Лужанська Т. Ю., Махлинець С. С., Тебляшкіна Л. І. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи: Навчальний посібник./ За редакцією д. г. н., професора Волошина І. М. - К.: Кондор, 2008. — 385 с.
4.2 В Ужгородському районі, на північ від с. Глибоке є кілька печер, які утворені в результаті добування залізної руди для Анталовецького ливарного цеху в 30-х pp. XX ст.
Печери різні за довжиною, від кількох метрів до 240 м. Температура повітря в печерах за грудень-лютий становить +8 ... +10 С, вологість повітря — 86—96%. Влітку температура повітря в 5 м від входу складає +10 ... +15 С.
Очевидно, до нашого часу збереглися не всі штольні, частина з них обвалилася і назавжди похована від людського ока. Але деякі з них непогано збереглися і доступні для відвідування. Спостереження проводилися в трьох найбільших штольнях. Для зручності кожній з штолень було дано свою назву, оскільки давні назви не відомо або їх і взагалі не існувало.
1. Штольня «Стаціонар» — це коридор довжиною 40 м, розділений на 2 частини, верхню та нижню, невеликим обвальним залом та вузьким субвертикальним лазом за ним. В кінці штольня сильно звужена, в обох частинах є слабкий водотік грунтових вод.
2. Штольня «Лабіринтова» має 2 входи; це лабіринт досить складної, як для штолень Глибокого, конфігурації, що замикається в кільце, загальною довжиною ходів біля 300 м, без очевидних водотоків.
3. Штольня «Затоплена». Вхід у цю штольню довгий час був засипаним, та його відкопано у 1988 р. Це довгий коридор з одним відгілком довжиною 250 м, по якому тече підземний струмок, місцями глибиною понад 1 м.
Водні ресурси
Закарпаття має значні гідрологічні ресурси, які представлені поверхневими, підземними водами, штучними водосховищами і ставками. Вони мають опосередкований вплив на формування типів туристичних підприємств і використовуються для створення гідрокомплексів, розведення цінних риб, а підземні мінеральні води для створення потужного рекреаційного господарства.
Закарпатська область належить до регіонів найбільш забезпечених водними джерелами. Тут є великі запаси поверхневих і підземних вод. Закарпатська область володіє найщільнішою мережею річок (1,7 км/км2). Основну частину водних ресурсів Закарпаття становить річковий стік. Формується він за рахунок водних джерел та дощів, танення снігу і становить 576 тис. м3/км2 на рік, а по Україні в середньому — 88,5 тис. м3/км2.
Ріки області належать до басейну Дунаю і серед них найбільші — Тиса і Латориця, де склались ідеальні умови для розвитку водного туризму (гірський рафтинт, кайякінгтощо). Загалом на території області серед смарагдових лісових шат протікає 9429 рік і потоків, у т. ч. 147 річок довжиною понад 10 км.
Свій початок Тиса бере на півночі від Рахова злиттям Білої і Чорної Тиси. Біла Тиса витікає з джерела на схилах Чорногори, Чорна — біля г. Околи на висоті 1160 м і протікає південно-східною частиною Карпат, між Горганами і Чорногорою. До Великого Бичкова Тиса пробиває собі шлях через Марамороські гори. Схили долин тут круті й високі. Місцями вони «падають» прямовисно у воду і зовсім неприступні. Потім річка тече вздовж гір, долина розширюється, досягаючи 8 км. Нижче м. Хуста Тиса знов проривається крізь гори (Вулканічний хребет), тут вона звужується до 1,3 км, біля Виноградова виходить на Закарпатську рівнину, а поблизу Чопа стає спокійною рівнинною рікою. У межах Закарпаття протяжність Тиси — 262 км, що становить близько четвертої частини всієї довжини, а площа басейну — 12,76 тис. км2. [102, с. 31]. Найбільша частина басейну знаходиться в межах Румунії — 45,3. Розподіл водних ресурсів не пропорціональний площі водозборів: основний стік басейну формується на території Румунії — 55 % і на території Закарпатської області — 30,6 %.
Найбільші притоки Тиси - це ріки Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця і Уж (табл. 4.3.1). Дві останні впадають у р.Бодрог на території Словаччини, яка в подальшому впадає в р. Тиса. Водозбори притоків Тиси в основному розташовані на південних етилах і передгір’ях Східних Карпат. Тільки в своїй нижній течії деякі з них течуть по Притисянській низовині, яка займає близько 20 % території області.
Річки Закарпатської області
Формування річкового стоку проходить відповідно до особливостей зволоження окремих територій (табл. 4.3.2.). Так, найбільші середньорічні модулі стоку мають такі річки, як Красна — 39,2 л/с-км2, Мокрянка — 38,7 л/с-км2, Шопурка — 36,0 л/с-км2. Ці модулі коливаються в різні роки від 13,3 до 55, 8 л/с-км2.
У зв'язку з останніми паводками на р. Тисі та її притоках (1998 р. і 2001 р.) в області приділяється значна увага спостереженням за режимом річок. Щоденно з 30 гідрологічних постів у ЦГМ надходить інформація про зміну рівнів води, кількість опадів, у зимовий період — про льодові явища. На 9 постах установлені радіостанції. Водомірний пост у Тячеві за допомогою угорських спеціалістів переобладнано в автоматизовану гідрологічну станцію. У ЦГМ області знаходиться на експлуатації інформаційно-прогностична система «Тиса», розроблена науковцями Українського гідро- метінституту. Працюють модемний та прямий зв’язки між ЦГМ та Верхньотисянсь- ким управлінням водного господарства (м. Ніредьгаза, Угорщина). Щоденно здійснюється обмін гідрометеорологічною інформацією з водогосподарськими службами Угорщини, Словаччини, Румунії.
Також в м. Ужгороді створено автоматизовану інформаційно-вимірювальну систему для прогнозу паводків і управління водними ресурсами в басейні р.Тиса на території Закарпатської області. Це дасть можливість розширити зону спостереження, збір і обробку інформації з районів інтенсивного формування стоку, попередження про формування і проходження паводків та вжиття заходів щодо захисту територій від затоплення.
Нерівномірний розподіл річкового стоку, значне коливання його по роках і сезонах — це особливості, які при високій забезпеченості водними ресурсами зумовлюють необхідність регулювання стоку шляхом будівництва штучних водойм та використання підземних вод.
Суть методики оцінки водних ресурсів, запропонована М. В. Копачем, полягає в тому, що оцінка внутрішніх водоймищ та гідросітки проводиться за їх густотою на 1 км2 та їх величиною. Найкращі умови для відпочинку мають великі та середні ріки та водойми, в той час, як малі володіють обмеженими можливостями для використання [103, с. 88—89].
Оскільки статистика обраховує загальну площу рекреаційних районів та наявність внутрішніх водойм в тис. га., то доцільніше було б визначити наявність внутрішніх вод в середньому на 1 га. Рекреаційна зона, в якій буде найвищий середній показник, отримає 20 балів. За забезпеченістю рекреаційних зон водними ресурсами лідером є Виноградівська зона, за нею слідують Берегівська, Мукачівська та Хустська рекреаційні зони. Найменш забезпеченими водними ресурсами виявилися Свалявська, Міжгірська, Воловецька, Рахівська та Перечинська рекреаційні зони. Як видно, результати оцінки рекреаційних зон за цими методами дещо відрізняються один від одного. Тому в підсумкову таблицю будуть занесені середньозважені значення, вирахувані за цими двома критеріями (табл. 4.3.3).
Бальна оцінка водних ресурсів рекреаційних зон Закарпатської області
У горах з крутими схилами збігають ріки у вигляді швидкоплинних струмків, які місцями утворюють водоспади. Для туристів найбільш привабливими з них є:
Водоспад Воєводин знаходиться на однойменній річці у 12 км від с. Тур’я Поляна Перечинського району. Ріка Воєводин бере свій початок на Полонині Руній (1497 м),
тече глибокою ущелиною і впадає у р. Шипіт. Очевидно, цей водоспад утворився внаслідок землетрусу, під час якого в гірській породі поперек вузької глибокої долини виникла тріщина, і вода з 9-метрової висоти двома потоками спадає у невелике озерце.
Водоспад Шипіт знаходиться на річці Пилипець у межах полонини Боржава (6 км від с. Пилипець Міжгірського району). Шипіт спадає вниз численними мальовничими каскадами. Утворився внаслідок розмивання породи потоком Пилипець, який розбризкує свої води в глибокій ущелині.
Водоспад Скакало утворений гірським потоком р. Синявки (права притока р. Ірша- ви басейну Тиси). Знаходиться в урочищі Нижнє Грабовище, неподалік від селища Чинадієва. Вода спадає кількома струменями по кам’яних брилах з 6-метрової висоти.
Нірешський водоспад знаходиться на р. Ніреш, притоці Тиси, яка бере початок на схилі вулканічної гори Товстий Верх (814 м) в околицях м. Хуста. Водоспад поділений на 2 потоки, між якими виступає андезитова скеля. В ній вода вимила п’ять заглиблень, які місцеве населення називає «горшками».
Водоспади Соловей і Партизан розташовані у верхів’ях ріки Туриці біля села Лум- шори Перечинського району.
Найвищий водоспад на Закарпатті — Трофанець, утворений гірським потоком, який збігає з крутих схилів г. Близниця (1881 м) і є правою притокою р. Чорної Тиси. Водоспад добре видно з шосейної дороги між с. Кваси та смт. Ясіня.
В області побудовано безліч штучних ставків і водоймищ. Найбільшим з них є Вільшанське водосховище на річці Тереблі. При повному заповненні воно має площу близько 20 км2, а об’єм води складає більше 25 млн. м3. Водоймище створене для потреб Теребле-Ріцької ГЕС.
Озера. На території Закарпаття налічується 32 озера (Г. І. Швець, 1969 p.). Водні ресурси їх не відіграють суттєвої ролі в народному господарстві області. Але всі вони знані своєю красою і тому використовуються для відпочинку й туризму. Найбільше озер у високогір’ї, вони льодовикового походження. Наприклад, Бребенескул, Гу- тин-Томнатицьке, Апшинець. Багато карстових озер. Утворились вони внаслідок вилуговування підземними водами пластів кухонної солі, вапняків, доломітів, гіпсів. Привертають увагу вулканічні озера — Ворочівське, Синє, Липовецьке, які сформувались в кратерах колишніх вулканів. Зустрічаються й так звані завальні озера, що утворились внаслідок гірських обвалів, зсувів у долинах гірських потоків. Ще одна «родзинка Закарпаття» — солені озера. Вони є в Тячівському районі (села Теребля, Нересниця та смт. Солотвино). Найвідоміше із них — озеро Кунігунда (смт. Солотвино). Цілющі властивості ропи та лікувальних грязей озера приваблюють сюди в літній період тисячі туристів щодня.
Радість відпочинку на воді дарують також озера: в санаторії «Сонячне Закарпаття», Дийдівське, Шаянські, в с. Теребля (зона відпочинку «Едем»).
Для рибалки використовуються ставки та озера поблизу:
— с. Великі Береги (рекреаційно-туристичний комплекс «Береги-то») Берегівського району;
— ур. Собатино, с. Дунковиця, с. Заболотне, с. Залуж, с. Горбок — Іршавського району;
— с. Верховина Бистра (зона відпочинку «Берештаново») Великоберезнянського району;
— с. Тур’я Пасіка (спортивно-оздоровчий комплекс «Воєводино») Перечинського району;
— с. Порошково, с. Ворочево Перечинського району;
— с. Шаян Хустського району;
— м. Чоп Ужгородського району.
Найбільш відомим в Закарпатті є Синевирське озеро. Як тільки не називають його в народі: і синім оком, і карпатською Ріцею, і гірським чудом! Знаходиться озеро в кількох кілометрах від с. Синевир Міжгірського району на висоті 989 м н. р. м. За площею — це найбільше озеро Закарпаття (7 га), переважні глибини — 16—17 м, найбільша — 24 м. Синевир — озеро завального типу. Багатовікові вивітрювання викликали обвал скель, які загатили долину гірського потоку і утворили це чудове озеро. Живлять його кілька гірських потоків, а витікає з озера струмок, що проклав собі дорогу в ріку Тереблю. Озеро майже не заростає. В ньому водяться лососеві, зокрема форель. Тут люблять відпочивати численні туристські групи, організовуються екскурсії.
Поблизу м. Рахова в районі головного хребта Чорногори на висоті 1628 м в урочищі Озерний знаходиться озеро Верхнє. Схили западини, в якій воно лежить, вкриті густими заростями соснових чагарників криволісся. Завдовжки озеро — 105 м, завширшки — 23 м, максимальна глибина — 3 м, а площа водного дзеркала становить 0,24 га. Дно озера вкрите галькою конгломератів і пісковиків, у центрі — світло-сірий намул. Вода прісна, кришталево чиста, має сталу температуру. В цьому ж урочищі на висоті 1515м над рівнем моря розміщено ще одне озеро — Нижнє, завдовжки — 70 м, завширшки — 29 м. Площа його — близько 0,2 га, максимальна глибина — 2 м. Озеро проточне.
В карі, між хребтами Чорногори та Гутин-Томнатик, на висоті 1801 м знаходиться озеро Бребенескул. Воно вражає темною блакиттю своїх вод у центральній частині і зеленими відблисками у побережжі. Завдовжки воно понад 134 м, завширшки — 44 м, площа поверхні — 0,4 га, максимальна глибина — 2,8 м. Береги з кам’яних осипів заввишки до 4 м. Вода чиста, прозора, прісна, не жорстка.
На південному карі Гутин-Томнатика, на висоті 1763 м н. р. м., є маленьке Гутин- Томнатицьке озерце. Довжина його становить 67 м, найширша частина — 24 м, площа близько 0,12 га, у глибину до 0,8 м. Вода чиста, прозора.
Невеликий потічок Гутинський у басейні Чорної Тиси бере свій початок з озерця Гутинського на висоті 1640 м н.р.м.. Живиться водойма підземними та атмосферними водами. Дно озера засипане продуктами руйнування. Вода кришталево чиста. У цьому ж районі, на схилі г. Туркул, знаходиться озеро Несамовите. Воно лежить у великому карі під крутим скелястим схилом на висоті 1750 м н.р.м.. Довжина — 88 м, ширина — 45 м, площа — 0,3 га, глибина — 1—1,5 м. З півночі озеро обмежене низьким моренним валом, що поступово знижується до рівня води. З півдня берег складають кам’яні осипи, а на дні лежать валуни. На схилах ростуть субальпійські трави, гірська сосна жереп і яловець. Живиться озеро за рахунок атмосферних вод. Поверхневого стоку воно не має. Вода в ньому прісна, прозора, чиста, дуже незначної жорсткості.
На північному сході від г. Щурин-Гропа, в Рахівському районі, на висоті 1510 м н.р.м. в оточенні ялинового лісу, заростей гірської сосни лежить озеро Марічейка. Площа водної поверхні його понад 1 га, глибина не більше 0,8 м. Видовжена, неглибока улоговина озера густо заростає осокою.
На північно-західному схилі г. Брескул, у Рахівському районі, знаходиться озеро Брескул серед польодовикових уламків гірських порід на висоті 1750 м н. р. м. Довгаста улоговина має площу 0,1 га, довжина — 52 м, ширина — 20 м, глибина — 1 —1,2 м. Дно рівне, з валунами, вкритими темно-сірим намулом. Вода його прозора, з бурим відтінком, просочується через моренний вал. Живиться озеро дощовими і талими водами.
На Свидовці, між вершинами Тодяска і Котел, на південному сході великого кару, на висоті 1487 м н.р.м., розташоване озеро Апшинець. Водойма його обмежена невисоким моренним валом. Довжина — 260 м, ширина — 100 м, площа близько 1,2 га, найбільша глибина — 3,3 м. Дно рівне, мулке, біля берегів вкрите валунами. Живиться озеро в основному за рахунок потоку. Дзвінким струмком витікає звідси невеличка річка Апшинець — права притока Чорної Тиси. Вода в озері чиста, прозора.
Неподалік Апшинця знаходиться озеро Ворожеска. Воно має округлу форму, вода в ньому темно-блакитного кольору. Власне, це два озерця, роз’єднані моренним валом до 15 м завширшки. Верхнє озерце лежить на висоті 1460 м н. р. м. Його діаметр — 95 м, площа — 0,75 га, найбільша глибина — 4,5 м. Береги складені з валунів пісковика, дно похиле, замулене. З південно-західного боку впадає потік, що живить озерце. З північного боку витікає струмок в нижнє озерце, довжина якого 76 м, ширина — 28 м, площа близько 0,2 га, найбільша глибина — 1,9 м. З цього озерця бере початок потік Ворожеський. В обох озерцях вода чиста, прозора.
Між озерами Апшинець і Ворожеска, біля вершини Додяски, на висоті 1577 м н. р. м. у витоці річки Косівської знаходиться озеро Герешаска. Довжина його 125 м, ширина — 110 м, площа — 1,2 га, максимальна глибина — 1,2 м. Озеро обмежене широким моренним валом. Живиться за рахунок поверхневих та підземних вод. Вода прісна, чиста.
На південній частині хребта Свидовця, біля г. Близниці, розташований мальовничий Дорогобратський кар. На різних висотах його є невеликі озера. Називають їх Дорогобратськими. Живляться вони дощовими й талими водами. Найвище з них знаходиться на висоті 1600 м н. р. м. Довжина його 55 м, ширина — 21 м, площа — 0,1 га, глибина — 1,2 м. В прибережній смузі озеро заростає осокою. Зліва Дорогобратсько- го кару на висоті 1432 м н. р. м. розташоване Гропське озерце.
У бічному кратері колишнього вулкана Клобух, на північно-східному схилі гірського масиву Тупий, на висоті 500 м н. р. м. знаходиться екзотичне Липовецьке озеро. Площа його близько 0,18 га. Озеро дуже глибоке, живиться переважно підземними водами. Вода прісна, чиста, прозора. З озера витікає потік, що живить каскад ставків і впадає в річку Осаву — притоку Ріки.
В оточенні могутніх лісів на висоті 600 м н.р.м. на північ від села Синяк розташована чудова гідрологічна пам’ятка у вулканічному кратері — озеро Синє. Оточують його торф’яні болота з заростями очерету. Площа озера близько 2 га. Живить його потужне сірчане джерело, що виходить біля гори Бус. Вода чиста, прозора, з голубува-
тим відтінком, з запахом сірководню. З озера витікав потічок і впадав в річку Мате- кову — притоку Латориці.
У Перечинському районі біля села Ворочева, на північному схилі Анталовецької Поляни, між гірськими пасмами Світильником і Сухим Дальчиком в оточенні вікових лісів лежить глибока западина — озеро Ворочівське. Воно подвійне: складається з двох круглих водойм, розмежованих валом — 10—15 м. Діаметр кожної водойми — 50 м, а їхня сумарна площа становить близько 0,4 га. Озеро знаходиться на висоті 700 м над рівнем моря. Живиться в основному підземними водами. Вода кришталево прозора.
Штучні водойми. В системі заходів по підвищенню ефективності використання водних ресурсів важливе значення має регулювання стоку шляхом будівництва штучних водойм (водосховищ та ставків). В області налічується 11 водосховищ та 44 ставки. їх загальний об’єм становить 55,6 млн. м3, а площа дзеркала — 1,5 тис. га. Важливо використовувати їх в рекреаційних цілях (табл. 4.3.4)
Більшість водосховищ мають комплексне призначення: затримують стік з водозбірної площі, зменшують витрати води в магістральних каналах під час паводків на меліоративних системах, використовуються для зрошення полів, розведення риби, водоплаваючої птиці.
Основне призначення водосховища на ріці Тереблі поблизу села Вільшани — гідроенергетика. При водосховищах побудовано донні водовипуски або шахтні водоскиди для скидання зайвої (паводкової) води, а також для перепускання води через греблю.
Оцінка водоймищ для купання
Закарпаття є унікальним регіоном із потенціалом гідроенергетичних ресурсів малих і середніх рік у 6,5 млрд. кВт/год. на рік (1200-1500 МВт), що становить третину від загального потенціалу малих та середніх рік України. «Схемою раціонального використання і охорони водних ресурсів басейну ріки Тиса» передбачено будівництво на р. Тисі та її притоках 33 ТЕС потужністю від 2 до 28 МВт, спорудження каскаду
із 5-ти ГЕС на р. Тисі (між населеними пунктами Буштино Тячівського району та Вилок Виноградівського району).
На Закарпатті люди здавна навчились цінувати енергію води, використовуючи водяні млини, які збереглись у с.Великі Ком’яти Виноградівського району, с.Прибор- жавське, с. Осій Іршавського району, с. Нижній Бистрий Хустського району та приваблюють туристів.
Підземні води відіграють значну роль у водних ресурсах краю. Розподіл їх запасів нерівномірний. У північній та північно-східній частині басейну багаті водоносні горизонти відсутні. Дебіти джерел тут змінюються від 0,01 до 1 л/с, свердловин — від 0,1 до 1, школи до 3 л/с. У південно-західній та південній частинах басейну, приурочених до Закарпатського внутрішнього прогину, виділяються Чоп-Мукачівський і Солот- винський артезіанські басейни. Дебіти свердловин тут коливаються від 0,4 до 30 л/с.
До послуг відпочиваючих на Закарпатті використовуються такі басейни:
— м. Берегово (учбово-спортивна база «Закарпаття);
— с. Косонь (зона відпочинку «Шошто») Берегівського району;
— с. Вишка (пансіонат «Урочище») Великоберезнянського району;
— ур. Ставліш;
— м. Іршава;
— ур. Кам’янка (база відпочинку «Смерековий камінь»);
— с. Осій Іршавського району;
— с. Лавки (комплекс відпочинку «Карпатский мисливець») Мукачівського району;
— с. Лісарня (оздоровчий табір «Білочка») Мукачівського району;
— с. Карпати (санаторій «Карпати») Мукачівського району;
— с. Чинадієво (оздоровчий табір «Водограй») Мукачівського району;
— с. Лумшори (лікувально-оздоровчий комплекс «Полонина») Перечинського району;
— с. Поляна (санаторій «Сонячне Закарпаття») Свалявського району;
— с. Солочин (санаторій-профілакторій «Кришталеве джерело») Свалявського району;
— с. Яківське (комплекс відпочинку «Ялинка» ) Тячівського району.
На Закарпатті створено стаціонарний парк атракціонів у с. Пейтерфолво Виноградівського району, поки що єдиний такого масштабу в регіоні. Атракціони є і в м. Ужгороді, в Боздоському парку. Вважається, що взірцем аквапарку як культурно- рекреаційного і розважального осередку є критий аквацентр «Калдея» карликової гірської держави — курорту Андорра.
Громадськість області активно підтримує акції «Жива вода. Спільні дії», ініційовані Національним екологічним центром України (НЕЦУ) в рамках діяльності Всеукраїнської асоціації громадських природоохоронних організацій «Українська річкова мережа». Мета акцій — залучення широкої громадськості до практичних дій з охорони річок. Форми участі в акціях різноманітні — очищення берегів річок та інших водних об’єктів від сміття; упорядкування джерел, криниць; садіння дерев; визначення джерел забруднення заплав та негативних впливів на них; підготовка і проведення прес-конференцій, тематичних лекцій для населення, екологічних виставок, відеофільмів, конкурсів, круглих столів та зустрічей, видавнича діяльність тощо.
Кліматичні ресурси
Велике значення в рекреаційній оцінці території має клімат. Клімат, як і рельєф, екзотичність, пейзажне різноманіття місцевості, визначає різні аспекти рекреаційного використання території. Система показників, які враховуються в рекреаційному кадастрі, повинна відображати залежність стану людини від метеорологічних факторів. Одним з об’єктивних показників для оцінки впливу погоди на тепловий стан людини є рівень комфортності кліматичних умов.
Кліматичні умови — показник, який визначає загальну комфортність території для відпочинку та спорту. Основними характеристиками є температурний режим та режим зволоження, кількість опадів та їх розподіл за місяцями, вітровий режим, середня кількість сонячних днів на рік, а для зимових видів рекреаційної діяльності — товщина і тривалість снігового покриву.
На території Закарпаття в системі Гідрометеослужби України організовані постійні метеорологічні спостереження на 9 станціях, 40 гідрометеорологічних і 8 метеорологічних постах. На високогірній сніголавинній станції «Плай» (1330 м н.р.м.), розташованій на полонині поблизу Волівця, ведуться також спостереження за можливим сходом лавин. В м.Ужгороді працюють: авіаметеорологічна станція, де проводиться комплексний аналіз даних метеорологічних спостережень; аерологічна станція, яка здійснює висотне зондування атмосфери; екологічна хімічна лабораторія з двома стаціонарними постами спостережень за забрудненням атмосферного повітря.
Клімат Закарпаття є помірно-континентальним. Зазначимо, що клімат Закарпаття в Українських Карпатах є найсприятливіший за кількістю комфортних днів для активного відпочинку. Українські Карпати відносяться до атлантично-континентальної кліматичної зони, оскільки їх клімат визначається переважаючими західними атлантичними і трансформованими континентальними повітряними масами. Амплітуда температур трохи більша, ніж у Західній Європі — зима холодніша, а літо тепліше. Все збалансовують Карпати, які захищають місцевість від сухих холодних північно- східних вітрів, так, що на кліматі позначається також і вологе атлантичне повітря.
Навесні та восени посилюється вплив прохолодних циклонів із Атлантики та Середземномор’я. Вторгнення холоду з півночі зумовлює заморозки, які часто завдають шкоди, особливо ранньому овочівництву і садівництву. Влітку переважають потоки повітряних мас із південно-західного і західного напрямків. Найбільш тепла погода встановлюється, коли надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки. Осінь також тепла, тривала в часі (3—3,5 міс.), з плавнішим перепадом температур, ніж весна. Однак, можливі ранні заморозки, особливо в горах. Часті тумани.
Крім цього, узагальнюючим показником, який характеризує сприятливість кліматичних умов для рекреаційної діяльності, є оцінка контрастної зміни погоди, яка властива гірському клімату і залежить від висоти над рівнем моря, крутизни та орієнтації схилів, форм рельєфу і закритості горизонту. Цей показник включається в путівники і рекламні буклети. Тому, перш ніж розглянути, як змінюються протягом року в різних місцях області температура, опади і радіаційний режим, охарактеризуємо вітри.
Вітер за напрямком і силою різний не тільки в різних місцях області, але й протягом доби в кожному з них. У низинних районах переважають вітри: взимку — південно-східні; навесні — південно-східні й північно-східні; влітку — північно- західні та північно-східні; восени — південно-східні. Середньорічна швидкість вітру у різних місцях становить 1,2—2,4 м/с, тоді як максимальна швидкість зареєстрована в районі міст Хуст і Міжгір’я становить 40 м/с, а в м. Ужгород — 28 м/с. В Ужгороді сильні вітри (понад 15 м/с) частіші взимку і навесні. Вони віють з північного-сходу і несуть через гори холодні повітряні маси. На високогір’ї вітер зі швидкістю 40 м/с спостерігається майже щороку (наприклад, на г. Плай). Влітку сильні вітри (>15 м/с) короткочасні, супроводжуються зливами, грозами, градом. Іноді завдають значної матеріальної шкоди, наприклад, вітровали у гірських лісах, спричинені ураганними вітрами. Інколи влітку на Закарпатті спостерігаються сильні шквалисті вітри, урагани та мікросмерчі, які мають локальний характер.
Для області характерна гірсько-долинна циркуляція внаслідок випромінювання тепла й охолодження приземних шарів повітря. Гірсько-долинні вітри (особливо в долинах рік Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва) дмуть вдень у напрямку гір, а вночі — навпаки.
Наявний вертикальний температурний градієнт. Він становить в середньому близько 0,8 С на 100 м перепаду висот. Так, середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить мінус 7,8 С, тоді як у низині (м. Ужгород) тільки мінус 3,1 С, а влітку 11—14 Су високогір’ї і 20—21 С на низині. Прийнято виділяти в Карпатах шість вертикальних кліматичних зон: дуже теплу (сума активних температур >2600 С), теплу (2400—2600 С), помірну (1800—2400 С), прохолодну (1400—1800 С), помірно-холодну (1000—1400 С) і холодну (нижче 1000 С). Із них у Закарпатті спостерігаються тільки три перших.
Важливим показником тепла є сума активних температур, тобто сума середніх добових температур за період, коли вони перевищують +10 С. Зазначена сума для низинних районів становить в середньому 3200 °С (185 днів), передгірних — 2900 С, гірських — 2200 С (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (південні схили поблизу м. Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600 С. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття досить висока (9... 10 С), для порівняння у Ялті (12 м н. р. м) — плюс 12,5 С.
Найвища температура повітря (абсолютний максимум) становила у низинно-передгірній зоні — 41 С, у горах — 37 С, а найнижча (абсолютний мінімум) — 33 С у низині та — 36 Су горах. За межами Закарпаття, у Карпатах, зареєстровано абсолютний мінімум температури — 42 С.
Зима, тобто період, обмежений датами стійкого переходу (восени і навесні) середньодобової температури через 0 С у бік її зменшення, розпочинається у низинних районах у першій-другій декаді грудня, а закінчується в другій половині лютого. У горах зима наступає раніше — в третій декаді листопада і триває до початку березня. Тобто тривалість зими в низинних районах близько 2 місяців, тоді як в передгір’ї — З місяці, а в горах — 4—5 місяців. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами.
Весна в області починається у третій декаді лютого і закінчується у другій декаді травня і триває близько 80 днів. У горах, з підняттям на кожні 100 м висоти, початок весни запізнюється на 2 дні, а кінець — на 8 днів, тобто весна у високогір’ї значно триваліша (до 180 днів). Температурний режим у цей сезон нестійкий: теплі дощові дні чергуються сніжними, морозними, ясні сонячні дні — похмурими, дощовими. Заморозки у повітрі закінчуються у другій декаді квітня у низинно-передгірних районах, у першій декаді травня в гірських.
Літо (перехід середньодобової температури через +15 Су бік її підвищення) в ни- зинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). В горах на висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60—70 діб, а вище 1000 м — літо короткотривале.
Осінь у Закарпатті триває в середньому 80-100 днів (з другої половини вересня до першої-другої декади грудня у низинній зоні і з кінця серпня до кінця листопада у горах). Перша половина її — переважно тепла та суха, а у другій — збільшується кількість днів з дощами і туманами. Осінні заморозки наступають в горах у кінці вересня, а в низовині — у другій половині жовтня, іноді й раніше.
Опади розподіляються дуже нерівномірно як по території області, так і протягом року. Максимум опадів припадає на тепліші літні місяці, інколи на осінні. З ростом висоти місцевості кількість опадів зростає. Так, в Ужгороді, наприклад, в середньому за рік випадає 805 мм, в Хусті — 1095 мм, а в Руській Мокрій — 1499 мм. Середньорічні опади в низинній зоні становлять 600—800 мм, а в горах — 1000—1500 мм. Бувають роки високої водності, коли за рік випадає 1600—2400 мм при середній багаторічній нормі 1000—1200 мм. У такі роки частішають паводки, які є характерними для гірських Карпат навіть в роки з опадами в межах норми, але при збігові несприятливих кліматичних умов. Прикладами катастрофічних паводків, які завдали більшої шкоди, ніж численні попередні, є два останні: у листопаді 1998 р. і у березні 2001 р. Фахівці вважають причиною все частіших і руйнівніших паводків не тільки несприятливі гідрометеорологічні умови і глобальні чинники, але й суттєве порушення транспіраційних функцій гірських лісів через недоліки у веденні лісового господарства, особливо у другій половині XX ст.
Сніговий покрив у низинних районах рідко буває стійким. Він встановлюється на початку грудня, а в горах — на місяць раніше і лежить майже п’ять місяців (Плай, 1330 м н.р.м). У багатосніжні зими товщина снігового покриву може досягати 150—200 см в горах і 70—80 см у низинних районах. В горах можливі снігові лавини після інтенсивних снігопадів і хуртовин, а також під час відлиг. Найбільш сприятливими територіями для зимових видів відпочинку є гірські райони області, де тривалість залягання снігу складає 5—6 місяців, а його товщина — 10—35 см. Це дає змогу сформувати ряд центрів зимових видів відпочинку і спорту.
Радіаційний режим характеризується тривалістю сонячного сяйва, тобто часу, протягом якого сонячні промені безперешкодно проникають на дану територію земної поверхні. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона — на 30% менше. Хмарність, прозорість атмосфери, орієнтація території впливають на радіаційний режим. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в
Закарпатті в межах 3110—4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї в грудні — 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні — у липні — 633 МДж/м2 за місяць.
За показниками кількості сонячних днів (біля 2000 год. у рік на рівнині і низь- когірській частині та 1600 год. — в середньогірській) Закарпатська область поступається тільки південним областям України. Сприятливі кліматичні умови дозволяють забезпечити відпочинок цілий рік, оскільки кліматичні умови для повноцінного відпочинку зберігаються тут протягом 10—11 місяців у рік, а несприятливі спостерігаються частково у квітні та в кінці жовтня і на початку листопада.
Лісові ресурси
Світова наука довела, що Карпатські ліси були впродовж тисяч років продуцентом кисню, чистого повітря, збільшення вологості повітря для створення запасів прісної води, не лише для Закарпаття, але й для всього Тисо-Дунайського басейну Угорщини і Східної та середньої Словаччини.
Закарпатська область як одна з найбільш лісистих областей України є володарем потужного рекреаційного комплексу. Критерієм оцінки лісових ресурсів є лісистість території (яка оцінюється за 20 бальною шкалою). За площею лісового фонду Закарпаття входить до першої п’ятірки серед областей України, а за запасами деревини і лісистістю область посідає перше місце. На душу населення в області припадає 0,55 га лісів, тоді як для України в цілому цей показник складає 0,17 га. Найбільші площі лісу розташовані у Рахівському, Тячівському, Свалявському, Великоберезнянсь- кому, Хустському районах. Більше половини запасів — це цінні породи деревини.
У Лісовому кодексі (ст. 39) за екологічним і соціально-економічним значенням виділяється категорія рекреаційно-оздоровчих лісів, які виконують, окрім рекреаційних, оздоровчих ще й санітарні та гігієнічні функції. А в ст. 37 (ч. 7) зазначеного документа йдеться про використання корисних властивостей лісів для культурно-оз- доровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства.
Саме лісовим ресурсам належить важлива роль у підтриманні гідрологічного режиму річок, запобігаючи розвитку ерозійних процесів грунтів, у регулюванні кисневого балансу в атмосфері та інше. Тому поруч із заходами, спрямованими на підвищення їх продуктивності, основною метою лісівництва повинно бути збереження біологічної стійкості біоценозів і, перш за все, посилення їх водоохоронно-захисних функцій. Ліси відіграють важливу поле- і ґрунтозахисну, водорегулюючу та іншу природоохоронну роль і сприяють підвищенню врожайності на прилеглих сільськогосподарських угіддях.
Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси в захисті ґрунтів від шкідливих ерозійних процесів, особливо в гірських умовах, виконують значну ґрунтозахисну, кліматоутворюючу й кліматорегулюючу роль та різноманітні санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Особливо багаті ліси Закарпаття на такі цінні харчові продукти, як їстівні плоди деревних і чагарникових порід, різноманітні високі вітамінні ягоди, гриби, березовий та кленовий соки, лікарська сировина, інший видовий склад рослинного й тваринного світу.
Ліси Українських Карпат характеризуються високою продуктивністю. Середньорічне нагромадження біомаси лише стовбурової деревини і гілок, без врахування органічної маси кореневих систем, підросту, підліска і трав’яного покриву, становить для окремих деревних порід 5,8—8,2 м3/га. Лісові насадження Карпат щороку поглинають 12,8 млн. т вуглекислого газу і виділяють 9,8 млн. т кисню. В середньому 1 га лісу поглинає за рік 8 т вуглекислого газу і виділяє 6,1 т кисню. Гектар букового лісу здатний затримати понад 65 т пилу за рік, дубового — 55, ялинового — 32 т. Значна частина шкідливих мікробів також гине від фітонцидів, що їх виділяють дерева й чагарники (табл. 4.3.5)
Фітонцидність окремих порід дерев та кущів
За ботаніко-географічною характеристикою рослинного покриву, що описав І. Удра, гірська і передгірна території Закарпаття належать до Східно-Карпатської біографічної підпровінції, а Закарпатська низовина — до Центральноєвропейської флористичної провінції. Сучасний рослинний покрив дикої природи Закарпаття, як і Карпат в цілому, розпочав формуватися близько 12 тис. років тому (після останнього зледеніння гірських хребтів). Висотна зональність сприяла утворенню багатого видового складу флори, яка є надзвичайно цікавою, особливо в гірській зоні, де зустрічаються рослини, які характерні тільки для альпійських висот та арктичних широт.
Ліси області мають ознаки дендраріїв, включають величезне різноманіття лісоут- ворюючих порід, у т.ч. екзотів, що сприяє туристичній ініціативі та активізації інтересу. Закарпатська область займає перше місце серед областей Карпатського регіону за площею зелених зон, які виділені біля 12 міст і займають 47,6 тис. га.
Наявність лісів та лісовкритих площ, які придатні для відпочинку, на території відповідних рекреаційних зон збільшує загальну бальну оцінку на 5 балів. Найбільшу кількість балів має Рахівська рекреаційна зона — 20 балів (лісистість території 78,1%), придатними та перспективними для розвитку туризму є також: Свалявська, Великоберезнянська, Тячівська, Перечинська, Міжгірська та Воловецька рекреаційні зони (табл. 4.3.6). Найменшу кількість балів за даним критерієм має Берегівська рекреаційна зона — 3,6 балів (лісистість території — 14,2%). Значна
нерівномірність розміщення лісів спостерігається і в межах одного й того ж району. Як правило, менше їх у передгірній частині і більше — на малодоступних високогірний ділянках з крутими й складними схилами різних експозицій.
Бальна оцінка лісів рекреаційних зон Закарпатської області
Лісові землі в області займають майже 53%, а ліси — близько половини всієї території Закарпаття. Це закономірно й цілком виправдано, бо ліси розміщені переважно в горах, на крутосхилах. Тільки близько 17 % їх знаходиться на рівнинах та пологих, крутизною до 15 , схилах. Важливо відзначити, що в області й при такій лісистості середній річний змив ґрунту становить 0,5 см. Понад 4,5 млн. т дрібнозему та поживних речовин щорічно виноситься ріками за межі області.
При оцінці лісів для потреб рекреації основними показниками є породний склад лісонасаджень, їх вікова структура, естетична привабливість (табл. 4.3.7). На Закарпатті проростають 70 видів деревних і 110 видів кущових порід. Ліси Закарпаття складаються з порід, поширених у всій центральній Європі. Бук трапляється найчастіше — 59%. Смерека і ялиця разом становлять — 32%, причому частка смереки деякою мірою зумовлена господарюванням. Дуби складають 7,5%. Далі йдуть ясен, явір, в’яз гірський і декілька рідкісніших порід.
Вікова структура лісів Закарпаття характеризується такими даними: спілі насадження займають 14,2%, молодняки і середньовікові близько 73,0%. В структурі дубових деревостанів на частку спілих припадає тільки 2,5%, що пояснюється інтенсивною експлуатацією лісів в минулому.
Як зазначає С. М. Стойко, Українські Карпати були завжди цікавим об’єктом для вивчення структури і екології угруповань, які природно сформувались у різних типах рослинності, для розкриття закономірностей, пов’язаних із становленням висотно- зональних рослинних поясів, для з’ясування взаємовідносин між різними елементами гірської природи [203, с. 17]
За висотною диференціацією М. А. Голубець виділяє п’ять поясів рослинності:
1. Пояс передгірних широколистих лісів займає смугу на висоті 450—500 м н. р. м. у передгір’ї та на південних схилах Вигорлат-Гутинського хребта з теплими кліматичними умовами та відносно якісними ґрунтами. Рослинний покрив утворюють переважно ліси дуба звичайного та скельного, змішані дубово-грабові, ялицево-дубові, буково-дубові. У лісах цього поясу поширені також трав’яний покрив та чагарники. Останні включають ліщину звичайну, крушину ломку, бузину чорну, кизил справжній тощо.
2. Нижньогірський пояс букових, ялицево-букових лісів займає смугу у межах 450—1100 м н.р.м. У цьому поясі клімат більш прохолодний, помірний. Тут зустрічаються й інші цінні широколистяні породи явора, клена гостролистого, ясена, в’яза гірського. Ліси характеризуються високою повнотою деревостанів. У стиглому лісі бучини досягають висоти до 40—45 м, діаметр стовбура до 120 см, запас деревини — 600—800 м/га. Доживає бук до 300—500 років. Після рубок букових лісів деякі площі
в області засаджено монокультурою смереки. Це визнано помилковим і прийнято стратегію лісовідновлення корінних деревостанів.
3. Верхньогірський пояс смерекових і мішаних буково-смерекових, ялицево-бу- ково-смерекових і буково-ялицево-смерекових лісів розташований на висоті до 1300—1450 м н.р.м., у помірно холодній і дуже вологій зоні Карпат (зокрема, Чорногори, Мармороські гори, Горгани). Змішані ліси з наявністю бука починаються від 700 м і не піднімаються вище 1200 м, де домінують високопродуктивні природні смерекові ліси. Запас деревини у ялицевих лісах може досягати 1000—1100 м3/га. За біологічними властивостями смерека утворює найбільш густі насадження, в яких практично відсутній трав’яний покрив.
4. Субальпійський пояс з корінною чагарниковою рослинністю починається з висот 1200—1300 м н.р.м. на Полонинському хребті, із 1450—1650 м н. р. м. на Чор- ногірському та Мармороському хребтах і простягається до висот 1800 м н.р.м. Чагарники сформовані заростями із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівця сибірського, рододендрона східно-карпатського.
У трав’янистому субальпійському покриві переважають чорниця, брусниця, зелені мохи та луки, в яких наявні рідкісні та зникаючі види рослин: жовтець карпатський, королиця круглолиста, борщівник тощо.
5. Альпійський пояс до висоти 2061 м н. р. м. займає в Закарпатті незначні площі вершин найвищих гір Говерла, Туркул, Петрос. Своєрідна рослинність тут представлена чагарниками рододендрона, чорниці та верби трав’янистої, списовидної та сітчастої, а також поширені лишайники і луки із вівсяниці лежачої, лохини, ситника трироздільного, осоки вічнозеленої та зігнутої тощо. Окремо слід згадати про специфічну рослинність на площах гірських боліт Закарпаття, які мають різне походження в залежності від місцерозташування. Серед гірських боліт виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках (Чорногора, Свидовець), улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) та поверхові. Найбільш поширені у Карпатах улоговинні болота лісового поясу. У Закарпатті їх мало (наприклад, Глуха Млака у басейні р. Чорна, Андромеда у басейні р. Чорна Тиса). Лише на Закарпатті відмічено мезотрофні та оліготрофні болота (Глуханя, Мочари, Синє озеро). Якщо більшість гірських боліт мають малопотужні або зовсім відсутні поклади торфу, то болото Глуханя має шар торфу товщиною 6 м [44, с. 230].
Різноманітність породного складу лісів Закарпаття, наявність аборигенних та інтродукованих порід (сосна Веймутова, сосна чорна, сосна Банкса, акація біла, дуб червоний, каштан їстівний, гледичія та інші) позитивно впливають на розвиток рекреації в регіоні. Високими естетичними властивостями відзначаються грабово-дубові ліси. Корінні деревостани двох-, триярусні. Перший ярус утворює дуб звичайний, до якого на Закарпатті домішуються ясен звичайний та берест, другий ярус — граб звичайний, липа серцелиста, клени — гостролистий та польовий, явір, черешня, береза звисла, осика, верба козяча. Подекуди у другому ярусі трапляється яблуня лісова, груша звичайна, береза пухнаста і темна, берека, горобина звичайна, липа широколиста, черемха звичайна. Багатий у цих лісах і видовий склад підліска. Найчастіше зустрічаються ліщина звичайна, крушина ламка, свидина кров’яна, калина звичайна, бузина чорна, глід, різні види шипшини тощо. В окремих місцях зустрічається кали-
на цілолиста, бруслина бородавчаста, вовче лико звичайне, дрік красильний, клен татарський [188, с. 20].
Найбільш поширеними видами лісової рекреації в Карпатах є лікувальна, оздоровча, спортивно-туристична, утилітарна та пізнавальна, які пов’язані з формами організації відпочинку (табл. 4.3.8). Особливе значення має лікувальна рекреація, яка базується на використанні оздоровчих властивостей лісів у комплексі з мінеральними водами, грязями, ваннами та кліматотерапією. Не менш важливе значення має оздоровча рекреація, яка базується виключно на використанні цілющих властивостей лісів (відновлення працездатності людей, зняття фізичних і нервових навантажень). Провідне місце в Карпатах займає також спортивно-туристична рекреація, яка поєднує заняття спортом, туризмом, мисливством і рибальством. Найбільш масовою є утилітарна рекреація, яка поєднує аматорський збір грибів, дикоростучих ягід, горіхів, лікарських рослин і квітів з відпочинком у лісі. Цим видом рекреації охоплені практично всі ліси — від передгірних до високогірних районів. Досить поширеною формою є пізнавальна рекреація, яка націлена на духовний розвиток людини, збагачення її знань щодо живої і неживої природи, рослинного і тваринного світу. Вона здійснюється переважно шляхом організації екскурсій на лоно природи, до історичних та архітектурних пам’яток. Для пізнавальної рекреації в окремих лісових масивах створюються пізнавальні або навчальні стежки.
Форми організації відпочинку в лісі
Очевидно, до нашого часу збереглися не всі штольні, частина з них обвалилася і назавжди похована від людського ока. Але деякі з них непогано збереглися і доступні для відвідування. Спостереження проводилися в трьох найбільших штольнях. Для зручності кожній з штолень було дано свою назву, оскільки давні назви не відомо або їх і взагалі не існувало.
1. Штольня «Стаціонар» — це коридор довжиною 40 м, розділений на 2 частини, верхню та нижню, невеликим обвальним залом та вузьким субвертикальним лазом за ним. В кінці штольня сильно звужена, в обох частинах є слабкий водотік грунтових вод.
2. Штольня «Лабіринтова» має 2 входи; це лабіринт досить складної, як для штолень Глибокого, конфігурації, що замикається в кільце, загальною довжиною ходів біля 300 м, без очевидних водотоків.
3. Штольня «Затоплена». Вхід у цю штольню довгий час був засипаним, та його відкопано у 1988 р. Це довгий коридор з одним відгілком довжиною 250 м, по якому тече підземний струмок, місцями глибиною понад 1 м.
Водні ресурси
Закарпаття має значні гідрологічні ресурси, які представлені поверхневими, підземними водами, штучними водосховищами і ставками. Вони мають опосередкований вплив на формування типів туристичних підприємств і використовуються для створення гідрокомплексів, розведення цінних риб, а підземні мінеральні води для створення потужного рекреаційного господарства.
Закарпатська область належить до регіонів найбільш забезпечених водними джерелами. Тут є великі запаси поверхневих і підземних вод. Закарпатська область володіє найщільнішою мережею річок (1,7 км/км2). Основну частину водних ресурсів Закарпаття становить річковий стік. Формується він за рахунок водних джерел та дощів, танення снігу і становить 576 тис. м3/км2 на рік, а по Україні в середньому — 88,5 тис. м3/км2.
Ріки області належать до басейну Дунаю і серед них найбільші — Тиса і Латориця, де склались ідеальні умови для розвитку водного туризму (гірський рафтинт, кайякінгтощо). Загалом на території області серед смарагдових лісових шат протікає 9429 рік і потоків, у т. ч. 147 річок довжиною понад 10 км.
Свій початок Тиса бере на півночі від Рахова злиттям Білої і Чорної Тиси. Біла Тиса витікає з джерела на схилах Чорногори, Чорна — біля г. Околи на висоті 1160 м і протікає південно-східною частиною Карпат, між Горганами і Чорногорою. До Великого Бичкова Тиса пробиває собі шлях через Марамороські гори. Схили долин тут круті й високі. Місцями вони «падають» прямовисно у воду і зовсім неприступні. Потім річка тече вздовж гір, долина розширюється, досягаючи 8 км. Нижче м. Хуста Тиса знов проривається крізь гори (Вулканічний хребет), тут вона звужується до 1,3 км, біля Виноградова виходить на Закарпатську рівнину, а поблизу Чопа стає спокійною рівнинною рікою. У межах Закарпаття протяжність Тиси — 262 км, що становить близько четвертої частини всієї довжини, а площа басейну — 12,76 тис. км2. [102, с. 31]. Найбільша частина басейну знаходиться в межах Румунії — 45,3. Розподіл водних ресурсів не пропорціональний площі водозборів: основний стік басейну формується на території Румунії — 55 % і на території Закарпатської області — 30,6 %.
Найбільші притоки Тиси - це ріки Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця і Уж (табл. 4.3.1). Дві останні впадають у р.Бодрог на території Словаччини, яка в подальшому впадає в р. Тиса. Водозбори притоків Тиси в основному розташовані на південних етилах і передгір’ях Східних Карпат. Тільки в своїй нижній течії деякі з них течуть по Притисянській низовині, яка займає близько 20 % території області.
Річки Закарпатської області
| № п/п | Ріка | Куди впадає | Права (ліва) притока | Довжина, км. | Площа басейну, км2 |
| 1. | Тиса | Дунай | л | 1966 | 153000 |
| 2. | Латориця | Бодрог | л | 191 | 4900 |
| 3. | Уж | Лаборець | л | 133 | 2750 |
| 4. | Боржава | Тиса | п | 106 | 1360 |
| 5. | Ріка | Тиса | п | 92 | 1240 |
| 6. | Теребля | Тиса | п | 91 | 750 |
| 7. | Коропець | Чорна Вода | п | 68 | 673 |
| 8. | Тересва | Тиса | п | 56 | 1225 |
| Назва річки | Куди впадає | довжина, км | площа водозбору, км2 | ||
| загальна | в межах області | загальна | в межах області | ||
| Тиса | Дунай | 966 | 223 | 156400 | 12760 |
| Чорна Тиса | Тиса | 53 | 53 | 563 | 563 |
| Біла Тиса | — | 35 | 35 | 485 | 485 |
| Косівська | — | 43 | 43 | 157 | 157 |
| Шопурка | — | 41 | 41 | 286 | 286 |
| Тересва | — | 91 | 91 | 1220 | 1220 |
| Теребля | _ | 97 | 97 | 755 | 755 |
| Ріка | — | 94 | 94 | 1145 | 1145 |
| Боржава | — | 112 | 112 | 1450 | 1450 |
| Латориця | Бодрог-Тиса | 203 | 156 | 7860 | 4418 |
| Уж | Лаборець-Ла- ториця | 133 | 113 | 2750 | 1582 |
Також в м. Ужгороді створено автоматизовану інформаційно-вимірювальну систему для прогнозу паводків і управління водними ресурсами в басейні р.Тиса на території Закарпатської області. Це дасть можливість розширити зону спостереження, збір і обробку інформації з районів інтенсивного формування стоку, попередження про формування і проходження паводків та вжиття заходів щодо захисту територій від затоплення.
Нерівномірний розподіл річкового стоку, значне коливання його по роках і сезонах — це особливості, які при високій забезпеченості водними ресурсами зумовлюють необхідність регулювання стоку шляхом будівництва штучних водойм та використання підземних вод.
Суть методики оцінки водних ресурсів, запропонована М. В. Копачем, полягає в тому, що оцінка внутрішніх водоймищ та гідросітки проводиться за їх густотою на 1 км2 та їх величиною. Найкращі умови для відпочинку мають великі та середні ріки та водойми, в той час, як малі володіють обмеженими можливостями для використання [103, с. 88—89].
Оскільки статистика обраховує загальну площу рекреаційних районів та наявність внутрішніх водойм в тис. га., то доцільніше було б визначити наявність внутрішніх вод в середньому на 1 га. Рекреаційна зона, в якій буде найвищий середній показник, отримає 20 балів. За забезпеченістю рекреаційних зон водними ресурсами лідером є Виноградівська зона, за нею слідують Берегівська, Мукачівська та Хустська рекреаційні зони. Найменш забезпеченими водними ресурсами виявилися Свалявська, Міжгірська, Воловецька, Рахівська та Перечинська рекреаційні зони. Як видно, результати оцінки рекреаційних зон за цими методами дещо відрізняються один від одного. Тому в підсумкову таблицю будуть занесені середньозважені значення, вирахувані за цими двома критеріями (табл. 4.3.3).
Бальна оцінка водних ресурсів рекреаційних зон Закарпатської області
| Рекреаційні зони | Загальна площа земель, тис. га | Внутрішні води, тис. га | Наявність водних ресурсів в середньому на 1 га (%) | Сумарна бальна оцінка |
| Ужгородська | 86976 | 1598 | 1,84 | 9,3 |
| Мукачівська | 99821 | 2658 | 2,66 | 13,4 |
| Великоберез- нянська | 80992 | 690 | 0,85 | 4,3 |
| Перечинська | 63127 | 432 | 0,68 | 3,4 |
| Міжгірська | 116551 | 555 | 0,48 | 2,4 |
| Воловецька | 54390 | 331 | 0,61 | 3,1 |
| Свалявська | 67301 | 435 | 0,65 | 3,3 |
| Іршавська | 94447 | 1102 | 1,17 | 5,9 |
| Берегівська | 65426 | 2094 | 3,20 | 16,2 |
| Хустська | 99662 | 2291 | 2,3 | 11,6 |
| Виноградівська | 69677 | 2758 | 3,96 | 20,0 |
| Тячівська | 181754 | 1936 | 1,06 | 5,4 |
| Рахівська | 189210 | 1224 | 0,64 | 3,2 |
Водоспад Воєводин знаходиться на однойменній річці у 12 км від с. Тур’я Поляна Перечинського району. Ріка Воєводин бере свій початок на Полонині Руній (1497 м),
тече глибокою ущелиною і впадає у р. Шипіт. Очевидно, цей водоспад утворився внаслідок землетрусу, під час якого в гірській породі поперек вузької глибокої долини виникла тріщина, і вода з 9-метрової висоти двома потоками спадає у невелике озерце.
Водоспад Скакало утворений гірським потоком р. Синявки (права притока р. Ірша- ви басейну Тиси). Знаходиться в урочищі Нижнє Грабовище, неподалік від селища Чинадієва. Вода спадає кількома струменями по кам’яних брилах з 6-метрової висоти.
Нірешський водоспад знаходиться на р. Ніреш, притоці Тиси, яка бере початок на схилі вулканічної гори Товстий Верх (814 м) в околицях м. Хуста. Водоспад поділений на 2 потоки, між якими виступає андезитова скеля. В ній вода вимила п’ять заглиблень, які місцеве населення називає «горшками».
Водоспади Соловей і Партизан розташовані у верхів’ях ріки Туриці біля села Лум- шори Перечинського району.
Найвищий водоспад на Закарпатті — Трофанець, утворений гірським потоком, який збігає з крутих схилів г. Близниця (1881 м) і є правою притокою р. Чорної Тиси. Водоспад добре видно з шосейної дороги між с. Кваси та смт. Ясіня.
В області побудовано безліч штучних ставків і водоймищ. Найбільшим з них є Вільшанське водосховище на річці Тереблі. При повному заповненні воно має площу близько 20 км2, а об’єм води складає більше 25 млн. м3. Водоймище створене для потреб Теребле-Ріцької ГЕС.
Озера. На території Закарпаття налічується 32 озера (Г. І. Швець, 1969 p.). Водні ресурси їх не відіграють суттєвої ролі в народному господарстві області. Але всі вони знані своєю красою і тому використовуються для відпочинку й туризму. Найбільше озер у високогір’ї, вони льодовикового походження. Наприклад, Бребенескул, Гу- тин-Томнатицьке, Апшинець. Багато карстових озер. Утворились вони внаслідок вилуговування підземними водами пластів кухонної солі, вапняків, доломітів, гіпсів. Привертають увагу вулканічні озера — Ворочівське, Синє, Липовецьке, які сформувались в кратерах колишніх вулканів. Зустрічаються й так звані завальні озера, що утворились внаслідок гірських обвалів, зсувів у долинах гірських потоків. Ще одна «родзинка Закарпаття» — солені озера. Вони є в Тячівському районі (села Теребля, Нересниця та смт. Солотвино). Найвідоміше із них — озеро Кунігунда (смт. Солотвино). Цілющі властивості ропи та лікувальних грязей озера приваблюють сюди в літній період тисячі туристів щодня.
Радість відпочинку на воді дарують також озера: в санаторії «Сонячне Закарпаття», Дийдівське, Шаянські, в с. Теребля (зона відпочинку «Едем»).
Для рибалки використовуються ставки та озера поблизу:
— с. Великі Береги (рекреаційно-туристичний комплекс «Береги-то») Берегівського району;
— ур. Собатино, с. Дунковиця, с. Заболотне, с. Залуж, с. Горбок — Іршавського району;
— с. Верховина Бистра (зона відпочинку «Берештаново») Великоберезнянського району;
— с. Тур’я Пасіка (спортивно-оздоровчий комплекс «Воєводино») Перечинського району;
— с. Порошково, с. Ворочево Перечинського району;
— с. Шаян Хустського району;
— м. Чоп Ужгородського району.
Найбільш відомим в Закарпатті є Синевирське озеро. Як тільки не називають його в народі: і синім оком, і карпатською Ріцею, і гірським чудом! Знаходиться озеро в кількох кілометрах від с. Синевир Міжгірського району на висоті 989 м н. р. м. За площею — це найбільше озеро Закарпаття (7 га), переважні глибини — 16—17 м, найбільша — 24 м. Синевир — озеро завального типу. Багатовікові вивітрювання викликали обвал скель, які загатили долину гірського потоку і утворили це чудове озеро. Живлять його кілька гірських потоків, а витікає з озера струмок, що проклав собі дорогу в ріку Тереблю. Озеро майже не заростає. В ньому водяться лососеві, зокрема форель. Тут люблять відпочивати численні туристські групи, організовуються екскурсії.
Поблизу м. Рахова в районі головного хребта Чорногори на висоті 1628 м в урочищі Озерний знаходиться озеро Верхнє. Схили западини, в якій воно лежить, вкриті густими заростями соснових чагарників криволісся. Завдовжки озеро — 105 м, завширшки — 23 м, максимальна глибина — 3 м, а площа водного дзеркала становить 0,24 га. Дно озера вкрите галькою конгломератів і пісковиків, у центрі — світло-сірий намул. Вода прісна, кришталево чиста, має сталу температуру. В цьому ж урочищі на висоті 1515м над рівнем моря розміщено ще одне озеро — Нижнє, завдовжки — 70 м, завширшки — 29 м. Площа його — близько 0,2 га, максимальна глибина — 2 м. Озеро проточне.
В карі, між хребтами Чорногори та Гутин-Томнатик, на висоті 1801 м знаходиться озеро Бребенескул. Воно вражає темною блакиттю своїх вод у центральній частині і зеленими відблисками у побережжі. Завдовжки воно понад 134 м, завширшки — 44 м, площа поверхні — 0,4 га, максимальна глибина — 2,8 м. Береги з кам’яних осипів заввишки до 4 м. Вода чиста, прозора, прісна, не жорстка.
На південному карі Гутин-Томнатика, на висоті 1763 м н. р. м., є маленьке Гутин- Томнатицьке озерце. Довжина його становить 67 м, найширша частина — 24 м, площа близько 0,12 га, у глибину до 0,8 м. Вода чиста, прозора.
Невеликий потічок Гутинський у басейні Чорної Тиси бере свій початок з озерця Гутинського на висоті 1640 м н.р.м.. Живиться водойма підземними та атмосферними водами. Дно озера засипане продуктами руйнування. Вода кришталево чиста. У цьому ж районі, на схилі г. Туркул, знаходиться озеро Несамовите. Воно лежить у великому карі під крутим скелястим схилом на висоті 1750 м н.р.м.. Довжина — 88 м, ширина — 45 м, площа — 0,3 га, глибина — 1—1,5 м. З півночі озеро обмежене низьким моренним валом, що поступово знижується до рівня води. З півдня берег складають кам’яні осипи, а на дні лежать валуни. На схилах ростуть субальпійські трави, гірська сосна жереп і яловець. Живиться озеро за рахунок атмосферних вод. Поверхневого стоку воно не має. Вода в ньому прісна, прозора, чиста, дуже незначної жорсткості.
На північному сході від г. Щурин-Гропа, в Рахівському районі, на висоті 1510 м н.р.м. в оточенні ялинового лісу, заростей гірської сосни лежить озеро Марічейка. Площа водної поверхні його понад 1 га, глибина не більше 0,8 м. Видовжена, неглибока улоговина озера густо заростає осокою.
На північно-західному схилі г. Брескул, у Рахівському районі, знаходиться озеро Брескул серед польодовикових уламків гірських порід на висоті 1750 м н. р. м. Довгаста улоговина має площу 0,1 га, довжина — 52 м, ширина — 20 м, глибина — 1 —1,2 м. Дно рівне, з валунами, вкритими темно-сірим намулом. Вода його прозора, з бурим відтінком, просочується через моренний вал. Живиться озеро дощовими і талими водами.
На Свидовці, між вершинами Тодяска і Котел, на південному сході великого кару, на висоті 1487 м н.р.м., розташоване озеро Апшинець. Водойма його обмежена невисоким моренним валом. Довжина — 260 м, ширина — 100 м, площа близько 1,2 га, найбільша глибина — 3,3 м. Дно рівне, мулке, біля берегів вкрите валунами. Живиться озеро в основному за рахунок потоку. Дзвінким струмком витікає звідси невеличка річка Апшинець — права притока Чорної Тиси. Вода в озері чиста, прозора.
Неподалік Апшинця знаходиться озеро Ворожеска. Воно має округлу форму, вода в ньому темно-блакитного кольору. Власне, це два озерця, роз’єднані моренним валом до 15 м завширшки. Верхнє озерце лежить на висоті 1460 м н. р. м. Його діаметр — 95 м, площа — 0,75 га, найбільша глибина — 4,5 м. Береги складені з валунів пісковика, дно похиле, замулене. З південно-західного боку впадає потік, що живить озерце. З північного боку витікає струмок в нижнє озерце, довжина якого 76 м, ширина — 28 м, площа близько 0,2 га, найбільша глибина — 1,9 м. З цього озерця бере початок потік Ворожеський. В обох озерцях вода чиста, прозора.
Між озерами Апшинець і Ворожеска, біля вершини Додяски, на висоті 1577 м н. р. м. у витоці річки Косівської знаходиться озеро Герешаска. Довжина його 125 м, ширина — 110 м, площа — 1,2 га, максимальна глибина — 1,2 м. Озеро обмежене широким моренним валом. Живиться за рахунок поверхневих та підземних вод. Вода прісна, чиста.
На південній частині хребта Свидовця, біля г. Близниці, розташований мальовничий Дорогобратський кар. На різних висотах його є невеликі озера. Називають їх Дорогобратськими. Живляться вони дощовими й талими водами. Найвище з них знаходиться на висоті 1600 м н. р. м. Довжина його 55 м, ширина — 21 м, площа — 0,1 га, глибина — 1,2 м. В прибережній смузі озеро заростає осокою. Зліва Дорогобратсько- го кару на висоті 1432 м н. р. м. розташоване Гропське озерце.
У бічному кратері колишнього вулкана Клобух, на північно-східному схилі гірського масиву Тупий, на висоті 500 м н. р. м. знаходиться екзотичне Липовецьке озеро. Площа його близько 0,18 га. Озеро дуже глибоке, живиться переважно підземними водами. Вода прісна, чиста, прозора. З озера витікає потік, що живить каскад ставків і впадає в річку Осаву — притоку Ріки.
В оточенні могутніх лісів на висоті 600 м н.р.м. на північ від села Синяк розташована чудова гідрологічна пам’ятка у вулканічному кратері — озеро Синє. Оточують його торф’яні болота з заростями очерету. Площа озера близько 2 га. Живить його потужне сірчане джерело, що виходить біля гори Бус. Вода чиста, прозора, з голубува-
тим відтінком, з запахом сірководню. З озера витікав потічок і впадав в річку Мате- кову — притоку Латориці.
У Перечинському районі біля села Ворочева, на північному схилі Анталовецької Поляни, між гірськими пасмами Світильником і Сухим Дальчиком в оточенні вікових лісів лежить глибока западина — озеро Ворочівське. Воно подвійне: складається з двох круглих водойм, розмежованих валом — 10—15 м. Діаметр кожної водойми — 50 м, а їхня сумарна площа становить близько 0,4 га. Озеро знаходиться на висоті 700 м над рівнем моря. Живиться в основному підземними водами. Вода кришталево прозора.
Штучні водойми. В системі заходів по підвищенню ефективності використання водних ресурсів важливе значення має регулювання стоку шляхом будівництва штучних водойм (водосховищ та ставків). В області налічується 11 водосховищ та 44 ставки. їх загальний об’єм становить 55,6 млн. м3, а площа дзеркала — 1,5 тис. га. Важливо використовувати їх в рекреаційних цілях (табл. 4.3.4)
Більшість водосховищ мають комплексне призначення: затримують стік з водозбірної площі, зменшують витрати води в магістральних каналах під час паводків на меліоративних системах, використовуються для зрошення полів, розведення риби, водоплаваючої птиці.
Основне призначення водосховища на ріці Тереблі поблизу села Вільшани — гідроенергетика. При водосховищах побудовано донні водовипуски або шахтні водоскиди для скидання зайвої (паводкової) води, а також для перепускання води через греблю.
Оцінка водоймищ для купання
| Ширина мілководної зони, м | Літологія дна мілини | t° води 18-22 °С | Швидкість течії, м/сек. | Площа водної прибережної рослинності, % | |||||
| характерис тика | бал | характерис тика | бал | характерис тика | бал | характерис тика | бал | характерис тика | бал |
| 5-10 | 5 | піщаний | 5 | більше 80 | 5 | 0 | 5 | 0 | 5 |
| 10-20 | 4 | дрібно- гравійний | 4 | 60-80 | 4 | 0-1 | 4 | 0-10 | 4 |
| 20-40 | 3 | валунний | 3 | 50-60 | 3 | 1-2 | 3 | 10-50 | 3 |
| 40-100 | 2 | глинистий | 2 | 30-50 | 2 | 2-3 | 2 | 50-80 | 2 |
| більше 100 | 1 | муловий | 1 | меньшеЗО | 1 | більше 3 | 1 | більше 80 | 1 |
із 5-ти ГЕС на р. Тисі (між населеними пунктами Буштино Тячівського району та Вилок Виноградівського району).
На Закарпатті люди здавна навчились цінувати енергію води, використовуючи водяні млини, які збереглись у с.Великі Ком’яти Виноградівського району, с.Прибор- жавське, с. Осій Іршавського району, с. Нижній Бистрий Хустського району та приваблюють туристів.
Підземні води відіграють значну роль у водних ресурсах краю. Розподіл їх запасів нерівномірний. У північній та північно-східній частині басейну багаті водоносні горизонти відсутні. Дебіти джерел тут змінюються від 0,01 до 1 л/с, свердловин — від 0,1 до 1, школи до 3 л/с. У південно-західній та південній частинах басейну, приурочених до Закарпатського внутрішнього прогину, виділяються Чоп-Мукачівський і Солот- винський артезіанські басейни. Дебіти свердловин тут коливаються від 0,4 до 30 л/с.
До послуг відпочиваючих на Закарпатті використовуються такі басейни:
— м. Берегово (учбово-спортивна база «Закарпаття);
— с. Косонь (зона відпочинку «Шошто») Берегівського району;
— с. Вишка (пансіонат «Урочище») Великоберезнянського району;
— ур. Ставліш;
— м. Іршава;
— ур. Кам’янка (база відпочинку «Смерековий камінь»);
— с. Осій Іршавського району;
— с. Лавки (комплекс відпочинку «Карпатский мисливець») Мукачівського району;
— с. Лісарня (оздоровчий табір «Білочка») Мукачівського району;
— с. Карпати (санаторій «Карпати») Мукачівського району;
— с. Чинадієво (оздоровчий табір «Водограй») Мукачівського району;
— с. Лумшори (лікувально-оздоровчий комплекс «Полонина») Перечинського району;
— с. Поляна (санаторій «Сонячне Закарпаття») Свалявського району;
— с. Солочин (санаторій-профілакторій «Кришталеве джерело») Свалявського району;
— с. Яківське (комплекс відпочинку «Ялинка» ) Тячівського району.
На Закарпатті створено стаціонарний парк атракціонів у с. Пейтерфолво Виноградівського району, поки що єдиний такого масштабу в регіоні. Атракціони є і в м. Ужгороді, в Боздоському парку. Вважається, що взірцем аквапарку як культурно- рекреаційного і розважального осередку є критий аквацентр «Калдея» карликової гірської держави — курорту Андорра.
Громадськість області активно підтримує акції «Жива вода. Спільні дії», ініційовані Національним екологічним центром України (НЕЦУ) в рамках діяльності Всеукраїнської асоціації громадських природоохоронних організацій «Українська річкова мережа». Мета акцій — залучення широкої громадськості до практичних дій з охорони річок. Форми участі в акціях різноманітні — очищення берегів річок та інших водних об’єктів від сміття; упорядкування джерел, криниць; садіння дерев; визначення джерел забруднення заплав та негативних впливів на них; підготовка і проведення прес-конференцій, тематичних лекцій для населення, екологічних виставок, відеофільмів, конкурсів, круглих столів та зустрічей, видавнича діяльність тощо.
Кліматичні ресурси
Велике значення в рекреаційній оцінці території має клімат. Клімат, як і рельєф, екзотичність, пейзажне різноманіття місцевості, визначає різні аспекти рекреаційного використання території. Система показників, які враховуються в рекреаційному кадастрі, повинна відображати залежність стану людини від метеорологічних факторів. Одним з об’єктивних показників для оцінки впливу погоди на тепловий стан людини є рівень комфортності кліматичних умов.
Кліматичні умови — показник, який визначає загальну комфортність території для відпочинку та спорту. Основними характеристиками є температурний режим та режим зволоження, кількість опадів та їх розподіл за місяцями, вітровий режим, середня кількість сонячних днів на рік, а для зимових видів рекреаційної діяльності — товщина і тривалість снігового покриву.
На території Закарпаття в системі Гідрометеослужби України організовані постійні метеорологічні спостереження на 9 станціях, 40 гідрометеорологічних і 8 метеорологічних постах. На високогірній сніголавинній станції «Плай» (1330 м н.р.м.), розташованій на полонині поблизу Волівця, ведуться також спостереження за можливим сходом лавин. В м.Ужгороді працюють: авіаметеорологічна станція, де проводиться комплексний аналіз даних метеорологічних спостережень; аерологічна станція, яка здійснює висотне зондування атмосфери; екологічна хімічна лабораторія з двома стаціонарними постами спостережень за забрудненням атмосферного повітря.
Клімат Закарпаття є помірно-континентальним. Зазначимо, що клімат Закарпаття в Українських Карпатах є найсприятливіший за кількістю комфортних днів для активного відпочинку. Українські Карпати відносяться до атлантично-континентальної кліматичної зони, оскільки їх клімат визначається переважаючими західними атлантичними і трансформованими континентальними повітряними масами. Амплітуда температур трохи більша, ніж у Західній Європі — зима холодніша, а літо тепліше. Все збалансовують Карпати, які захищають місцевість від сухих холодних північно- східних вітрів, так, що на кліматі позначається також і вологе атлантичне повітря.
Навесні та восени посилюється вплив прохолодних циклонів із Атлантики та Середземномор’я. Вторгнення холоду з півночі зумовлює заморозки, які часто завдають шкоди, особливо ранньому овочівництву і садівництву. Влітку переважають потоки повітряних мас із південно-західного і західного напрямків. Найбільш тепла погода встановлюється, коли надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки. Осінь також тепла, тривала в часі (3—3,5 міс.), з плавнішим перепадом температур, ніж весна. Однак, можливі ранні заморозки, особливо в горах. Часті тумани.
Крім цього, узагальнюючим показником, який характеризує сприятливість кліматичних умов для рекреаційної діяльності, є оцінка контрастної зміни погоди, яка властива гірському клімату і залежить від висоти над рівнем моря, крутизни та орієнтації схилів, форм рельєфу і закритості горизонту. Цей показник включається в путівники і рекламні буклети. Тому, перш ніж розглянути, як змінюються протягом року в різних місцях області температура, опади і радіаційний режим, охарактеризуємо вітри.
Вітер за напрямком і силою різний не тільки в різних місцях області, але й протягом доби в кожному з них. У низинних районах переважають вітри: взимку — південно-східні; навесні — південно-східні й північно-східні; влітку — північно- західні та північно-східні; восени — південно-східні. Середньорічна швидкість вітру у різних місцях становить 1,2—2,4 м/с, тоді як максимальна швидкість зареєстрована в районі міст Хуст і Міжгір’я становить 40 м/с, а в м. Ужгород — 28 м/с. В Ужгороді сильні вітри (понад 15 м/с) частіші взимку і навесні. Вони віють з північного-сходу і несуть через гори холодні повітряні маси. На високогір’ї вітер зі швидкістю 40 м/с спостерігається майже щороку (наприклад, на г. Плай). Влітку сильні вітри (>15 м/с) короткочасні, супроводжуються зливами, грозами, градом. Іноді завдають значної матеріальної шкоди, наприклад, вітровали у гірських лісах, спричинені ураганними вітрами. Інколи влітку на Закарпатті спостерігаються сильні шквалисті вітри, урагани та мікросмерчі, які мають локальний характер.
Для області характерна гірсько-долинна циркуляція внаслідок випромінювання тепла й охолодження приземних шарів повітря. Гірсько-долинні вітри (особливо в долинах рік Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва) дмуть вдень у напрямку гір, а вночі — навпаки.
Наявний вертикальний температурний градієнт. Він становить в середньому близько 0,8 С на 100 м перепаду висот. Так, середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить мінус 7,8 С, тоді як у низині (м. Ужгород) тільки мінус 3,1 С, а влітку 11—14 Су високогір’ї і 20—21 С на низині. Прийнято виділяти в Карпатах шість вертикальних кліматичних зон: дуже теплу (сума активних температур >2600 С), теплу (2400—2600 С), помірну (1800—2400 С), прохолодну (1400—1800 С), помірно-холодну (1000—1400 С) і холодну (нижче 1000 С). Із них у Закарпатті спостерігаються тільки три перших.
Важливим показником тепла є сума активних температур, тобто сума середніх добових температур за період, коли вони перевищують +10 С. Зазначена сума для низинних районів становить в середньому 3200 °С (185 днів), передгірних — 2900 С, гірських — 2200 С (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (південні схили поблизу м. Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600 С. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття досить висока (9... 10 С), для порівняння у Ялті (12 м н. р. м) — плюс 12,5 С.
Найвища температура повітря (абсолютний максимум) становила у низинно-передгірній зоні — 41 С, у горах — 37 С, а найнижча (абсолютний мінімум) — 33 С у низині та — 36 Су горах. За межами Закарпаття, у Карпатах, зареєстровано абсолютний мінімум температури — 42 С.
Зима, тобто період, обмежений датами стійкого переходу (восени і навесні) середньодобової температури через 0 С у бік її зменшення, розпочинається у низинних районах у першій-другій декаді грудня, а закінчується в другій половині лютого. У горах зима наступає раніше — в третій декаді листопада і триває до початку березня. Тобто тривалість зими в низинних районах близько 2 місяців, тоді як в передгір’ї — З місяці, а в горах — 4—5 місяців. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами.
Весна в області починається у третій декаді лютого і закінчується у другій декаді травня і триває близько 80 днів. У горах, з підняттям на кожні 100 м висоти, початок весни запізнюється на 2 дні, а кінець — на 8 днів, тобто весна у високогір’ї значно триваліша (до 180 днів). Температурний режим у цей сезон нестійкий: теплі дощові дні чергуються сніжними, морозними, ясні сонячні дні — похмурими, дощовими. Заморозки у повітрі закінчуються у другій декаді квітня у низинно-передгірних районах, у першій декаді травня в гірських.
Літо (перехід середньодобової температури через +15 Су бік її підвищення) в ни- зинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). В горах на висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60—70 діб, а вище 1000 м — літо короткотривале.
Осінь у Закарпатті триває в середньому 80-100 днів (з другої половини вересня до першої-другої декади грудня у низинній зоні і з кінця серпня до кінця листопада у горах). Перша половина її — переважно тепла та суха, а у другій — збільшується кількість днів з дощами і туманами. Осінні заморозки наступають в горах у кінці вересня, а в низовині — у другій половині жовтня, іноді й раніше.
Опади розподіляються дуже нерівномірно як по території області, так і протягом року. Максимум опадів припадає на тепліші літні місяці, інколи на осінні. З ростом висоти місцевості кількість опадів зростає. Так, в Ужгороді, наприклад, в середньому за рік випадає 805 мм, в Хусті — 1095 мм, а в Руській Мокрій — 1499 мм. Середньорічні опади в низинній зоні становлять 600—800 мм, а в горах — 1000—1500 мм. Бувають роки високої водності, коли за рік випадає 1600—2400 мм при середній багаторічній нормі 1000—1200 мм. У такі роки частішають паводки, які є характерними для гірських Карпат навіть в роки з опадами в межах норми, але при збігові несприятливих кліматичних умов. Прикладами катастрофічних паводків, які завдали більшої шкоди, ніж численні попередні, є два останні: у листопаді 1998 р. і у березні 2001 р. Фахівці вважають причиною все частіших і руйнівніших паводків не тільки несприятливі гідрометеорологічні умови і глобальні чинники, але й суттєве порушення транспіраційних функцій гірських лісів через недоліки у веденні лісового господарства, особливо у другій половині XX ст.
Сніговий покрив у низинних районах рідко буває стійким. Він встановлюється на початку грудня, а в горах — на місяць раніше і лежить майже п’ять місяців (Плай, 1330 м н.р.м). У багатосніжні зими товщина снігового покриву може досягати 150—200 см в горах і 70—80 см у низинних районах. В горах можливі снігові лавини після інтенсивних снігопадів і хуртовин, а також під час відлиг. Найбільш сприятливими територіями для зимових видів відпочинку є гірські райони області, де тривалість залягання снігу складає 5—6 місяців, а його товщина — 10—35 см. Це дає змогу сформувати ряд центрів зимових видів відпочинку і спорту.
Радіаційний режим характеризується тривалістю сонячного сяйва, тобто часу, протягом якого сонячні промені безперешкодно проникають на дану територію земної поверхні. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона — на 30% менше. Хмарність, прозорість атмосфери, орієнтація території впливають на радіаційний режим. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в
Закарпатті в межах 3110—4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї в грудні — 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні — у липні — 633 МДж/м2 за місяць.
За показниками кількості сонячних днів (біля 2000 год. у рік на рівнині і низь- когірській частині та 1600 год. — в середньогірській) Закарпатська область поступається тільки південним областям України. Сприятливі кліматичні умови дозволяють забезпечити відпочинок цілий рік, оскільки кліматичні умови для повноцінного відпочинку зберігаються тут протягом 10—11 місяців у рік, а несприятливі спостерігаються частково у квітні та в кінці жовтня і на початку листопада.
Лісові ресурси
Світова наука довела, що Карпатські ліси були впродовж тисяч років продуцентом кисню, чистого повітря, збільшення вологості повітря для створення запасів прісної води, не лише для Закарпаття, але й для всього Тисо-Дунайського басейну Угорщини і Східної та середньої Словаччини.
Закарпатська область як одна з найбільш лісистих областей України є володарем потужного рекреаційного комплексу. Критерієм оцінки лісових ресурсів є лісистість території (яка оцінюється за 20 бальною шкалою). За площею лісового фонду Закарпаття входить до першої п’ятірки серед областей України, а за запасами деревини і лісистістю область посідає перше місце. На душу населення в області припадає 0,55 га лісів, тоді як для України в цілому цей показник складає 0,17 га. Найбільші площі лісу розташовані у Рахівському, Тячівському, Свалявському, Великоберезнянсь- кому, Хустському районах. Більше половини запасів — це цінні породи деревини.
У Лісовому кодексі (ст. 39) за екологічним і соціально-економічним значенням виділяється категорія рекреаційно-оздоровчих лісів, які виконують, окрім рекреаційних, оздоровчих ще й санітарні та гігієнічні функції. А в ст. 37 (ч. 7) зазначеного документа йдеться про використання корисних властивостей лісів для культурно-оз- доровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства.
Саме лісовим ресурсам належить важлива роль у підтриманні гідрологічного режиму річок, запобігаючи розвитку ерозійних процесів грунтів, у регулюванні кисневого балансу в атмосфері та інше. Тому поруч із заходами, спрямованими на підвищення їх продуктивності, основною метою лісівництва повинно бути збереження біологічної стійкості біоценозів і, перш за все, посилення їх водоохоронно-захисних функцій. Ліси відіграють важливу поле- і ґрунтозахисну, водорегулюючу та іншу природоохоронну роль і сприяють підвищенню врожайності на прилеглих сільськогосподарських угіддях.
Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси в захисті ґрунтів від шкідливих ерозійних процесів, особливо в гірських умовах, виконують значну ґрунтозахисну, кліматоутворюючу й кліматорегулюючу роль та різноманітні санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Особливо багаті ліси Закарпаття на такі цінні харчові продукти, як їстівні плоди деревних і чагарникових порід, різноманітні високі вітамінні ягоди, гриби, березовий та кленовий соки, лікарська сировина, інший видовий склад рослинного й тваринного світу.
Ліси Українських Карпат характеризуються високою продуктивністю. Середньорічне нагромадження біомаси лише стовбурової деревини і гілок, без врахування органічної маси кореневих систем, підросту, підліска і трав’яного покриву, становить для окремих деревних порід 5,8—8,2 м3/га. Лісові насадження Карпат щороку поглинають 12,8 млн. т вуглекислого газу і виділяють 9,8 млн. т кисню. В середньому 1 га лісу поглинає за рік 8 т вуглекислого газу і виділяє 6,1 т кисню. Гектар букового лісу здатний затримати понад 65 т пилу за рік, дубового — 55, ялинового — 32 т. Значна частина шкідливих мікробів також гине від фітонцидів, що їх виділяють дерева й чагарники (табл. 4.3.5)
Фітонцидність окремих порід дерев та кущів
| Міра фітонцидності | Порода |
| 1 (найвища) | дуб черешчатий, клен гостролистий, ялівець віргінський |
| 2 | береза, сосна звичайна, ялина, ліщина, черемха, смерека, акація біла, чорниця |
| 3 | модрина, ясен, липа, вільха, горобина, акація жовтий, бузок звичайний |
| 4 | в’яз, бересклет |
| 5 (найменша) | бузина, крушина |
Ліси області мають ознаки дендраріїв, включають величезне різноманіття лісоут- ворюючих порід, у т.ч. екзотів, що сприяє туристичній ініціативі та активізації інтересу. Закарпатська область займає перше місце серед областей Карпатського регіону за площею зелених зон, які виділені біля 12 міст і займають 47,6 тис. га.
Наявність лісів та лісовкритих площ, які придатні для відпочинку, на території відповідних рекреаційних зон збільшує загальну бальну оцінку на 5 балів. Найбільшу кількість балів має Рахівська рекреаційна зона — 20 балів (лісистість території 78,1%), придатними та перспективними для розвитку туризму є також: Свалявська, Великоберезнянська, Тячівська, Перечинська, Міжгірська та Воловецька рекреаційні зони (табл. 4.3.6). Найменшу кількість балів за даним критерієм має Берегівська рекреаційна зона — 3,6 балів (лісистість території — 14,2%). Значна
нерівномірність розміщення лісів спостерігається і в межах одного й того ж району. Як правило, менше їх у передгірній частині і більше — на малодоступних високогірний ділянках з крутими й складними схилами різних експозицій.
Бальна оцінка лісів рекреаційних зон Закарпатської області
| Рекреаційні зони | Загальна площа земель, тис. га | Ліси та інші лісовкриті площі, тис. га | Лісистість | 3 усіх лісів та лісо- вкритих площ придатних для відпочинку | Сумарна бальна оцінка | ||
| % | бали | тис. га | бали | ||||
| Ужгородська | 86976 | 25026 | 28,8 | 7,4 | 27 | 0,02 | 7,4 |
| Мукачівська | 99821 | 33687 | 33,7 | 8,6 | 5963 | 5,00 | 13,6 |
| Великоберезнянська | 80992 | 58258 | 71,9 | 18,4 | — | — | 18,4 |
| Перечинська | 63127 | 44387 | 70,3 | 18,0 | — | — | 18,0 |
| Міжгірська | 116551 | 77780 | 66,7 | 17,1 | 428 | 0,36 | 17,5 |
| Воловецька | 54390 | 36450 | 67,0 | 17,2 | — | — | 17,2 |
| Свалявська | 67301 | 49625 | 73,7 | 18,9 | — | — | 18,9 |
| Іршавська | 94447 | 52384 | 55,5 | 14,2 | 49 | 0,04 | 14,2 |
| Берегівська | 65426 | 9280 | 14,2 | 3,6 | — | — | 3,9 |
| Хустська | 99662 | 52445 | 52,6 | 13,5 | — | — | 13,5 |
| Виноградівська | 69677 | 12132 | 17,4 | 4,6 | — | — | 4,6 |
| Тячівська | 181754 | 120905 | 66,7 | 17,1 | 1329 | 1,10 | 18,2 |
| Рахівська | 189210 | 147702 | 78,1 | 20 | — | — | 20,0 |
При оцінці лісів для потреб рекреації основними показниками є породний склад лісонасаджень, їх вікова структура, естетична привабливість (табл. 4.3.7). На Закарпатті проростають 70 видів деревних і 110 видів кущових порід. Ліси Закарпаття складаються з порід, поширених у всій центральній Європі. Бук трапляється найчастіше — 59%. Смерека і ялиця разом становлять — 32%, причому частка смереки деякою мірою зумовлена господарюванням. Дуби складають 7,5%. Далі йдуть ясен, явір, в’яз гірський і декілька рідкісніших порід.
| Показники | Бали | ||
| 3 | 2 | 1 | |
| Горизонтальний поділ території, км/км2 | 1-2 | 0,5-1; 2-3 | менше 0,5 більше 3 |
| Вертикальний поділ рельєфу, м: а) для гірських територій * б) для горбистих територій в) для рівнинних територій | понад 200 понад 50 понад 10 | 100-200 10-50 5-10 | менше 100 менше 10 менше 5 |
| Лісистість, % | 25-50 | менше 25 більше 50 | відсутні |
| Природний склад | Змішані широколистяно- хвойні | Соснові, широколистяні | Інші — хвойні та дрібно-листяні |
| Віковий склад | Перестиглі, стиглі, достигаючі | Середньовікові | молодняк |
Як зазначає С. М. Стойко, Українські Карпати були завжди цікавим об’єктом для вивчення структури і екології угруповань, які природно сформувались у різних типах рослинності, для розкриття закономірностей, пов’язаних із становленням висотно- зональних рослинних поясів, для з’ясування взаємовідносин між різними елементами гірської природи [203, с. 17]
За висотною диференціацією М. А. Голубець виділяє п’ять поясів рослинності:
1. Пояс передгірних широколистих лісів займає смугу на висоті 450—500 м н. р. м. у передгір’ї та на південних схилах Вигорлат-Гутинського хребта з теплими кліматичними умовами та відносно якісними ґрунтами. Рослинний покрив утворюють переважно ліси дуба звичайного та скельного, змішані дубово-грабові, ялицево-дубові, буково-дубові. У лісах цього поясу поширені також трав’яний покрив та чагарники. Останні включають ліщину звичайну, крушину ломку, бузину чорну, кизил справжній тощо.
2. Нижньогірський пояс букових, ялицево-букових лісів займає смугу у межах 450—1100 м н.р.м. У цьому поясі клімат більш прохолодний, помірний. Тут зустрічаються й інші цінні широколистяні породи явора, клена гостролистого, ясена, в’яза гірського. Ліси характеризуються високою повнотою деревостанів. У стиглому лісі бучини досягають висоти до 40—45 м, діаметр стовбура до 120 см, запас деревини — 600—800 м/га. Доживає бук до 300—500 років. Після рубок букових лісів деякі площі
в області засаджено монокультурою смереки. Це визнано помилковим і прийнято стратегію лісовідновлення корінних деревостанів.
3. Верхньогірський пояс смерекових і мішаних буково-смерекових, ялицево-бу- ково-смерекових і буково-ялицево-смерекових лісів розташований на висоті до 1300—1450 м н.р.м., у помірно холодній і дуже вологій зоні Карпат (зокрема, Чорногори, Мармороські гори, Горгани). Змішані ліси з наявністю бука починаються від 700 м і не піднімаються вище 1200 м, де домінують високопродуктивні природні смерекові ліси. Запас деревини у ялицевих лісах може досягати 1000—1100 м3/га. За біологічними властивостями смерека утворює найбільш густі насадження, в яких практично відсутній трав’яний покрив.
4. Субальпійський пояс з корінною чагарниковою рослинністю починається з висот 1200—1300 м н.р.м. на Полонинському хребті, із 1450—1650 м н. р. м. на Чор- ногірському та Мармороському хребтах і простягається до висот 1800 м н.р.м. Чагарники сформовані заростями із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівця сибірського, рододендрона східно-карпатського.
У трав’янистому субальпійському покриві переважають чорниця, брусниця, зелені мохи та луки, в яких наявні рідкісні та зникаючі види рослин: жовтець карпатський, королиця круглолиста, борщівник тощо.
5. Альпійський пояс до висоти 2061 м н. р. м. займає в Закарпатті незначні площі вершин найвищих гір Говерла, Туркул, Петрос. Своєрідна рослинність тут представлена чагарниками рододендрона, чорниці та верби трав’янистої, списовидної та сітчастої, а також поширені лишайники і луки із вівсяниці лежачої, лохини, ситника трироздільного, осоки вічнозеленої та зігнутої тощо. Окремо слід згадати про специфічну рослинність на площах гірських боліт Закарпаття, які мають різне походження в залежності від місцерозташування. Серед гірських боліт виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках (Чорногора, Свидовець), улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) та поверхові. Найбільш поширені у Карпатах улоговинні болота лісового поясу. У Закарпатті їх мало (наприклад, Глуха Млака у басейні р. Чорна, Андромеда у басейні р. Чорна Тиса). Лише на Закарпатті відмічено мезотрофні та оліготрофні болота (Глуханя, Мочари, Синє озеро). Якщо більшість гірських боліт мають малопотужні або зовсім відсутні поклади торфу, то болото Глуханя має шар торфу товщиною 6 м [44, с. 230].
Різноманітність породного складу лісів Закарпаття, наявність аборигенних та інтродукованих порід (сосна Веймутова, сосна чорна, сосна Банкса, акація біла, дуб червоний, каштан їстівний, гледичія та інші) позитивно впливають на розвиток рекреації в регіоні. Високими естетичними властивостями відзначаються грабово-дубові ліси. Корінні деревостани двох-, триярусні. Перший ярус утворює дуб звичайний, до якого на Закарпатті домішуються ясен звичайний та берест, другий ярус — граб звичайний, липа серцелиста, клени — гостролистий та польовий, явір, черешня, береза звисла, осика, верба козяча. Подекуди у другому ярусі трапляється яблуня лісова, груша звичайна, береза пухнаста і темна, берека, горобина звичайна, липа широколиста, черемха звичайна. Багатий у цих лісах і видовий склад підліска. Найчастіше зустрічаються ліщина звичайна, крушина ламка, свидина кров’яна, калина звичайна, бузина чорна, глід, різні види шипшини тощо. В окремих місцях зустрічається кали-
на цілолиста, бруслина бородавчаста, вовче лико звичайне, дрік красильний, клен татарський [188, с. 20].
Найбільш поширеними видами лісової рекреації в Карпатах є лікувальна, оздоровча, спортивно-туристична, утилітарна та пізнавальна, які пов’язані з формами організації відпочинку (табл. 4.3.8). Особливе значення має лікувальна рекреація, яка базується на використанні оздоровчих властивостей лісів у комплексі з мінеральними водами, грязями, ваннами та кліматотерапією. Не менш важливе значення має оздоровча рекреація, яка базується виключно на використанні цілющих властивостей лісів (відновлення працездатності людей, зняття фізичних і нервових навантажень). Провідне місце в Карпатах займає також спортивно-туристична рекреація, яка поєднує заняття спортом, туризмом, мисливством і рибальством. Найбільш масовою є утилітарна рекреація, яка поєднує аматорський збір грибів, дикоростучих ягід, горіхів, лікарських рослин і квітів з відпочинком у лісі. Цим видом рекреації охоплені практично всі ліси — від передгірних до високогірних районів. Досить поширеною формою є пізнавальна рекреація, яка націлена на духовний розвиток людини, збагачення її знань щодо живої і неживої природи, рослинного і тваринного світу. Вона здійснюється переважно шляхом організації екскурсій на лоно природи, до історичних та архітектурних пам’яток. Для пізнавальної рекреації в окремих лісових масивах створюються пізнавальні або навчальні стежки.
Форми організації відпочинку в лісі
| Рекреаційне використання лісів | Вид рекреації | Рівень організації | Матеріально- технічна база для організації відпочинку |
| Постійне, тривале | Лікування, оздоровлення, відпочинок | Організована | Санаторії, пансіонати, готелі, будинки відпочинку, дитячі табори |
| Постійна, короткострокова | Відпочинок | Організована | Рекреаційні зони та пункти |
| Сезонна | Відпочинок | Організована | Турбази,готелі |
| Сезонна | Туризм | Організована | Наметові містечка |
| Тимчасова, короткотривала | Пікнік, прогулянка, любительські промисли | неорганізована | Лісові масиви |