Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник.—2-е вид., перероб і доп.— К.: "Альтерпрес", 2004.— 192 с
2.3. Конструктивно-географічні та дидактичні основи фахової підготовки менеджера екологічного туризму
Одним з важливих аспектів становлення і розвитку екологічного туризму є підготовка висококваліфікованих фахівців - менеджерів екологічного туризму. На сьогодні в різних країнах світу і відповідно різних системах освіти накопичено певний досвід різних форм підготовки фахівців для туризму24. Серед провідних світових науково-освітніх шкіл з туризму можна назвати англо-американську, західноєвропейську (франко-німецьку, що поширена також у багатьох центральноєвропейських країнах) та східноєвропейську (пострадянську), до якої відноситься й українська.
Провідні позиції в цій галузі у світі мають англо-американська та франко-німецька науково-освітні школи, в яких напрямки фахової освіти в галузі екологічного туризму тісно пов'язані з науковим вивченням туризму як суспільно-економічного явища, що здійснюється за допомогою різноманітних підходів і методів. Відмінність між ними виявляється на організаційно-педагогічному рівні через особливості та традиції педагогічної діяльності викладачів та організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.
Найбільш цікавою є англо-американська науково-освітня школа, що інтегрує досягнення освітніх систем старого світу та модернізує їх на основі широкого запровадження інновацій. Серед базових теоретико-методологічних та дидактичних підходів в межах англо-американської науково-освітньої школи поширені такі:
f Інституційний підхід до вивчення туризму охоплює вивчення різних туристичних інститутів та організаційних чинників туристичної діяльності - готелі, ресторани, туроператори, турагенти й ін. При цьому досліджуються організаційні форми, застосовуються операційні методи, оцінюється економічне середовища бізнесу тощо.
f Підхід, заснований на вивченні продукту. Досліджуються різноманітні туристські продукти у взаємозв'язку з їх виробництвом, просуванням на ринку і реалізацією. Це ґрунтовний підхід, що потребує
певних матеріальних витрат та часу для наукового дослідження соціально-економічних основ туризму.
f Історичний підхід передбачає аналіз діяльності туристичних інститутів в історичному ракурсі і вплив інновацій на їх розвиток. Одним з варіантів історичного підходу є еволюційний, що набув у наш час широкого розвитку.
f Управлінський (менеджментський) підхід є одним з найважливіших і найперспективніших. Він має мікроекономічний зміст і орієнтований на дослідження окремих туристичних фірм. Цей підхід сфокусовано на таких життєво важливих для функціонування туристичної фірми видах управлінської діяльності, як планування, контроль, ціноутворення, реклама тощо. Важливість і перспективність цього підходу обумовлено також і тим, що він орієнтується на сталий суспільно-економічний розвиток країни та регулювання змін, що відбуваються в суспільному та природному середовищі.
f Економічний підхід базується на розгляді туризму як важливого чинника внутрішньої та світової економіки. Туризм активно вивчається економістами щодо формування попиту і пропозиції, його впливу на платіжний баланс і обмінний курс, зайнятість населення, економічний розвиток регіону та країни тощо. За цим підходом розробляються схеми суспільно-економічного аналізу розвитку туризму та його впливу на економіку країни. Проте поза увагою залишаються екологічні, соціально-культурні та етнопсихологічні чинники впливу.
f Соціологічний підхід базується на розумінні туризму як специфічної соціальної діяльності. Увага соціологів спрямована на вивчення індивідуальної та групової поведінки туристів, впливу туризму на суспільство та природне середовище. За цим підходом досліджуються також різні соціальні групи, навички та звичаї гостей та місцевих мешканців, їх взаємодія тощо.
Соціальні аспекти туризму і відпочинку ще потребують ґрунтовного вивчення та більш широкого застосування соціологічного підходу.
f Географічний підхід орієнтований на вивчення просторових аспектів туризму та туристичної діяльності. Особливу вагу мають рекреаційно-географічні дослідження, вивчення місцевих туристично-рекреаційних ресурсів, ландшафтних особливостей території тощо. Географічний підхід у своїй основі є досить інтегральним і, окрім природничо-географічних аспектів, туризму охоплює також соціально-економіко-географічні (насамперед геомаркетингові), етногеокультурні, інформаційно-географічні та інші аспекти.
f Міждисциплінарний підхід полягає в урахуванні багатоаспектності туризму та туристичної діяльності, що охоплює всі сфери суспільно-економічного життя країни. Так, для маркетингового дослідження використовують психологічний підхід, оскільки туристи та відпочиваючі мають дуже різноманітні мотиви та цілі подорожі, це ж стосується і просування туристського продукту на ринку. При дослідженні культурологічних аспектів туризму застосовується антропологічний підхід. Залучення політичних інститутів та державних органів при перетинанні туристами державних кордонів (отримання закордонних паспортів, віз, страхування тощо), а також існування в багатьох державах урядових структур з розвитку туризму базуються на юридичних та політичних знаннях. Для того, щоб індустрія туризму функціонувала, необхідним є законодавче забезпечення та відповідна правова база (закони про туризм і відповідні нормативні акти). Характер міждисциплінарного напрямку англо-американської науково-освітньої школи видно з переліку міждисциплінарних навчальних курсів та наукових і практичних галузей, необхідних для вивчення туризму (табл. З.)26:
Таблиця 3. Міждисциплінарні навчальні курси та науки і практичні галузі, необхідних для вивчення туризму
Системний підхід до вивчення туризму інтегрує всі інші підходи в єдиний, за допомогою якого на мікрорівні досліджуються діяльність туристичних фірм у конкурентному середовищі, туристичні ринки, зв'язки з іншими інститутами і споживачами, на макрорівні - цілісна система туризму країни або регіону, а також її взаємовідносини з іншими системами - політичною, правовою, економічною, соціальною тощо.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що комплексний характер туризму та екологічного туризму, зокрема, обумовлює необхідність використання системи
різноманітних підходів до фахової освіти в галузі туризму у сполученні з основними фаховими завданнями і цілями.
Основними напрямками фахової освіти з туризму в межах східноєвропейської (пострадянської) науково-освітньої школи є організаційно-управлінський (менеджерський), соціально-економічний (маркетинговий) та рекреаційно-географічний (базовий, ресурсний). Основними центрами фахової освіти у галузі туризму в Росії є Москва та Санкт-Петербург, у Білорусі - Мінськ, що значною мірою визначають та впливають на освіту в туристичній галузі в переважній більшості країн СНД.
Особливістю української науково-освітньої школи фахової підготовки з туризму є її конструктивно-географічна спрямованість27. Згідно з цим, фах менеджера екотуризму вимагає специфічної вищої освіти, яка за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною та поєднує загальну організаційно-управлінську, соціально-психологічну, педагогічну і економічну освіту із спеціалізованою природничою. З огляду на специфічні особливості створення основного продукту екотуризму - екологічного туру (стежки, маршруту) - базовою та системоформуючою є фахова географічна підготовка.
Концептуальну дидактичну основу професійної географічної підготовки менеджера екологічного туризму визначає перелік рекомендованих фахових навчальних дисциплін за програмами спеціалізації спеціальності (див. табл. 4): Географія - 7.070501, спеціалізація: Рекреаційна географія та менеджмент туризму28.
Основний акцент діяльності менеджера екологічного туризму - це взаємодія з людьми у природному середовищі та специфічна взаємодія з природним середовищем. Людський фактор - найскладніший серед тих, що визначають специфіку фахової менеджера екотуризму, об'єкт його трудової діяльності. Впливаючи на людей, менеджер досягає конкретних економічних, інформаційних, соціально-психологічних, освітніх, виховних, природоохоронних та інших результатів спільної діяльності. Якими будуть ці результати залежить від якості фахової підготовки менеджера екотуризму, від рівня необхідних знань, умінь та навичок, що визначають його спроможність впливати на людей та організовувати їх діяльність29.
Менеджер екологічного туризму діє самостійно відповідно до специфічних особливостей суспільно-економічного, соціально-культурного та природного середовища. Він повинен добре їх знати та орієнтуватися у процесах, що в них відбуваються і приймати науково обґрунтовані виважені рішення.
За наслідки прийнятих рішень менеджер несе персональну відповідальність. При цьому він керується інтересами загальної справи, маючи за власні цілі, що стоять перед організацією в цілому, наділений необхідними правами та повноваженнями і виконує обов'язки, що є складовими управління організацією. Наприклад, менеджер екотуризму є організатором та керівником туристської групи. На нього покладено певні обов'язки, і він має можливості, що дозволяють йому приймати рішення з питань, що виникають під час проходження групою маршруту або відвідування пунктів, передбачених екотуром. При цьому менеджер туризму є відповідальним перед своєю організацією (турфірмою) за якість обслуговування туристів, задоволення їх споживчих потреб, їх зацікавленість у діяльності турфірми, а у підсумку - і за прибуток, отриманий від реалізованих екотурів.
Таблиця 4. Рекомендовані фахові навчальні дисциплін за програмою спеціалізації: Рекреаційна географія, організація та управління туризмом
спеціальності 7.070501 – Географія
Отже, фахова діяльність менеджера екологічного туризму спрямована на такі аспекти:
f досягнення загальних цілей туристичної організації у взаємодії з іншими людьми та організаціями;
f отримання конкретних інформаційних, соціально-психологічних, економічних та інших результатів, що пов'язані з досягненням цілей екологічного туризму;
f залучення інших людей і використання їх потенціалу для вирішення покладених на нього завдань та потреб екотуризму;
f знання соціально-економічного та природного середовища, процесів і явищ, що в них відбуваються, і прийняття науково обґрунтованих виважених рішень;
f самостійність у роботі і повну відповідальність за свою діяльність;
f фахове самоствердження на основі фахових знань, особистих і ділових якостей.
Специфіка екотуристичної діяльності така, що до сфери менеджменту потрапляє широке коло соціальних відносин з приводу виробництва і споживання екотуристського продукту (табл. 5).
Таблиця 5. Перелік основних видів фахової діяльності та основних вмінь, навичок і знань необхідних для фаху менеджера екологічного туризму
Так, при його створенні та реалізації взаємодіють працівники туристичних фірм, готельних підприємств, підприємств харчування, транспортних господарств, культурно-видовищних закладів та інших елементів туристичного комплексу як вітчизняних, так і закордонних партнерів. І скрізь менеджери вступають у різноманітні відносини один з одним та із своїми підлеглими. Вони будуть успішними і забезпечать високу ефективність співробітництва, якщо будуватимуться на фаховій основі, що передбачає наявність у менеджера необхідних якостей. Умовно всі якості, що характеризують фахову придатність до роботи менеджера, можна розділити на такі основні групи.
Ділові якості, що необхідні менеджеру для того, щоб установлювати зі своїми підлеглими і партнерами ділові відносини з приводу участі в загальних справах, які становлять спільний інтерес. Ділові якості містять у собі:
f компетентність (знання, уміння, навички, отримані завдяки спеціальній підготовці та досвіду роботи);
f організаторські здібності, що виявляються у налагодженні спільної діяльності, цілеспрямованості та системності мислення і вчинків, наполегливості, вимогливості, ініціативності та самостійності;
f комунікабельність та спроможність встановлювати ділові контакти з іншими людьми, спілкуватися з ними на діловій основі.
Серед психологічних якостей, що утворюють комплекс особистісних характеристик менеджера, покликаних забезпечувати йому прихильність людей і залучати їх до співробітництва, можна назвати такі:
f психологічна вибірковість як спроможність правильно розбиратися у психологічних особливостях інших людей і правильно реагувати на них (наприклад, розбиратися в типах темпераменту, рисах характеру, здатностях і здібностях підлеглих);
f спроможність протистояти сильним негативним емоційним впливам, що викликають високу психічну напруженість, стрес;
f уміння володіти своїми емоціями, тобто виявляти емоційну стриманість у стосунках з людьми;
f оптимізм, здатність уселяти в людей віру в успіх, протистояти незгодам, переносити труднощі, спроможність заряджати своєю енергією інших людей.
Морально-етичні якості, необхідні менеджеру екотуризму для створення атмосфери довіри і поваги з боку оточення, реалізуються на основі його впливу на них як особистості. До найважливіших якостей такого роду відносяться: чесність, обов'язковість, справедливість,
уміння тримати своє слово, доброзичливість і поважне ставлення до людей.
Такими є основні фахові якості менеджера екологічного туризму, що дають йому право керувати людьми і вести їх за собою.
Менеджмент екологічний туризму має також і специфічні конструктивно-географічні особливості, серед них:
f широке використання природних ресурсів у рекреаційних, культурно-пізнавальних, пропагандистських, розважальних та інших цілях під час перебування туристів на природних та природоохоронних територіях;
f практичне втіленням ідей екоосвіти та екопросвіти у процес реалізації екотуристичної діяльності;
f активна і зацікавлена участь в екотуристичній діяльності адміністрації та спеціалістів природогосподарських та природоохоронних організацій на офіційній договірній основі з турфірмами, а також на основі неформальних відносин між ними і, насамперед, між менеджерами;
f залучення місцевого населення природогосподарських та природоохоронних територій до обслуговування туристів, у тому числі з екопросвітницькими цілями;
f організаційне та інформаційне забезпечення охорони природи, раціонального природокористування для екотуризму та розширене відтворення природних ресурсів в інтересах охорони природи, розширення та урізноманітнення екотуристичних програм та послуг.
Виходячи з цих та інших особливостей діяльності менеджера екотуризму, варто звернути увагу і на певну своєрідність характеристики його якостей30:
f менеджер екотуризму виступає як екологічно свідома, активна і провідна частина персоналу турфірми. Його статус і вплив визначаються, насамперед, глибиною морального усвідомлення важливості
Природозахисної діяльності в туризмі і засобами туризму. Це вимагає від менеджера формування переконаності та принциповості у відстоюванні ідей охорони природи;
f менеджер екотуризму має чітко уявляти собі значення природних цінностей в організації всебічного, повноцінного й емоційно насиченого відпочинку і дозвілля туристів, що потребує досконалого знання рекреаційних і культурно-дозвіллєвих програм, можливостей їх інтеграції з природозахисними цілями та умовами перебування туристів на природогосподарських та природоохоронних територіях;
f необхідність встановлення великих і різноманітних ділових зв'язків по лінії вивчення попиту на екоподорожі, створення на цій основі туристських продуктів і просування їх на ринок, а також розробка туристських маршрутів, організація співробітництва з природогосподарськими та природоохоронними організаціями, встановлення контактів з місцевим населенням природних територій передбачає наявність ефективних комунікативних здібностей, що варто розглядати як специфічну особливість праці менеджера екотуризму;
f особливий режим перебування туристів на природогосподарських та природоохоронних територіях передбачає посилення контрольно-наглядової функції менеджерів при розробці і здійсненні екотуристских заходів, що пов'язано також з високою вимогливістю щодо запобігання можливих збитків природному середовищу.
Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що аналіз досвіду реалізації стратегії сталого розвитку індустрії туризму розвинених країн світу, дозволяє стверджувати, що запровадження принципів екологічного туризму у туристичну індустрію, на сьогодні є одним з реальних та ефективних інструментів реалізації ідеї сталого розвитку.
Водночас якщо розробкою та реалізацією екотурів будуть займатись менеджери туризму, що не мають відповідної природничої освіти, географічного кругозору та екологічного мислення (усвідомленого розуміння екологічних наслідків своєї діяльності), то такий «екологічний туризм» може принести набагато більше шкоди, від масового неорганізованого.
Для того щоб концепція сталого розвитку дійсно запрацювала у туристичній галузі необхідна кількісна (у кількості годин підготовки) та якісна (у змістовному наповнені курсів) реформація системи підготовки фахівців всіх рівнів. В першу чергу має відбутися географізація, екологізація та гуманізація туристичної освіти. Цей процес вже розпочався за кордоном.
Більшість класичних університетів України традиційно проводять підготовку фахівців для туризму в межах географічних факультетів за своїми навчальними планами та програмами виявилися більш підготовленими для реалізації «Порядку денного 21 століття для подорожей та туризму» порівняно з іншими вузами. Проте курс на посилену економізацію туристичної освіти цілком зрозумілий для держави, що розбудовує ринкову економіку, вже нівелює ці переваги, а з продовженням цієї тенденції відкине систему туристичної освіти Україні на рівень який розвинуті країни проминули у 80-90 - х роках XX століття.
Тому виключно важливо, зберегти та творчо використати досвід географічних факультетів класичних університетів з підготовки фахівців для туристичної галузі. А підготовка фахівців для екологічного туризму загалом повинна відбуватися виключно на географічних факультетах в межах освітньої інтеграції напрямків 0705 - географія та 0504 - туризм.
Ще раз підкреслимо, що фах менеджера екологічного туризму вимагає специфічної інтегративної вищої
освіти, що поєднує загальну організаційно-управлінську, соціально-психологічну, педагогічну і економічну освіту із спеціалізованою природничою, системоформуючою серед яких є фахова географічна підготовка. Основні психологічні, морально-етичні та фахові якості, якими має володіти менеджер екологічного туризму - це якості лідера, що свідомо впливає на людей і залучає їх до розв'язання проблем раціонального природокористування, охорони природного середовища, відтворення життєвих сил людини і природи на основі взаємної вигоди як вищої суспільно-екологічної мети.
Провідні позиції в цій галузі у світі мають англо-американська та франко-німецька науково-освітні школи, в яких напрямки фахової освіти в галузі екологічного туризму тісно пов'язані з науковим вивченням туризму як суспільно-економічного явища, що здійснюється за допомогою різноманітних підходів і методів. Відмінність між ними виявляється на організаційно-педагогічному рівні через особливості та традиції педагогічної діяльності викладачів та організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.
Найбільш цікавою є англо-американська науково-освітня школа, що інтегрує досягнення освітніх систем старого світу та модернізує їх на основі широкого запровадження інновацій. Серед базових теоретико-методологічних та дидактичних підходів в межах англо-американської науково-освітньої школи поширені такі:
f Інституційний підхід до вивчення туризму охоплює вивчення різних туристичних інститутів та організаційних чинників туристичної діяльності - готелі, ресторани, туроператори, турагенти й ін. При цьому досліджуються організаційні форми, застосовуються операційні методи, оцінюється економічне середовища бізнесу тощо.
f Підхід, заснований на вивченні продукту. Досліджуються різноманітні туристські продукти у взаємозв'язку з їх виробництвом, просуванням на ринку і реалізацією. Це ґрунтовний підхід, що потребує
певних матеріальних витрат та часу для наукового дослідження соціально-економічних основ туризму.
f Історичний підхід передбачає аналіз діяльності туристичних інститутів в історичному ракурсі і вплив інновацій на їх розвиток. Одним з варіантів історичного підходу є еволюційний, що набув у наш час широкого розвитку.
f Управлінський (менеджментський) підхід є одним з найважливіших і найперспективніших. Він має мікроекономічний зміст і орієнтований на дослідження окремих туристичних фірм. Цей підхід сфокусовано на таких життєво важливих для функціонування туристичної фірми видах управлінської діяльності, як планування, контроль, ціноутворення, реклама тощо. Важливість і перспективність цього підходу обумовлено також і тим, що він орієнтується на сталий суспільно-економічний розвиток країни та регулювання змін, що відбуваються в суспільному та природному середовищі.
f Економічний підхід базується на розгляді туризму як важливого чинника внутрішньої та світової економіки. Туризм активно вивчається економістами щодо формування попиту і пропозиції, його впливу на платіжний баланс і обмінний курс, зайнятість населення, економічний розвиток регіону та країни тощо. За цим підходом розробляються схеми суспільно-економічного аналізу розвитку туризму та його впливу на економіку країни. Проте поза увагою залишаються екологічні, соціально-культурні та етнопсихологічні чинники впливу.
f Соціологічний підхід базується на розумінні туризму як специфічної соціальної діяльності. Увага соціологів спрямована на вивчення індивідуальної та групової поведінки туристів, впливу туризму на суспільство та природне середовище. За цим підходом досліджуються також різні соціальні групи, навички та звичаї гостей та місцевих мешканців, їх взаємодія тощо.
Соціальні аспекти туризму і відпочинку ще потребують ґрунтовного вивчення та більш широкого застосування соціологічного підходу.
f Географічний підхід орієнтований на вивчення просторових аспектів туризму та туристичної діяльності. Особливу вагу мають рекреаційно-географічні дослідження, вивчення місцевих туристично-рекреаційних ресурсів, ландшафтних особливостей території тощо. Географічний підхід у своїй основі є досить інтегральним і, окрім природничо-географічних аспектів, туризму охоплює також соціально-економіко-географічні (насамперед геомаркетингові), етногеокультурні, інформаційно-географічні та інші аспекти.
f Міждисциплінарний підхід полягає в урахуванні багатоаспектності туризму та туристичної діяльності, що охоплює всі сфери суспільно-економічного життя країни. Так, для маркетингового дослідження використовують психологічний підхід, оскільки туристи та відпочиваючі мають дуже різноманітні мотиви та цілі подорожі, це ж стосується і просування туристського продукту на ринку. При дослідженні культурологічних аспектів туризму застосовується антропологічний підхід. Залучення політичних інститутів та державних органів при перетинанні туристами державних кордонів (отримання закордонних паспортів, віз, страхування тощо), а також існування в багатьох державах урядових структур з розвитку туризму базуються на юридичних та політичних знаннях. Для того, щоб індустрія туризму функціонувала, необхідним є законодавче забезпечення та відповідна правова база (закони про туризм і відповідні нормативні акти). Характер міждисциплінарного напрямку англо-американської науково-освітньої школи видно з переліку міждисциплінарних навчальних курсів та наукових і практичних галузей, необхідних для вивчення туризму (табл. З.)26:
Таблиця 3. Міждисциплінарні навчальні курси та науки і практичні галузі, необхідних для вивчення туризму
| Міждисциплінарні навчальні дисципліни (курси): | Науки і практичні галузі, необхідні при вивченні туризму (кафедри): |
| Світ без меж Географія туризму Архітектура і природа Сільський туризм Рекреаційний менеджмент Планування і розвиток туризму Маркетинг у туризмі Туристичне право Менеджмент туристичних організацій Основи перевезень Роль гостинності в туризмі Туристична освіта Соціологія туризму Економіка туризму Мотивація в туризмі Взаємовідносини між місцевим населенням і гостями | Політичні науки Географія Екологія Сільське господарство Парки і рекреація Міське і регіональне планування Маркетинг Право Бізнес |
Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що комплексний характер туризму та екологічного туризму, зокрема, обумовлює необхідність використання системи
різноманітних підходів до фахової освіти в галузі туризму у сполученні з основними фаховими завданнями і цілями.
Основними напрямками фахової освіти з туризму в межах східноєвропейської (пострадянської) науково-освітньої школи є організаційно-управлінський (менеджерський), соціально-економічний (маркетинговий) та рекреаційно-географічний (базовий, ресурсний). Основними центрами фахової освіти у галузі туризму в Росії є Москва та Санкт-Петербург, у Білорусі - Мінськ, що значною мірою визначають та впливають на освіту в туристичній галузі в переважній більшості країн СНД.
Особливістю української науково-освітньої школи фахової підготовки з туризму є її конструктивно-географічна спрямованість27. Згідно з цим, фах менеджера екотуризму вимагає специфічної вищої освіти, яка за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною та поєднує загальну організаційно-управлінську, соціально-психологічну, педагогічну і економічну освіту із спеціалізованою природничою. З огляду на специфічні особливості створення основного продукту екотуризму - екологічного туру (стежки, маршруту) - базовою та системоформуючою є фахова географічна підготовка.
Концептуальну дидактичну основу професійної географічної підготовки менеджера екологічного туризму визначає перелік рекомендованих фахових навчальних дисциплін за програмами спеціалізації спеціальності (див. табл. 4): Географія - 7.070501, спеціалізація: Рекреаційна географія та менеджмент туризму28.
Основний акцент діяльності менеджера екологічного туризму - це взаємодія з людьми у природному середовищі та специфічна взаємодія з природним середовищем. Людський фактор - найскладніший серед тих, що визначають специфіку фахової менеджера екотуризму, об'єкт його трудової діяльності. Впливаючи на людей, менеджер досягає конкретних економічних, інформаційних, соціально-психологічних, освітніх, виховних, природоохоронних та інших результатів спільної діяльності. Якими будуть ці результати залежить від якості фахової підготовки менеджера екотуризму, від рівня необхідних знань, умінь та навичок, що визначають його спроможність впливати на людей та організовувати їх діяльність29.
Менеджер екологічного туризму діє самостійно відповідно до специфічних особливостей суспільно-економічного, соціально-культурного та природного середовища. Він повинен добре їх знати та орієнтуватися у процесах, що в них відбуваються і приймати науково обґрунтовані виважені рішення.
За наслідки прийнятих рішень менеджер несе персональну відповідальність. При цьому він керується інтересами загальної справи, маючи за власні цілі, що стоять перед організацією в цілому, наділений необхідними правами та повноваженнями і виконує обов'язки, що є складовими управління організацією. Наприклад, менеджер екотуризму є організатором та керівником туристської групи. На нього покладено певні обов'язки, і він має можливості, що дозволяють йому приймати рішення з питань, що виникають під час проходження групою маршруту або відвідування пунктів, передбачених екотуром. При цьому менеджер туризму є відповідальним перед своєю організацією (турфірмою) за якість обслуговування туристів, задоволення їх споживчих потреб, їх зацікавленість у діяльності турфірми, а у підсумку - і за прибуток, отриманий від реалізованих екотурів.
Таблиця 4. Рекомендовані фахові навчальні дисциплін за програмою спеціалізації: Рекреаційна географія, організація та управління туризмом
| Назва навчальної дисципліни | Пропонована кількість навчальних годин/кредитів вивчення дисципліни |
| Цикл вибіркових дисциплін: Професійно-орієнтовані дисципліни за переліком програм спеціалізації | 1620/30 |
| Основи туризму | 81/1,5 |
| Спортивно-оздоровчий туризм | 54/1 |
| Екскурсознавство з основами музеєзнавства | 108/2 |
| Менеджмент та маркетинг туризму | 108/2 |
| Географія туризму | 54/1 |
| Рекреаційна географія | 54/1 |
| Країнознавство | 54/1 |
| Прикладне краєзнавство | 54/1 |
| Етноекологія | 54/1 |
| Туристські карти та атласи | 81/1,5 |
| Правові основи туристичної діяльності | 54/1 |
| Фінанси | 54/1 |
| Основи бухобліку та аудиту туристичного підприємства | 54/1 |
| Туристсько-рекреаційні ресурси світу та України | 108/2 |
| Комп'ютерні інформаційні системи в туризмі | 81/1,5 |
| Транспортні системи в туризмі | 54/1 |
| Логістика в туризмі | 54/1 |
| Системи гостинності та обслуговування в туризмі | 54/1 |
| Методика викладання географії та екології | 81/1,5 Організація екологічних маршрутів і турів 81/1,5 Менеджмент екологічного туризму 81/1,5 Інформаційний менеджмент в екологічному 54/1 туризмі Основи фахового перекладу 108/2 |
Отже, фахова діяльність менеджера екологічного туризму спрямована на такі аспекти:
f досягнення загальних цілей туристичної організації у взаємодії з іншими людьми та організаціями;
f отримання конкретних інформаційних, соціально-психологічних, економічних та інших результатів, що пов'язані з досягненням цілей екологічного туризму;
f залучення інших людей і використання їх потенціалу для вирішення покладених на нього завдань та потреб екотуризму;
f знання соціально-економічного та природного середовища, процесів і явищ, що в них відбуваються, і прийняття науково обґрунтованих виважених рішень;
f самостійність у роботі і повну відповідальність за свою діяльність;
f фахове самоствердження на основі фахових знань, особистих і ділових якостей.
Специфіка екотуристичної діяльності така, що до сфери менеджменту потрапляє широке коло соціальних відносин з приводу виробництва і споживання екотуристського продукту (табл. 5).
Таблиця 5. Перелік основних видів фахової діяльності та основних вмінь, навичок і знань необхідних для фаху менеджера екологічного туризму
| Фахова діяльність | Основні вміння і навички необхідні для здійснення фахової діяльності | Основні знання необхідні для виконання фахової діяльності (базові та спеціальні курси, розділи, теми) |
| 1. Організація та управління діяльністю турфірми | 1.1. Менеджмент організації 1.2. Ділове спілкування | 1.1. Менеджмент туризму. Менеджмент організації. Менеджмент персоналу. Психологія управління. Основи теорії лідерства. Культура управління 1.2. Теорія комунікацій. Ділові комунікації в туризмі. Культура міжособистого спілкування. Конфліктологія. Інформаційні системи і технології в туризмі. |
| 2. Розробка, організація, управління та матеріально-технічне забезпечення туру | 2.1. Організація маршрутів і турів. 2.2. Контроль організаційного та матеріально-технічного забезпечення туру | 2.1. Основи туризму. Туризмознавство (Туристика). Організація туризму. Спортивно-оздоровчий туризм. Маршрути і тури. Маркетинг туризму. 2.2. Контроль в системі туристичного менеджменту та маркетингу |
| 2.3. Ділове спілкування | 2.3. Теорія комунікацій. Ділові комунікації в туризмі. Культура між-особистого спілкування. Конфліктологія. | |
| 3. Робота з вітчизняною та іноземною клієнтурою на мові основної клієнтури | 3.1. Володіння іноземною мовою основної клієнтури 3.2. Визначення й задоволення потреб туристів 3.3. Усне спілкування з туристами (фахового спрямування) на мові основної клієнтури 3.4. Ведення довільної бесіди з туристами на мові основної клієнтури | 3.1. Іноземна мова (базовий курс) 3.2. Основи гостинності. Менеджмент туризму та гостинності. Технології гостинності 3.3. Фаховий переклад. Теорія міжособистого спілкування. Історія, культура і географія місця перебування (району або районів подорожі) 3.4. Іноземна мова (додатковий курс, поглиблене вивчення). Друга іноземна мова. Філософія. Історія. Культурологія. Світове господарство. Політологія. Соціологія. Основи економічних теорій |
| 4. Робота з групою туристів (зустріч, трансфер, супровід) | 4.1. Зустріч та ідентифікація групи 4.2. Організація та управління групою (перевірка наявності всіх туристів, перевірка наявності необхідних документів) | 4.1. Діловий протокол та етикет. Технології гостинності та сервісу. 4.2. Ділові комунікації в туризмі. Культура міжособистого спілкування. Конфліктологія. Інформаційні системи і |
| 4.3. Проведення спеціального (маршрутного, транспортного) інструктажу туристів 4.4. Супровід групи 4.5. Загальна робота з групою 4.6. Індивідуальна робота з окремими туристами | технології в туризмі. Основи риторики. 4.3. Транспортні перевозки в туризмі. Менеджменту туризму. Технології гостинності та сервісу. 4.4. Основи гостинності. Діловий протокол та етикет. Технології сервісу та гостинності. 4.5. Організація туризму. Основи психології. Ділові комунікації в туризмі. Культура міжособистого спілкування. Інформаційні системи і технології в туризмі. Реклама і PR в туризмі. Основи риторики. 4.6. Основи психології. Основи теорії лідерства. Конфліктологія. | |
| 5. Екскурсійне обслуговування туристів | 5.1. Підготовка та проведення екскурсій 5.2. Ділове спілкування 5.3. Володіння технічними засобами (мікрофон, | 5.1. Екскурсознавство. Музеєзнавство. 5.2. Культура міжособистого спілкування. Основи психології. Основи риторики. PR в турИЗМІ. 5.3. Інформаційні системи та технології в туризмі |
| звукопідсилювальні пристрої, фотоапарат, відеокамера тощо) | ||
| 6. Забезпечення безпеки туристів та їх майна | 6.1. Заходи безпеки групи, окремих туристів та їх майна 6.2. Оцінка рівня спеціальної підготовки туристів для активного (outdoor) туризму (технічна, фізична, психологічна) 6.3. Дії в над звичайних ситуаціях 6.4. Надання першої медичної допомоги | 6.1. Основи безпеки в туризмі. Нормативно-правове забезпечення туристичної діяльності. Страхування в туризмі. 6.2. Основи туризму. Спортивно-оздоровчий туризм. 6.3.Безпека життєдіяльності. Основи безпеки в туризмі. Техніка безпеки. 6.4. Безпека життєдіяльності. Спортивно-оздоровчий туризм. |
Ділові якості, що необхідні менеджеру для того, щоб установлювати зі своїми підлеглими і партнерами ділові відносини з приводу участі в загальних справах, які становлять спільний інтерес. Ділові якості містять у собі:
f компетентність (знання, уміння, навички, отримані завдяки спеціальній підготовці та досвіду роботи);
f організаторські здібності, що виявляються у налагодженні спільної діяльності, цілеспрямованості та системності мислення і вчинків, наполегливості, вимогливості, ініціативності та самостійності;
f комунікабельність та спроможність встановлювати ділові контакти з іншими людьми, спілкуватися з ними на діловій основі.
Серед психологічних якостей, що утворюють комплекс особистісних характеристик менеджера, покликаних забезпечувати йому прихильність людей і залучати їх до співробітництва, можна назвати такі:
f психологічна вибірковість як спроможність правильно розбиратися у психологічних особливостях інших людей і правильно реагувати на них (наприклад, розбиратися в типах темпераменту, рисах характеру, здатностях і здібностях підлеглих);
f спроможність протистояти сильним негативним емоційним впливам, що викликають високу психічну напруженість, стрес;
f уміння володіти своїми емоціями, тобто виявляти емоційну стриманість у стосунках з людьми;
f оптимізм, здатність уселяти в людей віру в успіх, протистояти незгодам, переносити труднощі, спроможність заряджати своєю енергією інших людей.
Морально-етичні якості, необхідні менеджеру екотуризму для створення атмосфери довіри і поваги з боку оточення, реалізуються на основі його впливу на них як особистості. До найважливіших якостей такого роду відносяться: чесність, обов'язковість, справедливість,
уміння тримати своє слово, доброзичливість і поважне ставлення до людей.
Такими є основні фахові якості менеджера екологічного туризму, що дають йому право керувати людьми і вести їх за собою.
Менеджмент екологічний туризму має також і специфічні конструктивно-географічні особливості, серед них:
f широке використання природних ресурсів у рекреаційних, культурно-пізнавальних, пропагандистських, розважальних та інших цілях під час перебування туристів на природних та природоохоронних територіях;
f практичне втіленням ідей екоосвіти та екопросвіти у процес реалізації екотуристичної діяльності;
f активна і зацікавлена участь в екотуристичній діяльності адміністрації та спеціалістів природогосподарських та природоохоронних організацій на офіційній договірній основі з турфірмами, а також на основі неформальних відносин між ними і, насамперед, між менеджерами;
f залучення місцевого населення природогосподарських та природоохоронних територій до обслуговування туристів, у тому числі з екопросвітницькими цілями;
f організаційне та інформаційне забезпечення охорони природи, раціонального природокористування для екотуризму та розширене відтворення природних ресурсів в інтересах охорони природи, розширення та урізноманітнення екотуристичних програм та послуг.
Виходячи з цих та інших особливостей діяльності менеджера екотуризму, варто звернути увагу і на певну своєрідність характеристики його якостей30:
f менеджер екотуризму виступає як екологічно свідома, активна і провідна частина персоналу турфірми. Його статус і вплив визначаються, насамперед, глибиною морального усвідомлення важливості
Природозахисної діяльності в туризмі і засобами туризму. Це вимагає від менеджера формування переконаності та принциповості у відстоюванні ідей охорони природи;
f менеджер екотуризму має чітко уявляти собі значення природних цінностей в організації всебічного, повноцінного й емоційно насиченого відпочинку і дозвілля туристів, що потребує досконалого знання рекреаційних і культурно-дозвіллєвих програм, можливостей їх інтеграції з природозахисними цілями та умовами перебування туристів на природогосподарських та природоохоронних територіях;
f необхідність встановлення великих і різноманітних ділових зв'язків по лінії вивчення попиту на екоподорожі, створення на цій основі туристських продуктів і просування їх на ринок, а також розробка туристських маршрутів, організація співробітництва з природогосподарськими та природоохоронними організаціями, встановлення контактів з місцевим населенням природних територій передбачає наявність ефективних комунікативних здібностей, що варто розглядати як специфічну особливість праці менеджера екотуризму;
f особливий режим перебування туристів на природогосподарських та природоохоронних територіях передбачає посилення контрольно-наглядової функції менеджерів при розробці і здійсненні екотуристских заходів, що пов'язано також з високою вимогливістю щодо запобігання можливих збитків природному середовищу.
Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що аналіз досвіду реалізації стратегії сталого розвитку індустрії туризму розвинених країн світу, дозволяє стверджувати, що запровадження принципів екологічного туризму у туристичну індустрію, на сьогодні є одним з реальних та ефективних інструментів реалізації ідеї сталого розвитку.
Водночас якщо розробкою та реалізацією екотурів будуть займатись менеджери туризму, що не мають відповідної природничої освіти, географічного кругозору та екологічного мислення (усвідомленого розуміння екологічних наслідків своєї діяльності), то такий «екологічний туризм» може принести набагато більше шкоди, від масового неорганізованого.
Для того щоб концепція сталого розвитку дійсно запрацювала у туристичній галузі необхідна кількісна (у кількості годин підготовки) та якісна (у змістовному наповнені курсів) реформація системи підготовки фахівців всіх рівнів. В першу чергу має відбутися географізація, екологізація та гуманізація туристичної освіти. Цей процес вже розпочався за кордоном.
Більшість класичних університетів України традиційно проводять підготовку фахівців для туризму в межах географічних факультетів за своїми навчальними планами та програмами виявилися більш підготовленими для реалізації «Порядку денного 21 століття для подорожей та туризму» порівняно з іншими вузами. Проте курс на посилену економізацію туристичної освіти цілком зрозумілий для держави, що розбудовує ринкову економіку, вже нівелює ці переваги, а з продовженням цієї тенденції відкине систему туристичної освіти Україні на рівень який розвинуті країни проминули у 80-90 - х роках XX століття.
Тому виключно важливо, зберегти та творчо використати досвід географічних факультетів класичних університетів з підготовки фахівців для туристичної галузі. А підготовка фахівців для екологічного туризму загалом повинна відбуватися виключно на географічних факультетах в межах освітньої інтеграції напрямків 0705 - географія та 0504 - туризм.
Ще раз підкреслимо, що фах менеджера екологічного туризму вимагає специфічної інтегративної вищої
освіти, що поєднує загальну організаційно-управлінську, соціально-психологічну, педагогічну і економічну освіту із спеціалізованою природничою, системоформуючою серед яких є фахова географічна підготовка. Основні психологічні, морально-етичні та фахові якості, якими має володіти менеджер екологічного туризму - це якості лідера, що свідомо впливає на людей і залучає їх до розв'язання проблем раціонального природокористування, охорони природного середовища, відтворення життєвих сил людини і природи на основі взаємної вигоди як вищої суспільно-екологічної мети.