Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні Навч. nociб. / Передм. В. А. Смолія. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с: ш.
4.2. Удосконалення системи організації і управління туризмом у 50—60-ті pp.
У повоєнний період партійно-державне керівництво та громадськість країни взяли на себе турботу з організації нової, розгалуженої мережі туристських організацій і установ.
Це були роки успішного виконання планів соціалістичного будівництва, ентузіазму й підйому. Не варто забувати про те, що туризм і подорожі були доступні тоді всім соціальним групам населення. Адже велика частина туристських путівок виділялася профспілковим організаціям на пільгових умовах, а в багатьох випадках і безоплатно, і використовувалася як додатковий засіб морального й матеріального заохочення за трудові успіхи.
Саме середину 50-х pp. можна вважати періодом зародження виїзного туризму. І це не дивно: після тридцятиріччя епохи сталінізму прийшла хрущовська «відлига», і радянські люди, у тому числі й українці, дістали можливість здійснювати закордонні турпоїздки.
У 1955 р. був затверджений новий статут «Інтуриста», що передбачав розвиток як в'їзного, так і виїзного туризму, а також прийом іноземців, які прямували транзитом по території СРСР. «Інтурист» дістав повноваження бути членом різних національних і міжнародних організацій, комісій тощо.
Крім основних функцій він займався також погодженням із закордонними фірмами умов прийому радянських туристів і супроводу груп, що виїжджають за кордон.
Розвиток міжнародних зв'язків і зміцнення блоку країн соціалізму сприяли появі й інших організацій, що мали право відправляти туристів у зарубіжні поїздки. З червня 1958 р. у Радянському Союзі питаннями міжнародного молодіжного обміну почало займатися Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ. У 1961 р. при Всесвітній федерації демократичної молоді було створено Міжнародне бюро туризму й обмінів молоді (БІТЕЖ). БММТ «Супутник» вступив у БІТЕЖ і став членом його Ради.
Так поступово у країні склалася система трьох монопольних туристичних структур: ВАТ «Інтурист», ТЕУ (з 1962 р. — Центральна рада з туризму) ВЦРПС, Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Усі вони з середини 50-х pp. почали активно займатися як міжнародним (в'їзним і виїзним), так і внутрішнім туризмом. Однак «Інтурист» зберігав провідну роль в обслуговуванні іноземних туристів як за обсягом роботи, так і за розмаїтістю послуг. Активно розроблялися нові маршрути, розширювалася географія подорожей
неосяжною країною. Одночасно велося будівництво туристських комплексів для іноземних туристів, купувалися у власність і орендувалися різні споруди, транспорт тощо.
Зростав і потік іноземців до СРСР. У 1955 р. теплохід «Баторий» привіз до Ленінграда понад 700 пасажирів з Франції. Для перевезення такої кількості туристів за маршрутом поїздки знадобився цілий поїзд.
Природно, що особливо інтенсивно розвивалися туристські зв'язки з соціалістичними країнами. Саме «Інтурист» організував наприкінці 50-х pp. у Москві Нараду міністрів з туризму країн — учасниць Варшавського договору, на якій були обговорені питання, що стосувались туристського обміну і співробітництва в цій галузі.
До середини 50-х pp. виконав своє призначення Антифашистський комітет радянської молоді, який був перетворений на Комітет молодіжних організацій СРСР. У ці роки в міжнародному молодіжному русі сформувалася і набула розвитку нова форма масового спілкування молоді світу — туристський обмін. У 50 —70-ті pp. молодіжні організації СРСР провели значну роботу з налагодження контактів із молодіжними організаціями зарубіжних країн. Так, вже в 1965 р. гостями Радянського Союзу були представники молоді понад 60 країн світу.
Подальший розвиток іноземного туризму в СРСР значною мірою визначався початком космічної ери, яку відкрив політ Юрія Гагаріна 12 квітня 1961 р. Якщо в 1958 р. у Радянському Союзі побували громадяни з 94 країн, то в 1961 р. — із 127, у 1964 р. — із 133 країн. Значно розширилася й географія поїздок радянських громадян за кордон. У 1956 р. вони відвідали 61 країну, а через 7 років, у 1963 p., радянських туристів уже приймали в 106 країнах світу.
У 1964 р. кількість іноземних туристів, що відвідали СРСР, перевищила 1 млн чол., і понад 900 тис. радянських громадян виїхали в зарубіжні подорожі.
Розвитку туризму сприяло встановлення більш теплих відносин між країнами. За ініціативою «Інтуриста» в 1965 р. кілька чартерних рейсів Аерофлоту перевезли радянських людей, які виявили бажання допомогти Сирії, де через надзвичайно холодну зиму загинули ліси. Понад триста туристів з СРСР брали участь у масовому садінні дерев. І дотепер у Дамаску красується парк Дружби.
Коли в 1967 р. внаслідок арабо-ізраїльського конфлікту різко скоротився потік європейських туристів до Єгипту, «Інтурист» провів роботу, в результаті якої було досягнуто міжурядової домовленості про відвідування цієї країни туристами з СРСР. Саме тоді були організовані перші середземноморські круїзи, що вирушали з Одеси. Під час круїзів туристи відвідували Варну, знайомилися зі Стамбулом, прямували до Неаполя, далі з Александрії автобусами — до Каїра. Інші групи прибували до Каїра літаком і поверталися морським шляхом до Одеси.
«Інтурист» став найбільшим партнером більш ніж 700 турфірм, що працювали в сотні країн світу. На території СРСР діяло близько 100 відділень і агентств ВАТ «Інтурист».
В Україні до початку 70-х pp. також склалася цілісна система підприємств «Інтуриста». До її складу входило 7 відділень ВАТ «Інтурист» (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Ялті, Ужгороді, Запоріжжі), 14 агентств (у Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Луцьку, Тернополі, Рівному, Вінниці, Чернігові, Черкасах, Херсоні, Полтаві, Сімферополі, Ізмаїлі, Чопі). Пізніше, у 80-х pp., підрозділи «Інтуриста» було створено і в інших областях — Житомирській, Хмельницькій, Сумській, а також у Кіровоградській, Миколаївській, Івано-Франківській, які до кінця 80-х pp. були закриті для відвідування іноземцями.
З 1964 р. закінчилася хрущовська «відлига» і настала епоха бюрократичного командно-адміністративного управління. Брежнєвський період історичного розвитку країни був разом з тим відзначений подальшим зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази туризму.
Його поступальному розвитку сприяло насамперед те, що туризм, з одного боку, розглядали як важливий чинник зміцнення миру і добро-сусідства між країнами й народами, а з другого — як потужне джерело надходження валютних прибутків до державної скарбниці.
Поряд з діяльністю із залучення туристів до СРСР, розвитку міжнародних зв'язків, розширення матеріальної бази значну увагу приділяли підготовці кадрів, що були головним надбанням компанії. Високий професійний рівень, відповідальність, широкий кругозір і вишукані манери завжди відрізняли персонал «Інтуриста». Оскільки в іноземних туристів на той час не було іншої можливості спілкуватися з будь-ким, крім співробітників «Інтуриста», саме від цих людей залежало враження іноземців і про СРСР загалом, і про Україну зокрема.
З метою посилення централізованого управління туризмом у 1964 р. ВАТ «Інтурист» було виокремлено з Міністерства зовнішньої торгівлі. Постановою Ради Міністрів СРСР був створений державний орган керівництва іноземним туризмом у СРСР — Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР. ВАТ «Інтурист» стало найважливішою частиною цього Управління.
Для створення привабливого іміджу СРСР на світовому туристському ринку «Інтурист» почав видавати журнал «Путешествие в СССР» російською, англійською, французькою, німецькою та іспанською мовами, який знайомив читачів з географією туризму в країні та її визначними пам'ятками. Поступово тираж журналу зріс до 200 тис. примірників, а його передплатниками стали читачі з 50 країн.
Успішний розвиток міжнародних туристських зв'язків у 60 —70-ті pp. потребував зміцнення їхньої правової основи. У травні 1967 р. Радянський Союз уклав угоду про співробітництво в галузі туризму з Італією. Цим було покладено початок серії спеціальних міжурядових угод у сфері іноземного туризму. Такі угоди було підписано з усіма
країнами — членами Ради Економічної Взаємодопомоги, а також Югославією, Францією, Бельгією, Фінляндією, Іраком, Ліваном, Кіпром. Питання взаємного розвитку туризму знайшли своє відображення в угодах СРСР з економічного і культурного співробітництва з ФРН, Великою Британією, СІЛА, Канадою та багатьма іншими країнами.
Головну роль в організації внутрішнього туризму в Україні в зазначений період виконувала туристсько-екскурсійна система профспілок, яка в 1962 р. зазнала нової реорганізації. Були ліквідовані республіканське і Закарпатське та Кримське ТЕУ і замість них створені ради по туризму. А в 1965 р. подібні ради були створені у всіх областях України.
Важливу роль в удосконаленні організації і управління туризмом та екскурсіями в країні відіграла прийнята в травні 1969 р. постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про заходи подальшого розвитку туризму та екскурсій у країні» (див. дод. 6). Вперше перед радянськими, господарськими і профспілковими організаціями були поставлені завдання планомірного розвитку матеріально-технічної бази і перетворення туризму на велику галузь народного господарства країни. Вона активізувала участь у цій роботі різних міністерств і відомств. Усі наступні роки були періодом бурхливого розвитку туризму, підвищення рівня організаторської діяльності туристсько-екскурсійних установ, якості обслуговування населення.
Було визнано доцільним покласти керівництво туризмом і екскурсійною роботою, організацію подорожей і екскурсій у країні на ВЦРПС, залучити до активної участі в цій справі широкі маси. Профспілковим, радянським і господарським організаціям було запропоновано створювати приміські зони відпочинку, туристсько-оздоровчі табори, пункти прокату туристського інвентарю і спорядження. У постанові розглядалися конкретні завдання:
— Держплану СРСР передбачити виділення ВЦРПС матеріальних ресурсів для виконання накресленої на 1971 — 1975 pp. програми будівництва туристських баз, готелів, кемпінгів і автопансіонатів; виготовлення 500 автобусів у туристському виконанні щороку;
— радам міністрів союзних республік передбачати відведення земельних ділянок під будівництво туристських установ у найсприятливіших для відпочинку місцях;
— збільшити виробництво документальних і художніх фільмів на туристсько-екскурсійні теми, широко пропагувати туризм і екскурсії по радіо й телебаченню, видавати масовим тиражем літературу з екскурсійної й туристської тематики, щороку випускати карти, схеми туристських маршрутів і зон туризму.
Цією постановою були схвалені не тільки програма розвитку туризму, розроблена профспілками, а й практика залучення до туристсько-екскурсійного обслуговування всього населення.
19 серпня 1969 р. Президія ВЦРПС затвердила нове Положення про Центральну, республіканські, крайові, обласні та міські (районні) ради
по туризму та екскурсіях. На Центральну раду по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ) було покладено завдання розвитку масового туризму і екскурсій серед трудящих та учнівської молоді.
Таким чином, певне економічне піднесення, поліпшення матеріального становища значної маси населення створюють сприятливі умови для зоряного часу туризму (70 —80-ті pp.). Проте водночас посилюється процес централізації управління і партійного керівництва як внутрішнім, так і міжнародним туризмом. Туризм стає невід'ємною складовою частиною ідеологічної роботи КПРС.
Це були роки успішного виконання планів соціалістичного будівництва, ентузіазму й підйому. Не варто забувати про те, що туризм і подорожі були доступні тоді всім соціальним групам населення. Адже велика частина туристських путівок виділялася профспілковим організаціям на пільгових умовах, а в багатьох випадках і безоплатно, і використовувалася як додатковий засіб морального й матеріального заохочення за трудові успіхи.
Саме середину 50-х pp. можна вважати періодом зародження виїзного туризму. І це не дивно: після тридцятиріччя епохи сталінізму прийшла хрущовська «відлига», і радянські люди, у тому числі й українці, дістали можливість здійснювати закордонні турпоїздки.
У 1955 р. був затверджений новий статут «Інтуриста», що передбачав розвиток як в'їзного, так і виїзного туризму, а також прийом іноземців, які прямували транзитом по території СРСР. «Інтурист» дістав повноваження бути членом різних національних і міжнародних організацій, комісій тощо.
Крім основних функцій він займався також погодженням із закордонними фірмами умов прийому радянських туристів і супроводу груп, що виїжджають за кордон.
Розвиток міжнародних зв'язків і зміцнення блоку країн соціалізму сприяли появі й інших організацій, що мали право відправляти туристів у зарубіжні поїздки. З червня 1958 р. у Радянському Союзі питаннями міжнародного молодіжного обміну почало займатися Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ. У 1961 р. при Всесвітній федерації демократичної молоді було створено Міжнародне бюро туризму й обмінів молоді (БІТЕЖ). БММТ «Супутник» вступив у БІТЕЖ і став членом його Ради.
Так поступово у країні склалася система трьох монопольних туристичних структур: ВАТ «Інтурист», ТЕУ (з 1962 р. — Центральна рада з туризму) ВЦРПС, Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Усі вони з середини 50-х pp. почали активно займатися як міжнародним (в'їзним і виїзним), так і внутрішнім туризмом. Однак «Інтурист» зберігав провідну роль в обслуговуванні іноземних туристів як за обсягом роботи, так і за розмаїтістю послуг. Активно розроблялися нові маршрути, розширювалася географія подорожей
неосяжною країною. Одночасно велося будівництво туристських комплексів для іноземних туристів, купувалися у власність і орендувалися різні споруди, транспорт тощо.
Зростав і потік іноземців до СРСР. У 1955 р. теплохід «Баторий» привіз до Ленінграда понад 700 пасажирів з Франції. Для перевезення такої кількості туристів за маршрутом поїздки знадобився цілий поїзд.
Природно, що особливо інтенсивно розвивалися туристські зв'язки з соціалістичними країнами. Саме «Інтурист» організував наприкінці 50-х pp. у Москві Нараду міністрів з туризму країн — учасниць Варшавського договору, на якій були обговорені питання, що стосувались туристського обміну і співробітництва в цій галузі.
До середини 50-х pp. виконав своє призначення Антифашистський комітет радянської молоді, який був перетворений на Комітет молодіжних організацій СРСР. У ці роки в міжнародному молодіжному русі сформувалася і набула розвитку нова форма масового спілкування молоді світу — туристський обмін. У 50 —70-ті pp. молодіжні організації СРСР провели значну роботу з налагодження контактів із молодіжними організаціями зарубіжних країн. Так, вже в 1965 р. гостями Радянського Союзу були представники молоді понад 60 країн світу.
Подальший розвиток іноземного туризму в СРСР значною мірою визначався початком космічної ери, яку відкрив політ Юрія Гагаріна 12 квітня 1961 р. Якщо в 1958 р. у Радянському Союзі побували громадяни з 94 країн, то в 1961 р. — із 127, у 1964 р. — із 133 країн. Значно розширилася й географія поїздок радянських громадян за кордон. У 1956 р. вони відвідали 61 країну, а через 7 років, у 1963 p., радянських туристів уже приймали в 106 країнах світу.
У 1964 р. кількість іноземних туристів, що відвідали СРСР, перевищила 1 млн чол., і понад 900 тис. радянських громадян виїхали в зарубіжні подорожі.
Розвитку туризму сприяло встановлення більш теплих відносин між країнами. За ініціативою «Інтуриста» в 1965 р. кілька чартерних рейсів Аерофлоту перевезли радянських людей, які виявили бажання допомогти Сирії, де через надзвичайно холодну зиму загинули ліси. Понад триста туристів з СРСР брали участь у масовому садінні дерев. І дотепер у Дамаску красується парк Дружби.
Коли в 1967 р. внаслідок арабо-ізраїльського конфлікту різко скоротився потік європейських туристів до Єгипту, «Інтурист» провів роботу, в результаті якої було досягнуто міжурядової домовленості про відвідування цієї країни туристами з СРСР. Саме тоді були організовані перші середземноморські круїзи, що вирушали з Одеси. Під час круїзів туристи відвідували Варну, знайомилися зі Стамбулом, прямували до Неаполя, далі з Александрії автобусами — до Каїра. Інші групи прибували до Каїра літаком і поверталися морським шляхом до Одеси.
В Україні до початку 70-х pp. також склалася цілісна система підприємств «Інтуриста». До її складу входило 7 відділень ВАТ «Інтурист» (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Ялті, Ужгороді, Запоріжжі), 14 агентств (у Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Луцьку, Тернополі, Рівному, Вінниці, Чернігові, Черкасах, Херсоні, Полтаві, Сімферополі, Ізмаїлі, Чопі). Пізніше, у 80-х pp., підрозділи «Інтуриста» було створено і в інших областях — Житомирській, Хмельницькій, Сумській, а також у Кіровоградській, Миколаївській, Івано-Франківській, які до кінця 80-х pp. були закриті для відвідування іноземцями.
З 1964 р. закінчилася хрущовська «відлига» і настала епоха бюрократичного командно-адміністративного управління. Брежнєвський період історичного розвитку країни був разом з тим відзначений подальшим зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази туризму.
Його поступальному розвитку сприяло насамперед те, що туризм, з одного боку, розглядали як важливий чинник зміцнення миру і добро-сусідства між країнами й народами, а з другого — як потужне джерело надходження валютних прибутків до державної скарбниці.
Поряд з діяльністю із залучення туристів до СРСР, розвитку міжнародних зв'язків, розширення матеріальної бази значну увагу приділяли підготовці кадрів, що були головним надбанням компанії. Високий професійний рівень, відповідальність, широкий кругозір і вишукані манери завжди відрізняли персонал «Інтуриста». Оскільки в іноземних туристів на той час не було іншої можливості спілкуватися з будь-ким, крім співробітників «Інтуриста», саме від цих людей залежало враження іноземців і про СРСР загалом, і про Україну зокрема.
З метою посилення централізованого управління туризмом у 1964 р. ВАТ «Інтурист» було виокремлено з Міністерства зовнішньої торгівлі. Постановою Ради Міністрів СРСР був створений державний орган керівництва іноземним туризмом у СРСР — Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР. ВАТ «Інтурист» стало найважливішою частиною цього Управління.
Для створення привабливого іміджу СРСР на світовому туристському ринку «Інтурист» почав видавати журнал «Путешествие в СССР» російською, англійською, французькою, німецькою та іспанською мовами, який знайомив читачів з географією туризму в країні та її визначними пам'ятками. Поступово тираж журналу зріс до 200 тис. примірників, а його передплатниками стали читачі з 50 країн.
Успішний розвиток міжнародних туристських зв'язків у 60 —70-ті pp. потребував зміцнення їхньої правової основи. У травні 1967 р. Радянський Союз уклав угоду про співробітництво в галузі туризму з Італією. Цим було покладено початок серії спеціальних міжурядових угод у сфері іноземного туризму. Такі угоди було підписано з усіма
країнами — членами Ради Економічної Взаємодопомоги, а також Югославією, Францією, Бельгією, Фінляндією, Іраком, Ліваном, Кіпром. Питання взаємного розвитку туризму знайшли своє відображення в угодах СРСР з економічного і культурного співробітництва з ФРН, Великою Британією, СІЛА, Канадою та багатьма іншими країнами.
Головну роль в організації внутрішнього туризму в Україні в зазначений період виконувала туристсько-екскурсійна система профспілок, яка в 1962 р. зазнала нової реорганізації. Були ліквідовані республіканське і Закарпатське та Кримське ТЕУ і замість них створені ради по туризму. А в 1965 р. подібні ради були створені у всіх областях України.
Було визнано доцільним покласти керівництво туризмом і екскурсійною роботою, організацію подорожей і екскурсій у країні на ВЦРПС, залучити до активної участі в цій справі широкі маси. Профспілковим, радянським і господарським організаціям було запропоновано створювати приміські зони відпочинку, туристсько-оздоровчі табори, пункти прокату туристського інвентарю і спорядження. У постанові розглядалися конкретні завдання:
— Держплану СРСР передбачити виділення ВЦРПС матеріальних ресурсів для виконання накресленої на 1971 — 1975 pp. програми будівництва туристських баз, готелів, кемпінгів і автопансіонатів; виготовлення 500 автобусів у туристському виконанні щороку;
— радам міністрів союзних республік передбачати відведення земельних ділянок під будівництво туристських установ у найсприятливіших для відпочинку місцях;
— збільшити виробництво документальних і художніх фільмів на туристсько-екскурсійні теми, широко пропагувати туризм і екскурсії по радіо й телебаченню, видавати масовим тиражем літературу з екскурсійної й туристської тематики, щороку випускати карти, схеми туристських маршрутів і зон туризму.
Цією постановою були схвалені не тільки програма розвитку туризму, розроблена профспілками, а й практика залучення до туристсько-екскурсійного обслуговування всього населення.
19 серпня 1969 р. Президія ВЦРПС затвердила нове Положення про Центральну, республіканські, крайові, обласні та міські (районні) ради
по туризму та екскурсіях. На Центральну раду по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ) було покладено завдання розвитку масового туризму і екскурсій серед трудящих та учнівської молоді.
Таким чином, певне економічне піднесення, поліпшення матеріального становища значної маси населення створюють сприятливі умови для зоряного часу туризму (70 —80-ті pp.). Проте водночас посилюється процес централізації управління і партійного керівництва як внутрішнім, так і міжнародним туризмом. Туризм стає невід'ємною складовою частиною ідеологічної роботи КПРС.