноважується циклічними піднесеннями в інших бізнесах, в які диверсифікувалась компанія;
4) наскільки далекоглядними будуть керівники компанії у пошуку і виявленні дешевих компаній з великим прихованим потенціалом прибутку, настільки й збільшиться рентабельність фірми.
Хоча вхід в непов’язану галузь часто супроводжується випробуваннями за допомогою тестів на привабливість і вартість
входу (і навіть інколи тестів на поліпшення), стратегія непов’язаної диверсифікації має і недоліки. Ахілесовою п’ятою конгломеративної диверсифікації є велика відповідальність, яка лягає на вище керівництво корпорації в ухваленні рішення стосовно роботи принципово відмінного бізнесу в принципово відмінній галузі і конкурентному довкіллі. Що більша кількість бізнесів зібрана в компанії і що більше вони відрізняються один від одного, то вищому керівництву корпорації важче контролювати кожну філію і чітко визначати її проблеми, реально оцінювати привабливість того чи іншого виду бізнесу і його конкурентного довкілля, визначати обсяг і характер стратегічних дій та планів, які пропонують керівники, що працюють на рівні бізнесу.
При широкій диверсифікації керівники корпорації повинні бути достатньо компетентними і проникливими для того, щоб:
1) відрізнити хороше придбання від поганого;
2) вибрати грамотних керівників для управління кожним із численних бізнесів;
3) побачити правильне розв’язання в головних стратегічних пропозиціях керівників бізнесу;
Оскільки перед кожним бізнесом не завжди відкрита й гладка дорога, позбавлена будь-яких перешкод, то, щоб отримати правильну оцінку ризику диверсифікації в нову неспоріднену галузь, потрібно поставити запитання: „Якщо з новим бізнесом виникнуть серйозні проблеми, то чи знаємо ми, як розв’язати їх?” Якщо відповідь буде негативною, це означає, що непов’язана диверсифікація дуже ризикована, і перспективи бізнесу на отримання прибутку цілком сумнівні.
Хоча в теорії непов’язаної диверсифікації вважають, що вона має потенціал для збільшення обсягів продажу і прибутку в процесі руху компанії вздовж економічного циклу, на практиці усі сгіроби протициклічної диверсифікації закінчувались невдачею. Небагато з привабливих галузей мають протилежні цикли. На переважну більшість бізнесів однаково впливають і хороші, і погані часи. Не існує переконливих свідчень того, що сукупні прибутки широко диверсифікованих компаній є стабільніші або
меншою мірою піддаються негативному впливу в періоди спадів і криз, ніж прибутки менш диверсифікованих підприємств.
Незважаючи на ці недоліки, непов’язана диверсифікаія може в деяких випадках стати бажаною стратегією для корпорації. Її, звичайно, слід розглядати в ситуації, якщо компанія має потребу вийти з небезпечної або непривабливої галузі, але не може переміститись у суміжну галузь. Аргументи на користь чистої диверсифікації визначаються певним чином і великим бажанням акціонерів інвестувати в декілька непов’язаних галузей замість інвестування в пов’язані. В іншому випадку, аргументація на користь непов’язаної диверсифікації залежить в кожному конкретному випадку від перспектив фінансового успіху. Основна проблема непов’язаної диверсифікації полягає в тому, наскільки „широко слід закидувати невід”, формуючи підприємницький портфель. Інакше кажучи: скільки неспоріднених бізнесів має містити корпоративний Портфель - багато чи мало? Якою кількістю диверсифікованих бізнесів керівники корпорації зможуть успішно керувати? Ефективним способом розв’язання проблеми визначення ступеня диверсифікації є відповіді на два запитання: „Яка мінімальна диверсифікація дасть змогу досягнути потрібного зростання і прибутковості?” і „За якої максимальної диверсифікації підприємство буде залишатися керованим з урахуванням складності, яка підвищилася?”. Оптимальна величина диверсифікації найчастіше розміщується між цими двома крайнощами.