Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні Навч. nociб. / Передм. В. А. Смолія. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с: ш.
5.2. Діяльність Української республіканської ради по туризму та екскурсіях щодо розвитку масового туристського руху в Україні
Розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 70 — 80-х pp. зумовлювався комплексом соціально-економічних, культурно-освітніх, природно-географічних та інших чинників.
Хрущовська «відлига» створила передумови для певного піднесення соціально-економічного рівня життя, зростання реальної заробітної плати. Все це відбувалося на фоні штучно створюваної стабільності цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.
Безумовно, все це стало однією з найважливіших передумов організації ефективного дозвілля населення, зокрема залучення до туристського руху. Неабияку роль у цьому відігравало зростання суспільних фондів споживання, а саме надання безоплатних і пільгових соціальних послуг: оплата путівок на туристсько-екскурсійні маршрути, відпочинок у туристсько-спортивних таборах, проведення самодіяльних походів тощо.
Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, а й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати
для задоволення своїх фізіологічних і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести- й семигодинний робочий день) та робочого тижня (п'ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньому на 3,1 дня) відчутно вплинули на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х — першій половині 80-х pp. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортні умови для перевезення значної кількості туристів.
Розвитку туризму також сприяли істотні зміни в сфері обслуговування, що перетворилась на окрему галузь з розвиненою інфраструктурою. Ще одним важливим чинником, який зумовлював розгортання масового туристсько-екскурсійного руху, слід вважати зростання культурно-освітнього рівня населення, прагнення людей глибше пізнати історію свого краю та інших країн.
Організацією внутрішнього туризму та екскурсій в Україні в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (УРРТЕ), Міністерство оборони УРСР, Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», Міністерство освіти УРСР та інші міністерства і відомства колишнього СРСР. Держава виділяла певні кошти, фонди, матеріали, транспорт для створення в республіці індустрії туристсько-екскурсійного обслуговування населення. У 70-х — першій половині 80-х pp. особливо швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму. Так, якщо в 1970 р. в Україні було 58 туристських баз, їхніх філій і притулків, то в 1983 р. — 25 готелів, 75 турбаз, 4 туркомплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових притулків, усього — 156 (у 2,5 раза більше).
У 1971 — 1975 pp. темпи розвитку туризму і екскурсій були особливо високими. В СРСР було надано послуги 25,4 млн туристів і понад 130 млн екскурсантів.
Комплексні заходи щодо подальшого розвитку туризму були визначені прийнятою в жовтні 1980 р. постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про подальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні» (див. дод. 7). У документі було дано широку програму заходів, що забезпечували значне збільшення обсягу і підвищення якості обслуговування, удосконалення видів, форм наданих послуг, розширення мережі туристсько-екскурсійних установ.
У 1981 — 1985 pp. постійно нарощувались обсяги туристсько-екскурсійного обслуговування населення по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ). У 1985 р. було надано послуги 37 млн туристів і 200 млн екскурсантів. Населенню було надано туристсько-екскурсійних послуг на суму понад 8 млрд крб.
У 1985 р. система Центральної ради по туризму та екскурсіях мала в своєму підпорядкуванні 965 туристських об'єктів, здатних прийняти одночасно майже 400 тис. відпочиваючих.
Питання туристсько-екскурсійної діяльності населення країни стали складовим елементом Комплексної програми розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986 — 2000 pp. Стосовно туризму вимоги Комплексної програми знайшли відображення в спільній постанові ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ від 18 липня 1985 р. «Про заходи щодо розвитку туризму й удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування населення в країні в 1986 — 1990 роках і на період до 2000 року» (див. дод. 8), якою Центральній раді по туризму та екскурсіях, Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» і Державному комітету СРСР з іноземного туризму за участю зацікавлених міністерств і відомств було доручено забезпечити в 1986 — 2000 pp. подальший розвиток і удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування за рахунок реконструкції та розширення власної матеріальної бази, здійснити величезний комплекс найважливіших заходів. Виконання цих планів, безумовно, сприяло подальшому розвитку туризму в СРСР.
Головним змістом постанови 1985 р. була її соціальна спрямованість. У документі підкреслювалося, що «туризм і екскурсії стали невід'ємною частиною життя народу, важливим засобом зміцнення здоров'я людей і раціонального використання вільного часу». Було намічено широкий комплекс заходів для зміцнення матеріально-технічної бази туризму, в тому числі і в Україні. Так, по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС передбачалося будівництво туристських комплексів, готелів, баз і кемпінгів у 1986—1990 pp. на 40 тис. місць, у 1991 — 1995 pp. — на 60 тис, а в 1996 — 2000 pp. — на 70 тис. місць.
По лінії Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» передбачалося будівництво молодіжних центрів, таборів і готелів у 1986 — 1990 pp. на 3,3 тис. місць, у 1991-1995 pp. - на 5,2 тис, а в 1996-2000 pp. — на 7 тис. місць.
З цією метою на 1986— 1999 pp. ВЦРПС планувалось виділити капітальних вкладень на 616 млн крб., «Супутнику» — 60 млн крб.
Планувалося довести кількість туристсько-екскурсійних поїздів у 1990 р. до 2 тис. рейсів, а в 2000 р. — до 3 тис. рейсів за рік. Для цього було доручено здійснити проектування і будівництво пунктів стоянок таких поїздів, у тому числі в Україні — у Полтаві, Яремчі, Рахові, Чернівцях, Чернігові, Херсоні, Дніпропетровську, Запоріжжі й Керчі.
Передбачалося організувати виробництво буксирувальних гірськолижних підйомників (по 10 комплектів щороку), збірних дерев'яних будинків (загальною площею 80 тис. м2 щороку), продуктів харчування в дрібному розфасуванні, придатних для тривалого зберігання, автобусів у туристському виконанні (2 тис. шт. щороку) та багато іншого.
Варто особливо підкреслити послідовну систему виконання спільних постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, що існувала в ті роки. На основі спільних постанов з питань туризму 1969,
1980, 1985 pp., з урахуванням місцевих особливостей — матеріально-технічних, рекреаційних, демографічних, етнічних, освітніх та інших — розроблялися і затверджувалися відповідні документи (постанови, плани заходів) на рівні колишніх союзних республік, областей, міст і регіонів. Цим забезпечувалася чітка система роботи з реалізації завдань щодо розвитку туризму у величезній Радянській країні, що планувалися Центром на перспективу.
В основному завдання з розвитку туризму в 1986 — 1990 pp. були виконані.
Особливу увагу було приділено залученню до туристсько-екскурсійної діяльності працюючої та учнівської молоді. Розширенню масовості й доступності туристсько-екскурсійної діяльності учнівської молоді, як і всіх трудящих, сприяла і створена в країні структура управління туризмом та екскурсіями, що зазнала подальшого вдосконалення.
Як свідчив досвід, що склався, прийнята в країні структура загалом давала можливість задовольняти специфічні запити радянської працюючої та учнівської молоді в заняттях туризмом і екскурсіями. Разом з тим виявлялись резерви різних організацій у створенні матеріальної бази туризму, формуванні тематики в галузі туристського будівництва, транспорту, уніфікації й стандартизації туристського обслуговування з урахуванням особливостей соціально-демографічних, соціально-професійних груп населення і молоді. У зв'язку з цим було необхідно посилити координувальну роль, об'єднати зусилля різних організацій, відомств і міністерств у розвитку як національного (внутрішньосоюзного), так і міжнародного туризму. Таку роль у національному туризмі відігравала Міжвідомча рада по туризму та екскурсіях при ВЦРПС, до складу якої входили представники 22 міністерств і відомств. У структурі Міжвідомчої ради було створено 9 робочих комісій і груп, які розробляли пропозиції з окремих, найактуальніших проблем туристсько-екскурсійної справи, а також аналогічні ради, що функціонували в республіках, краях і областях. Міжвідомча координація міжнародних туристських зв'язків СРСР здійснювалася Радою при Державному комітеті СРСР з іноземного туризму, у складі якого також була представлена значна кількість міністерств і відомств, зацікавлених у розвитку туристського обміну з організаціями зарубіжних країн.
Про піднесення в 70 —80-ті pp. масового туризму в СРСР загалом і в Україні зокрема переконливо свідчать обсяги діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Якщо в 1980 р. в УРСР було надано послуги більш як 36 млн екскурсантів, то за 1981 — 1985 pp. діяльністю цієї організації було охоплено майже ЗО млн туристів і 200 млн екскурсантів. Упродовж 15 років (1970 — 1985) обслуговування екскурсіями зросло в 7 разів: з 6,2 до 43,5 млн чол. Збільшилася за цей період і кількість екскурсійних організацій — з 44 до 144.
Щорічне перевиконання планових завдань з розвитку туризму в Україні, активна екскурсійна робота свідчили не лише про стійку тенден-
цію зростання інтересу населення Української РСР до раціональної організації свого вільного часу, а й про можливості туризму.
Так, за 1981 —1985 pp. понад планові завдання було надано послуги більш як 600 тис. туристів і 6 млн екскурсантів тільки за рахунок того, що бюро подорожей і екскурсій республіки більше уваги приділяло організації подорожей місцями революційної, бойової і трудової слави радянського народу, місцевими маршрутами, на орендованих базах Чорного й Азовського морів, у Закарпаття й Прикарпаття. Вживалися практичні заходи щодо посилення спільної координації, поліпшення трудової співдружності колективів бюро подорожей і екскурсій та суміжних організацій, підприємств — транспортних, громадського харчування, готельного господарства, музеїв тощо.
Співпраця Української республіканської ради по туризму та екскурсіях з різними зацікавленими міністерствами й відомствами сприяла зростанню доступності засобів туризму широким масам населення республіки.
Отже, на цій підставі можна виділити деякі тенденції, що зміцнювалися з року в рік, і напрями в розвитку туризму в Українській РСР у 80-ті pp. Це насамперед орієнтування на кооперування різних організацій і відомств у реалізації завдань туристсько-екскурсійного обслуговування; по-друге, значне зміцнення матеріально-технічної бази туристських організацій республіки; по-третє, посилення зв'язків між відповідними організаціями УРСР та інших республік, що сприяло подальшій інтернаціоналізації туризму та підвищенню його ролі як чинника патріотичного й інтернаціонального виховання.
Вивчення практики Київської міської ради по туризму та екскурсіях показало, що киянам надавалися широкі можливості здійснювати подорожі по ленінських місцях, містах-героях, столицях союзних республік, по Криму і Кавказу, Карпатах, Уралу й Алтаю, Прибалтиці й Закавказзю. Аматори водних подорожей могли побувати на Волзі й Дону, Дніпрі та Єнісеї, Баренцовому і Чорному морях. Туристські путівки все ширше використовували профспілкові комітети міста для заохочення передовиків виробництва, переможців соціалістичного змагання, найкращих пропагандистів, агітаторів, політінформаторів та інших категорій ідеологічного активу.
Щороку з Києва вирушали по ленінських місцях або містах-героях туристські поїзди «Київський пропагандист» і «Киянка», до складу груп яких входили найкращі пропагандисти міста, а також жінки — передовики виробництва, ветерани Великої Вітчизняної війни і праці. Однак туристична індустрія не змогла забезпечити всіх бажаючих відпочити в туристських підприємствах і на маршрутах. Тому ефективним засобом прояву масовості й доступності туризму був самодіяльний туристський рух. Як показав аналіз, проведений Центральною радою по туризму та екскурсіях та Інститутом підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій, у 80-ті pp. робота з розвитку самодіяльного туризму проводилася в 96 тис. туристських секцій і клубів туристів, колективів фізкультури підприємств, установ і навчальних закладів, 927 міських, районних туристських клубах рад по туризму та екскурсіях. Для туристів працювало понад 23 тис. пунктів прокату туристського інвентарю і спорядження, було розроблено понад 20 тис. маршрутів походів по рідному краю, 1200 класифікованих категорійних маршрутів, описано 1400 гірських перевалів.
Постійний розвиток соціальної бази самодіяльного туризму давав можливість щороку збільшувати кількість учасників, що постійно займались туризмом, а також учасників походів вихідного дня і багатоденних некатегорійних походів.
У 80-ті pp. в республіці при колективах фізкультури підприємств і установ, навчальних закладів, колгоспів і радгоспів працювало понад 18 тис. туристських секцій (порівняно з 1980 р. їх кількісне зростання становило 4,5 тис. чол.), у яких регулярно різними видами туризму займалися понад 2 млн 400 тис. чол. Слід зазначити, що за кількістю учасників масовий спортивний туризм посідав друге місце серед видів спорту після легкої атлетики.
Туристськими організаціями України було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня, по місцях революційної, бойової і трудової слави радянського народу. Цими маршрутами в Україні щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол.
У радах по туризму та екскурсіях функціонував 121 туристський клуб. Турклуби були основними організаційно-методичними центрами самодіяльного туризму, що надавали допомогу колективам фізкультури в створенні туристських секцій при організаціях, установах, підприємствах. Клуби організовували і проводили масові зльоти і змагання, місячники туризму. Програма їхньої діяльності включала масові походи вихідного дня, складання туристських нормативів комплексу ГПО, змагання з туристських навичок, конкурси тощо. Члени туристських клубів залучалися також до охорони природи, пам'яток історії й культури.
Самодіяльний туризм — це туристські експедиції, зльоти, походи і змагання з пішохідного, гірського, водного, автомотовело- і спелеотуризму. Справжнім святом туристів України, оглядом їхніх досягнень були традиційні республіканські туристські зльоти, які проводилися один раз на два роки і були присвячені Дню Перемоги.
Вагомим чинником розвитку масовості й доступності самодіяльного туризму була підготовка і навчання громадських туристських кадрів. Так, у Києві цими питаннями займався міський туристський клуб Київської міської ради по туризму та екскурсіях. При туристському клубі працювала міська школа туризму, що проводила заняття з усіма категоріями громадських туристських кадрів за програмами початкової (ПТП), середньої (СТП), вищої (ВТП) туристської підготовки і середньої інструкторської підготовки (СІП).
Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій Київський міський туристський клуб був організаційно-методичним і навчально-консультативним центром розвитку масового самодіяльного туризму в місті й республіці. При клубі працювало 13 громадських комісій з видів туризму й видів роботи, пункт прокату туристського спорядження й інвентарю, бібліотека туристської літератури, що містила понад 9 тис. одиниць. Київський міський туристський клуб об'єднував 575 туристських секцій колективів фізкультури. У міському туристському клубі завжди можна було отримати кваліфіковану консультацію з питань організації й проведення походів вихідного дня, складання нормативів з туризму Всесоюзного комплексу ГПО і багатоденних категорійних подорожей, організації масових туристських заходів, зльотів і змагань, з методики підготовки громадських туристських кадрів.
Постійний розвиток самодіяльного туризму, зростання його ролі у суспільному житті потребували ефективнішої організації та управління самодіяльним туризмом. Як показало вивчення існуючої практики, туристські та фізкультурні організації проводили велику роботу з підготовки і підвищення кваліфікації штатних і громадських кадрів самодіяльного туризму. Республіканськими радами по туризму та екскурсіях під керівництвом Центральної ради по туризмуда екскурсіях у 80-ті pp. було створено систему постійно діючих курсів, семінарів, шкіл і філій Інституту підвищення кваліфікації. На них, а також на щорічних семінарах навчалися десятки тисяч штатних і громадських туристських кадрів. Активну участь у підготовці інструкторів туризму брали й вищі навчальні заклади, де на факультетах громадських професій студенти набували навичок похідного життя і готувалися кваліфіковані інструктори самодіяльного туризму. Десятки тисяч громадських туристських кадрів навчалися і в загальноосвітніх школах, училищах, інших відомствах та організаціях.
Масовий розвиток самодіяльного туризму неможливий без залучення до організаторської роботи широкого громадського активу. З цією метою в Українській РСР, наприклад при обласних і Київській міській радах по туризму та екскурсіях, було створено керівні громадські органи — федерації туризму, а при Республіканській раді — Республіканську федерацію туризму. Через численні громадські комісії з видів туризму і напрямів роботи федерації туризму здійснювали керівництво багатогранною туристичною діяльністю.
Таким чином, склалася стійка тенденція посилення масовості й доступності програм туризму, обмінів і подорожей, реалізованих різними туристичними органами. При цьому спеціалізовані підрозділи, охоплюючи різні соціальні групи і прошарки населення та координуючи свою діяльність у вирішенні загальних питань розвитку й удосконалення туризму, здійснювали туристсько-екскурсійне обслуговування відповідно до запитів радянських людей, з урахуванням їх професійного, вікового та освітнього рівнів.
Хрущовська «відлига» створила передумови для певного піднесення соціально-економічного рівня життя, зростання реальної заробітної плати. Все це відбувалося на фоні штучно створюваної стабільності цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.
Безумовно, все це стало однією з найважливіших передумов організації ефективного дозвілля населення, зокрема залучення до туристського руху. Неабияку роль у цьому відігравало зростання суспільних фондів споживання, а саме надання безоплатних і пільгових соціальних послуг: оплата путівок на туристсько-екскурсійні маршрути, відпочинок у туристсько-спортивних таборах, проведення самодіяльних походів тощо.
Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, а й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати
для задоволення своїх фізіологічних і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести- й семигодинний робочий день) та робочого тижня (п'ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньому на 3,1 дня) відчутно вплинули на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х — першій половині 80-х pp. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортні умови для перевезення значної кількості туристів.
Розвитку туризму також сприяли істотні зміни в сфері обслуговування, що перетворилась на окрему галузь з розвиненою інфраструктурою. Ще одним важливим чинником, який зумовлював розгортання масового туристсько-екскурсійного руху, слід вважати зростання культурно-освітнього рівня населення, прагнення людей глибше пізнати історію свого краю та інших країн.
Організацією внутрішнього туризму та екскурсій в Україні в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (УРРТЕ), Міністерство оборони УРСР, Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», Міністерство освіти УРСР та інші міністерства і відомства колишнього СРСР. Держава виділяла певні кошти, фонди, матеріали, транспорт для створення в республіці індустрії туристсько-екскурсійного обслуговування населення. У 70-х — першій половині 80-х pp. особливо швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму. Так, якщо в 1970 р. в Україні було 58 туристських баз, їхніх філій і притулків, то в 1983 р. — 25 готелів, 75 турбаз, 4 туркомплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових притулків, усього — 156 (у 2,5 раза більше).
У 1971 — 1975 pp. темпи розвитку туризму і екскурсій були особливо високими. В СРСР було надано послуги 25,4 млн туристів і понад 130 млн екскурсантів.
Комплексні заходи щодо подальшого розвитку туризму були визначені прийнятою в жовтні 1980 р. постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про подальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні» (див. дод. 7). У документі було дано широку програму заходів, що забезпечували значне збільшення обсягу і підвищення якості обслуговування, удосконалення видів, форм наданих послуг, розширення мережі туристсько-екскурсійних установ.
У 1981 — 1985 pp. постійно нарощувались обсяги туристсько-екскурсійного обслуговування населення по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ). У 1985 р. було надано послуги 37 млн туристів і 200 млн екскурсантів. Населенню було надано туристсько-екскурсійних послуг на суму понад 8 млрд крб.
У 1985 р. система Центральної ради по туризму та екскурсіях мала в своєму підпорядкуванні 965 туристських об'єктів, здатних прийняти одночасно майже 400 тис. відпочиваючих.
Питання туристсько-екскурсійної діяльності населення країни стали складовим елементом Комплексної програми розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986 — 2000 pp. Стосовно туризму вимоги Комплексної програми знайшли відображення в спільній постанові ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ від 18 липня 1985 р. «Про заходи щодо розвитку туризму й удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування населення в країні в 1986 — 1990 роках і на період до 2000 року» (див. дод. 8), якою Центральній раді по туризму та екскурсіях, Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» і Державному комітету СРСР з іноземного туризму за участю зацікавлених міністерств і відомств було доручено забезпечити в 1986 — 2000 pp. подальший розвиток і удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування за рахунок реконструкції та розширення власної матеріальної бази, здійснити величезний комплекс найважливіших заходів. Виконання цих планів, безумовно, сприяло подальшому розвитку туризму в СРСР.
Головним змістом постанови 1985 р. була її соціальна спрямованість. У документі підкреслювалося, що «туризм і екскурсії стали невід'ємною частиною життя народу, важливим засобом зміцнення здоров'я людей і раціонального використання вільного часу». Було намічено широкий комплекс заходів для зміцнення матеріально-технічної бази туризму, в тому числі і в Україні. Так, по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС передбачалося будівництво туристських комплексів, готелів, баз і кемпінгів у 1986—1990 pp. на 40 тис. місць, у 1991 — 1995 pp. — на 60 тис, а в 1996 — 2000 pp. — на 70 тис. місць.
По лінії Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» передбачалося будівництво молодіжних центрів, таборів і готелів у 1986 — 1990 pp. на 3,3 тис. місць, у 1991-1995 pp. - на 5,2 тис, а в 1996-2000 pp. — на 7 тис. місць.
З цією метою на 1986— 1999 pp. ВЦРПС планувалось виділити капітальних вкладень на 616 млн крб., «Супутнику» — 60 млн крб.
Передбачалося організувати виробництво буксирувальних гірськолижних підйомників (по 10 комплектів щороку), збірних дерев'яних будинків (загальною площею 80 тис. м2 щороку), продуктів харчування в дрібному розфасуванні, придатних для тривалого зберігання, автобусів у туристському виконанні (2 тис. шт. щороку) та багато іншого.
Варто особливо підкреслити послідовну систему виконання спільних постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, що існувала в ті роки. На основі спільних постанов з питань туризму 1969,
1980, 1985 pp., з урахуванням місцевих особливостей — матеріально-технічних, рекреаційних, демографічних, етнічних, освітніх та інших — розроблялися і затверджувалися відповідні документи (постанови, плани заходів) на рівні колишніх союзних республік, областей, міст і регіонів. Цим забезпечувалася чітка система роботи з реалізації завдань щодо розвитку туризму у величезній Радянській країні, що планувалися Центром на перспективу.
В основному завдання з розвитку туризму в 1986 — 1990 pp. були виконані.
Особливу увагу було приділено залученню до туристсько-екскурсійної діяльності працюючої та учнівської молоді. Розширенню масовості й доступності туристсько-екскурсійної діяльності учнівської молоді, як і всіх трудящих, сприяла і створена в країні структура управління туризмом та екскурсіями, що зазнала подальшого вдосконалення.
Як свідчив досвід, що склався, прийнята в країні структура загалом давала можливість задовольняти специфічні запити радянської працюючої та учнівської молоді в заняттях туризмом і екскурсіями. Разом з тим виявлялись резерви різних організацій у створенні матеріальної бази туризму, формуванні тематики в галузі туристського будівництва, транспорту, уніфікації й стандартизації туристського обслуговування з урахуванням особливостей соціально-демографічних, соціально-професійних груп населення і молоді. У зв'язку з цим було необхідно посилити координувальну роль, об'єднати зусилля різних організацій, відомств і міністерств у розвитку як національного (внутрішньосоюзного), так і міжнародного туризму. Таку роль у національному туризмі відігравала Міжвідомча рада по туризму та екскурсіях при ВЦРПС, до складу якої входили представники 22 міністерств і відомств. У структурі Міжвідомчої ради було створено 9 робочих комісій і груп, які розробляли пропозиції з окремих, найактуальніших проблем туристсько-екскурсійної справи, а також аналогічні ради, що функціонували в республіках, краях і областях. Міжвідомча координація міжнародних туристських зв'язків СРСР здійснювалася Радою при Державному комітеті СРСР з іноземного туризму, у складі якого також була представлена значна кількість міністерств і відомств, зацікавлених у розвитку туристського обміну з організаціями зарубіжних країн.
Про піднесення в 70 —80-ті pp. масового туризму в СРСР загалом і в Україні зокрема переконливо свідчать обсяги діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Якщо в 1980 р. в УРСР було надано послуги більш як 36 млн екскурсантів, то за 1981 — 1985 pp. діяльністю цієї організації було охоплено майже ЗО млн туристів і 200 млн екскурсантів. Упродовж 15 років (1970 — 1985) обслуговування екскурсіями зросло в 7 разів: з 6,2 до 43,5 млн чол. Збільшилася за цей період і кількість екскурсійних організацій — з 44 до 144.
Щорічне перевиконання планових завдань з розвитку туризму в Україні, активна екскурсійна робота свідчили не лише про стійку тенден-
цію зростання інтересу населення Української РСР до раціональної організації свого вільного часу, а й про можливості туризму.
Співпраця Української республіканської ради по туризму та екскурсіях з різними зацікавленими міністерствами й відомствами сприяла зростанню доступності засобів туризму широким масам населення республіки.
Отже, на цій підставі можна виділити деякі тенденції, що зміцнювалися з року в рік, і напрями в розвитку туризму в Українській РСР у 80-ті pp. Це насамперед орієнтування на кооперування різних організацій і відомств у реалізації завдань туристсько-екскурсійного обслуговування; по-друге, значне зміцнення матеріально-технічної бази туристських організацій республіки; по-третє, посилення зв'язків між відповідними організаціями УРСР та інших республік, що сприяло подальшій інтернаціоналізації туризму та підвищенню його ролі як чинника патріотичного й інтернаціонального виховання.
Вивчення практики Київської міської ради по туризму та екскурсіях показало, що киянам надавалися широкі можливості здійснювати подорожі по ленінських місцях, містах-героях, столицях союзних республік, по Криму і Кавказу, Карпатах, Уралу й Алтаю, Прибалтиці й Закавказзю. Аматори водних подорожей могли побувати на Волзі й Дону, Дніпрі та Єнісеї, Баренцовому і Чорному морях. Туристські путівки все ширше використовували профспілкові комітети міста для заохочення передовиків виробництва, переможців соціалістичного змагання, найкращих пропагандистів, агітаторів, політінформаторів та інших категорій ідеологічного активу.
Щороку з Києва вирушали по ленінських місцях або містах-героях туристські поїзди «Київський пропагандист» і «Киянка», до складу груп яких входили найкращі пропагандисти міста, а також жінки — передовики виробництва, ветерани Великої Вітчизняної війни і праці. Однак туристична індустрія не змогла забезпечити всіх бажаючих відпочити в туристських підприємствах і на маршрутах. Тому ефективним засобом прояву масовості й доступності туризму був самодіяльний туристський рух. Як показав аналіз, проведений Центральною радою по туризму та екскурсіях та Інститутом підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій, у 80-ті pp. робота з розвитку самодіяльного туризму проводилася в 96 тис. туристських секцій і клубів туристів, колективів фізкультури підприємств, установ і навчальних закладів, 927 міських, районних туристських клубах рад по туризму та екскурсіях. Для туристів працювало понад 23 тис. пунктів прокату туристського інвентарю і спорядження, було розроблено понад 20 тис. маршрутів походів по рідному краю, 1200 класифікованих категорійних маршрутів, описано 1400 гірських перевалів.
Постійний розвиток соціальної бази самодіяльного туризму давав можливість щороку збільшувати кількість учасників, що постійно займались туризмом, а також учасників походів вихідного дня і багатоденних некатегорійних походів.
У 80-ті pp. в республіці при колективах фізкультури підприємств і установ, навчальних закладів, колгоспів і радгоспів працювало понад 18 тис. туристських секцій (порівняно з 1980 р. їх кількісне зростання становило 4,5 тис. чол.), у яких регулярно різними видами туризму займалися понад 2 млн 400 тис. чол. Слід зазначити, що за кількістю учасників масовий спортивний туризм посідав друге місце серед видів спорту після легкої атлетики.
Туристськими організаціями України було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня, по місцях революційної, бойової і трудової слави радянського народу. Цими маршрутами в Україні щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол.
У радах по туризму та екскурсіях функціонував 121 туристський клуб. Турклуби були основними організаційно-методичними центрами самодіяльного туризму, що надавали допомогу колективам фізкультури в створенні туристських секцій при організаціях, установах, підприємствах. Клуби організовували і проводили масові зльоти і змагання, місячники туризму. Програма їхньої діяльності включала масові походи вихідного дня, складання туристських нормативів комплексу ГПО, змагання з туристських навичок, конкурси тощо. Члени туристських клубів залучалися також до охорони природи, пам'яток історії й культури.
Самодіяльний туризм — це туристські експедиції, зльоти, походи і змагання з пішохідного, гірського, водного, автомотовело- і спелеотуризму. Справжнім святом туристів України, оглядом їхніх досягнень були традиційні республіканські туристські зльоти, які проводилися один раз на два роки і були присвячені Дню Перемоги.
Вагомим чинником розвитку масовості й доступності самодіяльного туризму була підготовка і навчання громадських туристських кадрів. Так, у Києві цими питаннями займався міський туристський клуб Київської міської ради по туризму та екскурсіях. При туристському клубі працювала міська школа туризму, що проводила заняття з усіма категоріями громадських туристських кадрів за програмами початкової (ПТП), середньої (СТП), вищої (ВТП) туристської підготовки і середньої інструкторської підготовки (СІП).
Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій Київський міський туристський клуб був організаційно-методичним і навчально-консультативним центром розвитку масового самодіяльного туризму в місті й республіці. При клубі працювало 13 громадських комісій з видів туризму й видів роботи, пункт прокату туристського спорядження й інвентарю, бібліотека туристської літератури, що містила понад 9 тис. одиниць. Київський міський туристський клуб об'єднував 575 туристських секцій колективів фізкультури. У міському туристському клубі завжди можна було отримати кваліфіковану консультацію з питань організації й проведення походів вихідного дня, складання нормативів з туризму Всесоюзного комплексу ГПО і багатоденних категорійних подорожей, організації масових туристських заходів, зльотів і змагань, з методики підготовки громадських туристських кадрів.
Постійний розвиток самодіяльного туризму, зростання його ролі у суспільному житті потребували ефективнішої організації та управління самодіяльним туризмом. Як показало вивчення існуючої практики, туристські та фізкультурні організації проводили велику роботу з підготовки і підвищення кваліфікації штатних і громадських кадрів самодіяльного туризму. Республіканськими радами по туризму та екскурсіях під керівництвом Центральної ради по туризмуда екскурсіях у 80-ті pp. було створено систему постійно діючих курсів, семінарів, шкіл і філій Інституту підвищення кваліфікації. На них, а також на щорічних семінарах навчалися десятки тисяч штатних і громадських туристських кадрів. Активну участь у підготовці інструкторів туризму брали й вищі навчальні заклади, де на факультетах громадських професій студенти набували навичок похідного життя і готувалися кваліфіковані інструктори самодіяльного туризму. Десятки тисяч громадських туристських кадрів навчалися і в загальноосвітніх школах, училищах, інших відомствах та організаціях.
Масовий розвиток самодіяльного туризму неможливий без залучення до організаторської роботи широкого громадського активу. З цією метою в Українській РСР, наприклад при обласних і Київській міській радах по туризму та екскурсіях, було створено керівні громадські органи — федерації туризму, а при Республіканській раді — Республіканську федерацію туризму. Через численні громадські комісії з видів туризму і напрямів роботи федерації туризму здійснювали керівництво багатогранною туристичною діяльністю.
Таким чином, склалася стійка тенденція посилення масовості й доступності програм туризму, обмінів і подорожей, реалізованих різними туристичними органами. При цьому спеціалізовані підрозділи, охоплюючи різні соціальні групи і прошарки населення та координуючи свою діяльність у вирішенні загальних питань розвитку й удосконалення туризму, здійснювали туристсько-екскурсійне обслуговування відповідно до запитів радянських людей, з урахуванням їх професійного, вікового та освітнього рівнів.