Туристичний бізнес: теорія та практика. Мальська М.П. 2007р.
Туризм і екологія. Екотуризм
З початку виникнення перших туристичних продуктів стиль суспільного життя ставав щораз мобільнішим і активнішим. Швидкий розвиток туризму за останніх п'ятдесят років можна порівняти з промисловою революцією. Так, з 1950 по 1996 рік кількість міжнародних туристичних перевезень збільшилась в чотири рази.
Швидкі темпи розвитку туризму та його масовість призвели до негативних змін природного середовища в окремих регіонах. Стали непридатними для відпочинку і рекреації забруднені пляжі, території з надмірним шумом, розвиненою ерозією, збіднілим ландшафтом, тобто туризм почав нищити основи свого існування. З'явилася створення нової системи поглядів на розвиток цієї галузі, яка б змінила власне спосіб мислення людини. Свідченням перелому в ментальності сучасних туристів є:
• зростання екологічної свідомості;
• зростання досвідченості в подорожах;
• підвищені вимоги до якості послуг;
• вимогливий вибір мети подорожі.
Вплив туризму на природне довкілля
Вплив туристичної інфраструктури на довкілля
Вплив туристичного транспорту на природне довкілля виявляється через викиди в атмосферу шкідливих газів автомобілів, підвищення рівня шуму, а також через будівництво нових доріг, стоянок автозаправних станцій і станцій технічного обслуговування. Викиди забруднюють повітря (в атмосфері з'являється вуглекислий газ, важкі метали, сполуки хлору, фтору, ртуті, миш'яку), що призводить до зникнення рідкісних видів рослин, різних мікроорганізмів, переміщення в інші місця диких звірів. Надмірний шум відлякує їх, наприклад, шум силою 40—60 децибел викликає хвилювання, зменшує час відпочинку, апетит. При 65 децибелах спостерігається роздратування вегетативної і гормональної систем, при 75 — відбуваються глибші розлади. Внаслідок дії шуму у ссавців зменшується кількість молока, сповільнюється приріст молодняка, відбуваються передчасні пологи. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, бджоли втрачають орієнтацію, у пташиних гніздах тріскається шкаралупа яєць.
Найчастіше усі заклади харчування і проживання, які обслуговують туристів, сконцентровані у важливих екосистемах. До них належать пляжі, узбережжя рік і озер, у горах вони розташовані неподалік гірських хребтів, на територіях з гарними краєвидами. Це призводить до знищення найцінніших природних систем і об'єктів. Досить часто неочищені стічні води з готелів,
ресторанів, туристичних баз потрапляють в озера, ріки і моря, завдаючи значної шкоди підводній флорі й фауні, а також тваринам, життя яких пов'язане з водою (бобри, видри, дикі гуси, качки). Крім того, для експлуатації туристичних закладів потрібна велика кількість прісної води, внаслідок чого її брак відчуває природне середовище і його мешканці. Додаткову проблему створює значна кількість відходів. Часто сміття скидають посеред лісу чи в море, що, крім шкоди для довкілля, погіршує сані-тарно-спідеміологічний стан природних територій. Шкідливим є і будівництво нових туристичних об'єктів. Відбувається вирубування лісів, відлякування звірів, руйнується структура ґрунту, гине велика кількість дрібних тварин і рослин.
Вплив туристичних занять на природу
Одними з найпоширеніших туристичних занять є відпочинок, ігри, товариські зустрічі на природі. Це призводить до:
• витоптування, пошкодження рослин, ґрунту від вогнищ, відлякування звірів;
• винесення грибів, ягід, квітів;
• занесення органічних і неорганічних матеріалів (харчових відходів, паперу, металу, скла тощо), нових органічних видів (насіння, тварин).
Найгірший вплив має витоптування.
Присутність навіть однієї людини не минає для довкілля безслідно. Ущільнюється ґрунт, спресовується підстилка, гинуть сходи; збір грибів, ягід, квітів зменшує можливість самовіднов-лення рослин; зламана гілка, зарубка чи насічка на стовбурі спричинюють зараження дерев хворобами і шкідниками. Звичайно, вплив однієї людини чи групи людей ззовні малопомітний, оскільки раніше чи пізніше все відновлюється до попереднього стану. Проте при масовому напливі людей процеси відновлення відбуваються повільніше, аніж процеси руйнування.
Насамперед витоптується (ущільнюється, перетирається і руйнується) лісова підстилка на ділянках, які інтенсивно відвідують відпочивальники; її маса зменшується удвічі й більше разів. Пошкоджуються корені та кореневища рослин, які знаходяться в підстилці або безпосередньо під нею. У лісах зникає багато типових трав, а на їх місці з'являються бур'яни. Корінні лісові трави— пролісок, ряст, анемона, купина та інші — ламкі.
Достатньо наступити на родину один раз, що вона загинула не кажучи вже про масове витоптування.
При витоптуванні зменшується повітромісткість ґрунту. Об'ємна вага його в незайманих місцях становить 0,55 — 0,88 г/см"1, на стежках і дорогах збільшується до 1,61—1,63 г/см"3. Внаслідок ущільнення ґрунту, особливо глинистого чи суглинистого, в нього погано проникає волога, збільшується глибина його промерзання, утруднюється постачання кореневої системи киснем, погіршуються інші необхідні для її росту умови, у коренів зменшується кількість всмоктувальних закінчень, подача води у крони дерев, зростає поверхневий стік води, з'являється ерозія ґрунту, яка призводить до утворення ярів. Істотно погіршуються умови існування ґрунтових мікроорганізмів, зменшується чисельність мезофауни.
Під впливом інтенсивної рекреації поступово зменшується кількість листя на деревах, укорочується хвоя, знижується приріст по діаметру і у висоту, з'являється суховершинність. Частина дерев всихає, довговічність деревостану зменшується, порушується його ярусність, змінюється породний склад, а отже, затримується природне відновлення рослин. У лісах, які інтенсивно використовуються для відпочинку, зникають гриби і ягідні рослини, стає менше птахів, які гніздяться на землі та в нижньому ярусі (співочий дрізд, соловей, синьошийка та ін.), погіршуються умови існування для багатьох інших представників тваринного світу, збільшується кількість комах-шкідників.
Іншими негативними наслідками є засмічення, яке погіршує естетичний вигляд і санітарно-гігієнічний стан довкілля. Від необережного поводження з вогнем виникають лісові пожежі, які знищують ландшафти, призводять до появи ерозії (через знищення рослинного покриву). Вирубування дерев для заготівлі дров призводить до зникнення невеликих звірів, знеліснення, зміни екосистем, ерозії. Через постійний галас відпочивальників відлякуються звірі. Кожний турист прагне взяти сувенір на пам'ять, що призводить до знищення цінних природних об'єктів. Прикладом може бути г.Карадаг у Криму, де до відкриття національного парку відвідувачі по-варварськи вирубували цінні мінерали і коштовне каміння зі скель.
Ще одним популярним видом туристичних занять є лижні прогулянки, які у горах призводять до знищення трав'яного покрову і підліску на розташованих неподалік населених пунктів схилах гір. Металеві канти лиж легко зрізують кущі, нищать хвойні посадки, а в передвесняний сезон нерідко по-
шкоджують грунт, який за літо не встигає відновити своїх продуктивних властивостей. Внаслідок цього на місцях гірськолижних трас починається ерозія ґрунту, утворюються яри. Значної шкоди природному довкіллю завдають роботи, пов'язані з підготовкою трас, надмірне знищення лісів на великих територіях, використання різної техніки (екскаваторів, бульдозерів).
Великою загрозою для природи є моторні човни і водні мотоцикли. Річ у тому, що мотороводні засоби пересування здіймають високі хвилі, які розмивають береги й одночасно сприяють обмілінню та замулюванню річок. Безперервний шум виселив з берегів бобрів, диких качок і гусей. Відбувається забруднення води викидами двигунів: на воді утворюється масляниста плівка і, як наслідок, поступово зменшується кількість риби.
Великої шкоди довкіллю завдає неорганізований авто- і мо-тотуризм. Хаотичний рух на автомобілях і мотоциклах за межами доріг призводить до розрихлення грунту, знищення трав'яного покрову, моху, ягідників, грибниць. В лісах, на луках автомобілі залишають особливо глибокі колії або виривають разом з корінням рослинність, яка скріплює ґрунт, розбивають ґрунтове покриття, перетворюють його на легко переносний матеріал для вітру і води. Місця зупинок і стоянок забруднюються моторними маслами, паливом, різними засобами для чищення.
Іншим досить небезпечним для природного середовища заняттям є гольф. Небезпека полягає у тому, що для підтримання в якісному стані гольфових полів потрібна велика кількість води і хімічних добрив. У середньому одне гольфове поле споживає 1500—2000 літрів води щоденно. Це призводить до того, що дефіцит прісної води відчуває природне довкілля і всі організми, які живуть у ньому. Тварини переселяються в інші місцевості, сохнуть дерева, кущі, трави.
Різні туристичні заняття спричинюють різний вплив на довкілля. Він може бути нульовим (наприклад, вплив серфінгу, ко-взанярства на замерзлих річках і озерах) або ж найвищий ступінь знищення та забруднення природи, до якого призводять різні масові відпочинкові заходи, ігри й зустрічі на природі, авто- та мо-тотуризм (див. табл. 3.3).
Саме ті форми туристичного відпочинку, які мають мінімальний чи нульовий вплив на довкілля, використовуватиме екологічний туризм.
Таблиця 3.3
ВПЛИВ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ НА ПРИРОДУ
Екотуризм як зрівноважений вид туризму. Ознаки та пріоритети
На початку 70-х років XX ст. почалася критика масового туризму, що привело до появи альтернативних його форм. А питання, пов'язане з охороною природи в туризмі, стало загальним предметом обговорення лише на початку 80-х. З'являються такі поняття, як екологічний туризм, зрівноважений туризм, зелений туризм. Вони мало чим відрізняються, можна навіть сказати, що вони аналогічні.
До екотуризму належать усі види туризму, які мінімально, або взагалі не впливають на природне довкілля і забезпечують рівновагу між туристом, природною і господарською діяльністю. Такими екологічно безпечними видами в туризму вважають пішохідні й велосипедні прогулянки дорогами, альпінізм, спостереження за природою, плавання на байдарках та каное, спортивна морська рибалка, лижні мандрівки в горах тощо.
Ознаки зрівноваженого туризму:
1. Відповідність природному довкіллю: охорона ландшафтів, вод, рослинного і тваринного світу, а також природного довкілля в комплексі.
2. Відповідність з оздоровлювальиими вимогами: дбайливе ставлення до здоров'я людей і тварин, постачання екологічно чистих продуктів, гарантування повної рекреації і відпочинку індивідуальним туристам і суспільству загалом.
3. Відповідність із суспільними вимогами: звертання уваги на моральність, звичаї, традиції, а також піклування про збереження суспільних структур.
4. Відповідність з економічними вимогами: гарантування зростання господарства туристичних регіонів, справедливий розподіл коштів, стимулювання розвитку туристичних форм.
5. Відповідність з матеріально-технічними умовами: планування інфраструктури, здатної пристосовуватися до розвитку туристичного руху.
Зрівноважений туризм перебуває в гармонії з екологічними потребами туристів, природного середовища і місцевого населення, одночасно охороняє довкілля і зміцнює можливості розвитку туризму в майбутньому. Суть полягає в тому, щоб скерувати всі можливі засоби так, аби досягти економічної, суспільної та естетичної мети; щоб дотримувалась інтеграція у галузі культури, а екологічний процес, біологічні різновиди відповідали життєвим інтересам туристичних регіонів. Внаслідок досягнення такої гармонії довкілля не стає жертвою інтенсивного розвитку, а природа і туризм приносять взаємну користь. Зацікавлені в туристичному розвитку люди сприяють збереженню і відновленню порушених екосистем, створюють заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки та інші природоохоронні території.
Така рівновага може бути досягнута лише за умов інтеграції приватної діяльності, економічних інструментів і регулювання правових засад. Все це може започаткувати виникнення нової туристичної культури, яка вважає найвищим пріоритетом охорону довкілля і є фундаментом для розвитку екотуризму.
Черговим кроком в розвитку екологічного туризму в світі була Міжнародна Конвенція на тему біологічної різновидності та зрівноваженого туризму в березні 1997 року у Берліні, під час проведення якої було підписано Берлінську декларацію, що визначила пріоритети зрівноваженого туризму на найближче майбутнє:
• подорожі і туризм повинні сприяти здоровому епосу життя у гармонії з природою;
• подорожі і туризм повинні сприяти охороні та відновленню екосистем;
• туризм має грунтуватися на зрівноважених моделях виробництва і споживання;
• різні народи повинні співпрацювати з метою відкритої ринкової економічної системи, в якій облік туристичних послуг може відбуватися згідно з правилами екотуризму;
• подорожі й туризм, спокій, суспільно-економічний розвиток і охорона довкілля взаємопов'язані;
• охорона природного довкілля повинна бути інтегрованою частиною процесу туристичного розвитку;
• розвиток туристичних регіонів має відбуватися за участі зацікавлених місцевих жителів, а питання щодо планування слід порушувати на місцевому рівні;
• розвиток туризму повинен вивчати і сприяти культурі та інтересам місцевого населення;
• слід враховувати взаємні інтереси туристів і місцевого населення;
• урізноманітнювати форми відпочинку, відкривати нові туристичні місцевості, щоб задовольняти екологічні, соціальні, фізичні інтереси туристів та регіонів відпочинку;
• туристична індустрія повинна поважати міжнародне право охорони природного довкілля.
Ці правила мають стати основою в проектуванні зрівноваженого туризму. Нова туристична концепція однаково необхідна як місцевому населенню, так і туристам, адже вона свідчить про ставлення до природних суспільних та культурних цінностей.
Стратегія і діяльність в екотуризмі
Сьогодні більшість організацій, установ і підприємств, які займаються туристичною діяльністю, усвідомлюють важливість охорони природи, підтримання зрівноваженого розвитку туризму
в різних регіонах, оскільки від існування цих регіонів залежить доля туристичного сектору.
Однак для розвитку екотуризму потрібна також конкретна діяльність на міжнародному, національному та місцевому рівнях.
Діяльність на міжнародному рівні
Конвенція про охорону біологічної різновидності, а також П'ята програма діяльності Європейського Союзу в галузі охорони природного довкілля визначили транспорт і туризм одними із головних галузей, які сильно впливають на природу. Різноманітні міжнародні організації вважають, що еволюція екологічної політики і охорони довкілля повинна поширюватися на всі галузі.
Повна реалізація такої політики може бути досягнута лише завдяки зміні директивного підходу на демократичний, який виявляється у розподілі відповідальності між усіма задіяними сторонами — урядом, промисловістю і туристами.
Велике значення у розвитку екологічного туризму мають світові організації. Однією з них є «Світова рада подорожей і туризму» (WTTC), мета якої підтримувати туристичний розвиток, сприятливий для довкілля. З цією метою була розроблена програма «Зелений глобус», спрямована на охорону природного середовища і підвищення екологічної свідомості в галузі туризму. Основна її мета — надавати туристичним організаціям практичні рекомендації допомагати фірмам, які є її членами, постійно поліпшувати свою діяльність, а також створювати справжню культуру корпорацій і дотримуватися кодексів доброї практики. Програма містить щоразу більше туристичних регіонів, де співпраця з приватними організаціями має гарантувати розвиток галузі, який принесе добробут і нові робочі місця місцевій громаді.
У квітні 1995 року три провідні міжнародні організації — Світова рада подорожей і туризму, Всесвітня туристична організація і Земельна рада спільно розробили програму для туристичної індустрії і подорожей у рамках екологічного і зрівноваженого розвитку. У цьому ж році організація ЮНЕСКО організувала Всесвітню конвенцію зрівноваженого туризму, яка відбулася в Лан-зароті (Канарські острови). її учасники ухвалили так звані Карту, яка має допомагати в галузі зрівноваженого туризму урядам держав і регіонам, які увійшли до цієї програми.
Екологічні питання враховує також V Програма діяльності європейської спільноти в галузі охорони довкілля. Пріоритетною сферою діяльності в цій програмі вважається туризм. Важливим
кроком у визначенні потреб і дій ЄС у галузі туризму є широка дискусія з приводу Вступного проекту Європейської Комісії з питань ролі співдружності в цій сфері, яка відбулася у 1995 році. Поряд з іншими питаннями цей документ описує завдання, реалізовані в галузі туризму, а також інструменти, з допомогою яких ЄС реалізує ці завдання.
Від 1996 року працює система ЕкоНет. Це система інформації Європейської Комісії з екологічних подорожей і туризму, яка працює на базі Інтернету та інших інформаційних систем, надає дані про подорожі і туризм, що стосуються охорони природи. Завдяки цій програмі можна отримати 250 документів, які містять приклади проведеної роботи, дають інформацію про відповідні організації та стислий зміст звітів.
Туристична галузь користується фінансовою підтримкою ЄС. Існує спеціальний цільовий фонд, що надає дотації на виконання конкретних завдань. Крім того, існують програми допомоги, які підтримують типові проекти з охорони довкілля і надають допомогу туристичному сектору. Таким прикладом може бути програма «Thermic», розроблена Європейською Комісією для популяризації найновіших енергетичних технологій. До головних її завдань належить: широке використання нових, екологічно чистих джерел енергії, вдосконалення методів використання вугілля та інших видів палива, щоб зменшити шкідливий вплив на довкілля. Також існує проект «LIFE», призначений для поліпшення якості довкілля та охорони цінних природних територій, яким загрожує знищення. Зокрема, цей проект підтримує концепцію зрівноваженого туризму як такого, що піклується про охорону природних ресурсів, традицій і національної культури.
У 1995 році була заснована програма «Туризм і середовище», основними цілями якої є:
• пропаганда концепції довготривалих засобів у всіх підрозділах туристичного господарства через підвищення рівня екологічної свідомості організаторів туризму;
• створення довгострокових систем взаємообміну інформацією між місцевою громадою, особами, які шукають інвесторів для розвитку туризму в цьому регіоні, представниками місцевої адміністрації і політичними діячами, які переймаються проблемами туризму;
• нагородження зразкових проектів довгострокової політики у галузі туризму і довкілля, а не лише одноразові ініціативи.
У жовтні 1995 року в Софії Міжнародна конвенція «Середовище для Європи» ухвалила загальноєвропейську стратегію біо-
логічної різновидності та ландшафту. Вона визначила основні положення для діяльності, спрямованої на охорону природи і зрівноваженого використання її в Європі. Одним із стратегічних положень документа є спроба узгодити мотиви охорони природного довкілля з політикою в галузі туризму і рекреації, а також створити умови для розвитку екотуризму. Із впровадженням в життя такої стратегії одночасно буде гарантовано забезпечення охоронної діяльності, а також розвиток місцевого туристичного господарства.
Рада Європи за останні десять років провела низку конференцій щодо проблем розвитку туризму в країнах Центральної та Східної Європи. Такі конференції вже відбулися у Будапешті, Бухаресті, Софії, Варшаві та Моріборі. їх учасники порушували проблеми туризму в лісових і гірських регіонах, охорону дельт, екологічний розвиток туризму, інтеграцію в галузі туризму. У співпраці з країнами Середньої і Східної Європи Рада Європи надала допомогу Словенії, Білорусі, Албанії у справі підтримання процесу формування зінтегрованих програм розвитку екотуризму. Загальноєвропейська стратегія біологічної різновидності ландшафту дає сьогодні нові й ширші підстави для екологічних пропозицій у галузі туризму. Іх реалізовують і поширюють спеціальні міжнародні групи, які працюють у 40 країнах — членах Ради. Крім згаданої у 1996 році Рада Європи організувала в Страсбурзі семінар, метою якого було виробити новий кодекс екологічних правил для туристичної діяльності. Було проведено низку досліджень, соціально-культурних та фінансових аспектів програм туристичного розвитку, а також розглядалася можливість передання методів діяльності в галузі екотуризму, які застосовувалися в інших європейських регіонах. Уже опрацьовано проект стандартного курсу, який має бути впроваджений в школах, інститутах та університетах, де викладають туризм.
Діяльність на національному рівні
Основну роль на національному рівні відіграє держава, а саме виконавча і законодавча влада. її завдання полягає у створенні відповідних законодавчих положень для туризму, пов'язаного з екологією. Тобто прийняття законів, які б регулювали вплив на природних середовище транспорту, закладів громадського харчування і розміщення, створення установ, які б здійснювали екологічний контроль. Важливим елементом є створення природоохоронних об'єктів з відповідними правилами в них, які б
обмежували господарську діяльність. Потрібно створити пільгові умови діяльності для тих підприємств, установ, організацій, які займаються екотуризмом.
Важливим є поліпшення екологічної свідомості населення. Для цього потрібно запровадити деякі нововведення в галузі освіти. Цс може бути внесення до шкільної програми уроків на тему екології чи охорони природи; шкільні екскурсії в національні парки або інші заповідні території, де б проводилося екологічне виховання одночасно із безпосереднім контактом з природою.
Для ефективної роботи різних проекологічних установ, організацій і підприємств у галузі туризму необхідні кваліфіковані працівники. Для цього держава повинна сприяти створенню екологічних спеціальностей в різних училищах, технікумах, інститутах, університетах.
Сучасним способом підтримання екологічного розвитку туризму є організація конкурсів і надання екологічних знаків. Метою такого виду діяльності є спонукання туристичної діяльності до її екологізації. Екознаки можуть бути надані організаціям чи туристичним місцевостям у галузі рекреації, розміщення, транспорту чи спорту. Існує три головні вимоги, які гарантують, що такі знаки виконуватимуть свої основні функції:
• мають бути відомі критерії оцінювання з огляду на найвищі екологічні норми;
• засади надання екознаків повинні бути чіткі й прозорі;
• необхідний високий ступінь розпізнавання екознаків серед тих, хто пропонує послуги споживачам.
Також можуть засновуватися різноманітні спілки та об'єднання, які б всіляко сприяли впровадженню і розвитку екотуризму. Наприклад, в Україні діє Спілка сільського і зеленого туризму.
Звичайно, згадані заходи повинні мати досконалу законодавчу базу.
Діяльність на місцевому рівні
Діяльність на місцевому рівні в галузі екологічного туризму може бути досить різноманітною. Найважливішими завданнями такої діяльності є:
• зменшення до мінімуму відходів;
• поширення екологічної освіти;
• обмеження дорожнього руху;
• зменшення потреби у водних ресурсах та енергії;
• створення охоронних зон.
Особливе значення для екотуризму на місцевому рівні мають національні парки. їхнє завдання — зберігати й охороняти природні комплекси, що мають екологічну, естетичну та історичну цінність, та ознайомлювати людей з природними і культурними пам'ятками; створювати умови для туристів і відпочивальників.
Щоб вплив на довкілля був мінімальним, розробляється спеціальна схема господарювання, яка включає створення доріжко-стежкової мережі, туристичних трас (піших, велосипедних), які б проходили через особливо цінні природні чи культурні об'єкти парку. Сюди належить облаштування місць для відпочинку та ночівлі, впорядкування майданчиків, притулків на випадок негоди, заготівля дров для вогнищ, нагромадження різного обладнання (кілочків для наметів, інвентар для прибирання місця ночівлі тощо), благоустрій джерел, влаштування оглядових майданчиків, автостоянок, сміттєзбірників. Доречними будуть і столики, лавочки, на яких можна розташуватися з обідом, а також місця особистої гігієни. Все це, звичайно, має бути зроблено так, щоб не порушити ландшафт, не внести дисгармонію в природне середовище.
Впорядковуючи територію для відпочинку, залежно від кількості туристів, розраховують кількість місць, протяжність доріг і стежок, розміри відпочинково-галявинних комплексів, зважають на вид відпочинку — тривалий чи короткочасний, враховують пропускний потенціал довкілля, тобто кількість туристів, яку воно може прийняти, не зазнаючи серйозних змін. Приморські території можуть прийняти 800 осіб/га, луки — 100 осіб/га, пасовища— 300 осіб/га, ліси— майже 60 осіб/га. Обов'язковими є інформаційні показники: схеми місць відпочинку, дороговкази, правила для відпочивальників тощо.
Роль туристичних операторів полягає у складанні каталогів з екотуризму, виборі транспортних засобів і місця розселення туристів, які б не чинили негативного впливу на довкілля.
Туристичні оператори в сфері екологічного туризму:
• формують екологічну політику фірми;
• розширюють компетенцію фірми у сфері природоохоронної діяльності;
• розробляють екологічні форми туризму;
• спонукають до екологічної діяльності;
• проводять заняття з екологічної освіти серед туристів через опублікування в буклетах і каталогах правил перебування на території туристичного об'єкта;
• сприяють позитивному впливу на інші туристичні сектори (наприклад, готельний);
• навчають і виховують працівників в галузі охорони довкілля.
Прикладом гуроператорів, які займаються екологічним туризмом, є «Студіоус» у Мюнхені. Його програми подорожей спроектовані згідно з екологічними вимогами, а у фірмових каталогах публікуються поради для клієнтів щодо поведінки на туристичних територіях. Фірма проводить опрацювання системи, за допомогою якої у майбутньому можна запобігти негативному впливу туристичної діяльності на довкілля, а також поліпшити свої пропозиції, які б якнайкраще були погоджені з екологічними вимогами. «Студіоус» займається екологічним контролем всього асортименту туристичної продукції. Цей контроль здійснюється у таких галузях, як енергія, відходи, засоби очищення, маркетинг тощо.
Важливе місце на місцевому рівні посідає транспортна інфраструктура. На відміну від інших видів туризму, тут використовуються такі види транспорту, які завдають найменшої шкоди природному довкіллю. Це може бути транспорт- з ефективнішим використанням енергії і зменшеною кількістю шкідливих викидів, який працює на альтернативних, екологічно чистих джерелах енергії (електродвигун, сонячні батареї), а також нетрадиційні засоби пересування — кінні візки, велосипеди (використовуються на невеликих дистанціях). Екотуризм передбачає зменшення руху транспорту, якого можна досягти, якщо:
• використовувати місцеву продукцію, що зменшує кількість вантажних перевезень;
• надавати переваги громадському транспорту над індивідуальним;
• пересування пішо.
Серед різноманітних видів закладів розміщення перевага надається малій нічліжній базі. До неї належать приватні оселі, пансіонати, бунгало, кемпінги і невеликі готельні підприємства. Особливе значення має гармонійне вписання цих об'єктів у довкілля, без нанесення йому шкоди. Це може бути забезпечено за таких обставин:
• обдуманого підбору місця для об'єкта;
• нешкідливого для довкілля процесу будівництва;
• економічного способу забезпечення водою;
• раціонального використання енергії;
• використання альтернативних джерел енергії (енергії вітру, води, сонця, геотермальних джерел);
• утилізація відходів і очищення стоків.
Щодо закладів харчування, то тут надають перевагу місцевим продуктам і вилученню із споживання продукції в одноразовому упакуванні.
Індивідуальні туристи повинні усвідомлювати, з якими труднощами їм доведеться зіткнутися під час подорожі. Вони повинні вимагати від туристичних операторів різноманітної інформації, яка б дала їм можливість пристосуватися до місцевих умов, запобігти можливому нанесенню шкоди довкіллю. Туристи зобов'язані дотримуватися таких правил:
• бути готовими відмовитись від певного рівня комфорту;
• використовувати громадський транспорт. Індивідуальний дорожній рух туристів на автомобілях є значною загрозою довкіллю, тому слід надавати перевагу громадському транспорту;
• вміти організовувати свій вільний час, глибше пізнавати місцеву природу і культуру;
• цікавитися місцевими традиціями і способом життя та поважати їх;
• активно підтримувати охорону середовища. Мінімізувати негативний туристичний ефект, намагатися не нашкодити пам'яткам природи, тваринному і рослинному світу;
• відповідати за нанесену шкоду довкіллю, усвідомлювати, що за це вони несуть особисту відповідальність;
• обмежувати подорожі в часі. Зменшення тривалості індивідуальної подорожі кожного туриста; відповідно зменшить навантаження на довкілля, дорожній рух;
• надавати перевагу місцевим продуктам, що приносить безпосередню користь місцевому господарству.
Перспективи розвитку екотуризму в Україні
Україна багата на різноманітні природні туристичні ресурси, що є важливою передумовою розвитку екологічного туризму. Це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. Загальна площа земель, придатних для рекреації і туристичного використання, займає 9,4 мли. га, що становить 15,6 відсотків усієї території України. З них 7,1 млн. га припадає на рівнинні рекреаційні території, 2,3 млн. га— на гірські (1,9 млн. га— на Карпати і 0,4 млн. га — на Кримські гори). Умовно придатні для туристичного використання — 7,8 млн. га.
Найсприятливіший для рекреації клімат характерний для Причорноморської частини України. Завдяки взаємодії сухих степових і теплих вологих морських повітряних мас тут створюється специфічний, корисний для здоров'я мікроклімат. Сумарна кількість сонячних годин становить 2500 на рік, а річна сума температур — понад 10 градусів — 2800—3600 годин на рік. Середня липнева температура коливається в межах +21,5—+23°С. Річна сума опадів — близько 400 мм за рік. Особливо цінний для рекреації субтропічний клімат південного берега Криму, для якого характерна тепла і волога зима та жарке і сухе літо, ще й гори захищають від проникнення холодного арктичного повітря. Море, яке влітку нагрівається до +24—+28°С (прибережні води), теплий клімат приваблюють сюди багато туристів. Щороку кількість, придатних для купання днів в середньому складає 180. Завдяки цим чинникам вся приморська територія України має великі можливості щодо розвитку екотуризму та й туризму взагалі.
Іншим природним туристичним ресурсом нашої країни є її ліси. Загальна площа лісового фонду України становить 10 млн. га (15% усієї території країни). Найбільша лісистість спостерігається на Поліссі і в Карпатах, менша — в Кримських горах. Основними лісоутворювальними породами є сосна, смерека, дуб, граб, бук. Найціннішими для туристичного використання і оздоровлення є соснові (Полісся) та смерекові (Карпати) ліси. Перебування в них позитивно впливає на дихальну, кровеносну й імунну системи, має заспокійливу дію, підвищує тонус. Ліси виділ'яють велику кількість аерозолів. їх кількість залежить від стану погоди і лісоутворювальних порід. Наприклад, за перший сезон сосна виділяє 5—15 кг/га аерозольних сумішей. Вони позитивно впливають на шкіру, обмежують розмноження у повітрі шкідливих бактерій і грибків. Аерозолі, які знищують шкідливі бактерії, називаються фітоцидами. Великий показник фітоцидно-сті має суха діброва (дубовий ліс). У букових і соснових лісах середній бактеріологічний показник становить 200—300 бакте-рій/м3, у містах — 4000—8000 бактерій/м3.
Мінеральні води є по всій території України, та найбільше їх на Закарпатті, в Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, трохи менше в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій та Хмельницькій. Цілющі лікувальні властивості мають води Передкарпаття (Моршин, Схід-ниця, Трускавець). У нашій країні є різноманітні види мінеральних лікувальних вод: вуглекислі води — в районі Карпат і Поліс-
ся, сірководневі й бромисті — у Передкарпатті і Криму, хлорид-но-натрієві — на Закарпатті та на півдні України, родонові — у Житомирській і Вінницькій областях. На Закарпатті є родовища залізистих і миш'якових вод, сульфатні — на півдні України, натрієві — майже по всій території країни.
Великі запаси лікувальних грязей зосереджені на півдні України (Куяльницький, Ходжибейський, Шоболоцький, Тилігульський лимани, озера Ганлі, Саки). На їх базі діють курорти — Куяльницький, Ходжибейський, Кароліно-Бугаз, Євпаторія, Бердянськ. Тут лікують захворювання периферійної нервової системи, деякі шлунково-кишкові та гінекологічні наслідки травм головного і спинного мозку, відновлюють рухливість органів опорно-рухового апарату. Грязеві курорти є також у Немирові, Моршині, Миргороді.
Великий туристичний потенціал мають Карпати і Кримські гори. Крім прекрасних краєвидів і чистого повітря, які є в Карпатах, тут є можливості для розвитку різноманітних видів гірськолижних видів спорту. Крим має чудові можливості щодо альпінізму і спелеології. Досить популярними, як у Кримських горах, так і в Карпатах, є звичайні мандрівки горами.
По всій території України розташовані різноманітні природоохоронні об'єкти. Це заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки, пам'ятки природи тощо.
Є багато природних територій і об'єктів, придатних для відпочинку. Це річки, озера (наприклад Шацькі), окремі скелі, каньйони і просто території з чудовими краєвидами.
Якщо природа України має великий потенціал для розвитку екотуризму, то соціально-економічний потенціал нашої країни для розвитку цього виду туризму дуже незначний. Такий чинник, як низький рівень екологічної свідомості туристів, є причиною багатьох варварських вчинків і свідчить про неготовність населення займатися екологічними видами туризму. Відсутність кваліфікованих кадрів призводить до того, що мало хто з туроператорів хоче займатися цією діяльністю, а якщо хтось і береться, то його дії не зовсім відповідають принципам екологічного туризму. Ще одним чинником, який зменшує перспективи розвитку екотуризму в Україні, є недосконала законодавча база, яка відштовхує як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Закон України «Про туризм», державні стандарти з туристично-екскурсійного обслуговування та послуг населенню практично не торкаються питань екології і зменшення негативного впливу туристичних підприємств на довкілля. За таких умов екологічний туризм хоч і розвиватиметься, проте досить повільними темпами. Втім, для підприємств, що нада-
ють туристичні послуги, має бути «золоте» правило: надання туристичних послуг не повинно супроводжуватися погіршенням характеристик природного довкілля (засміченням території, витоптуванням рослинного покриву, пошкодженням і випалюванням чагарників і дерев тощо).
Швидкі темпи розвитку туризму та його масовість призвели до негативних змін природного середовища в окремих регіонах. Стали непридатними для відпочинку і рекреації забруднені пляжі, території з надмірним шумом, розвиненою ерозією, збіднілим ландшафтом, тобто туризм почав нищити основи свого існування. З'явилася створення нової системи поглядів на розвиток цієї галузі, яка б змінила власне спосіб мислення людини. Свідченням перелому в ментальності сучасних туристів є:
• зростання екологічної свідомості;
• зростання досвідченості в подорожах;
• підвищені вимоги до якості послуг;
• вимогливий вибір мети подорожі.
Вплив туризму на природне довкілля
Вплив туристичної інфраструктури на довкілля
Вплив туристичного транспорту на природне довкілля виявляється через викиди в атмосферу шкідливих газів автомобілів, підвищення рівня шуму, а також через будівництво нових доріг, стоянок автозаправних станцій і станцій технічного обслуговування. Викиди забруднюють повітря (в атмосфері з'являється вуглекислий газ, важкі метали, сполуки хлору, фтору, ртуті, миш'яку), що призводить до зникнення рідкісних видів рослин, різних мікроорганізмів, переміщення в інші місця диких звірів. Надмірний шум відлякує їх, наприклад, шум силою 40—60 децибел викликає хвилювання, зменшує час відпочинку, апетит. При 65 децибелах спостерігається роздратування вегетативної і гормональної систем, при 75 — відбуваються глибші розлади. Внаслідок дії шуму у ссавців зменшується кількість молока, сповільнюється приріст молодняка, відбуваються передчасні пологи. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, бджоли втрачають орієнтацію, у пташиних гніздах тріскається шкаралупа яєць.
Найчастіше усі заклади харчування і проживання, які обслуговують туристів, сконцентровані у важливих екосистемах. До них належать пляжі, узбережжя рік і озер, у горах вони розташовані неподалік гірських хребтів, на територіях з гарними краєвидами. Це призводить до знищення найцінніших природних систем і об'єктів. Досить часто неочищені стічні води з готелів,
ресторанів, туристичних баз потрапляють в озера, ріки і моря, завдаючи значної шкоди підводній флорі й фауні, а також тваринам, життя яких пов'язане з водою (бобри, видри, дикі гуси, качки). Крім того, для експлуатації туристичних закладів потрібна велика кількість прісної води, внаслідок чого її брак відчуває природне середовище і його мешканці. Додаткову проблему створює значна кількість відходів. Часто сміття скидають посеред лісу чи в море, що, крім шкоди для довкілля, погіршує сані-тарно-спідеміологічний стан природних територій. Шкідливим є і будівництво нових туристичних об'єктів. Відбувається вирубування лісів, відлякування звірів, руйнується структура ґрунту, гине велика кількість дрібних тварин і рослин.
Вплив туристичних занять на природу
Одними з найпоширеніших туристичних занять є відпочинок, ігри, товариські зустрічі на природі. Це призводить до:
• витоптування, пошкодження рослин, ґрунту від вогнищ, відлякування звірів;
• винесення грибів, ягід, квітів;
Найгірший вплив має витоптування.
Присутність навіть однієї людини не минає для довкілля безслідно. Ущільнюється ґрунт, спресовується підстилка, гинуть сходи; збір грибів, ягід, квітів зменшує можливість самовіднов-лення рослин; зламана гілка, зарубка чи насічка на стовбурі спричинюють зараження дерев хворобами і шкідниками. Звичайно, вплив однієї людини чи групи людей ззовні малопомітний, оскільки раніше чи пізніше все відновлюється до попереднього стану. Проте при масовому напливі людей процеси відновлення відбуваються повільніше, аніж процеси руйнування.
Насамперед витоптується (ущільнюється, перетирається і руйнується) лісова підстилка на ділянках, які інтенсивно відвідують відпочивальники; її маса зменшується удвічі й більше разів. Пошкоджуються корені та кореневища рослин, які знаходяться в підстилці або безпосередньо під нею. У лісах зникає багато типових трав, а на їх місці з'являються бур'яни. Корінні лісові трави— пролісок, ряст, анемона, купина та інші — ламкі.
Достатньо наступити на родину один раз, що вона загинула не кажучи вже про масове витоптування.
При витоптуванні зменшується повітромісткість ґрунту. Об'ємна вага його в незайманих місцях становить 0,55 — 0,88 г/см"1, на стежках і дорогах збільшується до 1,61—1,63 г/см"3. Внаслідок ущільнення ґрунту, особливо глинистого чи суглинистого, в нього погано проникає волога, збільшується глибина його промерзання, утруднюється постачання кореневої системи киснем, погіршуються інші необхідні для її росту умови, у коренів зменшується кількість всмоктувальних закінчень, подача води у крони дерев, зростає поверхневий стік води, з'являється ерозія ґрунту, яка призводить до утворення ярів. Істотно погіршуються умови існування ґрунтових мікроорганізмів, зменшується чисельність мезофауни.
Під впливом інтенсивної рекреації поступово зменшується кількість листя на деревах, укорочується хвоя, знижується приріст по діаметру і у висоту, з'являється суховершинність. Частина дерев всихає, довговічність деревостану зменшується, порушується його ярусність, змінюється породний склад, а отже, затримується природне відновлення рослин. У лісах, які інтенсивно використовуються для відпочинку, зникають гриби і ягідні рослини, стає менше птахів, які гніздяться на землі та в нижньому ярусі (співочий дрізд, соловей, синьошийка та ін.), погіршуються умови існування для багатьох інших представників тваринного світу, збільшується кількість комах-шкідників.
Іншими негативними наслідками є засмічення, яке погіршує естетичний вигляд і санітарно-гігієнічний стан довкілля. Від необережного поводження з вогнем виникають лісові пожежі, які знищують ландшафти, призводять до появи ерозії (через знищення рослинного покриву). Вирубування дерев для заготівлі дров призводить до зникнення невеликих звірів, знеліснення, зміни екосистем, ерозії. Через постійний галас відпочивальників відлякуються звірі. Кожний турист прагне взяти сувенір на пам'ять, що призводить до знищення цінних природних об'єктів. Прикладом може бути г.Карадаг у Криму, де до відкриття національного парку відвідувачі по-варварськи вирубували цінні мінерали і коштовне каміння зі скель.
Ще одним популярним видом туристичних занять є лижні прогулянки, які у горах призводять до знищення трав'яного покрову і підліску на розташованих неподалік населених пунктів схилах гір. Металеві канти лиж легко зрізують кущі, нищать хвойні посадки, а в передвесняний сезон нерідко по-
шкоджують грунт, який за літо не встигає відновити своїх продуктивних властивостей. Внаслідок цього на місцях гірськолижних трас починається ерозія ґрунту, утворюються яри. Значної шкоди природному довкіллю завдають роботи, пов'язані з підготовкою трас, надмірне знищення лісів на великих територіях, використання різної техніки (екскаваторів, бульдозерів).
Великої шкоди довкіллю завдає неорганізований авто- і мо-тотуризм. Хаотичний рух на автомобілях і мотоциклах за межами доріг призводить до розрихлення грунту, знищення трав'яного покрову, моху, ягідників, грибниць. В лісах, на луках автомобілі залишають особливо глибокі колії або виривають разом з корінням рослинність, яка скріплює ґрунт, розбивають ґрунтове покриття, перетворюють його на легко переносний матеріал для вітру і води. Місця зупинок і стоянок забруднюються моторними маслами, паливом, різними засобами для чищення.
Іншим досить небезпечним для природного середовища заняттям є гольф. Небезпека полягає у тому, що для підтримання в якісному стані гольфових полів потрібна велика кількість води і хімічних добрив. У середньому одне гольфове поле споживає 1500—2000 літрів води щоденно. Це призводить до того, що дефіцит прісної води відчуває природне довкілля і всі організми, які живуть у ньому. Тварини переселяються в інші місцевості, сохнуть дерева, кущі, трави.
Різні туристичні заняття спричинюють різний вплив на довкілля. Він може бути нульовим (наприклад, вплив серфінгу, ко-взанярства на замерзлих річках і озерах) або ж найвищий ступінь знищення та забруднення природи, до якого призводять різні масові відпочинкові заходи, ігри й зустрічі на природі, авто- та мо-тотуризм (див. табл. 3.3).
Саме ті форми туристичного відпочинку, які мають мінімальний чи нульовий вплив на довкілля, використовуватиме екологічний туризм.
Таблиця 3.3
ВПЛИВ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ НА ПРИРОДУ
| Безпосередній вплив на: | Посередній | Вплив | Забруднення | ||||||||
| рослинний | тваринний | грунт | Рель’єф поверхні | Відкриті води | Повітря | Води | Поверхня землі | ландшафт | Акустичність | Загроза пожеж | |
| Дуже сильний вплив па природне довкілля | |||||||||||
| Автомобільні рейди | 5 | 5 | 5 | 4 | 2 | 4 | 2 | 4 | 2 | 5 | 4 |
| Рейди на мотоциклах | 5 | 5 | 5 | 3 | 2 | 4 | 3 | 3 | 3 | 5 | 4 |
| Відпочинок у лісі | 5 | 5 | 4 | 4 | 3 | 3 | 2 | 4 | 1 | 5 | 2 |
| Відпочинок у молодіжному таборі | 4 | 3 | 4 | 3 | 3 | 3 | 3 | 2 | 2 | 3 | 3 |
| Товариські зустрічі на природі | 3 | 4 | 4 | 2 | 2 | 2 | 2 | 4 | 2 | 4 | 5 |
| Ігри на природі | 5 | 4 | 5 | 3 | 1 | 1 | 1 | 3 | 1 | 3 | 3 |
| Караван | 3 | 3 | 4 | 3 | 2 | 2 | 2 | 3 | 2 | 3 | 4 |
| Значний вплив на природне довкілля | |||||||||||
| Мандрівки на мотоциклах | 2 | 2 | 3 | 2 | 1 | 3 | 1 | 3 | 1 | 4 | 3 |
| Пішохідні мандрівки | 4 | 3 | 3 | 2 | - | 1 | - | 3 | - | 3 | 4 |
| Пішохідні подорожі в горах | 3 | 2 | 4 | 4 | 2 | - | 1 | 2 | - | 3 | 3 |
| Велосипедні прогулянки | 3 | 3 | 3 | - | - | 2 | - | 1 | 2 | ||
| Автомобільні поїздки по шосе | - | 2 | - | - | 1 | 4 | 2 | 3 | 3 | 5 | 3 |
| Подорожі річками та озерами | 3 | 3 | 1 | 1 | 3 | 1 | 3 | - | - | 2 | 2 |
| Сафарі | 3 | 3 | 2 | 1 | 1 | 3 | 1 | 3 | 1 | 4 | 3 |
| Спускання з гір на лижах | 4 | 3 | 4 | 4 | - | - | - | 2 | - | 1 | - |
| Збирання дарів природи | 5 | 4 | 3 | 2 | - | 1 | - | 2 | 2 | 2 | 5 |
| Мотороводні заняття | 1 | 4 | - | - | 4 | 4 | 4 | - | - | 5 | - |
| Відпочинок на пляжі | 2 | 3 | 1 | 3 | 2 | 2 | 4 | 3 | - | 2 | - |
| Спелеологічні мандрівки | 2 | 2 | 2 | 3 | 1 | 2 | 2 | 3 | - | - | |
| Мандрівки з наметом | 3 | 3 | 1 | 1 | 1 | 1 | 3 | - | 1 | 5 | |
| Спортивні ігри на природі | 4 | .1 | 3 | 1 | 1 | 3 | 2 | 1 | 1 | ||
| Краєзнавчий автотуризм | 1 | 1 | 1 | - | 4 | 3 | 7 | 3 | 2 | ||
| Мисливство | 1 | 2 | 1 | 1 | 1 | 1 | 3 | 3 | |||
| Має незначний вплив на природу | |||||||||||
| Ловля риби з вудкою | 1 | 3 | 1 | - | 2 | - | - | - | |||
| Лижні мандрівки в горах | 1 | 1 | 7 | - | 3 | ||||||
| Альпінізм | 1 | 1 | 3 | - | 3 | 1 | - | ||||
| Піші мандрівки дорогами | 1 | 2 | 1 | - | 2 | 1 | 1 | 4 | |||
| Відвування об'єктів, які охороняються | 1 | 2 | 1 | 1 | 2 | 3 | 3 | ||||
| Спортивна морська рибалка | 3 | 2 | 3 | - | |||||||
| Велосипедні мандрівки дорогами | 1 | 1 | - | 2 | 3 | ||||||
| Каякарство, веслярство | 3 | 1 | 1 | 7 | - | ||||||
| Аматорська стрільба | 1 | 3 | 1 | - | - | - | - | 4 | 2 | ||
| Пірнання | 1 | 4 | - | 3 | 1 | 1 | - | - | |||
| Спостереження за природою | 2 | 1 | 1 | - | - | - | 1 | ||||
На початку 70-х років XX ст. почалася критика масового туризму, що привело до появи альтернативних його форм. А питання, пов'язане з охороною природи в туризмі, стало загальним предметом обговорення лише на початку 80-х. З'являються такі поняття, як екологічний туризм, зрівноважений туризм, зелений туризм. Вони мало чим відрізняються, можна навіть сказати, що вони аналогічні.
До екотуризму належать усі види туризму, які мінімально, або взагалі не впливають на природне довкілля і забезпечують рівновагу між туристом, природною і господарською діяльністю. Такими екологічно безпечними видами в туризму вважають пішохідні й велосипедні прогулянки дорогами, альпінізм, спостереження за природою, плавання на байдарках та каное, спортивна морська рибалка, лижні мандрівки в горах тощо.
Ознаки зрівноваженого туризму:
1. Відповідність природному довкіллю: охорона ландшафтів, вод, рослинного і тваринного світу, а також природного довкілля в комплексі.
2. Відповідність з оздоровлювальиими вимогами: дбайливе ставлення до здоров'я людей і тварин, постачання екологічно чистих продуктів, гарантування повної рекреації і відпочинку індивідуальним туристам і суспільству загалом.
3. Відповідність із суспільними вимогами: звертання уваги на моральність, звичаї, традиції, а також піклування про збереження суспільних структур.
4. Відповідність з економічними вимогами: гарантування зростання господарства туристичних регіонів, справедливий розподіл коштів, стимулювання розвитку туристичних форм.
5. Відповідність з матеріально-технічними умовами: планування інфраструктури, здатної пристосовуватися до розвитку туристичного руху.
Зрівноважений туризм перебуває в гармонії з екологічними потребами туристів, природного середовища і місцевого населення, одночасно охороняє довкілля і зміцнює можливості розвитку туризму в майбутньому. Суть полягає в тому, щоб скерувати всі можливі засоби так, аби досягти економічної, суспільної та естетичної мети; щоб дотримувалась інтеграція у галузі культури, а екологічний процес, біологічні різновиди відповідали життєвим інтересам туристичних регіонів. Внаслідок досягнення такої гармонії довкілля не стає жертвою інтенсивного розвитку, а природа і туризм приносять взаємну користь. Зацікавлені в туристичному розвитку люди сприяють збереженню і відновленню порушених екосистем, створюють заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки та інші природоохоронні території.
Така рівновага може бути досягнута лише за умов інтеграції приватної діяльності, економічних інструментів і регулювання правових засад. Все це може започаткувати виникнення нової туристичної культури, яка вважає найвищим пріоритетом охорону довкілля і є фундаментом для розвитку екотуризму.
Черговим кроком в розвитку екологічного туризму в світі була Міжнародна Конвенція на тему біологічної різновидності та зрівноваженого туризму в березні 1997 року у Берліні, під час проведення якої було підписано Берлінську декларацію, що визначила пріоритети зрівноваженого туризму на найближче майбутнє:
• подорожі і туризм повинні сприяти здоровому епосу життя у гармонії з природою;
• подорожі і туризм повинні сприяти охороні та відновленню екосистем;
• туризм має грунтуватися на зрівноважених моделях виробництва і споживання;
• різні народи повинні співпрацювати з метою відкритої ринкової економічної системи, в якій облік туристичних послуг може відбуватися згідно з правилами екотуризму;
• подорожі й туризм, спокій, суспільно-економічний розвиток і охорона довкілля взаємопов'язані;
• охорона природного довкілля повинна бути інтегрованою частиною процесу туристичного розвитку;
• розвиток туристичних регіонів має відбуватися за участі зацікавлених місцевих жителів, а питання щодо планування слід порушувати на місцевому рівні;
• розвиток туризму повинен вивчати і сприяти культурі та інтересам місцевого населення;
• слід враховувати взаємні інтереси туристів і місцевого населення;
• урізноманітнювати форми відпочинку, відкривати нові туристичні місцевості, щоб задовольняти екологічні, соціальні, фізичні інтереси туристів та регіонів відпочинку;
• туристична індустрія повинна поважати міжнародне право охорони природного довкілля.
Ці правила мають стати основою в проектуванні зрівноваженого туризму. Нова туристична концепція однаково необхідна як місцевому населенню, так і туристам, адже вона свідчить про ставлення до природних суспільних та культурних цінностей.
Стратегія і діяльність в екотуризмі
Сьогодні більшість організацій, установ і підприємств, які займаються туристичною діяльністю, усвідомлюють важливість охорони природи, підтримання зрівноваженого розвитку туризму
в різних регіонах, оскільки від існування цих регіонів залежить доля туристичного сектору.
Однак для розвитку екотуризму потрібна також конкретна діяльність на міжнародному, національному та місцевому рівнях.
Діяльність на міжнародному рівні
Конвенція про охорону біологічної різновидності, а також П'ята програма діяльності Європейського Союзу в галузі охорони природного довкілля визначили транспорт і туризм одними із головних галузей, які сильно впливають на природу. Різноманітні міжнародні організації вважають, що еволюція екологічної політики і охорони довкілля повинна поширюватися на всі галузі.
Повна реалізація такої політики може бути досягнута лише завдяки зміні директивного підходу на демократичний, який виявляється у розподілі відповідальності між усіма задіяними сторонами — урядом, промисловістю і туристами.
Велике значення у розвитку екологічного туризму мають світові організації. Однією з них є «Світова рада подорожей і туризму» (WTTC), мета якої підтримувати туристичний розвиток, сприятливий для довкілля. З цією метою була розроблена програма «Зелений глобус», спрямована на охорону природного середовища і підвищення екологічної свідомості в галузі туризму. Основна її мета — надавати туристичним організаціям практичні рекомендації допомагати фірмам, які є її членами, постійно поліпшувати свою діяльність, а також створювати справжню культуру корпорацій і дотримуватися кодексів доброї практики. Програма містить щоразу більше туристичних регіонів, де співпраця з приватними організаціями має гарантувати розвиток галузі, який принесе добробут і нові робочі місця місцевій громаді.
У квітні 1995 року три провідні міжнародні організації — Світова рада подорожей і туризму, Всесвітня туристична організація і Земельна рада спільно розробили програму для туристичної індустрії і подорожей у рамках екологічного і зрівноваженого розвитку. У цьому ж році організація ЮНЕСКО організувала Всесвітню конвенцію зрівноваженого туризму, яка відбулася в Лан-зароті (Канарські острови). її учасники ухвалили так звані Карту, яка має допомагати в галузі зрівноваженого туризму урядам держав і регіонам, які увійшли до цієї програми.
Екологічні питання враховує також V Програма діяльності європейської спільноти в галузі охорони довкілля. Пріоритетною сферою діяльності в цій програмі вважається туризм. Важливим
кроком у визначенні потреб і дій ЄС у галузі туризму є широка дискусія з приводу Вступного проекту Європейської Комісії з питань ролі співдружності в цій сфері, яка відбулася у 1995 році. Поряд з іншими питаннями цей документ описує завдання, реалізовані в галузі туризму, а також інструменти, з допомогою яких ЄС реалізує ці завдання.
Від 1996 року працює система ЕкоНет. Це система інформації Європейської Комісії з екологічних подорожей і туризму, яка працює на базі Інтернету та інших інформаційних систем, надає дані про подорожі і туризм, що стосуються охорони природи. Завдяки цій програмі можна отримати 250 документів, які містять приклади проведеної роботи, дають інформацію про відповідні організації та стислий зміст звітів.
Туристична галузь користується фінансовою підтримкою ЄС. Існує спеціальний цільовий фонд, що надає дотації на виконання конкретних завдань. Крім того, існують програми допомоги, які підтримують типові проекти з охорони довкілля і надають допомогу туристичному сектору. Таким прикладом може бути програма «Thermic», розроблена Європейською Комісією для популяризації найновіших енергетичних технологій. До головних її завдань належить: широке використання нових, екологічно чистих джерел енергії, вдосконалення методів використання вугілля та інших видів палива, щоб зменшити шкідливий вплив на довкілля. Також існує проект «LIFE», призначений для поліпшення якості довкілля та охорони цінних природних територій, яким загрожує знищення. Зокрема, цей проект підтримує концепцію зрівноваженого туризму як такого, що піклується про охорону природних ресурсів, традицій і національної культури.
У 1995 році була заснована програма «Туризм і середовище», основними цілями якої є:
• пропаганда концепції довготривалих засобів у всіх підрозділах туристичного господарства через підвищення рівня екологічної свідомості організаторів туризму;
• створення довгострокових систем взаємообміну інформацією між місцевою громадою, особами, які шукають інвесторів для розвитку туризму в цьому регіоні, представниками місцевої адміністрації і політичними діячами, які переймаються проблемами туризму;
• нагородження зразкових проектів довгострокової політики у галузі туризму і довкілля, а не лише одноразові ініціативи.
У жовтні 1995 року в Софії Міжнародна конвенція «Середовище для Європи» ухвалила загальноєвропейську стратегію біо-
логічної різновидності та ландшафту. Вона визначила основні положення для діяльності, спрямованої на охорону природи і зрівноваженого використання її в Європі. Одним із стратегічних положень документа є спроба узгодити мотиви охорони природного довкілля з політикою в галузі туризму і рекреації, а також створити умови для розвитку екотуризму. Із впровадженням в життя такої стратегії одночасно буде гарантовано забезпечення охоронної діяльності, а також розвиток місцевого туристичного господарства.
Рада Європи за останні десять років провела низку конференцій щодо проблем розвитку туризму в країнах Центральної та Східної Європи. Такі конференції вже відбулися у Будапешті, Бухаресті, Софії, Варшаві та Моріборі. їх учасники порушували проблеми туризму в лісових і гірських регіонах, охорону дельт, екологічний розвиток туризму, інтеграцію в галузі туризму. У співпраці з країнами Середньої і Східної Європи Рада Європи надала допомогу Словенії, Білорусі, Албанії у справі підтримання процесу формування зінтегрованих програм розвитку екотуризму. Загальноєвропейська стратегія біологічної різновидності ландшафту дає сьогодні нові й ширші підстави для екологічних пропозицій у галузі туризму. Іх реалізовують і поширюють спеціальні міжнародні групи, які працюють у 40 країнах — членах Ради. Крім згаданої у 1996 році Рада Європи організувала в Страсбурзі семінар, метою якого було виробити новий кодекс екологічних правил для туристичної діяльності. Було проведено низку досліджень, соціально-культурних та фінансових аспектів програм туристичного розвитку, а також розглядалася можливість передання методів діяльності в галузі екотуризму, які застосовувалися в інших європейських регіонах. Уже опрацьовано проект стандартного курсу, який має бути впроваджений в школах, інститутах та університетах, де викладають туризм.
Діяльність на національному рівні
Основну роль на національному рівні відіграє держава, а саме виконавча і законодавча влада. її завдання полягає у створенні відповідних законодавчих положень для туризму, пов'язаного з екологією. Тобто прийняття законів, які б регулювали вплив на природних середовище транспорту, закладів громадського харчування і розміщення, створення установ, які б здійснювали екологічний контроль. Важливим елементом є створення природоохоронних об'єктів з відповідними правилами в них, які б
обмежували господарську діяльність. Потрібно створити пільгові умови діяльності для тих підприємств, установ, організацій, які займаються екотуризмом.
Важливим є поліпшення екологічної свідомості населення. Для цього потрібно запровадити деякі нововведення в галузі освіти. Цс може бути внесення до шкільної програми уроків на тему екології чи охорони природи; шкільні екскурсії в національні парки або інші заповідні території, де б проводилося екологічне виховання одночасно із безпосереднім контактом з природою.
Для ефективної роботи різних проекологічних установ, організацій і підприємств у галузі туризму необхідні кваліфіковані працівники. Для цього держава повинна сприяти створенню екологічних спеціальностей в різних училищах, технікумах, інститутах, університетах.
Сучасним способом підтримання екологічного розвитку туризму є організація конкурсів і надання екологічних знаків. Метою такого виду діяльності є спонукання туристичної діяльності до її екологізації. Екознаки можуть бути надані організаціям чи туристичним місцевостям у галузі рекреації, розміщення, транспорту чи спорту. Існує три головні вимоги, які гарантують, що такі знаки виконуватимуть свої основні функції:
• мають бути відомі критерії оцінювання з огляду на найвищі екологічні норми;
• засади надання екознаків повинні бути чіткі й прозорі;
• необхідний високий ступінь розпізнавання екознаків серед тих, хто пропонує послуги споживачам.
Також можуть засновуватися різноманітні спілки та об'єднання, які б всіляко сприяли впровадженню і розвитку екотуризму. Наприклад, в Україні діє Спілка сільського і зеленого туризму.
Звичайно, згадані заходи повинні мати досконалу законодавчу базу.
Діяльність на місцевому рівні
Діяльність на місцевому рівні в галузі екологічного туризму може бути досить різноманітною. Найважливішими завданнями такої діяльності є:
• зменшення до мінімуму відходів;
• поширення екологічної освіти;
• обмеження дорожнього руху;
• зменшення потреби у водних ресурсах та енергії;
• створення охоронних зон.
Особливе значення для екотуризму на місцевому рівні мають національні парки. їхнє завдання — зберігати й охороняти природні комплекси, що мають екологічну, естетичну та історичну цінність, та ознайомлювати людей з природними і культурними пам'ятками; створювати умови для туристів і відпочивальників.
Щоб вплив на довкілля був мінімальним, розробляється спеціальна схема господарювання, яка включає створення доріжко-стежкової мережі, туристичних трас (піших, велосипедних), які б проходили через особливо цінні природні чи культурні об'єкти парку. Сюди належить облаштування місць для відпочинку та ночівлі, впорядкування майданчиків, притулків на випадок негоди, заготівля дров для вогнищ, нагромадження різного обладнання (кілочків для наметів, інвентар для прибирання місця ночівлі тощо), благоустрій джерел, влаштування оглядових майданчиків, автостоянок, сміттєзбірників. Доречними будуть і столики, лавочки, на яких можна розташуватися з обідом, а також місця особистої гігієни. Все це, звичайно, має бути зроблено так, щоб не порушити ландшафт, не внести дисгармонію в природне середовище.
Впорядковуючи територію для відпочинку, залежно від кількості туристів, розраховують кількість місць, протяжність доріг і стежок, розміри відпочинково-галявинних комплексів, зважають на вид відпочинку — тривалий чи короткочасний, враховують пропускний потенціал довкілля, тобто кількість туристів, яку воно може прийняти, не зазнаючи серйозних змін. Приморські території можуть прийняти 800 осіб/га, луки — 100 осіб/га, пасовища— 300 осіб/га, ліси— майже 60 осіб/га. Обов'язковими є інформаційні показники: схеми місць відпочинку, дороговкази, правила для відпочивальників тощо.
Роль туристичних операторів полягає у складанні каталогів з екотуризму, виборі транспортних засобів і місця розселення туристів, які б не чинили негативного впливу на довкілля.
Туристичні оператори в сфері екологічного туризму:
• формують екологічну політику фірми;
• розширюють компетенцію фірми у сфері природоохоронної діяльності;
• розробляють екологічні форми туризму;
• спонукають до екологічної діяльності;
• проводять заняття з екологічної освіти серед туристів через опублікування в буклетах і каталогах правил перебування на території туристичного об'єкта;
• сприяють позитивному впливу на інші туристичні сектори (наприклад, готельний);
• навчають і виховують працівників в галузі охорони довкілля.
Прикладом гуроператорів, які займаються екологічним туризмом, є «Студіоус» у Мюнхені. Його програми подорожей спроектовані згідно з екологічними вимогами, а у фірмових каталогах публікуються поради для клієнтів щодо поведінки на туристичних територіях. Фірма проводить опрацювання системи, за допомогою якої у майбутньому можна запобігти негативному впливу туристичної діяльності на довкілля, а також поліпшити свої пропозиції, які б якнайкраще були погоджені з екологічними вимогами. «Студіоус» займається екологічним контролем всього асортименту туристичної продукції. Цей контроль здійснюється у таких галузях, як енергія, відходи, засоби очищення, маркетинг тощо.
Важливе місце на місцевому рівні посідає транспортна інфраструктура. На відміну від інших видів туризму, тут використовуються такі види транспорту, які завдають найменшої шкоди природному довкіллю. Це може бути транспорт- з ефективнішим використанням енергії і зменшеною кількістю шкідливих викидів, який працює на альтернативних, екологічно чистих джерелах енергії (електродвигун, сонячні батареї), а також нетрадиційні засоби пересування — кінні візки, велосипеди (використовуються на невеликих дистанціях). Екотуризм передбачає зменшення руху транспорту, якого можна досягти, якщо:
• використовувати місцеву продукцію, що зменшує кількість вантажних перевезень;
• надавати переваги громадському транспорту над індивідуальним;
• пересування пішо.
Серед різноманітних видів закладів розміщення перевага надається малій нічліжній базі. До неї належать приватні оселі, пансіонати, бунгало, кемпінги і невеликі готельні підприємства. Особливе значення має гармонійне вписання цих об'єктів у довкілля, без нанесення йому шкоди. Це може бути забезпечено за таких обставин:
• обдуманого підбору місця для об'єкта;
• нешкідливого для довкілля процесу будівництва;
• економічного способу забезпечення водою;
• раціонального використання енергії;
• використання альтернативних джерел енергії (енергії вітру, води, сонця, геотермальних джерел);
• утилізація відходів і очищення стоків.
Щодо закладів харчування, то тут надають перевагу місцевим продуктам і вилученню із споживання продукції в одноразовому упакуванні.
Індивідуальні туристи повинні усвідомлювати, з якими труднощами їм доведеться зіткнутися під час подорожі. Вони повинні вимагати від туристичних операторів різноманітної інформації, яка б дала їм можливість пристосуватися до місцевих умов, запобігти можливому нанесенню шкоди довкіллю. Туристи зобов'язані дотримуватися таких правил:
• бути готовими відмовитись від певного рівня комфорту;
• використовувати громадський транспорт. Індивідуальний дорожній рух туристів на автомобілях є значною загрозою довкіллю, тому слід надавати перевагу громадському транспорту;
• вміти організовувати свій вільний час, глибше пізнавати місцеву природу і культуру;
• цікавитися місцевими традиціями і способом життя та поважати їх;
• активно підтримувати охорону середовища. Мінімізувати негативний туристичний ефект, намагатися не нашкодити пам'яткам природи, тваринному і рослинному світу;
• відповідати за нанесену шкоду довкіллю, усвідомлювати, що за це вони несуть особисту відповідальність;
• обмежувати подорожі в часі. Зменшення тривалості індивідуальної подорожі кожного туриста; відповідно зменшить навантаження на довкілля, дорожній рух;
• надавати перевагу місцевим продуктам, що приносить безпосередню користь місцевому господарству.
Перспективи розвитку екотуризму в Україні
Україна багата на різноманітні природні туристичні ресурси, що є важливою передумовою розвитку екологічного туризму. Це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. Загальна площа земель, придатних для рекреації і туристичного використання, займає 9,4 мли. га, що становить 15,6 відсотків усієї території України. З них 7,1 млн. га припадає на рівнинні рекреаційні території, 2,3 млн. га— на гірські (1,9 млн. га— на Карпати і 0,4 млн. га — на Кримські гори). Умовно придатні для туристичного використання — 7,8 млн. га.
Найсприятливіший для рекреації клімат характерний для Причорноморської частини України. Завдяки взаємодії сухих степових і теплих вологих морських повітряних мас тут створюється специфічний, корисний для здоров'я мікроклімат. Сумарна кількість сонячних годин становить 2500 на рік, а річна сума температур — понад 10 градусів — 2800—3600 годин на рік. Середня липнева температура коливається в межах +21,5—+23°С. Річна сума опадів — близько 400 мм за рік. Особливо цінний для рекреації субтропічний клімат південного берега Криму, для якого характерна тепла і волога зима та жарке і сухе літо, ще й гори захищають від проникнення холодного арктичного повітря. Море, яке влітку нагрівається до +24—+28°С (прибережні води), теплий клімат приваблюють сюди багато туристів. Щороку кількість, придатних для купання днів в середньому складає 180. Завдяки цим чинникам вся приморська територія України має великі можливості щодо розвитку екотуризму та й туризму взагалі.
Іншим природним туристичним ресурсом нашої країни є її ліси. Загальна площа лісового фонду України становить 10 млн. га (15% усієї території країни). Найбільша лісистість спостерігається на Поліссі і в Карпатах, менша — в Кримських горах. Основними лісоутворювальними породами є сосна, смерека, дуб, граб, бук. Найціннішими для туристичного використання і оздоровлення є соснові (Полісся) та смерекові (Карпати) ліси. Перебування в них позитивно впливає на дихальну, кровеносну й імунну системи, має заспокійливу дію, підвищує тонус. Ліси виділ'яють велику кількість аерозолів. їх кількість залежить від стану погоди і лісоутворювальних порід. Наприклад, за перший сезон сосна виділяє 5—15 кг/га аерозольних сумішей. Вони позитивно впливають на шкіру, обмежують розмноження у повітрі шкідливих бактерій і грибків. Аерозолі, які знищують шкідливі бактерії, називаються фітоцидами. Великий показник фітоцидно-сті має суха діброва (дубовий ліс). У букових і соснових лісах середній бактеріологічний показник становить 200—300 бакте-рій/м3, у містах — 4000—8000 бактерій/м3.
Мінеральні води є по всій території України, та найбільше їх на Закарпатті, в Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, трохи менше в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій та Хмельницькій. Цілющі лікувальні властивості мають води Передкарпаття (Моршин, Схід-ниця, Трускавець). У нашій країні є різноманітні види мінеральних лікувальних вод: вуглекислі води — в районі Карпат і Поліс-
ся, сірководневі й бромисті — у Передкарпатті і Криму, хлорид-но-натрієві — на Закарпатті та на півдні України, родонові — у Житомирській і Вінницькій областях. На Закарпатті є родовища залізистих і миш'якових вод, сульфатні — на півдні України, натрієві — майже по всій території країни.
Великі запаси лікувальних грязей зосереджені на півдні України (Куяльницький, Ходжибейський, Шоболоцький, Тилігульський лимани, озера Ганлі, Саки). На їх базі діють курорти — Куяльницький, Ходжибейський, Кароліно-Бугаз, Євпаторія, Бердянськ. Тут лікують захворювання периферійної нервової системи, деякі шлунково-кишкові та гінекологічні наслідки травм головного і спинного мозку, відновлюють рухливість органів опорно-рухового апарату. Грязеві курорти є також у Немирові, Моршині, Миргороді.
Великий туристичний потенціал мають Карпати і Кримські гори. Крім прекрасних краєвидів і чистого повітря, які є в Карпатах, тут є можливості для розвитку різноманітних видів гірськолижних видів спорту. Крим має чудові можливості щодо альпінізму і спелеології. Досить популярними, як у Кримських горах, так і в Карпатах, є звичайні мандрівки горами.
По всій території України розташовані різноманітні природоохоронні об'єкти. Це заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки, пам'ятки природи тощо.
Є багато природних територій і об'єктів, придатних для відпочинку. Це річки, озера (наприклад Шацькі), окремі скелі, каньйони і просто території з чудовими краєвидами.
Якщо природа України має великий потенціал для розвитку екотуризму, то соціально-економічний потенціал нашої країни для розвитку цього виду туризму дуже незначний. Такий чинник, як низький рівень екологічної свідомості туристів, є причиною багатьох варварських вчинків і свідчить про неготовність населення займатися екологічними видами туризму. Відсутність кваліфікованих кадрів призводить до того, що мало хто з туроператорів хоче займатися цією діяльністю, а якщо хтось і береться, то його дії не зовсім відповідають принципам екологічного туризму. Ще одним чинником, який зменшує перспективи розвитку екотуризму в Україні, є недосконала законодавча база, яка відштовхує як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Закон України «Про туризм», державні стандарти з туристично-екскурсійного обслуговування та послуг населенню практично не торкаються питань екології і зменшення негативного впливу туристичних підприємств на довкілля. За таких умов екологічний туризм хоч і розвиватиметься, проте досить повільними темпами. Втім, для підприємств, що нада-
ють туристичні послуги, має бути «золоте» правило: надання туристичних послуг не повинно супроводжуватися погіршенням характеристик природного довкілля (засміченням території, витоптуванням рослинного покриву, пошкодженням і випалюванням чагарників і дерев тощо).