Туристичний бізнес: теорія та практика. Мальська М.П. 2007р.

Центральною фігурою в менеджменті будь-якої організації є ме-неджер-керівник, який керує нею або окремим її підрозділом. Процес керівництва є неодмінною умовою функціонування організації.

Керівництво — це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців. Керівництво — не лише неодмінний, а й основний елемент процесу керування, зміст якого розкривається через його функції: планування, організацію, контроль, мотивацію й виховання. Перші чотири розкривають зміст процесу керівництва в системі «керівник — виробництво», а остання — одну з найважливіших аспектів керівництва — формування особистості у сфері трудової діяльності.

Цікавим є розподіл затрат робочого часу лінійними керівниками різних рівнів управління на основні функції керівництва. Затрати часу на розробку планів зменшуються зі зниженням рівня управління. Функція організації вимагає порівняно однакової уваги з боку керівників усіх рівнів. Основне навантаження щодо реалізації функції контролю припадає на вищу та середню ланку. Реалізація функції стимулювання здійснюється на низових рівнях, як і функції виховання.

Процес керівництва колективом можна поділити на три стадії:

• визначення цілей, які мають бути досягнуті за певний відрізок часу;

• інформування колективу про завдання, методи їх виконання, ресурси тощо;

• проведення аналітичної роботи з метою вивчення резервів підвищення ефективності трудової діяльності колективу.

Таким чином, враховуючи зміст основних стадій керівництва, можна дійти висновку, що керівництво — це процес неперервного обміну інформацією між його суб'єктом та об'єктом з метою впливу один на одного.

Важливе значення в менеджменті має співвідношення керівництва та лідерства. Лідерство має місце у всіх сферах професійної діяльності керівника будь-якого рангу. Менеджер, займаючи певну посаду на відповідному рівні управління, стає формальним лідером колективу, оскільки отримує повноваження керувати ним. Однак він може й не бути дійсним лідером, якщо не володітиме відповідними якостями. У такому випадку функція лідерства може перейти до неформальних лідерів, найбільш авторитетних членів колективу. За такої ситуації лідерство стає процесом стихійного, спонтанного керівництва колективом і може мати негативний вплив на нього, якщо формальний керівник не звертатиме на це уваги. Неформальними лідерами стають найбільш ініціативні, енергійні, поінформовані працівники.

Безлідерні колективи менш ефективні. Найбільшої ефективності у своїй діяльності досягають ті колективи, де керівник є одночасно лідером. Він повинен уміти впливати на колектив через його неформальних лідерів, а не протиставляти себе їм і боротися з ними.

Одним із методів діагностики, яка дозволяє виявити дійсного лідера, є метод соціометрії, який полягає у тому, що члени колективу виражають своє ставлення один до одного, заповнюючи спеціально створену таблицю-шахматку (соціоматрицю). Роблять вони це інкогніто. Кількість рядків та стовпчиків у соціоматриці дорівнює числу членів групи. По горизонталі відзначається ставлення певного кількості колективу до колективу в цілому, а по вертикалі — ставлення інших його членів до даного члена колективу. При цьому позитивні оцінки таких взаємин позначаються знаком «+», негативні — «-», відсутність оцінок позначається «0». Самовибір не передбачається, тому клітинки по діагоналі не заповнюються.

Для спрощення опрацювання даних соціоматриць прізвища членів групи шифруються, у найпростішому випадку— кодуються номером згідно зі списком групи, або їм відповідає певна буква (див. рис. 6.7)

	А	Б	В	Г	Д	Е	Віддано оцінок (голосів)
							+	-	Всього
А	*	-	+	+	-	-	2	3	5
Б	0	+	0	+	0	+	2	0	2
В	+	-	*	+	0	0	2	1	3
Г	0	0	+	*	0	+	2	0	2
Д	0	-	0	+	*	0	1	1	2
Е	+	+	+	+	0	*	4	0	4
Отримано оцінок (голосів)	2	1	3	5	0	2	13
	0	3	0	0	1	1		5
	2	4	3	5	1	3			18

Рис. 6.7. Соціоматриця

За результатами опрацювання даних соціоматриці можна встановити такі характеристики членів досліджуваного колективу:

• лідер — «зірка» — член групи, який отримав максимальну кількість позитивних оцінок (найбільш популярний);

• «бажаний» — член групи, який отримав не менше половини позитивних оцінок «лідера-зірки»;

• «відокремлений» — член групи, який отримав всього одну—дві позитивні оцінки;

• «ізольований» — член групи, який не отримав ні позитивних, ні негативних оцінок і одночасно залишився байдужим до решти членів групи;

• «ігнорований» — член групи, який отримав лише негативні оцінки.

Для того щоб керівника вважали лідером колективу, він повинен володіти певними якостями:

— діловими (компетентність, економічне мислення, знання основ науки управління);

— організаторськими (контактність, психологічний такт, емоційно-вольова стриманість);

— особовими (енергійність, ініціативність, вимогливість, рішучість, оптимізм);

— морально-політичними (відданість інтересам держави, трудового колективу, інтелігентність, широке коло захоплень).

Важливими характеристиками керівника-лідера є його висока інтелектуальна та емоційно-вольова стресостійкість. Інтелектуальна означає бажання набувати нових знань, прагнути до них. Емоційно-вольова стресостійкість характеризує здатність приймати компетентні рішення в умовах нестачі інформації, дефіциту часу, ділових протиріч і власних конфліктів.

Перераховані властивості створюють авторитет керівника, його модель, приклад якої може бути таким:

— уміння організовувати діяльність колективу з дотриманням вимог господарського, адміністративного й трудового права;

— націлювати колектив на все нове, прогресивне;

— користуватися владою в керівництві колективом так, щоб інтереси підприємства та особистості інтереси працюючих забезпечувалися однаковою мірою;

— контролювати свої вчинки й володіти власними емоціями;

— намагатися бути справедливим і доброзичливим;

— чітко виконувати обіцянки, дані колективу чи окремим працівникам.

Отже, в основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, вплив та влада.

Лідерство — це здатність впливати на окремих працівників та групи з метою зосередження зусиль на досягненні цілей організації.

Вплив — це будь-яка поведінка одного індивіда, яка вносить зміни в поведінку іншого.

Влада — це можливість впливати на поведінку інших людей згідно з певними повноваженнями.