Заміська автобусна екскурсія «У древній Галич»
Древній Галич
Територія, на якій виникло місто, була заселена ще задовго до його появи. Сліди перших поселень, виявлені на території городища та його околиць, дозволяють стверджувати, що люди селилися тут вже 40 тис. років тому. Пізніші пам'ятки свідчать про існування у довкіллі Галича різних культур: лінійно-стрічкової кераміки (Vтис. до н.е.), трипільської (V-IVтис. до н.е.), культури шнурової кераміки (ІII-ІIтис. до н.е.), комарівської (II-I тис. до н.е.), голіградської культури фракійського гальштату (Ітис. до н.е.), липицької (I-IIст. н.е.), черняхівської (III-IV cт. н.е.). Відомі також залишки поселень слов'ян-склавінів (V-VIIст. н.е.). Значне і стале поселення, яке дало початок Галичу як місту, виникло десь у VIII-IXст. (див. дод. 1) .
До 896р. відноситься перша літописна згадка про Галич. Згідно з записами анонімного літописця угорського короля Бели ІІ (1131-1141) у 896р. у Галичі перебували угри, що пробиралися через слов'янські землі у Паннонію (сучасна Угорщина).
З Хст. Галицькі землі увійшли до складу Київської Русі. А вже у 1097р. відокремилися від Києва після Любецького з'їзду князів. Першою згадкою про Галич у давньоруських літописах є запис від 1138р., а регулярні звістки про місто з'являються на сторінках літописів з середини ХІІст., коли князь Володимир Володаревич у 1141р. переніc сюди із Звенигорода свою столицю. Розквіт Галицького князівства та його столиці пов'язаний з діяльністю князя Ярослава Осмомисла (1153-1187рр.). Наприкінці ХІІст., внаслідок об'єднання Галицьких і Волинських земель князем Романом Мстиславичем, Галич стає центром одного з найбільших руських князівств.
У середині XII ст. було засновано Галицьке єпископство, а у 1303 році Галич стає осередком новоствореної Галицької митрополії. У 1240-их роках князь Данило Галицький переніс столицю з Галича в Холм. До кінця XIVст. у Галичі знаходився осередок Галицької митрополії, а пізніше - єпископів та митрополичих намісників. У середині XIVст. Галич був приєднаний до Польщі і став центром староства. В цей час ним управляли магнати Потоцькі. У 1353р. Галичем на короткий час заволоділи литовські феодали.
З 1367р. місто володіло Магдебурзьким правом. У 1370р. Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського. Через 17 років, зусиллями польського короля Ягайла, Галич на довгі роки став власністю польської корони. За першим поділом Польщі у1772р. Галичем заволоділа Австрія. Місто перестало бути адміністративним центром і увійшло до складу Станіславського повіту. Влітку 1919р. Галич знову опинився у складі Польщі. У 1939р. у Галичі встановлено радянську владу. З грудня того ж року і до сьогодні місто є районним центром Галицького району Івано-Франківської області. Сучасний Галич займає територію, на якій у княжу добу знаходилось торгово-ремісниче поселення, що утворилось при впадінні р.Лукви в Дністер. Осередок міста, княжий дитинець, знаходився на 5 км південніше, на стрімкому правому березі Лукви, де тепер розкинулась східна околиця села Крилос.Значення тієї частини міста, з якої виріс сучасний Галич, зросло після ординського нашестя 1241р. Сьогодні Галич займає територію близько 15 кв.км. Його населення становить 7780 чоловік.
Пам'ятний знак "Меч і рало"
Він височить на Крилоській горі при гостинці Львів - Івано-Франківськ, навпроти Музею народної архітектури і побуту Прикарпаття. Цей величний пам'ятний знак споруджений на тому місці, де в княжі часи пролягла перша лінія оборонних валів Галицько-Волинської держави, в урочищі Прокаліїв сад.
У кожного з подорожніх природньо виникає запитання, яку ж ідею втілює оригінально задуманий і композиційно довершений монумент, авторами якого є архітектор В. Лукомський та скульптор П. Сопільник. Барельєф пам'ятного знака відображає історичні події періоду становлення Галицько-Волинської держави. Він є символом єднання древньоруських міст, назви яких викарбувані на велетенському мечі, уздовж якого можна прочитати літописні свідчення про городи руські й про Галич. На Ралі, яке увіковічнює мирну працю хліборобів, зображені міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі, літописець. Меч, встромлений в землю, симовлізує припинення війн.
Будівництво пам’ятника-символа розпочалося 1985 року, а у вересні 1987-го відбулося урочисте відкриття цього монумента, який нині величаво красується на всю околицю (див. дод. 2).
Галичина могила
В урочищі Качків, на південно-західний околиці Крилоського городища, між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича стоїть одинокий курган. Колись це був високий пагорб, що вивищувався над стольним містом, ніби охороняючи підступи до нього. Саме про цей пагорб згадував, називаючи його «Галичиною могилою», літописець, коли розповідав про складні політичні події початку ХІІІ ст.
Ця згадка пов’язана з бо¬ротьбою галицьких бояр і міського населення проти угрів 1206 р. У Галичі тоді правив воєвода угорського короля Венедикт. Знущання напасників над міщанами, боярами і духовенством призвело до повстання. Галичани тоді на допомогу запросили пересопницького князя Мстислава Ярославича. Ось що з цього приводу записано в Галицько-Волинському літописі: «Тоді Ілля Шепанович вивів його (князя Мстислава) на Галичину могилу, посміхнувся і сказав до нього: «Княже, Ти вже посидів на Галичиній могилі, то так якби вже й княжив у Галичі», – бо вони посміхалися з нього. (Мстислав) повернувся до Пересопниці. А ми пізніше розкажемо про Галичину могилу і про Галич, який його початок». На жаль, обіцянки своєї літописець так і не виконав...
Славетний історик України М. Грушевський вважав, що в Галичиній могилі міг бути похований засновник Галича. Пошуки могили почалися ще в ХІХ ст. Її шукали серед курганів крилоського лісу в урочищі Діброва, на городищі в с. Пітрич, у Викторівському лісі й на Крилоській горі. І лише наприкінці ХІХ ст. Т. Земенецький дійшов висновку, що Галичина могила – це одинокий курган, що міститься на найвищій точці в урочищі Качків. Могилу дос¬ліджували в різні роки Т. Земенецький, Й. Пеленський і Я. Пас¬тернак. Але тільки в 1991–1993 рр., коли за її дослідженням взялася археологічна експедиція під керівництвом В. Барана і Б. Томенчука, було остаточно з’ясовано чи не всі таємниці кургану(див. дод. 3). Під час розкопок тут в символічному похованні було виявлено рештки спаленого човна-довбанки, спорядження знатного воїна – кинджал, вістря дротика і стріл, три сокири, тесло, позолоту від щита, інші знахідки, які вчені датують Х ст. Стало зрозуміло, що курган (діаметр 26 м) на найвищій точці Крилоського городища (315,8 м) в урочищі Качків – це те саме поховання, про яке згадує літописець, і в якому міг бути похований князь – засновник міста.
Напередодні 1100-літнього ювілею Галича 1998 року, пам’ятку княжої доби Галичину могилу було музеєфіковано за проектом З. Соколовського (Івано-Франківський філіал інституту “Укрзахідпроектреставрація”, і вона стала ще одним унікальним об’єк-том Крилоської гори, доповненням до експозиції Музею історії давнього Галича та символом пам’яті про великого будівничого, невідомого засновника стольного міста.
До 896р. відноситься перша літописна згадка про Галич. Згідно з записами анонімного літописця угорського короля Бели ІІ (1131-1141) у 896р. у Галичі перебували угри, що пробиралися через слов'янські землі у Паннонію (сучасна Угорщина).
З Хст. Галицькі землі увійшли до складу Київської Русі. А вже у 1097р. відокремилися від Києва після Любецького з'їзду князів. Першою згадкою про Галич у давньоруських літописах є запис від 1138р., а регулярні звістки про місто з'являються на сторінках літописів з середини ХІІст., коли князь Володимир Володаревич у 1141р. переніc сюди із Звенигорода свою столицю. Розквіт Галицького князівства та його столиці пов'язаний з діяльністю князя Ярослава Осмомисла (1153-1187рр.). Наприкінці ХІІст., внаслідок об'єднання Галицьких і Волинських земель князем Романом Мстиславичем, Галич стає центром одного з найбільших руських князівств.
У середині XII ст. було засновано Галицьке єпископство, а у 1303 році Галич стає осередком новоствореної Галицької митрополії. У 1240-их роках князь Данило Галицький переніс столицю з Галича в Холм. До кінця XIVст. у Галичі знаходився осередок Галицької митрополії, а пізніше - єпископів та митрополичих намісників. У середині XIVст. Галич був приєднаний до Польщі і став центром староства. В цей час ним управляли магнати Потоцькі. У 1353р. Галичем на короткий час заволоділи литовські феодали.
З 1367р. місто володіло Магдебурзьким правом. У 1370р. Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського. Через 17 років, зусиллями польського короля Ягайла, Галич на довгі роки став власністю польської корони. За першим поділом Польщі у1772р. Галичем заволоділа Австрія. Місто перестало бути адміністративним центром і увійшло до складу Станіславського повіту. Влітку 1919р. Галич знову опинився у складі Польщі. У 1939р. у Галичі встановлено радянську владу. З грудня того ж року і до сьогодні місто є районним центром Галицького району Івано-Франківської області. Сучасний Галич займає територію, на якій у княжу добу знаходилось торгово-ремісниче поселення, що утворилось при впадінні р.Лукви в Дністер. Осередок міста, княжий дитинець, знаходився на 5 км південніше, на стрімкому правому березі Лукви, де тепер розкинулась східна околиця села Крилос.Значення тієї частини міста, з якої виріс сучасний Галич, зросло після ординського нашестя 1241р. Сьогодні Галич займає територію близько 15 кв.км. Його населення становить 7780 чоловік.
Пам'ятний знак "Меч і рало"
Він височить на Крилоській горі при гостинці Львів - Івано-Франківськ, навпроти Музею народної архітектури і побуту Прикарпаття. Цей величний пам'ятний знак споруджений на тому місці, де в княжі часи пролягла перша лінія оборонних валів Галицько-Волинської держави, в урочищі Прокаліїв сад.
У кожного з подорожніх природньо виникає запитання, яку ж ідею втілює оригінально задуманий і композиційно довершений монумент, авторами якого є архітектор В. Лукомський та скульптор П. Сопільник. Барельєф пам'ятного знака відображає історичні події періоду становлення Галицько-Волинської держави. Він є символом єднання древньоруських міст, назви яких викарбувані на велетенському мечі, уздовж якого можна прочитати літописні свідчення про городи руські й про Галич. На Ралі, яке увіковічнює мирну працю хліборобів, зображені міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі, літописець. Меч, встромлений в землю, симовлізує припинення війн.
Будівництво пам’ятника-символа розпочалося 1985 року, а у вересні 1987-го відбулося урочисте відкриття цього монумента, який нині величаво красується на всю околицю (див. дод. 2).
Галичина могила
В урочищі Качків, на південно-західний околиці Крилоського городища, між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича стоїть одинокий курган. Колись це був високий пагорб, що вивищувався над стольним містом, ніби охороняючи підступи до нього. Саме про цей пагорб згадував, називаючи його «Галичиною могилою», літописець, коли розповідав про складні політичні події початку ХІІІ ст.
Ця згадка пов’язана з бо¬ротьбою галицьких бояр і міського населення проти угрів 1206 р. У Галичі тоді правив воєвода угорського короля Венедикт. Знущання напасників над міщанами, боярами і духовенством призвело до повстання. Галичани тоді на допомогу запросили пересопницького князя Мстислава Ярославича. Ось що з цього приводу записано в Галицько-Волинському літописі: «Тоді Ілля Шепанович вивів його (князя Мстислава) на Галичину могилу, посміхнувся і сказав до нього: «Княже, Ти вже посидів на Галичиній могилі, то так якби вже й княжив у Галичі», – бо вони посміхалися з нього. (Мстислав) повернувся до Пересопниці. А ми пізніше розкажемо про Галичину могилу і про Галич, який його початок». На жаль, обіцянки своєї літописець так і не виконав...
Славетний історик України М. Грушевський вважав, що в Галичиній могилі міг бути похований засновник Галича. Пошуки могили почалися ще в ХІХ ст. Її шукали серед курганів крилоського лісу в урочищі Діброва, на городищі в с. Пітрич, у Викторівському лісі й на Крилоській горі. І лише наприкінці ХІХ ст. Т. Земенецький дійшов висновку, що Галичина могила – це одинокий курган, що міститься на найвищій точці в урочищі Качків. Могилу дос¬ліджували в різні роки Т. Земенецький, Й. Пеленський і Я. Пас¬тернак. Але тільки в 1991–1993 рр., коли за її дослідженням взялася археологічна експедиція під керівництвом В. Барана і Б. Томенчука, було остаточно з’ясовано чи не всі таємниці кургану(див. дод. 3). Під час розкопок тут в символічному похованні було виявлено рештки спаленого човна-довбанки, спорядження знатного воїна – кинджал, вістря дротика і стріл, три сокири, тесло, позолоту від щита, інші знахідки, які вчені датують Х ст. Стало зрозуміло, що курган (діаметр 26 м) на найвищій точці Крилоського городища (315,8 м) в урочищі Качків – це те саме поховання, про яке згадує літописець, і в якому міг бути похований князь – засновник міста.
Напередодні 1100-літнього ювілею Галича 1998 року, пам’ятку княжої доби Галичину могилу було музеєфіковано за проектом З. Соколовського (Івано-Франківський філіал інституту “Укрзахідпроектреставрація”, і вона стала ще одним унікальним об’єк-том Крилоської гори, доповненням до експозиції Музею історії давнього Галича та символом пам’яті про великого будівничого, невідомого засновника стольного міста.