Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник.—2-е вид., перероб і доп.— К.: "Альтерпрес", 2004.— 192 с
1.2. Гносеологічні та історичні основи екологічного туризму
Гносеологічні (пізнавальні) першооснови екологічного туризму сягають своїм корінням у часи Античності. Організація подорожей з метою пізнання культури і природи інших народів та країн органічно існують вже у давньому світі. Так, в VI ст. до н.е.. давні греки та римляни здійснювали подорожі до Єгипту, де їх приваблювала давня історія, культура, архітектура /{піраміди), своєрідні природні умови. Видатні мислителі та мандрівники Давньої Греції - Геродот, Аристо-,тель, Демокрит, Квинтилиан в своїх трактах присвяченнях вихованню рекомендували пізнавати природу у безпосередньому спілкуванні з нею.
Наступний поштовх до розвитку пізнавальних, інтелектуально-освітніх та оздоровчих основ екологічного туризму відбувається у епоху Відродження (XV - XVI ст.). Так, визначні представники західноєвропейського Відродження X. Вівес, М. Монтель, Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттер-Дамський вказували на необхідність введення організованого процесу фізичного виховання молоді, наголошуючи
на особливе значення пішохідних походів. Вітторино де Фельтре у 1425 році організував школу де викладалися різноманітні туристські вправи та здійснював із своїми учнями багатоденні походи у передгір'ях Альп. На велике інтелектуально-освітнє та оздоровче значення активних піших походів у природному середовищі також вказували викладач І. Гамерарі-ус («Розмови про фізичні вправи»), італійський професор медицини І.Мер-куріаліс («Види фізичних вправ»). Туристські походи як засіб освіти та оздоровлення практикувалися навіть в семінаріях єзуїтів4.
В епоху Просвітництва (XVII ст.) в працях Ж.-Ж. Руссо, Г. Ліблі та ін. вперше виокремлюється роль та значення туристських походів як засобу патріотичного виховання, формується вчення «Про пізнання природи та прагнення до вироблення норм поведінки у природному середовищі». Зокрема Ж.-Ж. Руссо5 вказав на важливість пішохідних подорожей для зміцнення здоров'я, обгрунтував теорію навчання та виховання молоді, де подорожі є неодмінною складовою, розкрив мету та завдання подорожей і їх взаємозв'язок з іншими засобами формування особистості. Його теорія отримала значного розвитку у працях відомих німецьких педагогів І. Зельцмана, І. Мутса-Мутса, Ф. Яна.
В кінці XVII ст. - на початку XVIII ст. в європейських країнах вчителі починають використовувати одноденні навчальні прогулянки та подорожі з учнями до різноманітних визначних місць, що отримують назву екскурсій. Широкого практикуються «екскурсії у природу», урізноманітнюється та вдосконалюється теоретико-мето-дологічна та технологічна база організації та проведення подібних «природничих» екскурсій та походів.
На початку XIX ст. в країнах Західної Європи вперше на суспільно-значущому рівні проявляються наслідки забруднення середовища існування людини у великих містах. Як протидія урбанізаційному тиску поширюється рух «Назад до природи», набувають подальшого розвитку основи застосування подорожей з метою фізичного та інтелектуального розвитку «особистості. У другій половині XIX ст. в різних, країнах створюються альпійські клуби та товариства. Перший альпійський клуб виникає в Англії (1857 p.), потім Австрії (1862 p.), Італії і Швейцарії (1863 p.), в Німеччині (1869 p.), а до кінця XIX ст. подібні клуби та товариства існують у більшості європейських країн.
Визначною подією в контексті розвитку основ екологічного туризму є створення за ініціативою віденської газети «Arbeiterzeitung» туристського товариства «Die Naturfreunde» («Друзі Природи»).
Товариство «Друзі природи» стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків по всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття. Незабаром з'явилися перші осередки товариства поза межами Австро-Угорщини, зокрема на території Західної України. Інтенсивне поширення та розвиток яких призвів до створення у 1908 р. у Відні Міжнародного центру туризму.
Туристсько-краєзнавчі мандрівки та подорожі стали потужним чинником національно-культурного відродження в Україні, а саме на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Так, У 1851 р. львівський студент Федір Білоус сам-один пустився в мандрівку в гори і пішки пройшов дорогу зі
Львова у болехівські гори6. Відомі також дані про групові студентські походи та мандрівки рідним краєм та у Карпатські гори7.
Організаторами та учасниками перших природознавчих та народознавчих (етнографічно-краєзнавчих) туристських маршрутів були Яків Головацький, Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький та ін. Чільне місце серед мандрівників посідають члени «Руської Трійці», гурток Маркіяна Шашкевича.
У період з 1832 р. - по 1840 р. Яків Головацький, сам та разом із іншими учасниками «Руської трійці», здійснив численні туристсько-краєзнавчі пішохідні подорожі Галичиною, Карпатськими горами, Закарпаттям, Польщею, північно-східною Угорщиною. Під час кожної з них він вивчав природу рідного краю, пам'ятки історії та писемності, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій.
Пристрасним мандрівником був також історик Іван Вагилевич. Ще у роки перебування у Львівському університеті (1830-1837) ним здійснюються ряд краєзнавчих подорожей під час яких вивчається життя автохтонних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків. Збирається фольклор та етнографічні матеріали, проводиться археологічні дослідження. За їх результатами створюються краєзнавчі нариси.
Регулярно здійснював туристські подорожі по рідному краю Омелян Партицький. Зібраний ним та його товаришами археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою серії науково-популярних статей «Образи Руси Галицької», рукопису «Подорожньо-етнографічні записки» та етнографічного опису «З життя волинського люду». О.. Партицьким були розроблені численні туристсько-краєзнавчі маршрути та екскурсії. У 1878 р. він звертається до краян, мешканців Львова з пропозицією розширити місця для прогулянок, прокласти Нові маршрути відпочинку, зайнятися вивченням рідного краю, наслідуючи в цьому відношенні досвід жителів таких європейських міст, як Краків, Відень, де для відпочинку широко використовують околиці. Це без сумнівно є одним з в історії України досвідом впровадження в практику міського життя норм екологічного туризму
Значну частину свого життя присвятив краєзнавчим Подорожам, письменник Іван Нечуй-Левицький. Найбільш відомий з його подорожніх нарисів «Мандрівкд На українське Підлясся». Дослідження пам'яток культури, особливостей діалекту, одягу та побуту лемків, а також з давніх релігійно-культових споруд і пам'яток дали можливість йому встановити незаперечні культур-но-історичні зв'язки Лемківщини з Наддніпрянською Україною.
Значний внесок у розвиток пізнавальних основ активного туризму зробив письменник Іван Франко. Свої Мандрівки Прикарпаттям й у Карпати він розпочав ще в ранньому дитинстві. У 1883 р. І. Франко організував , «Кружок етнографічно-статистичний для студіювання Життя і світогляду народу», згодом 1984 р. «Кружок для Устроювання мандрівок по нашім краю» при «Академічнім братстві». За їх ініціативою в період з 1883 по 1888 pp. були проведені численні туристські мандрівки. Активними учасниками яких були студенти університетів Львова, Відня, Кракова, Чернівців та члени різних туристських товариств. Активними співорганізаторами та учасниками цих походів також були Микола Шухевич, Євген Олесницький, Кирило Трильовський, Євген Петру -Діевич. За результатами мандрівок були видані численні фольклорні, етнографічні та природознавчі публікації.
Отже, в розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. пріоритетними напрямками були природознавчий та етнографічно-краєзнавчий за висловом Івана Крип'якевича -«Відкриття природи та відкриття народу».
З другої половини XIX ст. починається формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що наступним за Карпатами таким регіоном став Крим. У другій половині XIX - на початку XX ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з провідних екскурсійних центрів тодішньої Російської імперії.
Наприкінці 80-х pp. XIX ст. в Ялті виник «Гурток шанувальників природи, гірського спорту і Кримських гір», який чимало зробив для розвитку основ екологічного туризму. Одним із перших, хто організував для 25 студентів навчально-наукову туристсько-краєзнавчу поїздку у 1876 р. до Криму, був професор геології Новоросійського (Одеського) університету М. О. Головкінський.
Пізніше, в 1890 p., в Одесі організовується Кримський гірський клуб який з першого ж року діяльності розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму як туристського району Російської імперії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск «Записок Кримського гірського клубу», якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій. Після чого вони регулярно видавалися впродовж з 1891 по 1915 р.
Спрямованість «Записок» на знайомство читачів з природою, історією, етнографією Криму, а пізніше, коли клуб став називатися Кримсько-Кавказьким гірським клубом, і Кавказу не змінилася за всі 25 років їхнього
існування. За весь час їх видання незмінно витримувалася стратегічне спрямування на популяризацію природи та туризму в Криму, згодом Кавказу. Публікаціям Яро зарубіжні гірські системи і туризм в інших державах відводилося вкрай обмежене місце. Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю. А. Листов. головою правління був обраний гірський інженер Л. П. Долинський, автор багатьох наукових праць. Статутом клубу визначалися наступні основні цілі його діяльності: наукові дослідження Таврійських (Кримських), гір і поширення зібраних відомостей; заохочення до відвідування й дослідження цих гір та по-легшення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою метою; підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та дрібної гірської промисловості; охо-рна рідкісних видів гірських рослин і тварин. Основними засобами для досягнення всіх цих цілей пропонувалися - громадські збори і загальні екскурсії, аукові бесіди й повідомлення туристів, видання на коти клубу його праць, упорядкування різних наукових акцій, піклування про полегшення подорожей членів кубу, організація та утримання притулків у горах, ут-римання провідників і гірських постів, підтримка остійних зв'язків з Південно-західним відділом Імператорського Російського географічного товариства. Одним з провідних завдань якого було розповсюдження географічних відомостей та виховання смаку і любові до ге-ографії, статистики та етнографії8.
Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Натхненниками і організаторами його діяльності були лікарі В. М. Дмитрієв та Ф. Д. Вебер. Саме це, відділення вперше в Російській імперії розгорнуло широку природознавчо-екскурсійну діяльність та започаткувало створення спеціальних туристських стежок.
Першою у 1899 р. була прокладена та облаштована Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учансу до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала протяжність понад 8 верст (8,5 км) і призначалася для екскурсантів будь-якого рівня фізичної підготовки, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не мали досвіду гірських подорожей, вільно по ній піднімалися. Вздовж усієї стежки "було зроблено маркування на каменях, що вказувало пройдену відстань і подальший напрямок руху. Ця, одна з найперших, туристських стежок в Україні стала прообразом нинішніх екологічних туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між людиною і природою.
Наступною за Штангеєвською була прокладена Бот-кінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С. П. Боткіна. Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж усього шляху Боткінської стежки було встановлень покажчики руху й ослони для відпочинку.
Дещо пізніше були створені ще дві стежки, що ведуть у гори, — Хрестова, і Дмитрієвська, названа па честь першого голови Ялтинського відділення клубу В. М. Дмитрієва.
Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів Ялтинського відділення Кримсько-Кав-
казького гірського клубу. На його кошти їх постійно зозчищали та впорядковували. Крім стежок у Кримсь-ких горах, на Чатирдазі, поблизу печер Бінбаш-Коба і Куук-Коба, було створено перший у імператорській Росії туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-кавказького гірського клубу, так і і інші шанувальники походів.
Особливе піклування всі відділення Кримсько-Кав-казького гірського клубу виявляли щодо природознавчих Ічнівських екскурсій, що були започатковані з 1892 р. За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні Варшавської 3-ї жіночої гімназії, Нижньогородського реального училища, Старосельської Залізничної школи, Ростовської чоловічої гімназії, Ки-шинівської духовної семінарії, Московського єпархіаль-ного училища, Петербурзького комерційного училища, Муромського реального училища та багатьох інших.
Розуміючи, що для подальшого розвитку екскурсійної справи потрібна велика кількість підготовлених екскурсоводів, правління клубу почало з 1902 р. підготовку керівників екскурсій з числа шкільних учителів.
У червні 1902 р. відбулася перша педагогічна екскурсія
до Криму вчителів Одеського навчального округу.
Педагогічні екскурсії Кримсько-Кавказького гірсьського клубу стали ще однією дієвою формою пропаганди активного науково-пізнавального туризму. Адже в наступні роки учасники цих екскурсій поверталися до
риму, але вже з десятками своїх учнів.
Створення осередків туризму в Таврійській губернії і Криму стимулювало розвиток туризму і в столичних Іістах Російської імперії які зворотним плином створювали свої філіали у губернських містах України. Так у 1895 р. в Петербурзі організовується Російський туринг-Клуб (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України -у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності товариство вступило до Міжнародної ліги туристських товариств.
Того ж 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно також мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені Д. І. Анучин, В. І. Вернадський, І. В. Мушкетов, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Б. Ш. Федченко, Ю. М. Шокальський, В. Є. Щуровський та інші вчені-ентузіасти. У роботі товариства брав активну участь письменник В. О. Ґіляровський. Товариство ставило перед собою мету - розвиток туризму в Російській імперії, пробудження інтересу до нього як у Росії, так і за кордоном.
Проте Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не стали масовими туристськими організаціями. За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні й нижні чини. Незважаючи йа це, в 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвалинам царської монархії.
Наступною визначною подією у розвитку підґрунтя сучасного екологічного туризму стало виникнення на основі туристської практики систем патріотичного виховання молоді. Так у 1907 році Баденом Пауелом9 організовується експерементальний скаутский табір на острові Броунсі на Темзі під Лондоном, для 20 хлопчиків з різних соціальних прошарків (деякі ч них відвідували елітні приватні школи для заможних інші
були з малозаможних сімей). Девізом скаутів став заклик «Будь готов!» хлопчаки практикувалися у слідознавстві, тренували спостережливість, в'язали «морські» вузли, вчилися розкладати вогнища та зараджувати пожежам, оволодівали навичками таборування та життя у «дикій» природі, вечорами слухали захопливі розповіді про подорожі, морські традиції, прапор та ін. Результати цього експерименту на сьогодні відомі у всьому світі як Всесвітній Скаутський Рух.
Основою для скаутських табірних заходів, вправ та програм є різноманітні варіанти систем екстремальної життєдіяльності в природному середовищі, а їх спільною алегоричною основою стала книга «Джунглі» Редьярда Кіплінга10 який був близьким другом Бадена Пауела. Саме тому і в наш час лідери-скаути відомі під іменами «Багіра», «Акела».
Однією з фундаментальних основ екологічного туризму, що декларується у Конституції Всесвітньої Організації Скаутського Руху є «Концепція цілісності природного світу»11. Вона підносить на чільне місце ідею •збереження природи, яка завжди для скаута була дуже важливою. Це значить, що кожна людина за для досягнення своєї мети, має використовувати природні ресурси таким чином, щоб не порушувати стабільність та гармонію природного світу.
Відгуком на поширення скаутського руху в стало виникнення у Західній Україні у 1910-11 pp. молодіжних товариств «Січ» та «Пласт». Члени яких на кшталт скаутів під час туристських походів пізнавали природу та звичаї рідного краю, виробляли навички участі в таборуванні, рятівництві, тощо.
Спортивно-пожежне товариство «Січ» було засноване в 1910 р. на Станіславщині. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища, зараджувати лісовим пожежам тощо.
Перші «пластові» гуртки в Галичині було засновано у Львові П. Франком (сином І. Франка) та І. Чмоло'ю в 1911 р. Коли гуртки зміцніли та набули сили відбулася перша присяга «пластового» гуртка при Академічній гімназії у Львові - 12 квітня 1912 p., організатором якого став О. Тисовський, цю дату вважають офіційним початком «Пласту», як системи патріотичного виховання
української молоді.
Найголовнішим напрямом діяльності «Пласту» були туристські походи та створення мандрівних і постійних таборів, де молодь у процесі активного пізнання природного середовища та отримувала досвід та навички таборування, набувала фізичного й військово-спортивного вишколу, підвищувала свою національну свідомість. Один з найперших мандрівних «пластових» таборів організував І. Чмола в 1913 p., а з 1914 р. під проводом П. Франка почав' діяти постійний пластовий табір. Для координування «пластового» руху створюється Верховна Пластова рада (ВПР). Проте перша світова війна та наступні події на певний час припинили діяльність цього товариства. Відновив свою активну діяльність на те-рені України «Пласт» вже тільки з проголошенням незалежності 1992 р.
Наступний розвиток основ екологічного туризму відбувався у період політики «українізації», яку проводили більшовики в 1923 - 1933 pp. У ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення.
Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, історики, археологи, етнографи, краєзнавці - М. Гру-шевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, В. Артоболевсь-кий, Д. Щербаківський, М. Біляшівський, С. Русова, С. Баран-Бутович, В. Дроздов, В. Дубровський, Б. Пи-липенко, В. Шугаєвський та багато інших, - які стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій (Просвітити народ, відродити його історичну пам'ять, 'поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам'ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто Сприяти духовному розвитку народу. Наприкінці 20-х pp. партійно-державним керівництвом в Україні було взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя, переслідування будь-яких проявів національної культури, зміцнення італійської репресивної системи. Значну частину української національної інтелігенції, насамперед учених істориків, географів, краєзнавців, які працювали на ниві культурно-національного відродження було репресовано. Централізована система туристсько-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.
В цей час на західноукраїнських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії спостерігалися схожі за змістом, але відмінні за формою процеси. Тут туризм залишався справою передової української громадськості.
У 20-х pp. XX ст., зі зростанням чисельності шанувальників туристсько-краєзнавчих подорожей у західній країні, перед його організаторами постала потреба • єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації.
Таким об'єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство «Плай», засноване у жовтні 1924 р. у Львові. Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянсь-кий. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського.
Статут «Плаю» передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося «дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів». Виокремлювались також наміри вивчати й охороняти пам'ятки історії, культури та природних форм, збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного мистецтва та народних промислів.
Важливим внеском у розвиток основ екологічного туризму в контексті пізнання та збереження природи рідного краю, стала видавнича діяльність товариства. В лютому 1925 р. як безоплатний двотижневий додаток до газети І. Тиктора «Новий час» вийшов перший номер «Туристики і краєзнавства». Редактором видання став І. Крип'якевич. Часопис вміщував матеріали природознавчого, археологічного й етнографічного характеру, звіти про діяльність товариства, хроніку краєзнавчого життя, публікував матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туризму та краєзнавства.
У 1937 р. «Плай» знайшов можливості для видання власного спеціального часопису на добровільних засадах «Наша Батьківщина». Редакцію очолив відомий галицький літературознавець В. Щурат. Видання швидко завоювало популярність завдяки кваліфіковано написаними цікавими матеріалами. На сторінках «Нашої Батьківщини» публікували свої праці М. Андрусяк, С. Гайдучок,
М. Гавдяк, В. Дорошенко, Ф. Коковський, М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Кубійович, Л. Маслов, Я. і С. Пас-гернаки, І. Свєнціцький, М. Смішко, В. Щурат та ін. Крім наукових досліджень у галузі місцевої історії та природознавства, часопис також друкував методичні порадники та програмні статті з питань теоретичної підготовки й організації краєзнавчого руху.
Крім краєзнавчо-туристського товариства «Плай» на західноукраїнських землях були й інші туристські організації.
У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства «Чорногора», до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, І. Стасинець, О. Каратницький, С. Ни-кифорак, В. Янович, О. Борик, С. Гаванська, Т. Мацьків, С. Слюсарчук, Л. Чачковський, які також одночасно очолювали низку інших культурно-просвітницьких організацій..
Українське туристське товариство «Чорногора» ставило перед собою наступні завдання: пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр; збирання матеріалів про ці гори; агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи; співпраця з іншими туристськими товариствами та організаціями у Львові, «Угорським карпатським товариством» і польським Татшанським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи; надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок.
Для виконання цих завдань планувалось здійснювати: збори і спільні мандрівки; виставки і наукові туристські звіти; видання різноманітних публікацій (часопису, наукових статей, поштових листівок з краєвидами гір, описів маршрутів, картографічного матеріалу); будівництво та Догляд за туристськими притулками, мостами, стежками,
дорогами; маркування маршрутів у горах; будівництво літньої бази (табору); утримання в горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).
Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристсько-краєзнавчої проблематики, серед них найбільшою популярністю користувалися «Туристика» А. Будзиновського, «Прогулянки в наші гори» Т. Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та «Мала географія .України» Р. Заклинського, «Провідник по Галичині» М. Орловича.
Туристські товариства «Плай» та'«Чорногора» тісно координували роботу з багатьма культурно-просвітницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували активні туристсько-краєзнавчі подорожі як найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.
Практичним результатом активної співпраці «Чорногори» та «Плаю» в галузі розвитку активного туризму стала маршрутизація та спільна розбудова й утримання туристських притулків і домівок, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах «Рижі» й «Столи», встановлення дороговказів та маркуванню синіми й жовтими кольорами маршрутів з Осмол оди через Горгани до Татарова, утримання штатних працівників (гірської сторожі, в обов'язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і відповідали за їхню безпеку).
Ставлення польських властей до українського туристсько-краєзнавчого руху в 30-ті pp. було прохолодним. Туристсько-краєзнавчі товариства зазнавали різноманітних утисків та перевірок. Проте більшість з них продовжувало активну діяльність до приходу на західноукраїнські землі радянської влади у 1939 р.
Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок другої світової війни припинили діяльність краєзнавчо-туристських товариств на західноукраїнських землях.
Наступним етапом формування основ екологічного туризму став активний розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 1960-х pp. Хрущовська '«відлига» створила передумови для певного піднесення соціально-економічного та культурного рівня життя. Формується та зростає планова туристсько-екскурсійна індустрія. Природознавчі та екологічні аспекти туризму мають розвиток лише в межах шкільної туристсько-краєзнавчої роботи та самодіяльного туризму.
Постійний розвиток соціальної бази самодіяльного туризму давав можливість щороку збільшувати кількість учасників, що постійно займались туризмом, а також учасників походів вихідного дня і багатоденних некатегорійних походів. За цей час туристськими організаціями України було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня різного тематичного спрямування. Цими маршрутами в Україні щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол12.
У радах по туризму та екскурсіях функціонував 121 туристський клуб. Турклуби були основними організаційно-методичними центрами самодіяльного туризму, що надавали допомогу у створенні туристських секцій при організаціях, установах, підприємствах. Клуби організовували і проводили масові зльоти і змагання, місячники туризму. Програми їхньої діяльності включали масові походи вихідного дня, складання туристських нормативів комплексу ГПО, змагання з туристських навичок, конкурси тощо. Члени туристських клубів залучалися також до охорони природи, пам'яток історії й культури.
Вагомим чинником розвитку масовості й доступності самодіяльного туризму була підготовка і навчання громадських туристських кадрів. Провідне місце тут належить Київському міському туристському клубу Київської міської ради по туризму та екскурсіях. При ньому працювала міська школа туризму, що проводила заняття з усіма категоріями громадських туристських кадрів за програмами початкової, середньої та вищої туристської підготовки і середньої інструкторської підготовки.
Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій Київський міський туристський клуб був організаційно-методичним і навчально-консультативним центром розвитку масового самодіяльного туризму в місті й республіці.
Подальше піднесення планової та самодіяльної туристсько-краєзнавчої діяльності актуалізувало потребу у підготовці фахівців вищої кваліфікації, що можна розглядати як етап формування науково-методичних та дидактичних основ екологічного туризму.
Так у 1977 на географічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка на кафедрі фізичної географії та охорони природи вперше в Україні було розпочато підготовку фахівців з краєзнавства і методики організації туристсько-екскурсійної справи. Нині підготовка фахівців з туризму здійснюється на двох кафедрах: Країнознавства та міжнародного туризму та Географії України, де зокрема актуалізується розробка концептуальних та науково-методичних основ підготовки фахівців з екологічного туризму.
Наступний поштовх до розвитку пізнавальних, інтелектуально-освітніх та оздоровчих основ екологічного туризму відбувається у епоху Відродження (XV - XVI ст.). Так, визначні представники західноєвропейського Відродження X. Вівес, М. Монтель, Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттер-Дамський вказували на необхідність введення організованого процесу фізичного виховання молоді, наголошуючи
на особливе значення пішохідних походів. Вітторино де Фельтре у 1425 році організував школу де викладалися різноманітні туристські вправи та здійснював із своїми учнями багатоденні походи у передгір'ях Альп. На велике інтелектуально-освітнє та оздоровче значення активних піших походів у природному середовищі також вказували викладач І. Гамерарі-ус («Розмови про фізичні вправи»), італійський професор медицини І.Мер-куріаліс («Види фізичних вправ»). Туристські походи як засіб освіти та оздоровлення практикувалися навіть в семінаріях єзуїтів4.
В епоху Просвітництва (XVII ст.) в працях Ж.-Ж. Руссо, Г. Ліблі та ін. вперше виокремлюється роль та значення туристських походів як засобу патріотичного виховання, формується вчення «Про пізнання природи та прагнення до вироблення норм поведінки у природному середовищі». Зокрема Ж.-Ж. Руссо5 вказав на важливість пішохідних подорожей для зміцнення здоров'я, обгрунтував теорію навчання та виховання молоді, де подорожі є неодмінною складовою, розкрив мету та завдання подорожей і їх взаємозв'язок з іншими засобами формування особистості. Його теорія отримала значного розвитку у працях відомих німецьких педагогів І. Зельцмана, І. Мутса-Мутса, Ф. Яна.
В кінці XVII ст. - на початку XVIII ст. в європейських країнах вчителі починають використовувати одноденні навчальні прогулянки та подорожі з учнями до різноманітних визначних місць, що отримують назву екскурсій. Широкого практикуються «екскурсії у природу», урізноманітнюється та вдосконалюється теоретико-мето-дологічна та технологічна база організації та проведення подібних «природничих» екскурсій та походів.
На початку XIX ст. в країнах Західної Європи вперше на суспільно-значущому рівні проявляються наслідки забруднення середовища існування людини у великих містах. Як протидія урбанізаційному тиску поширюється рух «Назад до природи», набувають подальшого розвитку основи застосування подорожей з метою фізичного та інтелектуального розвитку «особистості. У другій половині XIX ст. в різних, країнах створюються альпійські клуби та товариства. Перший альпійський клуб виникає в Англії (1857 p.), потім Австрії (1862 p.), Італії і Швейцарії (1863 p.), в Німеччині (1869 p.), а до кінця XIX ст. подібні клуби та товариства існують у більшості європейських країн.
Визначною подією в контексті розвитку основ екологічного туризму є створення за ініціативою віденської газети «Arbeiterzeitung» туристського товариства «Die Naturfreunde» («Друзі Природи»).
Товариство «Друзі природи» стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків по всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття. Незабаром з'явилися перші осередки товариства поза межами Австро-Угорщини, зокрема на території Західної України. Інтенсивне поширення та розвиток яких призвів до створення у 1908 р. у Відні Міжнародного центру туризму.
Туристсько-краєзнавчі мандрівки та подорожі стали потужним чинником національно-культурного відродження в Україні, а саме на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Так, У 1851 р. львівський студент Федір Білоус сам-один пустився в мандрівку в гори і пішки пройшов дорогу зі
Львова у болехівські гори6. Відомі також дані про групові студентські походи та мандрівки рідним краєм та у Карпатські гори7.
Організаторами та учасниками перших природознавчих та народознавчих (етнографічно-краєзнавчих) туристських маршрутів були Яків Головацький, Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький та ін. Чільне місце серед мандрівників посідають члени «Руської Трійці», гурток Маркіяна Шашкевича.
У період з 1832 р. - по 1840 р. Яків Головацький, сам та разом із іншими учасниками «Руської трійці», здійснив численні туристсько-краєзнавчі пішохідні подорожі Галичиною, Карпатськими горами, Закарпаттям, Польщею, північно-східною Угорщиною. Під час кожної з них він вивчав природу рідного краю, пам'ятки історії та писемності, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій.
Пристрасним мандрівником був також історик Іван Вагилевич. Ще у роки перебування у Львівському університеті (1830-1837) ним здійснюються ряд краєзнавчих подорожей під час яких вивчається життя автохтонних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків. Збирається фольклор та етнографічні матеріали, проводиться археологічні дослідження. За їх результатами створюються краєзнавчі нариси.
Регулярно здійснював туристські подорожі по рідному краю Омелян Партицький. Зібраний ним та його товаришами археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою серії науково-популярних статей «Образи Руси Галицької», рукопису «Подорожньо-етнографічні записки» та етнографічного опису «З життя волинського люду». О.. Партицьким були розроблені численні туристсько-краєзнавчі маршрути та екскурсії. У 1878 р. він звертається до краян, мешканців Львова з пропозицією розширити місця для прогулянок, прокласти Нові маршрути відпочинку, зайнятися вивченням рідного краю, наслідуючи в цьому відношенні досвід жителів таких європейських міст, як Краків, Відень, де для відпочинку широко використовують околиці. Це без сумнівно є одним з в історії України досвідом впровадження в практику міського життя норм екологічного туризму
Значну частину свого життя присвятив краєзнавчим Подорожам, письменник Іван Нечуй-Левицький. Найбільш відомий з його подорожніх нарисів «Мандрівкд На українське Підлясся». Дослідження пам'яток культури, особливостей діалекту, одягу та побуту лемків, а також з давніх релігійно-культових споруд і пам'яток дали можливість йому встановити незаперечні культур-но-історичні зв'язки Лемківщини з Наддніпрянською Україною.
Отже, в розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. пріоритетними напрямками були природознавчий та етнографічно-краєзнавчий за висловом Івана Крип'якевича -«Відкриття природи та відкриття народу».
З другої половини XIX ст. починається формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що наступним за Карпатами таким регіоном став Крим. У другій половині XIX - на початку XX ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з провідних екскурсійних центрів тодішньої Російської імперії.
Наприкінці 80-х pp. XIX ст. в Ялті виник «Гурток шанувальників природи, гірського спорту і Кримських гір», який чимало зробив для розвитку основ екологічного туризму. Одним із перших, хто організував для 25 студентів навчально-наукову туристсько-краєзнавчу поїздку у 1876 р. до Криму, був професор геології Новоросійського (Одеського) університету М. О. Головкінський.
Пізніше, в 1890 p., в Одесі організовується Кримський гірський клуб який з першого ж року діяльності розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму як туристського району Російської імперії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск «Записок Кримського гірського клубу», якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій. Після чого вони регулярно видавалися впродовж з 1891 по 1915 р.
Спрямованість «Записок» на знайомство читачів з природою, історією, етнографією Криму, а пізніше, коли клуб став називатися Кримсько-Кавказьким гірським клубом, і Кавказу не змінилася за всі 25 років їхнього
існування. За весь час їх видання незмінно витримувалася стратегічне спрямування на популяризацію природи та туризму в Криму, згодом Кавказу. Публікаціям Яро зарубіжні гірські системи і туризм в інших державах відводилося вкрай обмежене місце. Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю. А. Листов. головою правління був обраний гірський інженер Л. П. Долинський, автор багатьох наукових праць. Статутом клубу визначалися наступні основні цілі його діяльності: наукові дослідження Таврійських (Кримських), гір і поширення зібраних відомостей; заохочення до відвідування й дослідження цих гір та по-легшення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою метою; підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та дрібної гірської промисловості; охо-рна рідкісних видів гірських рослин і тварин. Основними засобами для досягнення всіх цих цілей пропонувалися - громадські збори і загальні екскурсії, аукові бесіди й повідомлення туристів, видання на коти клубу його праць, упорядкування різних наукових акцій, піклування про полегшення подорожей членів кубу, організація та утримання притулків у горах, ут-римання провідників і гірських постів, підтримка остійних зв'язків з Південно-західним відділом Імператорського Російського географічного товариства. Одним з провідних завдань якого було розповсюдження географічних відомостей та виховання смаку і любові до ге-ографії, статистики та етнографії8.
Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Натхненниками і організаторами його діяльності були лікарі В. М. Дмитрієв та Ф. Д. Вебер. Саме це, відділення вперше в Російській імперії розгорнуло широку природознавчо-екскурсійну діяльність та започаткувало створення спеціальних туристських стежок.
Першою у 1899 р. була прокладена та облаштована Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учансу до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала протяжність понад 8 верст (8,5 км) і призначалася для екскурсантів будь-якого рівня фізичної підготовки, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не мали досвіду гірських подорожей, вільно по ній піднімалися. Вздовж усієї стежки "було зроблено маркування на каменях, що вказувало пройдену відстань і подальший напрямок руху. Ця, одна з найперших, туристських стежок в Україні стала прообразом нинішніх екологічних туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між людиною і природою.
Наступною за Штангеєвською була прокладена Бот-кінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С. П. Боткіна. Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж усього шляху Боткінської стежки було встановлень покажчики руху й ослони для відпочинку.
Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів Ялтинського відділення Кримсько-Кав-
казького гірського клубу. На його кошти їх постійно зозчищали та впорядковували. Крім стежок у Кримсь-ких горах, на Чатирдазі, поблизу печер Бінбаш-Коба і Куук-Коба, було створено перший у імператорській Росії туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-кавказького гірського клубу, так і і інші шанувальники походів.
Особливе піклування всі відділення Кримсько-Кав-казького гірського клубу виявляли щодо природознавчих Ічнівських екскурсій, що були започатковані з 1892 р. За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні Варшавської 3-ї жіночої гімназії, Нижньогородського реального училища, Старосельської Залізничної школи, Ростовської чоловічої гімназії, Ки-шинівської духовної семінарії, Московського єпархіаль-ного училища, Петербурзького комерційного училища, Муромського реального училища та багатьох інших.
Розуміючи, що для подальшого розвитку екскурсійної справи потрібна велика кількість підготовлених екскурсоводів, правління клубу почало з 1902 р. підготовку керівників екскурсій з числа шкільних учителів.
У червні 1902 р. відбулася перша педагогічна екскурсія
до Криму вчителів Одеського навчального округу.
Педагогічні екскурсії Кримсько-Кавказького гірсьського клубу стали ще однією дієвою формою пропаганди активного науково-пізнавального туризму. Адже в наступні роки учасники цих екскурсій поверталися до
риму, але вже з десятками своїх учнів.
Створення осередків туризму в Таврійській губернії і Криму стимулювало розвиток туризму і в столичних Іістах Російської імперії які зворотним плином створювали свої філіали у губернських містах України. Так у 1895 р. в Петербурзі організовується Російський туринг-Клуб (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України -у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності товариство вступило до Міжнародної ліги туристських товариств.
Того ж 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно також мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені Д. І. Анучин, В. І. Вернадський, І. В. Мушкетов, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Б. Ш. Федченко, Ю. М. Шокальський, В. Є. Щуровський та інші вчені-ентузіасти. У роботі товариства брав активну участь письменник В. О. Ґіляровський. Товариство ставило перед собою мету - розвиток туризму в Російській імперії, пробудження інтересу до нього як у Росії, так і за кордоном.
Проте Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не стали масовими туристськими організаціями. За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні й нижні чини. Незважаючи йа це, в 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвалинам царської монархії.
Наступною визначною подією у розвитку підґрунтя сучасного екологічного туризму стало виникнення на основі туристської практики систем патріотичного виховання молоді. Так у 1907 році Баденом Пауелом9 організовується експерементальний скаутский табір на острові Броунсі на Темзі під Лондоном, для 20 хлопчиків з різних соціальних прошарків (деякі ч них відвідували елітні приватні школи для заможних інші
були з малозаможних сімей). Девізом скаутів став заклик «Будь готов!» хлопчаки практикувалися у слідознавстві, тренували спостережливість, в'язали «морські» вузли, вчилися розкладати вогнища та зараджувати пожежам, оволодівали навичками таборування та життя у «дикій» природі, вечорами слухали захопливі розповіді про подорожі, морські традиції, прапор та ін. Результати цього експерименту на сьогодні відомі у всьому світі як Всесвітній Скаутський Рух.
Основою для скаутських табірних заходів, вправ та програм є різноманітні варіанти систем екстремальної життєдіяльності в природному середовищі, а їх спільною алегоричною основою стала книга «Джунглі» Редьярда Кіплінга10 який був близьким другом Бадена Пауела. Саме тому і в наш час лідери-скаути відомі під іменами «Багіра», «Акела».
Однією з фундаментальних основ екологічного туризму, що декларується у Конституції Всесвітньої Організації Скаутського Руху є «Концепція цілісності природного світу»11. Вона підносить на чільне місце ідею •збереження природи, яка завжди для скаута була дуже важливою. Це значить, що кожна людина за для досягнення своєї мети, має використовувати природні ресурси таким чином, щоб не порушувати стабільність та гармонію природного світу.
Відгуком на поширення скаутського руху в стало виникнення у Західній Україні у 1910-11 pp. молодіжних товариств «Січ» та «Пласт». Члени яких на кшталт скаутів під час туристських походів пізнавали природу та звичаї рідного краю, виробляли навички участі в таборуванні, рятівництві, тощо.
Спортивно-пожежне товариство «Січ» було засноване в 1910 р. на Станіславщині. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища, зараджувати лісовим пожежам тощо.
Перші «пластові» гуртки в Галичині було засновано у Львові П. Франком (сином І. Франка) та І. Чмоло'ю в 1911 р. Коли гуртки зміцніли та набули сили відбулася перша присяга «пластового» гуртка при Академічній гімназії у Львові - 12 квітня 1912 p., організатором якого став О. Тисовський, цю дату вважають офіційним початком «Пласту», як системи патріотичного виховання
української молоді.
Найголовнішим напрямом діяльності «Пласту» були туристські походи та створення мандрівних і постійних таборів, де молодь у процесі активного пізнання природного середовища та отримувала досвід та навички таборування, набувала фізичного й військово-спортивного вишколу, підвищувала свою національну свідомість. Один з найперших мандрівних «пластових» таборів організував І. Чмола в 1913 p., а з 1914 р. під проводом П. Франка почав' діяти постійний пластовий табір. Для координування «пластового» руху створюється Верховна Пластова рада (ВПР). Проте перша світова війна та наступні події на певний час припинили діяльність цього товариства. Відновив свою активну діяльність на те-рені України «Пласт» вже тільки з проголошенням незалежності 1992 р.
Наступний розвиток основ екологічного туризму відбувався у період політики «українізації», яку проводили більшовики в 1923 - 1933 pp. У ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення.
Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, історики, археологи, етнографи, краєзнавці - М. Гру-шевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, В. Артоболевсь-кий, Д. Щербаківський, М. Біляшівський, С. Русова, С. Баран-Бутович, В. Дроздов, В. Дубровський, Б. Пи-липенко, В. Шугаєвський та багато інших, - які стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій (Просвітити народ, відродити його історичну пам'ять, 'поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам'ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто Сприяти духовному розвитку народу. Наприкінці 20-х pp. партійно-державним керівництвом в Україні було взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя, переслідування будь-яких проявів національної культури, зміцнення італійської репресивної системи. Значну частину української національної інтелігенції, насамперед учених істориків, географів, краєзнавців, які працювали на ниві культурно-національного відродження було репресовано. Централізована система туристсько-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.
В цей час на західноукраїнських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії спостерігалися схожі за змістом, але відмінні за формою процеси. Тут туризм залишався справою передової української громадськості.
У 20-х pp. XX ст., зі зростанням чисельності шанувальників туристсько-краєзнавчих подорожей у західній країні, перед його організаторами постала потреба • єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації.
Таким об'єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство «Плай», засноване у жовтні 1924 р. у Львові. Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянсь-кий. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського.
Статут «Плаю» передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося «дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів». Виокремлювались також наміри вивчати й охороняти пам'ятки історії, культури та природних форм, збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного мистецтва та народних промислів.
Важливим внеском у розвиток основ екологічного туризму в контексті пізнання та збереження природи рідного краю, стала видавнича діяльність товариства. В лютому 1925 р. як безоплатний двотижневий додаток до газети І. Тиктора «Новий час» вийшов перший номер «Туристики і краєзнавства». Редактором видання став І. Крип'якевич. Часопис вміщував матеріали природознавчого, археологічного й етнографічного характеру, звіти про діяльність товариства, хроніку краєзнавчого життя, публікував матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туризму та краєзнавства.
У 1937 р. «Плай» знайшов можливості для видання власного спеціального часопису на добровільних засадах «Наша Батьківщина». Редакцію очолив відомий галицький літературознавець В. Щурат. Видання швидко завоювало популярність завдяки кваліфіковано написаними цікавими матеріалами. На сторінках «Нашої Батьківщини» публікували свої праці М. Андрусяк, С. Гайдучок,
М. Гавдяк, В. Дорошенко, Ф. Коковський, М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Кубійович, Л. Маслов, Я. і С. Пас-гернаки, І. Свєнціцький, М. Смішко, В. Щурат та ін. Крім наукових досліджень у галузі місцевої історії та природознавства, часопис також друкував методичні порадники та програмні статті з питань теоретичної підготовки й організації краєзнавчого руху.
Крім краєзнавчо-туристського товариства «Плай» на західноукраїнських землях були й інші туристські організації.
У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства «Чорногора», до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, І. Стасинець, О. Каратницький, С. Ни-кифорак, В. Янович, О. Борик, С. Гаванська, Т. Мацьків, С. Слюсарчук, Л. Чачковський, які також одночасно очолювали низку інших культурно-просвітницьких організацій..
Українське туристське товариство «Чорногора» ставило перед собою наступні завдання: пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр; збирання матеріалів про ці гори; агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи; співпраця з іншими туристськими товариствами та організаціями у Львові, «Угорським карпатським товариством» і польським Татшанським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи; надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок.
Для виконання цих завдань планувалось здійснювати: збори і спільні мандрівки; виставки і наукові туристські звіти; видання різноманітних публікацій (часопису, наукових статей, поштових листівок з краєвидами гір, описів маршрутів, картографічного матеріалу); будівництво та Догляд за туристськими притулками, мостами, стежками,
дорогами; маркування маршрутів у горах; будівництво літньої бази (табору); утримання в горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).
Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристсько-краєзнавчої проблематики, серед них найбільшою популярністю користувалися «Туристика» А. Будзиновського, «Прогулянки в наші гори» Т. Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та «Мала географія .України» Р. Заклинського, «Провідник по Галичині» М. Орловича.
Туристські товариства «Плай» та'«Чорногора» тісно координували роботу з багатьма культурно-просвітницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували активні туристсько-краєзнавчі подорожі як найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.
Практичним результатом активної співпраці «Чорногори» та «Плаю» в галузі розвитку активного туризму стала маршрутизація та спільна розбудова й утримання туристських притулків і домівок, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах «Рижі» й «Столи», встановлення дороговказів та маркуванню синіми й жовтими кольорами маршрутів з Осмол оди через Горгани до Татарова, утримання штатних працівників (гірської сторожі, в обов'язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і відповідали за їхню безпеку).
Ставлення польських властей до українського туристсько-краєзнавчого руху в 30-ті pp. було прохолодним. Туристсько-краєзнавчі товариства зазнавали різноманітних утисків та перевірок. Проте більшість з них продовжувало активну діяльність до приходу на західноукраїнські землі радянської влади у 1939 р.
Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок другої світової війни припинили діяльність краєзнавчо-туристських товариств на західноукраїнських землях.
Наступним етапом формування основ екологічного туризму став активний розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 1960-х pp. Хрущовська '«відлига» створила передумови для певного піднесення соціально-економічного та культурного рівня життя. Формується та зростає планова туристсько-екскурсійна індустрія. Природознавчі та екологічні аспекти туризму мають розвиток лише в межах шкільної туристсько-краєзнавчої роботи та самодіяльного туризму.
Постійний розвиток соціальної бази самодіяльного туризму давав можливість щороку збільшувати кількість учасників, що постійно займались туризмом, а також учасників походів вихідного дня і багатоденних некатегорійних походів. За цей час туристськими організаціями України було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня різного тематичного спрямування. Цими маршрутами в Україні щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол12.
У радах по туризму та екскурсіях функціонував 121 туристський клуб. Турклуби були основними організаційно-методичними центрами самодіяльного туризму, що надавали допомогу у створенні туристських секцій при організаціях, установах, підприємствах. Клуби організовували і проводили масові зльоти і змагання, місячники туризму. Програми їхньої діяльності включали масові походи вихідного дня, складання туристських нормативів комплексу ГПО, змагання з туристських навичок, конкурси тощо. Члени туристських клубів залучалися також до охорони природи, пам'яток історії й культури.
Вагомим чинником розвитку масовості й доступності самодіяльного туризму була підготовка і навчання громадських туристських кадрів. Провідне місце тут належить Київському міському туристському клубу Київської міської ради по туризму та екскурсіях. При ньому працювала міська школа туризму, що проводила заняття з усіма категоріями громадських туристських кадрів за програмами початкової, середньої та вищої туристської підготовки і середньої інструкторської підготовки.
Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій Київський міський туристський клуб був організаційно-методичним і навчально-консультативним центром розвитку масового самодіяльного туризму в місті й республіці.
Подальше піднесення планової та самодіяльної туристсько-краєзнавчої діяльності актуалізувало потребу у підготовці фахівців вищої кваліфікації, що можна розглядати як етап формування науково-методичних та дидактичних основ екологічного туризму.
Так у 1977 на географічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка на кафедрі фізичної географії та охорони природи вперше в Україні було розпочато підготовку фахівців з краєзнавства і методики організації туристсько-екскурсійної справи. Нині підготовка фахівців з туризму здійснюється на двох кафедрах: Країнознавства та міжнародного туризму та Географії України, де зокрема актуалізується розробка концептуальних та науково-методичних основ підготовки фахівців з екологічного туризму.