Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник.—2-е вид., перероб і доп.— К.: "Альтерпрес", 2004.— 192 с
1.3. Інтеграційні та стабілізаційні основи екологічного туризму
Як уже зазначалося серед основних передумов виникнення екотуризму та екологізації традиційних видів туризму є протиріччя між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. В основі цих протиріч знаходиться антропогенне навантаження, що здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристські ресурси. Це навантаження зростає прямо пропорційно темпам росту індустрії туризму, завдяки масовості туризму. Негативний вплив туризму на природні комплекси може бути прямим і непрямим, розмір і особливості якого інколи відразу дуже важко визначити.
Прямий вплив включає:
f винищування представників флори і фауни в процесі полювання, рибальства, витоптування, рубання дерев, збирання плодів, грибів, ягід, коренів, квітів, випалювання кострищ, спричинення з необережності пожеж тощо;
f втручання в природні процеси життєдіяльності рослин і тварин шляхом їх відлякування з постійних місць перебування у процесі проходження маршруту, спостереження та фотографування, шумовим впливом, годівлею, руйнацією гнізд, нір та ін.;
f знищення природних умов рекреаційних територій у процесі створення туристичної інфраструктури та рекреаційно-господарської діяльності (вирубування лісів, порушення ґрунтового покриву, будівництво та експлуатація будівель, доріг, ставків, промисловий розлив мінеральних вод тощо);
f привнесення і поширення інфекцій, захворювань, отруєнь та інших уражень представників флори і фауни, грунту та поверхневих вод через продукти
життєдіяльності людини (екскременти, органічні харчові відходи, різноманітні побутові та непобутові тверді та рідкі відходи тощо).
До непрямого впливу відносяться:
f порушення сталих адаптованих традиційних систем природокористування (у випадку некоректного залучення до туристичної інфраструктури);
f сезонні (відповідно до туристських сезонів) коливання рівнів господарської активності, виробництва та споживання;
f знищення цінних представників флори та фауни для виробництва супутніх туристських товарів (сувенірів тощо);
f загострення соціальних, етнічних, релігійних та ін. протиріч у випадку незнання, неврахування або ігнорування місцевих особливостей.
Найбільш вразливими для туристського впливу є малі популяції рідкісних тварин і рослин (ендеміки, релікти) та види, що повільно відтворюються.
Відповідно до основних видів впливу на природні комплекси можуть бути реалізовані прямі та непрямі регулятивні та організаційно-управлінські заходи, щодо їх зменшення та припинення. Варіант прямого управління передбачає нормативно-правове регулювання туристської діяльності, обмеження загальної кількості відвідувачів відповідно до гранично припустимого туристського навантаження на природні комплекси, регламентації та зонування природоохоронних територій і територій природних об'єктів туристського показу, використання спеціальних технологій мінімізації забруднення навколишнього середовища тощо.
Непрямий варіант грунтується на зміні поведінки туристів та представників туристичної індустрії шляхом підвищення рівня їх екологічної освіти, екологічної просвіти місцевого населення, використання засобів
інформаційного впливу (екологічний PR, іміджеві стратегії тощо), виховання культури спілкування (між людьми різних соціальних прошарків, різного майнового стану, міжетнічного, міжрелігійного тощо), формування поважного відношення до місцевих жителів, формування культури екологічного відпочинку (екорекреаційної культури).
Для ефективного управління впливу туризму на природні комплекси необхідно сполучити обидва варіанти. Тому що кожний окремо з них має свою досить специфічну сферу застосування та об'єкти управлінського впливу. А у випадку їх неузгодженості"т*аке управління не тільки не дасть бажаного результату, а взагалі може значно погіршити ситуацію та стати причиною виникнення екологічного лиха чи соціального конфлікту.
В 1996 році Всесвітня туристична організація (WTQ), Всесвітня рада з подорожей і туризму (WTTC), організація «Зелений світ» на основі програми дій «Agenda 21» розробили концепцію сталого розвитку подорожей та туризму в XXI сторіччі - «Agenda 21 for travel and tourism industry». Вона адресована національним адміністраціям з туризму, туристським, торговим організаціям, а також безпосереднім споживачам туристських послуг - туристам.
Під сталим розвитком подорожей та туризму розуміється здійснення туристичної діяльності, що відбувається без нанесення збитків туристським ресурсам. Це досягається на основі такої організації та управління туристичною діяльністю та ресурсами (територіями), за якого гармонізуються основні протиріччя між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. Для цього необхідно: комплексне наукове дослідження туризму, як соціокультурного феномену XX сторіччя та діяльності, що здійснює прямий та опосередкований вплив на природне середовище;
запровадження ресурсозберігаючих технологій в індустрії подорожей та туризму (технологій мінізації збитків довкіллю та інших); перехід на переважне використання туристських ресурсів, що швидко відновлюються; регулювання рівня туристського навантаження на певні території та рівнів використання туристських ресурсів для забезпечення адекватної рівня їх самовідновлення; здійснення заходів спрямованих на відтворення туристських ресурсів; створення відповідної до парадигми сталого розвитку системи туристичної освіти.
Зокрема у «Порядку денному 21 століття для подорожей та туризму» констатується, що індустрія подорожей і туризму зацікавлена у захисті природних і культурних ресурсів, які визначаються ядром туристського бізнесу. Підкреслюється важливість координації спільних зусиль урядів, індустрії туризму та різних громадських неурядових організацій для створення стратегії довгострокового розвитку туризму, указується на важливість партнерства між ними. Перераховуються області пріоритетних дій із визначеними цілями і окреслюються кроки для їх досягнення (зокрема для національних адміністрацій та для туристичних кампаній). Аналізується стратегічна й економічна важливість подорожей і туризму, для сталого розвитку. Для створення життєздатної туристської індустрії пропонується використовувати в розвитку туризму наступні принципи:
f подорожі і туризм повинні допомогти людям у досягненні гармонії з природою;
f подорожі і туризм повинні внести свій внесок у зберігання, захист і відновлення екосистем;
f подорожі і туризм повинні грунтуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;
f політика протекціонізму в торгівлі подорожами і туристськими послугами повинна бути частково або цілком змінена;
f захист навколишнього середовища має складати невід'ємну частину процесу розвитку туризму;
f проблеми розвитку туризму повинні вирішуватися за участю зацікавлених громадян (місцевих жителів), із плануванням рішень, прийнятих на місцевому рівні;
f' держави повинні попереджати одна одну щодо природних лих та катастроф, що можуть вплинути безпосередньо на туристів або туристські сфери;
f подорожі і туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;
f розвиток туризму має забезпечувати і підтримувати культуру й інтереси місцевих мешканців;
f індустрія туризму і подорожей повинна базуватися на міжнародному праві в сфері захисту навколишнього середовища.
Після прийняття зазначеної концепції розпочалася розрахована на п'ять років програма просування виконання її положень та резолюцій у різних регіонах світу! Подальші численні наради конференції та форуми присвячені проблемам сталого розвитку та створення життєздатної туристської індустрії на принципах сталого розвитку у своїх підсумкових документах констатують наступне:
f індустрія туризму має реальний потенціал, щоб внести вклад'у життєздатний розвиток з ефективним управлінням і розумним регулюванням. «ГТорядок денний 21 сторіччя» має бути широко поширений як основний документ розвитку галузі, і виконання всіма сторонами його положень повинно всіляко заохочуватися;
f необхідне тісне співробітництво між споживачами, громадськістю, приватними секторами і туристськими організаціями галузі;
f необхідно мати велику кількість систем виміру прогресу просування до цілей сталого розвитку;
f потрібно управляти процесом розширення туристської інфраструктури відповідно до цілей сталого туризму;
f екологічні податки повинні бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані засоби асигновані індустрії туризму для програм з охорони навколишнього середовища;
f міжнародні, національні і місцеві органи фінансування повинні включити життєздатний розвиток туризму як частину критеріїв, для відбору на отримання економічної підтримки;
f сучасні дослідження сталого розвитку необхідно негайно впроваджувати в діяльність туроператорів:;
f освіта в галузі охорони навколишнього середовища повинно бути посилена, особливо в навчальних закладах, що готують персонал для готелів і туристських фірм;
f реклама відіграє важливу роль для заохочення споживачів і спонукає індустрію, таким чином, працювати за новими принципами. Це необхідно реалізовувати за допомогою: показу відеофільмів у літаках і аеропортах, публікацій статей у часописах для читання в подорожі, оголошень, корисних порад на квитках, дорожніх аксесуарах і брошурах, що містять інформацію для відпочиваючих;
f подальші семінари повинні проводитися в різноманітних регіонах світу, щоб досліджувати застосування принципів «Порядку денного 21 сторіччя» до певних умов та гарантувати при цьому їх всебічне виконання.
Принципи сталого розвитку туризму знайшли також відображення і в Глобальному етичному кодексі туризму, робота над який була почата експертами WTO ще в 1997 р. У преамбулі до документа говориться, що «урочисто приймаючи його, представники світової туристської індустрії, делегати держав, територій, підприємств,
закладів і організацій - членів WTO, мають своєю метою сприяння розвитку відповідального, сталого і загальнодоступного туризму в рамках реалізації права на відпочинок і подорожі при повазі суспільного вибору всіх народів і виражають бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального і сталого світового туристського порядку, що буде приносити вигоди всім секторам суспільства в умовах відкритої і конкурентної світової ринкової економіки».
У 2002 році в Йоганнесбурзі відбувся Самміт Землі 2 де були підбиті підсумки 10-ти річної діяльності з реалізації концепції сталого розвитку «Порядку денного 21 сторіччя», актуалізовані основні проблеми з її реалізації, визначені корективи для подальшого виконання і розвитку програми.
Водночас концепція сталого розвитку була неоднозначно сприйнята багатьма науковцями та фахівцями туристичної індустрії. У значній мірі дискусію викликало не сама Концепція та базові принципи а її бренд -«sustainable development (сталий розвиток) словосполучення, що поєднує дві протилежності - сталий (стійке, . статичне, нерухоме) і розвиток (рух, зміна, динаміка) та уособлює основні тенденції XX сторіччя. Цей діалектичний термін не є виключно особливим, так у науці відомі й інші наприклад - динамічна рівновага, енергія спокою та ін.
Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що сталий розвиток може бути визначений як динамічний розвиток суспільства, який забезпечує збалансоване задоволення всього спектру потреб теперішнього та майбутнього поколінь, в тому числі у високому рівні життя, якості навколишнього середовища, необхідних природних ресурсах на необмежену будь-якими термінами перспективу13.
Екологічний туризм в контексті сталого розвитку (sustainable ecotourism) передбачає не тільки раціональне використання та відтворення екологічних ресурсів, а також збереження етнокультурного середовища14. Це до певної міри обмежує залучення до екотуризму природо-промислових видів діяльності (полювання, рибальство, збирання грибів і ягід з метою продажу та заготівлі), тому що вилучення у великій кількості природних компонентів призводить до порушення природного балансу і суперечить принципам екотуризму. Разом з тим необхідним є створення екотуристичної інфраструктури, спрямованої, насамперед, на збереження природного середовища, а не на задоволення вимог комфортабельного відпочинку на природі. Тобто рекреаційна функція еко-туристисної інфраструктури має підпорядковуватися природоохоронній.
Це означає, що екологічні стежки та стоянки обладнуються в першу чергу для того, щоб керувати переміщенням груп туристів, а потім вже і для того, щоб зручно було проходити маршрут і відпочивати. Обладнання кострищ і заготовлювання дров на стоянках потрібні не тільки для зручності відпочинку, а насамперед для того, щоб туристи не палили вогнищ, де заманеться, і не вирубували дерев. Пляжі опорядковуються для створення привабливих місць відпочинку і з такою метою, щоб відпочиваючі та туристи не завдавали шкоди заповідним урочищам узбереж тощо15.
Водночас сталий розвиток екологічного туризму орієнтований на збереження етнокультурного середовища, відновлення і збереження традиційного способу життя місцевого населення, його культури та етнографічних особливостей.
Розвиток екотуризму в усьому світі сьогодні набуває нових цікавих інтегруючих форм індустріально- та урборегулюючої діяльності, охорони природи і цілком конкретного змісту екологічної просвіти та виховання. Так, у квітні 1999 р. відкрилася перша черга екологічного парку «Центр Землі, створеного на території двох вугільних шахт, що виробили ресурс, недалеко від Лон-кастера в Південному Йоркширі (Англія)16. Численні галереї й експозиції знайомлять відвідувачів з різноманітними екосистемами нашої планети, організацією безвідходних технологій. Створено навіть можливість в інтерактивному режимі побудувати комп'ютерні моделі майбутнього планети.
На одному з популярних у світі пустельному екологічному курорті, що розташований на південному заході від Дубаї (ОАЕ)17 на 50 км у глиб пустелі, відвідувачам пропонується проживання в бедуїнських шале та королівських сайтах, де, практично не виходячи зі своїх «номерів, можна спостерігати за життям мешканців пустелі, що вільно розгулюють територією екокурорту. На базі цього комплексу створено унікальний екологічний парк пустелі для збереження та відновлення її флори і фауни. Крім спостереження за дикими тваринами, на пустельному екокурорті можна кататися на верблюдах, брати участь у екосафарі, змагатися в лижних гонках по (барханах і лікуватися (вважається, що клімат пустелі сприятливий для лікування і профілактики різних тяжких захворювань).
Таким чином, у контексті «паркового екотуризму під екологічними турами розуміють піші, водні, кінні маршрути екологічними стежками в супроводі гідів-природознавців, що, як правило, є співробітниками природних
резерватів. Зазначимо, що перший у світі національний парк - Єллоустонський, створений у США в 1872 році на площі 900 тис. га, за рік відвідує 3 млн осіб. Ця кількість гостей становить 10% загального американського міжнародного потоку туристів.
З погляду інтеграції екоосвіти та раціонального природокористування і охорони природи екологічний туризм можна визначити як його дидактичну першооснову -найбільш доступну, наочну та переконливу школу того, як слід спілкуватися з природним середовищем і як його зберігати.
Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що в Україні сталий (стабілізуючий) екотуризм найбільш доцільно розвивати за двома напрямками. Перший - це урбокомпенсаційний екотуризм та екорекреація в межах міста та приміського довкілля. Другий, пов'язаний із створенням у природо-господарських (буферних) смугах, що прилягають до природоохоронних територій, спеціальних екотуристичних економічних зон, де діяльність місцевих жителів з реалізації відпочиваючим та туристам послуг з розміщення і харчування продуктами домашнього господарства мала б пільги і стимулювалася на всіх рівнях.
Стосовно українських національних та ландшафтних парків, то це оптимізувало б їх витрати з організації розміщення і харчування туристів та надало їм можливість переорієнтуватися на розвиток спеціалізованого обслуговування і туристів: екологомісткі природознавчі екскурсійні послуги, екологічні семінари та конференції, прокат туристського спорядження, організація екоосвітніх стежок та маршрутів з метою ознайомлення туристів з унікальними природними місцями тощо, що більшою мірою відповідало 6 цілям і завданням національних та ландшафтних парків. Подібні методи організації екотуристичного паркового обслуговування давно використовуються в Польщі, де на приватний сектор припадає більше 80% послуг з проживання туристів. При цьому на служби національних парків покладаються функції з підтримки в належному стані дорожньостежкової мережі, організації масових природоохоронних заходів, контроль за рекреаційним навантаженням на природні комплекси.
Аналогічні схеми функціонування національних парків характерні для всіх цивілізованих країн. Саме і вона спроможна створити економічні умови для збереження етнокультурного середовища країни через регулювання відтоку сільського населення та соціально-економічний розвитку паркових та навколишніх територій за рахунок екологічного туризму.
Отже, для того, щоб екологічний туризм міг справляти сталий позитивний вплив на економічну та соціально-культурну сфери країни, а також бути реальним пріоритетним напрямком національного туризму, його діяльність має опиратися на такі основні пріоритети:
f орієнтувати туристів на споживання екологічних ресурсів та послуг;
f зберігати та відтворювати природне середовище;
f відновлювати і зберігати етнокультурне середовище. Основою для цього має бути розробка спеціальної
державної та регіональних програм з розвитку екологічного туризму. Із закордонних аналогів найбільш відомою є австралійська «National ecotourism strategy, яка прийнята в 1994 році.
Українська дійсність останнім часом також надає чимало переконливих фактів, що свідчать про те, що екотуризм починає викликати інтерес і знаходить ґрунт під ногами. Найбільш яскравий приклад - поява розробок, пов'язаних з організацією екологічних стежок, про що вже йшлося вище.
Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні й організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться:
f відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму;
f слабкі інвестиції в інфраструктуру туризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг тощо;
f відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів до відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей;
f відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів.
Серед організаційних стримуючих чинників можна назвати такі:
f обмеженість туристських маршрутів у місцях екологічного туризму та їх слабка облаштованість;
f відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму;
f бюрократичні заборони й обмеження на відвідування екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозробленості механізму взаємодії адміністрації природогосподарських та природоохоронних організацій з організаторами екотуристських подорожей та екскурсій;
f обмежений набір туристсько-рекреаційних послуг для туристів; ч
f відсутність суспільно орієнтованого інформаційного менеджменту та PR екотуризму, моди на екотуризм;
f нестача кваліфікованих фахівців у галузі екотуризму, спроможних узяти на себе розробку, організацію проведення екологічних турів;
f відсутність серед керівників відповідних державних установ, міністерств та відомств фахівців-екологів;
f відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму.
До цього варто додати і фактор психологічної непідготовленості до участі в організації та здісненні екотуризму адміністрацій природогосподарських та природоохоронних організацій і місцевого населення. У цьому напрямку необхідно провести значну за обсягом роботу. її результатом має стати визнання екологічного туризму повноправним суспільно, економічно та юридично правочинним учасником природоохоронної діяльності.
Як видно, причини, що стримують розвиток екологічного туризму в Україні, достатньо серйозні. У сучасних умовах політичної та економічної нестабільності
їх усунення може затягнутися на тривалий час. Особливо на тлі споживацького ставлення до природи щ0 насаджувалося в нашій країні за часів «всесоюзної житниці та кочегарки» і ще довго даватиметься взнаки в масовій свідомості. Це означає, по-перше, прогаяну економічну вигоду, а по-друге, продовження екологічної природоохоронної стагнації, що можна не тільки стримати, а й успішно подолати, сприяючи розвитку екологічного туризму в першу чергу як форми урбокомпенсаційного природокористування в містах та приміських смугах.
Прямий вплив включає:
f винищування представників флори і фауни в процесі полювання, рибальства, витоптування, рубання дерев, збирання плодів, грибів, ягід, коренів, квітів, випалювання кострищ, спричинення з необережності пожеж тощо;
f втручання в природні процеси життєдіяльності рослин і тварин шляхом їх відлякування з постійних місць перебування у процесі проходження маршруту, спостереження та фотографування, шумовим впливом, годівлею, руйнацією гнізд, нір та ін.;
f знищення природних умов рекреаційних територій у процесі створення туристичної інфраструктури та рекреаційно-господарської діяльності (вирубування лісів, порушення ґрунтового покриву, будівництво та експлуатація будівель, доріг, ставків, промисловий розлив мінеральних вод тощо);
f привнесення і поширення інфекцій, захворювань, отруєнь та інших уражень представників флори і фауни, грунту та поверхневих вод через продукти
життєдіяльності людини (екскременти, органічні харчові відходи, різноманітні побутові та непобутові тверді та рідкі відходи тощо).
До непрямого впливу відносяться:
f порушення сталих адаптованих традиційних систем природокористування (у випадку некоректного залучення до туристичної інфраструктури);
f сезонні (відповідно до туристських сезонів) коливання рівнів господарської активності, виробництва та споживання;
f знищення цінних представників флори та фауни для виробництва супутніх туристських товарів (сувенірів тощо);
f загострення соціальних, етнічних, релігійних та ін. протиріч у випадку незнання, неврахування або ігнорування місцевих особливостей.
Найбільш вразливими для туристського впливу є малі популяції рідкісних тварин і рослин (ендеміки, релікти) та види, що повільно відтворюються.
Відповідно до основних видів впливу на природні комплекси можуть бути реалізовані прямі та непрямі регулятивні та організаційно-управлінські заходи, щодо їх зменшення та припинення. Варіант прямого управління передбачає нормативно-правове регулювання туристської діяльності, обмеження загальної кількості відвідувачів відповідно до гранично припустимого туристського навантаження на природні комплекси, регламентації та зонування природоохоронних територій і територій природних об'єктів туристського показу, використання спеціальних технологій мінімізації забруднення навколишнього середовища тощо.
Непрямий варіант грунтується на зміні поведінки туристів та представників туристичної індустрії шляхом підвищення рівня їх екологічної освіти, екологічної просвіти місцевого населення, використання засобів
Для ефективного управління впливу туризму на природні комплекси необхідно сполучити обидва варіанти. Тому що кожний окремо з них має свою досить специфічну сферу застосування та об'єкти управлінського впливу. А у випадку їх неузгодженості"т*аке управління не тільки не дасть бажаного результату, а взагалі може значно погіршити ситуацію та стати причиною виникнення екологічного лиха чи соціального конфлікту.
В 1996 році Всесвітня туристична організація (WTQ), Всесвітня рада з подорожей і туризму (WTTC), організація «Зелений світ» на основі програми дій «Agenda 21» розробили концепцію сталого розвитку подорожей та туризму в XXI сторіччі - «Agenda 21 for travel and tourism industry». Вона адресована національним адміністраціям з туризму, туристським, торговим організаціям, а також безпосереднім споживачам туристських послуг - туристам.
Під сталим розвитком подорожей та туризму розуміється здійснення туристичної діяльності, що відбувається без нанесення збитків туристським ресурсам. Це досягається на основі такої організації та управління туристичною діяльністю та ресурсами (територіями), за якого гармонізуються основні протиріччя між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. Для цього необхідно: комплексне наукове дослідження туризму, як соціокультурного феномену XX сторіччя та діяльності, що здійснює прямий та опосередкований вплив на природне середовище;
запровадження ресурсозберігаючих технологій в індустрії подорожей та туризму (технологій мінізації збитків довкіллю та інших); перехід на переважне використання туристських ресурсів, що швидко відновлюються; регулювання рівня туристського навантаження на певні території та рівнів використання туристських ресурсів для забезпечення адекватної рівня їх самовідновлення; здійснення заходів спрямованих на відтворення туристських ресурсів; створення відповідної до парадигми сталого розвитку системи туристичної освіти.
Зокрема у «Порядку денному 21 століття для подорожей та туризму» констатується, що індустрія подорожей і туризму зацікавлена у захисті природних і культурних ресурсів, які визначаються ядром туристського бізнесу. Підкреслюється важливість координації спільних зусиль урядів, індустрії туризму та різних громадських неурядових організацій для створення стратегії довгострокового розвитку туризму, указується на важливість партнерства між ними. Перераховуються області пріоритетних дій із визначеними цілями і окреслюються кроки для їх досягнення (зокрема для національних адміністрацій та для туристичних кампаній). Аналізується стратегічна й економічна важливість подорожей і туризму, для сталого розвитку. Для створення життєздатної туристської індустрії пропонується використовувати в розвитку туризму наступні принципи:
f подорожі і туризм повинні допомогти людям у досягненні гармонії з природою;
f подорожі і туризм повинні внести свій внесок у зберігання, захист і відновлення екосистем;
f подорожі і туризм повинні грунтуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;
f політика протекціонізму в торгівлі подорожами і туристськими послугами повинна бути частково або цілком змінена;
f проблеми розвитку туризму повинні вирішуватися за участю зацікавлених громадян (місцевих жителів), із плануванням рішень, прийнятих на місцевому рівні;
f' держави повинні попереджати одна одну щодо природних лих та катастроф, що можуть вплинути безпосередньо на туристів або туристські сфери;
f подорожі і туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;
f розвиток туризму має забезпечувати і підтримувати культуру й інтереси місцевих мешканців;
f індустрія туризму і подорожей повинна базуватися на міжнародному праві в сфері захисту навколишнього середовища.
Після прийняття зазначеної концепції розпочалася розрахована на п'ять років програма просування виконання її положень та резолюцій у різних регіонах світу! Подальші численні наради конференції та форуми присвячені проблемам сталого розвитку та створення життєздатної туристської індустрії на принципах сталого розвитку у своїх підсумкових документах констатують наступне:
f індустрія туризму має реальний потенціал, щоб внести вклад'у життєздатний розвиток з ефективним управлінням і розумним регулюванням. «ГТорядок денний 21 сторіччя» має бути широко поширений як основний документ розвитку галузі, і виконання всіма сторонами його положень повинно всіляко заохочуватися;
f необхідне тісне співробітництво між споживачами, громадськістю, приватними секторами і туристськими організаціями галузі;
f необхідно мати велику кількість систем виміру прогресу просування до цілей сталого розвитку;
f потрібно управляти процесом розширення туристської інфраструктури відповідно до цілей сталого туризму;
f екологічні податки повинні бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані засоби асигновані індустрії туризму для програм з охорони навколишнього середовища;
f міжнародні, національні і місцеві органи фінансування повинні включити життєздатний розвиток туризму як частину критеріїв, для відбору на отримання економічної підтримки;
f сучасні дослідження сталого розвитку необхідно негайно впроваджувати в діяльність туроператорів:;
f освіта в галузі охорони навколишнього середовища повинно бути посилена, особливо в навчальних закладах, що готують персонал для готелів і туристських фірм;
f реклама відіграє важливу роль для заохочення споживачів і спонукає індустрію, таким чином, працювати за новими принципами. Це необхідно реалізовувати за допомогою: показу відеофільмів у літаках і аеропортах, публікацій статей у часописах для читання в подорожі, оголошень, корисних порад на квитках, дорожніх аксесуарах і брошурах, що містять інформацію для відпочиваючих;
f подальші семінари повинні проводитися в різноманітних регіонах світу, щоб досліджувати застосування принципів «Порядку денного 21 сторіччя» до певних умов та гарантувати при цьому їх всебічне виконання.
Принципи сталого розвитку туризму знайшли також відображення і в Глобальному етичному кодексі туризму, робота над який була почата експертами WTO ще в 1997 р. У преамбулі до документа говориться, що «урочисто приймаючи його, представники світової туристської індустрії, делегати держав, територій, підприємств,
закладів і організацій - членів WTO, мають своєю метою сприяння розвитку відповідального, сталого і загальнодоступного туризму в рамках реалізації права на відпочинок і подорожі при повазі суспільного вибору всіх народів і виражають бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального і сталого світового туристського порядку, що буде приносити вигоди всім секторам суспільства в умовах відкритої і конкурентної світової ринкової економіки».
У 2002 році в Йоганнесбурзі відбувся Самміт Землі 2 де були підбиті підсумки 10-ти річної діяльності з реалізації концепції сталого розвитку «Порядку денного 21 сторіччя», актуалізовані основні проблеми з її реалізації, визначені корективи для подальшого виконання і розвитку програми.
Водночас концепція сталого розвитку була неоднозначно сприйнята багатьма науковцями та фахівцями туристичної індустрії. У значній мірі дискусію викликало не сама Концепція та базові принципи а її бренд -«sustainable development (сталий розвиток) словосполучення, що поєднує дві протилежності - сталий (стійке, . статичне, нерухоме) і розвиток (рух, зміна, динаміка) та уособлює основні тенденції XX сторіччя. Цей діалектичний термін не є виключно особливим, так у науці відомі й інші наприклад - динамічна рівновага, енергія спокою та ін.
Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що сталий розвиток може бути визначений як динамічний розвиток суспільства, який забезпечує збалансоване задоволення всього спектру потреб теперішнього та майбутнього поколінь, в тому числі у високому рівні життя, якості навколишнього середовища, необхідних природних ресурсах на необмежену будь-якими термінами перспективу13.
Екологічний туризм в контексті сталого розвитку (sustainable ecotourism) передбачає не тільки раціональне використання та відтворення екологічних ресурсів, а також збереження етнокультурного середовища14. Це до певної міри обмежує залучення до екотуризму природо-промислових видів діяльності (полювання, рибальство, збирання грибів і ягід з метою продажу та заготівлі), тому що вилучення у великій кількості природних компонентів призводить до порушення природного балансу і суперечить принципам екотуризму. Разом з тим необхідним є створення екотуристичної інфраструктури, спрямованої, насамперед, на збереження природного середовища, а не на задоволення вимог комфортабельного відпочинку на природі. Тобто рекреаційна функція еко-туристисної інфраструктури має підпорядковуватися природоохоронній.
Це означає, що екологічні стежки та стоянки обладнуються в першу чергу для того, щоб керувати переміщенням груп туристів, а потім вже і для того, щоб зручно було проходити маршрут і відпочивати. Обладнання кострищ і заготовлювання дров на стоянках потрібні не тільки для зручності відпочинку, а насамперед для того, щоб туристи не палили вогнищ, де заманеться, і не вирубували дерев. Пляжі опорядковуються для створення привабливих місць відпочинку і з такою метою, щоб відпочиваючі та туристи не завдавали шкоди заповідним урочищам узбереж тощо15.
Водночас сталий розвиток екологічного туризму орієнтований на збереження етнокультурного середовища, відновлення і збереження традиційного способу життя місцевого населення, його культури та етнографічних особливостей.
Розвиток екотуризму в усьому світі сьогодні набуває нових цікавих інтегруючих форм індустріально- та урборегулюючої діяльності, охорони природи і цілком конкретного змісту екологічної просвіти та виховання. Так, у квітні 1999 р. відкрилася перша черга екологічного парку «Центр Землі, створеного на території двох вугільних шахт, що виробили ресурс, недалеко від Лон-кастера в Південному Йоркширі (Англія)16. Численні галереї й експозиції знайомлять відвідувачів з різноманітними екосистемами нашої планети, організацією безвідходних технологій. Створено навіть можливість в інтерактивному режимі побудувати комп'ютерні моделі майбутнього планети.
На одному з популярних у світі пустельному екологічному курорті, що розташований на південному заході від Дубаї (ОАЕ)17 на 50 км у глиб пустелі, відвідувачам пропонується проживання в бедуїнських шале та королівських сайтах, де, практично не виходячи зі своїх «номерів, можна спостерігати за життям мешканців пустелі, що вільно розгулюють територією екокурорту. На базі цього комплексу створено унікальний екологічний парк пустелі для збереження та відновлення її флори і фауни. Крім спостереження за дикими тваринами, на пустельному екокурорті можна кататися на верблюдах, брати участь у екосафарі, змагатися в лижних гонках по (барханах і лікуватися (вважається, що клімат пустелі сприятливий для лікування і профілактики різних тяжких захворювань).
Таким чином, у контексті «паркового екотуризму під екологічними турами розуміють піші, водні, кінні маршрути екологічними стежками в супроводі гідів-природознавців, що, як правило, є співробітниками природних
резерватів. Зазначимо, що перший у світі національний парк - Єллоустонський, створений у США в 1872 році на площі 900 тис. га, за рік відвідує 3 млн осіб. Ця кількість гостей становить 10% загального американського міжнародного потоку туристів.
З погляду інтеграції екоосвіти та раціонального природокористування і охорони природи екологічний туризм можна визначити як його дидактичну першооснову -найбільш доступну, наочну та переконливу школу того, як слід спілкуватися з природним середовищем і як його зберігати.
Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що в Україні сталий (стабілізуючий) екотуризм найбільш доцільно розвивати за двома напрямками. Перший - це урбокомпенсаційний екотуризм та екорекреація в межах міста та приміського довкілля. Другий, пов'язаний із створенням у природо-господарських (буферних) смугах, що прилягають до природоохоронних територій, спеціальних екотуристичних економічних зон, де діяльність місцевих жителів з реалізації відпочиваючим та туристам послуг з розміщення і харчування продуктами домашнього господарства мала б пільги і стимулювалася на всіх рівнях.
Стосовно українських національних та ландшафтних парків, то це оптимізувало б їх витрати з організації розміщення і харчування туристів та надало їм можливість переорієнтуватися на розвиток спеціалізованого обслуговування і туристів: екологомісткі природознавчі екскурсійні послуги, екологічні семінари та конференції, прокат туристського спорядження, організація екоосвітніх стежок та маршрутів з метою ознайомлення туристів з унікальними природними місцями тощо, що більшою мірою відповідало 6 цілям і завданням національних та ландшафтних парків. Подібні методи організації екотуристичного паркового обслуговування давно використовуються в Польщі, де на приватний сектор припадає більше 80% послуг з проживання туристів. При цьому на служби національних парків покладаються функції з підтримки в належному стані дорожньостежкової мережі, організації масових природоохоронних заходів, контроль за рекреаційним навантаженням на природні комплекси.
Аналогічні схеми функціонування національних парків характерні для всіх цивілізованих країн. Саме і вона спроможна створити економічні умови для збереження етнокультурного середовища країни через регулювання відтоку сільського населення та соціально-економічний розвитку паркових та навколишніх територій за рахунок екологічного туризму.
Отже, для того, щоб екологічний туризм міг справляти сталий позитивний вплив на економічну та соціально-культурну сфери країни, а також бути реальним пріоритетним напрямком національного туризму, його діяльність має опиратися на такі основні пріоритети:
f орієнтувати туристів на споживання екологічних ресурсів та послуг;
f зберігати та відтворювати природне середовище;
f відновлювати і зберігати етнокультурне середовище. Основою для цього має бути розробка спеціальної
державної та регіональних програм з розвитку екологічного туризму. Із закордонних аналогів найбільш відомою є австралійська «National ecotourism strategy, яка прийнята в 1994 році.
Українська дійсність останнім часом також надає чимало переконливих фактів, що свідчать про те, що екотуризм починає викликати інтерес і знаходить ґрунт під ногами. Найбільш яскравий приклад - поява розробок, пов'язаних з організацією екологічних стежок, про що вже йшлося вище.
Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні й організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться:
f відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму;
f слабкі інвестиції в інфраструктуру туризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг тощо;
f відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів до відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей;
f відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів.
Серед організаційних стримуючих чинників можна назвати такі:
f обмеженість туристських маршрутів у місцях екологічного туризму та їх слабка облаштованість;
f відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму;
f бюрократичні заборони й обмеження на відвідування екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозробленості механізму взаємодії адміністрації природогосподарських та природоохоронних організацій з організаторами екотуристських подорожей та екскурсій;
f обмежений набір туристсько-рекреаційних послуг для туристів; ч
f відсутність суспільно орієнтованого інформаційного менеджменту та PR екотуризму, моди на екотуризм;
f нестача кваліфікованих фахівців у галузі екотуризму, спроможних узяти на себе розробку, організацію проведення екологічних турів;
f відсутність серед керівників відповідних державних установ, міністерств та відомств фахівців-екологів;
f відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму.
До цього варто додати і фактор психологічної непідготовленості до участі в організації та здісненні екотуризму адміністрацій природогосподарських та природоохоронних організацій і місцевого населення. У цьому напрямку необхідно провести значну за обсягом роботу. її результатом має стати визнання екологічного туризму повноправним суспільно, економічно та юридично правочинним учасником природоохоронної діяльності.
Як видно, причини, що стримують розвиток екологічного туризму в Україні, достатньо серйозні. У сучасних умовах політичної та економічної нестабільності
їх усунення може затягнутися на тривалий час. Особливо на тлі споживацького ставлення до природи щ0 насаджувалося в нашій країні за часів «всесоюзної житниці та кочегарки» і ще довго даватиметься взнаки в масовій свідомості. Це означає, по-перше, прогаяну економічну вигоду, а по-друге, продовження екологічної природоохоронної стагнації, що можна не тільки стримати, а й успішно подолати, сприяючи розвитку екологічного туризму в першу чергу як форми урбокомпенсаційного природокористування в містах та приміських смугах.