Бабарицька В. К., Малиновська О. Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи, сервісне забезпечення турпродукту: Навчальний посібник. — К.: Альтерпрес, 2004. — 288 с.
Розділ 1. Подорожі і туризм
Слово «туризм» використовується в багатьох мовах з давніх часів. Вважають, що своїм походженням воно зобов 'язане виразу «великий тур». Початково «Великим туром» (Grand tour) називали ознайомчу подорож, яку здійснювали в XVII-XVIII ст. молоді представники дворянства, а в XIX ст. такі подорожі стали популярними і серед інших верств населення. Метою таких подорожей було знайомство з іншими культурами. Як і в давні часи, в часи «великих турів», так і сьогодні основне призначення туризму — знайомство з іншими країнами, місцевостями, народами, спосіб встановлення контактів та взаєморозуміння.
Подорож і туризм — нерозривні поняття, які характеризують певний вид життєдіяльності людини. Характерною дією, що визначає та відокремлює подорожі від інших видів діяльності, є переміщення людини в іншу місцевість або країну, континент, що не є його звичайним місцезнаходженням або місцем проживання. Це може бути окрема людина або групи людей, яких об'єднує спільна мета або інтерес: експедиції, дипломати, мігранти, переселенці. Для окремих народів
прдорож — це спосіб життя: цигани, бедуіни тощо. Таким чином, подорож — це переміщення людей в часі та просторі, а людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямків, засобів пересування та
часових інтервалів, називається подорожуючим.
В залежності від особливостей подорожі (цілей, напрямку, засобу пересування) людину, що подорожує, можна іменувати мореплавцем, бізнесменом, космонавтом, натуралістом тощо. При певних характеристиках і умовах організації та здійснення, подорож може бути складовою частиною туристичної послуги.
Національне законодавство окремих країн дає чітке тлумачення кількісних ознак подорожі. Наприклад, в СІЛА — це переміщення більш як на 100 миль від місця постійного проживання, що свого часу було доповнено («фгляд національних подорожей 1963 та 1967 pp.) «або поза містом на
одну або більше ночей».
Визначення туризму
1) Цілий ряд вчених розглядає туризм передусім як форму міграції населення: під туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району, країни до іншого, або з однієї країни до іншої; під туризмом розуміють всі види пересування, не пов'язані зі зміною місця проживання та роботи.
2) Вчені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема — міжнародний, як «систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв».
3) Туризм розглядається і як форма розумового та фізичного виховання, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції: виховну - формування почуття колективізму, "моральних та естетичних якостей; освітню - закріплення та розширення знань з краєзнавства та країнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; оздоровчу — дотримання оптимального режиму навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та суспільної гігієни, розвиток адаптаційних можливостей, підтримка організму на достатньо високому рівні фізичної підготовки; спортивну - створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка з туристської техніки, досягнення максимальних результатів в туризмі.
4) Під туризмом розуміють популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля. Дуже часто туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями розширеного відтворення живих сил людини.
5) У більшості визначень знаходить місце соціокультурна функція туризму: туризм — це система та форма використання вільного часу за допомогою сфери послуг у подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров'я людини, підвищенням її загальної культури і освіти і справляє на неї виховний вплив, ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня особистості.
6) Манільська декларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійснюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементами спорту. Крім того, туризм розглядається як діяльність, що має важливе значення в житті народів з огляду на безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжнародні відношення.
Рекреація — розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних). Окремі дослідники розглядають рекреацію як масив часу, протягом якого відбувається відновлення виробничих , сил людини, або як діяльність, спрямовану на відновлення. Альтернативну точку зору представляє підхід, в якому рекреація розглядається як функція будь-якої діяльності, будь-якого часу та будь-якої території. Центр досліджень політики національного туризму СІЛА тлумачить рекреацію як діяльність людей, які займаються організацією відпочинку та використанням вільного часу. Рекреація може включати активну та пасивну участь в індивідуальних або групових спортивних заходах, в інтелектуальному вдосконаленні, розвагах тощо. Поняття «туризм» вживається тут як синонім «подорожі» — дії, пов 'язаної з переміщенням людей з місця постійного проживання в іншу країну або місцевість в межах своєї країни, крім будь-яких форм заробітку (за виключенням переміщень членів екіпажів морських суден, залізничних потягів, повітряних засобів тощо; подорожі осіб між регіонами, країнами з метою роботи; подорожі з метою навчання).
7) Туризм розглядається і як діяльність осіб, які подорожують та перебувають в місцях, що знаходяться поза межами їх звичайного середовища* протягом періоду не більше одного повного року, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Туризм, також, визначається як особлива форма пересування людей по маршруту, з метою відвідування конкретних об'єктів або задоволення певного спеціалізованого інтересу.
8) Організація Об'єднаних Націй визначає туризм як «активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання». Туризм висвітлюється і як вид подорожі, що здійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, любительських та спеціалізованих цілей.
9) Вчені-економісти розглядають туризм як галузь економіки нематеріальної сфери (індустрія туризму) по обслуговуванню людей, що знаходяться поза місцем постійного проживання; як «суспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання». До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм як «вид споживання», «вид зовнішньої торгівлі», «експорт інформації та вражень». Найбільш загальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російського вченого Азара В.І., який визначає туризм як «велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв'язків національної економіки зі світовим, господарством у цілому». Вважається, що туризм, як економічне явище охоплює попит (турист), пропозицію (туристична індустрія) та туристичний продукт, на який спрямовано інтерес туриста. Крім того, туризм розглядається як сегмент світового ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельне господарство, культура, торгівля тощо) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам — підприємствам з формування, просування та реалізації туристичного продукту.
10) Найбільш універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується у його статистиці. Згідно цього визначення, туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Це визначення, прийняте Всесвітньою туристичною організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, в тому числі й в Україні. У законі України «Про туризм» читаємо: «Туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю». Рекомендаційний законодавчий акт «Про основні принципи співробітництва країн-учасниць СНД в галузі туризму» (1994 р.) визначає туризм як тимчасовий виїзд людей з постійного місця проживання в цілях вакаційних, оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.
Поняття «внутрішній туризм» В міжнародній практиці окремо конкретизується поняття внутрішній туризм — діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища, але в країні місця проживання, протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Ключовим критерієм для виділення цього різновиду туризму є країна місця проживання.
Особлива увага цьому питанню була приділена Міжнародною конференцією по туризму, яка була організована
ВТО та проходила в Манілі (Філіппіни, 1980 р.)., Однак, і сьогодні, ВТО остаточно не конкретизувала універсальної точки зору з даного питання. Деякі країни дають своє визначення внутрішнього туризму. Комісія з національних туристичних ресурсів ВТО визначає внутрішнього туриста, як людину, яка залишає місце свого постійного проживання з метою відвідування місця, розміщеного не ближче за 50 миль (80 км) від місця проживання. Така подорож повинна мати на меті професійні причини, розваги, особисті потреби, інші цілі, за винятком індивідуальних щоденних переміщень до місця роботи. При цьому турист може залишатися в місці призначення з зупинкою на ночівлю або повернутися додому в той же день.
Існують і інші модифікації. Так, згідно канадського визначення, внутрішній туризм лімітується відстанню не менше 25 миль (40 км) від місця, де проживає турист. Точне визначення внутрішнього туризму стримується не тільки відсутністю єдиних критеріїв або недоліками та неузгодженістю статистичних даних різних країн, але й недостатньою увагою ВТО, як міжнародної організації, до проблем розвитку національного туризму. В контексті внутрішнього туризму територія будь-якої країни може поділятися на різні географічні регіони на основі адміністративних одиниць, місцеположення чи фізичних критеріїв. Мешканці будь-якого регіону, які подорожують в межах того ж регіону, формують потоки регіонального туризму, якщо виконуються інші умови: зміни звичайного середовища, строків перебування і цілей відвідування. Мешканці інших регіонів відповідної країни, які
За визначенням, будь-яка особа вважається постійним мешканцем будь-якого місця, якщо ця особа: проживала більшу частину минулого року в цьому місці або проживала в цьому місці коротший період і має намір повернутися туди в найближчі 12 місяців для проживання. В країнах, де існує правовий інститут прописки, це — місце прописки, що реєструється відповідними закладами державної влади, які регулюють міграції
населення.
подорожують у визначений регіон, являють собою в'їзний туризм даного регіону. Аналогічним чином, мешканці будь-якого регіону, які подорожують в інші регіони відповідної країни, складають виїзний туризм даного регіону.
Критерії відокремлення понять «туризм» і «подорожі»
Різні критерії виділення туризму з інших видів подорожей можна узагальнити наступним чином:
f Чи є характер подорожі нерегулярним і таким, що повторюється?
f Чи є окрема мотивація поїздки, яка не відноситься до пошуку постійної роботи чи міграції?
f Чи виконується відповідна поїздка добровільно?
f Чи веде вона до попиту на туристичні об'єкти, включаючи колективні чи індивідуальні засоби розміщення, які переважно надаються на короткі періоди, а не для постійного використання?
За Квартальновим В.О., на відміну від подорожей, туризм - категорія, яка відчуває сильний вплив економіки і, крім того, як явище, визначається дуалізмом внутрішньої природи. З одного боку, туризм — це особливий масовий вид подорожей. З іншого, — сукупність всіх видів науково-практичної діяльності по організації та здійсненню таких подорожей:
- туристично-екскурсійної справи — діяльності наукових, проектних та методичних закладів з розвитку методологічної бази та методичних прийомів туризму, а,
також, практичної діяльності туристичних організацій з розробки і просування туристичного продукту та комплексного обслуговування туристів і екскурсантів;
- готельної справи — діяльності туристичних підприємств розміщення (проживання): готелів, туристичних баз,
кемпінгів, мотелів, тощо, — в технологічному, організаційному та економічному аспектах, а, також, готельного обслуговування як частини індустрії туризму;
- курортної справи — діяльності наукових, медичних комплексів та служб гостинності з організації лікування та профілактики захворювань на основі використання природних лікувальних ресурсів.
Класичним вважається визначення туризму як тимчасового переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну, або місцевість в межах своєї країни, у вільний час з метою задоволення та відпочинку, оздоровчих, гостьових, пізнавальних або професійних цілях, але без занять оплачуваною роботою в місці відвідування.
Стосовно поняття «подорож» особливості туризму визначаються як:
1. Переміщення людей на відносно короткий проміжок часу.
За статистикою найбільша частка припадає на туризм
вихідного дня (2-3 доби), далі йдуть нетривалі туристичні подорожі (6-7 діб), значно менша частка припадає на 8-12 добові подорожі. Всі інші, більш тривалі, туристичні подорожі мають зовсім малу питому вагу.
2. Визначення категорії «місце проживання». Крім вже згаданих ознак, важливе значення має специфіка кожного місця, району, країни, а також населення та його способу життя. Наприклад, особливо в статистиці внутрішнього туризму, відокремлюються категорії населення, які повсякденно виїжджають на роботу на певний проміжок часу та відстані. Так, для невеликого населеного пункту це буде 20-30 хвилин при відстані у декілька кілометрів, а для великого міста — поїздки на роботу тривалістю до З годин та відстань більш як 50-100 км. Слід враховувати і мінімальний проміжок відсутності мешканця в Micnf проживання, а також особливості місцевостей та великих агломераціях та конурбаціях ця відстань знаходиться в межах міської смуги.
3. Визначення періоду вільного часу виходить із загального розуміння туризму як способу відпочинку. Однак, для окремих видів туризму (ділового, професійного) це не зовсім справедливо.
4. Важливою категорією є ціль туризму, яка дозволяє чітко відокремити види діяльності, які відносяться до туризму і підпадають під пільгові митні, податкові та інші режими, що встановлюються державами виключно для туризму. Головними цілями туризму є: розважальні (атрактивні), рекреаційні та пізнавальні. Другими за значенням є оздоровчі та лікувальні, а далі йдуть професійно-ділові, гостьові та інші цілі.
5. Туризм — важлива складова економіки багатьох держав, яка забезпечує зайнятість місцевого населення, бюджетні надходження, потік іноземної валюти та інвестицій, сприяє розвитку структури господарського використання територій тощо, за рахунок експлуатації місцевих ресурсів.
Суб'єкти господарської взаємодії в туризмі
Для остаточного визначення сутності туризму і повного уявлення про сферу його діяльності, необхідно виділити окремі групи суб'єктів, які взаємодіють в туризмі.
1. Туристи. Це люди, які відчувають певні фізичні та психологічні потреби, природа яких визначає напрямки та види їх участі в туристичній діяльності.
2. Організації, що надають туристам товари та послуги. Це підприємства, які вбачають в туризмі можливість отримувати прибуток за рахунок надання товарів та послуг з урахуванням попиту на туристичному ринку.
3. Місцеві органи влади. Розглядають туризм як важливий фактор економіки, пов'язаний з доходами, які місцеві мешканці можуть отримувати від цього бізнесу у вигляді податків, що поступають в місцевий бюджет.
4. Приймаюча сторона. Місцеве населення, яке сприймає туризм, в першу чергу, як фактор зайнятості. Для цієї групи важливим є результат взаємодії з туристами, в тому числі іноземними.
Таким чином, туризм можна визначити як сукупність явищ та взаємних відношень, що виникають при взаємодії туристів, постачальників (виробників), місцевих органів влади та місцевого населення в процесі туристичної діяльності.
Отже, туризм проявляється в багатьох формах та аспектах. Тому дати йому єдине точне визначення практично неможливо. Однак, формування всебічного розуміння концепції туризму виступає необхідною вимогою визначення базових засад:
а) вивчення, аналізу та прогнозування розвитку туризму як суспільного явища;
б) статистичного дослідження туризму з максимально можливою точністю;
в) адресного поширення на туризм правових, організаційних та економічних преференцій, що передбачені законодавством країн, регіональними та міжнародним регламентами;
г) формування, просування і реалізації туристичного продукту, туроперейтинга, ефективної організації туристичного обслуговування, анімації.
Подорож і туризм — нерозривні поняття, які характеризують певний вид життєдіяльності людини. Характерною дією, що визначає та відокремлює подорожі від інших видів діяльності, є переміщення людини в іншу місцевість або країну, континент, що не є його звичайним місцезнаходженням або місцем проживання. Це може бути окрема людина або групи людей, яких об'єднує спільна мета або інтерес: експедиції, дипломати, мігранти, переселенці. Для окремих народів
прдорож — це спосіб життя: цигани, бедуіни тощо. Таким чином, подорож — це переміщення людей в часі та просторі, а людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямків, засобів пересування та
часових інтервалів, називається подорожуючим.
В залежності від особливостей подорожі (цілей, напрямку, засобу пересування) людину, що подорожує, можна іменувати мореплавцем, бізнесменом, космонавтом, натуралістом тощо. При певних характеристиках і умовах організації та здійснення, подорож може бути складовою частиною туристичної послуги.
Національне законодавство окремих країн дає чітке тлумачення кількісних ознак подорожі. Наприклад, в СІЛА — це переміщення більш як на 100 миль від місця постійного проживання, що свого часу було доповнено («фгляд національних подорожей 1963 та 1967 pp.) «або поза містом на
одну або більше ночей».
Визначення туризму
1) Цілий ряд вчених розглядає туризм передусім як форму міграції населення: під туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району, країни до іншого, або з однієї країни до іншої; під туризмом розуміють всі види пересування, не пов'язані зі зміною місця проживання та роботи.
2) Вчені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема — міжнародний, як «систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв».
3) Туризм розглядається і як форма розумового та фізичного виховання, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції: виховну - формування почуття колективізму, "моральних та естетичних якостей; освітню - закріплення та розширення знань з краєзнавства та країнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; оздоровчу — дотримання оптимального режиму навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та суспільної гігієни, розвиток адаптаційних можливостей, підтримка організму на достатньо високому рівні фізичної підготовки; спортивну - створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка з туристської техніки, досягнення максимальних результатів в туризмі.
4) Під туризмом розуміють популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля. Дуже часто туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями розширеного відтворення живих сил людини.
5) У більшості визначень знаходить місце соціокультурна функція туризму: туризм — це система та форма використання вільного часу за допомогою сфери послуг у подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров'я людини, підвищенням її загальної культури і освіти і справляє на неї виховний вплив, ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня особистості.
6) Манільська декларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійснюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементами спорту. Крім того, туризм розглядається як діяльність, що має важливе значення в житті народів з огляду на безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжнародні відношення.
Рекреація — розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних). Окремі дослідники розглядають рекреацію як масив часу, протягом якого відбувається відновлення виробничих , сил людини, або як діяльність, спрямовану на відновлення. Альтернативну точку зору представляє підхід, в якому рекреація розглядається як функція будь-якої діяльності, будь-якого часу та будь-якої території. Центр досліджень політики національного туризму СІЛА тлумачить рекреацію як діяльність людей, які займаються організацією відпочинку та використанням вільного часу. Рекреація може включати активну та пасивну участь в індивідуальних або групових спортивних заходах, в інтелектуальному вдосконаленні, розвагах тощо. Поняття «туризм» вживається тут як синонім «подорожі» — дії, пов 'язаної з переміщенням людей з місця постійного проживання в іншу країну або місцевість в межах своєї країни, крім будь-яких форм заробітку (за виключенням переміщень членів екіпажів морських суден, залізничних потягів, повітряних засобів тощо; подорожі осіб між регіонами, країнами з метою роботи; подорожі з метою навчання).
8) Організація Об'єднаних Націй визначає туризм як «активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання». Туризм висвітлюється і як вид подорожі, що здійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, любительських та спеціалізованих цілей.
9) Вчені-економісти розглядають туризм як галузь економіки нематеріальної сфери (індустрія туризму) по обслуговуванню людей, що знаходяться поза місцем постійного проживання; як «суспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання». До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм як «вид споживання», «вид зовнішньої торгівлі», «експорт інформації та вражень». Найбільш загальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російського вченого Азара В.І., який визначає туризм як «велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв'язків національної економіки зі світовим, господарством у цілому». Вважається, що туризм, як економічне явище охоплює попит (турист), пропозицію (туристична індустрія) та туристичний продукт, на який спрямовано інтерес туриста. Крім того, туризм розглядається як сегмент світового ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельне господарство, культура, торгівля тощо) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам — підприємствам з формування, просування та реалізації туристичного продукту.
10) Найбільш універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується у його статистиці. Згідно цього визначення, туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Це визначення, прийняте Всесвітньою туристичною організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, в тому числі й в Україні. У законі України «Про туризм» читаємо: «Туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю». Рекомендаційний законодавчий акт «Про основні принципи співробітництва країн-учасниць СНД в галузі туризму» (1994 р.) визначає туризм як тимчасовий виїзд людей з постійного місця проживання в цілях вакаційних, оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.
Поняття «внутрішній туризм» В міжнародній практиці окремо конкретизується поняття внутрішній туризм — діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища, але в країні місця проживання, протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Ключовим критерієм для виділення цього різновиду туризму є країна місця проживання.
Особлива увага цьому питанню була приділена Міжнародною конференцією по туризму, яка була організована
ВТО та проходила в Манілі (Філіппіни, 1980 р.)., Однак, і сьогодні, ВТО остаточно не конкретизувала універсальної точки зору з даного питання. Деякі країни дають своє визначення внутрішнього туризму. Комісія з національних туристичних ресурсів ВТО визначає внутрішнього туриста, як людину, яка залишає місце свого постійного проживання з метою відвідування місця, розміщеного не ближче за 50 миль (80 км) від місця проживання. Така подорож повинна мати на меті професійні причини, розваги, особисті потреби, інші цілі, за винятком індивідуальних щоденних переміщень до місця роботи. При цьому турист може залишатися в місці призначення з зупинкою на ночівлю або повернутися додому в той же день.
Існують і інші модифікації. Так, згідно канадського визначення, внутрішній туризм лімітується відстанню не менше 25 миль (40 км) від місця, де проживає турист. Точне визначення внутрішнього туризму стримується не тільки відсутністю єдиних критеріїв або недоліками та неузгодженістю статистичних даних різних країн, але й недостатньою увагою ВТО, як міжнародної організації, до проблем розвитку національного туризму. В контексті внутрішнього туризму територія будь-якої країни може поділятися на різні географічні регіони на основі адміністративних одиниць, місцеположення чи фізичних критеріїв. Мешканці будь-якого регіону, які подорожують в межах того ж регіону, формують потоки регіонального туризму, якщо виконуються інші умови: зміни звичайного середовища, строків перебування і цілей відвідування. Мешканці інших регіонів відповідної країни, які
За визначенням, будь-яка особа вважається постійним мешканцем будь-якого місця, якщо ця особа: проживала більшу частину минулого року в цьому місці або проживала в цьому місці коротший період і має намір повернутися туди в найближчі 12 місяців для проживання. В країнах, де існує правовий інститут прописки, це — місце прописки, що реєструється відповідними закладами державної влади, які регулюють міграції
населення.
Критерії відокремлення понять «туризм» і «подорожі»
Різні критерії виділення туризму з інших видів подорожей можна узагальнити наступним чином:
f Чи є характер подорожі нерегулярним і таким, що повторюється?
f Чи є окрема мотивація поїздки, яка не відноситься до пошуку постійної роботи чи міграції?
f Чи виконується відповідна поїздка добровільно?
f Чи веде вона до попиту на туристичні об'єкти, включаючи колективні чи індивідуальні засоби розміщення, які переважно надаються на короткі періоди, а не для постійного використання?
За Квартальновим В.О., на відміну від подорожей, туризм - категорія, яка відчуває сильний вплив економіки і, крім того, як явище, визначається дуалізмом внутрішньої природи. З одного боку, туризм — це особливий масовий вид подорожей. З іншого, — сукупність всіх видів науково-практичної діяльності по організації та здійсненню таких подорожей:
- туристично-екскурсійної справи — діяльності наукових, проектних та методичних закладів з розвитку методологічної бази та методичних прийомів туризму, а,
також, практичної діяльності туристичних організацій з розробки і просування туристичного продукту та комплексного обслуговування туристів і екскурсантів;
- готельної справи — діяльності туристичних підприємств розміщення (проживання): готелів, туристичних баз,
кемпінгів, мотелів, тощо, — в технологічному, організаційному та економічному аспектах, а, також, готельного обслуговування як частини індустрії туризму;
- курортної справи — діяльності наукових, медичних комплексів та служб гостинності з організації лікування та профілактики захворювань на основі використання природних лікувальних ресурсів.
Класичним вважається визначення туризму як тимчасового переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну, або місцевість в межах своєї країни, у вільний час з метою задоволення та відпочинку, оздоровчих, гостьових, пізнавальних або професійних цілях, але без занять оплачуваною роботою в місці відвідування.
Стосовно поняття «подорож» особливості туризму визначаються як:
1. Переміщення людей на відносно короткий проміжок часу.
За статистикою найбільша частка припадає на туризм
вихідного дня (2-3 доби), далі йдуть нетривалі туристичні подорожі (6-7 діб), значно менша частка припадає на 8-12 добові подорожі. Всі інші, більш тривалі, туристичні подорожі мають зовсім малу питому вагу.
2. Визначення категорії «місце проживання». Крім вже згаданих ознак, важливе значення має специфіка кожного місця, району, країни, а також населення та його способу життя. Наприклад, особливо в статистиці внутрішнього туризму, відокремлюються категорії населення, які повсякденно виїжджають на роботу на певний проміжок часу та відстані. Так, для невеликого населеного пункту це буде 20-30 хвилин при відстані у декілька кілометрів, а для великого міста — поїздки на роботу тривалістю до З годин та відстань більш як 50-100 км. Слід враховувати і мінімальний проміжок відсутності мешканця в Micnf проживання, а також особливості місцевостей та великих агломераціях та конурбаціях ця відстань знаходиться в межах міської смуги.
3. Визначення періоду вільного часу виходить із загального розуміння туризму як способу відпочинку. Однак, для окремих видів туризму (ділового, професійного) це не зовсім справедливо.
4. Важливою категорією є ціль туризму, яка дозволяє чітко відокремити види діяльності, які відносяться до туризму і підпадають під пільгові митні, податкові та інші режими, що встановлюються державами виключно для туризму. Головними цілями туризму є: розважальні (атрактивні), рекреаційні та пізнавальні. Другими за значенням є оздоровчі та лікувальні, а далі йдуть професійно-ділові, гостьові та інші цілі.
5. Туризм — важлива складова економіки багатьох держав, яка забезпечує зайнятість місцевого населення, бюджетні надходження, потік іноземної валюти та інвестицій, сприяє розвитку структури господарського використання територій тощо, за рахунок експлуатації місцевих ресурсів.
Суб'єкти господарської взаємодії в туризмі
Для остаточного визначення сутності туризму і повного уявлення про сферу його діяльності, необхідно виділити окремі групи суб'єктів, які взаємодіють в туризмі.
1. Туристи. Це люди, які відчувають певні фізичні та психологічні потреби, природа яких визначає напрямки та види їх участі в туристичній діяльності.
2. Організації, що надають туристам товари та послуги. Це підприємства, які вбачають в туризмі можливість отримувати прибуток за рахунок надання товарів та послуг з урахуванням попиту на туристичному ринку.
3. Місцеві органи влади. Розглядають туризм як важливий фактор економіки, пов'язаний з доходами, які місцеві мешканці можуть отримувати від цього бізнесу у вигляді податків, що поступають в місцевий бюджет.
4. Приймаюча сторона. Місцеве населення, яке сприймає туризм, в першу чергу, як фактор зайнятості. Для цієї групи важливим є результат взаємодії з туристами, в тому числі іноземними.
Таким чином, туризм можна визначити як сукупність явищ та взаємних відношень, що виникають при взаємодії туристів, постачальників (виробників), місцевих органів влади та місцевого населення в процесі туристичної діяльності.
Отже, туризм проявляється в багатьох формах та аспектах. Тому дати йому єдине точне визначення практично неможливо. Однак, формування всебічного розуміння концепції туризму виступає необхідною вимогою визначення базових засад:
а) вивчення, аналізу та прогнозування розвитку туризму як суспільного явища;
б) статистичного дослідження туризму з максимально можливою точністю;
в) адресного поширення на туризм правових, організаційних та економічних преференцій, що передбачені законодавством країн, регіональними та міжнародним регламентами;
г) формування, просування і реалізації туристичного продукту, туроперейтинга, ефективної організації туристичного обслуговування, анімації.