Лужанська Т. Ю., Махлинець С. С., Тебляшкіна Л. І. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи: Навчальний посібник./ За редакцією д. г. н., професора Волошина І. М. - К.: Кондор, 2008. — 385 с.
4.6. Характеристика основних видів сільського туризму на Закарпатті
Пішохідно-пізнавальний туризм
Закарпаття володіє широким потенціалом туристичних можливостей. Багато ділянок освоєні шляхом прокладання туристичних стежок. В Закарпатській області розвивається самодіяльний туризм, в основному це туризм вихідного дня. Найбільш популярні серед маршрутів вихідного дня — «зелені», «снігові» поїздки, пішохідні, гірські подорожі. Одним з найважливіших завдань, які стоять перед самодіяльним туризмом і, насамперед, перед туризмом «вихідного дня», є раціональне розміщення туристичних потоків по території області. Оскільки місця туризму часто збігаються з центрами розміщення організованих туристів на державних маршрутах, тому необхідно затвердити зони переважного розміщення самодіяльних туристів «вихідного дня». Цими зонами можуть бути — Невицька, Іршавська, Лумшорська, Соловецька.
У пішохідно-пізнавальному туризмі важливою є географічна підготовка, яка включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природних явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середовище (чи його окремі компоненти) і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння території.
Особлива увага в географічній підготовці туристів приділяється вмінню здійснювати маршрутні спостереження, фотографувати чи замальовувати об’єкти, робити картографічну зйомку.
Спортивно-технічні вимоги, що обумовлюють безпечність подолання маршруту, визначаються характером і особливостями природних перешкод, їх технічною складністю, яка диктує технічні елементи, прийоми і засоби, наявні в арсеналі учасників походу; оптимальною кількістю перешкод певної категорії складності, які в комплексі визначають категорію складності всього маршруту; тривалістю походу і довжиною нитки маршруту, що залежить від географічних особливостей конкретної території і наявності природних перешкод; розробленістю комплексу фізичних навантажень для успішного подолання маршруту; вмінням орієнтуватися в різних умовах на будь-якій території. Все це дозволяє туристам не лише засвоїти елементарні навички побутової праці, а й вчить підтримувати свідому дисципліну, виробляє організованість, погодженість дій у спільній роботі.
За формою проведення туристських заходів і характером їх організації пішохідний туризм поділяють на організований — плановий і самодіяльний (клубно-секційний) -- і неорганізований — аматорський («дикий»).
Плановий туризм передбачає організацію і проведення походів і подорожей туристськими установами, організаціями і підприємствами різних форм власності (турфірмами, турбазами, туристськими таборами та ін.) переважно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й промаркованими маршрутами під керівництвом інструкторів, що мають достатній досвід і добре знайомі з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські бази, або притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурним і медичним обслуговуванням, на окремих
ділянках — транспортом. У більшості своїй, ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки.
Самодіяльні туристські походи і подорожі організовують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, туристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, установ, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо.
Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, обирають район подорожі і розробляють маршрут, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами).
Особливість неорганізованих — аматорських (так званих «диких», «під чорним прапором» та ін.) походів — у тому, що туристи самі обирають район подорожі, часто не мають чітко розробленого плану і програми походу, покладаються на свої власні сили і сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей є активний відпочинок під час літніх відпусток або канікул.
Легкі туристські маршрути не потребують спеціальної підготовки, під силу будь-якому бажаючому, дітям дошкільного віку і людям похилого віку, не мають суттєвих підйомів, небезпечних ділянок.
Туристські маршрути помірної складності потребують фізичної підготовки, тренувань до навантажень; не рекомендуються дітям дошкільного віку і людям похилого віку. Окремі ділянки мають короткі різкі підйоми і спуски. Бажано, щоб у групу туристів входив інструктор з досвідом орієнтації на місцевості.
Складні маршрути потребують доброї фізичної підготовки. У деяких випадках відрізки цих маршрутів мають різкі, тривалі підйоми, складні спуски, небезпечні місця. Для здійснення походу необхідні знання і навички користування компасом, картами, визначення направлення руху по маршруту в умовах поганого бачення. Як правило, походи по таким маршрутам займають більше одного дня. (додаток М).
На сьогодні в області діє велика кількість найрізноманітніших маршрутів різного ступеня складності. У зв’язку з цим розробляються і вводяться в дію: маршрут «Східні Карпати» в межах Карпатського біосферного заповідника, маршрути головним Карпатським хребтом та «Чорногорськими пралісами — на Говерлу» і т. д. При цьому доцільно простежити енерговитрати туриста (табл. 4.6.1).
Пішохідні походи здійснюються у всіх районах Закарпатської області. Пішохідні маршрути дуже різноманітні за регіонами подорожі, природним середовищем, способом пересування і визначаються інтересами та особистими уподобаннями учасників походу. У рамках швейцарсько-українського проекту (FORZA) розроблено мережу піших туристичних маршрутів — Карпатський Туристичний Шлях. Розпочинаються польові роботи по знакуванню та облаштуванню його рахівської ділянки завдовжки 50 км. Проект є новаторським, бо чи не вперше робиться спроба створити комплексний туристичний продукт, який би поєднав елементи активного відпочин-
ку із затишком сільської оселі (у цьому проекті сільському туризму приділятиметься особлива увага) та культурно-історичним надбанням закарпатців.
Енерговитрати залежно від виду туризму, рельєфу місцевості, характеру руху, стану шляху
До найпростіших перешкод, характерних для пішохідних походів у рівнинних районах, відносять схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, струмки, річки та інше. У невисоких та середньовисотних гірських районах до цих перешкод додаються ділянки перевалів із схилами середньої крутизни — порослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди — як правило, неширокі, але швидкі струмки і річки.
Для подолання цих перешкод необхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транспортування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:
— рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби;
— долання невисоких перешкод — великого каміння, повалених стовбурів дерев;
— просування через лісові хащі, завали, буреломи;
— рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
— просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
— організація переправи через водні перешкоди — через брід при самостраховці та зовнішній страховці, шляхом наведення переправ (кладка, поруччя, навісна пере- поава):
— оволодіння прииомами зав язування необхідного набору вузлів і обов язок;
— засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самострахов- кою і самозатриманням;
— оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
— рух у зв’язках по 2—4 чол. при взаємній страховці;
— організація транспортування потерпілих на імпровізованих ношах, страхувальних поясах.
Кожен турист повинен набути знання, а згодом і навички по організації харчування туристської групи, розібратися в основах раціонального харчування. Завдання туристських походів — це завдання пізнавальні, виховні, спортивні й оздоровчі. А оздоровчий ефект туристичного походу в першу чергу залежить від організації раціонального і збалансованого харчування (табл. 4.6.2).
Організація харчування туристів в екологічних турах складається з:
1. Визначення енергетичних витрат туристів і розрахунку калорійності харчування;
2. Визначення смакових уподобань туристів;
3. Розробка режиму харчування;
4. Розробка типового меню;
5. Розрахунку мінімальної кількості продуктів;
6. Розрахунок мінімальної кількості кухонного спорядження (кухонна посуд, миючі засоби).
Розподіл добового раціону й часу прийому їжі
Період часу, впродовж якого туристи в змозі переносити похідні навантаження без істотного зниження працездатності і шкоди для здоров’я, називається безпечною тривалістю походу (БТП). БТП залежить від складності походу, інтенсивності навантажень (графіка руху), віку, тренованості і досвіду групи і, звичайно, харчування.
У добре підготовленої групи після адаптації до похідних умов працездатність швидко відновлюється, період максимальної працездатності тривалий, спад відбувається поволі. У погано підготовленої групи адаптація затягується, період максимальної працездатності короткий, спад відбувається швидше. Відповідно, безпечна тривалість походу у перших складає близько ЗО днів, у других — не більше 18-ти.
Легкість і калорійність. По можливості, необхідно вибирати ті продукти, у яких більше їстівна частина або вище відсоток засвоюваності. Наприклад, у яловичого тушкованого м’яса їстівна частина не перевищує 32%. Решта 68% доводяться в основному на воду. Тому енергетична цінність ста грамів яловичого тушкованого м’яса складає всього 200 ккал. Ті ж показники для сублімованого м’яса складають відповідно 96% і 565 ккал. Аналогічно для свіжої картоплі — 23% і 96 ккал, а для сушеної — 78% і З і 5 ккал. [227, с. 163].
Швидкість і нескладність приготування. Складні кулінарні рецепти в поході реалізувати важко, і часу на це, як правило, немає. Гірським туристам доводиться враховувати і те, що температура кипіння води на висоті нижче 100°С (табл. 4.6.3). Тому приготування гречки або рису на висотах більше 3000 м без автоклава зажадає дуже багато часу і палива [238, с. 5.
Температура закипання води на різних висотах
11риоаттсть впробовж усього похооу і транспортабельність. Не згадуватимемо швидкопсувні продукти — їх можна брати тільки в походи вихідного дня, якщо не дуже спекотно. Але ті продукти, які вдома зберігаються довгий час, в поході легко ста-
ють непридатними. Наприклад, цукровий пісок без герметичної упаковки набирає вологи, а при підмоканні перетворюється на сироп. Не набагато надійніше і швидко- розчинний цукор. Краще брати звичайний кусковий пиляний, або, як говорять туристи, «нерозчинний» цукор. Не пролежить в рюкзаку більше трьох днів і хліб, його доведеться замінити легшими і зручнішими сухарями. [119, с. 85]
Смакові якості. Важлива деталь: продукти і страви з них повинні бути смачними і різноманітними. На високогір’ї смаки туристів можуть значно змінюватися. Тонкі ароматичні приправи не сприймаються, зате підвищений попит матимуть томат, цибуля, часник. Лимонна кислота, що псує чай на малих і середніх висотах, стає бажаною добавкою. Втім, деякі автори вважають, що смак і різноманітність туристських страв не мають великого значення. Інші, навпаки, вважають за краще мати 40—50 найменувань продуктів. Тому навіть в найскладніших походах краще зрідка, раз на 5—8 днів, поступитися калорійністю і запропонувати учасникам походу рибні консерви в томаті або баклажанову ікру.
Зазвичай, в туристській літературі пропонується використовувати три основні раціони: на «підходах» — 2800—3000 ккал, на основній частині маршруту — 3500—4000 ккал і до 6500 ккал — в особливо складні, штурмові дні. При цьому або рекомендуються стандартні денні раціони, зовсім не залежні від конкретного навантаження, або пропонується збільшувати калорійність пропорційно фізичному навантаженню. Такий підхід до харчування туриста не враховує особливостей поведінки організму в умовах високих навантажень, гіпоксії в горах і холоду взимку.
У піших і лижних походах навантаження на основній частині маршруту, як правило, розподіляється більш рівномірно, ніж в гірських, тому в них можна обійтися без значної зміни калорійності раціонів в різні дні.
При складанні добових раціонів харчування потрібно пам’ятати, що різноманітність продуктів, з яких готується їжа, а також різноманітність самих страв допомагають забезпечити повноцінне харчування, дозволяють організму туриста отримати з їжею весь необхідний асортимент поживних речовин. Продуманий раціон повинен володіти необхідною калорійністю, продукти, що входять в раціон, повинні задовольняти смакові вимоги туристів і бути взаємозамінними. Дуже важливо не забувати при цьому про розміри неїстівної частини харчових продуктів.
Приклад розрахунку (на 10 чол/день.): при 2-разовому харчуванні (вранці і увечері) за 10 днів буде 20 харчувань. Допустимо, з них 5 разів — солодка каша, отже: 20 — 5 = 15 харчувань м’ясних. Норма на одну порцію — 75 г : 15і75 = 1 125 г. Тобто на 1 людину в 10-ти денній експедиції потрібно сушити 1 125 г м’яса. Примітки: можна використовувати магазинну м’ясну заправку по нормі 66 г на чол/день. У легких експедиціях або на закиданні можна використовувати тушковане м’ясо з розрахунку 100—120 г на 1 людину в день.
У раціон харчування учасників подорожей необхідно включати вітамінні препарати або суміші. Учасникам високогірних подорожей обов’язково потрібно мати суміш вітамінів С і В15 по 300 міліграм (табл. 4.6.4). Раціон повинен також передбачати наявність чистої глюкози або глюкози з аскорбіновою кислотою з розрахунку: у подорожах середньої категорії складності — 1 пачка в день на 2 людини, в складних подорожах — 1 пачка в день на людину. [226, с. 204]
Вода складає 80% загальної маси тіла людини. Добова потреба людського організму у воді, що складає в середньому 2,5 л, задовольняється не лише за рахунок випитої рідини, й за рахунок її вмісту в рідких і твердих продуктах харчування, а також води, що утворюється в самому організмі в результаті хімічних реакцій. З цієї загальної кількості, об’єм випитої рідини становить 0,8—1,0 л; води, спожитої у складі супів — 0,5—0,6 л; твердих продуктів — 0,7 л; води, що утворюється в самому організмі в результаті травних процесів — 0,3—0,4 л (при окисненні 100 г жирів виділяється 107 мл води, білків — 41 мл, вуглеводів — 55 мл). [123, с. 102]
Раціональна організація харчування і режиму споживання води при подоланні маршруту передбачає основне поповнення водних витрат організму до початку або після закінчення переходу чи іншого фізичного навантаження під час привалу, на бівуаку. Найдоцільніше більшу частину денної норми рідини вживати увечері, коли навантаження на серце є мінімальним.
В ході маршруту під час коротких зупинок можна випити 2—3 ковтки підкисленої рідини. Для втамування спраги краще використовувати мінеральну або звичайну підсолену воду. Людям із посиленим потовиділенням рекомендується до сніданку проковтнути 5—10 г солі, запивши чаєм або водою. Позбутися відчуття сухості в роті допоможе кисла або м’ятна цукерка чи таблетка аскорбінової кислоти з глюкозою. Для цього придатна також тала снігова або джерельна вода з додаванням лимонного або журавлиного екстракту, лимонної чи яблучної кислоти, яблучного оцту. У спеку добре втамовує спрагу зелений чай із м’ятою, материнкою, смородиновим листям.
Якщо викликає сумнів якість води в районі подорожі чи виконання робіт, потрібно взяти з собою необхідний запас, який найкраще тримати у спеціальних флягах. Для цього найбільше підходять військові фляги місткістю 1,5—2 л з-під газованої чи мінеральної води. [229, с. 138] У безвихідному становищі перед вживанням води сумнівної якості її необхідно прокип’ятити протягом 15—20 хв. або знезаразити за допомогою спеціальних засобів (одна таблетка пантоциду на 0,5—1,0 л води). В разі їх відсутності з цією метою можна використати настойку йоду (5—10 крапель на 1 л води).
При розведенні багаття потрібно дотримуватися необхідних протипожежних заходів. У хвойному лісі не слід розводити велике багаття, тому що іскри, піднімаючись нагору, можуть викликати загоряння хвої на гілках, що нависають над багаттям, і послужити причиною утворення найнебезпечнішої пожежі — верхівкової. Багаття, навіть невелике, розташоване близько до дерев або чагарників, вже при невеликому вітрі являє реальну загрозу пожежі в лісі. От чому багаття повинно розводитися не ближче 10 м від листяних і 15 м від хвойних дерев. Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм — найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи пройшла спеціальні тренінг.
Кінно-пізнавальний туризм
Кінно-пізнавальний туризм відіграє суттєву роль у розвитку сільського туризму. Високоперспективним потенційним турпродуктом, що може сформуватися на основі ланцюгів гірських баз і туркомплексів Закарпаття, є транскордонний кінний туризм. Важливим є прокладання багатоденних маршрутів різної протяжності та категорії складності Карпатською гірською системою з Польщі через Закарпаття до Румунії (Південні Карпати). З 2000 р. на багатьох приватних туркомплексах області започатковано роботу зі створення інфраструктури кінного туризму (навчання верховій їзді, прокат породистих коней, маркування радіальних кінно-туристичних маршрутів тощо).
Прогулянки верхи на конях гуцульської породи пропонують у:'
— с. Андріївна (селянсько-фермерське господарство «Золота підкова» Ужгородського району);
— м. Берегово (кінно-спортивний клуб «Мустанг»);
— с. Солочин (племінний концерн «Санаторій «Квітка Полонини») Свалявського району, полонина Драгобрат;
— смт. Ясіня (турагенство «Німс-тур») Рахівського району;
— с. Річка Міжгірського району.
Елітний відпочинок, елементом якого є катання на орловських рисаках чи українській верховій, можна замовити у:
— м. Берегово (кінно-спортивний клуб «Мустанг»);
— с. Лумшори (дитячо-юнацький кінно-спортивний комплекс «Фаворит») Перечинського району;
— с. Яківське (комплекс відпочинку «У Тараса») Свалявського району.
Господарі закарпатських агроосель серед інших послуг можуть запропонувати
відпочиваючим мандрівки гірськими стежками на конях. Такі послуги надають у:
— с. Верховина Бистра Великоберезнянського району;
— с. Нижній Студений Міжгірського району;
— с. Подобовець Міжгірського району;
— с. Синевирська Поляна Міжгірського району;
— ур. Собатино (Іршавська районна рада мисливців і рибалок) Іршавського району.
У с. Кваси на Рахівщині за підтримки агентства регіонального розвитку реалізується проект відновлення популяції знаменитого гуцульського коника. Львівські науковці в результаті обстеження поголів’я їх в Українських Карпатах та вивчення гене- тико-селекційних особливостей дійшли висновку, що гуцульські породи коней слід вважати національним надбанням України. Найчисельніше поголів’я гуцуликів зафіксоване саме на Закарпатті — близько 2 800 тварин.
Гуцульський коник — низькорослий, має міцну конструкцію та добре розвинутий тулуб. Коники плодючі, довговічні, невибагливі та відрізняються великою працездатністю, зокрема, в умовах крутих схилів і бездоріжжя. Щоправда, в області майже відсутні господарства, де предметно займалися б племінною справою. Але в перспективі на Рахівщині планують задіяти племінні ресурси, тримати відродження зникаючих тварин під постійним селекційно-генетичним контролем.
У Рахівському районі вже тепер діє кінний маршрут Кевелів-Менчул Квасівський і через Шумнєску і Рогнєску до перемички під Говерлою.
Для організації кінно-пізнавального туризму необхідна належна база, навчені для верхової їзди коні та шорне спорядження, школа інструкторів та методи навчання туристів по нагляду за кіньми, організація навчання туристів верховій їзді, відпрацьовані маршрути з привалами, заготівля кормів для коней. Необхідна й належна нормативна база для забезпечення безпеки туристів. Зазвичай лімітується вага наїзника, яка не повинна перевищувати 90 кг, проявляється турбота і про компаньйонів, які не приймають участі у катанні на конях.
Крім власне кінно-туристичних розваг, коні в змозі активно використовуватися для верхової їзди як елітна розвага в національних парках, спеціальних територіях поблизу готелів, у клубах. Вважається, що спілкування з кіньми позитивно впливає на стан людини та його психіку.
Гірськолижний туризм
На туристичному ринку України Закарпаття є лідером щодо створення та обсягів реалізації гірськолижного турпродукту. Завдяки унікальним гірсько-кліматичним умовам період його реалізації триває з кінця листопада до середини березня. Гірськолижний туризм має великі перспективи розвитку як в передгірній, так і в гірських зонах Закарпаття. Тут є умови облаштування трас не тільки для любителів, але й для професійних спортсменів з проведенням змагань міжнародного рівня.
На сьогодні в області нараховується більше 60 діючих гірськолижних витягів, наявні 22 ретраки та 38 прокатних пунктів. Підприємства найбільшої в регіоні асоціації пропонують клієнтам на вибір 29 гірськолижних трас різних категорій складності протяжністю від 200 м до 1400 м метрів.
Встановлення підйомників і облаштування лижних трас у 2006 р. дозволило підвищити завантаженість окремих закладів (наприклад, санаторію «Синяк» до 70% у зимовий період). Добре було б ще оснастити такі заклади ретраками та сніговими пушками, щоб утримувати гірськолижні траси в кращому стані і продовжити лижний сезон.
Стратегією регіонального розвитку Закарпаття визначено основні центри гірськолижного туризму:
1) Полонинський хребет (г. Полонина Руна, 1479 м). Тут планується збудувати кілька великих туристичних комплексів, основною діяльністю яких буде надання послуг для гірськолижного туризму (прокат оснащення, витяги крісельного типу, супутні послуги). Ці туристичні комплекси будуються за рахунок коштів іноземних інвесторів у селах Лумшори та Липовець.
2) Боржавський хребет (г. Стой, 1677м). Тут вже наявні кілька великих туристичних комплексів, зокрема, у с. Пилипець, де надається повний спектр послуг для гірськолижного спорту. Планується будівництво туркомплексів у підніжжя вершин Магура-Жиде і Граб.
3) Хребет Красна (г. Менчул, 1501 м). Це найбільш перспективний центр розвитку гірськолижного туризму, адже тут є лише один туркомплекс — «Ялинка» (с. Усть- Чорна). Великі перспективи мають села Забродь, Вільшани, де є чудові можливості для гірськолижного спорту.
4) Свидовецький хребет (г. Близниця, 1880 м). Це найбільш освоєний центр, і тому тут необхідно зробити акцент на інших об’єктах Свидовецького хребта. Вже багато років відома гірськолижна база «Драгобрат», яка є лідером серед туристичних комплексів цього центру. Проте, в недалекому майбутньому її місце може зайняти туристичний комплекс у селі Кваси, де за допомогою іноземних інвестицій планується збудувати комплекс на зразок «Буковелю».
Гірськолижний турпродукт кращих стандартів якості реалізують туркомплекси Закарпаття, а також десятки агросадиб краю, розташовані поряд з гірськолижними витягами. З ініціативи управління по туризму та курортах у загальнодержавні програмні заходи включені пункти щодо створення гірськолижних центрів на горі Красія, полонині Драгобрат, Боржавських полонинах, місцевості Синяк, а також створення центру розвитку дельта- і парапланеризму поблизу смт. Ясіня Рахівського району.
В області створено інфраструктуру для активного розвитку як зимових, так і літніх видів гірськолижного туризму. Ще в першій половині XX ст. у Закарпатті була мережа туристичних притулків, що стояли на пішохідних маршрутах. Але гірськолижних витягів тоді ще не ставили. Основний розвиток гірськолижного спорту й туризму розпочався у 1993 р. Завдяки унікальним гірськокліматичним умовам період реалізації гірськолижного турпродукту триває з кінця листопада до середини березня. За цей період лише система «Закарпаттурист» приймає клієнтів у 4-х туркомплексах та 10-ти туристичних базах, які можуть розмістити 3200 відпочиваючих. Найбільш сприятливі умови для розміщення гірськолижних туристичних комплексів є в північній частині Рахівського району, Воловецькому районі, західній частині Великоберезнянського району. Поряд з розміщенням у турбазах, у гірськолижних центрах краю (Драгобрат, Пилипець, Красія, Воловець, Міжгір’я, Подобовець) активно розвивається приватний гостьовий сектор — агропансіонати та оселі сільського туризму.
Подальшому розвитку гірськолижного відпочинку сприяє встановлення нових підйомників. Встановлено два нових витяги в с. Солочин та смт.Поляна Свалявського району. Відремонтована більша частина під’їзної дороги на полонину Драгобрат, що є надзвичайно важливим для цього гірськолижного центру.
З метою планової забудови та дотримання санітарно-екологічних вимог для перспективних туристично-рекреаційних центрів розроблено та погоджено комісією облдержадміністрації генеральні плани забудови полонини Драгобрат (Рахівський район) та Боржавських полонин (с.Пилипець Міжгірського району), введено в експлуатацію нові гірськолижні підйомники в смт.Чинадієві (оздоровчий табір «Водограй», Мукачівський район). В стадії розробки генеральні плани забудови перспективних місцевостей: курортної території місцевого значення «Солотвино» (Тячівський район) та гірськолижного центру «Красія» (Великоберезнянський район), гірськолижного комплексу в с.Підполоззя (Воловецький район).
Одним із найвідоміших на Закарпатті зимових курортів є «Драгобрат». На території курорту розміщуються чотири канатно-буксуровальні дороги по 100 м та дві буксуровальні дороги довжиною по 250 м, у т. ч. одна траса навчальна. Загальна протяжність трас до 10 км. Головною перевагою даного гірськолижного курорту є те, що взимку тут завжди лежить сніг. З грудня і, як мінімум, до середини травня можна кататися на лижах. Цьому сприяють природні умови: високогір’я (1400 м) та гори, що закривають урочище і створюють мікроклімат. Сьогодні курорт може прийняти одночасно приблизно 1000 туристів-лижників. В урочищі побудовано понад два десятки різноформатних готелів. Працюють два бугельних витяги (по 1000 м.) і «тарілоч- ний» (700 м) на гору Стіг (1707 м), а також бебі-ліфт (230 м.) на «учбовому» схилі. Нижче туристичного комплексу розташована перша по дорозі й найстарша (тепер відремонтована) будівля — притулок з тією ж назвою «Драгобрат». Біля нього є ще один витяг довжиною 450 метрів. З 2006 р. запустили підйомник поблизу нового готелю «Оаза».
Середня річна завантаженість об’єкту — 70%. «Час пік» — зимові свята (29 грудня — 12 січня), студентські канікули (перша половина лютого), усі уїк-енди, друга половина квітня та початок травня, коли вже майже ніде немає снігу. Зазвичай вже до жовтня всі місця викуповують турфірми великих українських міст. Ціни: 190—270 грн. за добу (напівпансіон — проживання, сніданок, вечеря), залежно від місця та сервісу. Підйом на трасу — 4 грн. Прокат спорядження — 50—70 грн., послуги інструктора — теж 50 грн. Кожного ранку на схилах працюють ратраки. З 1 по 9 травня Драгобрат закриває гірськолижний сезон фестивалями.
Іншим, менш потужним, гірськолижним комплексом, для любителів зимової рекреації є високогірне селище Ясіня, в якому знаходиться ТОК «Високі Карпати» на 200 місць, турбаза «Едельвейс» на 60 місць та приватні садиби сільського агроекоту- ризму.
Примітно, що поява кожного нового бугельного витягу в гірській місцевості супроводжується спалахом розвитку супутніх туризмові видів діяльності — торгівлі, сфери послуг. Розуміючи, що саме від поліпшення умов проживання, харчування, обслуговування та зростання кількості та якості запропонованих послуг, пропорційно залежатиме отриманий прибуток, підприємці закуповують витяги найсучасніших європейських взірців. Так, на Боржавських полонинах встановлено найдовший в Карпатах швидкісний бугельний підйомник. Його довжина сягає 1500 м, перепад висот — 402 м, а загальна довжина трас спуску — понад 4 км. Подібні крісельні дороги споруджуються в Міжгір’ї, селах Річка та Розсішка. ТОВ «Скорзонера» розробила
проекти на суму 340 млн. євро стосовно забудови та території області туристичних об’єктів. Розвиток туристично-рекреаційних комплексів «Свидовець» та «Полонина Руна» здійснюється у комплексі з розбудовою господарських об’єктів краю — прокатних пунктів спорядження для зимових та літніх видів відпочинку, закладів харчування, магазинів, фітнес-центрів, паркінгів, під’їзних автодоріг, водовідведення і т.д. На Рахівщині концепцією проекту передбачається створення на площі майже 1,5 тис. га житлової інфраструктури на 50 тис. осіб. Також планується спорудження на гірських схилах 50 канатних витягів з відповідним облаштуванням систем гірськолижних трас різної категорії складності загальною протяжністю майже 150 км. Дані інвестиційні проекти дозволять працевлаштувати в цих гірських районах краю до 15 тис. закарпатців. Впровадження широкої програми послуг як для літнього, так і для зимового оздоровчо-спортивного відпочинку й туризму зробить можливий прийом туристів цілий рік. Зокрема, на зазначених об’єктах пропонується розвивати гірськолижний та санний слалом, сноуборд, кільцеві лижні маршрути, подорожі на снігових мотоциклах, кінно-санні прогулянки, вело- та мото- маршрути, рафтинг, парапланеризм, піші та автобусні кільцеві екомаршрути визначними місцями краю та пам’ятками природи. При цьому осінньо-весняне міжсезоння звужується до мінімуму.
Також за підтримки інвесторів планується будівництво величезного гірськолижного комплексу на Боржавських полонинах. Ще у 70-х pp. XX ст. зазначена територія була визначена як найкраща за рельєфними, природно-кліматичними факторами для побудови олімпійської бази зимових видів спорту. За часів незалежної України дана ідея знайшла підтримку стосовно побудови на Боржавських полонинах престижного гірськолижного курорту. Перші чотири черги спроектовано для території, що належить Міжгірському району, ще дві черги, які мають розміститися на Воловеч- чині, та готується проект для схилів у межах Свалявщини та Іршавщини. Також у 2007 р. має бути встановлено близько півтора десятки нових підйомників, у т. ч. сучасних 4-крісельних, у районі Драгобрату, на Міжгірщині та Воловеччині.
До відомих баз зимового відпочинку на Закарпатті також відносять:
1) База відпочинку «Водограй» (с. Чинадієво, Мукачівський район). На території бази: підйомник «Турбо-2000» довжиною 400 м з перепадом висоти 50 м, у 5 км — гірськолижна траса «Синяк»: два підйомники довжиною 400 та 1000 м.
2) Пансіонат «Соняшна Долина» (с. Поляна, Свалявський район). Гірськолижні траси: бугельний підйомник довжиною 400 м на відстані 600 м від пансіонату та довжиною 700 м на відстані 1000 м від пансіонату.
3) База відпочинку «Теребля» (с. Синевир, Міжгірський район). Гірськолижні тра-
с и :
у 400 м від бази канатно-буксуровальна дорога ЛБ-850, довжина траси — 1000 м.
4) Готельний комплекс «Інтурист» (м. Мукачево). Гірськолижні траси: Синяк (26 км), Жденієво (50 км), Подобовець (75 км).
5) Пансіонат «Парадіз» (с. Поляна, Свалявський район). Гірськолижні траси: бугельний підйомник довжиною 400 м на відстані 600 м від пансіонату та довжиною 700 м на відстані 1000 м від пансіонату.
6) Готельний комплекс «Фортуна» (с. Поляна, Свалявський район). Гірськолижні траси: довжина траси 700 м у 150 м від готелю та 400 м у 1000 м від готелю (сан. «Со- няшне Закарпаття»),
7) База відпочинку «Воєводино» (с. Тур’я Пасіка, Перечинський район). Гірськолижні траси: Лумшори у 25 км, підйомник: ЛБ-300, довжина траси — 300 м. Красія у 50 км., підйомники: ВЛ-1000, довжина траси 1200 м, крісельний: КП-2300, довжина траси 2100 м.
8) Готельний комплекс «Карпатія» (с. Шаян, Хустський район). Гірськолижні траси: у с. Шаян (800 м) довжиною 350 м, у с. Велятино (8 км) довжиною 600 м.
9) Готель-ранчо «Золота гора» (с.Барвінок, Ужгородський район). Гірськолижні траси: г. Красія (75 км від Ужгорода), с. Лумшори (50 км) та Синяк (60 км).
Рекреаційні послуги є вигідні з економічної точки зору. Так, лише деякі види послуг (підйомники) витяги забезпечують по кілька сот тисяч гривень на рік (табл. 4.6.5).
Обсяг надання послуг підйомника за сезон 2005—2006 pp. гірськолижним комплексом «Новоселиця» Перечинського району Закарпатської області
Зупинимось на організації походу. Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати робочі форми і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Ще одна складність, характерна для лижного туризму, необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15—20 % перевищує вагу багажу туриста, що подорожує влітку. Причина — потреба в теплих речах, запасному одязі, спеціальному спорядженні, більшому запасі продуктів харчування. Одяг повинен бути функціональним, міцним, легким, морозо- і вітростійким, краще пуховим або вовняним.
Лижі для походів вимагають особливої уваги. Вони повинні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж — напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями.
Для зимових походів необхідно мати бахили — чохли на черевики, що допомагають захистити взуття від намокання, а ноги — від переохолодження. їх виготовляють із капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу. Для захисту рук від замерзання необхідно мати три пари рукавиць: вовняні, хутряні і робочі брезентові, що надягаються поверх основних утеплювачів.
Групове спорядження для лижних походів також слід ретельно добирати. Для ночівлі в польових умовах використовуються переважно багатомісні утеплені намети і багатомісні або секційні спальні мішки. Для обігріву в нічний час використовуються збірні або складні металеві печі, що виготовляються з легких термостійких металів.
Невелика тривалість світлового дня, сніг і низька температура не дозволяють швидко приготувати гарячий обід, тому туристи-лижники, як правило, переходять на дворазове гаряче харчування (повноцінні сніданок і вечеря) з сухим калорійним обідом (бажано забезпечити себе надійними термосами для гарячих напоїв). Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив.
У лижному поході пересуватись доводиться в основному сніговою цілиною, тому необхідним додатковим елементом техніки лижного туризму є прокладання (троп- лення) лижні, що найчастіше доводиться робити з рюкзаком за плечима. Турист- лижник повинен володіти специфічними прийомами руху як на лижах, так і без них: володіти технікою лижного ходу при пересуванні з рюкзаком; уміти долати перешкоди на лижах.
При розробці лижних маршрутів необхідно пам’ятати, що довжина денного переходу значною мірою залежить від стану снігового покриву. Так, на сніговій цілині або під час відлиги швидкість просування може зменшуватись удвічі порівняно з розрахунковою. В густому лісі в першій половині зими і після значних снігопадів сніг набагато пухкіший і глибший, ніж на узліссі, на галявинах. Крім того, необхідно робити поправку на можливість таких природних явищ, як заметіль, різке зниження температури, сильний зустрічний вітер. Це вимагає на кожному переході тимчасового укриття для туристів.
Водний туризм
Високоприбутковим турпродуктом, потенціал якого туркомплексами області освоєно менше ніж на 5—10 %, є також водний туризм. Тиса — ріка, яка має ідеальні умови для спуску по воді на байдарках, рафтах, надувних човнах. Гірський сплав у Закарпатті практикується на локальних ділянках рік Біла Тиса, Чорна Тиса, Теребля, Тересва, Ріка, Боржава тощо поблизу престижних санаторіїв і туркомплексів.
Такі послуги пропонує туристам українсько-угорський клуб любителів природи і водного туризму (м. Виноградів) та інформаційно-реєстраційна система «ДКЗ». Проявляється зацікавленість до спуску по гірських річках. Але на сьогодні такі послуги пропонує тільки Виноградівська районна спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму спільно з угорським клубом любителів природи і водного туризму на ділянці р. Тиса, починаючи від рекреаційної зони «Віннички», де в літній період розбивається наметове містечко, і до с. Сотмарчеке (Угорщина).
Розробляючи водний маршрут, потрібно пам’ятати про вплив на швидкість пересування таких факторів, як: звивистість ріки, швидкість течії, переважання певних глибин, можливість інших перепон і перешкод для руху плавучих засобів (низькі мости, греблі, паромні переправи відмілини, пороги, завали дерев, зарості очерету тощо). На озерах і ріках з повільною течією маршрути розробляються в розрахунку на
їх подолання на гребних човнах. При швидкості течії понад 4—6 км/год. доцільно використовувати надувні човни-понтони (плоти), катамарани.
Турист-водник повинен володіти технікою веслування, яка включає такі прийоми:
— посадка на плавзасоби з берега;
— посадка на плавзасоби з води;
— відчалювання і причалювання до берега з розворотом на 180 °С;
— керування і маневрування у русі за течією і проти неї;
— долання перешкод, проведення рятув . іьних робіт на воді.
Туристичний рафтінг є новим підходом до організації активного відпочинку на Закарпатті. З метою урізноманітнення активного відпочинку, інформаційно- реєстраційна система «ДКЗ» ініціювала маркетингове дослідж ;ння та вивчення можливостей існування на Закарпатті так званого «туристичного рафтінгу». Саме для цього і було започатковано створення спільної із деякими турзакладами та турфірмами рафтінгової флотилії, основним завданням якої мало б стати організація регулярних туристичних сплавів по річці Тисі.
Під керівництвом відомих спеціалістів зі сплаву Віктора Шеремет та Юрія Луци на початку травня 2004 р. з представниками мас-медіа із різних куточків України кілька суден спустилися на воду і пройшли двохденний маршрут від Тячівщини до Виног- радівщини (близько 80 км). За цей час учасниками запливу відзнято кілька сотень чудових фотографій, створено рекламний відеофільм, написано художні описи подорожі.
Як підсумок, було зроблено висновок: якщо під час таких запливів добавити елементи розваг і змагань, організувати пішохідні та веломаршрути, а також екскурсії по визначних місцях околиць у районах стоянок, гарантувати транспортне забезпечення та комфортну ночівлю у таборах — туристичний рафтінг швидко набуде популярності та визнання серед гостей Закарпаття. Членами такої спільної флотилії уже виявили бажання стати санаторій «Квітка полонини», «Сузір’я», турбаза «Водограй», «Карпатський мисливець» на Закарпатті, та туристична фірма «Рутенія» у Києві. «ДКЗ» разом із Закарпатським представником UMC (О. Резванов) та Інтернет провайдером «ПроКК» (В. Кобаль) беруться забезпечити цей почин інформаційною підтримкою та надійним зв’язком.
В районі м. Хуст (с. Велятино) у 2007 р. на постійній основі була влаштована база.
Розмістившись на ~30 м база вміщує:
— великий намет 10x7 м, де у випадку негоди можна не тісно перечекати зливу;
— намет — їдальню;
— місця для вогнища;
— кухню;
— душ (холодна/гаряча вода), гідромасаж;
— біотуалети;
На сьогодні база вже здатна розмістити до 50 любителів активного відпочинку в сучасних, комфортних наметах від одного з провідних виробників зі світовим іменем — Hannah. На базі пропонуються різноманітні послуги, а саме: обід із смачним бограчем, приготованим на багатті просто неба, видача символічного диплома про прийняття в рафтингісти, запис компакт-диска з найцікавішими миттєвостями мандрівки. Під час сплаву його учасники змагаються в майстерності керування катамаранами.
В області розробляється українсько-угорська програма по створенню міжнародного водного маршруту на кордоні Євросоюзу по р. Тиса, який буде проходити від Рахова (місця злиття Чорної та Білої Тиси) через чотири райони Закарпаття, перетинаючи кордон з Угорщиною у пункті перетину «Вілок» і далі по угорській території через чотири області.
Велосипедний туризм
Цей вид туризму привабливий перш за все завдяки своїй високій мобільності. Відстань, яку здатна подолати група за один день, може досягати 100—150 км. Вело- туризм має певні переваги порівняно з пішохідним туризмом. Швидкість руху в ньому в кілька разів вища, отже, за один похід можна побачити більше цікавих місць.
З усіх існуючих типів велосипедів найбільш придатними для туризму є спортив- но-туристські і гірські велосипеди. Дорожні велосипеди можуть використовуватися для одноденних і некатегорійних походів на рівнинній місцевості. Спортивно-туристські велосипеди повинні відповідати спеціальним вимогам: мати невелику вагу, бути міцними і надійними в експлуатації, мати обов’язковий набір передач із значним діапазоном передаточного числа (співвідношення числа зубців на ведучій шестерні з числом зубців на шестерні заднього колеса). Оскільки зусилля велотуриста спрямовуються на подолання підйомів, особливого значення набуває збільшення числа передач. Велосипед повинен бути добре підготовлений до тривалої подорожі: перевірені і відрегульовані всі вузли, визначена оптимальна висота руля, перевірена зручність сідла. Велосипед додатково оснащується надійними переднім і заднім багажниками. Деякі речі можуть закріплюватись на рамі або на стойках (ремонтний набір, аптечка, фляга для води тощо).
В особистому спорядженні велотуриста, на доповнення до стандартного туристського набору, обов’язково повинні бути велотруси (вовняні і бавовняні), взуття з жорсткою передньою частиною підошви (велотуфлі, кросівки), спеціальні велосо- рочки (з задніми кишенями), індивідуальний плащ-накидка, захисний шолом (спеціальний велосипедний або пластмасовий хокейного типу). В груповому спорядженні особливе місце займають ремонтний набір (призначений для ремонту велосипедів), аптечка (з більшою кількістю дезінфікуючих засобів і перев’язочного матеріалу). Необхідно передбачити також тент для накриття велосипедів на ніч і на випадок дощу.
До початку подорожі повинна бути розроблена чітка система сигналізації (найкраще за допомогою свистка). Всі члени групи повинні засвоїти роль ведучого, що полягає в умінні підтримувати рівномірне пересування групи, коригуванні темпу руху в залежності від робочого стану групи, не гальмувати зненацька без попередження, своєчасно сигналізувати про дорожні перешкоди, зупиняти рух групи і рушати за сигналом. Учасники походу повинні чітко наслідувати маневри ведучого, зберігати необхідну дистанцію, сигналізувати про виникнення небезпеки. Кожен з учасників повинен знати правила дорожнього руху. Контроль за технічним станом велосипедів має проводитися щоденно.
У відповідності з оздоровчою функцією туризму можемо зробити висновок, що будь-яка рекреаційна діяльність (у т.ч. й активний туризм) спрямована на відновлення функцій організму. Тому до всіх видів і форм туризму цілком застосоване визначення «оздоровчий». Різниця між ними лише в тому, яким чином відбувається оздоровлення.
Велосипедний туризм має свої переваги у порівнянні з іншими видами туризму. Особливо в Карпатах велосипед є дуже зручним засобом пересування. Він дає мандрівнику можливість із досить значною швидкістю долати великі відстані, познайомитися під час короткої подорожі з регіоном, відвідати цікаві об’єкти, розташовані один від одного на значній відстані.
Неабиякими щедротами обдаровує велосипед у туристичній мандрівці. Велосипедні подорожі є захоплюючим видом активного відпочинку, який дарує багато чого несподіваного, а інколи — досі небаченого, оригінального, виняткового.
Основна частина маршруту походів більш високих категорій складності здійснюється в гірських районах Карпат, що вимагає від велотуриста значної фізичної підготовки, хороших навичок з орієнтування на місцевості та подолання природних перешкод. Для походів в Карпатах характерні важкопрохідні ділянки ґрунтових польових та лісових доріг та стежок, круті гірські дороги, перевали, затяжні підйоми та спуски, броди та інші природні перешкоди.
У вересні 2007 р. на найвищій горі в с.Вішка Великоберезнянського району вперше було проведено екстрім-фест «Карпати-Красія». До найдовшого в Україні крісельного підйомника (2 км у довжину) прибули любителі швидкісного спуску на велосипедах з Івано-Франківська, Чернівців, Тернополя, Хмельницького, Ужгорода та Мукачева. Цей фест на г. Красія став спробою вперше організувати рейтингові змагання на Закарпатті. Також інфраструктуру даної території можна використовувати для занять літніми видами спорту та для цілорічного відпочинку.
Мисливський туризм та рибальство
Неабияку інвестиційну привабливість має відродження на Закарпатті інфраструктури міжнародного мисливського туризму. На сьогодні лідерами розвитку сучасних мисливських ферм є такі країни, як: США, Канада, Південна Африка, Австралія, Нова Зеландія. У цих країнах створюються одноосібні (приватні) мисливські ферми. Відомо, що основи сучасних мисливських ферм були закладені на Україні Ф.Є.Фальц-Фейном в Асканії Новій ще у 1875 р. На Закарпатті у 1728 р. виникла велика лісомисливська домінія Шенборнів, яка проіснувала до жовтня 1944 р.
Мисливські угіддя Закарпатської області займають 1085,3 тис. га, що становлять 85,1% її загальної площі. Це ліси, поля, луки, болота, які є місцезнаходженням організмів. Для розвитку мисливства є відповідні умови, зокрема, санаторії, готельно- ресторанний комплекс «У Тараса», ресторан-мотель «Фортуна» в с. Поляна, будинки мисливців на території держлісгоспу.
В області діє державне управління екології та природних ресурсів, якому підпорядковані 18 державних лісогосподарських підприємств, з яких — 5 державних лісомисливських, зокрема:
1) Довжанське (Іршавський район) — площа угідь 19,9 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, кабан, козуля, бурий ведмідь, рись, вовк, борсук, куниця, кіт лісовий, видра, білка, лисиця, сіра куріпка, рябчик, глухар. В господарстві є мисливські будинки в лісових урочищах і музей лісу і полювання;
2) Мокрянське і Брустурянське (Тячівський район) — площа угідь 59,7 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, козуля, кабан, бурий ведмідь, вовк, заєць, лисиця, сіра куріпка, рябчик, в гірських річках і потоках — форель і харіус. В господарстві є мисливські будинки в лісових урочищах;
3) Великобичківське (Рахівськийрайон) — площа угідь 42,8 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, козуля, кабан, бурий ведмідь, вовк, заєць, лисиця, сіра куріпка, рябчик, в гірських річках і потоках — форель і харіус. В господарстві є мисливський будинок мотельного типу;
4) Ясінянське (Рахівський район) — площа угідь 31,4 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, козуля, кабан, бурий ведмідь, вовк, заєць, лисиця, сіра куріпка, рябчик, в гірських річках і потоках — форель і харіус. В господарстві є мисливські будинки в лісових урочищах;
5) спеціалізоване лісомисливське лісництво «Нове Село» у складі Берегівського державного лісогосподарського підприємства (Берегівський район) — площа угідь — 3,76 тис. га, основні види мисливських тварин — козуля, кабан, заєць, лисиця, сіра куріпка, фазан, дика качка, лучна і болотяна дичина. В господарстві є мисливський будинок мотельного типу і вольєрне господарство площею 1,48 тис. га, в якому утримуються олень благородний, лань європейська, козуля, кабани.
В угіддях цих підприємств можна проводити полювання у відповідності до Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
У сфері сільського туризму також заслуговують на увагу:
1. Мисливське господарство: Шипот.
2. Фазанове господарство: Шаланки (заплавні ліси).
3. Форелеве господарство: Ждимир.
4. Ферма плямистих оленів: Іза.
На сьогодні важливим є реалізація конкретних цільових проектів будівництва в гірськолісових ландшафтах Карпат невеликих висококомфортабельних мисливських будинків закритого типу та супутньої інфраструктури для обслуговування заможних європейських туристів та VIP-персон (ліцензоване полювання на європейського оленя, вепра, рись, вовка з подальшою обробкою (консервування, вичинка шкіри, муміфікація тощо) і транспортуванням здобичі у місце постійного проживання клієнта). Мисливське фермерство — поки ще нова форма господарювання в Закарпатті, але вона швидко розвивається. Мисливські ферми можна створювати на Закарпатті, передаючи ділянки угідь розміром 50—100 га фермерам для утримання лосів, оленів та інших копитних тварин, а також різних видів хутрових звірів, що вже практикується власниками-любителями краю.
Розвиток мисливського туризму в області дасть можливість залучати значні валютні кошти. Для цього потрібно розпочати впровадження мисливських турів як одного з напрямів інноваційного туризму на Закарпатті.
В Закарпатській області в системі розвитку мисливського туризму відзначається ТзОВ «Карпатський мисливець». Свою господарську діяльність підприємство розпочало з того, що з червня 2001 р. на території ТзОВ «Карпатський мисливець» було споруджено огороджений парканом вольєр, в якому вирощуються дикі звірі. На сьогодні це тільки дикі свині, але раніше вирощувалися дикі птахи, такі як: фазани, перепели та куріпки. Також на території туристичного підприємства споруджено двомісні будинки відпочинку, інтер’єри яких обладнані за європейським стандартом (табл. 4.6.6).
Обсяги реалізації послуг ТзОВ «Карпатський мисливець» за 2005—2006 pp.
В останні роки на Закарпатті значна увага приділяється діяльності рибних господарств. Штучне відтворення лососевих започатковано ще у XIX ст. У 1890 р. поблизу Сваляви в с. Неліпино діяв форелерозплідник. З метою забезпечення рибною продукцією місцевого санаторію тут працював цілий комплекс, який включав інкубацію ікри, вирощування мальків, виробництво товарної рибної продукції. Цей комплекс діяв до 1938 р. Крім того, у 20—30 pp. минулого століття на Закарпатті діяло більше двадцяти державних розплідників різної потужності з продуктивністю 1 млн. ікринок. На 1985 р. потужність інкубаторів у Карпатському регіоні перевищувала 2 млн. шт. ікри одноразової закладки при тому, що на Закарпатті тільки у 1960 р. почали займатися штучним розведенням лососевих.
Рибне господарство відроджувалося на екологічно чистому потоці Ждимир. Ще двадцять років тому тут вирощували і продавали понад 20 т райдужної форелі. В цьому господарстві форелі залишилося дуже мало, збереглася форель струмкова, переважно в гірських лісових потічках, але за відомих руйнівних антропогенних і техногенних факторів її стає дедалі менше. Щоб забезпечити нормальні запаси лососевих риб, необхідно дотримуватись охоронно-регуляційних заходів.
4.6.7. Відпочивальний та фітотерапевтично-оздоровчо-екопродуктовий туризм
Відпочивальний напрям полюбляють постійні відвідувачі затишних сільських садиб, які приїзджають сім’ями, або групами на вихідні дні, або більш тривалі періоди (1—2 тижні) і полюбляють побувати серед розкішної природи в «океані» кисню, приготувати витончені страви на ватрі — юшки з баранини чи свинини або риби, спекти картоплю з салом, бринзою, маслом, твердим сиром. Вони знайомляться з побутом селян, традиціями, господарськими клопотами, охоче допомагають в деяких видах робіт, залучають дітей до гуртів сімейної роботи.
Ринок відпочивального туризму досить широкий і тісно пов’язаний з використанням рекреаційних ресурсів. Потреби і погляди клієнтів на нього істотно відрізняються один від одного. Для одних — це відпочинок з обов’язковим профілактичним лікуванням, для інших — просто відпочинок на природі.
Сільський ландшафт є своєрідною екзотикою для міського жителя, а чисте повітря та природа значною мірою сприяє кращому відпочинку й можливості зміцнення свого здоров’я. Це не просто відпочинок в сільській садибі, а ще й можливість активно провести свій час. Туристи із задоволенням можуть покататися на конях й велосипеді, позбирати ягоди та гриби, половити рибу, покататися на лижах взимку, сходити в походи, на екскурсії, близько познайомитися і навіть залучитися до народних традицій та обрядів.
Фітотерапевтично-оздоровчо-екопродуктовий напрям екотуризму полюбляють сім’ї з хворими дітьми, люди з ослабленим здоров’ям, лікарі, вчителі, які бажають системно приймати ванни з відварів лікарських трав, пити фіточаї, приймати фітоінгаляції, споживати прості селянські страви з екологічно безпечної продовольчої сировини, що приготовлені за витонченими рецептами і є біологічно повноцінними, ароматичними та з високими смаковими якостями.
Переваги фітолікування є незаперечними над шгучно синтезованими препаратами. Відомо, що на території Закарпаття зростає до 2000 видів вищих рослин, що становить майже 50% флори України; з них близько 350 є лікарськими.
Слід зазначити, що ще в 70-х pp. в області перероблялось до 10 тис. т грибів, від 2,5 до 3,5 тис. дикорослих плодів та ягід. В сучасних умовах на належному рівні поставлено використання місцевих природних ресурсів побічного користування лісу у Великоберезнянському районі. Слід зазначити, що в с. Кушниця Іршавського району діє єдине в Закарпатті спеціалізоване державне господарство «Кук», де вирощують і заготовляють цілющі трави і плоди, що відправляються на фармацевтичні підприємства України для виготовлення ефективних фітопрепаратів.
На Закарпатті для ефективного використання лікарської рослинної сировини необхідно збільшувати попит на неї шляхом створення та нарощення обсягів виробництва в інших галузях. Виділяють декілька установ, які відзначаються значними науковими розробками з даною сировиною: НДІ фітотерапії при УжНУ, інститут АПВ, наукова група проф. В.І. Комендаря.
У 2001 р. на ринку з’явився «Бальзам Комендаря», виготовлений виключно з натуральної, екологічно чистої рослинної сировини, яка складається з екстрактів понад двадцяти трав і плодів, зібраних на схилах Карпатських гір. До того ж, науковцями
інституту АПВ (м.Бакта) розроблено фіточаї «Ароматний» та «Закарпатський», технологічна інструкція по приготуванню напівсолодкого яблучного вина «Веселка» з композицією із 7 лікарських трав. НДІ фітотерапії при УжНУ розроблено фіточаї «Карпатський» та «Кратефіт».
Цінним дарунком карпатських лісів є чорниця (афини). Росте вона переважно в тінистих і вологих місцях на бідних грунтах в ялинових, ялицевих, зрідка в букових лісах, на полонинах. Достигає чорниця в букових і хвойних лісах (до висоти 900 м н. р. м.) в кінці червня — в липні, а високо в горах — у серпні. Багатий вміст органічних сполук зумовлює її високі цілющі та смакові властивості. Серед чорничного зела та подушок мохів у гірських лісах червоніють в кінці липня — в серпні, ягоди брусниці звичайної. Ягоди брусниці — дієтичний продукт високої поживної цінності. На галявинах і на зрубах утворює суцільні зарості малина — харчова, медоносна і лікарська рослина. У розріджених насадженнях і на галявинах часті зарості ожини сизої та шорсткої. Це також цінні вітамінозні, харчові і лікарські рослини. Розповідаючи про лісові ягоди, не можна не згадати про калину, шипшину, горобину. Росте калина переважно в рівнинних і передгірних лісах, поблизу струмків, по берегах річок. Плоди її збирають, починаючи з жовтня. Багаті карпатські ліси на розмаїті плоди шипшини — всього їх нараховується 34 види. Але найбільше значення мають шипшини собача та польова, які ростуть на узліссях, вздовж доріг, на пустищах. Невибаглива горобина зустрічається повсюдно в листяних, хвойних і мішаних лісах. Широко розповсюджена в листяних, хвойних і мішаних лісах відома всім своїми смачними плодами ліщина звичайна.
Частина туристів приймає сонячні ванни, формує загари різної інтенсивності на лоні розкішних лучних трав в їх ароматі серед гулу бджіл, джмелів та співу пташок. Перебування в такому затишку навіть кілька днів, що поєднується з комплексом лікувальних факторів, формує відчутний оздоровчий ефект, а відповідно бажання знову повернутися до цього гостинного двору через певний період.
Етнографічно-фестивальний туризм
На сьогодні в світі поширений розвиток етнографічно-фестивального туризму, який полягає у святкуванні різноманітних свят з урахуванням національних традицій, місцевого колориту. Пріоритетом цього виду туризму є безпосереднє залучення іноземних туристів в країну, де відбувається феєричне дійство, що сприяє пізнанню національних особливостей країни, міжособистісному спілкуванню людей з різних країн світу. Завдяки проведенню карнавалів в Бразилії, щорічних Міжнародних перегонів на собачих запряжках в Німеччині, Новорічної Вогняної церемонії у Шотландії, фестивалю «Мімоз» у Франції, фестивалю «Дерева та сяйво» у Швейцарії весь світ дізнався про унікальність цих країн.
Етнографічно-фестивальний туризм в Україні знаходиться на стадії зародження, хоча спостерігаються всі умови для його розквіту. Прототипом фестивалів, що відбуваються у світі, в Україні є святкування «Різдвяних свят», традиції якого вражають своєю різноманітністю, яскравістю і представляють народні звичаї та традиції різних регіонів України.
Дедалі більшої популярності у Закарпатській області набуває етнографічно-фес- тивальний туризм, який часто поєднується із винним та екзотичним туризмом. Основним осередком етнографічно-фестивального туризму є високогірна Рахівщина з багатьма традиціями горян-гуцулів. Об’єктами туристичного притягання виступають тут багатолюдні народні фестивалі гуцульського мистецтва, ярмарки виробів гуцульських умільців, свята «Гуцульська бриндзя», «Проводи вівчарів на полонину», паради різдвяних вертепів та інші цікаві фольклорно-обрядові музично-танцювальні дійства.
Особливо вражаючими є свята, адже саме у святі зосереджується найбільша частина звичаїв, обрядів, повір’їв. Широкого розмаху набувають релігійні свята. В усіх містечках та селах певне релігійне свято оголошене храмовим і на нього з’їжджають- ся великими родинами. Особливо урочистим є святкування Богородиці у м. Мукачево. На території міста знаходиться Святомиколаївський жіночий монастир з окремою капличкою св. Богородиці. 28 серпня кожного року у Мукачево з усіх місцевостей Закарпаття та інших областей приходять паломники, щоб поклонитися святій Марії.
Крім релігійних свят кожного року проводяться самобутні свята:
— змішування овець та проводи отар на полонину у травні на Міжгірщині;
— «Свято сала» (у лютому) у смт. Міжгір’я;
— свято Дружби чеського і українського народів (середина серпня) у селі Колоча- ва, на якому населення з прикордонних місцевостей може відвідати своїх побратимів з кордону;
— свято червоного вина (14 січня — День Василя) у Мукачево, де можна скуштувати і придбати всі представлені види закарпатських вин;
— свято меду (вересень) у багатьох містах Закарпаття, де бджолярі-любителі не тільки демонструють, а й запропонують вам всю продукцію бджільництва (мед, віск, квітковий пилок, маточне молочко, прополіс);
— свято лісоруба, присвячене Дню працівника лісу, що проводиться у мальовничому куточку Закарпаття — природному заповіднику «Синевир» із веселим змаганням лісорубів;
— проведення картопляного фестивалю в с.Велика Добронь Ужгородського району, складовою якого є дегустація картопляних страв;
— фестиваль рибалок у с.Кальник Мукачівського району;
— 1-й лижний фестиваль в с. Кваси Рахівського району, який відбувся 13 червня 2007 p.;
Традиційними на Закарпатті стають зимові фестивалі і туристично-спортивні свята. Вже кілька років поспіль у Рахівському районі на початку травня проводиться фестиваль «Планета Драгобрат». Полонина Драгобрат добре знана в Україні через те, що сніговий покрив тримається на вершині упродовж шести місяців у році. 1 саме контракт снігу та ніжних весняних пролісків приваблює туристів з усіх куточків України, а культурна програма за участю відомих українських виконавців додає цьому заходу чималої популярності. Також започатковано проведення Снігового фестивалю на горі Красія Великоберезнянського району. Захоплююче зимове дійство з лижа-
ми, парапланами, факелами та музикою — неодмінно приверне увагу туристів. У смт. Воловець періодично проводяться міжнародні туристично-спортивні змагання з парапланеризму, в яких, крім українців, беруть участь представники з Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини.
У липні 2007 р. вдруге поспіль у закарпатському урочищі Драгобрат відбувся туристичний фестиваль «Свято Купала на Драгобраті». Участь у фестивалі взяли велосипедисти, парапланеристи, скелелази, а також музичні гурти та група файєр-шоу. Учасникам і гостям свята пропонувались змагання з даунхілу, конкурси лучників, пейнтбол, кінні мандрівки і т.д.
Окреме місце посідають славнозвісні винні фестивалі в Мукачеві на Різдвяні свята та міжнародний винний фестиваль у місті Берегово, де представляють близько 100 різновидів вин. Винні фестивалі супроводжуються народними гуляннями, вистав- кою-ярмарком закарпатських вин та іншими культурно-розважальними заходами для туристів. Дванадцятий фестиваль «Червоне вино-2007» зібрав у м. Мукачево рекордну кількість приватних виноробів, а також відомих закарпатських промислових виробників даної продукції: СП «Котнар», АПТП «Бобовище», агрофірми «Леанка», СТОВ «Завидівське», ВАТ АПГ «Закарпатський сад», угорсько-американське СП «Айсберг», радгосп-завод «Ужгородський», Іршавський завод продтоварів, фермерські господарства Карла Шоша і Олександра Якоба.
Саме завдяки багатовіковим традиціям виноробства закарпатські вина стали однією із візитних карток краю. їх особливі смакові якості неодноразово відзначалися високими нагородами на різних конкурсах, ярмарках, виставках. В області вирощують понад ЗО сортів винограду. Поруч із звичайними для Закарпаття «Ізабеллою», «Лідією», «Кадаркою», «Деловерою», «Сапераві», «Леанкою», «Каберне», з’явилось чимало європейських сортів — «Кагор», «Цвайгелт», «Вермут», «Тра- мінер», «Чорний доктор», «Пряне Черсеги», «Ірші Олівер», «Мускат», «Мюллер Тор- гаут», «Глінтвейн».
Найвідомішими дегустаційними залами Закарпаття є:
— будинок вина у с. Яноші Берегівського району;
— винні підвали у с. Середнє Ужгородського району;
— винні підвали у с. Бобовище Мукачівського району;
— винний зал Іршавського заводу продтоварів, м.Іршава;
— дегустаційний зал у м.Ужгороді (Туристичний путівник-довідник «Моє Закар- паття»-2006)
У липні 2007 р. в с. Уклин Свалявського району в мальовничому урочищі Красний вперше відбулось свято мінеральної води. Загалом на Свалявщині нараховується понад ста мінеральних джерел. Участь у святі взяли п’ятдесят учасників, з яких — тринадцять сільських громад. У програмі свята були передбачені конкурси, змагання, дегустація води, вистава — справжній танок мінеральній воді.
Більш мобільними є фольклорні програми, що знайомлять туристів з фрагментами святково-обрядової культури Закарпаття:
— мистецько-пісенний фестиваль «На Синевир трембіти кличуть» (серпень), фестиваль «Гомін Боржави» (у лютому) біля водопаду Шипіт;
— етно-фольк-фестиваль «Європа-центр» в м. Рахів;
— фольклорно-етнографічний фестиваль «Селиська співанка» в с. Нижнє Селище Хустського району;
— міжнародний фестиваль «Колочавські відлуння в Тереблянській долині» в с. Ко- лочава Міжгірського району — у серпні 2007 р. відкрито музей «Чеська школа»;
— пісенний фестиваль «Різдвяна зірочка» (на різдвяні свята) у Мукачево;
— пісенний фестиваль «Вечори над Латорицею» (восени) у м. Мукачево, численні фестивалі фольклорної музики.
У липні 2007 р. в сел. Ясіня Рахівського району пройшов перший фестиваль гуцульського гумору і сатири «Бербеницьи фіглів». Організатори фестивалю, а саме: Рахівське райтовариство ВО «Гуцульщина», журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок», місцеві турбази «Едельвейс» і «Оаза» проголосили метою фестивалю збереження етнічної говірки і автентичного народного гумору. Коломийки, віршовані і прозові гуморески, скетчі, інсценівки тощо виконували гуцульським діалектом.
Також у липні 2007 р. в Закарпатській області відбувся VI Всеукраїнський зліт юних туристів-краєзнавців, активістів руху учнівської молоді «Моя земля — земля моїх батьків». Конкурсна програма складалася з фольклорної пісні, репортажів про зліт, конкурсу фольклорно-етнографічних композицій «Верба та качина — символ України». Команди побували у ландшафтному парку «Зачарована долина» та у Мукачівському замку «Паланок».
Стосовно м. Мукачево, то там впродовж року проводиться понад 240 мистецьких заходів для громадян та гостей міста. Серед цих заходів слід виділити великомасштабні мистецькі проекти, а саме:
— фестиваль дитячих хорових колективів;
— міжнародний конкурс з образотворчого мистецтва «Срібний дзвін»;
— фестиваль національних культур;
— фестиваль-конкурс Вертепів;
— Всеукраїнський фестиваль-конкурс естрадного мистецтва «Закарпатський Едельвейс»;
— фестиваль русинської культури «Червена Ружа».
Таким чином, раціональне використання культурного середовища урізноманітнить діяльність туризму на ринку послуг, пом’якшить контакти між відпочиваючими та місцевим населенням, заохотить культурний обмін і потребу у взаєминах між окремими регіонами, країнами, що в кінцевому результаті сприятиме відродженню місцевих традицій та розвитку культури в цілому. Розмаїття форм, що існують у культурній сфері, зроблять більш ефективною діяльність туристичних організацій.
Закарпаття володіє широким потенціалом туристичних можливостей. Багато ділянок освоєні шляхом прокладання туристичних стежок. В Закарпатській області розвивається самодіяльний туризм, в основному це туризм вихідного дня. Найбільш популярні серед маршрутів вихідного дня — «зелені», «снігові» поїздки, пішохідні, гірські подорожі. Одним з найважливіших завдань, які стоять перед самодіяльним туризмом і, насамперед, перед туризмом «вихідного дня», є раціональне розміщення туристичних потоків по території області. Оскільки місця туризму часто збігаються з центрами розміщення організованих туристів на державних маршрутах, тому необхідно затвердити зони переважного розміщення самодіяльних туристів «вихідного дня». Цими зонами можуть бути — Невицька, Іршавська, Лумшорська, Соловецька.
У пішохідно-пізнавальному туризмі важливою є географічна підготовка, яка включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природних явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середовище (чи його окремі компоненти) і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння території.
Особлива увага в географічній підготовці туристів приділяється вмінню здійснювати маршрутні спостереження, фотографувати чи замальовувати об’єкти, робити картографічну зйомку.
Спортивно-технічні вимоги, що обумовлюють безпечність подолання маршруту, визначаються характером і особливостями природних перешкод, їх технічною складністю, яка диктує технічні елементи, прийоми і засоби, наявні в арсеналі учасників походу; оптимальною кількістю перешкод певної категорії складності, які в комплексі визначають категорію складності всього маршруту; тривалістю походу і довжиною нитки маршруту, що залежить від географічних особливостей конкретної території і наявності природних перешкод; розробленістю комплексу фізичних навантажень для успішного подолання маршруту; вмінням орієнтуватися в різних умовах на будь-якій території. Все це дозволяє туристам не лише засвоїти елементарні навички побутової праці, а й вчить підтримувати свідому дисципліну, виробляє організованість, погодженість дій у спільній роботі.
За формою проведення туристських заходів і характером їх організації пішохідний туризм поділяють на організований — плановий і самодіяльний (клубно-секційний) -- і неорганізований — аматорський («дикий»).
Плановий туризм передбачає організацію і проведення походів і подорожей туристськими установами, організаціями і підприємствами різних форм власності (турфірмами, турбазами, туристськими таборами та ін.) переважно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й промаркованими маршрутами під керівництвом інструкторів, що мають достатній досвід і добре знайомі з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські бази, або притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурним і медичним обслуговуванням, на окремих
ділянках — транспортом. У більшості своїй, ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки.
Самодіяльні туристські походи і подорожі організовують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, туристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, установ, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо.
Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, обирають район подорожі і розробляють маршрут, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами).
Особливість неорганізованих — аматорських (так званих «диких», «під чорним прапором» та ін.) походів — у тому, що туристи самі обирають район подорожі, часто не мають чітко розробленого плану і програми походу, покладаються на свої власні сили і сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей є активний відпочинок під час літніх відпусток або канікул.
Легкі туристські маршрути не потребують спеціальної підготовки, під силу будь-якому бажаючому, дітям дошкільного віку і людям похилого віку, не мають суттєвих підйомів, небезпечних ділянок.
Туристські маршрути помірної складності потребують фізичної підготовки, тренувань до навантажень; не рекомендуються дітям дошкільного віку і людям похилого віку. Окремі ділянки мають короткі різкі підйоми і спуски. Бажано, щоб у групу туристів входив інструктор з досвідом орієнтації на місцевості.
Складні маршрути потребують доброї фізичної підготовки. У деяких випадках відрізки цих маршрутів мають різкі, тривалі підйоми, складні спуски, небезпечні місця. Для здійснення походу необхідні знання і навички користування компасом, картами, визначення направлення руху по маршруту в умовах поганого бачення. Як правило, походи по таким маршрутам займають більше одного дня. (додаток М).
На сьогодні в області діє велика кількість найрізноманітніших маршрутів різного ступеня складності. У зв’язку з цим розробляються і вводяться в дію: маршрут «Східні Карпати» в межах Карпатського біосферного заповідника, маршрути головним Карпатським хребтом та «Чорногорськими пралісами — на Говерлу» і т. д. При цьому доцільно простежити енерговитрати туриста (табл. 4.6.1).
ку із затишком сільської оселі (у цьому проекті сільському туризму приділятиметься особлива увага) та культурно-історичним надбанням закарпатців.
Енерговитрати залежно від виду туризму, рельєфу місцевості, характеру руху, стану шляху
| Характер руху | Витрати, ккал. |
| 1 год. ходьби по рівній дорозі з вантажем 10 кг зі швидкістю 4 км/год. | До 200 |
| год. руху нагору по схилі крутістю 10 град, зі швидкістю км/год. | До 250 |
| 1 год. руху нагору по схилі крутістю 10 град. Зі швидкістю 4 км/год. | До 350 |
| 1 год. руху на лижах по цілині з вантажем 30 кг | До 500 |
| 1 год. їзди на велосипеді зі швидкістю 8 км/год. | До 200 |
| 1 км ходьби по рівній дорозі | До 50 |
| 1 км ходьби по рівній сніжній укоченій дорозі | До 60 |
| 1 км ходьби по горизонтальній частині відкритого льодовика | До 70 |
| Підйом по схилу на 100 м по стежці | До 100 |
| Підйом по сніжному схилу на 100 м | До 170 |
Для подолання цих перешкод необхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транспортування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:
— рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби;
— долання невисоких перешкод — великого каміння, повалених стовбурів дерев;
— просування через лісові хащі, завали, буреломи;
— рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
— організація переправи через водні перешкоди — через брід при самостраховці та зовнішній страховці, шляхом наведення переправ (кладка, поруччя, навісна пере- поава):
— оволодіння прииомами зав язування необхідного набору вузлів і обов язок;
— засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самострахов- кою і самозатриманням;
— оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
— рух у зв’язках по 2—4 чол. при взаємній страховці;
— організація транспортування потерпілих на імпровізованих ношах, страхувальних поясах.
Кожен турист повинен набути знання, а згодом і навички по організації харчування туристської групи, розібратися в основах раціонального харчування. Завдання туристських походів — це завдання пізнавальні, виховні, спортивні й оздоровчі. А оздоровчий ефект туристичного походу в першу чергу залежить від організації раціонального і збалансованого харчування (табл. 4.6.2).
Організація харчування туристів в екологічних турах складається з:
1. Визначення енергетичних витрат туристів і розрахунку калорійності харчування;
2. Визначення смакових уподобань туристів;
3. Розробка режиму харчування;
4. Розробка типового меню;
5. Розрахунку мінімальної кількості продуктів;
6. Розрахунок мінімальної кількості кухонного спорядження (кухонна посуд, миючі засоби).
Розподіл добового раціону й часу прийому їжі
| Прийом їжі | Розподіл добового раціону, % | Час для прийому їжі, год. | Добова норма продуктів на одну людину, гр. |
| Сніданок | 25 | 7-8 | 125-200 |
| Обід | ЗО | 12-13 | 150-240 |
| Полуденок (перекус) | 5 | 16 | 25-40 |
| Вечеря | 40 | 18-19 | 200-320 |
У добре підготовленої групи після адаптації до похідних умов працездатність швидко відновлюється, період максимальної працездатності тривалий, спад відбувається поволі. У погано підготовленої групи адаптація затягується, період максимальної працездатності короткий, спад відбувається швидше. Відповідно, безпечна тривалість походу у перших складає близько ЗО днів, у других — не більше 18-ти.
Легкість і калорійність. По можливості, необхідно вибирати ті продукти, у яких більше їстівна частина або вище відсоток засвоюваності. Наприклад, у яловичого тушкованого м’яса їстівна частина не перевищує 32%. Решта 68% доводяться в основному на воду. Тому енергетична цінність ста грамів яловичого тушкованого м’яса складає всього 200 ккал. Ті ж показники для сублімованого м’яса складають відповідно 96% і 565 ккал. Аналогічно для свіжої картоплі — 23% і 96 ккал, а для сушеної — 78% і З і 5 ккал. [227, с. 163].
Швидкість і нескладність приготування. Складні кулінарні рецепти в поході реалізувати важко, і часу на це, як правило, немає. Гірським туристам доводиться враховувати і те, що температура кипіння води на висоті нижче 100°С (табл. 4.6.3). Тому приготування гречки або рису на висотах більше 3000 м без автоклава зажадає дуже багато часу і палива [238, с. 5.
Температура закипання води на різних висотах
| Висота над рівнем моря, м | Температура кипіння води,"С | Висота над рівнем моря, м | Температура кипіння води,“С |
| 0 | 100,0 | 3000 | 90,0 |
| 500 | 98,3 | 3500 | 88,3 |
| 1000 | 96,7 | 4000 | 86,7 |
| 1500 | 95,0 | 4500 | 85,0 |
| 2000 | 93,3 | 5000 | 83,3 |
| 2500 | 91,7 | 6000 | 80,0 |
ють непридатними. Наприклад, цукровий пісок без герметичної упаковки набирає вологи, а при підмоканні перетворюється на сироп. Не набагато надійніше і швидко- розчинний цукор. Краще брати звичайний кусковий пиляний, або, як говорять туристи, «нерозчинний» цукор. Не пролежить в рюкзаку більше трьох днів і хліб, його доведеться замінити легшими і зручнішими сухарями. [119, с. 85]
Смакові якості. Важлива деталь: продукти і страви з них повинні бути смачними і різноманітними. На високогір’ї смаки туристів можуть значно змінюватися. Тонкі ароматичні приправи не сприймаються, зате підвищений попит матимуть томат, цибуля, часник. Лимонна кислота, що псує чай на малих і середніх висотах, стає бажаною добавкою. Втім, деякі автори вважають, що смак і різноманітність туристських страв не мають великого значення. Інші, навпаки, вважають за краще мати 40—50 найменувань продуктів. Тому навіть в найскладніших походах краще зрідка, раз на 5—8 днів, поступитися калорійністю і запропонувати учасникам походу рибні консерви в томаті або баклажанову ікру.
Зазвичай, в туристській літературі пропонується використовувати три основні раціони: на «підходах» — 2800—3000 ккал, на основній частині маршруту — 3500—4000 ккал і до 6500 ккал — в особливо складні, штурмові дні. При цьому або рекомендуються стандартні денні раціони, зовсім не залежні від конкретного навантаження, або пропонується збільшувати калорійність пропорційно фізичному навантаженню. Такий підхід до харчування туриста не враховує особливостей поведінки організму в умовах високих навантажень, гіпоксії в горах і холоду взимку.
У піших і лижних походах навантаження на основній частині маршруту, як правило, розподіляється більш рівномірно, ніж в гірських, тому в них можна обійтися без значної зміни калорійності раціонів в різні дні.
При складанні добових раціонів харчування потрібно пам’ятати, що різноманітність продуктів, з яких готується їжа, а також різноманітність самих страв допомагають забезпечити повноцінне харчування, дозволяють організму туриста отримати з їжею весь необхідний асортимент поживних речовин. Продуманий раціон повинен володіти необхідною калорійністю, продукти, що входять в раціон, повинні задовольняти смакові вимоги туристів і бути взаємозамінними. Дуже важливо не забувати при цьому про розміри неїстівної частини харчових продуктів.
Приклад розрахунку (на 10 чол/день.): при 2-разовому харчуванні (вранці і увечері) за 10 днів буде 20 харчувань. Допустимо, з них 5 разів — солодка каша, отже: 20 — 5 = 15 харчувань м’ясних. Норма на одну порцію — 75 г : 15і75 = 1 125 г. Тобто на 1 людину в 10-ти денній експедиції потрібно сушити 1 125 г м’яса. Примітки: можна використовувати магазинну м’ясну заправку по нормі 66 г на чол/день. У легких експедиціях або на закиданні можна використовувати тушковане м’ясо з розрахунку 100—120 г на 1 людину в день.
У раціон харчування учасників подорожей необхідно включати вітамінні препарати або суміші. Учасникам високогірних подорожей обов’язково потрібно мати суміш вітамінів С і В15 по 300 міліграм (табл. 4.6.4). Раціон повинен також передбачати наявність чистої глюкози або глюкози з аскорбіновою кислотою з розрахунку: у подорожах середньої категорії складності — 1 пачка в день на 2 людини, в складних подорожах — 1 пачка в день на людину. [226, с. 204]
| Назва вітаміна | Необхідна кількість | |
| А — ретинол | 1,0 | 1,5 |
| В1 — тіамін | 2,5 | 4-5 |
| В2 — рибофлавін | 3,0 | 4-5 |
| В6 — піридоксин | 3,0 | 4-5 |
| В15 — пангамова кислота | 2,0 | 5-6 |
| С — аскорбінова кислота | 110,0 | 1000-2000 |
| Е — токоферол | 15,0 | 25,0 |
| РР — нікотинова кислота | 25,0 | 35-40 |
Раціональна організація харчування і режиму споживання води при подоланні маршруту передбачає основне поповнення водних витрат організму до початку або після закінчення переходу чи іншого фізичного навантаження під час привалу, на бівуаку. Найдоцільніше більшу частину денної норми рідини вживати увечері, коли навантаження на серце є мінімальним.
В ході маршруту під час коротких зупинок можна випити 2—3 ковтки підкисленої рідини. Для втамування спраги краще використовувати мінеральну або звичайну підсолену воду. Людям із посиленим потовиділенням рекомендується до сніданку проковтнути 5—10 г солі, запивши чаєм або водою. Позбутися відчуття сухості в роті допоможе кисла або м’ятна цукерка чи таблетка аскорбінової кислоти з глюкозою. Для цього придатна також тала снігова або джерельна вода з додаванням лимонного або журавлиного екстракту, лимонної чи яблучної кислоти, яблучного оцту. У спеку добре втамовує спрагу зелений чай із м’ятою, материнкою, смородиновим листям.
Якщо викликає сумнів якість води в районі подорожі чи виконання робіт, потрібно взяти з собою необхідний запас, який найкраще тримати у спеціальних флягах. Для цього найбільше підходять військові фляги місткістю 1,5—2 л з-під газованої чи мінеральної води. [229, с. 138] У безвихідному становищі перед вживанням води сумнівної якості її необхідно прокип’ятити протягом 15—20 хв. або знезаразити за допомогою спеціальних засобів (одна таблетка пантоциду на 0,5—1,0 л води). В разі їх відсутності з цією метою можна використати настойку йоду (5—10 крапель на 1 л води).
При розведенні багаття потрібно дотримуватися необхідних протипожежних заходів. У хвойному лісі не слід розводити велике багаття, тому що іскри, піднімаючись нагору, можуть викликати загоряння хвої на гілках, що нависають над багаттям, і послужити причиною утворення найнебезпечнішої пожежі — верхівкової. Багаття, навіть невелике, розташоване близько до дерев або чагарників, вже при невеликому вітрі являє реальну загрозу пожежі в лісі. От чому багаття повинно розводитися не ближче 10 м від листяних і 15 м від хвойних дерев. Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм — найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи пройшла спеціальні тренінг.
Кінно-пізнавальний туризм
Кінно-пізнавальний туризм відіграє суттєву роль у розвитку сільського туризму. Високоперспективним потенційним турпродуктом, що може сформуватися на основі ланцюгів гірських баз і туркомплексів Закарпаття, є транскордонний кінний туризм. Важливим є прокладання багатоденних маршрутів різної протяжності та категорії складності Карпатською гірською системою з Польщі через Закарпаття до Румунії (Південні Карпати). З 2000 р. на багатьох приватних туркомплексах області започатковано роботу зі створення інфраструктури кінного туризму (навчання верховій їзді, прокат породистих коней, маркування радіальних кінно-туристичних маршрутів тощо).
Прогулянки верхи на конях гуцульської породи пропонують у:'
— с. Андріївна (селянсько-фермерське господарство «Золота підкова» Ужгородського району);
— м. Берегово (кінно-спортивний клуб «Мустанг»);
— с. Солочин (племінний концерн «Санаторій «Квітка Полонини») Свалявського району, полонина Драгобрат;
— смт. Ясіня (турагенство «Німс-тур») Рахівського району;
— с. Річка Міжгірського району.
Елітний відпочинок, елементом якого є катання на орловських рисаках чи українській верховій, можна замовити у:
— м. Берегово (кінно-спортивний клуб «Мустанг»);
— с. Лумшори (дитячо-юнацький кінно-спортивний комплекс «Фаворит») Перечинського району;
— с. Яківське (комплекс відпочинку «У Тараса») Свалявського району.
Господарі закарпатських агроосель серед інших послуг можуть запропонувати
відпочиваючим мандрівки гірськими стежками на конях. Такі послуги надають у:
— с. Верховина Бистра Великоберезнянського району;
— с. Нижній Студений Міжгірського району;
— с. Подобовець Міжгірського району;
— с. Синевирська Поляна Міжгірського району;
— ур. Собатино (Іршавська районна рада мисливців і рибалок) Іршавського району.
У с. Кваси на Рахівщині за підтримки агентства регіонального розвитку реалізується проект відновлення популяції знаменитого гуцульського коника. Львівські науковці в результаті обстеження поголів’я їх в Українських Карпатах та вивчення гене- тико-селекційних особливостей дійшли висновку, що гуцульські породи коней слід вважати національним надбанням України. Найчисельніше поголів’я гуцуликів зафіксоване саме на Закарпатті — близько 2 800 тварин.
Гуцульський коник — низькорослий, має міцну конструкцію та добре розвинутий тулуб. Коники плодючі, довговічні, невибагливі та відрізняються великою працездатністю, зокрема, в умовах крутих схилів і бездоріжжя. Щоправда, в області майже відсутні господарства, де предметно займалися б племінною справою. Але в перспективі на Рахівщині планують задіяти племінні ресурси, тримати відродження зникаючих тварин під постійним селекційно-генетичним контролем.
У Рахівському районі вже тепер діє кінний маршрут Кевелів-Менчул Квасівський і через Шумнєску і Рогнєску до перемички під Говерлою.
Для організації кінно-пізнавального туризму необхідна належна база, навчені для верхової їзди коні та шорне спорядження, школа інструкторів та методи навчання туристів по нагляду за кіньми, організація навчання туристів верховій їзді, відпрацьовані маршрути з привалами, заготівля кормів для коней. Необхідна й належна нормативна база для забезпечення безпеки туристів. Зазвичай лімітується вага наїзника, яка не повинна перевищувати 90 кг, проявляється турбота і про компаньйонів, які не приймають участі у катанні на конях.
Крім власне кінно-туристичних розваг, коні в змозі активно використовуватися для верхової їзди як елітна розвага в національних парках, спеціальних територіях поблизу готелів, у клубах. Вважається, що спілкування з кіньми позитивно впливає на стан людини та його психіку.
Гірськолижний туризм
На туристичному ринку України Закарпаття є лідером щодо створення та обсягів реалізації гірськолижного турпродукту. Завдяки унікальним гірсько-кліматичним умовам період його реалізації триває з кінця листопада до середини березня. Гірськолижний туризм має великі перспективи розвитку як в передгірній, так і в гірських зонах Закарпаття. Тут є умови облаштування трас не тільки для любителів, але й для професійних спортсменів з проведенням змагань міжнародного рівня.
На сьогодні в області нараховується більше 60 діючих гірськолижних витягів, наявні 22 ретраки та 38 прокатних пунктів. Підприємства найбільшої в регіоні асоціації пропонують клієнтам на вибір 29 гірськолижних трас різних категорій складності протяжністю від 200 м до 1400 м метрів.
Встановлення підйомників і облаштування лижних трас у 2006 р. дозволило підвищити завантаженість окремих закладів (наприклад, санаторію «Синяк» до 70% у зимовий період). Добре було б ще оснастити такі заклади ретраками та сніговими пушками, щоб утримувати гірськолижні траси в кращому стані і продовжити лижний сезон.
Стратегією регіонального розвитку Закарпаття визначено основні центри гірськолижного туризму:
1) Полонинський хребет (г. Полонина Руна, 1479 м). Тут планується збудувати кілька великих туристичних комплексів, основною діяльністю яких буде надання послуг для гірськолижного туризму (прокат оснащення, витяги крісельного типу, супутні послуги). Ці туристичні комплекси будуються за рахунок коштів іноземних інвесторів у селах Лумшори та Липовець.
2) Боржавський хребет (г. Стой, 1677м). Тут вже наявні кілька великих туристичних комплексів, зокрема, у с. Пилипець, де надається повний спектр послуг для гірськолижного спорту. Планується будівництво туркомплексів у підніжжя вершин Магура-Жиде і Граб.
3) Хребет Красна (г. Менчул, 1501 м). Це найбільш перспективний центр розвитку гірськолижного туризму, адже тут є лише один туркомплекс — «Ялинка» (с. Усть- Чорна). Великі перспективи мають села Забродь, Вільшани, де є чудові можливості для гірськолижного спорту.
4) Свидовецький хребет (г. Близниця, 1880 м). Це найбільш освоєний центр, і тому тут необхідно зробити акцент на інших об’єктах Свидовецького хребта. Вже багато років відома гірськолижна база «Драгобрат», яка є лідером серед туристичних комплексів цього центру. Проте, в недалекому майбутньому її місце може зайняти туристичний комплекс у селі Кваси, де за допомогою іноземних інвестицій планується збудувати комплекс на зразок «Буковелю».
Гірськолижний турпродукт кращих стандартів якості реалізують туркомплекси Закарпаття, а також десятки агросадиб краю, розташовані поряд з гірськолижними витягами. З ініціативи управління по туризму та курортах у загальнодержавні програмні заходи включені пункти щодо створення гірськолижних центрів на горі Красія, полонині Драгобрат, Боржавських полонинах, місцевості Синяк, а також створення центру розвитку дельта- і парапланеризму поблизу смт. Ясіня Рахівського району.
В області створено інфраструктуру для активного розвитку як зимових, так і літніх видів гірськолижного туризму. Ще в першій половині XX ст. у Закарпатті була мережа туристичних притулків, що стояли на пішохідних маршрутах. Але гірськолижних витягів тоді ще не ставили. Основний розвиток гірськолижного спорту й туризму розпочався у 1993 р. Завдяки унікальним гірськокліматичним умовам період реалізації гірськолижного турпродукту триває з кінця листопада до середини березня. За цей період лише система «Закарпаттурист» приймає клієнтів у 4-х туркомплексах та 10-ти туристичних базах, які можуть розмістити 3200 відпочиваючих. Найбільш сприятливі умови для розміщення гірськолижних туристичних комплексів є в північній частині Рахівського району, Воловецькому районі, західній частині Великоберезнянського району. Поряд з розміщенням у турбазах, у гірськолижних центрах краю (Драгобрат, Пилипець, Красія, Воловець, Міжгір’я, Подобовець) активно розвивається приватний гостьовий сектор — агропансіонати та оселі сільського туризму.
Подальшому розвитку гірськолижного відпочинку сприяє встановлення нових підйомників. Встановлено два нових витяги в с. Солочин та смт.Поляна Свалявського району. Відремонтована більша частина під’їзної дороги на полонину Драгобрат, що є надзвичайно важливим для цього гірськолижного центру.
З метою планової забудови та дотримання санітарно-екологічних вимог для перспективних туристично-рекреаційних центрів розроблено та погоджено комісією облдержадміністрації генеральні плани забудови полонини Драгобрат (Рахівський район) та Боржавських полонин (с.Пилипець Міжгірського району), введено в експлуатацію нові гірськолижні підйомники в смт.Чинадієві (оздоровчий табір «Водограй», Мукачівський район). В стадії розробки генеральні плани забудови перспективних місцевостей: курортної території місцевого значення «Солотвино» (Тячівський район) та гірськолижного центру «Красія» (Великоберезнянський район), гірськолижного комплексу в с.Підполоззя (Воловецький район).
Одним із найвідоміших на Закарпатті зимових курортів є «Драгобрат». На території курорту розміщуються чотири канатно-буксуровальні дороги по 100 м та дві буксуровальні дороги довжиною по 250 м, у т. ч. одна траса навчальна. Загальна протяжність трас до 10 км. Головною перевагою даного гірськолижного курорту є те, що взимку тут завжди лежить сніг. З грудня і, як мінімум, до середини травня можна кататися на лижах. Цьому сприяють природні умови: високогір’я (1400 м) та гори, що закривають урочище і створюють мікроклімат. Сьогодні курорт може прийняти одночасно приблизно 1000 туристів-лижників. В урочищі побудовано понад два десятки різноформатних готелів. Працюють два бугельних витяги (по 1000 м.) і «тарілоч- ний» (700 м) на гору Стіг (1707 м), а також бебі-ліфт (230 м.) на «учбовому» схилі. Нижче туристичного комплексу розташована перша по дорозі й найстарша (тепер відремонтована) будівля — притулок з тією ж назвою «Драгобрат». Біля нього є ще один витяг довжиною 450 метрів. З 2006 р. запустили підйомник поблизу нового готелю «Оаза».
Середня річна завантаженість об’єкту — 70%. «Час пік» — зимові свята (29 грудня — 12 січня), студентські канікули (перша половина лютого), усі уїк-енди, друга половина квітня та початок травня, коли вже майже ніде немає снігу. Зазвичай вже до жовтня всі місця викуповують турфірми великих українських міст. Ціни: 190—270 грн. за добу (напівпансіон — проживання, сніданок, вечеря), залежно від місця та сервісу. Підйом на трасу — 4 грн. Прокат спорядження — 50—70 грн., послуги інструктора — теж 50 грн. Кожного ранку на схилах працюють ратраки. З 1 по 9 травня Драгобрат закриває гірськолижний сезон фестивалями.
Іншим, менш потужним, гірськолижним комплексом, для любителів зимової рекреації є високогірне селище Ясіня, в якому знаходиться ТОК «Високі Карпати» на 200 місць, турбаза «Едельвейс» на 60 місць та приватні садиби сільського агроекоту- ризму.
Примітно, що поява кожного нового бугельного витягу в гірській місцевості супроводжується спалахом розвитку супутніх туризмові видів діяльності — торгівлі, сфери послуг. Розуміючи, що саме від поліпшення умов проживання, харчування, обслуговування та зростання кількості та якості запропонованих послуг, пропорційно залежатиме отриманий прибуток, підприємці закуповують витяги найсучасніших європейських взірців. Так, на Боржавських полонинах встановлено найдовший в Карпатах швидкісний бугельний підйомник. Його довжина сягає 1500 м, перепад висот — 402 м, а загальна довжина трас спуску — понад 4 км. Подібні крісельні дороги споруджуються в Міжгір’ї, селах Річка та Розсішка. ТОВ «Скорзонера» розробила
проекти на суму 340 млн. євро стосовно забудови та території області туристичних об’єктів. Розвиток туристично-рекреаційних комплексів «Свидовець» та «Полонина Руна» здійснюється у комплексі з розбудовою господарських об’єктів краю — прокатних пунктів спорядження для зимових та літніх видів відпочинку, закладів харчування, магазинів, фітнес-центрів, паркінгів, під’їзних автодоріг, водовідведення і т.д. На Рахівщині концепцією проекту передбачається створення на площі майже 1,5 тис. га житлової інфраструктури на 50 тис. осіб. Також планується спорудження на гірських схилах 50 канатних витягів з відповідним облаштуванням систем гірськолижних трас різної категорії складності загальною протяжністю майже 150 км. Дані інвестиційні проекти дозволять працевлаштувати в цих гірських районах краю до 15 тис. закарпатців. Впровадження широкої програми послуг як для літнього, так і для зимового оздоровчо-спортивного відпочинку й туризму зробить можливий прийом туристів цілий рік. Зокрема, на зазначених об’єктах пропонується розвивати гірськолижний та санний слалом, сноуборд, кільцеві лижні маршрути, подорожі на снігових мотоциклах, кінно-санні прогулянки, вело- та мото- маршрути, рафтинг, парапланеризм, піші та автобусні кільцеві екомаршрути визначними місцями краю та пам’ятками природи. При цьому осінньо-весняне міжсезоння звужується до мінімуму.
Також за підтримки інвесторів планується будівництво величезного гірськолижного комплексу на Боржавських полонинах. Ще у 70-х pp. XX ст. зазначена територія була визначена як найкраща за рельєфними, природно-кліматичними факторами для побудови олімпійської бази зимових видів спорту. За часів незалежної України дана ідея знайшла підтримку стосовно побудови на Боржавських полонинах престижного гірськолижного курорту. Перші чотири черги спроектовано для території, що належить Міжгірському району, ще дві черги, які мають розміститися на Воловеч- чині, та готується проект для схилів у межах Свалявщини та Іршавщини. Також у 2007 р. має бути встановлено близько півтора десятки нових підйомників, у т. ч. сучасних 4-крісельних, у районі Драгобрату, на Міжгірщині та Воловеччині.
До відомих баз зимового відпочинку на Закарпатті також відносять:
1) База відпочинку «Водограй» (с. Чинадієво, Мукачівський район). На території бази: підйомник «Турбо-2000» довжиною 400 м з перепадом висоти 50 м, у 5 км — гірськолижна траса «Синяк»: два підйомники довжиною 400 та 1000 м.
2) Пансіонат «Соняшна Долина» (с. Поляна, Свалявський район). Гірськолижні траси: бугельний підйомник довжиною 400 м на відстані 600 м від пансіонату та довжиною 700 м на відстані 1000 м від пансіонату.
3) База відпочинку «Теребля» (с. Синевир, Міжгірський район). Гірськолижні тра-
с и :
у 400 м від бази канатно-буксуровальна дорога ЛБ-850, довжина траси — 1000 м.
4) Готельний комплекс «Інтурист» (м. Мукачево). Гірськолижні траси: Синяк (26 км), Жденієво (50 км), Подобовець (75 км).
5) Пансіонат «Парадіз» (с. Поляна, Свалявський район). Гірськолижні траси: бугельний підйомник довжиною 400 м на відстані 600 м від пансіонату та довжиною 700 м на відстані 1000 м від пансіонату.
6) Готельний комплекс «Фортуна» (с. Поляна, Свалявський район). Гірськолижні траси: довжина траси 700 м у 150 м від готелю та 400 м у 1000 м від готелю (сан. «Со- няшне Закарпаття»),
7) База відпочинку «Воєводино» (с. Тур’я Пасіка, Перечинський район). Гірськолижні траси: Лумшори у 25 км, підйомник: ЛБ-300, довжина траси — 300 м. Красія у 50 км., підйомники: ВЛ-1000, довжина траси 1200 м, крісельний: КП-2300, довжина траси 2100 м.
8) Готельний комплекс «Карпатія» (с. Шаян, Хустський район). Гірськолижні траси: у с. Шаян (800 м) довжиною 350 м, у с. Велятино (8 км) довжиною 600 м.
9) Готель-ранчо «Золота гора» (с.Барвінок, Ужгородський район). Гірськолижні траси: г. Красія (75 км від Ужгорода), с. Лумшори (50 км) та Синяк (60 км).
Рекреаційні послуги є вигідні з економічної точки зору. Так, лише деякі види послуг (підйомники) витяги забезпечують по кілька сот тисяч гривень на рік (табл. 4.6.5).
Обсяг надання послуг підйомника за сезон 2005—2006 pp. гірськолижним комплексом «Новоселиця» Перечинського району Закарпатської області
| Будні дні | Вихідні дні | |
| Всього підйомів | 114240 | 34272 |
| Виручка від кожного оплаченого підйому (60 % від плану) | 68544 підйомів і 3,50 грн. = = 239904 грн. | 20563 підйоми і 4,00 грн. = = 82253 грн. |
| Денні абонементи (25 % від планової кількості підйомів) | 28560 підйомів і 2900 абонементів 2900 абонементів і і 30,00 грн. = 87000 грн. | 8570 підйомів 1850 абонементів 850 абонементів і 35,00 грн. = = 29750 грн. |
| РАЗОМ | 326904 грн. | 112003 грн. |
Лижі для походів вимагають особливої уваги. Вони повинні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж — напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями.
Для зимових походів необхідно мати бахили — чохли на черевики, що допомагають захистити взуття від намокання, а ноги — від переохолодження. їх виготовляють із капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу. Для захисту рук від замерзання необхідно мати три пари рукавиць: вовняні, хутряні і робочі брезентові, що надягаються поверх основних утеплювачів.
Групове спорядження для лижних походів також слід ретельно добирати. Для ночівлі в польових умовах використовуються переважно багатомісні утеплені намети і багатомісні або секційні спальні мішки. Для обігріву в нічний час використовуються збірні або складні металеві печі, що виготовляються з легких термостійких металів.
Невелика тривалість світлового дня, сніг і низька температура не дозволяють швидко приготувати гарячий обід, тому туристи-лижники, як правило, переходять на дворазове гаряче харчування (повноцінні сніданок і вечеря) з сухим калорійним обідом (бажано забезпечити себе надійними термосами для гарячих напоїв). Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив.
У лижному поході пересуватись доводиться в основному сніговою цілиною, тому необхідним додатковим елементом техніки лижного туризму є прокладання (троп- лення) лижні, що найчастіше доводиться робити з рюкзаком за плечима. Турист- лижник повинен володіти специфічними прийомами руху як на лижах, так і без них: володіти технікою лижного ходу при пересуванні з рюкзаком; уміти долати перешкоди на лижах.
При розробці лижних маршрутів необхідно пам’ятати, що довжина денного переходу значною мірою залежить від стану снігового покриву. Так, на сніговій цілині або під час відлиги швидкість просування може зменшуватись удвічі порівняно з розрахунковою. В густому лісі в першій половині зими і після значних снігопадів сніг набагато пухкіший і глибший, ніж на узліссі, на галявинах. Крім того, необхідно робити поправку на можливість таких природних явищ, як заметіль, різке зниження температури, сильний зустрічний вітер. Це вимагає на кожному переході тимчасового укриття для туристів.
Водний туризм
Високоприбутковим турпродуктом, потенціал якого туркомплексами області освоєно менше ніж на 5—10 %, є також водний туризм. Тиса — ріка, яка має ідеальні умови для спуску по воді на байдарках, рафтах, надувних човнах. Гірський сплав у Закарпатті практикується на локальних ділянках рік Біла Тиса, Чорна Тиса, Теребля, Тересва, Ріка, Боржава тощо поблизу престижних санаторіїв і туркомплексів.
Такі послуги пропонує туристам українсько-угорський клуб любителів природи і водного туризму (м. Виноградів) та інформаційно-реєстраційна система «ДКЗ». Проявляється зацікавленість до спуску по гірських річках. Але на сьогодні такі послуги пропонує тільки Виноградівська районна спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму спільно з угорським клубом любителів природи і водного туризму на ділянці р. Тиса, починаючи від рекреаційної зони «Віннички», де в літній період розбивається наметове містечко, і до с. Сотмарчеке (Угорщина).
Розробляючи водний маршрут, потрібно пам’ятати про вплив на швидкість пересування таких факторів, як: звивистість ріки, швидкість течії, переважання певних глибин, можливість інших перепон і перешкод для руху плавучих засобів (низькі мости, греблі, паромні переправи відмілини, пороги, завали дерев, зарості очерету тощо). На озерах і ріках з повільною течією маршрути розробляються в розрахунку на
їх подолання на гребних човнах. При швидкості течії понад 4—6 км/год. доцільно використовувати надувні човни-понтони (плоти), катамарани.
Турист-водник повинен володіти технікою веслування, яка включає такі прийоми:
— посадка на плавзасоби з берега;
— посадка на плавзасоби з води;
— відчалювання і причалювання до берега з розворотом на 180 °С;
— керування і маневрування у русі за течією і проти неї;
— долання перешкод, проведення рятув . іьних робіт на воді.
Туристичний рафтінг є новим підходом до організації активного відпочинку на Закарпатті. З метою урізноманітнення активного відпочинку, інформаційно- реєстраційна система «ДКЗ» ініціювала маркетингове дослідж ;ння та вивчення можливостей існування на Закарпатті так званого «туристичного рафтінгу». Саме для цього і було започатковано створення спільної із деякими турзакладами та турфірмами рафтінгової флотилії, основним завданням якої мало б стати організація регулярних туристичних сплавів по річці Тисі.
Під керівництвом відомих спеціалістів зі сплаву Віктора Шеремет та Юрія Луци на початку травня 2004 р. з представниками мас-медіа із різних куточків України кілька суден спустилися на воду і пройшли двохденний маршрут від Тячівщини до Виног- радівщини (близько 80 км). За цей час учасниками запливу відзнято кілька сотень чудових фотографій, створено рекламний відеофільм, написано художні описи подорожі.
Як підсумок, було зроблено висновок: якщо під час таких запливів добавити елементи розваг і змагань, організувати пішохідні та веломаршрути, а також екскурсії по визначних місцях околиць у районах стоянок, гарантувати транспортне забезпечення та комфортну ночівлю у таборах — туристичний рафтінг швидко набуде популярності та визнання серед гостей Закарпаття. Членами такої спільної флотилії уже виявили бажання стати санаторій «Квітка полонини», «Сузір’я», турбаза «Водограй», «Карпатський мисливець» на Закарпатті, та туристична фірма «Рутенія» у Києві. «ДКЗ» разом із Закарпатським представником UMC (О. Резванов) та Інтернет провайдером «ПроКК» (В. Кобаль) беруться забезпечити цей почин інформаційною підтримкою та надійним зв’язком.
В районі м. Хуст (с. Велятино) у 2007 р. на постійній основі була влаштована база.
Розмістившись на ~30 м база вміщує:
— великий намет 10x7 м, де у випадку негоди можна не тісно перечекати зливу;
— намет — їдальню;
— місця для вогнища;
— кухню;
— душ (холодна/гаряча вода), гідромасаж;
— біотуалети;
На сьогодні база вже здатна розмістити до 50 любителів активного відпочинку в сучасних, комфортних наметах від одного з провідних виробників зі світовим іменем — Hannah. На базі пропонуються різноманітні послуги, а саме: обід із смачним бограчем, приготованим на багатті просто неба, видача символічного диплома про прийняття в рафтингісти, запис компакт-диска з найцікавішими миттєвостями мандрівки. Під час сплаву його учасники змагаються в майстерності керування катамаранами.
В області розробляється українсько-угорська програма по створенню міжнародного водного маршруту на кордоні Євросоюзу по р. Тиса, який буде проходити від Рахова (місця злиття Чорної та Білої Тиси) через чотири райони Закарпаття, перетинаючи кордон з Угорщиною у пункті перетину «Вілок» і далі по угорській території через чотири області.
Велосипедний туризм
Цей вид туризму привабливий перш за все завдяки своїй високій мобільності. Відстань, яку здатна подолати група за один день, може досягати 100—150 км. Вело- туризм має певні переваги порівняно з пішохідним туризмом. Швидкість руху в ньому в кілька разів вища, отже, за один похід можна побачити більше цікавих місць.
З усіх існуючих типів велосипедів найбільш придатними для туризму є спортив- но-туристські і гірські велосипеди. Дорожні велосипеди можуть використовуватися для одноденних і некатегорійних походів на рівнинній місцевості. Спортивно-туристські велосипеди повинні відповідати спеціальним вимогам: мати невелику вагу, бути міцними і надійними в експлуатації, мати обов’язковий набір передач із значним діапазоном передаточного числа (співвідношення числа зубців на ведучій шестерні з числом зубців на шестерні заднього колеса). Оскільки зусилля велотуриста спрямовуються на подолання підйомів, особливого значення набуває збільшення числа передач. Велосипед повинен бути добре підготовлений до тривалої подорожі: перевірені і відрегульовані всі вузли, визначена оптимальна висота руля, перевірена зручність сідла. Велосипед додатково оснащується надійними переднім і заднім багажниками. Деякі речі можуть закріплюватись на рамі або на стойках (ремонтний набір, аптечка, фляга для води тощо).
В особистому спорядженні велотуриста, на доповнення до стандартного туристського набору, обов’язково повинні бути велотруси (вовняні і бавовняні), взуття з жорсткою передньою частиною підошви (велотуфлі, кросівки), спеціальні велосо- рочки (з задніми кишенями), індивідуальний плащ-накидка, захисний шолом (спеціальний велосипедний або пластмасовий хокейного типу). В груповому спорядженні особливе місце займають ремонтний набір (призначений для ремонту велосипедів), аптечка (з більшою кількістю дезінфікуючих засобів і перев’язочного матеріалу). Необхідно передбачити також тент для накриття велосипедів на ніч і на випадок дощу.
До початку подорожі повинна бути розроблена чітка система сигналізації (найкраще за допомогою свистка). Всі члени групи повинні засвоїти роль ведучого, що полягає в умінні підтримувати рівномірне пересування групи, коригуванні темпу руху в залежності від робочого стану групи, не гальмувати зненацька без попередження, своєчасно сигналізувати про дорожні перешкоди, зупиняти рух групи і рушати за сигналом. Учасники походу повинні чітко наслідувати маневри ведучого, зберігати необхідну дистанцію, сигналізувати про виникнення небезпеки. Кожен з учасників повинен знати правила дорожнього руху. Контроль за технічним станом велосипедів має проводитися щоденно.
У відповідності з оздоровчою функцією туризму можемо зробити висновок, що будь-яка рекреаційна діяльність (у т.ч. й активний туризм) спрямована на відновлення функцій організму. Тому до всіх видів і форм туризму цілком застосоване визначення «оздоровчий». Різниця між ними лише в тому, яким чином відбувається оздоровлення.
Велосипедний туризм має свої переваги у порівнянні з іншими видами туризму. Особливо в Карпатах велосипед є дуже зручним засобом пересування. Він дає мандрівнику можливість із досить значною швидкістю долати великі відстані, познайомитися під час короткої подорожі з регіоном, відвідати цікаві об’єкти, розташовані один від одного на значній відстані.
Неабиякими щедротами обдаровує велосипед у туристичній мандрівці. Велосипедні подорожі є захоплюючим видом активного відпочинку, який дарує багато чого несподіваного, а інколи — досі небаченого, оригінального, виняткового.
Основна частина маршруту походів більш високих категорій складності здійснюється в гірських районах Карпат, що вимагає від велотуриста значної фізичної підготовки, хороших навичок з орієнтування на місцевості та подолання природних перешкод. Для походів в Карпатах характерні важкопрохідні ділянки ґрунтових польових та лісових доріг та стежок, круті гірські дороги, перевали, затяжні підйоми та спуски, броди та інші природні перешкоди.
У вересні 2007 р. на найвищій горі в с.Вішка Великоберезнянського району вперше було проведено екстрім-фест «Карпати-Красія». До найдовшого в Україні крісельного підйомника (2 км у довжину) прибули любителі швидкісного спуску на велосипедах з Івано-Франківська, Чернівців, Тернополя, Хмельницького, Ужгорода та Мукачева. Цей фест на г. Красія став спробою вперше організувати рейтингові змагання на Закарпатті. Також інфраструктуру даної території можна використовувати для занять літніми видами спорту та для цілорічного відпочинку.
Мисливський туризм та рибальство
Неабияку інвестиційну привабливість має відродження на Закарпатті інфраструктури міжнародного мисливського туризму. На сьогодні лідерами розвитку сучасних мисливських ферм є такі країни, як: США, Канада, Південна Африка, Австралія, Нова Зеландія. У цих країнах створюються одноосібні (приватні) мисливські ферми. Відомо, що основи сучасних мисливських ферм були закладені на Україні Ф.Є.Фальц-Фейном в Асканії Новій ще у 1875 р. На Закарпатті у 1728 р. виникла велика лісомисливська домінія Шенборнів, яка проіснувала до жовтня 1944 р.
Мисливські угіддя Закарпатської області займають 1085,3 тис. га, що становлять 85,1% її загальної площі. Це ліси, поля, луки, болота, які є місцезнаходженням організмів. Для розвитку мисливства є відповідні умови, зокрема, санаторії, готельно- ресторанний комплекс «У Тараса», ресторан-мотель «Фортуна» в с. Поляна, будинки мисливців на території держлісгоспу.
В області діє державне управління екології та природних ресурсів, якому підпорядковані 18 державних лісогосподарських підприємств, з яких — 5 державних лісомисливських, зокрема:
1) Довжанське (Іршавський район) — площа угідь 19,9 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, кабан, козуля, бурий ведмідь, рись, вовк, борсук, куниця, кіт лісовий, видра, білка, лисиця, сіра куріпка, рябчик, глухар. В господарстві є мисливські будинки в лісових урочищах і музей лісу і полювання;
2) Мокрянське і Брустурянське (Тячівський район) — площа угідь 59,7 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, козуля, кабан, бурий ведмідь, вовк, заєць, лисиця, сіра куріпка, рябчик, в гірських річках і потоках — форель і харіус. В господарстві є мисливські будинки в лісових урочищах;
3) Великобичківське (Рахівськийрайон) — площа угідь 42,8 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, козуля, кабан, бурий ведмідь, вовк, заєць, лисиця, сіра куріпка, рябчик, в гірських річках і потоках — форель і харіус. В господарстві є мисливський будинок мотельного типу;
4) Ясінянське (Рахівський район) — площа угідь 31,4 тис. га, види мисливських тварин — олень благородний, козуля, кабан, бурий ведмідь, вовк, заєць, лисиця, сіра куріпка, рябчик, в гірських річках і потоках — форель і харіус. В господарстві є мисливські будинки в лісових урочищах;
5) спеціалізоване лісомисливське лісництво «Нове Село» у складі Берегівського державного лісогосподарського підприємства (Берегівський район) — площа угідь — 3,76 тис. га, основні види мисливських тварин — козуля, кабан, заєць, лисиця, сіра куріпка, фазан, дика качка, лучна і болотяна дичина. В господарстві є мисливський будинок мотельного типу і вольєрне господарство площею 1,48 тис. га, в якому утримуються олень благородний, лань європейська, козуля, кабани.
В угіддях цих підприємств можна проводити полювання у відповідності до Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
У сфері сільського туризму також заслуговують на увагу:
1. Мисливське господарство: Шипот.
2. Фазанове господарство: Шаланки (заплавні ліси).
3. Форелеве господарство: Ждимир.
4. Ферма плямистих оленів: Іза.
На сьогодні важливим є реалізація конкретних цільових проектів будівництва в гірськолісових ландшафтах Карпат невеликих висококомфортабельних мисливських будинків закритого типу та супутньої інфраструктури для обслуговування заможних європейських туристів та VIP-персон (ліцензоване полювання на європейського оленя, вепра, рись, вовка з подальшою обробкою (консервування, вичинка шкіри, муміфікація тощо) і транспортуванням здобичі у місце постійного проживання клієнта). Мисливське фермерство — поки ще нова форма господарювання в Закарпатті, але вона швидко розвивається. Мисливські ферми можна створювати на Закарпатті, передаючи ділянки угідь розміром 50—100 га фермерам для утримання лосів, оленів та інших копитних тварин, а також різних видів хутрових звірів, що вже практикується власниками-любителями краю.
Розвиток мисливського туризму в області дасть можливість залучати значні валютні кошти. Для цього потрібно розпочати впровадження мисливських турів як одного з напрямів інноваційного туризму на Закарпатті.
В Закарпатській області в системі розвитку мисливського туризму відзначається ТзОВ «Карпатський мисливець». Свою господарську діяльність підприємство розпочало з того, що з червня 2001 р. на території ТзОВ «Карпатський мисливець» було споруджено огороджений парканом вольєр, в якому вирощуються дикі звірі. На сьогодні це тільки дикі свині, але раніше вирощувалися дикі птахи, такі як: фазани, перепели та куріпки. Також на території туристичного підприємства споруджено двомісні будинки відпочинку, інтер’єри яких обладнані за європейським стандартом (табл. 4.6.6).
Обсяги реалізації послуг ТзОВ «Карпатський мисливець» за 2005—2006 pp.
| № п/п | Види послуг | Обсяги, тис. грн. | Питома вага, % | ||
| 2005 | 2006 | 2005 | 2006 | ||
| 1. | Бар | 43,18 | 56,43 | 43,44 | 34,2 |
| 2. | Котеджі та VIP-будиночок | 0,52 | 8,25 | 0,5 | 5 |
| 3. | Готель | 10,6 | 18,41 | 11 | 11,2 |
| Додаткові послуги: | |||||
| — закритий басейн | 2,91 | 3,3 | 2,9 | 2 | |
| 4 | — джакузі | 0,05 | 0,08 | 0,05 | 0.05 |
| - мисливство | 7 | 8 | 7,04 | 4,85 | |
| — масаж | 0,08 | 0,07 | 0,08 | 0,04 | |
| — баня | 5,17 | 3,3 | 5,2 | 2 | |
| 5. | Ресторан | 29,89 | 67,32 | 30,1 | 40,8 |
| Разом | 99,4 | 165 | 100 | 100 | |
Рибне господарство відроджувалося на екологічно чистому потоці Ждимир. Ще двадцять років тому тут вирощували і продавали понад 20 т райдужної форелі. В цьому господарстві форелі залишилося дуже мало, збереглася форель струмкова, переважно в гірських лісових потічках, але за відомих руйнівних антропогенних і техногенних факторів її стає дедалі менше. Щоб забезпечити нормальні запаси лососевих риб, необхідно дотримуватись охоронно-регуляційних заходів.
4.6.7. Відпочивальний та фітотерапевтично-оздоровчо-екопродуктовий туризм
Відпочивальний напрям полюбляють постійні відвідувачі затишних сільських садиб, які приїзджають сім’ями, або групами на вихідні дні, або більш тривалі періоди (1—2 тижні) і полюбляють побувати серед розкішної природи в «океані» кисню, приготувати витончені страви на ватрі — юшки з баранини чи свинини або риби, спекти картоплю з салом, бринзою, маслом, твердим сиром. Вони знайомляться з побутом селян, традиціями, господарськими клопотами, охоче допомагають в деяких видах робіт, залучають дітей до гуртів сімейної роботи.
Ринок відпочивального туризму досить широкий і тісно пов’язаний з використанням рекреаційних ресурсів. Потреби і погляди клієнтів на нього істотно відрізняються один від одного. Для одних — це відпочинок з обов’язковим профілактичним лікуванням, для інших — просто відпочинок на природі.
Сільський ландшафт є своєрідною екзотикою для міського жителя, а чисте повітря та природа значною мірою сприяє кращому відпочинку й можливості зміцнення свого здоров’я. Це не просто відпочинок в сільській садибі, а ще й можливість активно провести свій час. Туристи із задоволенням можуть покататися на конях й велосипеді, позбирати ягоди та гриби, половити рибу, покататися на лижах взимку, сходити в походи, на екскурсії, близько познайомитися і навіть залучитися до народних традицій та обрядів.
Фітотерапевтично-оздоровчо-екопродуктовий напрям екотуризму полюбляють сім’ї з хворими дітьми, люди з ослабленим здоров’ям, лікарі, вчителі, які бажають системно приймати ванни з відварів лікарських трав, пити фіточаї, приймати фітоінгаляції, споживати прості селянські страви з екологічно безпечної продовольчої сировини, що приготовлені за витонченими рецептами і є біологічно повноцінними, ароматичними та з високими смаковими якостями.
Переваги фітолікування є незаперечними над шгучно синтезованими препаратами. Відомо, що на території Закарпаття зростає до 2000 видів вищих рослин, що становить майже 50% флори України; з них близько 350 є лікарськими.
Слід зазначити, що ще в 70-х pp. в області перероблялось до 10 тис. т грибів, від 2,5 до 3,5 тис. дикорослих плодів та ягід. В сучасних умовах на належному рівні поставлено використання місцевих природних ресурсів побічного користування лісу у Великоберезнянському районі. Слід зазначити, що в с. Кушниця Іршавського району діє єдине в Закарпатті спеціалізоване державне господарство «Кук», де вирощують і заготовляють цілющі трави і плоди, що відправляються на фармацевтичні підприємства України для виготовлення ефективних фітопрепаратів.
На Закарпатті для ефективного використання лікарської рослинної сировини необхідно збільшувати попит на неї шляхом створення та нарощення обсягів виробництва в інших галузях. Виділяють декілька установ, які відзначаються значними науковими розробками з даною сировиною: НДІ фітотерапії при УжНУ, інститут АПВ, наукова група проф. В.І. Комендаря.
У 2001 р. на ринку з’явився «Бальзам Комендаря», виготовлений виключно з натуральної, екологічно чистої рослинної сировини, яка складається з екстрактів понад двадцяти трав і плодів, зібраних на схилах Карпатських гір. До того ж, науковцями
інституту АПВ (м.Бакта) розроблено фіточаї «Ароматний» та «Закарпатський», технологічна інструкція по приготуванню напівсолодкого яблучного вина «Веселка» з композицією із 7 лікарських трав. НДІ фітотерапії при УжНУ розроблено фіточаї «Карпатський» та «Кратефіт».
Цінним дарунком карпатських лісів є чорниця (афини). Росте вона переважно в тінистих і вологих місцях на бідних грунтах в ялинових, ялицевих, зрідка в букових лісах, на полонинах. Достигає чорниця в букових і хвойних лісах (до висоти 900 м н. р. м.) в кінці червня — в липні, а високо в горах — у серпні. Багатий вміст органічних сполук зумовлює її високі цілющі та смакові властивості. Серед чорничного зела та подушок мохів у гірських лісах червоніють в кінці липня — в серпні, ягоди брусниці звичайної. Ягоди брусниці — дієтичний продукт високої поживної цінності. На галявинах і на зрубах утворює суцільні зарості малина — харчова, медоносна і лікарська рослина. У розріджених насадженнях і на галявинах часті зарості ожини сизої та шорсткої. Це також цінні вітамінозні, харчові і лікарські рослини. Розповідаючи про лісові ягоди, не можна не згадати про калину, шипшину, горобину. Росте калина переважно в рівнинних і передгірних лісах, поблизу струмків, по берегах річок. Плоди її збирають, починаючи з жовтня. Багаті карпатські ліси на розмаїті плоди шипшини — всього їх нараховується 34 види. Але найбільше значення мають шипшини собача та польова, які ростуть на узліссях, вздовж доріг, на пустищах. Невибаглива горобина зустрічається повсюдно в листяних, хвойних і мішаних лісах. Широко розповсюджена в листяних, хвойних і мішаних лісах відома всім своїми смачними плодами ліщина звичайна.
Частина туристів приймає сонячні ванни, формує загари різної інтенсивності на лоні розкішних лучних трав в їх ароматі серед гулу бджіл, джмелів та співу пташок. Перебування в такому затишку навіть кілька днів, що поєднується з комплексом лікувальних факторів, формує відчутний оздоровчий ефект, а відповідно бажання знову повернутися до цього гостинного двору через певний період.
Етнографічно-фестивальний туризм
На сьогодні в світі поширений розвиток етнографічно-фестивального туризму, який полягає у святкуванні різноманітних свят з урахуванням національних традицій, місцевого колориту. Пріоритетом цього виду туризму є безпосереднє залучення іноземних туристів в країну, де відбувається феєричне дійство, що сприяє пізнанню національних особливостей країни, міжособистісному спілкуванню людей з різних країн світу. Завдяки проведенню карнавалів в Бразилії, щорічних Міжнародних перегонів на собачих запряжках в Німеччині, Новорічної Вогняної церемонії у Шотландії, фестивалю «Мімоз» у Франції, фестивалю «Дерева та сяйво» у Швейцарії весь світ дізнався про унікальність цих країн.
Етнографічно-фестивальний туризм в Україні знаходиться на стадії зародження, хоча спостерігаються всі умови для його розквіту. Прототипом фестивалів, що відбуваються у світі, в Україні є святкування «Різдвяних свят», традиції якого вражають своєю різноманітністю, яскравістю і представляють народні звичаї та традиції різних регіонів України.
Дедалі більшої популярності у Закарпатській області набуває етнографічно-фес- тивальний туризм, який часто поєднується із винним та екзотичним туризмом. Основним осередком етнографічно-фестивального туризму є високогірна Рахівщина з багатьма традиціями горян-гуцулів. Об’єктами туристичного притягання виступають тут багатолюдні народні фестивалі гуцульського мистецтва, ярмарки виробів гуцульських умільців, свята «Гуцульська бриндзя», «Проводи вівчарів на полонину», паради різдвяних вертепів та інші цікаві фольклорно-обрядові музично-танцювальні дійства.
Особливо вражаючими є свята, адже саме у святі зосереджується найбільша частина звичаїв, обрядів, повір’їв. Широкого розмаху набувають релігійні свята. В усіх містечках та селах певне релігійне свято оголошене храмовим і на нього з’їжджають- ся великими родинами. Особливо урочистим є святкування Богородиці у м. Мукачево. На території міста знаходиться Святомиколаївський жіночий монастир з окремою капличкою св. Богородиці. 28 серпня кожного року у Мукачево з усіх місцевостей Закарпаття та інших областей приходять паломники, щоб поклонитися святій Марії.
Крім релігійних свят кожного року проводяться самобутні свята:
— змішування овець та проводи отар на полонину у травні на Міжгірщині;
— «Свято сала» (у лютому) у смт. Міжгір’я;
— свято Дружби чеського і українського народів (середина серпня) у селі Колоча- ва, на якому населення з прикордонних місцевостей може відвідати своїх побратимів з кордону;
— свято червоного вина (14 січня — День Василя) у Мукачево, де можна скуштувати і придбати всі представлені види закарпатських вин;
— свято меду (вересень) у багатьох містах Закарпаття, де бджолярі-любителі не тільки демонструють, а й запропонують вам всю продукцію бджільництва (мед, віск, квітковий пилок, маточне молочко, прополіс);
— свято лісоруба, присвячене Дню працівника лісу, що проводиться у мальовничому куточку Закарпаття — природному заповіднику «Синевир» із веселим змаганням лісорубів;
— проведення картопляного фестивалю в с.Велика Добронь Ужгородського району, складовою якого є дегустація картопляних страв;
— фестиваль рибалок у с.Кальник Мукачівського району;
— 1-й лижний фестиваль в с. Кваси Рахівського району, який відбувся 13 червня 2007 p.;
Традиційними на Закарпатті стають зимові фестивалі і туристично-спортивні свята. Вже кілька років поспіль у Рахівському районі на початку травня проводиться фестиваль «Планета Драгобрат». Полонина Драгобрат добре знана в Україні через те, що сніговий покрив тримається на вершині упродовж шести місяців у році. 1 саме контракт снігу та ніжних весняних пролісків приваблює туристів з усіх куточків України, а культурна програма за участю відомих українських виконавців додає цьому заходу чималої популярності. Також започатковано проведення Снігового фестивалю на горі Красія Великоберезнянського району. Захоплююче зимове дійство з лижа-
ми, парапланами, факелами та музикою — неодмінно приверне увагу туристів. У смт. Воловець періодично проводяться міжнародні туристично-спортивні змагання з парапланеризму, в яких, крім українців, беруть участь представники з Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини.
У липні 2007 р. вдруге поспіль у закарпатському урочищі Драгобрат відбувся туристичний фестиваль «Свято Купала на Драгобраті». Участь у фестивалі взяли велосипедисти, парапланеристи, скелелази, а також музичні гурти та група файєр-шоу. Учасникам і гостям свята пропонувались змагання з даунхілу, конкурси лучників, пейнтбол, кінні мандрівки і т.д.
Окреме місце посідають славнозвісні винні фестивалі в Мукачеві на Різдвяні свята та міжнародний винний фестиваль у місті Берегово, де представляють близько 100 різновидів вин. Винні фестивалі супроводжуються народними гуляннями, вистав- кою-ярмарком закарпатських вин та іншими культурно-розважальними заходами для туристів. Дванадцятий фестиваль «Червоне вино-2007» зібрав у м. Мукачево рекордну кількість приватних виноробів, а також відомих закарпатських промислових виробників даної продукції: СП «Котнар», АПТП «Бобовище», агрофірми «Леанка», СТОВ «Завидівське», ВАТ АПГ «Закарпатський сад», угорсько-американське СП «Айсберг», радгосп-завод «Ужгородський», Іршавський завод продтоварів, фермерські господарства Карла Шоша і Олександра Якоба.
Саме завдяки багатовіковим традиціям виноробства закарпатські вина стали однією із візитних карток краю. їх особливі смакові якості неодноразово відзначалися високими нагородами на різних конкурсах, ярмарках, виставках. В області вирощують понад ЗО сортів винограду. Поруч із звичайними для Закарпаття «Ізабеллою», «Лідією», «Кадаркою», «Деловерою», «Сапераві», «Леанкою», «Каберне», з’явилось чимало європейських сортів — «Кагор», «Цвайгелт», «Вермут», «Тра- мінер», «Чорний доктор», «Пряне Черсеги», «Ірші Олівер», «Мускат», «Мюллер Тор- гаут», «Глінтвейн».
Найвідомішими дегустаційними залами Закарпаття є:
— будинок вина у с. Яноші Берегівського району;
— винні підвали у с. Середнє Ужгородського району;
— винні підвали у с. Бобовище Мукачівського району;
— винний зал Іршавського заводу продтоварів, м.Іршава;
— дегустаційний зал у м.Ужгороді (Туристичний путівник-довідник «Моє Закар- паття»-2006)
У липні 2007 р. в с. Уклин Свалявського району в мальовничому урочищі Красний вперше відбулось свято мінеральної води. Загалом на Свалявщині нараховується понад ста мінеральних джерел. Участь у святі взяли п’ятдесят учасників, з яких — тринадцять сільських громад. У програмі свята були передбачені конкурси, змагання, дегустація води, вистава — справжній танок мінеральній воді.
Більш мобільними є фольклорні програми, що знайомлять туристів з фрагментами святково-обрядової культури Закарпаття:
— мистецько-пісенний фестиваль «На Синевир трембіти кличуть» (серпень), фестиваль «Гомін Боржави» (у лютому) біля водопаду Шипіт;
— етно-фольк-фестиваль «Європа-центр» в м. Рахів;
— фольклорно-етнографічний фестиваль «Селиська співанка» в с. Нижнє Селище Хустського району;
— міжнародний фестиваль «Колочавські відлуння в Тереблянській долині» в с. Ко- лочава Міжгірського району — у серпні 2007 р. відкрито музей «Чеська школа»;
— пісенний фестиваль «Різдвяна зірочка» (на різдвяні свята) у Мукачево;
— пісенний фестиваль «Вечори над Латорицею» (восени) у м. Мукачево, численні фестивалі фольклорної музики.
У липні 2007 р. в сел. Ясіня Рахівського району пройшов перший фестиваль гуцульського гумору і сатири «Бербеницьи фіглів». Організатори фестивалю, а саме: Рахівське райтовариство ВО «Гуцульщина», журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок», місцеві турбази «Едельвейс» і «Оаза» проголосили метою фестивалю збереження етнічної говірки і автентичного народного гумору. Коломийки, віршовані і прозові гуморески, скетчі, інсценівки тощо виконували гуцульським діалектом.
Також у липні 2007 р. в Закарпатській області відбувся VI Всеукраїнський зліт юних туристів-краєзнавців, активістів руху учнівської молоді «Моя земля — земля моїх батьків». Конкурсна програма складалася з фольклорної пісні, репортажів про зліт, конкурсу фольклорно-етнографічних композицій «Верба та качина — символ України». Команди побували у ландшафтному парку «Зачарована долина» та у Мукачівському замку «Паланок».
Стосовно м. Мукачево, то там впродовж року проводиться понад 240 мистецьких заходів для громадян та гостей міста. Серед цих заходів слід виділити великомасштабні мистецькі проекти, а саме:
— фестиваль дитячих хорових колективів;
— міжнародний конкурс з образотворчого мистецтва «Срібний дзвін»;
— фестиваль національних культур;
— фестиваль-конкурс Вертепів;
— Всеукраїнський фестиваль-конкурс естрадного мистецтва «Закарпатський Едельвейс»;
— фестиваль русинської культури «Червена Ружа».
Таким чином, раціональне використання культурного середовища урізноманітнить діяльність туризму на ринку послуг, пом’якшить контакти між відпочиваючими та місцевим населенням, заохотить культурний обмін і потребу у взаєминах між окремими регіонами, країнами, що в кінцевому результаті сприятиме відродженню місцевих традицій та розвитку культури в цілому. Розмаїття форм, що існують у культурній сфері, зроблять більш ефективною діяльність туристичних організацій.