Лужанська Т. Ю., Махлинець С. С., Тебляшкіна Л. І. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи: Навчальний посібник./ За редакцією д. г. н., професора Волошина І. М. - К.: Кондор, 2008. — 385 с.

Ліси першої групи виконують протиерозійні, ґрунтозахисні, санаторно-оздоровчі, естетичні функції. В групу включені ліси зелених зон курортів (36,2% загальної площі лісів цієї групи), ґрунтозахисні ліси (5,0%), водоохоронні зони водойм (13,3%), за-

хисні смуги вздовж шосейних доріг залізниць (4,9%), природно-заповідні території та об’єкти (40,4%). Це основний вид лісів рекреаційного користування. Лісогосподарські заходи, що здійснюються в цій групі лісів, спрямовані на покращення якості та продуктивності насаджень.

Ліси другої групи (експлуатаційні) також виконують рекреаційні, захисні функції, однак, провідним господарським напрямком їх є забезпечення народного господарства деревиною.

У Закарпатській області спостерігається процес збільшення питомої ваги лісів першої групи. Якщо у 1956 р. вони становили 15,0%, у 1966 р. — 32,0%, то на сьогодні — 40,0% загальної площі держлісфонду. Підвищення питомої ваги лісів першої групи свідчить про зростання ролі соціальної корисності лісів, їх рекреаційних функцій.

Для рекреації в Карпатах використовуються ліси всіх груп і категорій. Рекреаційними вважаються: міські ліси і лісопарки, ліси зелених зон міст та інших населених пунктів, ліси округів санітарної охорони курортів, виділені у встановленому порядку ділянки лісу в радіусі 1 км навколо окремих санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, таборів відпочинку, туристичних баз та інших лікувальних і оздоровчих закладів, розташованих за межами зелених зон та округів санітарної охорони курортів, а також смуги лісу вздовж постійних трас туристичних маршрутів державного значення, (с.39). У рекреаційних лісах зустрічається багато інших аборигенних та інтродукованих дерев та кущів, плоди яких поживні і мають лікувальне значення. Це — сосна кедрова європейська, горіх грецький, груша та яблуня лісові, черешня, глід, смородина альпійська, карпатська та чорна, терен звичайний.

Ліси зелених зон розподіляються на лісопаркові і лісогосподарські частини. До лісопаркових входять насадження, розташовані в безпосередній близькості до населених пунктів, що мають добрі шляхи та транспортне сполучення і відзначаються привабливістю і придатністю для масового відпочинку. На базі лісопаркових насаджень створюються приміські лісопарки та зони відпочинку населення. На сучасному етапі оздоровлення і відпочинок населення в області здійснюються в основному на території зелених зон і курортних лісів. Зелені зони виділені біля 12 міст і селищ міського типу площею 47,6 тис. га (перше місце серед областей Карпатського регіону). Найбільші площі лісів у зелених зонах міст Ужгорода і Мукачева. Площа курортних лісів становить 13,0 тис. га. На території Закарпаття налічується понад 400 видів деревних і чагарникових порід. Багато з них — акліматизовані екзоти. Більшість акліматизованих видів з різних континентів земної кулі становлять інтерес як декоративні, високофітонцидні та перспективні для посадки в зелених зонах, лісопарках та при озелененні міст, населених пунктів промислових і житлових об’єктів.

Невкриті лісом площі — це виключно свіжі вирубки, які протягом року повністю заліснюються. Лісові угіддя складаються в основному з пасовищ і сіножатей, розкиданих невеличкими клаптиками по всій площі лісів. До таких площ належать дороги, просіки, канави, траси, садиби, лісові розсадники, плантації тощо. Штучно створені ліси, в основному з хвойних порід, становлять понад 130 тис. га.

Поліфункціональне значення лісів обумовлює необхідність науково обґрунтованого, диференційованого підходу до лісокористування. Підсилення природоохорон-

них функцій лісів залежить від їх господарського використання. Розвиток ерозійних процесів, погіршення водного режиму рік, виникнення селевих процесів і вітровалів — результат антропогенної дії на ліси. Стихійні процеси і явища завдають великих збитків народному господарству, приводять до деградації особливо цінних природних ландшафтів, ускладнюючи їх використання для відпочинку і туризму.

Науковці краю, такі як В. Коментар, Ф. Гамор, Ю.Манівчук, М. Бойко та ряд інших неодноразово зверталися із науковими публікаціями, щодо проблем суцільних рубок лісу та про впровадження мораторію на заборону нищівних рубок на гірських схилах Закарпатського регіону. Верхня межа лісу внаслідок різноманітних антропогенних впливів сильно знижена, місцями на кількасот метрів. Природні ліси на значних площах заміщені штучними насадженнями, їх структура змінилася, зменшилася продуктивність. Як наслідок, клімат регіону погіршується, зменшуються водні ресурси, збільшується частота та сила паводків, інтенсифікуються ерозійні процеси, збіднюється рослинний і тваринний світ. Також загостренню ситуації у карпатських лісах сприяло надмірне вирубування лісів у минулому, великі площі суцільних рубок, лісорозробки у водоохоронних смугах і тому подібне.

Сертифікація лісового господарства є запорукою сталого розвитку Карпатського регіону. Науковцями краю, зокрема, екологічним клубом «Карпати», Карпатським біосферним заповідником, управлінням лісового господарства та держуправлінням екобезпеки в Закарпатській області підготовлено буклет, у якому висвітлено проблеми, що стосуються лісів та пов’язаних із ними явищ. Так виникла потреба в екологічній лісовій сертифікації. Основою поліпшення техногенної і екологічної ситуації в лісах області повинна стати реалізація Закону «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялице-букових лісах Карпатського регіону», програми будівництва лісових доріг та впровадження природозберігаючих технологій лісозаготівель в гірських умовах Закарпаття та використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней та паводків. Для цього потрібно переглянути розрахункову лісосіку і довести її до оптимальних розмірів з урахуванням комплексного використання рекреаційного потенціалу лісів, розробити і впровадити системи еколого-технологічних паспортів на окремі блоки-водозабори лісового фонду, упорядкувати структури ведення лісового господарства в лісах агропромислового комплексу.

Закарпаття належить до помірно-континентальної області флори Європи. Вона відзначається великою кількістю субальпійських видів, характерних для субальпійсько-гірської території листяних і хвойних лісів високогір’я. В Українських Карпатах дотепер налічували 3171 вид судинних рослин. Завдяки численним висотним поясам це найбагатший у флористичному відношенні регіон України. Найбільшу цінність мають судинні квіткові рослини — дерева, чагарники, трав’яні рослини, яких налічується близько півтори тисячі видів. Все це — природні ресурси харчових продуктів, лікарської і технічної сировини. Майже 350 видів дикоростучих рослин мають лікувальне значення і широко застосовуються в народній медицині (дещо більше 200 видів визнані офіційно медициною). Близько 20 видів рослин містять дубильні речовини і 18 видів — барвники. З усіх судинних рослин, що ростуть в Україні, майже дві третини зустрічаються в Українських Карпатах, 271 з них занесені до Червоної кни-

ги України і 20 — до Європейського Червоного списку рідкісних та зникаючих видів (табл. 4.3.9).

Охоронний статус судинних рослин за регіонами і субрегіонами

Регіон	Загальна кількість видів судинних рослин	Червона книга України	Європейський Червоний список
Україна	4997	427	35
Українські Карпати	3171	271	20
Закарпаття	2027	151	10
Карпатський біосфер- ний заповідник	1266	112	8

Як зазначають дослідники-біологи, на Закарпатті росте десять видів судинних рослин, занесених до Європейського Червоного списку, а саме: астрагал Крайни, борщівник Карпатський, смілка Завадського, жовтець Малиновського, первоцвіт полонинський, медунка Філярського, смілка сумнівна, сосюрея Порца, тонконіг Ре- мана, Скабіоза. Вони проростають переважно в субальпійському поясі на території Карпатського біосферного заповідника. Особливо багатою на ендемічні види є східна частина Закарпаття (Чорногора, Свидовець і Мармароші), тому планується розширення природно-заповідного фонду.

Дослідники відмічають, що лише в Українських Карпатах ростуть ендемічні види: аконіт низький, первоцвіт полонинський, смородина карпатська, дзвоники карпатські та ломиканець карпатський [188, с. 111]. До найцікавіших реліктів Закарпаття належить такі, як: тис, гронянка півмісяцева і баранець звичайний, гірчак живородний, верба трав’яна. Кількість субальпійського (альпійського) тирлича жовтого сильно зменшилась через його фармаекологічні властивості.

Карпатські ліси багаті рослинами з декоративними квітами. Це — білосніжні підсніжники, проліски, білі і жовті анемони, фіолетові печіночниці і шафрани, пахучі конвалії. Багато рослин дають плоди високих смакових якостей. Це — суниця, чорниця, брусниця, малина, ожина тощо. Важливе лікувальне і харчове значення мають плоди шипшини, горобини, червоної калини та інших.

Надзвичайно різноманітне царство грибів, в якому нараховується близько 100 тис. видів. За способом живлення вони розподіляються на три основні групи: сапрофіти, паразити і мікоризні. В карпатських лісах зустрічається понад 30 видів їстівних, близько 10 видів умовно їстівних і майже 20 видів неїстівних та отруйних грибів. їстівні гриби образно називають лісовими овочами, лісовим м’ясом, лісовим хлібом. Вони містять білки, жири, вуглеводи, різноманітні вітаміни та мікроелементи. Найбільше значення для тихого полювання мають шапинкові трубчасті гриби, до яких належать білий гриб, підосичник, підберезник, маслюк, моховик, а також плас-

тинчасті гриби — лисичка справжня, опеньок осінній, рижик, сироїжка, гриб-зонтик та інші.

Карпатські ліси багаті різноманітною фауною. Багатство і різноманітність тваринного світу з точки зору рекреації має надзвичайно важливе значення: робить відпочинок людей в природних умовах більш змістовним. Сьогодні на території області науковці вирізняють близько 400 видів хребетних тварин. З них 74 види ссавців, 280 видів птахів, 10 видів плазунів, 48 видів риб. З парнокопитних найбільш поширені: олень благородний, козуля європейська, дикий кабан. Однак, із всезростаючим перетворенням природного середовища змінилися екологічні умови. Окремі види тварин стали рідкісними і потребують надійної охорони. До Червоної книги УРСР занесено майже 30 видів тварин, які зустрічаються в Карпатах (табл. 4.3.10). Серед них із ссавців — бурозубка альпійська, кутора мала, підковоніс великий, лісовий кіт, полівка снігова, довгокрил звичайний; із птахів — тинівка альпійська, сич волохатий, сич-горобець, пугач, балобан, сапсан, шуліка рудий, орлан-хвіст, орел-карлик, беркут, гриф чорний, стерв’ятник, зміє'ід; із земноводних і плазунів — тритони альпійський та карпатський, жаба прудка, полоз лісовий.

В гірських водоймах зустрічаються лососеві, зокрема: форель струмкова та інтро- дукована райдужна, харіус, лосось дунайський. Останній, як і харіус, занесений до Червоної книги України. Форель має промислове значення, розводиться в спеціальних форелевих господарствах. У низинній частині річок водяться окунь, лящ, гунтера, йорж смугастий, судак, лин, в’юн. Із осетрових риб у водоймах області (низинна частина річок Боржава, Латориця, Тиса) зрідка зустрічається стерлядь, яка також занесена до Червоної книги України.

Охоронний статус хребетних тварин за регіонами

Систематичні групи	Загальна кількість видів		Занесено в Червону книгу України		« Занесено в Європейський Червоний список
	Україна	Карпати	Україна	Карпати	Україна	Карпати
Риби і круглороті	200	53	34	10	8	5
Амфібії	17	16	5	4	—	—
Рептилії	21	10	8	2	1	—
Птахи	360	280	67	52	14	4
Ссавці	108	69	41	22	18	10

Бальнеологічні ресурси

До бальнеологічних ресурсів Закарпатської області відносяться мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит. За кількістю та якістю лікувальних мінеральних вод Закарпаття займає перше місце на Україні, але в області відсутні родовища лікувальних грязей та озокериту. Тут зосереджено 620 джерел мінеральних вод, з яких більше 300 є вивченими. Серед мінеральних вод в області виділено 35 найбільш перспективних. Запаси мінеральних вод становлять 2698 м3 на добу.

Мінеральні води, лікувальне значення яких визначається лише іонно-сольовим складом та мінералізацією, становлять 19 % від загального числа вивчених, вуглекислі, лікувальна дія яких визначається наявністю вуглекислоти — 17 %. Вуглекислі мінеральні води, для яких характерний підвищений вміст біологічно активних речовин (залізо, марганець, мідь, цинк, миш’як, алюміній та інші), становлять 58 % від загального числа. По два проценти налічується мінеральних вод, які містять вільний сірководень, бром, йод та органічні речовини (лікувальна дія залежить від цих компонентів), радонові, крем’янисті терми.

За газовим складом — це вуглекислі гідрокарбонатні або хлоридно-гідрокар- бонатні натрієві холодні субтермальні й термальні води типу боржомі, єсентуки, нарзан, арзні, джульфінські. Слабомінералізовані становлять — 59%, маломінералі- зовані — 18,1%, середньомінералізовані — 15,2 % і високомінералізовані — 5,1 %, останні води представлені розсільними та дуже розсільними водами.

Лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття вперше згадуються в архівних документах ще у 1463 p., а їх хімічні аналізи регулярно проводилися з 1803 р. У 1800 р. з’явилися перші дані про розлив мінеральної води родовищ Свалявського району, які експортувалися до Відня та в Париж. У 1842 р. у Будапешті Свалявська мінеральна вода була визнана однією із кращих за смаковими якостями, а у 1855 р. отримала «Золотий диплом» на виставці вод Європи у Парижі.

«Найвидатніші джерела мінеральних вод — «буркутів» — карпатські русини називали «Святими керницями, криницями». Найчастіше їх відкривали пастухи. Простий люд не лише першим знаходив буркухи, але і перший почав ними лікуватися. Біля них ставили колиби з галуззя, викопували ями, клали бочки без дна для купелів зі «Святої води». А у часи язичництва коло них відбувалося і жертвопринесення».

На території області сконцентровано 50 родовищ (понад 360 джерел) мінеральних вод різноманітних бальнеолікувальних профілів. Серед них: вуглекислі, кремнієві, сірководневі, залізисті, миш’яковисті, сульфідні, сульфатні, кальцієво-магнієві та інші типи води з багатим мікроелементним складом та мінералізацією від 4 до 35 г/дм3. Ці родовища унікальні, їх води не поступаються відомим водам Чехії, Польщі, Франції. Закарпаття прославилося також завдяки гірськовулканічним термальним водам з температурою до 30—35 °С, подібні до яких лише мінеральні терми угорського курорту Хайдусобосло та Піренейських гір.

Лідером за наявністю бальнеологічних ресурсів на Закарпатті є Свалявська зона, яка набрала 31,1 бала. З досить великим відривом за нею слідують Рахівська, Міжгірська, Берегівська, Тячівська, Хустська та Ужгородська. Слабий потенціал

використання мінеральних вод має Іршавська, Великоберезнянська, Перечинська та Виноградівська рекреаційні зони. Абсолютно незабезпеченою бальнеоресурсами є Воловецька рекреаційна зона (табл. 4.3.11).

Бальна оцінка бальнеологічних ресурсів рекреаційних зон Закарпатської області

Рекреаційні зони	Працюючі свердловини мін.вод (мах. 30 балів)	Перспективні свердловини 10 балів		Сумарна бальна
		кількість	бали	кількість	бали
Ужгородська	8	10	2	2,2	12,2
Мукачівська	5	6,3	3	3,3	9,6
Великоберез­ нянська	0	0	5	5,5	5,5
Перечинська	1	1	3	3,3	4,3
Міжгірська	5	6,3	8	8,9	16,3
Воловецька	0	0	0	0	0
Свалявська	24	30	1	1,1	31,1
Іршавська	0	0	5	5,5	5,5
Берегівська	3	3,8	9	10	13,8
Хустська	6	7,5	5	5,5	13,0
Виноградівська	1	1	1	1,1	2,1
Тячівська	7	8,8	4	4,4	13,2
Рахівська	4	5	9	10	15,0

До найбільш давніх курортних районів відносять околиці Лумшорів на Перечин- щині. Тут біля витоку гірської р. Туриці — притоки Ужа — у 1600 р. було засновано щось подібне до курорту. У водолікарні, обладнаній дерев’яними коритами, лікували мінеральною водою ревматичні хвороби. У великому котлі підігрівали джерельну воду, і по дерев’яних жолобах вона надходила до ванного відділення. Пізніше біля мінеральних джерел будували подібні водолікарні. Були спроби вивчити склад і лікувальні властивості різних вод. У 1958 р. почалось всебічне вивчення лікувальних факторів курортних районів області. Були розроблені і впроваджені нові методи використання лікувальних мінеральних вод області на основі вивчення їх лікувальних властивостей (табл. 4.3.12).

Лікувальні властивості мінеральних вод, найбільш вивчених родовищ, їх дебіт, а також перспективи використання дали можливість на території області виділити п’ять основних курортних зон.

Лікувальні властивості окремих мінеральних вод

Мінеральні води	Особливості застосування	Медичні показання (основні)
Хлоридні	внутрішньо	широке застосування ( органи травлення, жовчна система, серцево-судинна система тощо)
Зовнішньо	нервова система, суглоби, шкіра, гінекологія
інгаляція	органи дихання
Вуглекислі	Зовнішньо	серцево-судинна система, гіпертонія
внутрішньо	органи травлення, печінка, нирки
Сірководневі (сульфідні)	Зовнішньо	серцево-судина система, нервова система, ендокрин­на система, обмін речовин, гінекологія
Радонові	Зовнішньо	імунобіологічна реактивність організму, протизапаль­на дія
внутрішньо	пієлонефрит, шлунково-кишковий тракт
Азотні	Зовнішньо	серцево-судинна система, шкіра, ендокринна система
Миш’яковисті	внутрішньо	система кровообігу, серцево-судинна система, шлу­нок, кишечник, імунна система, ендокринна система
Зовнішньо	шкіра, периферійна нервова система, анемія
Залізисті		органи кровотворення, анемія
Без специфічних компонентів	внутрішньо	хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, сечової системи, порушення обміну речовин
Бромні, йодні, йодо-бромні		атеросклероз, органи травлення, сечостатева система
Крем'янисті		седативний, протизапальний, антитоксичний вплив
Фтористі		карієс

Перша зона. Першу групу становлять вуглекислі лужні мінеральні води таких родовищ, як: Полянське, Новополянське, Лужанське, Свалявське, Неліпинське, Пасіцьке та інші, які знаходяться на території Свалявського та Мукачівського районів. На базі цих вод функціонують санаторії «Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Квітка полонини», «Карпати», «Синяк».

Полянське родовище (Свалявський район). У 1868 р. в с. Поляна, у місцевості, оточеній прекрасними буковими лісами, на лівому березі р. Мала Пиня чотири підприємці заснували «Полянську купіль» з 40 помешканнями та 20 ванними кабіна-

ми. З 1946 р. на бальнеологічному курорті Поляна, на базі колишньої «Полянської купелі», функціонує санаторій «Поляна» на 500 місць з використанням мінеральної води, отриманої уже зі свердловин, пробурених в Полянському родовищі мінеральних вод на обох берегах ріки Мала Пиня.

Полянське родовище виливає середньомінералізовану гідрокарбонату натрієву мінеральну воду поляна-купель типу боржомі:

Вуглекисла середньомінералізована поляна-купель у своєму складі має бор і фтор. Запас води становить 329 м3 на добу. Зараз функціонує санаторій «Поляна». Мінеральна вода поляна-купель досить вивчена і є аналогом лужних вод курорту Боржомі, використовується для лікування органів травлення, а також супутніх захворювань серцево-судинної системи.

Новополянське родовище (Свалявський район) виливає вуглекислу середньомінералізовану гідрокарбонатну натрієву мінеральну воду — поляну-квасову. Хімічний склад її наближається до хімічного складу поляни-купель, містить бор і фтор. Добовий запас становить 189 м3.

Мінеральна вода, в основному, використовується для лікування травного тракту, а також супутніх захворювань серцево-судинної системи. Ефективність лікування поляною квасовою висока, вона не поступається відомим мінеральним водам лужної групи. На базі поляни квасової (сверд. № 8, 10 і 13) функціонує санаторій «Сонячне Закарпаття».

Лужанське родовище (Свалявський район) характерне вуглекислою середнь- омінералізованою гідрокарбонатною натрієвою водою. Перші дослідження мінеральних вод в місцевості Луги на берегах р. Велика Пиня від с. Солонина до с. Голубине були проведені у 1775 р. Спочатку мінеральні води експортувалися як прекрасні «борвіз» (винні води) для розведення вина. У 1872 р. з лікувальною метою почали призначати мінеральну воду з джерела «Магдії», що знаходилося у власності лікаря Л. Карловського і було названо так на честь Маргіти Карловської. На відстані 100—120 м, у володінні графа Шенборна, знаходилося друге джерело під назвою «Erzsebet» такого ж хімічного складу (вивчено у 1879 р). Мінеральні води з цих джерел розливалися й експортувалися не тільки в різні куточки Австро-Угорської імперії, а й за її межі. З ними широко знайомлять численні видання кінця XIX — початку XX ст., реклами, ілюстровані путівники (1913, 1914 pp.).

Затверджені запаси води Лужанського родовища становлять 286 м3 на добу. Тут працює санаторій «Квітка полонини». Лужанська вода віднесена до холодних, її мінералізація не перевищує 5—6 г/л:

На основі лікувальних властивостей мінеральної води Лужанського родовища було визначено профіль здравниці — лікування органів травлення, проте, вода високоефективна при супутніх захворюваннях серцево-судинної системи. Води Лужанського родовища за лікувальними властивостями — м’які, у складі яких є невелика кількість бору та фтору, що дозволяє використовувати їх також для лікування печінки та жовчовивідних шляхів.

Плосківське родовище (Свалявський район). У 1834 p., коли Плосківське джерело було викуплене орендатором, вода почала широко вивозитися в бочках для любителів вина. У 40 pp. її, як і мінеральну воду, в розташованому поряд с. Оленьово почали розливати в пляшки. А з початку XIX ст. до 1880 р. в с. Плоске існували купелі.

Для Плосківського родовища характерна вуглекисла середньомінералізована гідрокарбонатна натрієва мінеральна вода — плосківська, до складу якої входить бор, фтор та кремнієва кислота (тип боржомі). Використовують для лікування органів травлення, а також як столову воду. На базі плосківської працює завод по розливу води, її хімічний склад:

Свалявське родовище виливає вуглекислу середньомінералізовану гідрокарбонат- ну натрієву мінеральну воду, яка має у своєму складі марганець, нікель, кремнієву кислоту.

Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті для короля Матяша у 1463 р. В 1709 р. це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства. Історія джерел місцевої води краю (Полянського, Плосківського, Оленівського, Лужанського) тісно пов’язана з періодом існування Мукачівсь- ко-Чинадіївської Домінії, що входила до Березької жупи, яка у 1728 р. перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Найбільший розквіт Домінії починається з першої половини XIX ст. в період правління графа Ервіна-Фрідріха, який був одночасно і головою Березького комітету. В другій половині XIX ст. — на початку XX ст. Мукачівсько-Чинадіївська Домінія досягла такого рівня виробництва різних товарів, якого не було навіть у Західній Європі. Коли у 1885 р. в Будапешті відкрилася господарська виставка, Домінія Шенборнів була представлена на ній окремим павільйоном, а каталог-путівник по ньому складав цілу книгу. На цей період у Сваляві було створене державне орендне підприємство для розливу мінеральних вод Шенборів Бухгойма Фрідріха Короля. В його володінні були практично всі джерела найбільш цінних вуглекислих гідрокарбонатних вод Свалянщини — Сваляви, Неліпина, Соло- чина, Поляни, Павлова, Плоского, Оленьова. В 1800 р. в Неліпині графи Шенборни заснували і перші купелі.

У 60—70 pp. тут були побудовані залізниці, що давали вихід із Закарпаття у центральні райони Угорщини, Трансільванію тощо. В 1887 р. завершилося прокладання залізниці Мукачево — Свалява — Лавочне — Стрий, що з’єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води почали вивозити до Відня, Парижу, Будапешту, в Галичину. А перші свідчення про вивіз Свалявської мінеральної води з’являються в добу правління останнього Ракоці (1676-1735), тоді з Домінії вивозили разом з винами

і квасну воду буркутів аж до Москви, її ставили нарівні з «єгерською» (тобто кадс- бадською). Про вивіз Свалявської мінеральної води згадується в 1800 p., коли Редліх Семьон, власник ресторану у Львові, возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високовартісний напій.

У 1826 р. на джерелі існували популярні серед населення купелі, однак, у 1834 р. його, як і Плосківське джерело, орендували тільки для вивозу бочками. Із середини XIX ст. з джерела на правому березі р. Латориці, під горою із сірих пісковиків на розташованому поряд заводі почався розлив у пляшки мінеральної води під назвою «Solyvai» («Свалянська»),

Свалявська вода використовується як столова вода, а також для лікування органів травлення поза курортом. Хімічна формула:

Неліпинське родовище (Свалявський район). Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 p., коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду, хоча результати цих досліджень лишилися невідомими. В 1795 р. Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав A. Sebeok. Розширену доповідь про неї написав P. Ktaibel, досліджували L. Tognio (1843), D. Wachtel (1859), Dr. J. Molnar (1860). Неліпинські води набули такої слави, що сюди почала прибувати й аристократична знать. Це змусило владу заснувати тут у 1800 р. упорядковані купелі. Вони постійно розширювалися, модернізувалися і невдовзі стали визнаним і популярним курортом, який налічував 68 житлових помешкань, 22 ванні кабіни. Одним із орендаторів Свалявського філіалу був лікар Л. Карловський.

В 1871 р. Неліпино стало однією із зупинок залізниці. Сюди стало приїздити більше людей. Так, у 1879 р. курорт відвідало 385, а у 1880 р — 419 осіб. Працював він тільки з травня по жовтень. Не менш знаменитим тут був липовий парк, посаджений ще при заснуванні. Гості відвідували прилеглі живописні місця — Ждимир, Жденієво, Заньку, Свалявські полонини.

Мінеральна вода Неліпинського родовища має у своєму складі вуглекислоту, фтор, кремнієву кислоту (тип боржомі):

Дебіт мінеральної води становить 20 м3 на добу. Вуглекисла маломінералізована лужна вода неліпинська використовується як столова, а також при захворюваннях органів травлення.

Стройненське родовище (Свалявський район). Це родовище має значні запаси вуглекислої слабомінералізованої гідро-карбонатної натрієвої мінеральної води, яка має у своєму складі марганець, бор і кремнієву кислоту:

Стройненську мінеральну воду відносять до типу нарзанів з добовим дебітом 15 м . Застосовується при лікуванні серцево-судинної системи. На базі цього родовища функціонує санаторій-профілакторій.

Пасіцьке родовище (Мукачівський район). Розташовано воно у північно-східній частині с.Пасіка, на лівому березі р. Латориця. Мінеральні води приурочені до пісча- но-мергелево-глинистих відкладів верхньої крейди в ізольованих брилах нелітоморф- них вапняків. За умови циркуляції води тріщинні і тріщинно-жильні, напірні. Гідрогеологічна замкненість родовища зумовлює високий ступінь газонасичення мінвод. Газовий фактор 4,5—5,5. Підвищений геотермічний градієнт родовища приводить до підвищеної температури води, до +30 С у гирлі скважини. Невеликі розміри брил водовмісних вапняків по площі обмежують експлуатаційні запаси родовища. Вони оцінюються у 10—15 м3 /добу. За хімічним складом вода унікальна, єдина на Україні та в СНД, містить мікроелементи: фтору — 6—7 мг/л, ортоборної кислоти — 440—460 мг/л, при загальній мінералізації — 24,0 г/л. Відомий один аналог даної мінеральної води — джерело Зубер на Польському курорті Криниця. Запаси її становлять 60 м3 на добу. Хімічний склад води:

Синяцьке родовище (Мукачівський район). Джерела сульфідної мінеральної води у верхній течії струмків Матекова і Синяк (прави допливів р. Латориця), відомі давно і використовувалися місцевим населенням. Назва «Синяк» походить від характерного кольору води джерел скважин — «синя вода». За умовами залягання і циркуляції води відносяться до тріщинно-жильного типу. За зовнішнім виглядом води прозорі, із синюватим відтінком, прісні на смак, із запахом сірководню. Води холодні, температура 9—15 С.

Родовище виливає слабомінералізовану сірководневу сульфатну кальцієву мінеральну воду синяк, загальна мінералізація якої — 1,3 г/л. Мінеральна вода цього родовища у своєму складі має родон в межах 4—5 од. Добовий дебіт становить 90 м3. Тут функціонує санаторій «Синяк». Хімічний склад води:

Друга зона. До другої зони перспективного розвитку санаторно-курортних закладів відносять мінеральні води Соймівського родовища (Міжгірський район). Мінеральна вода сойми досить добре вивчена, є аналогом мінеральної води єсентуксько- го курорту. Використовується при захворюваннях органів травлення, у випадках недостатності секреторної, кислототворної і ферментотворної функцій шлунка. Ця вода призначається і при наявності супутніх захворювань серцево-судинної системи.

Соймівське родовище знаходиться в середній течії р.Ріка на території с.Сойми. Воно характеризується вузьким локальним поширенням мінеральних вод, значними напорами, великими дебітами скважин, за контурними прісними водами, що безпосередньо контактують з вуглекислими.

Виливає понад 1700 м3 води. Запаси мінеральної води затверджені і становлять 590 м3 на добу. Тут функціонує санаторій «Верховина».

Майданськеродовище (Міжгірськийрайон). Для нього характерна вуглекисла ма- ломінералізована хлоридно-гідрокарбонатна натрієво-кальцієва мінеральна вода (типу єсентуки), яка у своєму складі має марганець та цинк. Дебіт її становить 52 м3 на добу. Хімічний склад:

Мінеральна вода Магаданського родовища ефективна при захворюваннях органів травлення та серцево-судинної системи.

Верхньобистрянське родовище (Міжгірський район). Тут самовиливається вуглекисла маломінералізована хлоридно-гідрокарбонатна натрієво-кальцієва мінеральна вода типу єсентуки з загальною мінералізацією 4,6 г/л. Дебіт води — 66 м3 на добу.

Вона ефективна при лікуванні органів травлення. Хімічний склад води:

Вучківське родовище (Міжгірський район). Для нього характерна вуглекисла ви- сокомінералізована хлоридно-натрієва мінеральна вода типу арзні. Загальна мінералізація її становить 21,5 г/л. До складу води входить марганець, нікель, бор. Дебіт — 25 м3 на добу. Хімічний склад:

Колочавське родовище (Міжгірський район) знаходиться в долині р.Теребля, південніше с.Колочава. Родовище належить до антиклінальної складки з розмитим склепінням, ускладненої великим розломом і поруч більш дрібних порушень, що обумовлюють характер блокової структури. Води родовища напірні, тріщинно- жильні, що інтенсивно газують вуглекислим газом при виході на поверхню.

Тут самовиливається вуглекисла маломінералізована гідрокарбонатно-хлоридна натрієва мінеральна вода. Загальна мінералізація її становить 4,3 г/л. До складу води входить марганець, фтор. Вона є аналогом єсентукського типу, з дебітом — 17 м3 на добу. Хімічний склад:

Ця мінеральна вода дає терапевтичний ефект при лікуванні захворювань органів травлення та серцево-судинної системи.

Келечинське родовище (Міжгірський район) виливає (1500 м3) вуглекислу сла- бомінералізовану гідрокарбонатну кальцієво-натрієву мінеральну воду, загальна мінералізація якої — 1,7 г/л. У її складі — залізо, марганець, нікель, а також кобальт. Затверджений запас води — 502 м3 щодобово. Хімічний склад:

Фізико-хімічні та лікувальні властивості келечинської води, а також наявність чотирьох бурових свердловин та їх дебіт дають змогу для лікування захворювань серцево-судинної системи, ревматичних уражень серця і суглобів, а наявність мікроелементів — організувати лікування хронічних форм променевої хвороби, вторинних залізодефіцитних анемій, а також органів травлення з секреторною недостатністю.

Заньківське родовище (Воловецький район). Тут самовиливається вуглекисла сла- бомінералізована гідрокарбонатна натрієво-кальцієва мінеральна вода, у складі якої є марганець і кремнієва кислота. Загальна мінералізація води — 1,2 г/л. Хімічний склад:

Заньківська вода — аналог нарзану. Високоефективна вона при лікуванні серцево-судинної системи. Перспективна для санаторно-курортного закладу на 500 ліжок.

Третя зона. Драгівськеродовище (Хустськийрайон). Тут самовиливається маломінералізована хлоридно-гідрокарбонатна натрієва мінеральна вода — драгівська (типу єсентуки № 17). Дебіт — 20 м3 щодоби. Працює завод по розливу мінеральної води. Враховуючи високий терапевтичний ефект при лікуванні хворих із захворюванням органів травлення зі зниженою кислото- і ферменто- утворюючою функцією шлунка. Хімічний склад води:

Лазівське родовище (Тячівський район) самовиливає слабомінералізовану гідрокарбонатну натрієво-кальцієву мінеральну воду, яка має у своєму складі сульфатну групу і незначну кількість вільного сірководню. Дебіт мінеральної води — 95 м3. Хімічний склад:

Лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферичної нервової та сер- цево-судинної систем.

Тереблянське родовище (Тячівський район) самовиливає маломінералізовану хло- ридну натрієву мінеральну воду з загальною мінералізацією 2,7 г/л. Вода має суль-

фатну групу і вільний сірководень. Дебіт — 90 м3 за добу. Тут лікують захворювання опорно-рухового апарату та серцево-судинної системи. Хімічний склад води:

Гараздівське родовище (Берегівський район). Для нього характерна середньоміне- ралізована хлоридно-натрієва мінеральна вода з підвищеною кількістю кремнієвої кислоти. Гараздівська термальна мінеральна вода, дебіт якої становить 150 м3 на добу, ефективна при лікуванні периферичної нервової системи та опорно-рухового апарату. Хімічний склад:

Гванівське родовище (Берегівський район). Це термальна середньомінералізована хлоридна натрієво-кальцієва мінеральна вода, яка має у своєму складі підвищену кількість кремнієвої кислоти. Добовий запас води — 150 м3, ефективна при захворюваннях нервової системи і опорно-рухового апарату. Хімічний склад:

Малоростоцьке родовище (Іршавський район) — хлоридна гідрокарбонатна натрієва термальна вода, у складі якої є метан. Загальна мінералізація — 13,2 г/л. Дебіт становить 35—150 м3 на добу. З лікувальною метою не використовується.

Шаянське родовище (Хустський район) має три види мінеральних вод (типу боржомі, єсентуки і нарзан).

Мінеральна вода свердловини № 242 належить до вуглекислих маломінералізова- них гідрокарбонатних-натрієвих вод типу боржомі з загальною мінералізацією 4,8—6,2 г/л. У складі цієї води є марганець і кремнієва кислота. Хімічний склад:

Мінеральна вода свердловини № 4 — це вуглекисла маломінералізована гідрокар- бонатно-сульфатна натрієва. У своєму складі має марганець, нікель, кобальт і кремнієву кислоту. Хімічний склад її:

Мінеральну воду свердловини № 2 відносять до вуглекислих маломінералізованих гідрокарбонатно-хлоридних натрієвих вод, які у своєму складі мають підвищену кількість цинку, кремнієвої кислоти. Хімічний склад:

За Шаянським родовищем затверджено добовий запас води, який становить 252 м3. Тут функціонує санаторій «Шаян». Ці мінеральні води високоефективні при захворюваннях органів травлення. Дуже ефективна вода свердловини № 4 при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів. Ця вода не поступається відомій мінеральній воді Карловарського курорту.

Четверта зона. До цієї зони перспективних родовищ відносять слабо- і маломіне- ралізовані мінеральні води Рахівського родовища (м. Рахів), сіл Кобилецької Поляни і Квасів. На території міста є 14 мінеральних джерел типу нарзан. Дебіт — 30—90 м3 на добу. їх можна використати для організації промислового розливу мінеральних лікувальних і столових вод. Хімічний склад води джерел № 1, 2 і 3:

До складу цих вод входять марганець і кремнієва кислота. Використовуються води при лікуванні органів травлення і кровообігу.

Кобилецько-Полянське родовище (Рахівський район) виливає вуглекислу сла- бомінералізовану (0,5—0,9 г/л) гідрокарбонатну натрієву і гідрокарбонатно-хлоридну натрієву мінеральні води, які мають у своєму складі марганець, кремнієву кислоту і бор. Ці води — аналоги мінеральних вод типу нарзан і єсентуки. Дебіт — 180 м3 за добу. Хімічний склад:

Слід сказати, що вода джерела № 8 має загальну мінералізацію 34,3 г/л, а також велику кількість бору, брому, йоду і родону понад 50 од. Профіль курорту — лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферичної нервової та серцево-судинної систем.

Білинське родовище (Рахівський район). Мінеральні води нього родовища — вуглекисла слабомінералізована (1,1—1,2 г/л) гідрокарбонатна кальцієва і гідро карбонатна натрієво- кальцієво-магнієва. У складі — марганець, мідь, цинк, що дає право віднести їх до унікальних вод країни. Хімічна формула мінеральної води джерел № 1 і 2:

Дебіт білинських джерел становить 3—9 м3. Вони позитивно впливають на організм при порушеннях функції підшлункової залози та інших залоз внутрішньої секреції.

Квасівське родовище (Рахівський район). На території с. Кваси знаходиться 26 джерел мінеральних вод. Вони різні за фізико-хімічним складом і лікувальними властивостями, є аналогами таких вод, як тарзан, єсентуки і джульфінські. Найцінніше Квасівське джерело № 1, яке самовиливає хлоридно-гідрокарбонатну натрієву ма- ломінералізовану джульфінську воду. Мінеральна вода кваси-1 у своєму складі має залізо, марганець і миш’як (відповідно 12, 1,9 і 5 мг/л). Запаси води затверджені і становлять 302 м3 на добу. Хімічний склад мінеральної води кваси-1:

Джерело кваси-2 — це вуглекисла маломінералізована вода, яка має 4 мг миш’яку, 1,5 мг марганцю і 20 мг заліза.Мінеральна вода Квасівського родовища за вмістом мікроелементів і мінералізацією, унікальна, яка дала можливість створити спеціалізований курорт з профілем — лікування хронічних форм променевої хвороби, вторинних залізодефіцитних анемій, ішемічної хвороби серця, у тому числі перед- і постінфарктних станів, захворювань щитовидної залози. Тепер тут функціонує санаторій «Гірська Тиса».

П’ята зона. Сюди відносять мінеральні джерела Ужанської долини. Ужоцьке родовище (Великоберезнянський район) самовиливає вуглекислу середньомінералізо- вану гідрокарбонатну натрієву мінеральну воду типу нарзан. У своєму складі вона має марганець та залізо. Фізико-хімічні та лікувальні властивості дозволяють використовувати її для лікування захворювань органів кровообігу. Дебіт мінеральної води — 100—180 м\ Хімічний склад:

Селянське родовище (Великоберезнянський район) багате на вуглекислу хлорид- но-гідрокарбонатну натрієву мінеральну воду типу арзні, яка має у своєму складі залізо, марганець, нікель, фтор. Дебіт становить 100—120 м3 на добу. Хімічна формула:

Фізико-хімічні й лікувальні властивості мінеральної води Солянського родовища придатні для лікування захворювань органів травлення з секреторною недостатністю шлунка.

Зарічевське родовище (Перечинський район). Тут є значні запаси середньоміне- ралізованої води типу арзні. Це вуглекисла хлоридно-гідрокарбонатна натрієва вода, до складу якої входить цинк, бор, а також родон (4,4 од. махе). Дебіт — 140—150 м3 на добу. Хімічний склад:

Сімерськеродовище (Перечинськийрайон) має мінеральну воду типу нарзан. Дебіт — 100 м3. Вуглекисла маломінералізована гідрокарбонатна кальцієво-магнієва мінеральна вода за своїми фізико-хімічними і лікувальними властивостями високоефективна при захворюваннях органів травлення і серцево-судинної системи. Хімічний склад:

Розовське родовище (Ужгородський район). Для нього характерна термальна ви- сокомінералізована вуглекисла хлоридно-натрієва мінеральна вода з дебітом 150 м3, загальною мінералізацією — 48,3 г/л.

Фізико-хімічні й лікувальні властивості води ефективні при лікуванні опорно-ру- хового апарату, периферичної нервової і серцево-судинної систем.

Нижньосолотвинське родовище (с. Деренівка, Ужгородський район). Тут самовиливається слабомінералізована кальцієво-натрієва кремнієва мінеральна вода типу нафтуся. Затверджені запаси води становлять 100 м3 на добу. Хімічний склад:

За фізико-хімічними і лікувальними властивостями вода високоефективна при лікуванні нирок, серцево-судинної системи, органів травлення, особливо при ураженнях печінки і жовчовивідних шляхів.

Ужгородське родовище мінеральних вод (м. Ужгород). Для цього родовища характерні води типу нарзан, єсентуки № 17, борсек та нафтуся.

Джерело вуглекислої високо-мінералізованої хлоридної натрієвої субтермальної води типу борсек. Хімічний склад:

Мінеральна вода в натуральному вигляді дає позитивний терапевтичний ефект при захворюваннях опорно-рухового апарату, серцево-судинної та периферичної нервової систем. При розведенні її можна використати для лікування органів травлення з секреторною недостатністю шлунка. Дебіт води становить 80—120 м3 на добу.

Поблизу дитячої лікарні самовиливається слабомінералізована гідрокарбонатна натрієво-кальцієва кремнієва (кремнієвої кислоти понад 60 мг/л) мінеральна вода. Добовий дебіт її становить 360 м3. Терапевтичний ефект вона дає при захворюваннях нирок і сечовидільної системи. Хімічний склад:

Свердловиною № 221 виявлена слабомінералізована вуглекисла гідрокарбонатна кальцієво-натрієва мінеральна вода, яка має у своєму складі марганець і кремнієву кислоту. Ця вода є аналогом мінеральних вод типу нарзан. Дебіт її — 60—120 м3 на добу. Вживають воду з лікувальною метою при захворюваннях органів травлення (хронічні захворювання шлунка, печінки, кишечника та інші). Хімічний склад:

Стадіон «Спартак» свердловинами № 97 і № 262 (правий берег р. Ужа) відкрито мінеральні води типу єсентуки № 17, які дуже ефективні при захворюванні органів травлення з секреторною недостатністю шлунка. Мінеральна вода цих свердловин у своєму складі має підвищену кількість літію, заліза і кремнієвої кислоти. Хімічний склад:

За хімічним складом вона належить до маломінералізованих вуглекислих гідро- карбонатних натрієво-кальцієво-магнієвих мінеральних вод типу нарзан із загальною мінералізацією 2,1 г/л. Із біологічно активних компонентів у своєму складі має 140 мг/л кремнієвої кислоти, 30 мг/л заліза і 20 мг/л метаборної кислоти. Хімічний склад:

Дебіт — 360 м3 на добу. Мінеральна вода високоефективна при захворюваннях органів травлення і серцево-судинної системи.

Другим лікувальним природним фактором в області є мікроклімат для лікування різних захворювань органів кровообігу, травлення, дихання та опорно-рухового апарату. Заслуговує на увагу використання мікроклімату соляних шахт для лікування хворих бронхіальною астмою та іншими хронічними неспецифічними захворюван нями легень.

Слід сказати, що лікувальний мікроклімат, в якому є ті, або інші солі, в тому числі й кухонна, тісно пов’язані з морем або родовищем соляних покладів (ціликів). На території Закарпаття у селищі Солотвині (Тячівський район) вже 200 років добувають сіль, яку за своїми якостями відносять до вищої категорії (наявність 99,2% чистого хлористого натрію і лише 0,8 % — різні домішки у вигляді вулканічної золи та інших порід). У минулому розробка солі в Солотвині велась відкритим способом, пізніше — на глибині. Бурилися шахтні стволи на глибину до 100 м. Від них радіально прорубувалися штреки, які закінчувалися крупними вирубками — діаметром 30—40 м і більше, заввишки до 25 м і завдовжки 2—3 км. В результаті залишалися великі порожнини, заповнені повітрям, яке впливає на соляний покрив і шляхом десорбції збагачується високодисперсним аерозолем хлористого натрію.

За останні роки науковими дослідами встановлено, що мікроклімат карстових печер з високодисперсним аерозолем гідрокарбонату кальцію і високою іонізацією та соляних виробок з аерозолем хлористого натрію позитивно впливають на патологічний процес у бронхолегеневому апараті. При цьому спостерігаються певні зміни основних функцій органів дихання, серцево-судинної та ендокринної систем, а також імунологічної реактивності.

Беручи до уваги досвід лікування захворювань бронхолегеневого апарату в умовах мікроклімату карстових печер, гротів, соляних виробок та інших порожнин земної кори, які використовуються у країнах Європи, в Солотвині було відкрито обласну алергологічну лікарню на 60 ліжок. Підземне відділення лікарні розміщується на глибині 300 м у товщі соляного пласта. Це спеціальне інженерне спорудження з вентиляційною системою, яка забезпечує регенерацію мікроклімату й провітрювання палат, водопроводом, каналізацією, електроосвітленням, телефонним зв’язком і ліфтом для спуску й підйому хворих.

Мікрокліматичні умови відділення характеризуються оптимальною температурою повітря (23—24 С), відносно низькою вологістю — 20-60 %. Швидкість руху повітря тут не перевищує 0,2 м/с. Високодисперсний аерозоль хлористого натрію становить 0,5—5,0 мг/м (кількість часток до 5 мікрон — 70—80 %), вміст кисню — 20,7 % і вуглекислого газу — 0,03 %.

Спелеотерапія в умовах мікроклімату соляних шахт — не систематичне перебування хворого в підземному відділенні за спеціальним графіком. Час одного сеансу визначається залежно від стану хворих і становить від 2 до 12 годин протягом ЗО днів. Правильний відбір хворих з бронхіальною астмою для спелеотерапії в умовах мікроклімату соляних шахт з використанням розробленої інститутом методики лікування дали позитивний ефект.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об’єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, штучно створені об’єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. На прискорення розвитку рекреаційної діяльності установ природно-заповідного фонду (ПЗФ) України, поліпшення їх фінансового стану спрямовані постанови КМУ від 28.12.2000 р. №1913 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду» та від 02.06.2003 р. №827 «Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно- заповідного фонду».

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Указу Президента України від 23 травня 2005 р. №838/2005 «Про заходи щодо подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні» держуправлінням екоресурсів за активної участі громадських екологічних організацій протягом останніх років вжито ряд практичних заходів щодо збереження, створення та розширення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в Закарпатській області. Показники розвитку і охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду щорічно включаються до плану соціально-економічного розвитку Закарпатської області.

Мережа охороняємих територій на Закарпатті за десятиріччя значно зросла. Так, якщо у 1992 р. процент природно-заповідних територій складав 6,5%, у 1995 р. — 8,9%, то у 2006 р. — 12,6 %, що є найвищим показником серед регіонів України. До 2010 р. цей показник намічено довести до 20—23%.

Критерієм бальної оцінки природно-заповідного фонду рекреаційних зон Закарпатської області є процентне відношення площі природно-заповідного фонду району до загальної площі рекреаційної зони. Максимальне значення такого співвідношення отримує 20 балів. Площа заповідних об’єктів різного призначення становить в Карпатах 196,7 тис. га.

Лідером за даним показником є Великоберезнянська рекреаційна зона, досить велику кількість балів набрали Міжгірська та Рахівська рекреаційні зони. Інші райони отримали досить низькі бали за даним критерієм, так як на їх території розташовані невеликі за площею природно-заповідні зони та заказники (табл. 4.3.13).

На виконання Закону України № 1989-ІІІ «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» обласною координаційною радою з питань формування регіональної екологічної мережі підготовлено проект обласної програми формування екологічної мережі. В основу програ-

ми покладено вимоги законодавства по збереженню біологічного та ландшафтного різноманіття, захисту та відтворенню природних екосистем, збалансованому використанню лісових угідь як найбільшого ресурсного потенціалу області.

Бальна оцінка природно-заповідного фонду рекреаційних зон Закарпатської області

Рекреаційні зони	Загальна пло­ща району, тис. га	Кількість об’єктів, од.	Площа ПЗФ, га	% площі ПЗФ до загальної	Сумарна бальна оцінка
Ужгородська	86976	34	2277,8	0,003	1,1
Мукачівська	99821	24	509,7	0,001	0,2
Великоберезнянська	80992	25	39401,8	0,049	20,0
Перечинська	63127	23	3482,4	0,006	2,3
Міжгірська	116551	56	42032,0	0,036	14,7
Воловецька	54390	17	1502,4	0,003	1,1
Свалявська	67301	17	258,5	0,000	0,2
Іршавська	94447	20	9169,6	0,010	4,0
Берегівська	65426	21	501,0	0,001	0,3
Хустська	99662	29	289,0	0,0003	ОД
Виноградівська	69677	17	1360,5	0,002	0,8
Тячівська	181754	66	17984,1	0,010	4,0
Рахівська	189210	116	40366,6	0,021	8,7

Існуюча регіональна структура екотуризму формується п’ятьма основними групами факторів:

— розміщенням охоронних територій, в першу чергу заповідників і національних парків (при цьому національні парки потребують особливої уваги внаслідок їхньої молодості і, як правило, поганої інфраструктурної забезпеченості);

— різноманіттям і атрактивністю екосистем і ландшафтів регіонів, а також їхньою екологічною і біокліматичною сприятливістю;

— віддаленістю від центрів, що обумовлює вартість поїздки;

— транспортною доступністю і інфраструктурною забезпеченістю;

— популярністю регіонів і маршрутів (за цим параметром істотно розрізняються групи регіонів, які популярні у «стихійних» туристів, і групи регіонів, відомі клієнтам через рекламу в мас-медіа).

До основних завдань проекту програми формування регіональної екологічної мережі відносяться:

— заходи по збереженню популяцій видів рослинного і тваринного світу;

— ведення кадастру природно-заповідного фонду;

— збереження і відтворення природних ландшафтів;

— створення захисних насаджень;

— створення нових об’єктів природно-заповідного фонду;

— формування транскордонних природоохоронних територій.

Завдання працівників охоронних територій — після виявлення та оцінки своїх туристичних ресурсів і потенціалу, а також визначення цільових груп — побудувати власні туристичні програми, здійснення яких не вимагає великих витрат ресурсів, зайнятися їх просуванням і запропонувати відповідним партнерам (туроператорам, турагентствам, екскурсійним бюро, освітнім установам) співпрацю в освоєнні решти ресурсів.

В області нараховується 415 територій та об’єктів природно- заповідного фонду, у тому числі 1 біосферний заповідник, 1 національний природний парк, 25 заказників державного значення і 14 місцевого, 349 пам’яток природи, 21 пам’ятка садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища.

Провести якісну оцінку всього ресурсного потенціалу заповідних зон на Закарпатті, незважаючи на наявність розроблених методик, важко. Перш за все, необхідно визначити, з яких основних компонентів складається цей потенціал. Всю сукупність компонентів доцільно розділити на дві основні групи:

— природні та культурні ландшафти і їх компоненти;

— засоби і умови здійснення турів (програм, екскурсій).

До групи «Природні і культурні ландшафти і їх компоненти» слід віднести:

— власне територію парку, а також пам’ятки природи, ботанічні і зоологічні сади і об’єкти в околицях парків;

— краєзнавчі музеї, а також об’єкти, цікаві і повчальні для демонстрації екологічних принципів природокористування, наприклад, екотехнологічні господарства і об’єкти культурної спадщини;

— культурні ландшафти з їх естетичними властивостями, території з особливою культурно-історичною цінністю.

У другу групу включаються:

— екотехнологічні види транспорту, а також екотехнологічні об’єкти розміщення туристів, і екотехнологічне туристичне спорядження;

— екологічно чисті і переважно місцеві продукти харчування;

— кваліфіковані гіди-екологи, а також дидактичні та інформаційні матеріали;

— екологічність місцевості, зокрема, в аспектах забруднення, санітарно-епіде- міологічної обстановки, ризику стихійних бід;

— придатність території для цілей туру (ботанічного, зоологічного, спелео- логічного, фітотерапевтичного) і її доступність; допустимі рекреаційні навантаження, об’єми використовування водних, енергетичних та інших ресурсів, терміни відвідин і форми контактів з об’єктами спостережень. [118, с. 114—115].

Оцінка рекреаційних ресурсів завжди здійснюється в декількох аспектах або за декількома блоками параметрів. Ці параметри є різними для основних видів рекреаційної діяльності. Ресурси рекомендується оцінювати у функціональному, гігієнічному, естетичному, техніко-економічному, природоохоронному аспектах.

исновними видами туристичних послуг для заповідних територій можуть оути:

— розроблені, облаштовані та контрольовані парком постійні маршрути;

— освітні і консультаційні послуги різних типів;

— організація спортивного, пригодницького, сільського, лікувального і реабілі таційного туризму;

— спеціальні екологічні та еколого-культурні тури;

— екскурсійні послуги, зокрема — екскурсії по околицях заповідних територій парків;

— проведення спеціальних заходів і акцій (ярмарків, аукціонів, фестивалів, кон курсів, виставок);

— контрольований збір туристами «дарів природи»;

— продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування;

— екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;

— прокат туристського спорядження;

— виготовлення і продаж сувенірів;

— виготовлення і продаж аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції.

Карпатський біосферний заповідник є природоохоронною науково-дослідною уста

новою міжнародного значення. Утворений у 1968 р. для збереження типових та уні кальних природних комплексів Українських Карпат. З 1993 р. входить до міжнарод ної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, є членом міжнародної Карпатське асоціації заповідників та національних парків. На території заповідника представ лені малопорушені та практично незачеплені людською діяльністю передгірні дібро ви, гірські букові, мішані та смерекові ліси, субальпійські та альпійські луки з сосно во-вільховим криволіссям і скельно-лишайниковими ландшафтами.

Карпатський біосферний заповідник володіє величезним туристично-рекре аційним потенціалом. Це обумовлено як наявністю на його території значної кіль кості природних феноменів, так і великою представленістю тут культурної та істо ричної спадщини. Кожен з масивів, що входять до складу заповідника, вирізняєтьс! своїми характерними, неповторними природними об’єктами (табл. 4.3.14).

Територіальна структура Карпатського біосферного заповідника

Масиви	Лісництва
1. Угольсько-Широколужанський (15033 га)	1. Угольське
2. Свидовецький (8687 га)	2. Широколужанське
3. Чорногірський (15369 га)	3. Кузій-Свидовецьке
4. Марамороський (8492 га)	4. Кевелівське
5. Кузійський (4852 га)	5. Богдан-Петровське
6. Долина нарцисів (265 га)	6. Чорногірське
7. Чорна Гора (765 га)	7. Марамороське
8. Юлівська Гора (176 га)	8. Трибушанське

Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» Карпатський біосферний заповідник повинен служити охороні природи та розвитку науки. Він має бути модельною територією для запровадження ідей стійкого розвитку та згідно з директивами ЮНЕСКО виконувати наступні завдання:

1. Охорона та догляд екосистем.

2. Організація та проведення науково-дослідних проектів.

3. Екологічна освіта та сприяння екотуризму.

На території заповідника знаходяться життєздатні популяції 2717 видів живих організмів, у т. ч. 1111 видів вищих судинних рослин, 1344 види нижчих рослин, 66 видів ссавців, 189 видів птахів, 9 видів плазунів, 13 видів земноводних, 26 видів риб та близько 15 000 видів безхребетних тварин. З них 112 видів рослин і 72 види тварин занесені до Червоної книги України, а 28 видів входять до Європейського Червоного списку.

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого- освітніх центрів Карпатського регіону. На його території облаштовано 18 екотуристичних маршрутів, 45 місць відпочинку. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро-та метеопостів, діє потужна ГІС. До того ж, на його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається Всеукраїнський екологічний науково-попу- лярний журнал «Зелені Карпати». Поряд з Музеєм, на території заповідника створюється ряд візит-центрів, зокрема, в унікальній «Долині нарцисів» та в географічному центрі Європи. Співпрацює заповідник з Українським екологічним телебаченням.

Для відвідувачів Карпатського заповідника на Центральній садибі у м. Рахові створено інформаційний центр, який включає експозицію про природу КБЗ, лекційно-демонстраційний зал, бібліотеку, екологічну стежку. Зараз тут створено Музей екології гір та історії природокористування Українських Карпат на площі понад 1000 м2, який включатиме 2 тематичних розділи. Перший представляє історію, геологію, геоморфологію Карпатської гірської системи, типові карпатські ландшафти та їх компоненти. Другий розділ присвячений історії та проблемам природокористування в Українських Карпатах — від початку заселення до наших днів. Будівництво інформаційного центру ведеться і у знаменитій «Долині нарцисів», де щороку бувають тисячі відвідувачів. Створення інформаційних центрів та екологічних науково-пізнавальних стежок передбачено також у інших заповідних масивах.

Значна увага приділяється заповідником екологічній освіті та вихованню молоді. Налагоджено тісні контакти з багатьма школами регіону, зокрема Рахівщини, де регулярно проводяться тематичні уроки. З орієнтацією на підростаюче покоління готується видавнича продукція, матеріали у засобах масової інформації, створюються експозиції інформаційних центрів. Молодь активно залучається до природоохоронних акцій, які організовуються Карпатським заповідником. Понад десятиріччя заповідник щороку проводить екологічні наметові табори для молоді. Табори, які започатковувалися як регіональні, в останні роки набули статусу Всеукраїнських («Ой-

кос») і мають всі передумови стати міжнародними. Щороку Карпатським біосфер- ним заповідником проводиться Міжнародна природоохоронна акція «Марш парків», присвячена Всесвітньому Дню Землі. Під час її проведення організовуються науково-популярні лекції, бесіди, учнівські конференції, «круглі столи», вікторини, екологічні ігри, конкурси тощо.

Карпатським біосферним заповідником налагоджено ділові зв’язки з біосферним заповідником «Рьон» (Німеччина), Швейцарським федеральним інститутом лісових, снігових і ландшафтних досліджень, сільськогосподарським інститутом із Брно (Чехія), національними парками «Бюкк» та «Октелекі» (Угорщина), Татранським та «Мала Фатра» (Словаччина), Бещадським (Польща), екологічним товариством «Гео- Енвірон» (Угорщина) та союзом Мараморощини (Румунія) та іншими. У рамках співпраці ведеться збір наукової інформації, поширюється досвід збереження біорізноманіття, екологічної освіти, розвитку екотуризму.

Карпатським біосферним заповідником активно проводяться погоджувальні заходи по проекту розширення території заповідника відповідно до завдань загальнодержавної програми. Отримано позитивні згоди багатьох сільських рад, Ясінянсько- го ДЛМП та Рахівського ДЛП. Крім того, отримано згоду на включення до складу Карпатського біосферного заповідника дубових лісів від філіалу «Тячівдерж- спецлісгосп» в урочищі «Дубки» на площі 300 га в околиці сел. Буштино, де збереглись релікти льодовикового періоду; погоджено входження до складу заповідника заплавних ділянок вздовж р. Тиса на проміжку від сел. Буштино до м. Хуст загальною площею 2,5 тис. га. Продовжується співпраця по створенню білатерального Україн- сько-румунського біосферного заповідника «Мараморошські (Гуцульські) Альпи», до якого заплановано включити діючі території Карпат.

Особливе значення територія Карпатського біосферного заповідника має для збереження культури українських горян — гуцулів, бойків та лемків. Окремі елементи місцевого природокористування, наприклад, високогірне молочне вівчарство та пов’язані з ним промисли і традиції, мають на сьогодні унікальний для Європи характер.

На перспективу планується створення екологічних готелів у Чорногірському та Угольському науково-дослідних відділеннях, організація екологічних фермерських господарств у Трибушанському (полонина «Лисичий»), Богдан-Петровському (полонина «Рогнеска»), Кевелівському (полонина «Гропа»), Кузій-Свидовецькому (полонина «Урда») науково-дослідних відділеннях. Ці господарства мають, з одного боку, сприяти збереженню традиційного сільського господарства у горах та приваблювати сюди туристичні потоки, забезпечувати відпочиваючих екологічно чистими продуктами харчування та виробами з овечого молока та вовни.

Територія Карпатського біосферного заповідника площею 53 630 га поділена на чотири функціональні зони, що відповідає концепції ЮНЕСКО про зонування біос- ферних резерватів (табл. 4.3.17). Заповідна зона (заповідне ядро) займає 16505 га, що становить 31 % загальної площі. У цій зоні центральним завданням є охорона природи, жодні інші користування не здійснюються. Буферна зона займає 15047 га (28%). Функціональне зонування території заповідника сприяє поєднанню завдань охорони природи з інтересами місцевого населення. В зоні антропогенних ландшафтів проводяться комплексні заходи, спрямовані на покращення як екологічних, так і еко-

номічних засад природокористування в регіоні розташування біосферного заповідника. Розрахунок екологічно допустимих рекреаційних ємностей природних комплексів заповідника наведено в додатку JI.

Буферна зона — служить збереженню історично сформованих культурних ландшафтів і повинна зберігати заповідну зону від негативних зовнішніх впливів. Буферна зона може містити людські поселення, дослідницькі станції з експериментальними дослідними ділянками, а також туристичні бази.

Зона антропогенних ландшафтів або традиційного господарювання — 18810 га (35%) — служить для розробки сучасних екологічних форм господарювання і є одночасно життєвим, економічним та відпочинковим простором для населення.

Додатково до цих трьох зон, визначених ЮНЕСКО, у Карпатському біосферному заповіднику було створено четверту зону, яку названо зоною регульованої заповідності. Ця зона займає 3268 га (6%) і охоплює території, які періодично піддаються впливу людини. До них належать пішохідні стежки, а також пасовища і галявини в межах заповідної зони. До зони регульованої заповідності належать також Долина нарцисів, масиви Чорна гора і Юлівська гора. Вони розміщені на території Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат.

В заповіднику налагоджено екологічний моніторинг, тобто проводиться багаторічне безперервне стеження за станом екосистем і ходом природних процесів у них. У Карпатському біосферному заповіднику нараховується 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат. У різних природно-кліматичних зонах створена система стаціонарних моніторингових ділянок, розгорнута сітка постійних пробних площ, фенологічних, метеорологічних та гідрологічних постів, постійних облікових маршрутів. За результатами проведених досліджень випущено десятки томів Літопису природи, декілька монографій та сотні інших наукових публікацій. Поряд з цим, заповідник є полігоном для екологічних досліджень багатьох сторонніх науково-дослідних установ. Проводяться дослідження стосовно рекреаційного навантаження на територію заповідника (табл. 4.3.15).

Кожен з заповідних масивів (Чорногірський, Марамороський, Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і Долина нарцисів), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об’єктами.

Чорногірський заповідний масив — розташований на південно-західному макро- схилі Чорногори. Тут переважають флішові породи крейди і палеогену. Вони складаються з алевролітів, гравелітів, пісковиків, конгломератів, що відрізняються за механічним і мінералістичним складом та характером вивітрювання. Фізичні і хімічні властивості материнських порід наклали певний відбиток на мезо- й мікрорельєф.

Згідно з георморфологічним районуванням України, дана територія розташована в районі альпійського і середньогірського рельєфу гірських груп Свидівця та Чорногори, що належать до Полонинсько-Чорногірської геоморфологічної області. Максимальні вершини заповідного масиву та його охоронної зони — Говерла, Туркул,

Гутин Томнатек, Бербенескул. В сучасній геоморфологічній будові Чорногірського масиву просліджуються різновікові морфогенетичні комплекси рельєфу, які сформувалися протягом міоцен — голоценового періодів. У високогір’ї добре помітні сліди плейстоценового зледеніння.

Порівняння показників існуючого рекреаційного навантаження з розрахунковою рекреаційною технологічною ємністю Карпатського біосферного заповідника (чисельник показує всього, знаменник — постійне користування)

Функціональні зони	Площа оцінюваної території (га)	Технологічна рекреаційна ємність (чол/день)	Існуюче рекреаційне навантаження (чол/день)	Фактичне використання ресурсів (%)
Зона регульованого заповідного режиму	2046,1/1191,3	29/15	13/2	48/13,3
Буферна зона	13968,9/7600,2	518/279	36/11	6.9/3,9
Зона антропогенних ландшафтів	13144,6/3046,2	3001/679	217/40	7,2/5,9

Клімат Чорногірського масиву помірно-континентальний: від прохолодного гумідного до холодного евгумідного. Із збільшенням висоти над рівнем моря температура повітря знижується, а кількість опадів зростає. За даними метеостанції Луги (613 м н. р. м.) середня температура самого холодного місяця (січня) — (-6,8 "), самого теплого (липня) — (+15,7 °), середньорічна — 5,4 °С. Річна сума опадів 1001 мм. На метеостанції Пожижевська (1430 м н. р. м.) середня температура січня — (- 6,4 °), липня — (+11,5 °), середньорічна — 2,8 °С. Річна сума опадів збільшується до 1465 мм. Велика кількість опадів обумовлює наявність добре розвинутої гідромережі. На території масиву знаходяться основні витоки р. Біла Тиса.

Чорногора — один із найбільш гумідних районів Українських Карпат, що зумовлює наявність розгалуженої гідромережі. Тут беруть початок притоки Білої Тиси — Говерла, Бербенескул, Білий Потік, Богдан.

В умовах м’якого і вологого клімату під буковими лісами сформовані світло-бурі гірськолісові Грунти. Вони характеризуються активнішим розкладом гумусу й інтен- сивнішим кругообігом речовин, ніж бурі і темно-бурі ґрунти, що утворились ПІД хвойними лісами. В субальпійському та альпійському рослинних поясах під криволіссям та полонинськими луками сформовані торф’яно-гірськопідзолисті та гірсь- ко-лучні буроземні малопотужні, щебенисті грунти.

Чорногірський заповідний масив характеризується великою різноманітністю рос- ' линності і флори. Панівним типом рослинності є ліси. В прохолодному кліматі Чорногори чисті бучини (Fagetum) мають обмежене поширення і приурочені до південних схилів. У більш широкому висотному діапазоні зустрічаються мішані листяно- хвойні ліси з Fagus sylvatica, Abies alba, Picea excelsa, що сягають висоти 1200 м. Вище поширені зональні смеречники клімаксового характеру, що утворюють верхню межу лісу, яка тут проходить на висоті 1500—1600 м.

В субальпійському поясі поширені клімаксові угруповання криволісся (Mugheta, Duschekieta і Junipereta sibiricae). Значні площі тут займають трав’янисті формації з Deschampsia caespitosa, Calamagrostis villosa та значно менші — з Nardus stricta. Альпійські луки утворені угрупованнями із Carex sempervirens, Festuca supina і Juncus trifidus. Фрагментарно зустрічаються угруповання з домінуванням Carex curvula і Lerchenfeldia flexuosa.

В складі флори Чорногірського масиву нараховується ряд рідкісних видів: Atra- gene alpina, Helleborus purpurascens, Leucanthemum waldschteinii, Listera cordata, Rhododendron kotschyi, Aconitum firmum, Anemonastrum narcissiflorum, Chrysosple- nium alpinum, Gentiana acaulis, G.verna, Melampyrum saxosum, Parageum montanum, Pedicularis verticillata, Polygonum viviparum, Pulmonaria fillarskiana, Rhodiola rosea тощо.

Центральним ядром фауни хребетних Чорногірського масиву є види тайгового та альпійського комплексів. У високогір’ї, на висоті біля 1800 м, зустрічається снігова полівка (Chyonomis nivalis) та альпійська тинівка (Prunella collaris), занесені до Червоної книги України. Характерними мешканцями хвойних та мішаних лісів Чорногори є трипалий дятел (Picoidus tridactylus), жовтоголовий корольок (Regulus), біло- волий дрізд (Turdus torquatus), глухар (Lyrurus urogalus), рись (Lynx), ведмідь (Ursus arctos) тощо. Загалом, у фауні Чорногірського масиву добре представлені види, характерні для всього лісового поясу Карпат.

Чимало видів безхребетних — карпатських та східнокарпатських ендеміків — зареєстровано в Українських Карпатах тільки в Чорногорі: Calosoma inquisitor, Carabus transsylvanicus, Trechus plicatulus, Duvalius ruthenus (Carabidae, Coleoptera).

Марамороський заповідний масив розміщений на північному мегасхилі Рахівських гір — одному з відрогів Марамороського кристалічного масиву. Заповідна територія, площею 8990 га, лежить в межах висот 750—1940 м н.р.м. Основним гірським вузлом є гора Піп Іван Марамороський (1940 м). Масив складений твердими кристалічними породами — гнейсами, слюдяними і кварцовими сланцями, мармуровидними вапняками юрського періоду, що обумовлює специфічні риси рельєфу, грунтового покриву, флори і рослинності. Рельєфу Мараморош властиві глибокі міжгірні долини, численні скелясті гребені та вершини. Представлені сліди кайнозойського зледеніння — льодовикові цирки. В межах масиву знаходяться басейни потоків Білий і Квасний, які є, відповідно, притоками Тиси і Білої Тиси.

Басейн Квасного відрізняється прохолодним і холодним гумідним кліматом. Басейну потоку Білого властивий більш теплий клімат. За даними метеостанції Ділове (390 м н. р. м.), середня температура січня — (- 4 °), липня — (+18,5 °), середньорічна — 7,9 °С. Середньорічна сума опадів — 1087 мм. У високогір’ї клімат холодний, гумідний.

Марамороський заповідний масив характеризується своєрідним рослинним покривом, що обумовлено його геологічною будовою. На нижчих гіпсометричних рівнях широко поширені мішані листяно-хвойні та листяні ліси, сформовані з Fagus sylvati- са, Abies alba, Picea excelsa і Acer pseudoplatanus, рідше — з Carpinus betulus. Букові праліси поширені на південних схилах та на багатих кальцієм грунтах. Найбільші площі займають мішані фітоценози. В холодному кліматі на верхній межі лісу, яка

проходить на висоті 1600—1700 м, поширені чисті клімаксові смеречники. Вище них розташовані субальпійські та альпійські луки з фрагментами заростей криволісся, здебільшого з Pinus mugo. Значного поширення тут набули угруповання з Rhododendron kotschyi та чагарничків — Vaccinium myrtillus, V.vitis-idaea та V. uliginosum. В субальпійському та альпійському поясах зростає ряд рідкісних рослин, як Anemo- nastrum narcissiflorum, Anthemis carpatica, Gentiana acaulis, G. lutea, G. punctata, Narcissus angustifolius, Poa deylii, Pulsatilla alba, Sempervivum montanum, а в лісовому поясі — також Campanula carpatica, Scopolia carniolica та інші.

Фауна масиву багато в чому подібна з Чорногорою, але має свої особливості. Завдяки більш скелястому ландшафту високогір’я, краще представлені мешканці кам’янистих розсипів — снігова полівка та альпійська тинівка. Тільки тут зустрічається сокіл- сапсан (Falco peregrinus), який надає перевагу скелястим ділянкам. З безхребетних слід відмітити ендемічні види комах, приурочені до скельних виходів: Carabus fabricii, Nebria transsylvanica та Trechus carpaticus.

Свидовецькиії заповідний масив охоплює найвищу частину Свидовця з вершинами Велика (1883 м) та Мала Близниці (1878 м) площею 6580 га, масивами пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів, льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності, даний район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.

Клімат масиву вологий, прохолодний і помірно холодний. За даними метеостанції Кобилецька Поляна (410 м н. р. м.), середня температура січня — (-3,4 °), липня — (+18,4 °), середньорічна - 8 °С. Річна кількість опадів становить 930 мм. Клімат високогір’я холодний, гумідний.

У лісовому поясі переважають світло- і темно-бурі ґрунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі ґрунти. Грунтово-кліматичні умови південного макросхилу масиву оптимальні для бука, формація якого має клімаксовий характер. Букові ліси піднімаються до висоти 1380 м, що є найвищою межею бучин в Українських Карпатах. Панівними асоціаціями є різні типи бучин. На скельних формах рельєфу поширені також буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси (Fageto-Aceretum pseudo- platanae, Fageto-Fraxineto-Aceretum). В їх трав’яному покриві зустрічаються листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), лунарія оживаюча (Lunaria reduviva), чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens), аспленій зелений (Asplenium viride). На північних макросхилах представлені сприятливі умови для формування мішаних деревостанів. Завдяки холоднішому клімату тут зростає ялиця, а біля верхньої межі лісу — смерека. Вище лісового поясу поширено криволісся з душекії зеленої (Dushekia viridis) та ялівцю сибірського (Juniperus sibirica).

Особливо цікавим у флористичному відношенні є високогір’я Свидовця в районі вершин Малої Близниці (1778 м) та Великої Близниці (1883 м). Тут ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види, як бартсія альпійська (Bartsia alpina), дріада восьми- пелюсткова (Dryas octopetala), діфазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum), ситник каштановий (Juricus castaneum), ллойдія пізня (Lloydia serotina), айстра альпійська (Aster alpinus), родіола рожева (Rhodiola rosea), верба списовидна (Salіх hastata). В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна (Drabba aizoides), очанка зальцбурська (Euphrasia salisbur-gensis), ломикамінь передомнико-

вий (Saxifraga androsacea) та інші. Досить рідкісними є також білотка альпійська (Leonthopodium alpinum), орлики чорніючі (Aquilegia nigricans), сверція альпійська (Swertia alpina) тощо.

Фауна масиву становить типовий для Карпат гірський комплекс, хоча для неї характерна менша представленість ряду видів, тісно пов’язаних з хвойними породами.

Кузійський заповідний масив розміщений в південних відрогах Свидовецького хребта на висотах від 350 до 1409 м н. р. м. Займає площу 4925 га, яка повністю знаходиться в межах лісового поясу. Найвищі вершини заповідного масиву — г. Лисина (1409 м), г. Кимпа (1091 м). В південній частині масиву пролягає смуга юрських мар- муровидних вапняків, які утворюють численні скельні виходи. Цей район відрізняється як кліматичними умовами, так і характером рослинності. Тут закінчується суцільне поширення дубово-букових лісів. Під впливом теплих повітряних мас з Марамороської долини у цьому районі створилися специфічні умови, що сприяють поширенню теплолюбивих видів на значні висоти. Так, Quercus robur та Q. petrea доходять тут до висоти 1090 м, що є їх найвищим місцезростанням в Україні. Особливої уваги заслуговують осередки зростання Taxus baccata, що збереглися на вапнякових скелях під пологом яворово-букових лісів. Основну площу в масиві займають букові ліси, які представлені як чистими, так і мішаними фітоценозами. Подекуди, на вищих гіпсометричних рівнях поширені зональні смеречники.

Фауністичний комплекс масиву складають характерні для лісів Українських Карпат види. Земноводні представлені саламандрою плямистою (Salamandra), тритоном карпатським (Triturus montandoni), жабою трав’яною (Rana temporaria) та кумкою гірською (Bombina variegata). Своєрідний мікроклімат південної частини масиву сприятливий для лісового полоза (Elaphe longissima), який в заповіднику зустрічається локально. З хижих ссавців звичайними є лисиця (Vulpes) і куниця лісова (Martes), зрідка зустрічаються ведмідь, рись, кіт лісовий (Felis silvestris) та борсук (Meles). Існуючі на території масиву тектонічні печери та покинуті штольні служать сховищами для 8 видів кажанів, з яких чотири рідкісні — нічниця довговуха (Myotis bechsteini), широковух звичайний (Barbastella barbastellus), та підковоноси великий (Rhinolophus ferrumequinum) і малий (Rh. hipposideros).

Угольсько-Широколужанський заповідний масив — найбільша частина Карпатського біосферного заповідника. Загальна площа заповідної території складає 15 580 га. Даний заповідний масив розташований на південному мегасхилі центральної частини Полонинських Карпат в межах висот 400—1280 м н. р. м. Найвищі вершини заповідного масиву — Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кічера (1092 м), Видно- жанська Кічера (1072 м), Вежа (937 м). Тут існують оптимальні екологічні умови для зростання й поширення бука лісового, який формує угруповання клімаксового характеру. Зараз це найбільший у Середній Європі заповідний масив букових пралісів.

Геологічну будову території утворюють крейдові і палеогенові відклади флішових порід. У геологічному та біогеографічному відношеннях цікавою є вапнякова гряда мармароських стрімчаків, що тягнеться через все Угольське заповідне лісництво.

Південна частина масиву знаходиться у Пекінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут представлені найрізноманітніші підземні карстові об’єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. На території заповідного масиву їх по-

над ЗО, серед яких і найбільша печера Українських Карпат — «Дружба», сумарна довжина ходів якої становить близько кілометра. У печері «Молочний камінь» знайдено стоянку стародавньої людини періоду пізнього палеоліту. А серед надземних вапнякових утворів виділяється унікальний природний міст, відомий під назвою Кам’яного. Для території масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори — вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється різноманіттям живих об’єктів.

Потужний хребет захищає масив від північних вітрів — переважають вітри західних і південно-західних румбів. Клімат району теплий, помірний і вологий у передгір’ї, прохолодний і дуже дологий у високогір’ї. За даними метеостанції Уголька (470 м н. р. м.) середньомісячна температура січня — (- 4,5 °), липня — (+17,2 °), середньорічна — 7,1 °С. Середньорічна кількість опадів складає 1390 мм.

В нижній частині Угольсько-Широколужанського масиву сформувалися світло- бурі середньосуглинні потужні ґрунти, вище — темно-бурі лісові. На вапняках утворились щебнисті, а в долинах річок — дернові, іноді глеєві грунти.

Масив знаходиться в зоні букових лісів, де переважають зональні бучини, що утворюють також і верхню межу лісу на висоті 1200—1300 м. Вище, здебільшого в улоговинах, зустрічаються фрагменти криволісся з Duschekia viridis. В оптимальних екологічних умовах бук відзначається високою вітальністю і утворює високопродуктивні насадження з запасом деревини понад 600 м3 на га. На вапнякових оголеннях збереглися унікальні для Карпат угруповання Taxeto-Fagetum та Juniperetum sabinae. Тут представлені також реліктові фітоценози Quercetum petreae, Fageto-Tilietum platiphy- llae, Piceetum abietis і Betuletum pendulae.

Флора масиву включає близько 550 видів. Її основне ядро складають неморальні, бореальні та монтанні види. Найбільше флористичне багатство властиве вапняковій гряді (понад 200 видів), де зростають Cotoneaster integerrimus, Juniperus sabina (єдине місцезростання в Українських Карпатах), Quercus petrea, Rhamnus cathartica, Tilia platyphillos, Taxus baccata (біля 1,5 тис. особин), а з трав’янистих рослин — петрофіли та альпійські види Campanula carpatica, Cephalanthera rubra, Coronilla elegans, Cortusa matthioli, Iris pseudocyperus, Jovibarba preissiana, Saxifraga paniculata, Scabiosa lucida, Sedum hispanicum. Є також ряд неморальних та аридних видів — Arum alpinum, Corallorhiza trifida, Epipogium aphyllum, Erythronium dens-canis, Ophyoglossum vulga- tum, Viola dacica та інші.

Фауна букових пралісів масиву дуже своєрідна. Тут зустрічаються як суто «тайгові» види — рись, довгохвоста сова (Strix uralensis), чорний дятел (Dryocopus mar- tius), снігур (Pyrrhula), так і характерні для широколистяних лісів. Вони представлені чорним дроздом (Turdus merula), середнім (Dendrocopos medius), білоспинним (D.leucotos) та сивим (Picus canus) дятлами, мухоловкою — білошийкою (Ficedulla albicollis), костогризом (Coccothraustes), синяком (Columba oenas), ліщиновим вовчком (Muscardinus avellanarius), лісовим котом, кабаном, саламандрою. Звичайними на території масиву є олень благородний, лісова куниця, руда полівка (Clethrionomys glareolus), канюк (Buteo), повзик (Sitta europaea), трав’яна жаба - види, які поширені по всьому лісовому поясу Карпат. З рідкісних, занесених до Червоної книги України, тварин відмічені кутора мала (Neomys anomalus), горностай (Mustela erminea), видра

(Lutra), пугач (bubo), чорний лелека (Ciconia nigra), полоз лісовий, тритон карпатський тощо. Єдиною річкою заповідника, куди на нерест заходить «червонокнижний» лосось дунайський, є Лужанка.

Дуже різноманітна фауна рукокрилих на території масиву, більшість з яких пов’язана з карстовими печерами. Загалом їх нараховується 19 видів, з яких 8 відносяться до рідкісних. Це підковоноси великий і малий, широковух звичайний, довгок- рил звичайний (Miniopterus schreibersi), нічниці триколірна (Myotis emarginatus), довговуха і війчаста (М. nattereri) та вечірниця мала (Nyctalus leisleri).

Комахи представлені типовими мезофільними середньоєвропейськими видами. Серед них такі рідкісні види, як жук-самітник (Osmoderma eremita), жук-олень (Lu- canus cervus), вусач альпійський (Rosalia alpina), великий дубовий вусач (Cerambyx cerdo), мнемозина (Parnassius mnemosinae) та інші. В карстових печерах Угольки відмічена унікальна фауна безхребетних-троглобіонтів, серед яких є ряд вузькоен- демічних видів.

Заповідний масив «Долина нарцисів» розміщений на висоті 180—200 м н.р.м. в західній частині Хустсько-Солотвинської долини на стародавній терасі Тиси. Заповідна територія площею 257 га займає рівнинну ділянку в заплаві р. Хустець. Поряд з природними водотоками на території масиву знаходяться і штучні — канали меліоративної системи. Клімат теплий, вологий. Заданими метеостанції Солотвино (272 м н. р. м.) середньорічна температура повітря складає 8,5 °С, січня — (-4,0 °), липня — (+ 19,5 °). Річна сума опадів близько 850 мм. Переважають туї’дерново-глеєві важко- і середньо- суглинні грунти, що сформувались на давніх алювіальних відкладах.

«Долина нарцисів» — унікальний ботанічний об’єкт, в якому охороняється найбільший в Середній Европі осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоєвропейський високогірний вид поширений в Альпах, на Балканах і в Карпатах на висотах 1100—2060 м. Популяція в цьому рівнинному локалітеті збереглася з післяльодовикового періоду і має реліктовий характер. Цей вид на території масиву зростає в декількох угрупуваннях: Narcissus angustifolius + Sanguisorba officinalis + Anthoxanthum odoratum, N. angustifolius + Festuca pratensis + Holcus lanatus, Juncus conglomerate + Filipendula vulgaris + N. angustifolius.

В «Долині нарцисів» зростає понад 400 видів рослин, серед яких такі рідкісні, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa fuschii, D. majalis, Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe, Gymnadenia odoratissima, Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora, Potentilla alba та ін.

Серед птахів переважають лугові чекани (Saxicola rubetra), звичайні вівсянки (Emberiza citrinella) та сірі славки (Silvia communis). В більш зволожених місцях звичайними є деркачі (Сгех) та очеретянки — борсучки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж річки Хустця зустрічається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рідко тут можна зустріти і ремеза (Remiz pendulinus).

Характерними земноводними «Долини нарцисів» є ставкова жаба (Rana lessonae), сіра ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris ) і гребінчатий (T.cristatus) тритони. З плазунів зустрічаються вуж звичайний (Natrix natrix) і прудка ящірка (Lacerta agilis). Фауна ссавців представлена звичайною полівкою (Microtus arvalis), польовою

митою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Micromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) та іншими видами, зовсім не властивими для гірських масивів заповідника. Багата іхтіофауна річки Хустця нараховує близько 20 видів риб.

Поряд із значним науковим значенням, «Долина нарцисів» становить естетичну цінність. Проте, у період масового цвітіння спостерігається зменшення чисельності рослин внаслідок зривання квітів та їх витоптування. Проблемою є також розміщення поруч з об’єктом населеного пункту Кіреші, що залишає все менше місця для зростання нарцисів. Проте, найбільшою загрозою заповідного урочища є непродумана меліорація р. Хустець. В результаті цього рівень ґрунтових вод різко зменшився, що призвело до загального зниження чисельності нарцису та цілковитого зникнення кількох його локалітетів.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками « Чорна гора» та «Юлівська гора», які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами зі скельного, багатоплідного, бургундського видів дуба. Тільки у цих масивах заповідника поширені рідкісні види тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

Ботанічний заказник «Чорна Гора» розташований у Вулканічних Карпатах на площі 747 га на одній з найбільш цікавих у флористичному та фітоцентичному відношеннях вершин Гутинського хребта — Чорній горі (508 м н. р. м.). Заказник знаходиться у теплій кліматичній зоні. За даними метеостанції у м. Берегове (113м н.р.м.) середньорічна температура тут дорівнює 9,9 °С, середня температура січня — (-3 °), липня — (+21,1 °). Річна кількість опадів 780 мм.

Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північному мегасхилі. Дубові ліси сформовані дубом скельним (Qercus petraea), частково дубами багатоплідним (Q. роїусагра) та Далешампа (Q. dalachampii). Поодиноко в цих ценозах зустрічаються берека (Sorbus torminalis) та липа срібляста (Tilia argentea). На виходах андезитових порід збереглися цікаві осередки ясена білоцвітого (Fraxinus omus). У чагарниковому ярусі ростуть такі теплолюбні види, як бирючина (Ligustrum vulgare), бруслина європейська (Eyonimus europaea), глід одно- маточковий (Crataegus monogyna), дерен (Comus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris).

У флористичному відношенні особливо цікаві локалітети остепнених і скельних фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні для Українських Карпат види — вишня степова (Cerasus fruticosa), жостер проносний (Rhamnus catarctica), клокичка периста (Staphilea pinnata), рокитник австрійський (Citius austriacus) та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих судинних рослин. Для фауни «Чорної гори» характерна наявність специфічних теплолюбних видів, зокрема безхребетних.

Ботанічний заказник «Юліївська гора» розташований на площі 176 га на схилах однойменного острівного масиву Вигорлат-Гутинського хребта. Юлівські гори відзна-

чаються найтеплішим кліматом в Українських Карпатах, що істотно вплинуло на формування рослинного покриву, для якого характерна наявність багатьох балкансь- ких та середземноморських видів. Загалом рослинність заказника подібна до Чорної гори. Тут поширені дубово-букові ліси та діброви з дубів скельного, Далешампе, багатоплідного. Особливий інтерес представляють унікальні для України фітоценози дуба бургундського (Quercus cerris) та липи сріблястої (Tilia argentea).

У Карпатському біосферному заповіднику функціонує розгорнута мережа екотуристичних маршрутів, які прокладені через найцікавіші і найпривабливіші заповідні території, де сконцентрована значна кількість визначних природних, культурних та історичних об’єктів, а саме: «На Соколине бердо», « Пралісами Чорногори на Говерлу» та інші.

Біосферний заповідник «Східні Карпати» — це єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України. Утворений у 1992 р. (українська частина ввійшла у 1998 р. за спеціальним рішенням ЮНЕСКО). Українська частина біосферного заповідника «Східні Карпати» має площу 58 587 га і складається із «Ужанського» НПП, розташованого у верхів’ях долини річки Уж, та РЛП «Надсянський». Ужанський національний парк безпосередньо межує зі словацьким національним парком «Полонини» та польським «Бещади». А ландшафтний парк «Надсянський» межує з польським регіональним ландшафтним парком «Долина Сяну».

Ужанський НПП створений у 1999 р. на базі ландшафтного парку «Стужиця». Площа парку становить 39 159,3 га, з яких 14 904,6 га надані йому в постійне користування. Парк розташований на південному схилі Східних Карпат, його територія простягається уздовж верхів’я р. Уж (притоки р. Тиса) і має видовжену форму довжиною 45 км і шириною 3—18 км. Найвищими вершинами є: г. Стінка (1092 м), г. Кременець (1214 м), г. Мала Равка (1303 м), г. Канчова (1111 м), г. Черемха (1133 м), г. Велика Семенівка (1091 м), г. Розсипанець (1107 м), г. Кінчик (1251 м) та г. Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок — Дністра, Сяну та Тиси — сходяться разом у межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями.

У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль, Кострино є мінеральні джерела типу «Нафтуся», «Нарзан», «Єсентуки». Ця вода насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Цікава територія парку і в спелеотуристичному плані — біля села Княгиня є малодосліджені карстові печери.

Флора території національного парку налічує близько 1000 видів рослин, а саме: 575 судинних, 41 лишайників, 146 мохоподібних, 66 грибів, 165 водоростей. Сорок два види рослин (серед них — 38 судинних) занесено до Червоної книги України, а два види включено до Міжнародного червоного переліку. На особливу увагу заслуговують південно-східнокарпатські ендемічні види, які зростають лише в Південних і Східних Карпатах й далі на захід не поширюються. Це, зокрема, такі види, як: смілка сумнівна, жовтець карпатський, бузок східнокарпатський, фітеума Вагнера. На території національного парку має поширення західнокарпатський ендем — грястиця словацька. У флорі зберігся ряд третинних видів (лунарія оживаюча, листовик сколо- пендовий, цибуля ведмежа, астранція велика та інші).

Івариннии світ території національного парку є типовим для Східних Карпат. Для лісових екосистем рідкісними стали бурозубка альпійська, підковоніс малий, борсук, кіт лісовий, рись звичайна, ведмідь бурий. До рідкісних видів земноводних відносяться тритони гірський та карпатський, ропуха сіра, жаба гостроморда, балканська. Рідкісними видами рептилій є полоз лісовий, гадюка звичайна, саламандра. Із рідкісних видів птахів слід відмітити місцезнаходження лелеки чорного, беркута, сови довгохвостової та інших.

Національний парк багатий на архітектурні пам’ятки. Найдавнішими є дерев’яні пам’ятки сакральної архітектури. Тут нараховується шість старих дерев’яних церков, збудованих у XVII-XVIIІ ст. у бойківському та лемківському стилях.

На території національного парку функціонують дві бази відпочинку, дві гірськолижні бази «Щербин» і «Красія» з трьома крісельними підйомниками, санаторій, пансіонат, турбаза, туристичний притулок. Інтенсивно розвивається зелений туризм, ведуться роботи щодо відновлення давніх та організації нових туристичних стежок. На території національного парку облаштовані чотири пішохідні науково-пізна- вальні туристичні маршрути, декілька екологічних стежок [213, с. 6].

НПГІ «Синевир» створений у 1989 р. на площі 40,4 тис. га. Парк знаходиться у верхів’ях долини р. Тереблі з унікальними середньогірними ландшафтами Горган, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкош- товнішою «перлиною» Українських Карпат — озером Синевир (на висоті 989м).

Територія парку охоплює південні мегасхили західної частини Привододільних Горган. Вона включає типові горганські ландшафти, що розташовані з півночі на південь, на віддалі більше 30 км, а з заходу на схід 20 км. Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро Озірце на північно-східному макросхилі г. Гропа, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота Глуханя та Замшатка.

Рослинність і тваринний світ парку вражають своїм багатством — тут охороняється понад 10 тис. вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 — птахів, 7 — плазунів, 12 — земноводних, 24 — риб, більше 10 000 видів безхребетних організмів.

У верхній частині поясу ялиново-ялицево-букових лісів в урочищі Канчівський виявлено рідкісне для Карпат угруповання з переважанням у деревостані в’яза гірського і явора. Біля с. Негровець розташоване найбільше у Горганах верхове сфагнове болото, де зростають рідкісні види: лікоподієлла заплавна, росичка крутлолиста, шейх- церія болотна, а також журавлина дрібноплода, занесена до Червоної книги України. На гірських луках трапляється тирлич жовтий, занесений до Червоної книги України.

Тваринний світ парку багатий і різноманітний. Тут водяться ведмідь, вовк, рись, лисиця, олень європейський, козуля, білка, куниця лісова, куниця кам’яна, борсук, горностай, глухар, тетерук, канюк, саламандра, трапляються пугач, тритон карпатський і тритон гірський, занесені до Червоної книги України. У гірських річках водиться форель.

Територію парку поділяють на 4 функціональні зони: заповідну (7 тис. га), захисну (20,1 тис. га), рекреаційну (5 тис. га) та агрогосподарську (8,3 тис. га). На території парку є джерела мінеральних вод, цінні пам’ятки дерев’яної архітектури, інші культурні та історичні пам’ятки. На р.Озерянці збереглася гребля (клаузура), побудована в середині XIX ст, на її базі створено музей лісосплаву.

НПП «Синевир» приділяє значну увагу розвиткові шкільних лісництв у селах, що знаходяться на його території. Еколого-освітня робота поставлена на належну основу. Так, учні, члени шкільних лісництв, у співпраці з нацпарком розробляють конкретні кроки з питань захисту природи від негативного впливу різних факторів. У цьому напрямку плідною є робота, що проводиться у рамках щорічної акції «Парк тисячоліть».

Згідно з програмою формування регіональної екологічної мережі Закарпаття, розширення території НПП «Синевир» за рахунок урочища «Вільшани», Вільшансько- го лісництва, Хустського держлісгоспу, створює умови об’єднання із територією Карпатського біосферного заповідника (Угольський та Широколужанський масиви) у екологічний коридор і розпочинає на практиці створення елементів екомережі на території області.

У Закарпатській області у 2000 р. створено третій НПІІ «Зачарований край» площею 6101 га. Дотепер на цій території розміщувався регіональний ландшафтний парк. Проте, за останні роки тут порушилася екологічна рівновага (якщо праліси займали територію у 6000 га, то тепер лише — 20 га). Тому зміна статусу на національний дозволить зберегти екоресурси. У 2005 р. державним управлінням внесено пропозицію про його розширення до 8,5 тис. га. Він має особливу природоохоронну, оздоровчу, наукову, історико-культурну та естетичну цінність. Це місцевість з унікальними ландшафтами, цінними видами деревини, рідкісними рослинами та різноплановими видами фауни, що потребують особливої уваги.

Перш за все — це два об’єкти загальнодержавного значення. Перший — неповторне явище природи — «Зачарована долина» (у народі кажуть — «Смериковий камінь»), у якій виходи материнської породи утворили зображення у вигляді різних чудовиськ, другий — сфагнове болото «Чорні Багна».

Інші важливі природоохоронні території Закарпатської області.

Заказники ботанічні: Заказник Затінки і Тересянка

Ботанічний заказник державного значення з 1978 р. Розташований у Рахівському районі Закарпатської області. Перебуває у віданні Рахівського лісокомбінату. Площа 13 га. Охороняється найбільший у Закарпатті осередок зростання арніки гірської — рідкісної рослини, занесеної до Червоної книги України. Тут є також інші рідкісні рослини: тирлич крапчастий, відкасник безстеблий, анемона нарцисоцвітна. Має велике значення як насіннєва база арніки гірської.

Заказник Горгани

Ботанічний заказник державного значення з 1974 р. Розташований у Тячівському районі Закарпатської області. Перебуває у віданні Усть-Чорнянського лісокомбінату. Площа 248 га. Охороняються острівні насадження сосни кедрової європейської — реліктового виду, занесеного до Червоної книги України. Дерева віком понад 180 p., окремі — до 280—300 р. У рослинному покриві є також ялинові ліси з домішкою ялиці білої, бука лісового та поодинокого явора. У травостої — брусниця, чорниця, листов- ник сколопендровий; з рідкісних — баранець звичайний та булатка великоквіткова,

занесені до Червоної книги України. Характерні види тварин: олень карпатський, рись, куниця кам’яна, ведмідь бурий? саламандра, глухар. Трапляються також кіт лісовий і тритон альпійський, занесені до Червоної книги України.

Заказники гідрографічні:

Заказник Апшинецький

Гідрологічний заказник державного значення з 1974 р. Розташований у Рахівському районі Закарпатської області. Перебуває у віданні Ясинянського лісокомбінату. Площа 105 га. Являє собою лісове урочище з численними джерелами, що дають початок Чорній Тисі. Розташований на східному схилі масиву Свидовець. В породному складі переважає ялина європейська. Є рідкісні види рослин, зокрема, блехнум колосистий, анемона нарцисоцвітна, а також підсніжник звичайний, крокус Гейфеля, лілія лісова, занесені до Червоної книги України. З тварин поширені карпатський олень, козуля, куниця лісова; з птахів — сокіл-сапсан, дятли, сови.

Заказники ландшафтні:

Заказник Брадульський

Ландшафтний заказник державного значення з 1974 р. Розташований у Тячівсь- кому районі Закарпатської області. Перебуває у віданні Усть-Чорнянського лісокомбінату. Площа 1026 га. Охороняється територія на скелястих крутосхилах г. Попаді у Горганах (південно-східні та південні експозиції) на висоті 1000-1740 м. Рельєф дуже розчленований. У південній частині протікає р.Задня, в яку впадають водотоки Великий Дарів і Малий Дарів. Лісом вкрито 926 га, решта площі — полонина. На межі з полониною — криволісся сосни гірської. Переважають різновікові ялинові ліси з домішкою бука і явора. В підліску — бузина, горобина, вовчі ягоди звичайні. У трав’яному покриві є жовтець карпатський, листовик сколопендровий, а також зозулині сльози яйцевидні та лілія лісова, занесені до Червоної книги України. Численні представники лісової фауни: олень карпатський, козуля, свиня дика, ведмідь, куниця, лисиця, кіт лісовий, рись; 4 види тритонів, трапляється полоз лісовий, занесений до Червоної книги України.

Пам’ятки природи ботанічнії

п.п. Скелі Близниці

Ботанічна пам’ятка природи державного значення з 1975 р. Перебуває у віданні Ясинянського лісокомбінату. Площа 30 га. На двох вершинах г. Близниці трапляється багато рідкісних видів рослин, зокрема, котячі лапки карпатські, дріада восьмипелю- сткова, айстра альпійська. Унікальне місце зростання білотки альпійської (едельвейс), занесеної до Червоної книги України.

Парки-нам’ятки Закарпаття: В.Березний — парк XIX ст., Ужгород — парк Лау- дона, Парк Підзамковий; Мукачево — парк із 140 екзотичних дерев і кущів; Виноградово — парк Перені; Берегово - дендрарій; Карпати — парк Шенборнів; Буштино — парк XVIII ст.; Рахово — парк 1954 p.; Невицьке — парк Вагнера (замок); В. Бакта — парк Дружби; Березинка - дендрарій; ВЛази — дворянський парк; Чертіж — парк 1848 p.; В.Бичків — парк І. Франка «сад щастя».

В області нараховується 494 резерватів живої і неживої природи:

1. Біосферний:

Стужиця (букові, ялицеві праліси).

2. Ботанічні:

В. Березний — парк XIX ст. (ясен білоцвітний); Чорна Гора (липа срібляста); Юлівська Гора; Радомирський; Рогняска; Затінки і Тересянка; Керничний; Гла- динський (модрина польська); Кедрин; Кедринський (кедрова сосна, смерекові праліси); Горгани; Тихий; Уличанка; Високий камінь; Туря Ремети (дугласія); Дубова; Остра; Задня; Гора Яворник; Тепла Яма; Ужгород — парк Лаудона, ботанічний парк; Атак (для черепах); Довгий Потік; Скелі Близнеці; Великий Яворець та Обнога; Голятин.

3. Гідрологічні:

Апшинецький; Шипот; Гропа; Ур; Скакало; Синє; Синаторій; Ворочівські та Ли- повецькі скелі; Негровецький; болото Чорні Багна.

4. Геологічні:

Каолінова шахта «Кухля»; печера «Княгиня»; Обавський камінь; Зачарована Долина.

5. Зоологічні:

Соколові Скелі; Оса; Ріка; Гать; Кантина; Тур’я-Полянський; Великодобронь- ський; Річанський.

6. Ландшафтні (комплексні):

Гора Високий Камінь; Кам’янка (гірсько-соснові хащі); Брадуйський; Стужиця.

7. Лісові:

Росічний; Діброва; Білий Потік (яворові, ясинові, ільмові бучини); Кевелівський; Кузіський (бук), Свидовецький.