Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник.—2-е вид., перероб і доп.— К.: "Альтерпрес", 2004.— 192 с
3.7. Екотуристичний потенціал та специфічні риси екотуристського продукту
Виявлення й оцінка екотуристичного потенціалу і доступних екотуристських ресурсів природогосподарських та природоохоронних територій - одне з найважливіших завдань урбокомпенсаційного природокористування, насамперед, для організації екотуристичної діяльності, визначення екотуристичного потенціалу та створення екотуристського продукту.
Під екотуристичним потенціалом певної природогосподарської чи природохоронної території розуміють сукупність всіх приурочених до неї екотуристських ресурсів - природних і антропогенних об'єктів, явищ, властивостей, засобів, можливостей та умов, придатних для формування екотуристського продукту та здійснення відповідних екологомістких турів, екскурсій, програм тощо.
Усю множину елементів, з яких складається екотуристичний потенціал природогосподарських та природоохоронних територій, доцільно розділити на дві підсистеми:
f природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти;
f засоби, умови та можливості здійснення екотуризму.
Підсистему «Природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти» складають:
f природні ландшафти з їх рекреаційно-туристичними, інтелектуально-пізнавальними, пейзажно-естетичними властивостями та якостями;
f антропогенні ландшафти і комплекси з особливою культурно-історичною цінністю (садибно-паркові комплекси, зразки ландшафтної архітектури тощо); f природогосподарські території та акваторії - лісів, лісопарків, парків, гідропарків, а також пам'ятки природи, ботанічні й зоологічні сади, аквапарки, океанаріуми та подібні об'єкти в межах парків, лісопарків та гідропарків;
f соціальна складова ландшафту - автохтонне населення (етнос) з притаманним йому архетипом поведінки, формами гостинності та ставленням до відвідувачів, традиційні форми природокористування, мова, традиції, культура, побут, релігія тощо; f природознавчі та історико-краєзнавчі музеї, а також об'єкти, важливі для демонстрації екологічних принципів
природокористування, наприклад, екотехнологічні господарства і підприємства, угіддя традиційних форм природокористування, об'єкти культурної спадщини тощо.
Підсистему «Засоби, умови й можливості здійснення екотуризму» формують:
f екотехнологічні види транспорту - піший, велосипедний, водний (байдарки, каное, рафти тощо), кінний та інші (на місцевих їздових тваринах), електротранспорт (електромобілі, спеціальні вузькоколійні та моноколійні залізниці тощо);
f екотехнологічні об'єкти розміщення туристів -екокемпінги, обладнані наметові містечка, приюти, хатинки лісника тощо;
f екотехнологічне туристське спорядження (індивідуальне і групове спорядження та витратні матеріали, що не забруднюють природне середовище);
f екологічно чисті продукти харчування, насамперед, місцеві;
f екологічна сприятливість місцевості, у тому числі в плані забруднення, санітарно-епідеміологічного стану, ризику виникнення стихійних лих, кримінальності, тероризму тощо;
f придатність (відповідність) території для різних видів екологічного туризму (ботанічного, зоологічного, спелеологічного, фітотерапевтичного тощо) та їх доступність;
f припустимі рекреаційні навантаження, обсяги використання водних, енергетичних та інших ресурсів, терміни відвідання і форми контактів з об'єктами екотуризму, ступінь їх збереження та охорони;
f населення регіону (обслуговуючий персонал, провідники та ін.);
f кваліфіковані менеджери екологічного туризму й гіди-природознавці, а також дидактичні, екоосвітні, просвітні, виховні та інші інформаційні та екорекламні матеріали.
Проаналізувавши екотуристичний потенціал певних природогосподарських та природохоронних територій, можна визначити основні види екотуристичної діяльності, що є можливими та доцільними в їх межах, та відповідні екотуристські продукти, послуги, товари, Найбільш поширеними серед них є:
f розроблені, обладнані та контрольовані екологічні стежки та маршрути;
f екологомісткі інтелектуально-освітні та консультаційні послуги найрізноманітніших видів;
f організований спортивний, пригодницький, зелений сільський, лікувальний і реабілітаційний туризм;
f спеціальні екологічні й екокультурні тури;
f екскурсійні послуги, у тому числі еколого-природознавчі та історико-культурні екскурсії;
f спеціальні спортивні та культурно-дозвіллєві заходи та акції (спортивні змагання, ігри, тренінги, збори, (фестивалі, конкурси, виставки, ярмарки, аукціони тощо);
f контрольоване збирання та заготівля відпочиваючими і туристами грибів, ягід, рослин та інших «дарів природи», фотополювання, некомерційне та спортивне рибальство (включаючи підводне полювання та (дайвінг);
f продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування та страв національної кухні;
f екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;
f прокат туристського спорядження;
f виготовлення і продаж різноманітних сувенірів,
насамперед, місцевих промислів;
f рекламно-інформаційні послуги, створення та реалізація продукції з екологічною символікою території, у тому числі на поштових марках;
f виготовлення і продаж спеціальної екоспрямованої аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції тощо.
Кожна позиція може бути самостійним екотуристським продуктом, послугою або товаром, а також стати основою для створення нових варіантів екотуристських продуктів, товарів та послуг.
Підсумовуючи вищенаведене, можна визначити специфічні риси екотуристського продукту. Потенційним джерелом екотуристського продукту є, насамперед, ландшафтно-екологічні ресурси природного середовища. Основною умовою генерації потенційних екотуристичних властивостей природного середовища як ресурсу або джерела ресурсів екотуризму є можливість доступу до них туристів та відпочиваючих.
Основною формою реалізації урбокомпенсаційного природокористування, в першу чергу, екологічного туризму та рекреації, а також базовою основою комплексного екотуристського продукту є екологічна стежка - специфічний вид одноденного туристського маршруту (фр. marche - піший хід + route - шлях)43 - географічно визначена, прив'язана до певної місцевості та характерних (особливих) об'єктів й описана з певним ступенем детальності траса походу, подорожі, відпочинково-оздоровчої прогулянки, освітньої екскурсії тощо. Географічна визначеність екологічної стежки полягає в її просторовому позиціонуванні та картографічному моделюванні - створенні абрису, кроків, картосхеми, ілюстрацій (графічних та фотографічних), а також текстовому описі об'єктів на трасі руху з детальністю, що забезпечує можливість повторного чи багаторазового проходження цього маршруту туристами з різним ступенем підготовки.
У різних країнах екологічні стежки називають по-різному: туристські стежки, пейзажні стежки, заповідні стежки або наукові траси, серед яких найпоширенішими
природничі, навчальні чи дидактичні, стежки здоров'я, є навіть спеціальні дитячі екологічні стежки - головоломки.
Однією з найперших на території України природознавчих стежок, яку за всіма ознаками можна віднести до екологічних, була «Штангієвська стежка», прокладена Кримським гірським клубом у 1899 році (її довжина становила 8,5 км і проходила вона через східний схил Ялтинської яйли44) з метою збирання та поширення інформації про історію та природу Криму, а також охорони рідкісних видів рослин і тварин. У 1916 році також у Криму біля Судака прокладено історико-археологічну стежку45, а вже наприкінці 80-х років - першу в Україні Іавчальну екологічну стежку. З цього часу така доступ-la і цікава форма екологічної освіти в природі набула широких розповсюдження, переважно на великих територіях природно-заповідного фонду - в Карпатському та Шацькому національних парках, природних заповідниках Криму, навколо великих міст46.
На початку XX століття перші екологічні, а точніше природознавчо-туристські, стежки з'явилися і у Сполучених Штатах Америки, зокрема в горах Апалачах одну природознавчо-туристську стежку було прокладено в 1910 році, а у 1968 - її оголосили Національною пейзажною стежкою47. На початку 60-х років з'являлися перші натуралістичні екологічні стежки у Прибалтиці, зокрема І Естонії, ініціатором створення яких був студентський гурток з охорони природи. Згодом такі екологічні стежки
з'явилися в Лахеманському національному парку48 та на інших природно-заповідних територіях, в основному в заказниках.
Екологічна стежка є різновидом туристської стежки49 -це, як правило, пішохідна стежка або стежка з екологічним способом пересування чи екотранспортування з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму головним чином петлі (простого замкнутого графу, що починається і закінчується в одній точці). Такі стежки зазвичай є самопутівними, що призначені для самостійних походів відвідувачів та туристів за принципом: рухатись - спілкуватись (дивитись, слухати, відчувати) - пізнавати.
Усю необхідну інформацію відвідувачі та туристи можуть отримати зі спеціальних буклетів та брошур з картосхемами та детальними описами або інформаційних аншлагів, пояснювальних і вказівних стендів, маркувальних знаків. Ці стежки враховують всі екологічні та природоохоронні вимоги щодо мінімізації збитків, яких може бути завдано природному середовищу, а також вимоги безпеки відпочиваючих і туристів30, що є особливо актуальним для національних парків та інших природоохоронних територій. На них також можна організовувати науково-пізнавальні та екоосвітні екскурсії з гідами-природознавцями.
Екостежки можуть бути розрахованими як на дорослих, так і на дітей (пішоходів, лижників, вершників, велосипедистів та ін.) і найрізноманітнішими за науковою спрямованістю - геологічними, ботанічними, зоологічними, археологічними, історичними, краєзнавчими, комплексними ландшафтно-екологічними тощо. Особливими різновидами екологічних стежок є водні (з проходженням
гребними човнами, байдарками, каное тощо) та підводні51 (занурення з аквалангом або екодайвінг), що створюються в гідро- та аквапарках для спостереження на водоймах та під водою.
Екологічна стежка - унікальна форма не лише природоохоронної інформаційно-виховної роботи, але й поєднаних з нею рекреації, оздоровлення та відпочинку. Порівняно з іншими туристичними продуктами її створення вимагає значно менших початкових капіталовкладень, вона може бути доступною в будь-яку пору року, не надто протяжною, щоб відвідувачі могли рухатися вздовж неї зі швидкістю власної ходи, для зручності спостереження та відпочинку організовуються спеціальні природні оглядові майданчики та пейзажні галявини. Актуальність організації мереж екологічних стежок на сьогодні полягає не тільки в їх потенційному економічному та природоохоронному зиску, а в тому, що вони є чи не єдиним дієвим механізмом забезпечення се-редовищевідтворюючих та урбокомпенсаційних потреб міських мешканців та найбільш доступною масовою формою екологічної освіти.
Така форма природоохоронної освіти є надзвичайно ефективною, насамперед, завдяки її неформальності - вона проходить не як обов'язковий захід, приурочений по конкретної дати, місця чи часу, а при безпосередньому спілкуванні з природним середовищем - та атрак-тивності52 - емоційно насиченому сприйняттю людиною природи та її впливові на всі органи чуття, цілеспрямовано формується позитивна емоційна сфера передусім у тих людей, котрі до цього зовсім не цікавилися природою і не мали особливого потягу до спілкування з нею.
Алгоритм розробки та організації екологічної стежки передбачає такі кроки:
f просторово-часова характеристика регіону;
f аналіз ландшафтно-екологічної структури;
f визначення репрезентативності, типовості, унікальності та еталонності геосистем;
f визначення категорій об'єктів екологічного туризму (для наукового екотуризму, для освітньо-пізнавального екотуризму, оздоровчо-відпочинкового екотуризму);
f встановлення припустимих навантажень на об'єкти;
f геологістичний аналіз дорожньостежкової мережі (графоаналітичний аналіз за категоріями об'єктів);
f створення проектів кроків маршруту (кроки гіпотези) для різних категорій об'єктів;
f прив'язка та позиціонування (кілометраж, хронометраж, визначення опірних точок тощо) кроків на місцевості;
f розробка екоекскурсій за системою (В.А.К. - побачити, почути, відчути) та за тематичним спрямуванням;
f розробка системи маркувальних знаків, вказівників, аншлагів та ін.;
f розробка системи додаткових послуг;
f апробація маршруту;
f презентація (відкриття) маршруту;
f реалізація маршруту (планова екотуристична та екоекскурсійна діяльність);
f контроль за маршрутом (моніторинг за екологічним станом геосистем, контроль за якістю екотуристських послуг).
Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців - науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій. І, В Україні існує досвід створення навчальних, навчально-пізнавальних та загальноосвітніх екологічних стежок, що були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в урбокомпенсаційній зеленій смузі на південь від м. Києва. Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.
Екологічне виховання та екологічна освіта населення, насамперед підростаючого покоління, виховання дбайливого ставлення до природи, розкриття її різноманітності та багатств, пропаганда різних форм екологічної діяльності в природі - усе це складові завдання екологічних стежок54. Крім того, їх створення та функціонування допомагають привернути увагу місцевих органів влади до необхідності співпраці із закладами освіти у природоохоронній сфері. Подальше поширення досвіду цього напрямку роботи у вищих навчальних закладах, школах та позашкільних закладах освіти допоможе посилити їх дидактичну, інте-лектуально-освітню та культурно-виховну діяльність.
Екологічну стежку використовують для урбокомпен-саційної рекреації та оздоровлення, а також для проведення масової освітньої та виховної роботи з охорони природи, раціонального природокористування і відтворення природного середовища. Це визначає головну мету створення екологічної стежки - виховання екологічно грамотної (екокультурної) поведінки людини у природі й поширення знань про природу та людину як невід'ємну частину природного середовища.
На основі вищесказаного можна визначити основні екологічні завдання при проходженні стежки:
f забезпечення фізичного та психологічного розвантаження міського жителя, оздоровлення, відновлення природних адаптивних механізмів організму;
f ознайомлення відвідувачів з об'єктами живої та неживої природи;
f інформування про види рослин, пам'ятки природи, культури, що зустрічаються на заданому маршруті;
f розробка та проведення у відповідних пунктах стежки теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи;
f пропаганда природоохоронних заходів;
f формування екологозберігаючої поведінки. Екологічні стежки можуть прокладатися на окремій
природній території, об'єкті чи їх сукупності, поділятися відповідно до смаків відвідувачів за вартістю та рівнем сервісу тощо. Екологічні стежки та маршрути можуть бути спеціалізованими та комплексними. За напрямком спеціалізації екологічні стежки можна поділити на:
f наукові, які виділяються за типовими і унікальними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців (екологів, географів, ботаніків, зоологів, археологів, істориків та ін.);
f навчальні, що призначені для проведення навчальних занять у дошкільних закладах, для учнів загальноосвітніх шкіл, студентів та інших слухачів;
f рекреаційні, які створюються для типових природних та природно-господарських об'єктів, що мають високий рекреаційний потенціал;
f лікувально-оздоровчі, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення та створюються поблизу лікувальних закладів, санаторіїв та будинків відпочинку. Інший напрямок у створенні такого типу Стежок має на меті ознайомлення відвідувачів з умовами Зростання та біологічними особливостями лікарських рослин, з відповідними екотуристськими та лікувальними послугами (контрольоване збирання лікарських рослин, продаж фітопрепаратів тощо);
f освітньо-ресурсні, що закладаються переважно на природно-господарських територіях з високим еталонним природно-ресурсним потенціалом та призначені для підвищення рівня екологічної освіти природокористувачів. Найбільш поширеними з них є навчальні екологічні стежки. Вони призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, виховання дбайливого ставлення до природи, розширення знання з природознавчих дисциплін.
Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які розглядаються навчальними програмами, максимально розкривати взаємозв'язки природних компонентів в екосистемах, зокрема поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою і з навколишнім середовищем. У цьому аспекті важливо також демонструвати окультурені людиною рослини та тварини. Особливого значення при цьому не мають ні протяжність навчальних екологічних стежок, ні можливість відвідання їх значною кількістю осіб. Стежки повинні бурі розраховані на певну оптимальну кількість туристів. їх бажано створювати у ландшафтних парках, у зелених зонах поблизу навчальних закладів, а також на інших територіях, де ще зберігаються природні комплекси.
Щоб звести до мінімуму втручання відвідувачів у природні процеси, створюють також мережу еколого- та науково-пізнавальних стежок. Вони з'єднують найцікавіші в науковому, природоохоронному та естетичному аспектах природні об'єкти і характеризуються значною природною інформативністю, що додатково посилюється різноманітними оригінально оформленими стендами, аншлагами та маркувальними знаками на маршрутах, які надають необхідний для кожного відвідувача стежки мінімум знань про природний об'єкт та особливості його охорони та відтворення.
Комплексні екологічні стежки та маршрути поєднують функції декількох спеціалізованих. їх створення має такі самі цілі, як і в наведених вище типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохоронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу57. Навчальною може стати також рекреаційна туристська стежка, закладена в зеленій зоні міста або інших центрах масового відвідування. При цьому не варто закладати екологічні стежки для масового відвідування на природних територіях з особливим статусом охорони.
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що у перспективі саме комплексні стежки, які поєднують всі основні цілі і завдання різноманітних екологічних стежок - природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регулюючі та відтворюючі - можуть стати найпоширенішими.
Отже, завдання фахівців з урбоекологічного геомаркетингу екологічного туризму - після виявлення й оцінки туристських ресурсів і потенціалу досліджуваної території, а також визначення цільових груп розробити свої власні екотуристські програми та розпочати їх просування на туристичний ринок.
Оцінивши екотуристичний потенціал та доступні [екотуристські ресурси території, важливо визначити цільові групи, для яких певні варіанти екотуристського [продукту є найбільш привабливими. Для визначення цільових груп як потенційних покупців певного типу екологотуристського продукту Heобхідно зібрати про них дуже різнобічні дані. Як [мінімум, має бути встановлено:
f інтереси і загальне ставлення цільової групи (клієнтів) до екологічної проблематики, у тому числі розуміння ними суспільних екологічних проблем, потреб і [обов'язків, а також їх занепокоєність особистою екологічною безпекою;
f бажання та готовність брати участь у турах виключно екологічного спрямування або взагалі у природоорієнтованих турах;
f загальна інформованість про екотуризм та про особливості тематики і програми пропонованого екотуру;
f схильність до активної екологічної діяльності, можливої і доступної в межах туру і спрямованої на
вирішення певних природоохоронних та природовідтворюючих завдань.
Також необхідно встановити чинники, що визначають загальні інтереси і уподобання клієнтів. Важливим інструментом такого аналізу є екологосоціологічні опитування. 3 усіх цільових груп найменш звичними, але найбільш перспективними клієнтами для більшості природогосподарських та природоохоронних територій є туристичні організації (туроператори, турагенти), працівники бірж і частково представники мас-медіа. Взаємодія з представниками цієї великої групи вимагає від менеджерів екологічного ту-туризму певних спеціальних фахових навичок. І ця взаємодія
може бути найбільш продуктивною у тому випадку, якщо екотуристські ресурси та екотуристичний потенціал є фахово виявленими та проаналізованими на відповідному науковому рівні, а послуги і продукт, що пропонуються туристам, повинні бути підготовленими та апробованими.
Налагоджуючи контакти з туроператорами і турагентами, менеджерам екологічного туризму варто враховувати не тільки подібність інтересів, що полягає в бажанні отримати прибуток від реалізації турпродукту і туристських послуг, але й розходження в інтересах цих двох груп партнерів.
Так, у загальному випадку і ті, і інші завжди шукають нові можливості і намагаються познайомитися із широким набором турів і послуг. Проте серед туроператорів часто зустрічаються спеціалізовані, що розробляють досить вузький сегмент ринку і шукають цілком конкретні варіанти для формування спеціальних турів з досить жорсткими заданими умовами. Турагенти, як правило, є більш універсальними.
Туроператори заради формування та освоєння нового туристського продукту спроможні вкладати свої власні капітали і засоби. їх цікавить наявність необхідного спектра туристських послуг, достатнього для формування цілісного туру - транспорт, розміщення, харчування, основні об'єкти показу або ключові рекреаційні ресурси, торгівля, розваги тощо.
Турагентів, насамперед, цікавлять умови отримання комісійних від продажу чужого продукту, на створення та просування якого свої ресурси вони не витрачають. Вони, передусім, намагаються виявити серед окремих запропонованих послуг або турпродуктів ті, які вони зможуть швидко, легко і вигідно продати.
Проте варто мати на увазі, що в сучасному українському туризмі зазначені вище розходження між туроператорами і турагентами не настільки яскраво виражені, як в іноземному.
Під екотуристичним потенціалом певної природогосподарської чи природохоронної території розуміють сукупність всіх приурочених до неї екотуристських ресурсів - природних і антропогенних об'єктів, явищ, властивостей, засобів, можливостей та умов, придатних для формування екотуристського продукту та здійснення відповідних екологомістких турів, екскурсій, програм тощо.
Усю множину елементів, з яких складається екотуристичний потенціал природогосподарських та природоохоронних територій, доцільно розділити на дві підсистеми:
f природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти;
f засоби, умови та можливості здійснення екотуризму.
Підсистему «Природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти» складають:
f природні ландшафти з їх рекреаційно-туристичними, інтелектуально-пізнавальними, пейзажно-естетичними властивостями та якостями;
f антропогенні ландшафти і комплекси з особливою культурно-історичною цінністю (садибно-паркові комплекси, зразки ландшафтної архітектури тощо); f природогосподарські території та акваторії - лісів, лісопарків, парків, гідропарків, а також пам'ятки природи, ботанічні й зоологічні сади, аквапарки, океанаріуми та подібні об'єкти в межах парків, лісопарків та гідропарків;
f соціальна складова ландшафту - автохтонне населення (етнос) з притаманним йому архетипом поведінки, формами гостинності та ставленням до відвідувачів, традиційні форми природокористування, мова, традиції, культура, побут, релігія тощо; f природознавчі та історико-краєзнавчі музеї, а також об'єкти, важливі для демонстрації екологічних принципів
природокористування, наприклад, екотехнологічні господарства і підприємства, угіддя традиційних форм природокористування, об'єкти культурної спадщини тощо.
Підсистему «Засоби, умови й можливості здійснення екотуризму» формують:
f екотехнологічні види транспорту - піший, велосипедний, водний (байдарки, каное, рафти тощо), кінний та інші (на місцевих їздових тваринах), електротранспорт (електромобілі, спеціальні вузькоколійні та моноколійні залізниці тощо);
f екотехнологічні об'єкти розміщення туристів -екокемпінги, обладнані наметові містечка, приюти, хатинки лісника тощо;
f екотехнологічне туристське спорядження (індивідуальне і групове спорядження та витратні матеріали, що не забруднюють природне середовище);
f екологічно чисті продукти харчування, насамперед, місцеві;
f придатність (відповідність) території для різних видів екологічного туризму (ботанічного, зоологічного, спелеологічного, фітотерапевтичного тощо) та їх доступність;
f припустимі рекреаційні навантаження, обсяги використання водних, енергетичних та інших ресурсів, терміни відвідання і форми контактів з об'єктами екотуризму, ступінь їх збереження та охорони;
f населення регіону (обслуговуючий персонал, провідники та ін.);
f кваліфіковані менеджери екологічного туризму й гіди-природознавці, а також дидактичні, екоосвітні, просвітні, виховні та інші інформаційні та екорекламні матеріали.
Проаналізувавши екотуристичний потенціал певних природогосподарських та природохоронних територій, можна визначити основні види екотуристичної діяльності, що є можливими та доцільними в їх межах, та відповідні екотуристські продукти, послуги, товари, Найбільш поширеними серед них є:
f розроблені, обладнані та контрольовані екологічні стежки та маршрути;
f екологомісткі інтелектуально-освітні та консультаційні послуги найрізноманітніших видів;
f організований спортивний, пригодницький, зелений сільський, лікувальний і реабілітаційний туризм;
f спеціальні екологічні й екокультурні тури;
f спеціальні спортивні та культурно-дозвіллєві заходи та акції (спортивні змагання, ігри, тренінги, збори, (фестивалі, конкурси, виставки, ярмарки, аукціони тощо);
f контрольоване збирання та заготівля відпочиваючими і туристами грибів, ягід, рослин та інших «дарів природи», фотополювання, некомерційне та спортивне рибальство (включаючи підводне полювання та (дайвінг);
f продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування та страв національної кухні;
f екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;
f прокат туристського спорядження;
f виготовлення і продаж різноманітних сувенірів,
насамперед, місцевих промислів;
f рекламно-інформаційні послуги, створення та реалізація продукції з екологічною символікою території, у тому числі на поштових марках;
f виготовлення і продаж спеціальної екоспрямованої аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції тощо.
Кожна позиція може бути самостійним екотуристським продуктом, послугою або товаром, а також стати основою для створення нових варіантів екотуристських продуктів, товарів та послуг.
Підсумовуючи вищенаведене, можна визначити специфічні риси екотуристського продукту. Потенційним джерелом екотуристського продукту є, насамперед, ландшафтно-екологічні ресурси природного середовища. Основною умовою генерації потенційних екотуристичних властивостей природного середовища як ресурсу або джерела ресурсів екотуризму є можливість доступу до них туристів та відпочиваючих.
Основною формою реалізації урбокомпенсаційного природокористування, в першу чергу, екологічного туризму та рекреації, а також базовою основою комплексного екотуристського продукту є екологічна стежка - специфічний вид одноденного туристського маршруту (фр. marche - піший хід + route - шлях)43 - географічно визначена, прив'язана до певної місцевості та характерних (особливих) об'єктів й описана з певним ступенем детальності траса походу, подорожі, відпочинково-оздоровчої прогулянки, освітньої екскурсії тощо. Географічна визначеність екологічної стежки полягає в її просторовому позиціонуванні та картографічному моделюванні - створенні абрису, кроків, картосхеми, ілюстрацій (графічних та фотографічних), а також текстовому описі об'єктів на трасі руху з детальністю, що забезпечує можливість повторного чи багаторазового проходження цього маршруту туристами з різним ступенем підготовки.
У різних країнах екологічні стежки називають по-різному: туристські стежки, пейзажні стежки, заповідні стежки або наукові траси, серед яких найпоширенішими
природничі, навчальні чи дидактичні, стежки здоров'я, є навіть спеціальні дитячі екологічні стежки - головоломки.
Однією з найперших на території України природознавчих стежок, яку за всіма ознаками можна віднести до екологічних, була «Штангієвська стежка», прокладена Кримським гірським клубом у 1899 році (її довжина становила 8,5 км і проходила вона через східний схил Ялтинської яйли44) з метою збирання та поширення інформації про історію та природу Криму, а також охорони рідкісних видів рослин і тварин. У 1916 році також у Криму біля Судака прокладено історико-археологічну стежку45, а вже наприкінці 80-х років - першу в Україні Іавчальну екологічну стежку. З цього часу така доступ-la і цікава форма екологічної освіти в природі набула широких розповсюдження, переважно на великих територіях природно-заповідного фонду - в Карпатському та Шацькому національних парках, природних заповідниках Криму, навколо великих міст46.
На початку XX століття перші екологічні, а точніше природознавчо-туристські, стежки з'явилися і у Сполучених Штатах Америки, зокрема в горах Апалачах одну природознавчо-туристську стежку було прокладено в 1910 році, а у 1968 - її оголосили Національною пейзажною стежкою47. На початку 60-х років з'являлися перші натуралістичні екологічні стежки у Прибалтиці, зокрема І Естонії, ініціатором створення яких був студентський гурток з охорони природи. Згодом такі екологічні стежки
з'явилися в Лахеманському національному парку48 та на інших природно-заповідних територіях, в основному в заказниках.
Екологічна стежка є різновидом туристської стежки49 -це, як правило, пішохідна стежка або стежка з екологічним способом пересування чи екотранспортування з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму головним чином петлі (простого замкнутого графу, що починається і закінчується в одній точці). Такі стежки зазвичай є самопутівними, що призначені для самостійних походів відвідувачів та туристів за принципом: рухатись - спілкуватись (дивитись, слухати, відчувати) - пізнавати.
Усю необхідну інформацію відвідувачі та туристи можуть отримати зі спеціальних буклетів та брошур з картосхемами та детальними описами або інформаційних аншлагів, пояснювальних і вказівних стендів, маркувальних знаків. Ці стежки враховують всі екологічні та природоохоронні вимоги щодо мінімізації збитків, яких може бути завдано природному середовищу, а також вимоги безпеки відпочиваючих і туристів30, що є особливо актуальним для національних парків та інших природоохоронних територій. На них також можна організовувати науково-пізнавальні та екоосвітні екскурсії з гідами-природознавцями.
Екостежки можуть бути розрахованими як на дорослих, так і на дітей (пішоходів, лижників, вершників, велосипедистів та ін.) і найрізноманітнішими за науковою спрямованістю - геологічними, ботанічними, зоологічними, археологічними, історичними, краєзнавчими, комплексними ландшафтно-екологічними тощо. Особливими різновидами екологічних стежок є водні (з проходженням
гребними човнами, байдарками, каное тощо) та підводні51 (занурення з аквалангом або екодайвінг), що створюються в гідро- та аквапарках для спостереження на водоймах та під водою.
Екологічна стежка - унікальна форма не лише природоохоронної інформаційно-виховної роботи, але й поєднаних з нею рекреації, оздоровлення та відпочинку. Порівняно з іншими туристичними продуктами її створення вимагає значно менших початкових капіталовкладень, вона може бути доступною в будь-яку пору року, не надто протяжною, щоб відвідувачі могли рухатися вздовж неї зі швидкістю власної ходи, для зручності спостереження та відпочинку організовуються спеціальні природні оглядові майданчики та пейзажні галявини. Актуальність організації мереж екологічних стежок на сьогодні полягає не тільки в їх потенційному економічному та природоохоронному зиску, а в тому, що вони є чи не єдиним дієвим механізмом забезпечення се-редовищевідтворюючих та урбокомпенсаційних потреб міських мешканців та найбільш доступною масовою формою екологічної освіти.
Така форма природоохоронної освіти є надзвичайно ефективною, насамперед, завдяки її неформальності - вона проходить не як обов'язковий захід, приурочений по конкретної дати, місця чи часу, а при безпосередньому спілкуванні з природним середовищем - та атрак-тивності52 - емоційно насиченому сприйняттю людиною природи та її впливові на всі органи чуття, цілеспрямовано формується позитивна емоційна сфера передусім у тих людей, котрі до цього зовсім не цікавилися природою і не мали особливого потягу до спілкування з нею.
Алгоритм розробки та організації екологічної стежки передбачає такі кроки:
f просторово-часова характеристика регіону;
f аналіз ландшафтно-екологічної структури;
f визначення репрезентативності, типовості, унікальності та еталонності геосистем;
f визначення категорій об'єктів екологічного туризму (для наукового екотуризму, для освітньо-пізнавального екотуризму, оздоровчо-відпочинкового екотуризму);
f встановлення припустимих навантажень на об'єкти;
f геологістичний аналіз дорожньостежкової мережі (графоаналітичний аналіз за категоріями об'єктів);
f створення проектів кроків маршруту (кроки гіпотези) для різних категорій об'єктів;
f прив'язка та позиціонування (кілометраж, хронометраж, визначення опірних точок тощо) кроків на місцевості;
f розробка екоекскурсій за системою (В.А.К. - побачити, почути, відчути) та за тематичним спрямуванням;
f розробка системи маркувальних знаків, вказівників, аншлагів та ін.;
f розробка системи додаткових послуг;
f апробація маршруту;
f презентація (відкриття) маршруту;
f реалізація маршруту (планова екотуристична та екоекскурсійна діяльність);
f контроль за маршрутом (моніторинг за екологічним станом геосистем, контроль за якістю екотуристських послуг).
Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців - науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій. І, В Україні існує досвід створення навчальних, навчально-пізнавальних та загальноосвітніх екологічних стежок, що були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в урбокомпенсаційній зеленій смузі на південь від м. Києва. Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.
Екологічне виховання та екологічна освіта населення, насамперед підростаючого покоління, виховання дбайливого ставлення до природи, розкриття її різноманітності та багатств, пропаганда різних форм екологічної діяльності в природі - усе це складові завдання екологічних стежок54. Крім того, їх створення та функціонування допомагають привернути увагу місцевих органів влади до необхідності співпраці із закладами освіти у природоохоронній сфері. Подальше поширення досвіду цього напрямку роботи у вищих навчальних закладах, школах та позашкільних закладах освіти допоможе посилити їх дидактичну, інте-лектуально-освітню та культурно-виховну діяльність.
Екологічну стежку використовують для урбокомпен-саційної рекреації та оздоровлення, а також для проведення масової освітньої та виховної роботи з охорони природи, раціонального природокористування і відтворення природного середовища. Це визначає головну мету створення екологічної стежки - виховання екологічно грамотної (екокультурної) поведінки людини у природі й поширення знань про природу та людину як невід'ємну частину природного середовища.
На основі вищесказаного можна визначити основні екологічні завдання при проходженні стежки:
f забезпечення фізичного та психологічного розвантаження міського жителя, оздоровлення, відновлення природних адаптивних механізмів організму;
f ознайомлення відвідувачів з об'єктами живої та неживої природи;
f інформування про види рослин, пам'ятки природи, культури, що зустрічаються на заданому маршруті;
f розробка та проведення у відповідних пунктах стежки теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи;
f пропаганда природоохоронних заходів;
f формування екологозберігаючої поведінки. Екологічні стежки можуть прокладатися на окремій
природній території, об'єкті чи їх сукупності, поділятися відповідно до смаків відвідувачів за вартістю та рівнем сервісу тощо. Екологічні стежки та маршрути можуть бути спеціалізованими та комплексними. За напрямком спеціалізації екологічні стежки можна поділити на:
f наукові, які виділяються за типовими і унікальними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців (екологів, географів, ботаніків, зоологів, археологів, істориків та ін.);
f навчальні, що призначені для проведення навчальних занять у дошкільних закладах, для учнів загальноосвітніх шкіл, студентів та інших слухачів;
f рекреаційні, які створюються для типових природних та природно-господарських об'єктів, що мають високий рекреаційний потенціал;
f лікувально-оздоровчі, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення та створюються поблизу лікувальних закладів, санаторіїв та будинків відпочинку. Інший напрямок у створенні такого типу Стежок має на меті ознайомлення відвідувачів з умовами Зростання та біологічними особливостями лікарських рослин, з відповідними екотуристськими та лікувальними послугами (контрольоване збирання лікарських рослин, продаж фітопрепаратів тощо);
f освітньо-ресурсні, що закладаються переважно на природно-господарських територіях з високим еталонним природно-ресурсним потенціалом та призначені для підвищення рівня екологічної освіти природокористувачів. Найбільш поширеними з них є навчальні екологічні стежки. Вони призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, виховання дбайливого ставлення до природи, розширення знання з природознавчих дисциплін.
Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які розглядаються навчальними програмами, максимально розкривати взаємозв'язки природних компонентів в екосистемах, зокрема поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою і з навколишнім середовищем. У цьому аспекті важливо також демонструвати окультурені людиною рослини та тварини. Особливого значення при цьому не мають ні протяжність навчальних екологічних стежок, ні можливість відвідання їх значною кількістю осіб. Стежки повинні бурі розраховані на певну оптимальну кількість туристів. їх бажано створювати у ландшафтних парках, у зелених зонах поблизу навчальних закладів, а також на інших територіях, де ще зберігаються природні комплекси.
Щоб звести до мінімуму втручання відвідувачів у природні процеси, створюють також мережу еколого- та науково-пізнавальних стежок. Вони з'єднують найцікавіші в науковому, природоохоронному та естетичному аспектах природні об'єкти і характеризуються значною природною інформативністю, що додатково посилюється різноманітними оригінально оформленими стендами, аншлагами та маркувальними знаками на маршрутах, які надають необхідний для кожного відвідувача стежки мінімум знань про природний об'єкт та особливості його охорони та відтворення.
Комплексні екологічні стежки та маршрути поєднують функції декількох спеціалізованих. їх створення має такі самі цілі, як і в наведених вище типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохоронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу57. Навчальною може стати також рекреаційна туристська стежка, закладена в зеленій зоні міста або інших центрах масового відвідування. При цьому не варто закладати екологічні стежки для масового відвідування на природних територіях з особливим статусом охорони.
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що у перспективі саме комплексні стежки, які поєднують всі основні цілі і завдання різноманітних екологічних стежок - природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регулюючі та відтворюючі - можуть стати найпоширенішими.
Отже, завдання фахівців з урбоекологічного геомаркетингу екологічного туризму - після виявлення й оцінки туристських ресурсів і потенціалу досліджуваної території, а також визначення цільових груп розробити свої власні екотуристські програми та розпочати їх просування на туристичний ринок.
Оцінивши екотуристичний потенціал та доступні [екотуристські ресурси території, важливо визначити цільові групи, для яких певні варіанти екотуристського [продукту є найбільш привабливими. Для визначення цільових груп як потенційних покупців певного типу екологотуристського продукту Heобхідно зібрати про них дуже різнобічні дані. Як [мінімум, має бути встановлено:
f інтереси і загальне ставлення цільової групи (клієнтів) до екологічної проблематики, у тому числі розуміння ними суспільних екологічних проблем, потреб і [обов'язків, а також їх занепокоєність особистою екологічною безпекою;
f бажання та готовність брати участь у турах виключно екологічного спрямування або взагалі у природоорієнтованих турах;
f загальна інформованість про екотуризм та про особливості тематики і програми пропонованого екотуру;
f схильність до активної екологічної діяльності, можливої і доступної в межах туру і спрямованої на
вирішення певних природоохоронних та природовідтворюючих завдань.
Також необхідно встановити чинники, що визначають загальні інтереси і уподобання клієнтів. Важливим інструментом такого аналізу є екологосоціологічні опитування. 3 усіх цільових груп найменш звичними, але найбільш перспективними клієнтами для більшості природогосподарських та природоохоронних територій є туристичні організації (туроператори, турагенти), працівники бірж і частково представники мас-медіа. Взаємодія з представниками цієї великої групи вимагає від менеджерів екологічного ту-туризму певних спеціальних фахових навичок. І ця взаємодія
може бути найбільш продуктивною у тому випадку, якщо екотуристські ресурси та екотуристичний потенціал є фахово виявленими та проаналізованими на відповідному науковому рівні, а послуги і продукт, що пропонуються туристам, повинні бути підготовленими та апробованими.
Налагоджуючи контакти з туроператорами і турагентами, менеджерам екологічного туризму варто враховувати не тільки подібність інтересів, що полягає в бажанні отримати прибуток від реалізації турпродукту і туристських послуг, але й розходження в інтересах цих двох груп партнерів.
Так, у загальному випадку і ті, і інші завжди шукають нові можливості і намагаються познайомитися із широким набором турів і послуг. Проте серед туроператорів часто зустрічаються спеціалізовані, що розробляють досить вузький сегмент ринку і шукають цілком конкретні варіанти для формування спеціальних турів з досить жорсткими заданими умовами. Турагенти, як правило, є більш універсальними.
Туроператори заради формування та освоєння нового туристського продукту спроможні вкладати свої власні капітали і засоби. їх цікавить наявність необхідного спектра туристських послуг, достатнього для формування цілісного туру - транспорт, розміщення, харчування, основні об'єкти показу або ключові рекреаційні ресурси, торгівля, розваги тощо.
Турагентів, насамперед, цікавлять умови отримання комісійних від продажу чужого продукту, на створення та просування якого свої ресурси вони не витрачають. Вони, передусім, намагаються виявити серед окремих запропонованих послуг або турпродуктів ті, які вони зможуть швидко, легко і вигідно продати.
Проте варто мати на увазі, що в сучасному українському туризмі зазначені вище розходження між туроператорами і турагентами не настільки яскраво виражені, як в іноземному.