Лужанська Т. Ю., Махлинець С. С., Тебляшкіна Л. І. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи: Навчальний посібник./ За редакцією д. г. н., професора Волошина І. М. - К.: Кондор, 2008. — 385 с.

За визначенням ООН, сталим є туризм, який своєю діяльністю не шкодить навколишньому середовищу, має екологічну життє здатність, а також не справляє негативного впливу на культурні традиції та соціальні устої місцевого населення. Сталий туризм має природоохоронну спрямованість: частина доходів йде на організацію природоохоронних заходів; туристи набувають екологічного досвіду в процесі відпочинку, іноді можуть брати участь в природоохоронній роботі, зацікавлені в збереженні природи. Цей аспект є актуальним для Закарпатської області, природа якої зазнала відчутного втручання з боку людини, а населення має досить низький рівень екологічної культури.

Сталий розвиток регіону, як суб’єкта територіальної організації суспільного виробництва, пов’язаний з комплексним використанням наявного економічного, природного та трудового потенціалу регіону. У даному випадку передбачається покращення якості життя людини на основі стабільності економіки, раціонального використання природних ресурсів, підвищення кваліфікаційних характеристик людини, вдосконалення технічних і технологічних параметрів виробництва. Саме тому варто звернути увагу на розвиток сталого туризму, що не тільки приносить прибуток, але також сприяє охороні природи і збереженню історичних і архітектурних пам’яток краю.

Формування якісно нової концепції розвитку матеріального виробництва намічає досягнення збалансованості, нерозривності та однонаправленості економічної, екологічної та соціальної сфер. Вона може стати концепцією третього шляху соціально-економічного розвитку на основі еколого-економічного зростання. Стратегія сталого еколого-економічного розвитку на думку С. І. Дорогунцова, О. О. Гаца передбачає, що продуктивні сили, структура економіки, спеціалізація та розміщення виробництв в сучасних умовах повинні якнайтісніше узгоджуватися з наявними ресурсами, продуктивним, відтворювальним і асиміляційним потенціалом навколишнього природного середовища. [66, с. 32]. Що стосується «еко- гомології», то С. М. Злупко зазначав, що саме вона здатна використати всі наукові й культурні надбання, національні, етнічні почування з метою органічного розвитку людини і довкілля. [79, с. 35].

Сталий розвиток неможливий без гармонійного поєднання загальнонаціональних та регіональних інтересів. При цьому, як зазначає Л. Г. Мельник, формування сталого розвитку і забезпечення національної екологічної безпеки неможливе без екологізації суспільного виробництва. [136, с. 50]. Тому можна погодитися з рекомендаціями ВТО, що наполегливо рекомендує урядам розробляти загальні далекоглядні стратегії, законодавчі акти, постанови та інші урядові заходи для досягнення цілей сталого розвитку. На регіональному рівні сталий розвиток передбачає розробку соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів.

До того ж, як відзначає М. Голубець, сталий розвиток розглядається як соціально- економічний прогрес, який забезпечує високу якість довкілля і здорову економіку [44, с. 7]. Стосовно першої обставини слід відзначити, що ще у 1983 р. сформульовано П. Г. Олдаком генеральні цілі розвитку еколого-економічної системи в ланцюжку «суспільство-виробництво-навколишнє середовище». Стосовно розвитку здорової (конкурентоспроможної) економіки, світова практика ще у 80-х pp. XX ст. привертала увагу на виробництво екологічно чистої продукції. Так, за даними М. Андерсена, Р. Штеймана, у США ще в середині 80-х pp. налічувалось до ЗО тис. ферм з альтернативними формами землеробства. У Швейцарії альтернативні господарства становлять 0,8% від загальної кількості землекористувачів. У Данії частка продукції альтернативних господарств на початку 90-х pp. досягала 1—2% від загального виробництва продукції в країні, у Німеччині - 0,2, Нідерландах — 0,15, Швеції - 0,1-0,2%. [32, с. 47].

Починаючи з 80-х pp. XX ст. у міжнародному суспільстві значного наголосу одержала також концепція сталого розвитку громад/регіонів. Протягом останніх років важливою стала потреба перегляду взаємозв’язку між екологією та сучасними інтересами сталого розвитку. Як зазначає К. В. Сочка, дослідження підходів до визначення сталого розвитку показують тенденцію розширення цього поняття від простого збереження/консервації природних ресурсів до більш комплексного підходу, що передбачає об’єднання зусиль різних інституцій, громад, підприємницьких структур для розробки та впровадження таких програм розвитку регіонів, які б забезпечували збалансований розвиток економіки, соціальної сфери з одночасним збереженням екологічних стандартів та ресурсів [198, с. 320—321].

Туристична галузь повинна включатися у концепцію сталого розвитку, оскільки є ресурсною галуззю і залежить від природних активів та спадщини (історичної, культурної, матеріальної). Як зазначає Д. М. Стеченко, екологічна політика має забезпечувати комплексно збалансований розвиток рекреаційно-туристичних територій з урахуванням їх рекреаційно-ресурсних потенціалів, екологічної і демографічної ситуації, рівнів інвестиційної привабливості, економічного і соціального розвитку та урбанізації [202, с. 28]. До факторів, що визначають аспекти формування екологічної політики туризму, відносять: розвиток інфраструктури туризму; менталітет населення; екологічну освіту; систему інформаційного забезпечення екологічної політики в сфері туризму, правове забезпечення.

сьогодні у західній науковій літературі виділяється два підходи до впливу туризму на навколишнє середовище — симбіотичний (сталий) та антагонічний. Сталий розвиток визначається як «розвиток, що відповідає вимогам теперішнього часу і не перешкоджає майбутнім поколінням задовольняти їхні власні потреби» і передбачає захист природи як важливого активу рекреаційної галузі. Одночасно туризм спричиняє певні проблеми у навколишньому середовищі. Так, надмірне використання природних ресурсів, особливо протягом пікових періодів туристичної діяльності, а також недосконале туристичне планування привело до ситуацій, коли туризм конфліктує з природним середовищем.

Таким чином, зростання вживання терміну «сталий» у контексті туризму визначає реакцію на негативні наслідки діяльності галузі, занепокоєння станом навколишнього середовища та активності галузей, що включені уданий процес. Вводиться поняття сталого туристичного розвитку (СТР), який означає, що туристичний розвиток у кількісному та просторовому плані розвивається таким чином, щоб тягар на природне середовище залишався нижчим рівня пропускної спроможності для сьогоднішніх та майбутніх поколінь. Одним з шляхів аналізу цього поняття є використання відповідних індикаторів, які розробляються для кожного виду рекреаційної діяльності, виду рекреаційних активів та регіонів. Тобто, визначення сталого розвитку у рекреаційному/туристичному контексті передбачає певну організацію рекреаційної діяльності, яка розвивається у громаді таким шляхом, на такому рівні, у таких масштабах, що галузь залишається життєздатною протягом тривалого періоду часу, не веде до деградації або зміни навколишнього середовища (людського та фізичного), у якому вона функціонує до рівня, що заважає успішному розвитку та здійсненню інших видів діяльності.

Сталий розвиток у галузі рекреації об’єднує ті види діяльності, що задовольняють інтереси резидентів та відвідувачів, зберігають природну та культурну ресурсну базу, є економічно доцільними. До того ж, мультиплікаційний ефект в рекреаційній системі трансформується і на сферу послуг. На базі санаторно-курортного, оздоровчого і турис- тично-екскурсійного обслуговування формується супровідне надання багатьох видів послуг (побутових, послуг пасажирського транспорту, житлового і комунального господарства, фізичної культури і спорту, зв’язку, банківських установ, юридичних послуг).

При характеристиці розвитку регіону доцільно використовувати концепцію території еколого-економічного розвитку (ТЕЕР). Метою даної концепції є ефективне задіяння унікального природного та виробничого потенціалу регіону, переорієнтація регіональних пріоритетів на розвиток глибоко диверсифікованих господарських систем. В якості пріоритетних виступають сфери виробництва (у т.ч. туризм), розвиток яких забезпечує кумулятивний ефект, тобто викликає ланцюгову реакцію в інших галузях, стимулюючи їх розвиток, і забезпечує інтегрованість регіонального господарського комплексу, що підвищує його конкурентоспроможність. Вирішальною умовою функціонування інтегрованої регіональної системи є наявність реальних господарських повноважень регіону та забезпечення механізму їх реалізації, що передбачає підвищення ролі місцевого самоврядування і розширення прав окремих територій.

Найбільш глибоко впровадження моделі еколого-економічного сталого розвитку території та її засади функціонування визначив член-кор. НАН України В. П. Мік- ловда: «Територія еколого-економічного розвитку — це модель господарювання, в якій організація економічної життєдіяльності, розвиток різних форм виробництва, технічне переоснащення, реконструкція діючих підприємств та розміщення нових галузей здійснюється за критерієм екологічності. Цей критерій визначає рамки діяльності всіх суб’єктів господарювання, розміщених на даній території. На його основі розробляються регіональні пріоритети розвитку виробництва, зорієнтовані на його екозрілість, високу якість і конкурентноздатність вироблених товарів і послуг». [139, с. 14].

До того ж, як зазначає М. М. Бойко, необхідно враховувати поняття «регіональної глобалізації економіки», яка передбачає дотримання екологічних вимог, раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, що створить мультиплікативний ефект, сприятиме стабілізації розвитку господарства області. Завдання полягає в тому, щоб на основі глобалізації економіки регіону та її інтеграції в економіку України, а в перспективі і в світовий поділ праці через СЕЗ «Закарпаття» та інтенсифікацію прикордонних відносин, створити сприятливі умови переходу до сталого розвитку і гармонізації людини та природи [27, с. 53]. У таких підходах, на думку В. В. Химинця, стратегія переходу до стійкого еколого-економічного розвитку має враховувати гуманізацію сфери освіти, формування нової свідомості та екологічної культури особистості [217, с. 190].

Закарпаття є географічним центром Європи, а з точки зору природного потенціалу — унікальною екосистемою, тому при формуванні політики освоєння регіону необхідно розумно використати його геополітичні переваги і зберегти екологічний феномен території. Сталий розвиток Закарпатської області передбачає максимальне використання потенційних можливостей при збалансованості суспільного розвитку і потенціалу природи. У зв’язку з останніми паводками в регіоні була привернута увага до екологічного стану краю, вжито заходів боротьби з руйнацією природних екосистем, відтворенню їх флори і фауни. Розробляються нові проекти та стратегії по збереженню природних ресурсів області.

На думку М. М. Петровці, системний підхід до управління природокористуванням повинен базуватися на врахуванні комплексу факторів сприятливого та лімітуючого характеру щодо еколого-економічного розвитку області.

До сприятливих факторів віднесено:

— географічний — займаючи вигідне географічне положення, область є західними воротами України в Європу, що створює їй певні переваги в зовнішньоекономічній діяльності;

— достатній ресурсний потенціал (природний, мінерально-сировинний, трудовий) здатний забезпечити стабільний розвиток традиційних для області галузей економіки;

— економічний — позитивні структурні зрушення, досягнуті в останні роки, служать вагомою передумовою для поступового економічного зростання;

— транспортний — розвинута мережа автомобільних та залізничних доріг з врахуванням зручного географічного положення може дати реальну вигоду області;

— рекреаційний — область володіє вагомим природним потенціалом для санатор- но-курортного лікування та оздоровлення людей, який по своїй економічній віддачі може перетворити рекреаційну сферу в одну з провідних галузей економіки;

— екологічний — порівняно низький рівень антропогенного забруднення довкілля та виняткова екологічна роль Карпат на континенті сприяють позитивному іміджу області в державі та на міжнародній арені;

— кліматичний — природно-кліматична специфіка області створює умови для виробництва ряду сільськогосподарських продуктів;

— історичний — відносно висока ринкова культура обумовлена історичним минулим області, створює передумови для швидкої адаптації населення до нових умов господарювання.

До лімітуючих факторів слід віднести:

— відсутність необхідної бази врегулювання взаємовідносин між центром і регіонами та здійснення ефективної державної регіональної політики;

— гострий дефіцит сільськогосподарських угідь, що ускладнює можливості самозабезпечення продуктами харчування;

— праценадлишковість області, соціально небезпечний характер якої став особливо відчутним в окремих населених пунктах;

— високий ризик виникнення небезпечних природних стихійних явищ, що складає загрозу життєдіяльності населення;

— складні умови проживання і господарської діяльності людей в гірській місцевості;

— повна залежність області від імпорту енергоносіїв, і, перш за все, природного газу, нафти і нафтопродуктів. [161, с. 95—96].

До того ж, для Закарпаття, яке межує з чотирма державами, особливої актуальності набуває міжнародне співробітництво у сфері природокористування та екології. Слід очікувати продуктивних результатів лише за умов консолідації зусиль різно- профільних фахівців в єдиному стратегічному плані — розробці територіально- оціночної концепції, яка б визначала єдину мету наукових пошуків, а саме еко- номіко-екологічне обгрунтування подальшого розвитку реформування території Закарпаття, у т.ч. й прикордонному співробітництві. На прикордонному рівні розроблена програма «Жива Тиса» з метою створення в басейні р. Тиса екологічно чистого середовища, захисних зон, природних ландшафтних парків. До того ж, розроблена «Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса в Закарпатській області на 2002—2006 роки та прогноз до 2015 року.» Ідеї комплексного вивчення природи та опрацювання спільних міждержавних природоохоронних заходів висловлювались багатьма вченими, зокрема, К. Доміном, А. Златником, В. Шафе- ром, М. Г. Поповим. На нашу думку, ці ідеї необхідно добре вивчити і широко застосовувати в передпланових розробках місцевих органів влади на довгострокову перспективу.

Основні екологічні цілі рекреаційного природокористування включають:

— попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності, у т.ч. й рекреаційної;

— збереження нормального функціонування екосистем рекреаційного комплексу. Підтримання нормального гідрологічного режиму, оптимальної лісистості, сприятливого існування курортних, заповідних територій із зонами господарського освоєння та регуляція антропогенних навантажень можуть гарантувати нормальне відновлення природних ресурсів рекреації;

— збереження максимальної різноманітності екосистем. Це одна з важливих умов стійкості біотопів в межах природних рекреаційних комплексів.

Волошином І. М. у Свалявській улоговині Карпат було вперше проведено детальні дослідження вмісту важких металів в атмосферному повітрі, воді і донних відкладах, рослинах та ґрунтах. Певних успіхів вдалося досягнути у вивченні антропогенної геохімії та її впливу на поширення техногенних захворювань. Математичний аналіз дав можливість встановити тісну кореляцію між окремими хімічними елементами та типами захворювань населення:

— титаном (рослин), марганцем (води) та хворобами органів дихання дорослого населення;

— алюмінієм (води), стронцієм, хромом, лантаном (рослин), стронцієм, титаном, свинцем (повітря), барієм (донні відклади) та захворюваннями органів дихання дітей;

— марганцем (рослин), кобальтом, хромом (ґрунту) та захворюваннями органів травлення дорослих тощо.

Волошином І. М. запропоновано різні засоби відображення картографічним способом географічного поширення антропогенних хімічних елементів та пов’язаних з ними техногенних хвороб населення [33, с. 25].

На даний час діючою довгостроковою комплексною програмою регіонального розвитку є програма «Закарпаття-2010», яка зорієнтована на основні принципи і засади сталого розвитку, зокрема на:

— здійснення структурної перебудови економіки з впровадженням ресурсо- та енергозберігаючих технологій, створення нових екологобезпечних виробництв;

— ефективне задіяння власного ресурсного потенціалу та раціональне його використання;

— забезпечення екологічної рівноваги та збереження навколишнього природного середовища;

— удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури;

— забезпечення захисту території від небезпечної дії природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та катастроф;

— здійснення міжнародного співробітництва щодо сталого розвитку територій та їх населених пунктів;

— поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення;

— збереження та збагачення культурної спадщини;

— формування екологічної культури та свідомості населення.

Сталий розвиток Закарпатської області передбачає максимальне використання потенційних можливостей при збалансованості суспільного розвитку і потенціалу природи. Сталий розвиток визначає поліпшення якості життя в межах можливостей екосистеми. Закарпаття — унікальна екосистема, в якій взаємодіють рівнинні, пе- редгірські та гірські ландшафти. В зв’язку з цим, проблема екологічної безпеки на період до 2010 року має базуватись на врахуванні домінантності, ролі й рівня техногенного навантаження, екологічного дисбалансу в різних екосистемах. На сьогодні в

Закарпатті найбільш поширеною є лісова (55,7% території), аграрна (38%), водна (понад 3,9%), соціальна (2,4%) і промислова, що характеризується розширеним просторовим розосередженням. Яскравим прикладом успішної реалізації ідей місцевого сталого розвитку, відходом від традиційної централізації стало створення вільної еколого-економічної зони «Рахів» у 1996 р. в Рахівському районі Закарпатської області.

Регіональна екосистема характеризується сильною вразливістю при надмірному її використанні. Активізуються ерозійні процеси, порушується стік гірських річок, частішими стають паводки, йде руйнування грунтів, зниження їх продуктивності. В агроекосистемі збільшується площа деградованих та ерозійно-небезпечних угідь як внаслідок природних катаклізмів, так і зростанні площі орних земель, занедбаної уваги до органіки, ґрунтозахисних сівозмін, масового використання агрохімікатів. Це приводить до зниження вологоємності ґрунтів, їх біологічної активності. До того ж, монокультурне сільське господарство плантаційного типу також завдає шкоди вододілам та гірським схилам. У зв’язку з цим, виникнення нових типів підприємств, особливо з дрібним землекористуванням ставить на перший план проблеми екологічного моніторингу.

В Закарпатській області за допомогою співробітництва з науково-технологічним центром альтернативного сільського господарства НТЦ — «Альтагро» при колишньому ВАСГНІЛ, Міжнародною федерацією руху за органічне сільське господарство (1FOAM), фахівцями і вченими в цій галузі створено регіональну наукову концепцію екологізації аграрного виробництва. Обґрунтовано також механізм управління виробництвом екологічно чистої продукції на основі створення екофірм, біо- підприємств, фермерських екогосподарств. До того ж, з метою досконалого вивчення можливостей запровадження у виробництво передових агротехнічних прийомів у Закарпатті створені обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція, гірське дослідне поле, закарпатська лісова дослідна станція та державні сортовипробувальні дільниці.

Як зазначають Ю. В. Манівчук, І. В. Кулімар, густота населення Закарпатської області, малоземелля, наявність широкого видового складу природних ресурсів та унікальність рекреаційних властивостей краю обумовлюють потребу переосмислення існуючої системи господарювання, її еколого-економічних та соціальних наслідків [130, с. 40]

Манівчуком Ю. В. запропоновано модель екологічного оздоровлення території. На думку автора, основними напрямами реалізації концепції еколого-економічного розвитку Закарпатської області має бути:

— повсюдне проведення екологічного моніторингу територій сільських і міських рад, лісогосподарських, сільськогосподарських та промислових підприємств і організацій з метою вивчення джерел забруднення; низькопродуктивних та ерозійно- небезпечних угідь;

— здійснення екологічної паспортизації підприємств і господарств незалежно від форми власності і підпорядкованості, констатація достовірної інформації про джерела забруднення, їх токсикологічну небезпечність, можливі напрями знешкодження та утилізації;

— розрахунок кількісних показників розмірів природних ресурсів, які потребують нових підходів до використання, відновлення, оздоровлення територій;

— розробка методики та проведення економічної оцінки земельних, водних, лісових, біокліматичних, викопних, рекреаційних та естетичних ресурсів з встановленням та врахуванням цін на них на світовому ринку;

— формування субрегіональних програм переходу на таку систему господарювання;

— проведення оглядів-конкурсів по екологічному оздоровленню навколишнього середовища, раціональному використанню природних ресурсів, поширення передового досвіду стійкого розвитку, його рекламування [131, с. 31].

На сьогодні в агроекосистемі області масштаби екологічних дисбалансів межують з критичними, особливо у розвитку ерозійних процесів, втраті родючості грунтів. Як зазначає акад. В. М. Трегобчук, хоча Закарпатська область і має нині найнижчий в Україні рівень розораності сільськогосподарських угідь (40% проти 79% у середньому по країні), постала необхідність подальшого зниження даного показника — до 35—36%, беручи до уваги природно-екологічні особливості області. Це пов’язано з тим, що за даними Інституту землеустрою УААН, на Закарпатті нараховується 12,3 тис. га деградованих земель, що становить понад 6% від загальної площі ріллі. З цієї площі на змиті (еродовані) землі припадає 3,4 тис. га, а на заболочені і перезволожені — 1,1 тис. га. їх у першу чергу необхідно виводити з активного обігу з тим, щоб відновити втрачені ними властивості. [209, с. 33] Розроблена Ю. В. Манівчуком модель оновлення і формування стійкості агроекосистеми та її біогеоценозів дозволяє біомеліорувати гірські грунти, підвищувати їх біологічну активність.

Унікальні агроландшафти області зазнали вираженої деградації. Оскільки виробляти екологічно чисту продукцію можливо лише в оздоровленому агроландшафті, то даній проблемі має приділятись значна увага. Екологічно ефективні системи аграрного виробництва мають базуватись на відмові від застосування екологічно шкідливих засобів хімізації, зменшенні техногенношкідливих впливів на агроландшафти. Доцільно відновлювати агроландшафти за рахунок біогенних добрив, виробництво яких базується на місцевих ресурсах органіки, підвищення біологічної активності Грунтової біоти, використання сидератів, насиченні сівозмін бобовими культурами.

Таким чином, до пріоритетних напрямів у сфері охорони та раціонального використання земель слід віднести :

— вдосконалення системи землекористування, збереження контурно-смугових структур землекористування щодо забезпечення стійкості ґрунтового покриву і зем- леводоохоронної спрямованості агроландшафтів;

— проведення комплексних землемеліорацій;

— здійснення залуження змитої ріллі та ріллі на схилах більше 10° і виведення її з використання в рільництві;

— поступове виведення з обробітку з використанням виключно для сінокосіння 5,1 тис. га сільгоспугідь, що знаходяться в прибережних смугах;

— запровадження робіт по біомеліоративному поліпшенню сільгоспугідь на деградованих низькопродуктивних територіях.

Однією з найбільш болючих проблем для області є часті і руйнівні наводки, спричинені як природними причинами (гідрометеорологічна ситуація, характер поверхні водозбору, крутизна схилів, розчленованість рельєфу, потужність грунту і т. д.), так й антропогенними (господарськими) причинами. За останні тридцять років на річках Карпат у межах Закарпатської області сталося більше 100 паводків, з яких паводки 1964, 1970, 1974, 1980, 1992, 1993 pp. мали екстремальний характер, а паводки листопада 1998 р. та березня 2001 р. кваліфікуються як катастрофічні, що спричинили значні матеріальні збитки та людські жертви. У зв’язку з останніми паводками в регіоні була привернута увага до екологічного стану краю, вжито заходів боротьби з руйнацією природних екосистем, відтворенню їх флори і фауни. Розробляються нові проекти та стратегії по збереженню природних ресурсів області.

Так, починаючи з 60-х pp. XX ст. переруби в Карпатах досягли 2—3 розрахункових лісосік. Внаслідок нераціонального випасу худоби на полонинах Рівна, Боржава, Красна та інших верхня межа лісів знизилась на 150—200 %. Якщо в до- агрокультурний період лісистість на Закарпатті становила близько 90 %, то зараз лише 51 %.

На сьогодні важливим є те, що на Закарпатті з січня 1999 р. розпочала свою діяльність науково-інформаційна організація, яка здатна проводити екологічний моніторинг надзвичайних ситуацій, аналізувати фактори, що впливають на них, та заходів щодо їх ліквідації із застосуванням дистанційного зондування, цифрової картографії та прикладних розробок даних і ГІС-можливостей. Саме геоінформаційні системи (ГІС) являють собою сучасні системні комп’ютерні технології, що дозволяють поєднувати картографічне зображення території (електронне відображення карт, схем, космоаерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо). Сутність ГІС полягає в спроможності прив’язувати деяку описову, атрибутивну інформацію за об’єктами з їх просторовим положенням. На сьогодні типовим прикладом застосування ГІС-тех- нології може бути створення бази даних землекористування, коли в систему поетапно вводяться топографічна основа території, карта річок, доріг, ґрунтів, ландшафтів, локалізація підприємств (графічна інформація), бонітет на якість ґрунтів, опис підземних і наземних комунікацій, нормативні документи (текстово-таблична інформація) та деякі інші спеціальні параметри. Постають питання забезпечення економіко-екологічного моніторингу території. Так, на Закарпатті розроблено проект пілотної ГІС для аналізу наслідків паводків 1998 — 2001 pp. та прогнозування виникнення небезпечних природних явищ у майбутньому. Український центр менеджменту землі та ресурсів (УЦМЗР) з представництвом у Сваляві виконав декілька проектів, спрямованих на покращення оцінки ризиків та моніторинг надзвичайних ситуацій у регіоні. Цей проект виконувався також за підтримки Veridian ERIM International, USGS МНС України, Гідрометцентром України та Центром аерокосмічного та екологічного моніторингу (АКІЕМ, Львів).

Розвиток туристично-рекреащиного комплексу Закарпатської області в сфері сільського туризму

Закарпаття традиційно є областю Карпатського регіону, де стан і перспективи ту- ристично-рекреаційної індустрії були і залишаються одними з найкращих в Україні. Закарпаття — це найунікальніша в природно-географічному та історико-культурно- му відношеннях область заходу України. Завдяки сукупній дії цілого ряду сприятливих природних та культурних чинників за Закарпаттям закріпився стійкий імідж одного з найбільш привабливих і престижних туристичних регіонів держави.

Закарпатська область є рекреаційним регіоном багатопрофільного літнього і зимового, гірничо-спортивного та масового пізнавально-оздоровчого відпочинку та бальнеологічного лікування. Область має сприятливі кліматичні умови, а також високий природно-рекреаційний і курортний потенціал, який багато в чому визначає соціально-економічний профіль краю та привабливість його як для українських туристів, так і для іноземців.

Не менш важливо й те, що вигідний геополітичний фактор зможе активізувати інтеграцію рекреаційної системи регіону в європейський рекреаційний простір. Закарпаття може розглядатися також як край міжнародного туризму, в якому багатство ландшафтів із потужними рекреаційними ресурсами поєднується з безпосереднім виходом до країн Європи. Область, будучи одним з наймальовничіших куточків держави, має надзвичайно сприятливі умови для розвитку практично всіх напрямків туризму і рекреації.

Отже, за умови сталого розвитку рекреаційно-туристичного потенціалу в регіоні можна забезпечити більш масштабне і раціональне використання природних можливостей для цілей туристичної галузі, а її раціональна організація принесе значний соціально-еко- номічний ефект, який визначається надходженням додаткових коштів, створенням нових робочих місць, оздоровленням людей, розвитком окремих центрів і територій.

Головна стратегічна мета програмного розвитку області полягає у формуванні конкурентоспроможного туристично-рекреаційного продукту, що забезпечить, з одного боку, попит споживачів (як вітчизняних, так і зарубіжних) у туристично-рекреаційних послугах, а з іншого — значний вклад у соціально-економічний розвиток регіону за рахунок збільшення дохідної частини бюджету, притоку інвестицій, зростання кількості робочих місць, збереження та раціонального використання природних ресурсів і культурної спадщини.

Закарпаття називають «Срібною Землею», «Малою Швейцарією», перлиною, ізумрудними легенями України. Оздоровчі можливості краю є унікальними. Зручне географічне розташування, м’який цілющий клімат, живописний ландшафт, наявність мінеральних вод, мікроклімат Солотвинських шахт і Солотвинські соляні озера, вода яких за концентрацією солей близька до води Мертвого моря в Ізраїлі, багатовікові традиції та самобутня культура населення все більше приваблюють туристів. Стосовно природних атракцій Закарпаття, то необхідно згадати оспівану в піснях червону руту, легендарного едельвейсу та нарцисового поля — феномену природи, де весною квітне білосніжний килим дикоростучих нарцисів. Саме це робить цей регіон особливо привабливим для здійснення підприємницької діяльності в сфері туризму.

Ресурсний туристично-рекреаційний потенціал Закарпатської області представлений досить широкою гамою ресурсів. Дослідження щодо вивчення та аналізу природно-рекреаційних ресурсів краю були здійснені М. І. Долішнім, В. І. Мацолою, Г. С. Ємцем, В. П. Мікловдою, М. А. Лендєлом, М. М. Бойко, Ю. В. Манівчуком, О. С. Молнаром та іншими. У ряді їх праць була подана також класифікація рекреаційних ресурсів. Проблеми експлуатаційних запасів мінеральних вод Закарпаття досліджував М. Лобода, М. Мироненко та І. Твердохлєбов. Вивчення санаторно-курортних зон, виділення їх у основні групи здійснено у працях В. С. Кравціва та В. К. Євдокименка.

За особливостями рельєфу, ландшафтно-кліматичними, етнокультурними й соціально-економічними характеристиками на території Закарпаття доцільно виділити три рекреаційно-туристичні райони:

— Верховинсько-Свалявський туристичний район (межує з Львівщиною), до якого належать Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Перечинський і Свалявський райони;

— Полонинсько-Марамороський туристичний район, що об’єднує великі гірські Іршавський, Хустський, Тячівський і Рахівський райони;

— Потиський долинний, економічно найрозвинутіший, що межує з трьома європейськими країнами й об’єднує Ужгородський, Мукачівський, Берегівський і Виног- радівський райони [185 , с. 243].

Основними видами сегменту туристичного ринку Закарпатської області й надалі залишається рекреаційний з метою відпочинку та лікування (63%), діловий, лікувальний, навчальний туризм (28%), спортивно-оздоровчий туризм (4%), спеціалізований та інші види туризму (5%). Урізноманітнення послуг видових ринків відбувається шляхом створення інноваційного туристичного продукту, розробкою нових туристичних маршрутів і залучення нових об’єктів і територій.

В області прийом та розміщення туристів здійснюють готельні заклади різного типу: лікувальні заклади, заклади відпочинку (будинки, бази відпочинку, пансіонати, туристичні бази), спеціалізовані установи (кемпінги, молодіжні табори та центри відпочинку), приватні заклади розміщення тощо. Вони представлені переважно підприємствами малого та середнього бізнесу. Підприємствами туристичного профілю щорічно обслуговується понад 250 тис. туристів і близько 300 тис. екскурсантів та туристів вихідного дня, кількість яких зростає в зимовий період. На сьогодні в області нараховується 45 санаторно-курортних закладів, 102 туристично-рекреаційних закладів (турбази, кемпінги, пансіонати, оздоровчі табори), 79 готельних господарств.

Незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Закарпаття, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому рівні, порівняно зі світовими стандартами. Власне ця обставина пояснює той факт, що туристичне господарство краю дотепер орієнтується на східний ринок споживачів, а не на західного клієнта. Тому на найближчу перспективу потрібно звернути увагу на налагодження конкурентоспроможного ринку рекреаційних послуг шляхом модернізації наявної відпочинкової інфраструктури та поширення малих форм рекреації, зокрема сільського туризму.

На основі проведеного дослідження наявних рекреаційних ресурсів, мережі санаторно-курортних, лікувально-оздоровчих, туристичних та лікувальних закладів Закарпатської області співробітниками НПО «Реабілітація» було запропоновано

виділення 1U рекреаційних зон: ужгородська, Мукачівська, Великоберезнянсько- Перечинська, Міжгірсько-Воловецька, Свалявська, Іршавська, Берегівська, Хустсь- ко-Виноградівська, Тячівська, Рахівська [112, с. 12].

Як зазначає М.В. Копач, економічне зонування рекреаційних територій зумовлює потребу в оцінці природно-рекреаційних ресурсів, яка повинна включати в себе декілька етапів. На першому етапі першочергове значення має інвентаризація та аналіз всіх рекреаційних ресурсів території, тобто природних та соціальних явищ і об’єктів, їх просторовий розподіл, якісні та кількісні характеристики. Другий етап — це якісна оцінка цих ресурсів, яка є необхідною умовою для їх економічної оцінки. [103, с. 88—89]. Якісну оцінку пропонується проводити в балах, використовуючи при цьому кількісні характеристики.

Кожен вид ресурсів оцінюється за допомогою оціночних критеріїв та певного методу. Максимальна кількість балів присвоюється рекреаційній зоні, яка, з урахуванням всіх оціночних критеріїв, є лідером за певним видом ресурсів. Розподіл балів для кожного з чотирьох видів природних туристичних ресурсів виглядає наступним чином. Максимальна кількість балів для бальнеоресурсів — 40, оскільки мінеральні лікувальні води є найціннішим видом рекреаційних ресурсів в області. Рекреаційній зоні, яка володіє найбільшою кількістю свердловин мінеральних вод, що використовуються, присвоюється ЗО балів, а бали для всіх наступних рекреаційних зон встановлювалися методом пропорції. Свердловини мінеральних вод, які в майбутньому можуть бути використані в туристично-рекреаційній сфері — додатково приносять 10 балів. Всі інші види ресурсів оцінюються за 20 бальною шкалою аналогічно (табл. 4.2.1)

Сумарна бальна оцінка природних та історико-культурних туристичних ресурсів рекреаційних зон

Сумарна кількість балів

Рекреаційні зони	Оцінка природних туристичних ресурсів (бали)	Оцінка історико- культурних ресурсів (бали)
Ужгородська	35,4	91,9	127,3
Мукачівська	40,1	53,8	93,9
Великоберезнянська	52,7	7,0	59,7
Перечинська	36,3	11,6	47,9
Міжгірська	53,1	39,0	92,1
Воловецька	23,2	14,0	37,2
Свалявська	55,2	14,2	69,4
Іршавська	33,3	26,2	59,5
Берегівська	32,5	55,1	87,6
Хустська	42,4	30,6	73,0
Виноградівська	27,5	48,1	75,6
Тячівська	48,1	30,4	78,5
Рахівська	55,3	19,1	74,4

В Закарпатський області виділяється функціональна зона урбанізації, яка охоплює до 16% площі (території з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння). Функціональна зона сільського господарства в поєднанні з лісовим господарством займає 2/5 загальної земельної площі області. Найбільш перспективною, яка відповідає спеціалізації області в загальнодержавному поділі праці, є функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, загальнодержавного і регіонального значення. Ця зона включає понад 2/5 території.

Окремо визначимо бальну оцінка природних туристичних ресурсів Закарпатської області (табл. 4.2.2).

Сумарна бальна оцінка природних туристичних ресурсів Закарпатської області

Рекреаційні зони	Бальнеологічні ресурси	Лісові ресурси	Водні ресурси	ПЗФ	Сумарна бальна оцінка
Ужгородська	12,2	7,4	14,7	1,1	35,4
Мукачівська	9,6	13,6	16,7	0,2	40,1
Великоберезнянська	5,5	18,4	8,8	20,0	52,7
Перечинська	4,3	18,0	11,7	2,3	36,3
Міжгірська	16,3	17,5	4,6	14,7	53,1
Воловецька	0	17,2	4,9	1,1	23,2
Свалявська	31,1	18,9	5,0	0,2	55,2
Іршавська	5,5	14,2	9,6	4,0	33,3
Берегівська	13,8	3,6	14,8	0,3	32,5
Хустська	13,0	13,5	15,8	0,1	42,4
Виноградівська	2,1	4,6	20,0	0,8	27,5
Тячівська	13,2	18,2	12,7	4,0	48,1
Рахівська	15,0	20,0	11,6	8,7	55,3

З-поміж інших областей України Закарпаття виділяється унікальними природними рекреаційними ресурсами. Закарпаття є регіоном із самим високим рівнем забезпеченості основними компонентами ресурсів навколишнього природного середовища — індекс забезпеченості лісовими площами — 3,40, ресурсами місцевого річкового стоку — 7,13. Як зазначає В. П. Мікловда, в межах Карпатського регіону область володіє найбільшим рекреаційним потенціалом. Балансові експлуатаційні запаси лікувальних мінеральних вод становлять 69%, місткість угідь довготривалого відпочинку і туризму — 33%, угідь короткотривалого відпочинку — 60%, кліматолікуван- ня — 45%. [138, с. 17]

Санаторно-курортний комплекс області завдяки багатим запасам лікувальних мінеральних ресурсів має переважно бальнеологічне спрямування: 36,7% закладів та 63,5% ліжкового фонду відносять до санаторіїв та санаторіїв-профілакторіїв.

Використання природно-курортного потенціалу в цілому по області становить 4,3, а по показнику курортної освоєності в 3 рази поступається аналогічним районам Східної Європи. Це свідчить про недосконалість діючого механізму управління в курортній сфері та ігнорування об’єктивних вимог територіального поділу праці.

Як зазначає Є.В.Панкова, в Україні налічується понад 6700 природно-заповідних територій, у т. ч. 20 природних заповідників. [158, с. 29]. На невеликих ділянках обладнуються екологічні стежки, що є передумовою виникнення екотуризму. На Закарпатті заповідні території займають 12,6%. Це найвищий показник серед регіонів України. І це закономірно. Адже на території Закарпаття знаходиться 3/4 тваринного світу Червоної книги України та понад 100 видів зникаючих рослин, 29 видів рідкісних птахів тощо.

На сьогодні пропонується рекреаційну політику Закарпаття спрямовувати, в першу чергу, на: забезпечення екологічної безпеки рекреаційного освоєння території; зонування рекреаційних територій з виділенням освоєних, перспективних та резервних територій; соціальну необхідність (тобто відповідність наявної бази рекреаційної сфери реальним потребам в оздоровленні, її здатність задовольняти попит населення на рекреаційні послуга в регіоні); економічну доцільність (прибутковість діяльності об’єктів рекреаційної галузі і соціально-економічну вигоду для території); розвиток екологічно чистих видів рекреаційного господарювання та залучення широких верств населення до рекреаційного підприємництва.

Здійснений SWOT-аналіз розвитку туристично-рекреаційного комплексу Закарпатської області дає підстави для таких узагальнень:

(S) Сильні сторони:

— привабливі природні умови, гірські озера, лісові комплекси, краєзнавчі парки;

— наявність унікальних рекреаційних територій;

— наявність мінеральних вод: із 36 типів мінеральних вод, наявних в Україні, 32 типи нараховуються на Закарпатті;

— значна кількість унікальних туристично-рекреаційних об’єктів;

— наявність природних умов для розвитку гірськолижного, водного, велотуризму, сільського туризму та туризму за інтересами (мисливства, рибальства тощо);

— наявність об’єктів, які використовуються для спелеотуризму;

— потенційні можливості розширення мережі природно-заповідного фонду;

— позитивні зрушення в інфраструктурі охорони довкілля;

— наявність мережі санаторіїв, санаторії-профілакторіїв, баз відпочинку;

— інтенсифікація туристичної діяльності, зростання потоків іноземних туристів;

— проведення масштабного капітального ремонту закладів рекреаційної сфери.

(W) Слабкі сторони:

— значне забруднення річок;

— незадовільний стан Грунтів через втручання в екосистему Карпат;

— самовільна, несанкціонована вирубка лісових насаджень;

— низький рівень знешкодження токсичних відходів;

— незадовільний стан пам’яток природи, історії, культури, архітектури;

— недостатня кількість розроблених туристичних маршрутів в межах області;

— низьким рівень розвитку туристичної інфраструктури;

— погане пристосування до потреб спеціалізованого туризму (дельтапланеризм, байдарки);

— низький рівень матеріально-технічної бази рекреаційної сфери;

— відсутність об’єктивного інформаційного забезпечення для туристів;

— невідповідність якості рекреаційних послуг міжнародним стандартам.

(0) Загрози:

— відсутність узгоджених рішень на різних рівнях влади щодо розвитку ТРК;

— недосконале податкове законодавство;

— обмежене бюджетне фінансування;

— недосконалість механізмів реалізації державної політики щодо підтримки туристичного бізнесу;

— відсутність кваліфікованого менеджменту та маркетингу;

— несприятливий інвестиційний клімат.

(1) Потенційні можливості :

— застосування технології стратегічного моделювання державного управління розвитком ТРК регіону;

— розвиток транскордонного співробітництва у ТРК регіоні;

— використання світового досвіду в дослідженні, організації та управлінні ринку туристично-рекреаційних послуг;

— науково-обґрунговане економічне зонування рекреаційних територій Закарпатської області з метою ефективного використання рекреаційного потенціалу;

— вихід туристичного і рекреаційного бізнесу на світовий ринок;

— створення нових робочих місць в ТРК;

— раціональне використання рекреаційних ресурсів;

— розвиток інфраструктури ТРК;

— залучення інвестицій у ТРК;

— підвищення якості та поліпшення технології обслуговування туристів [146, с. 9-10].

Розвиток рекреаційної діяльності в поєднанні з взаємопов’язаними виробництвами, зокрема, харчовою промисловістю та сектором домашніх господарств є вкрай важливим з точки зору розв’язання стратегічних завдань регіонального розвитку. До того ж, на базі санаторно-курортного, оздоровчого і туристично-екскурсійного обслуговування формується супровідне надання багатьох послуг сфери обслуговування.

Позитивний вплив на розвиток рекреаційного комплексу області мало розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. «Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму». Згідно цього розпорядження в області створюються сприятливі умови для розвитку активних видів відпочинку, які користуються надзвичайною популярністю і набувають дедалі більшого поширення.

За кількістю обслуговуваних та обсягом наданих послуг на першому місці — оздоровчо-лікувальний туризм. Найактивніше розбудова нових туристично-рекреаційних закладів Закарпаття впродовж останніх років відбувається на курортних

територіях Свалявщини, поблизу с. Шаян Хустського району та смт. Солотвино (Тячівський район). Саме в смт. Солотвино зосереджені унікальні (не мають аналогів у світі) природні рекреаційні ресурси, які можуть бути реорганізовані в систему економічного ефективного рекреаційно-оздоровчого обслуговування як вітчизняних, так і зарубіжних рекреантів. Створення лікувально-рекреаційного комплексу в цьому селищі забезпечить комплексний його розвиток та збільшення кількості робочих місць, довгострокову підтримку відтворення функцій природного середовища та збереження унікальних природних об’єктів.

Нині в сфері туризму області реалізується 7 інвестиційних проектів загальною кошторисною вартістю понад 8 млн. 250 тис. дол. США: 5-у галузі санаторно-ку- рортного обслуговування, 2-у галузі готельного та ресторанного бізнесу. Найбільший за обсягом фінансовий проект — будівництво санаторно-лікувального корпусу в с.Солочин Свалявського району. Іноземні інвестори, а це в основному американські, угорські та російські компанії, вкладають в розвиток закарпатського туризму значні кошти: всі інвестиційні проекти розраховані на суми, не менші за 250 тис. дол. США. Повністю за кошти іноземців будується пансіонат «Урочище» в селі Вишка Великоберезнянського району, частково — відбувається реконструкція санаторію- профілакторію «Колос» (Ужгородський район), «Солені млаки» (Мукачівський район), проект по готельно-ресторанному комплексу «Стар» (Мукачево), будівництво комплексу котеджів у селі В. Лази (Ужгородський район). Присутність іноземного капіталу у курортно-рекреаційному бізнесі Закарпаття свідчить про зміцнення довіри до регіональної економіки.

Активніше почали вкладати гроші в туризм і вітчизняні інвестори. Найефективніше вкладати кошти в гірськолижні витяги. Найбільша кількість витягів розташована в Рахівському, Великоберезнянському та Міжгірському районах. На початку 2005 р. введено в дію 3 нові гірськолижні підйомники: один довжиною 1100 м на Боржавських полонинах (с. Пилипець) та два на полонині Драгобрат. Одночасно продовжується будівництво якірного підйомника довжиною 1000 м в с. Вишка (Ве- ликоберезнянський район), крісельних доріг в смт. Міжгір’я довжиною 1000 м та в с. Річка довжиною понад 200 м (Міжгірський район). На початку зимового сезону 2005—2006 pp. розпочав роботу гірськолижний витяг бугельного типу в с.Новоселиця (Перечинський район) довжиною траси 1040 м та перепадом висот 165 м. Примітно, що поява кожного нового бугельного витягу в гірській місцевості супроводжується спалахом розвитку супутніх туризмові видів діяльності — торгівлі, сфери послуг та ін.

Робота туристично-рекреаційного комплексу позитивно впливає на розвиток супутньої інфраструктури (транспорт, зв’язок, мережу закладів харчування, стан авто- доріг і т. д.). Проте, існуюча на сьогодні рекреаційна інфраструктура краю розвинута недостатньо. Так, рекреаційна освоюваність Закарпаття перевищує на 1,4 місця на 1 км2 території, що відповідає приблизно 14 місцям на 1000 чоловік населення. Для порівняння — в аналогічних природно-географічних умовах Високих та Низьких Татр (Словаччина) середнє рекреаційне навантаження 20 місць на 1 км2 або 80 місць на 1000 чоловік населення.

потенційну загрозу природному середовищу може нанести надмірна ескалація (завантаження) рекреаційних об’єктів в окремих зонах, що може викликати деградацію ландшафтів внаслідок перевищення норми граничних навантажень. Незважаючи на значний резерв між існуючим навантаженням і нормативними показниками рекреаційної місткості ландшафтів, сумарна місткість окремих рекреаційних центрів вже сьогодні наближена до оптимальної. Тому необхідною умовою подальшої розбудови рекреаційних зон є суворе дотримання норм оптимального рекреаційного навантаження на природні екосистеми.

Забезпечити стійкий розвиток та високу віддачу від розвитку екотуризму та рекреаційної галузі в цілому на Закарпатті можна за допомогою створення туристичного кластеру. Ідея створення екотуристичних кластерів на території Закарпатської області передбачає організацію комбінованих еколого-історичних турів та впровадження індивідуального підходу до задоволення запитів споживачів екотуристичних послуг.

Паралельно з розробкою еколого-історичних турів у межах кластерів може впроваджуватися проект розвитку наукового туризму. З одного боку, парково-плацові комплекси, міста з їх архітектурними ансамблями мають всі необхідні передумови і можливості аби перетворитися у центри проведення наукових конференцій, симпозіумів, семінарів, з’їздів та інших заходів, а з іншого боку — сама територія області, її населення, природа й господарство є об’єктами наукових чи навчальних досліджень, місцями проведення студентських практик. Впровадженню подібного проекту сприяли потужній науковий потенціал вузів Ужгорода і Мукачева.

Необхідно створити мережу координаційних консультаційних центрів із централізованим банком даних для розвитку туристично-рекреаційної діяльності. Провісниками таких центрів на сучасному етапі виступають бізнес-інкубатори та бізнес-центри в містах. Необхідно активізувати розвиток сільської громади, що надасть можливість сільським громадам створити комфортні побутові умови існування, зберегти людський потенціал, забезпечити сучасний рівень отримання освіти і відповідні умови для бізнесової та іншої діяльності тощо.

Для існування кластеру передусім необхідно активізувати діяльність держадміністрацій та зацікавити існуючі підприємницькі структури ширшими можливостями для розвитку. Що стосується наукових закладів та адміністрацій природоохоронних та заповідних територій, то вони зацікавлені в діяльності кластеру, як з боку виконання ними своїх прямих функцій, так і з метою розширеного фінансування своєї діяльності. Стримуючим фактором в даному випадку є те, що результати від розвитку кластеру з’являться не сьогодні і навіть не завтра. А більшість підприємств, на жаль, мають короткострокові цілі і не мають стратегії розвитку.

На сьогодні в області пропонується створення інноваційного центру туристсько- рекреаційної інфраструктури. При цьому доцільно використати досвід Львівщини як потужного інноваційного центру щодо втілення інноваційних підходів до інвес- гиційного процесу у туристсько-рекреаційній сфері. Реалізація даного проекту дасть можливість зменшити ризик інноваційно-інвестиційної концентрації ресурсів на ключових сферах туристсько-рекреаційного обслуговування; орієнтації на приват-

нии капітал і приватне підприємництво; формуванні конкурентоспроможних організаційно-правових форм реалізації проекту; орієнтації на інноваційні підходи при наданні туристсько-рекреаційних послуг.

Основними цілями реалізації інноваційного центру туристсько-рекреаційної інфраструктури є:

— створення організаційної структури — інноваційного центру розвитку туристсько-рекреаційної інфраструктури із залученням зарубіжних інвестицій, а також вітчизняного капіталу, у т.ч. вільних коштів і заощаджень населення;

— розробка техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту у турист- сько-рекреаційній сфері;

— реалізація першочергових пілотних підпроектів, передбачених в рамках створення даного центру.

Створення даного центру дасть можливість вирішувати найактуальніші проблеми туристичної галузі регіону, підвищити професіоналізм кадрів та рівень надання туристсько-рекреаційних послуг, створити економічно самодостатні та конкурентоспроможні туристичні центри та курорти, залучити іноземні портфельні інвестиції та внутрішні інвестиції фізичних осіб. На даний час туристично-рекреаційна сфера Закарпатської області знаходиться в стані відродження та переходу до ринкових умов господарювання. Проте, у конкурентному середовищі працювати стає дедалі важче, а за клієнтів доводиться боротися вищим рівнем сервісного обслуговування, наявністю нових видів послуг та туристичних маршрутів. Для організації роботи туристично-рекреаційної сфери на належному рівні потрібні кваліфіковані фахівці.

Значну роль в розвитку туристично-рекреаційної галузі відіграє рекламно- інформаційна діяльність. Для пропаганди наявного туристично-рекреаційного потенціалу, привернення уваги до визначних місць краю та його самобутньої культури, видано путівник «Сім див туристичного Закарпаття», буклети «Музеї Закарпаття» та «Моє Закарпаття». Громадськими об’єднаннями області видано детальний туристичний путівник «Закарпаття туристичне» із туристичними картами-схе- мами в розрізі районів та туристсько-краєзнавчий довідник «Обличчя Закарпаття».

В області традиційним стало проведення туристичних виставок-ярмарок, семінарів, гостями та відвідувачами яких стали представники із США, Хорватії, Молдови та різних регіонів України (Київської, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Львівської, Черкаської, Чернігівської, Івано-Франківської та інших).

Активно виходить Закарпаття і на європейські туристичні ринки. Представники рекреаційної сфери були учасниками міжнародних виставок-ярмарок в — м. Михайлівці (Словацька Республіка), м. Сочі (Росія), м. Кракові (Польща) та інших.

Виникає потреба в організації модельних (зразкових) інноваційних підприємств в рекреаційно-туристичній галузі на території найбільш зконцентрованих комплексів. Це, зокрема, в Рахівському, Міжгірському, Свалявському та Перечинському районах. Таке інноваційне підприємство може стати ядром інноваційного центру.

4.3. Природно-рекреаційні ресурси розвитку сільського туризму на Закарпатті

4.3.1. Ландшафтні ресурси

Закарпатська область розташована на південно-західних схилах і передгір’ях Українських Карпат, географічно — у самому центрі континентальної Європи. Межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, з Івано-Франківською та Львівською областями. Закарпатська область — одна з областей України, розташована на заході нашої держави, що володіє унікальним економіко-географічним положенням. Площа Закарпатської області становить 12,8 тис. км2 (2,1% від загальної площі України) і відноситься до найменших за територією (перед Чернівецькою). Таке положення впливає на формування природно-ресурсного потенціалу області, її господарську спеціалізацію і сучасне місце в зв’язках з європейськими державами. Область — єдина з областей України, яка розташована за головними Карпатськими хребтами.

Найбільша ширина (по прямій лінії) з півночі на південь — до 100 км. Найбільша довжина (по прямій лінії) зі сходу на захід — близько 200 км. Геометричний географічний центр Закарпаття знаходиться поблизу гори Кук, в Іршавському районі (48°30’ пн.широти — 23°23’ сх.довготи).

Сумарна протяжність державного кордону України в межах області становить 467,2 км, у т. ч.: з Румунією — 203,9 км, Угорщиною — 133,1 км, Словаччиною — 97,6 км та Польщею — 32,6 км. Ця особливість перетворює Закарпаття на транскордонний «полюс» притягання туристичних потоків із Заходу й Сходу, Півночі й Півдня Європейського континенту.

Близько 80 % території краю займають гори, утворюючи з південного-заходу на південний-схід Верховинський Вододільний хребет, Горгани, Свидовепь, Чорногора, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати, Чорногорський хребет. Закарпаття від інших регіонів відділяють Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький та Воловецький перевали висотою від 931 до 1014 м н. р. м.

У формуванні геологічної структури Закарпаття беруть участь породи палеозойського (225—400 млн.років), мезозойського (140—2225 млн. років) і кайнозойського (до 140 млн. років) віків. Різноманітність хімічного складу порід сприяє утворенню різних типів підземних мінеральних вод.

Складчасті Карпати поділяють на структурно-фаціальні зони, які різняться між собою особливостями поширення в них гірських порід, морфологією, рельєфом, корисними копалинами. У межах Закарпатської області виділяють наступні зони: Крос- ненську, Чорногірську, Поркулецьку, Дуклянську, Магурську і Рахівську, а також Мармороський кристалічний масив, Мармороську і Пенінську стрімчакові зони, Мукачівську і Солотвинську улоговини, Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду і Пан- нонський серединний масив.

Як зазначають Ю. А. Єрмоленко та С. М. Стойко [70, с. 63], геологи визначили, що Карпати мають багатоповерхову будову. Самий нижній поверх (докембрійський) — це кристалічний фундамент, який знаходиться найглибше (потужність земної кори під Карпатами сягає 40—50 км). Товща другого поверху, яка є власне фундамен-

том гір, в кінці палеозойської ери потерпіла так званий герцинський цикл утворення гір (340±50 млн. років тому). На цьому етапі на території сучасних Карпат утворилось Карпатське море, проіснувало понад 100 млн. років (до палеогенового періоду кайнозойської ери). Третій структурний поверх формувався в мезозойсько-кайнозойську еру накопиченням осадкових матеріалів, які складаються переважно із почергових піщаних і глинистих утворень (карпатський шліф) потужністю від 2 до 9 км. Четвертий поверх формувався у другу половину кайнозойської ери (25±2 млн. років тому), коли вся товща осадкової породи була піддана черговій фазі альпійського циклу утворення гір. Прогинання карпатської геосинкліналі змінилось її підняттям, що призвело до значних деформацій осаджених товщ третього поверху. Піднесення Карпат відбувалось одночасно з опусканням прогинів (Закарпатського та Прикарпатського), які заповнились моласовими осадами товщиною 5—7 км. За складом це конгломерати, піщаники, мергелі і глина.

Спочатку на фоні Карпатського моря утворились окремі вершини, а потім — гірські ланцюги. Рахівський та Чивчинський кристалічні масиви утворились саме тоді. Спочатку в пониженнях між горами була вода Карпатського моря, яке згодом відступило внаслідок тектонічного підняття. Оточуючі ці гірські утворення території Закарпатського і Прикарпатського прогинів ще довго залишались заповненими водою. І тільки в середині неогенового періоду (9—14 млн. років тому) спочатку Передкарпатський, а потім Закарпатський прогини звільнились від води і поступово стали суходолом.

Сучасний етап розвитку Карпатських передгірних прогинів продовжується за рахунок ендогенних (тектонічні рухи, викиди вулканів, землетруси, хімічні і фізичні процеси тощо) та екзогенних (вивітрювання, ерозія, підтоплення тощо) процесів. Найбільш активний у сейсмічному відношенні район дотику Східних і Південних Карпат, а точніше район вигину Карпатської дуги (хребет Вранча у Румунії).

На території Закарпаття простежується розмаїття фізико-географічних умов як щодо агроландшафтів, так і лісових ландшафтів. Як зазначає М. А. Лендєл, таке розмаїття обумовлює багатогранну сировинну базу для переробної і харчової промисловості області, від надранніх овочів, ягід, плодів низинної підзони до лісових субальпійських і полонинних альпійських поясів гірської підзони, багатих на продукцію побічного користування лісом та лікарські трави [117, с. 108]. Тому необхідно розумно використати вигоди географічного розташування області і зберегти екологічний феномен території, у т. ч. й при вирощуванні екологічно чистої рослинницької і тваринницької продукції.

Гірська частина області включає три групи асиметричних хребтів з більш похилими південно-західними схилами, які прорізані численними долинами гірських річок. У центрі — ланцюг Полонинських гір з плоскими вершинами — полонинами, які вкриті гірськими луками і пасовища. Полонинський хребет тягнеться від річки Уж, на південному-заході його продовжують хребет Свидовець і Чорногорський масив. На північному-заході знаходиться масив полонини Рівної (1479 м), в центрі — полонина Боржава з найвищою точкою — г. Стій (1677 м), на південному-сході — полонина Красна, хребет Свидовець з вершиною Близниця (1881 м) і Чорногорський масив із самою високою вершиною України — Говерлою (2061 м). Назва «Говерла» (так, як її вимовляємо сьогодні) ввійшла через помилку на австрійській військовій карті,

до описової літератури впроваджена Л.Вайглем та священником С.Вітвіцьким, місцева автентична назва, зараз цілковито забута — Говирла.

Найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах Закарпатської та Івано- Франківської областей, простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу. Кульмінаційним пасмом Українських Карпат є хребет Чорногори. Головний хребет простягається на 20 км, досягає висоти 2000 м, своїм розташуванням та протяжністю займає домінуюче положення в дузі Карпат від Татр до Роднянських Альп. В головній своїй частині він становить вододіл Тиси і Пруту, а своєю найзахіднішою, ізольованою від загалу глибоким перевалом, Петросом — вододіл Чорної і Білої Тис. Поряд з головним хребтом Чорногора має ряд відгалужень та паралельних хребтів.

В межах Чорногірського хребта розміщуються полонина Пожижевська та Полонина Рогнеска, які мають значний туристичний інтерес.

Полонина Пожижевська — це безліса гребенева поверхня північно-східного відрогу г.Пожижевська (1822 м) на хребті Чорногора, у межах Закарпатської області. Розташована на висотах 1382—1822 м. Площа близько 15 га. Субальпійська рослинність (чорниця, костриця червона і т. д.). Верхня межа лісу на висоті 1200—1325 м. На висоті 1429 м діє метеостанція (з 1899 p.). Тут також функціонує сніголавинна станція і стаціонар Інституту ботаніки АН України ім. М. Г. Холодного. Полонина Пожижевська розміщена у межах Карпатського природного національного парку.

Полонина Рогнеска розміщена на південному-сході г. Петрос та її відрогів у межах Закарпатської області. Схили здебільшого пологі з окремими стрімчаками. На пологих схилах переважають угрупування з щучника, рідше біловуса, на крутосхилах — чагарники (ялівець сибірський, вільха зелена, рідко — гірська сосна). Створений ботанічний заказник Рогнеска. Нижні частини схилів в результаті безсистемного використання заросли щавлем альпійським.

Розглянемо гірські вершини, які приваблюють туристів в межах Чорногірського масиву.

г. Говерла (2061 м) — найвища вершина Карпат Українських і всієї України, знаходиться на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей на масиві Чорногора. Має конусоподібну форму. На схилах — форми плейстоценового зледеніння, каменепади. Бувають снігові лавини. Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита альпійськими луками, чагарниковими пустищами, подекуди — кам’яні осипища. Біля підніжжя — один з витоків Пруту, водоспад. Об’єкт туризму. Знаходиться у межах охоронної зони Карпатського заповідника.

г. Бребенескул (2032 м) — одна з найвищих вершин Карпат Українських, знаходиться на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей на масиві Чорногора. Поверхня куполоподібна. На схилах поширені давньольодовикові форми рельєфу, сліди морозного вивітрювання. Вкритий альпійською і субальпійською рослинністю, характерні кам’яні розсипища та осипища.

г. Піп-Іван (2022 м) — одна з найвищих вершин хр.Чорногора, знаходиться на південно-східному кінці хребта на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Має пірамідальну форму, у привершинній частині — кам’яні розсипища. Є давньольодовикові форми рельєфу. Складається з пісковиків. Вкритий переважно субальпійсь-

кою рослинністю. Поширені чагарники (ялівець сибірський, рододендрон) і ялинові ліси (до висоти 1500—1600 м). Свою назву дістав від скелі на вершині, яка нагадувала попа в рясі. У даний час від скелі залишилася безформна купа каміння. На вершині — розвалини польської обсерваторії початку XX ст. Об’єкт туризму.

г. Петрос (2020 м) — одна з найвищих вершин хр. Чорногора, знаходиться на північно-західному кінці хребта між г. Шешул і г. Говерла у Закарпатській області. Західні та південно-західні схили круті з численними кам’яними розсипищами, північні та північно-східні — урвисті, зі скельними виступами. Є давньольодовикові форми рельєфу. Складається з пісковиків. Вкритий переважно субальпійською рослинністю. Поширені чагарники (ялівець сибірський, рододендрон) і ялинові ліси (до висоти 1530—1600 м). Взимку досить часто бувають снігові лавини. Є туристський притулок на південних схилах нижче полонини Рогнеска. Об’єкт туризму.

г. Гутин Томнатик (2016 м) — одна з найвищих вершин України, знаходиться у південних відрогах головного хребта Чорногори, у межах Закарпатської області. Трапляються льодовикові форми рельєфу. Біля північно-східного підніжжя вершини у давньольодовиковому карі оз.Бребенескул. Вкритий субальпійською та альпійською рослинністю з великою кількістю рідкісних і реліктових видів. Унікальний по- лонинно-давньольодовиковий природний комплекс.

г. Ребра (2001 м) — одна з найвищих вершин Українських Карпат, у центральній частині хребта Чорногора, на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Південні схили — пологі ділянки (вкриті переважно травостоєм з щучника дернистого і біловуса), та крутосхили, вкриті криволіссям. Північні схили відзначаються крутими скелястими урвищами. Тут зростає ряд рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України: сосна кедрова, жовтозілля карпатське, наскельниця лежача, ломикамінь моховидний та інші.

г. Туркул (1933 м) — одна з найвищих вершин Українських Карпат, у центральній частині хребта Чорногора, на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Південні схили — пологі ділянки (вкриті переважно травостоєм з щучника дернистого і біловуса), та крутосхили, вкриті криволіссям. Північні схили відзначаються крутими скелястими урвищами. Тут зростає ряд рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України: сосна кедрова, жовтозілля карпатське, наскельниця лежача, ломикамінь моховидний та ін.

г. Брецкул (1911 м) — одна з гірських вершин масиву Чорногора на межі Івано- Франківської та Закарпатської областей. Поверхня куполоподібна. Панують кам’яні розсипища. Вкритий альпійською і субальпійською рослинністю.

г. ІІетросул (1855 м) — вершина у північно-східній частині масиву Чорногори, у межах Закарпатської області. Розташована поруч з г. Петрос. Має асиметричну форму, південно-західний схил слабопогорбований, пологий, північно-східний — урвистий, обривається уступом заввишки 50 м. Серед рослинності переважають петрофіти, південно-західні схили вкриті сфагново-рододендроновими та різнотравно-чорнич- никовими угрупованнями. Об’єкт туризму.

Система гірських хребтів Горган розміщена у зовнішній смузі Карпат Українських, у Івано-Франківській та Закарпатській областях. Для Горган характерні круті схили та гострі гребені, вершини вкриті кам’янистими осипищами (місцева назва «горга-

ни») [230, с. 9]. Розташовані між долинами річок Мизунки і Ріки на північному-за- ході і Пруту на південному-заході. Найвищі вершини: Сивуля, Ігровець (1803 м), Братківська (1788 м), Грофа, Попадя та інші. Горгани поділяються на Крайові низь- когірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Горгани. Основні хребти (Аршиця, Довбушанка, Синяк, Хом’як, Грофа, Стримба) розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складається головним чином з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера. До висоти 1450 м — буково- ялинові і ялинові ліси, вище — чагарникове криволісся з гірської сосни («жерепу»), кам’яні розсипища, рідко — луки. Розвинуте лісове господарство. Розміщується заказник Горгани державного значення, численні пам’ятки природи. Район туризму.

Розглянемо гірські вершини, які приваблюють туристів в межах Горган.

г. Попадя (1740м) — одна з найвищих вершин Горган, знаходиться на межі Івано- Франківської та Закарпатської областей. Поверхня конічна. На схилах хвойні ліси, вище криволісся з гірської сосни і кам’яні осипища. На вершині сліди оборонної лінії часів Першої світової війни. Об’єкт туризму.

г. Стримба (1719 м) — гора у південно-західних Горганах, у межах Закарпатської області. Розташована на межиріччі Тереблі і Тересви. Разом з г. Стриминіс утворює гірський масив. Вершина трикутної форми. Трапляються малі озерця, кам’яні розсипи. Вершина вкрита криволіссям з сосни гірської, схили — мохово-трав’яними та ялиново-буковими угрупуваннями з добре вираженою висотною поясністю.

Свидовецький гірський масив в Українських Карпатах розміщується на південному- сході Закарпатської області. Підноситься на межиріччі Тересви і Чорної Тиси, у їх верхів’ях. Абсолютна висота зростає у південно-східному напрямі (г. Темпа — 1635 м, г. Стіг — 1707 м, г. Близниці — 1882 м). Гребенева поверхня 150—300 м завширшки, вирівняна, слабохвиляста з окремими куполоподібними вершинами (Унгаряска, Трояска, Догяска, Котел та інші). В геологічній будові переважає груборитмічний пісковиковий фліш. Північні схили круті з ознаками альпійського рельєфу (численні кари, масивні брили донної морени, скелясті стінки та гребені). Верхня частина схилів вкрита субальпійською і частково альпійською рослинністю, полонинами, нижче ялинові (північні схили) та ялиново-букові і букові (південні схили) ліси. Район туризму.

Розглянемо гірські вершини, які приваблюють туристів в межах Свидовецького масиву.

г. Близниці (1882 м) — дві найвищі вершини у східній частині масиву Свидовець, у межах Рахівського району Закарпатської області. Розміщені поряд і подібні за формою. Висота вищої (південної) вершини — 1882 м. Південні і західні схили пологі, східні — круто обриваються у бік розширеного верхів’я долини — льодовикового кару з залишками морени та льодовикових озер. Складаються з пісковиків, є прошарки вапняків. До висоти 1400 м — хвойні та букові ліси, криволісся, вище — полонини. Об’єкт туризму.

г. Стіг (1635 м) — вершина на межі трьох гірських масивів Українських Карпат: Чорногори на півночі, Мармароського масиву на заході і Чивчинських гір на півден- ному-сході. Привершинні схили згладжені, вкриті трав’яною і чагарниковою рослинністю, місцями є зарості криволісся, здебільшого з сосни гірської та ялівцю

сибірського. Деякі види рослин (рододендрон східнокарпатський, сон білий) занесені до Червоної книги України.

г. Лідпула (1630 м) — гірська вершина у північно-західній частині масиву Свидовець, у межах Закарпатської області. Схили вкриті полонинами. Місце зростання рідкісної рослини — нарциса вузьколистого, занесеного до Червоної книги України.

г. Берляска (1555м) — гірська вершина у північно-західній частині масиву Свидовець, у межах Закарпатської області. Поверхня плоска. Південно-східний схил пологий, північно-західний — круто обривається у бік долин Брустурянки і Турбату (басейн Тересви). Вкрита буковим лісом, в травостої — чорниця, біловус.

Гірський масив Боржави на Полонинському хребті Українських Карпат розміщується між річками Латорицею та Рікою у межах Закарпатської області. Довжина понад 50 км, ширина 3—4 км, висота до 1677 м (г. Стій). Пригребеневі поверхні вирівняні, з окремими конусоподібними вершинами: Томнатик (1343 м), Великий Верх (1508 м), Магура-Жиде (1518 м), Граб (1374 м), Гемба (1494 м) та інші. Схили розчленовані притоками річок Боржави, Латориці і Ріки. До висоти 1200—1450 м — пояс букових лісів, вище — полонини. На схилах г. Стій — заказник державного значення Росішний. Район туризму.

Гірський хребет Вододільний (Верховинський вододільний хребет) у внутрішній смузі Українських Карпат розміщується головним чином на межі Закарпатської і Львівської областей. Простягається від р.Ужа до верхів’я р.Ріки. Висота до 1405 м (г.Пікуй). Складається з пісковиків. Хребет має звивисті лінії гребенів, асиметричну форму: південні схили його круті, урвисті; північні — пологі. По вершинній лінії проходить головний Карпатський вододіл, звідки беруть початок річки Карпат — Латориця, Стрий, Ріка та інші. Багато зручних перевалів (Ужоцький перевал, Верець- кий перевал та інші). Схили до висоти 1200—1250 м вкриті смереково-буковими лісами (лісистість 30—47%), вище — полонини (переважно пустищні, біловусникові, з чагарниковими заростями чорниці). Переважають верховинські ландшафти. Район туризму.

Значний туристичний інтерес має Буковецька полонина — плосковершинний масив на Вододільному хребті Українських Карпат, на північному-заході від г. Пікуй, у межах Львівської та Закарпатської областей. Пересічна висота 900-1300 м. Південно- західний схил крутий, північно-східний — полого зливається з Стрийсько-Санською верховиною. Переважають чорницеві та біловусникові пустища. Південно-західні схили масиву вкриті буковими, північно-східні — ялиновими лісами. У межах Буковецької полонини збереглася природна межа лісу з буковим криволіссям. Пасовища, сіножаті.

Південніше і майже паралельно Полонинському хребту знаходяться Вулканічні Карпати, в західній частині яких височить Попричний Верх (1000 м), в центрі — масиви Синяк (1018 м) і Маковиця (976 м), південніше — масив Верхній Діл з вершиною Бужора (1081 м). На південь від Чорногорського масиву знаходяться Рахівські гори, або Гуцульські Альпи з найвищою горою — Піп Іван (1941 м).

Як зазначає С. С. Поп, у південно-західній частині розміщується Вигорлат-Гутинський (Ужгородсько-Хустський хребет), який включає декілька гірських груп з висотою гір 700—1000 м. На сході області, на південь від р. Біла Тиса, розташовані

Гуцульські Альпи, окремі вершини яких сягають вище 2000 м. Це — найвищі гори Український Карпат і України. Карпатські хребти мають чимало зручних перевалів, через які і пролягають основні шляхи залізничного й автомобільного сполучення. Це — Яблунецький (931 м н.р.м.), Волівецький (1041 м. н.р.м.), Ужоцький (889 м н.р.м.), Ворітський (839 м. н.р.м.) перевали та інші. [167, с. 35].

Загальна довжина Вигорлат-Гутинського хребта у межах України близько 125 км, ширина 8-20 км. Долини приток Тиси (Уж, Латориця, Боржава і Ріка) розчленовують на окремі масиви — Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий. Пересічна висота 800—1000 м, максимальна — 1081 м (г. Бужора). Схили круті, важкодоступні, особливо північно-східні. Поширені ерозійні, осипні та сельові процеси.

Також С. С. Поп описує, що на межі Полонинського і Вигорлат-Гутинського хребтів знаходиться живописна Турянська міжгірська долина. Цікавими є також Іршавська, Солотвинська і Верхньотисянська котловини, Чоп-Мукачівська впадина, Берегівська зона з горбогір’ям висотою до 370 м н.р.м. та інші орографічні одиниці. [167, с. 36].

Гірський масив Великий Діл Вулканічного хребта лежить між річками Латорицею і Боржавою. Пересічні висоти 700—800 м, максимальна — 1081 м (г. Бужора). Схили асиметричні: південні пологіші, ніж північні. Трапляються рештки згаслих вулканів. Складається з андезитів, базальтів та їхніх туфів. Поширені ерозійні та зсувні осипні процеси, бувають селі. Є джерела мінеральних вод. Район туризму.

Найвища вершина Вулканічного хребта Українських Карпат, на масиві Великий Діл у Закарпатській області є г. Бужора (1081м). Слабоопукла вершина і стрімкі, розчленовані притоками р.Боржави, схили є рештками згаслого вулкану. Складається з андезитів, андезито-базальтів і туфів. Вкрита буковими лісами і пралісами. На південних схилах — заказник державного значення Зачарована долина.

Гірський масив Синяк Вулканічного хребта лежить на правобережжі р.Латориці. Простягається на 18—20 км із заходу на схід, на 22 км з півночі на південь. Абсолютні висоти 900—1000 м, найвища вершина — г. Дунавка (1018 м). В геологічній будові масиву беруть участь ефузивні і флішеві породи. Гребеневі поверхні переважно гострі, локально куполоподібні, розчленовані долинами малих річок і ярами. Схили прямі, круті і випуклі, з густою ерозійною мережею. Трапляються зсуви, селі, паводки. Переважають низькогірні місцевості з дубово-буковими (до висоти 600 м) і буковими лісами з невеликою домішкою хвойних. Розвинуті землеробство, садівництво. Природні лікувальні мінеральні води використовуються на клімато-бальнеологічних курортах «Синяк» і «Карпати».

Низовинна частина області розташована на висоті до 120 м, розміщуються окремі вулканічні утворення — Чорна Гора (568 м), гора Шаланка (372 м) та інші, які виділяються на фоні рівнинного рельєфу. Подібні конуси згаслих вулканів, які домінують на фоні оточуючих рівнин, тісно пов’язані з особливостями геологічної будови вулканічного за походженням Вигорлат-Гутинського хребта. Такі вулканічні утворення в минулому слугували основою для будівництва оборонних укріплень, наприклад, замків поблизу міст Хуст, Мукачеве.

Також на території Закарпаття відомо біля 50-ти природних порожнин, які мають значний туристичний інтерес. Більшість з них знаходиться на території Тячівського

району. Це печери Малої та Великої Угольки, а також печери урочища Черлений Камінь, які знаходяться неподалік від села Нересниця:

1. Печери Малої та Великої Угольки.

2. Система печер Черлений Камінь.

3. Порожнини Рахівського району.

4. Порожнини Перечинського району.

5. Штольні с. Глибоке.

Печери Угольки — це справжні музеї природознавства. Печери різноманітні за своєю внутрішньою морфологічною будовою, за кількістю і красою натічних форм, обсягом та кількістю поверхів.

Угольський масив має велике наукове значення для палеоботанічних, палеозоологічних, а також археологічних і спелеологічних досліджень. На схилах Полонинського хребта проведено поки що єдине дослідження спор та пилку з болотних відкладів і печерних нашарувань, що дозволило з’ясувати польодовикову історію рослинності в цьому регіоні. У відслоненнях на річці Великій Угольці палеоботаніки знайшли відбитки листя магнолії, лавра, пальми, мирта, винограду та інших субтропічних і тропічних рослин, які росли 25 млн. років тому. В печері Молочний Камінь виявлено стоянку первісних мисливців.

Печери Малої та Великої Угольки

У південній частині Угольського заповідного масиву в межах стрімчакового се- редньогір’я пролягає Мармороська тектонічна зона, складена малопотужними вап- няково-мергелистими та терегенно-карбонатними відкладами юрського віку. Характерні для рельєфу цієї місцевості екзотичні вапнякові скелі заввишки до 70 м. Це блоки юрського вапняку — клипени. Вони оточені більш молодими породами, які відклалися в крейдяному періоді і називаються флішами. Численні тектонічні тріщини у вапнякових блоках, велика кількість опадів до 1600 мм на рік сприяли розвитку та інтенсивному утворенню печер та підземних ходів.

На території Угольського масиву Карпатського біосферного заповідника відомо біля 30 карстових порожнин. Входи до цих печер знаходяться досить високо (100—300 м) над рівнем долини. Більшість печер сильно змиті і до кінця непрохідні. Цілком ймовірно, що вони являють собою залишки стародавніх шляхів стікання підземних вод, які залишилися після утворення долин Великої та Малої Угольки.

Печера Дружба

Цікавою щодо вивчення сучасного підземного стоку, гідрології району, а також інтенсивності його карстування є шахта Дружба. Вузькі та високі тріщини з різко ка- радованими стінами, інтенсивна конденсація вологи, відсутність кісткових решток у промивній частині свідчать про те, що утворення нижніх горизонтів печери триває й досі. На глибині ЗО м протікає струмок. Він деякий час тече по дну невеликої похиленої галереї, а потім на глибині 50 м просочується крізь щілину в стіні і деякий час стає невидимим.

Уголька, печера Дружба (Романія)

Печера Дружба (Романія) є на сьогодні найбільшою і найгарнішою печерою Українських Карпат. Вхід в шахту знаходиться на висоті близько 500 м у буковому лісі на околиці с. Мала Уголька. Шахта провального типу. Процес корозії сприяв утво-

ренню на певній глибині купола, що поступово збільшувався до верху. Ілибина вертикальної частини шахти до верхівки конусовидного насипу — 21м. Конус складається з дрібних камінців, змішаних з землею і гумусом, що потрапили в шахту після обвалу.

Північна частина залу всіяна сталактитами різної довжини і товщини. Багато з них обвиті тонесенькими прикрасами переплетених між собою кам’яних трубочок — геліктитів. Знижуючись виступом із стелі ця частина залу схожа на вітрину ювелірного магазину, всипану в сяючих променях світла кам’яними квітами. Одна з них нагадує айстру, інша — троянду, що розпускається.

Печера являє собою систему галерей та залів, розташованих на різних рівнях. Загальна довжина всіх досліджених ходів шахти зараз становить 900 м, глибина — 45 м. Температура повітря в різних частинах печери коливається від 5 до 8 С, вологість становить 100%.

Печери скелі Вів

Печери скелі Вів знаходяться в 2 км від лісництва Карпатського біосферного заповідника. Входи в печери розташовані на різних рівнях на північ, схід, південь. Тут знайдено 8 печер. Найбільша з них — печера Білих стін. Довжина її ходів становить 118 м. Печера має 5 окремих входів. Печера суха, в окремих місцях є маленькі сталактити, а в стінах ребристі патьоки коричневого, жовтого і білого кольорів. Печера Вів є другою за довжиною ходів порожнина скелі Вів. Загальна довжина ходів досягає 50 м. Печера закладена у тектонічній тріщині між двома плитами, чим і відрізняється від інших печер. Печерний заповнювач — глина з щебенем великої потужності (10—12 см). Середня температура печери складає 5 С, вологість — 100 %.

У 10 м від одного з входів в печеру Білих стін, на 5 метрів нижче, знаходиться вхід в печеру Перлинна. Колись вони були з’єднані між собою, але з часом ходи запливли, забилися глиною і гумусом. Порівняно невелика, всього 38 м, печера дуже унікальна. Саме в ній знайдено велику кількість викопних кісток і рідкісні утворення печерної перлини. Вхід в печеру неправильної форми, величиною 1,5л_0,6 м. Права стіна печери вкрита на всю довжину великим каскадним натеком, який місцями доходить до стелі. У печері є два зали: Малого підковоноса та Ікл. В другому залі було знайдено велику кількість ікл печерного ведмедя. Печера волога, місцями капає вода, на підлозі є невеликі ванночки. Якщо пройти 200 м на північний-захід від печери Вів, то можна знайти вхід в колодязь Експедиційний (шахта Упорна). Вхід у печеру неправильної видовженої форми, розміром 1,5і1 м. Печера являє собою карстову шахту промивного типу глибиною 24 м, яка закінчується двома невеликими залами. Стіни печери сильно карадовані. Стеля залів місцями прикрашена невеликою кількістю сталактитів. По долівці протікає струмок. Температура повітря нижньої частини печери складає 6,2 С, вологість — 100 %.

Інші печери скелі Вів малі за розмірами. їх довжина становить від 8 до 29 м. Середня температура повітря приблизно складає 4 С, вологість становить 100 %.

Порожнини скелі Чурь

На правому березі Малої Угольки, напроти скелі Вів, але вище метрів на 80, височать красиві скелясті бескіди Копиця і Чурь. На скелі Чурь нараховується 7 карстових порожнин. Печери невеликі за розміром, довжиною від 8 до ЗО м, закладені

вздовж тріщин вапнякового масиву. Середня температура порожнин становить 5 С, вологість 100 %.

Від скелі Чурь на північний-схід тягнеться ледь помітна лісова стежка. Вона веде через головний вододільний хребет біля підніжжя двох скель з невеликими печерами Йолкіна та Сріблястої краплини. Далі вона виводить на новий вапняковий масив (ур. Гребінь), який знаходиться у межиріччі Малої і Великої Угольки і простягається з заходу на схід на 2 км. На цьому масиві нараховується 6 відокремлених порожнин. Поряд з печерами на цій території знаходяться інші карстові утвори, зокрема, гроти і колодязі. Найбільш цікавими є печери Прозорих стін та Ведмеже ікло.

Печера Прозорих стін

Вхід в печеру Прозорих стін знаходиться напроти вершини Угольська плеша, в скелі витягнутій з південного-сходу на північний-захід. Вона являє собою дві перпендикулярні камери довжиною 5 і 10 м. Стіни її вкриті молочно-білим прозорим кальцитом із зеленуватим натеком у формі кам’яних квітів. В першій прохідній камері знайдено добре збережений череп ведмедя.

Печера Ведмеже Ікло

В 100 м на схід знаходиться печера Ведмеже Ікло. Вона заснована по похилій тріщині, яка пересікає блок під кутом 60 . Великий гротоподібний вхід 7x10 м, завалений брилами вапняків. Якщо увійти в печеру, майже біля самої стелі чорніє отвір другого поверху, закладений по тій же похилій тріщині. Довжина печери становить 30 м. Середня температура повітря 5 С, вологість 100 %.

Печера Гребінь

Печера Гребінь відкрита у 1958 р. учнями присілка Велика Уголька. Знаходиться на правому березі Великої Угольки біля підніжжя однойменного хребта. Закладена по похилій тріщині в 230 . Печера являє собою своєрідну порожнину. Вона має два поверхи. Вхід в печеру починається невеликою галереєю в формі замкової щілини. Через три метри стеля різко піднімається вверх нй висоту до 10 м. Під ногами чорніє отвір злегка похиленого колодязя, глибиною до 13 м. У протилежній стіні на віддалі 12 м від колодязя видніється невеликий отвір. Це продовження печери, її другий поверх.

Печера дуже гарна. Із стін спускаються каскадні натеки з кам’яними водоспадами, із стелі звисають ажурні кальцитові завіси, а з самого початку, одразу за вузьким ходом, відкривається вид на колодязь, а стелю прикрашають грушеподібні та кулеподібні ребристі натеки. . '

Печера Гребінь дуже велика. Її об’єм становить 457,6 м кубічних. Довжина — 71м. Віддаль по вертикалі між першим та другим поверхом становить 29 м. В ній можна ходити в повний ріст. Температура повітря печери складає 8,2 С, вологість — 100 %.

Печера Молочний Камінь

На лівому березі Великої Угольки височать над лісом три великі бескіди. Найбільший з них носить назву Молочний Камінь. Складений з білувато-блакитного марму- роподібного вапняку, він повністю виправдовує свою назву. Скеля Молочний Камінь своєю формою нагадує бумеранг. Вся вона поросла лісом і розсічена великою кількістю тектонічних тріщин. На південному її схилі здалека видніється продовгастий отвір. Це вхід в печеру, якій місцеві жителі дали назву Молочний Камінь. На- жаль, люди не зберегли цю пам’ятку природи".

Завдяки просторому входу (10і2,5 м) печера зсередини освітлена розсіяним денним світлом. Через 5 м від входу вона роздвоюється. Західний хід тупиковий, східний — переходить у великий зал розміром 10і15 м і висотою до 15 м. На висоті 10 м печера продовжується вглиб вапнякового масиву по комбінації двох перпендикулярних тріщин, які закінчуються залом 5110 м. Загальна довжина печери — 92 м. Температура повітря великого залу печери складає З С, вологість — 100%.

Система печер Черлений Камінь

В кількох десятках кілометрів від печер Угольського масиву знаходиться система печер Черлений Камінь, яка має зовсім інше походження і структуру.

Система розташована у північно-східному напрямку від с.Нересниця Тячівського району Закарпатської області. Печери урочища Черлений Камінь представлені чотирма великими кількаповерховими печерами загальною довжиною від 200 до 700 м, глибиною від 24 до 56 м та кількома маленькими порожнинами довжиною від 5 до 25 м. Породи печер Черленого Каменя — конгломерати — мають характерний темно-чер- воний колір, що пояснюється наявністю тривалентного заліза або його оксиду в цементуючій складовій породи; в печерах також багато глини. Візуальні розміри зцементованих уламків породи лежать в межах 1—7 см. Печери є відносно молодими, доказом чого є тип їхньої структури (вони закладені в основному по тектонічних розломах в породі), а також мала кількість натеків та невеликі розміри сталактитів. Походження печер має чіткий тектонічний характер, на що вказує наявність довгих прямих паралельних ходів, висота яких сягає трьох-п’яти метрів.

Карстовий масив Черлений Камінь

Вода теж бере участь у формуванні ходів печер, вимиваючи карстові породи і розширюючи тріщини. Вона виконує ще і ювелірну роботу, прикрашаючи стіни дивовижними за формою натеками і цікавими за своєю природою сталактитами. Взагалі, печери Черленого Каменя дуже вологі: весною та восени вода сочиться по стінах, розм’якшує глину і утворює болотяні калюжі в нижніх частинах ходів та тріщин. В цей період вода постійно надходить до печер, але не накопичується в них. Це наводить на думку, що існують інші пустоти або резервуари, куди вона зникає, які певним чином повинні бути зв’язані з уже відомими. Утворення печер продовжується, але значно повільнішими темпами і в менших масштабах, оскільки основним чинником тепер є вода, яка довершує роботу, виконану силами рухів земної кори та силою тяжіння.

Печера Верхня

Дослідження системи Черлений Камінь розпочалося з 1982 p., коли спелеоклубом «Селеніт» на чолі з Ю. Ю. Чижмаром була відкрита печера Верхня. Входи у печеру Верхня розташовані на кілька десятків метрів вище входів до інших печер на схилі гори в місці виходу скельних порід. Сама печера являє собою чотириповерхову систему горизонтальних ходів, з’єднаних вертикальними тріщинами і колодязями. Є кілька невеликих залів. Вона є більш приємною для дослідження, так як набагато сухіша за нижні печери. В ній дуже мало натеків і сталактити зовсім невеликі.

У 1987 р. були відкриті три нижні печери: Сифон, Каньйон і Нова — поблизу ферми. їхні входи лежать приблизно на одному рівні на крутому схилі галявини.

Печера Сифон

Печера Сифон має два входи. Вона є найглибшою печерою системи — її глибина сягає 59 м. Верхня частина містить невисокі зали з великою кількістю каміння, брил, плит, що утворилися внаслідок обвалів ходів. При переході з неї до середньої частини на стінах тріщин з’являються сталактити та дивовижні ребристі вертикальні натеки. Середня і нижня частини являють собою вертикальний розлом, який на різних рівнях перекривається обвальними блоками. Ця печера є однією з найвологіших в системі, про що свідчить наявність на дні постійного сифона, рівень води в якому періодично змінюється (сифон — це хід, заповнений водою або рідкою глиною). При відвідуванні цієї частини спелеологи отримують неперевершене задоволення, викупавшись у багнюці, що носить певний ритуальний характер в спелеопо- чинаннях.

Печера Каньйон

Каньйон являє собою яскравий приклад печери, ходи якої є чіткими вертикальними тектонічними розломами. Характерним для нього є мала розгалуженість ходів і наявність щілин на різній глибині, розділених обвальними блоками значних розмірів. Печера закінчується грандіозним широким розломом довжиною близько двадцяти і висотою біля п’ятнадцяти метрів. Основною метою дослідження Каньйо- на і Сифона є пошук їх з’єднання. Якщо воно буде знайдено, то утворена печера стане найдовшою на Закарпатті.

Печера Нова

У плані пошуку продовжень ходів печер система Червоний Камінь є досить перспективною. Доказом цього може бути дослідження печери Нова. У 1987 році вона була завдовшки лише 12 м і закінчувалася похилою вузькою тріщиною. У серпні 1996 року О. Жданович, член спелеосекції «ПАДІЮНу», подолавши цю перешкоду, відкрив третю за довжиною печеру системи. Вона, як і Каньйон, представлена ходами-розло- мами, що проходять паралельно один до одного і з’єднані колодязями. В ній ще не завершився процес утворення, про що свідчать періодичні обвали каміння. У Новій знайшли кристали кальциту, що є своєрідним феноменом: їх немає в інших печерах системи.

Порожнини Рахівського району

В Рахівському районі великі природні порожнини невідомі, але є багато старих, закинутих шахт. Цікавими є штольні Довгоруня та Черемшина, які знаходяться недалеко від села Ділове. Ці шахти являють собою антропогенні утворення, але їх вертикальні ділянки мають природне походження.

Штольня Довгоруня

Штольня Довгоруня розміщена на висоті 400 м в однойменному урочищі Рахівсь- ких гір. Закладена в мармуризованих вапняках сірувато-білого кольору. Штольня являє собою систему горизонтальних галерей, розташованих на двох ярусах, що з’єднані між собою 15 м вертикальною шахтою. Нахилений вхід виводить на верхній ярус, долівка якого в багатьох місцях вкрита водою. Загальна довжина штольні перевищує 100 м. Температура повітря становить 4—5 С, вологість — 100%.

Шахта черемшина

Шахта Черемшина розташована на східному макросхилі Свидовецького хребта поблизу північної околиці с. Ділове (присілок Круглий). Розпочинається вона вертикальною тріщиною глибиною близько ЗО м, що знаходиться на висоті близько 600 м.

Порожнини Перечинського району

В Перечинському районі відомо кілька малих тектонічних печер, розташованих на хребті Санаторія, на висоті приблизно 500 м. Найбільшою з них є печера Ур. Порожнина являє собою невеликий зал розміром 6і11 м. Вхід у печеру прямокутної форми: розміром 0,711,6 м. Температура становить 5 С у привходовій частині та 6 С — у дальній.

Штольні с. Глибоке