Мальська М.П., Худо В.В., Цибух B.I. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.
5.4. Функція менеджменту „контроль”
Контроль — важлива функція менеджменту, застосування якої дає змогу керівникові стежити за виконанням управлінських рішень і вносити корективи. За своїм рангом функція контролю стоїть на другому місці після функції планування (постановки цілей). І це зрозуміло, адже, якщо не доведена до підлеглих мета їхньої діяльності, то і нічого буде контролювати. Незважаючи на те, що контроль не надто подобається працівникам, він все-таки є об’єднувальним чинником діяльності контролюючих та контрольованих осіб.
Основне завдання контролю - забезпечити досягнення цілей і місії організації. Потреба контролю є об’єктивною і визначається дією таких чинників:
• зміною довкілля (зміна законів, політики, структури організації тощо);
• небезпекою виникнення кризових ситуацій;
• потребою підтримувати успіх організації;
• боротьбою за ринки збуту товарів;
• інші.
Контроль за усіма стадіями діяльності підприємства повинен давати його керівництву інформацію щодо ухвалення відповідних рішень.
Для будь-якого контролю характерними є такі компоненти:
- об’єкт та суб’єкт контролю (що контролюється і хто контролює),
- процес контролю (здійснення в часі) і результати контролю.
З урахуванням того, якими будуть ці компоненти за своїм змістом, і визначають види контролю. Об’єктом контролю повинні бути результати діяльності і в жодному випадку - співробітники.
Відправним пунктом концепції адміністративного (службового) контролю дій підлеглих є такий - досить охопити контролем певні стратегічні пункти, вузлові функції.
Другим важливим завданням є орієнтація контролю не на минуле, а на майбутнє, оскільки краще з 75%-вою упевненістю передбачити помилку, яка може трапитися в майбутньому, якщо не здійснити певних кроків, ніж мати 100% знання про походження помилки, яка вже допущена.
Третьою проблемою службового контролю є відбір оцінок підлеглих, щоб встановити, як вони виконують свої посадові функції.
Донедавна функція контролю в нашій державі зводилася до перевірки дотримання інструкцій, законів і виявлення порушників.
Усі функції менеджменту взаємопов'язані і діють, якщо в організації е певна система комунікацій.
Спільна (колективна) діяльність людей передбачає контакти між ними у вигляді обміну інформацією. Тільки на цій основі люди, об’єднані в організацію, можуть досягти своєї мети. Будь- яка організація, навіть дуже мала, обов’язково має відповідну систему комунікацій.
У вузькому розумінні слова, комунікація — це обмін інформацією між двома й більшою кількістю людей. Тобто основним матеріалом комунікації є інформація.
. Мескон, Альберт і Гедоурі наголошують, що комунікації виникають між:
• організацією та зовнішнім довкіллям (споживачами, державою і т.д.);
• підрозділами та працівниками організації (між різними рівнями управління організацією, між керівниками й підлеглими, між неформальними організаціями тощо).
З уваги на спрямованість потоків інформації розрізняють такі комунікації:
• зверху вниз (від вищої інстанції до нижчої, від керівника до підлеглого);
знизу вверх (від підлеглих до керівників);
• горизонтальні (між членами трудового колективу, які займають рівноправні посади).
Основними елементами комунікації є: джерело інформації, передавач, приймальник, отримувач. Весь шлях від джерела
інформації (відправника) до отримувача називається каналом комунікації. Канали можуть бути формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні). Формальні канали встановлені адміністративно й зв’язують працівників як вертикальними, так і горизонтальними щаблями керування. До неформальних каналів комунікацій належать ті, які не збігаються з офіційно встановленими. Для ефективного функціонування виробничих колективів потрібно, щоб в організації діяли як формальні, так і неформальні комунікації, які повинні бути збалансованими. Якщо організація володітиме лише системою формальних комунікацій, то процес проходження інформації буде бюрократизуватися. Якщо домінуватиме система неформальних комунікацій, то це призведе до поширення чуток, які заважатимуть нормальній діяльності.
Центральною фігурою в менеджменті будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує нею або окремим її підрозділом. Процес керівництва е неодмінною умовою функціонування організацій
Керівництво — це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців. Керівництво — не лише неодмінний, а й основний елемент процесу керування. Зміст процесу керівництва розкривається через його функції:
планування, організацію, контроль, мотивацію й виховання. Перші чотири розкривають зміст процесу керівництва в системі „керівник - виробництво”, а остання — одну з найважливіших аспектів керівництва — формування особистості у сфері трудової діяльності.
Процес керівництва колективом можна поділити на три стадії:
- визначення цілей, які повинні бути досягнуті за певний час;
- інформування колективу про завдання, методи їхнього виконання, ресурси тощо;
- проведення аналітичної роботи, щоб вивчити
Для того, щоб керівника вважали лідером колективу, він повинен володіти певними якостями:
- діловими (компетентність, економічне мислення, знання основ науки керування);
- організаторськими (контактність, психологічний такт, емоційно-вольова стриманість);
- особовими (енергійність, ініціативність, вимогливість, рішучість, оптимізм);
- морально-політичними (відданість інтересам держави, трудового колективу, інтелігентність, широке коло захоплень).
Важливими характеристиками керівника-лідера є його висока інтелектуальна та емоційно-вольова стресостійкість. Інтелектуальна означає бажання керівника набувати нових знань, прагнути до них. Емоційно-вольова стресостійкість характеризує здатність особи ухвалювати компетентні рішення в умовах нестачі інформації, дефіциту часу, ділових суперечностей і власних конфліктів.
Основне завдання контролю - забезпечити досягнення цілей і місії організації. Потреба контролю є об’єктивною і визначається дією таких чинників:
• зміною довкілля (зміна законів, політики, структури організації тощо);
• небезпекою виникнення кризових ситуацій;
• потребою підтримувати успіх організації;
• боротьбою за ринки збуту товарів;
• інші.
Контроль за усіма стадіями діяльності підприємства повинен давати його керівництву інформацію щодо ухвалення відповідних рішень.
Для будь-якого контролю характерними є такі компоненти:
- об’єкт та суб’єкт контролю (що контролюється і хто контролює),
- процес контролю (здійснення в часі) і результати контролю.
З урахуванням того, якими будуть ці компоненти за своїм змістом, і визначають види контролю. Об’єктом контролю повинні бути результати діяльності і в жодному випадку - співробітники.
Відправним пунктом концепції адміністративного (службового) контролю дій підлеглих є такий - досить охопити контролем певні стратегічні пункти, вузлові функції.
Другим важливим завданням є орієнтація контролю не на минуле, а на майбутнє, оскільки краще з 75%-вою упевненістю передбачити помилку, яка може трапитися в майбутньому, якщо не здійснити певних кроків, ніж мати 100% знання про походження помилки, яка вже допущена.
Третьою проблемою службового контролю є відбір оцінок підлеглих, щоб встановити, як вони виконують свої посадові функції.
Усі функції менеджменту взаємопов'язані і діють, якщо в організації е певна система комунікацій.
Спільна (колективна) діяльність людей передбачає контакти між ними у вигляді обміну інформацією. Тільки на цій основі люди, об’єднані в організацію, можуть досягти своєї мети. Будь- яка організація, навіть дуже мала, обов’язково має відповідну систему комунікацій.
У вузькому розумінні слова, комунікація — це обмін інформацією між двома й більшою кількістю людей. Тобто основним матеріалом комунікації є інформація.
. Мескон, Альберт і Гедоурі наголошують, що комунікації виникають між:
• організацією та зовнішнім довкіллям (споживачами, державою і т.д.);
• підрозділами та працівниками організації (між різними рівнями управління організацією, між керівниками й підлеглими, між неформальними організаціями тощо).
З уваги на спрямованість потоків інформації розрізняють такі комунікації:
• зверху вниз (від вищої інстанції до нижчої, від керівника до підлеглого);
знизу вверх (від підлеглих до керівників);
Основними елементами комунікації є: джерело інформації, передавач, приймальник, отримувач. Весь шлях від джерела
інформації (відправника) до отримувача називається каналом комунікації. Канали можуть бути формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні). Формальні канали встановлені адміністративно й зв’язують працівників як вертикальними, так і горизонтальними щаблями керування. До неформальних каналів комунікацій належать ті, які не збігаються з офіційно встановленими. Для ефективного функціонування виробничих колективів потрібно, щоб в організації діяли як формальні, так і неформальні комунікації, які повинні бути збалансованими. Якщо організація володітиме лише системою формальних комунікацій, то процес проходження інформації буде бюрократизуватися. Якщо домінуватиме система неформальних комунікацій, то це призведе до поширення чуток, які заважатимуть нормальній діяльності.
Центральною фігурою в менеджменті будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує нею або окремим її підрозділом. Процес керівництва е неодмінною умовою функціонування організацій
Керівництво — це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців. Керівництво — не лише неодмінний, а й основний елемент процесу керування. Зміст процесу керівництва розкривається через його функції:
планування, організацію, контроль, мотивацію й виховання. Перші чотири розкривають зміст процесу керівництва в системі „керівник - виробництво”, а остання — одну з найважливіших аспектів керівництва — формування особистості у сфері трудової діяльності.
Процес керівництва колективом можна поділити на три стадії:
- визначення цілей, які повинні бути досягнуті за певний час;
- інформування колективу про завдання, методи їхнього виконання, ресурси тощо;
- проведення аналітичної роботи, щоб вивчити
Для того, щоб керівника вважали лідером колективу, він повинен володіти певними якостями:
- діловими (компетентність, економічне мислення, знання основ науки керування);
- організаторськими (контактність, психологічний такт, емоційно-вольова стриманість);
- особовими (енергійність, ініціативність, вимогливість, рішучість, оптимізм);
- морально-політичними (відданість інтересам держави, трудового колективу, інтелігентність, широке коло захоплень).
Важливими характеристиками керівника-лідера є його висока інтелектуальна та емоційно-вольова стресостійкість. Інтелектуальна означає бажання керівника набувати нових знань, прагнути до них. Емоційно-вольова стресостійкість характеризує здатність особи ухвалювати компетентні рішення в умовах нестачі інформації, дефіциту часу, ділових суперечностей і власних конфліктів.