Лужанська Т. Ю., Махлинець С. С., Тебляшкіна Л. І. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи: Навчальний посібник./ За редакцією д. г. н., професора Волошина І. М. - К.: Кондор, 2008. — 385 с.
2.1. Історичні передумови становлення та організаційно-законодавче забезпечення у сфері сільського туризму України
Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль в соціально-економічному житті країни. На сьогодні особливо важливою проблемою проведення реформ в туристичній галузі є пошук додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, проведення кардинальних заходів, які б сприяли стабілізації діяльності туристичної сфери. Виникають різні форми власності та нові типи туристичних підприємств, впроваджуються сучасні механізми регулювання відносин, розвиваються ринкові принципи господарювання та інші структурні перетворення.
Прийнятий ВР України 15 вересня 1995 р. Закон України «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності». Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10—14 квітня 1989 p.), де зазначено: країни повинні визначати свої національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії» таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів.
Туристична сфера сьогодні є однією з найперспективніших галузей економіки України, яка швидко розвивається і є невід’ємною частиною соціальної інфраструктури суспільно орієнтованої ринкової економіки. Якщо у 2005 р. кількість працівників у туристичній галузі склала 169 тис. чол., а зайнятість з урахуванням інших галузей (торгівля, транспорт, зв’язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону — 2,79 млн. осіб, то вже у 2010 р. ці показники складатимуть, відповідно, 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб. Цим визначається необхідність визначення місця і значимості туристичної сфери в структурних перетвореннях економіки країни та її регіонів.
Сільський туризм проголошено одним із пріоритетних напрямків розвитку господарського комплексу України. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільській місцевості України. Для сільських мешканців цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування та розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Розвиток сільського туризму створює сприятливі передумови для досягнення
комплексного соціального, економічного та екологічного ефекту, зокрема, для диверсифікації сфери зайнятості на селі та створення нових робочих місць, подолання стану депресивності багатьох сільських територій, для раціонального використання їх різноманітного туристичного потенціалу та протидії деградації унікального природного та культурного середовища, для підвищення доходів сільського населення та для розбудови сучасної сільської соціальної і технічної інфраструктури.
Пріоритетність розвитку сільського туризму в усіх регіонах України зумовлена такими обставинами:
— регіони України володіють значним рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального використання у відпочинково-туристичних цілях;
— збережена етнокультурна самобутність історичних країв України (Буковина, Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті;
— розвиток сільського туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів України;
— поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату;
— практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля;
— ця форма масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню національно-патріотичних почуттів.
Особливо актуальним розвиток сільського туризму є для аграрних депресивних регіонів країни, до яких, насамперед, належать Українське Полісся, Карпати, Поділля. Це пов’язане з тим, що:
1) сільський туризм сприятиме стабілізації економічної ситуації в сільській місцевості, оскільки стає постачальником робочих місць і стимулює розвиток підприємництва, народних промислів, лісового господарства, сфери обслуговування та сільськогосподарського виробництва.
2) зазначені регіони володіють потужним природно-ресурсним, культурно-історичним потенціалом;
3) становлення сільського туризму може стабілізувати і покращити демографічну ситуацію. Розвиток агротуристичного бізнесу і супутніх виробництв призведе до закріплення у сільській місцевості населення молодих вікових груп, що сприятиме збереженню сформованої системи розселення і відновленню демографічного потенціалу сіл депресивних регіонів України;
4) реалізація сільських турів створить можливості для реального використання вигідності географічного положення більшості аграрних регіонів, дозволить просувати національний туристичний продукт на ринки країн Європейського Союзу і безпосередніх сусідів. Вже на початкових стадіях розвитку організатори сільського туризму повинні усвідомлювати, що в аграрних регіонах країн-сусідів сформовані подібні з Україною передумови розвитку даного виду туризму. Тому пошук власної ринкової ніші шляхом розробки і реклами оригінального туристичного продукту, який поєднуватиме національну культурну традицію, українську ментальність і сучасні підходи до організації якісного відпочинку — пріоритетні завдання при формулюванні стратегічних цілей розвитку сільського туризму в країні. [191, с. 107—108].
Як досліджує В.Васильєв, в Україні спостерігається значний потенціал розвитку сільського туризму, а саме: сільська місцевість складає 69,0% від загальної площі країни; близько 15 млн. осіб проживає в 28,6 тис. сільських населених пунктах; в сільській місцевості — 6,4 млн. житлових будинків, з яких 98,0% у приватній власності, понад 1 млн. будинків потенційно готові приймати туристів; понад 4 млн. сільських жителів відносяться до зайнятого в особистому селянському господарстві або незайнятого населення; 2/3 сільськогосподарської продукції виробляється на фермерських та селянських господарствах [30, с. 19].
Останні роки сільський туризм в Україні як вид бізнесу стрімко розвивається (понад 13% в загальній структурі), витісняючи традиційні види відпочинку (курортний — 50%, інші види туризму — 36%). Щорічно кількість приватних садиб, що надають послуги туристам, збільшується на декілька порядків (300 садиб — у 2002 p., З тис. — у 2003 p., 25 тис. — у 2004 p., понад 30 тис. — у 2005 p.).
Унікальну історико-культурну спадщину мають понад 500 населених пунктів (наприклад, спадщина культури Трипілля VI—III тис. до н.е.). Інтерес для туристів в сільській місцевості можуть становити: хліборобство, як етнографічно-культурне явище, яке поєднане зі своєрідними традиціями: привітання з «хлібом та рушником», «толока» — участь громади при збиранні хліба, на сінокосі; промисли — мисливство, рибальство, збиральництво; ремесла — ткацтво, килимарство, вишивка, гончарство, писанкарство; народна архітектура — хата, клуня, хлів, комора, церкви та каплиці, млини та вітряки; це українське національне вбрання, народна їжа та фольклор, український оберіг.
Сільський відпочинок за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен набути національного значення:
1) він дає поштовх для відродження та розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів — усього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливими для відпочиваючих;
2) через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнавати справжні традиції регіону;
3) етнокультура села репрезентує Україну світові й приваблює також іноземних туристів. Тому, як передумову успішного розвитку відпочинку в сільських етнографічних районах, треба розглядати формування ідеології відродження та розвитку всього спектра традиційної культури, починаючи від форм господарських занять до надбань духовної сфери, що діятимуть як сприятливі чинники для індивідуального відпочинку.
Українські села мають надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-оздоровчі ресурси. Українські села багаті індивідуальним житловим фондом та добрими і
працьовитими людьми. Водночас гострою проблемою багатьох сіл є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості, на загальнодержавному рівні більше уваги треба приділяти тим галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей належить сільський туризм. Адже в селах з відповідною рекреаційною базою завжди було багато відпочиваючих. Найбільше це стосується сіл, що розташовані на берегах річок та в гірській місцевості.
На сьогодні масовий туризм в Україні та його альтернативні форми поступово перетворюються на стабільний і прибутковий сектор національної економіки. Активізація масового туризму, окрім реалізації власне рекреаційних функцій та покращення відповідної інфраструктури, може надати імпульс для розвитку трудомістких і нетрадиційних сільськогосподарських виробництв або сприяти їх відродженню. До таких галузей належать: молочне скотарство, плодівництво, овочівництво, хмелярство, садівництво, хутрове звіринництво, бджільництво, ставкове рибництво та деякі інші. Це стане можливим за двох умов: кластеризації туристичних і аграрних суб’єктів ринкової діяльності та добровільної участі споживача сільського туристичного продукту у процесах збору чи вирощування урожаю, заготівлі кормів, у догляді за худобою, домашньою птицею, бджолами тощо. Оплата за таку роботу може частково, а то й повністю компенсувати витрати на придбання сільського туру.
В Україні ініціатором поширення ідей розвитку сільського туризму виступила Всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Нині регіональні осередки Спілки функціонують у 17 областях України. Завдяки активній співпраці осередків сільського туризму з місцевими органами влади та міжнародними фундаціями (наприклад, з фондом «Відродження»), вивчається та використовується практичний досвід з організації і прийому відпочиваючих у садибах господарів (Закарпаття, Івано-Франківщина, Полтавщина), проводяться інформаційні рекламні акції із сільського туризму. Спілка налагодила тісні зв’язки з агро-туристичними організаціями Угорщини, Польщі, Австрії, Франції та широко застосовує їх досвід. [189, с. 54]
Основні функції Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму такі:
— стратегічне планування сільського відпочинку;
— презентація сільського відпочинку на внутрішньому та міжнародному ринках;
— розробка і впровадження громадських стандартів якості;
— забезпечення підготовки кадрів для організації сільського відпочинку;
— рекламно-інформаційне забезпечення;
— разом із місцевими органами самоврядування вирішення питання зайнятості сільського населення, поліпшення технічної інфраструктури та благоустрою сіл, а також збереження історико-культурної спадщини та довкілля;
— на регіональному рівні інтереси суб’єктів сільського відпочинку представляють регіональні осередки (центри) сільського відпочинку. Вони здійснюють інформування про відпочинкові можливості регіонів, працюють над іміджем свого регіону та контролюють якість надання туристичних послуг сільськими господами. [212, с. 28]
Друкований орган Спілки — журнал «Туризм сільський зелений», на шпальтах якого дискутуються найбільш гострі проблеми законодавчого, економічно-фінансового, рекламно-інформаційного, організаційного забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні, аналізується зарубіжний досвід, висвітлюється агротуристичний потенціал окремих самобутніх країв нашої держави. У рамках журналу публікуються й методичні матеріали — «Порадник організатору відпочинку та власнику садиби», а також промоційні путівники агрооселями регіонів для українських туристів.
У середині 2005 р. була проведена третя Всеукраїнська виставка-ярмарок «Українське село запрошує» . У зв’язку з тим, що час її проведення співпав з конкурсом «Євробачення-2005», державний музей народної архітектури та побуту НАН України (с. Пірогово) відвідали представники багатьох країн Європи.
Для формування сучасної інфраструктури сільського туризму в Україні необхідно вирішувати низку завдань. Це, насамперед, стосується інформаційного та рекламного забезпечення. Частково сьогодні цю функцію виконують турагенства, які пропонують базові пункти щодо можливості такого відпочинку.
Успішний розвиток сільського туризму можливий за умови належної підготовки кадрів, програмного навчання майбутніх підприємців у даній галузі. З цією метою потрібно проводити консультації, семінари, тренінги на базі регіональних інформаційно-консультативних центрів туризму. Останнє можливе за умов активної співпраці державних установ, а саме Державної туристичної адміністрації України, Міністерства аграрної політики та недержавних, громадських організацій, фондів, що опікуються проблемами підтримки і та розвитку сільського туризму.
Розвиток сільського туризму вимагає відповідного законодавчого та науково-методичного забезпечення і практичних кроків для реалізації цих завдань. Державною Програмою розвитку туризму на 2002—2010 роки», «Основними напрямами розвитку туризму в Україні до 2010 року» та іншими нормативними документами визначається, що одним із пріоритетних напрямів розвитку туризму в Україні має стати «залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності». До того ж, Міністерство агропромислового комплексу України включило сприяння розвитку сільського туризму до «Проекту Національної Програми розвитку агропромислового виробництва і відродження села на період до 2010 року».
Основними напрямками державної політики в сфері сільського туризму є:
— удосконалення правових засад регулювання відносин в сфері сільського туризму;
— визначення сільського туризму важливою ланкою туристичної індустрії України, заохочення національних та іноземних інвестицій у цю сферу та створення нових робочих місць;
— розвиток в’їзного та внутрішнього сільського туризму, сприяння перетворенню його у високорентабельну та конкурентоспроможну ланку туристичної індустрії;
— створення сприятливих умов для розвитку сільського туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності в цій сфері шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
— всебічне заохочення громадян України до участі в розвитку сфери сільського туризму, як високорентабельної ланки туристичної індустрії та додаткового джерела поповнення особистих доходів громадян, місцевого і державного бюджету;
— врахування попиту населення на окремі види послуг сільського туризму при розробці та затвердженні загальнодержавної і місцевої програм розвитку регіонів.
Згідно із статтями 4 та 6 Закону України «Про туризм», № 324 від 15.09.1995 p., сільський зелений туризм є законним видом діяльності. Займатися сільським зеленим туризмом мають право особисті селянські господарства, це визначено в статті 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство», № 742 від 15.05.2003 р. При цьому ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. Це чітко визначено у статті 5 ЗУ «Про туризм», у ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775 від 01.06.2000 p., Постанові КМУ від 15 березня 2006 р. № 297 «Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)». Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування застосовуються тільки до громадян, які зареєструвалися як підприємці. Основні вимоги щодо ведення діяльності з сільського туризму наведено в додатку Б.
Необхідно зупинитись на проблемах, що супроводжують розвиток сільського туризму в Україні:
1) сільський туризм досі не є конкретизованим у законодавчому плані: процес організації та функціонування даного сектору туристичної сфери регулюється Законом України «Про туризм» та Законом України «Про особисте селянське господарство». Між тим, необхідно чітко визначити та врегулювати відносини між приймаючою стороною, споживачами турпродукту та державними органами, що мають відношення до даного виду господарської діяльності. На даний момент існує проект Закону «Про сільський туризм», в якому визначаються загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі сільського туризму.
2) основним суб’єктом туристичної господарської діяльності при забезпеченні відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає туристові житло, забезпечує харчування, допомагає організувати дозвілля, забезпечує безпеку відпочинку тощо. Тобто, кожна родина, що працює у сфері сільського туризму є міні-туроператором, оскільки від початку і до кінця формує власний турпродукт. Господар повинен мати кілька варіантів організації дозвілля відпочиваючих, бути готовим показати своє господарство, розповісти про особливості його ведення, розповісти про своє село, край, його географію, історію, пам’ятки, звичаї тощо, надати необхідний інвентар, виконувати роль провідника й екскурсовода. Виникає проблема освіти господарів: вони повинні знати свої права і обов’язки, володіти основами бухгалтерського обліку, вміти надати першу медичну допомогу, бути краєзнавцями. Так як для сільських господарів досить важко організувати повний курс навчання у навчальних закладах для набуття необхідної кваліфікації, то потрібно створювати певні програми, навчальні заходи, за допомогою яких господарі могли б отримати необхідний запас знань, вмінь та навичок;
3) для організації сільського туризму потрібна допомога держави. На державному рівні необхідно розробити заходи щодо створення програм пільгового кредитування суб’єктів даного виду діяльності, просування інформації українських туристичних агентів на міжнародний рекламний ринок, залучення іноземних інвестицій, зменшення податкового тиску. До того ж, необхідним є створення державних та громадських організацій, які б проводили всебічний аналіз ринку послуг сільського туризму, визначали його проблеми та шляхи їх вирішення, надавали господарям інформацію
про певні особливості ведення бізнесу, займались розробкою програм щодо розвитку сільського туризму.
Навіть за тривалого проживання туристів у садибі треба пам’ятати, що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки у випадку, якщо строк дії договору перевищує 12 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України). Але щоб уникнути порушення пункту 9.1 Закону України «Про податок з фізичних осіб», строк перебування одного туриста власнику садиби, який не є підприємцем, краще вказувати не більше 15 днів. Тоді вимоги засвідчувати або реєструвати такі договори також будуть не законними.
Послуги з розміщення і харчування туристів не звільнені від сплати податку на додану вартість. Але дохід від оренди житла не підлягає оподаткуванню цим податком незалежно від суми (пункт 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 p.). Послуги з харчування туристів підлягатимуть обов’язковій сплаті податку на додану вартість тільки якщо протягом останніх календарних 12 місяців сума доходу від цих послуг перевищить 300 тисяч гривень (пункт 2.3.1 вищезазначеного Закону).
Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби оподатковуються за загальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 15%. Проте на цю суму не нараховуються збори на обов’язкове пенсійне та соціальне страхування, оскільки власник садиби тільки надає у користування своє майно, а не виконує інші платні роботи чи послуги для туристів (лист Пенсійного фонду України № 1852/04 від 27.02.2004 p.).
Крім того, власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, а веде книгу обліку доходів, не зобов’язаний фіксувати свої витрати, пов’язані з розміщенням туристів у садибі. Річ у тім, що при поданні податкової декларації, власник садиби має право повернути собі 25% одержаного від оренди житла доходу без додання документів, які підтверджують витрати, як це вимагається від підприємців. Таке право власника садиби передбачено в чинному додатку 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян № 12 від 21.04.1993 р.
Щодо надання послуг з харчування туристів, то дуже важливим є те, що пункт 4.3.36 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 р. звільняє від сплати податку доходи, отримані від продажу вирощеної власником у своїй садибі сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки.
Власник садиби має подати туристам (на їх вимогу) довідку про своє право отримувати такі доходи без утримання податку. Власник садиби, не зареєстрований як приватний підприємець, може сплачувати внески на своє соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба. Якщо ж він захоче припинити діяльність у галузі сільського зеленого туризму, не має виконувати якісь додаткові формальності.
Якщо власник садиби зареєструвався як приватний підприємець, то він має право без придбання патенту здійснювати торгівельну діяльність із продажу харчів вітчизняного виробництва, указаних у статті 6 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» № 98 від 23.03.1996 р. (хліб і хлібні вироби, борошно, сіль, цукор, олія, молоко і вершки, крім згущених і добавок, безалкогольні напої, морозиво, дитяче харчування, яловичина і свинина, домашня птиця, риба, яйця, ягоди і садовина, мед та інші продукти бджільництва, картопля та плодоовочева продукція).
У разі суперечок щодо повернення частини податків треба пам’ятати, що за неповне або несвоєчасне перерахування власнику садиби суми надмірно сплаченого ним податку готівкою, через банк або відділення пошти, районний орган державного казначейства має накласти на податкову інспекцію штраф у розмірі 10,50 або 100% суми податку (Інструкція Державного казначейства № 82 від 04.05.2005 р.)
Процедура припинення реєстрації фізичної особи-підприємця визначена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755 від 15.05.2003 р. Вона є доволі тривалою і тому власник садиби повинен ретельно обміркувати, чи потенційна кількість туристів і доходи від їх обслуговування будуть достатні, щоб покрити витрати на реєстрацію або припинення своєї підприємницької діяльності.
Прийнятий ВР України 15 вересня 1995 р. Закон України «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності». Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10—14 квітня 1989 p.), де зазначено: країни повинні визначати свої національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії» таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів.
Туристична сфера сьогодні є однією з найперспективніших галузей економіки України, яка швидко розвивається і є невід’ємною частиною соціальної інфраструктури суспільно орієнтованої ринкової економіки. Якщо у 2005 р. кількість працівників у туристичній галузі склала 169 тис. чол., а зайнятість з урахуванням інших галузей (торгівля, транспорт, зв’язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону — 2,79 млн. осіб, то вже у 2010 р. ці показники складатимуть, відповідно, 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб. Цим визначається необхідність визначення місця і значимості туристичної сфери в структурних перетвореннях економіки країни та її регіонів.
Сільський туризм проголошено одним із пріоритетних напрямків розвитку господарського комплексу України. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільській місцевості України. Для сільських мешканців цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування та розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Розвиток сільського туризму створює сприятливі передумови для досягнення
комплексного соціального, економічного та екологічного ефекту, зокрема, для диверсифікації сфери зайнятості на селі та створення нових робочих місць, подолання стану депресивності багатьох сільських територій, для раціонального використання їх різноманітного туристичного потенціалу та протидії деградації унікального природного та культурного середовища, для підвищення доходів сільського населення та для розбудови сучасної сільської соціальної і технічної інфраструктури.
Пріоритетність розвитку сільського туризму в усіх регіонах України зумовлена такими обставинами:
— регіони України володіють значним рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального використання у відпочинково-туристичних цілях;
— збережена етнокультурна самобутність історичних країв України (Буковина, Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті;
— розвиток сільського туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів України;
— поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату;
— практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля;
— ця форма масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню національно-патріотичних почуттів.
Особливо актуальним розвиток сільського туризму є для аграрних депресивних регіонів країни, до яких, насамперед, належать Українське Полісся, Карпати, Поділля. Це пов’язане з тим, що:
1) сільський туризм сприятиме стабілізації економічної ситуації в сільській місцевості, оскільки стає постачальником робочих місць і стимулює розвиток підприємництва, народних промислів, лісового господарства, сфери обслуговування та сільськогосподарського виробництва.
2) зазначені регіони володіють потужним природно-ресурсним, культурно-історичним потенціалом;
4) реалізація сільських турів створить можливості для реального використання вигідності географічного положення більшості аграрних регіонів, дозволить просувати національний туристичний продукт на ринки країн Європейського Союзу і безпосередніх сусідів. Вже на початкових стадіях розвитку організатори сільського туризму повинні усвідомлювати, що в аграрних регіонах країн-сусідів сформовані подібні з Україною передумови розвитку даного виду туризму. Тому пошук власної ринкової ніші шляхом розробки і реклами оригінального туристичного продукту, який поєднуватиме національну культурну традицію, українську ментальність і сучасні підходи до організації якісного відпочинку — пріоритетні завдання при формулюванні стратегічних цілей розвитку сільського туризму в країні. [191, с. 107—108].
Як досліджує В.Васильєв, в Україні спостерігається значний потенціал розвитку сільського туризму, а саме: сільська місцевість складає 69,0% від загальної площі країни; близько 15 млн. осіб проживає в 28,6 тис. сільських населених пунктах; в сільській місцевості — 6,4 млн. житлових будинків, з яких 98,0% у приватній власності, понад 1 млн. будинків потенційно готові приймати туристів; понад 4 млн. сільських жителів відносяться до зайнятого в особистому селянському господарстві або незайнятого населення; 2/3 сільськогосподарської продукції виробляється на фермерських та селянських господарствах [30, с. 19].
Останні роки сільський туризм в Україні як вид бізнесу стрімко розвивається (понад 13% в загальній структурі), витісняючи традиційні види відпочинку (курортний — 50%, інші види туризму — 36%). Щорічно кількість приватних садиб, що надають послуги туристам, збільшується на декілька порядків (300 садиб — у 2002 p., З тис. — у 2003 p., 25 тис. — у 2004 p., понад 30 тис. — у 2005 p.).
Унікальну історико-культурну спадщину мають понад 500 населених пунктів (наприклад, спадщина культури Трипілля VI—III тис. до н.е.). Інтерес для туристів в сільській місцевості можуть становити: хліборобство, як етнографічно-культурне явище, яке поєднане зі своєрідними традиціями: привітання з «хлібом та рушником», «толока» — участь громади при збиранні хліба, на сінокосі; промисли — мисливство, рибальство, збиральництво; ремесла — ткацтво, килимарство, вишивка, гончарство, писанкарство; народна архітектура — хата, клуня, хлів, комора, церкви та каплиці, млини та вітряки; це українське національне вбрання, народна їжа та фольклор, український оберіг.
Сільський відпочинок за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен набути національного значення:
1) він дає поштовх для відродження та розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів — усього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливими для відпочиваючих;
2) через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнавати справжні традиції регіону;
3) етнокультура села репрезентує Україну світові й приваблює також іноземних туристів. Тому, як передумову успішного розвитку відпочинку в сільських етнографічних районах, треба розглядати формування ідеології відродження та розвитку всього спектра традиційної культури, починаючи від форм господарських занять до надбань духовної сфери, що діятимуть як сприятливі чинники для індивідуального відпочинку.
Українські села мають надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-оздоровчі ресурси. Українські села багаті індивідуальним житловим фондом та добрими і
На сьогодні масовий туризм в Україні та його альтернативні форми поступово перетворюються на стабільний і прибутковий сектор національної економіки. Активізація масового туризму, окрім реалізації власне рекреаційних функцій та покращення відповідної інфраструктури, може надати імпульс для розвитку трудомістких і нетрадиційних сільськогосподарських виробництв або сприяти їх відродженню. До таких галузей належать: молочне скотарство, плодівництво, овочівництво, хмелярство, садівництво, хутрове звіринництво, бджільництво, ставкове рибництво та деякі інші. Це стане можливим за двох умов: кластеризації туристичних і аграрних суб’єктів ринкової діяльності та добровільної участі споживача сільського туристичного продукту у процесах збору чи вирощування урожаю, заготівлі кормів, у догляді за худобою, домашньою птицею, бджолами тощо. Оплата за таку роботу може частково, а то й повністю компенсувати витрати на придбання сільського туру.
В Україні ініціатором поширення ідей розвитку сільського туризму виступила Всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Нині регіональні осередки Спілки функціонують у 17 областях України. Завдяки активній співпраці осередків сільського туризму з місцевими органами влади та міжнародними фундаціями (наприклад, з фондом «Відродження»), вивчається та використовується практичний досвід з організації і прийому відпочиваючих у садибах господарів (Закарпаття, Івано-Франківщина, Полтавщина), проводяться інформаційні рекламні акції із сільського туризму. Спілка налагодила тісні зв’язки з агро-туристичними організаціями Угорщини, Польщі, Австрії, Франції та широко застосовує їх досвід. [189, с. 54]
Основні функції Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму такі:
— стратегічне планування сільського відпочинку;
— презентація сільського відпочинку на внутрішньому та міжнародному ринках;
— розробка і впровадження громадських стандартів якості;
— забезпечення підготовки кадрів для організації сільського відпочинку;
— рекламно-інформаційне забезпечення;
— разом із місцевими органами самоврядування вирішення питання зайнятості сільського населення, поліпшення технічної інфраструктури та благоустрою сіл, а також збереження історико-культурної спадщини та довкілля;
— на регіональному рівні інтереси суб’єктів сільського відпочинку представляють регіональні осередки (центри) сільського відпочинку. Вони здійснюють інформування про відпочинкові можливості регіонів, працюють над іміджем свого регіону та контролюють якість надання туристичних послуг сільськими господами. [212, с. 28]
Друкований орган Спілки — журнал «Туризм сільський зелений», на шпальтах якого дискутуються найбільш гострі проблеми законодавчого, економічно-фінансового, рекламно-інформаційного, організаційного забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні, аналізується зарубіжний досвід, висвітлюється агротуристичний потенціал окремих самобутніх країв нашої держави. У рамках журналу публікуються й методичні матеріали — «Порадник організатору відпочинку та власнику садиби», а також промоційні путівники агрооселями регіонів для українських туристів.
У середині 2005 р. була проведена третя Всеукраїнська виставка-ярмарок «Українське село запрошує» . У зв’язку з тим, що час її проведення співпав з конкурсом «Євробачення-2005», державний музей народної архітектури та побуту НАН України (с. Пірогово) відвідали представники багатьох країн Європи.
Для формування сучасної інфраструктури сільського туризму в Україні необхідно вирішувати низку завдань. Це, насамперед, стосується інформаційного та рекламного забезпечення. Частково сьогодні цю функцію виконують турагенства, які пропонують базові пункти щодо можливості такого відпочинку.
Успішний розвиток сільського туризму можливий за умови належної підготовки кадрів, програмного навчання майбутніх підприємців у даній галузі. З цією метою потрібно проводити консультації, семінари, тренінги на базі регіональних інформаційно-консультативних центрів туризму. Останнє можливе за умов активної співпраці державних установ, а саме Державної туристичної адміністрації України, Міністерства аграрної політики та недержавних, громадських організацій, фондів, що опікуються проблемами підтримки і та розвитку сільського туризму.
Розвиток сільського туризму вимагає відповідного законодавчого та науково-методичного забезпечення і практичних кроків для реалізації цих завдань. Державною Програмою розвитку туризму на 2002—2010 роки», «Основними напрямами розвитку туризму в Україні до 2010 року» та іншими нормативними документами визначається, що одним із пріоритетних напрямів розвитку туризму в Україні має стати «залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності». До того ж, Міністерство агропромислового комплексу України включило сприяння розвитку сільського туризму до «Проекту Національної Програми розвитку агропромислового виробництва і відродження села на період до 2010 року».
Основними напрямками державної політики в сфері сільського туризму є:
— удосконалення правових засад регулювання відносин в сфері сільського туризму;
— визначення сільського туризму важливою ланкою туристичної індустрії України, заохочення національних та іноземних інвестицій у цю сферу та створення нових робочих місць;
— розвиток в’їзного та внутрішнього сільського туризму, сприяння перетворенню його у високорентабельну та конкурентоспроможну ланку туристичної індустрії;
— створення сприятливих умов для розвитку сільського туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності в цій сфері шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
— всебічне заохочення громадян України до участі в розвитку сфери сільського туризму, як високорентабельної ланки туристичної індустрії та додаткового джерела поповнення особистих доходів громадян, місцевого і державного бюджету;
— врахування попиту населення на окремі види послуг сільського туризму при розробці та затвердженні загальнодержавної і місцевої програм розвитку регіонів.
Згідно із статтями 4 та 6 Закону України «Про туризм», № 324 від 15.09.1995 p., сільський зелений туризм є законним видом діяльності. Займатися сільським зеленим туризмом мають право особисті селянські господарства, це визначено в статті 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство», № 742 від 15.05.2003 р. При цьому ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. Це чітко визначено у статті 5 ЗУ «Про туризм», у ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775 від 01.06.2000 p., Постанові КМУ від 15 березня 2006 р. № 297 «Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)». Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування застосовуються тільки до громадян, які зареєструвалися як підприємці. Основні вимоги щодо ведення діяльності з сільського туризму наведено в додатку Б.
Необхідно зупинитись на проблемах, що супроводжують розвиток сільського туризму в Україні:
1) сільський туризм досі не є конкретизованим у законодавчому плані: процес організації та функціонування даного сектору туристичної сфери регулюється Законом України «Про туризм» та Законом України «Про особисте селянське господарство». Між тим, необхідно чітко визначити та врегулювати відносини між приймаючою стороною, споживачами турпродукту та державними органами, що мають відношення до даного виду господарської діяльності. На даний момент існує проект Закону «Про сільський туризм», в якому визначаються загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі сільського туризму.
2) основним суб’єктом туристичної господарської діяльності при забезпеченні відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає туристові житло, забезпечує харчування, допомагає організувати дозвілля, забезпечує безпеку відпочинку тощо. Тобто, кожна родина, що працює у сфері сільського туризму є міні-туроператором, оскільки від початку і до кінця формує власний турпродукт. Господар повинен мати кілька варіантів організації дозвілля відпочиваючих, бути готовим показати своє господарство, розповісти про особливості його ведення, розповісти про своє село, край, його географію, історію, пам’ятки, звичаї тощо, надати необхідний інвентар, виконувати роль провідника й екскурсовода. Виникає проблема освіти господарів: вони повинні знати свої права і обов’язки, володіти основами бухгалтерського обліку, вміти надати першу медичну допомогу, бути краєзнавцями. Так як для сільських господарів досить важко організувати повний курс навчання у навчальних закладах для набуття необхідної кваліфікації, то потрібно створювати певні програми, навчальні заходи, за допомогою яких господарі могли б отримати необхідний запас знань, вмінь та навичок;
3) для організації сільського туризму потрібна допомога держави. На державному рівні необхідно розробити заходи щодо створення програм пільгового кредитування суб’єктів даного виду діяльності, просування інформації українських туристичних агентів на міжнародний рекламний ринок, залучення іноземних інвестицій, зменшення податкового тиску. До того ж, необхідним є створення державних та громадських організацій, які б проводили всебічний аналіз ринку послуг сільського туризму, визначали його проблеми та шляхи їх вирішення, надавали господарям інформацію
про певні особливості ведення бізнесу, займались розробкою програм щодо розвитку сільського туризму.
Навіть за тривалого проживання туристів у садибі треба пам’ятати, що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки у випадку, якщо строк дії договору перевищує 12 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України). Але щоб уникнути порушення пункту 9.1 Закону України «Про податок з фізичних осіб», строк перебування одного туриста власнику садиби, який не є підприємцем, краще вказувати не більше 15 днів. Тоді вимоги засвідчувати або реєструвати такі договори також будуть не законними.
Послуги з розміщення і харчування туристів не звільнені від сплати податку на додану вартість. Але дохід від оренди житла не підлягає оподаткуванню цим податком незалежно від суми (пункт 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 p.). Послуги з харчування туристів підлягатимуть обов’язковій сплаті податку на додану вартість тільки якщо протягом останніх календарних 12 місяців сума доходу від цих послуг перевищить 300 тисяч гривень (пункт 2.3.1 вищезазначеного Закону).
Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби оподатковуються за загальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 15%. Проте на цю суму не нараховуються збори на обов’язкове пенсійне та соціальне страхування, оскільки власник садиби тільки надає у користування своє майно, а не виконує інші платні роботи чи послуги для туристів (лист Пенсійного фонду України № 1852/04 від 27.02.2004 p.).
Крім того, власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, а веде книгу обліку доходів, не зобов’язаний фіксувати свої витрати, пов’язані з розміщенням туристів у садибі. Річ у тім, що при поданні податкової декларації, власник садиби має право повернути собі 25% одержаного від оренди житла доходу без додання документів, які підтверджують витрати, як це вимагається від підприємців. Таке право власника садиби передбачено в чинному додатку 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян № 12 від 21.04.1993 р.
Щодо надання послуг з харчування туристів, то дуже важливим є те, що пункт 4.3.36 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 р. звільняє від сплати податку доходи, отримані від продажу вирощеної власником у своїй садибі сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки.
Власник садиби має подати туристам (на їх вимогу) довідку про своє право отримувати такі доходи без утримання податку. Власник садиби, не зареєстрований як приватний підприємець, може сплачувати внески на своє соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба. Якщо ж він захоче припинити діяльність у галузі сільського зеленого туризму, не має виконувати якісь додаткові формальності.
Якщо власник садиби зареєструвався як приватний підприємець, то він має право без придбання патенту здійснювати торгівельну діяльність із продажу харчів вітчизняного виробництва, указаних у статті 6 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» № 98 від 23.03.1996 р. (хліб і хлібні вироби, борошно, сіль, цукор, олія, молоко і вершки, крім згущених і добавок, безалкогольні напої, морозиво, дитяче харчування, яловичина і свинина, домашня птиця, риба, яйця, ягоди і садовина, мед та інші продукти бджільництва, картопля та плодоовочева продукція).
У разі суперечок щодо повернення частини податків треба пам’ятати, що за неповне або несвоєчасне перерахування власнику садиби суми надмірно сплаченого ним податку готівкою, через банк або відділення пошти, районний орган державного казначейства має накласти на податкову інспекцію штраф у розмірі 10,50 або 100% суми податку (Інструкція Державного казначейства № 82 від 04.05.2005 р.)
Процедура припинення реєстрації фізичної особи-підприємця визначена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755 від 15.05.2003 р. Вона є доволі тривалою і тому власник садиби повинен ретельно обміркувати, чи потенційна кількість туристів і доходи від їх обслуговування будуть достатні, щоб покрити витрати на реєстрацію або припинення своєї підприємницької діяльності.