Заміська автобусна екскурсія «У древній Галич»
Угринів
Щодо походження назви села існують різні гіпотези. Серед населення побутують перекази, які пов'язують появу назви села з іменем його легендарного засновника Гриня. Прикметник "старий" додався до назви нібито тоді, коли від старого Гриня відокремився його середущий син (з ним пов'язують появу Середнього Угринова: перша письмова згадка 1605 р.) Більш правдоподібною є інша думка, яка пов'язує походження назви Старого Угринова із угорцями (в давнину їх ще називали уграми).
На користь цієї гіпотези свідчить і той факт, що найстарішим і найпоширенішим прізвищем у селі с прізвище Перегіняк, тобто той, кого насильно переселяли, переганяли. Можна припустити, що першими поселенцями на сучасній території села були власне угри (угорці), або населення переселене з підвладних на той час Угорщині території. До речі, вихідців із Закарпаття в краї до тепер інколи називають "мадярами" (угорцями).
У «Історії міст та сіл Української РСР» перша письмова згадка про Старий Угринів датується 1447 роком. Щоправда у своєму "Нарисі Історії Прикарпаття" В. Грабовецький перераховуючи села, які вперше згадуються в 1440 році, називає і Старий Угринів.
Дані щодо перших століть існування Старого Угринова є дуже фрагментарними. Староугринівці повністю розділили долю всього краю. В 1648 р. жителі Старого Угринова разом із іншими сусідами брали участь у повстанні під проводом священика Івана Грабівського, яке вибухнуло під впливом перемог Богдана Хмельницького над поляками. Повстання було жорстоко придушено.
Не оминала така повинність і Староугринівців. Не зважаючи на всі перепони, які становило іноземне панування для місцевого населення на шляху до здобуття освіти, окремим нашим краянам вдавалось досягти значних висот та визнання. Таким був Степан Стефурак актор Львівського театру "Руська бесіда".
У ті часи центром громадського життя села була церква. Священики будучи найбільш освіченими людьми в селі, вони були вчителями та порадниками для своїх парафіян: Степан Микитинський, Микола Савіцький, Михайло Савіцький, Венцеслав Нойкацький, Володимир Петрушевич - залишили після себе добру згадку в серцях селян. У 1883-1913 рр. парохом Старого Угринова та Бережниці був Володимир Глодзінський, його перевели сюди із сусіднього села Завою. Саме в ці часи було побудовано резиденцію священиків Старого Угринова (1893 р.), капличка Покрови (десь у 1900 році). Діти Глодзінського закладають читальню "Просвіти".
В 1914 році почалась перша світова війна, яка принесла чимало страждань староугринівцям. З війни не вернулося три десятки жителів села, стільки ж вернулося інвалідами. З церковного подвір'я було забрано усі дзвони. В 1914 році від попадання снаряду згоріла сільська церква, яка була побудована в 1820 році. 1914—1918 роках були також періодом боротьби за українську державність. В листопаді 1918 року староугринівці разом із жителями сусідніх сіл під проводом свого священика о. Андрія Бандери взяли активну участь у перевороті в Калуському повіті, в ході якого влада перейшла до українців. У рядах Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії відзначився уродженець Старого Угринова Микола-Амвросій Саевич.
Іноземне панування викликало невдоволення й спротив з боку місцевого населення. В Старому Угринові бурхливо розвивалося громадське життя у значній мірі завдяки отцю Андрію Бандері та його дітям. Головним натхненником діяльності українських організацій в селі був Степан Бандера. Найближчими помічниками Степана були Небилович Гринь, Михайлюк Дмитро і Небилович Іван. Гринь Небилович був поводирем сільської молоді, яка в ті часи була дуже активною. Літом 1933 року він помер у лікарні під час операції (в селі ходили чутки про причетність польської влади до його смерті). Продовжувачем справи Небиловича став Дмитро Михайлюк. Степан Бандера, будучи студентом, часто приїздив у рідне село і брав безпосередню участь у громадській роботі.
Активно діяла хата-читальня "Просвіти", в кінці 30-х років тут нараховувалось до 800 книжок. Справами читальні керував Василь Небилович. У 1934-1935 рр. сільська молодь, власними силами побудувала нове приміщення для "Просвіти" (тепер це Староугринівський Народний Дім).
Діяли молодіжні товариства "Січ", "Луг", "Пласт", пізніше "Юнацтво ОУН". Боротьбу із вживанням алкоголю та тютюну провадило товариство "Відродження". Завдяки Степану Бандері діяв аматорський драматичний гурток, його учасниками були крім самого Бандери сільські хлопці та дівчата, а також студенти із Стрия та Львова, товариші Степана. Староугринівці зі своїми виставами з успіхом виступали в сусідніх селах. Степан Бандера також керував сільським хором. Коли в 1933 році Андрія Бандеру перевели у Волю Задеревсцьку, староугринівську парафію зайняв Володимир Соломка, який продовжив просвітницьку діяльність Бандерів. Збереглась світлина сільського хору 1933 року, в центрі сидить священник Соломка.
З приходом німців оунівці організували нічні варти. В разі небезпеки вартові мали подати сигнал (світло на церкві). Тієї ночі вартували двоє: Петро Федорів та Іван Василів. Німці, що приїхали на підводі відкрили вогонь: Федорів був вбитий одразу (куля потрапила в голову), Василіву вдалося втекти (пізніше він загинув від рук більшовиків). Могила Федоріва знаходиться біля церковної огорожі під осикою.
Справжнє кровопролиття почалось із другим приходом радянської влади у 1944 році. Більшість молодих хлопців подались в ряди УПА. Визначними діячами ОУН-УПА були староугринівці: Михайлюк Дмитро, Небилович Іван, Рученчин Іван.
18 листопада 1950 року в урочищі "Медвіцьке" між Старим Угриновом та Бережницею. Більшовикам вдалося виявити бункер, в якому переховувався провід Калуського р-ну. Загинуло сім чоловік. Деяку інформацію про цих людей можна знайти у архівних фондах Станіславського обкому КП(б)У. У звіті обкому 28 листопада 1950 року повідомлялось про ліквідацію керівника крайового проводу.
ОУН "Захід-Карпати" Степана Слободяна ("Клим", "Єфрем", "05", "12"), уродженця Тернопільської області, Теребовлянського району, що перебував у підпіллі з 1944 року. Разом із ним в "Медвіцькому" загинули: Іван Петрович Духовий, 1920р.н., уродженець села Крилос Галицького району, Іван Пилипович Морис, уродженець села Середній Угринів ("Дуб"), Іван Петрович Юрків ("Микола"), житель Старого Угринова.
Загинула тоді одна жінка, її псевдо було "Марта". Це була Марія Німа, дочка священика із села Старі Скоморохи Галицького району, їй було тільки 26 років. До 1945 року вона була керівником жіночої сітки окружного проводу ОУН, займала керівне становище в крайовому проводі. Кати винищили майже всю родину Німих: Богдан Німий, (нар. 1919), студент Львівського університету закатований у Львові в 1941 році, Ярослав Німий, (нар. 1921), провідник СБ, загинув в 1946 році в селі Суботові, Ліда Німа загинула в 1947 році, така ж доля спіткала й Зою Німу. Як бачимо, в цій родині воля України була найвищою цінністю.
В рідному селі Степана Бандери ситуація була особливо гострою. Голова сільради, який, за свідченнями колишніх повстанців, спочатку діяв “на дві руки”, після кількох зданих криївок, став мішенню для СБ ОУН-УПА і, в свою чергу, забравши родину до Перегінська, почав відкриту війну проти своїх односельчан-підпільників. Староугринівцям, які пробували йому перечити, відкрито погрожував Сибіром, заявляв, що вже подав до району списки потенційних переселенців, в разі, якщо з ним щось станеться. І сталось. 17 серпня 1949 року Яків Романюк (в селі його називали “Бабієм”), разом із райфінагентом Клеотовим, солдатом 7-ої роти Благовим серед білого дня були знищені упівцями... Через кілька місяців кожна четверта сім’я староугринівців у товарних вагонах була депортована до Хабаровського та Красноярського краю. Всього Старий Угринів втратив 62 сім’ї, 249 чоловік.
Загалом села, що розміщувались на околицях “Чорного лісу” були “проблемними” для совітів. Компартійні звіти рясніли повідомленнями про “бандпрояви” з Угриновів, Бережниці, Грабівки, Завою та інших навколишніх сіл . В Угринові та на його околицях, за даними зібраними покійним Іваном Семаньківим у книзі “Перемогла ідея” (2002 р.), полягли вихідці з інших населених пунктів: Михайло Скурчак (1945 р.) з Бережниці, Іван Романів та Федір Срібняк (1947 р.) з Грабівки, Михайло Прокопів “Щиголь” (1949 р.) з Завою, Павло Головчак (1944 р.), Іван Гриньків (1948р.), Іван Деркач (у бою з угорськими формуваннями в 1944 році), Василь Поповняк (1945р.) з Новиці, Дмитро Новицький (“Карпо”, 1948р.) з Рип’янки, Федір Садула (1947р.) з Завадки.
Щоб остаточно придушити будь-який опір в січні 1950 року вночі зі Старого Угринова було виселено 50 сімей. Вони були розсіяні по всіх найвіддаленіших куточках СРСР (Хабаровський край, Казахстан)...
На користь цієї гіпотези свідчить і той факт, що найстарішим і найпоширенішим прізвищем у селі с прізвище Перегіняк, тобто той, кого насильно переселяли, переганяли. Можна припустити, що першими поселенцями на сучасній території села були власне угри (угорці), або населення переселене з підвладних на той час Угорщині території. До речі, вихідців із Закарпаття в краї до тепер інколи називають "мадярами" (угорцями).
У «Історії міст та сіл Української РСР» перша письмова згадка про Старий Угринів датується 1447 роком. Щоправда у своєму "Нарисі Історії Прикарпаття" В. Грабовецький перераховуючи села, які вперше згадуються в 1440 році, називає і Старий Угринів.
Дані щодо перших століть існування Старого Угринова є дуже фрагментарними. Староугринівці повністю розділили долю всього краю. В 1648 р. жителі Старого Угринова разом із іншими сусідами брали участь у повстанні під проводом священика Івана Грабівського, яке вибухнуло під впливом перемог Богдана Хмельницького над поляками. Повстання було жорстоко придушено.
Не оминала така повинність і Староугринівців. Не зважаючи на всі перепони, які становило іноземне панування для місцевого населення на шляху до здобуття освіти, окремим нашим краянам вдавалось досягти значних висот та визнання. Таким був Степан Стефурак актор Львівського театру "Руська бесіда".
У ті часи центром громадського життя села була церква. Священики будучи найбільш освіченими людьми в селі, вони були вчителями та порадниками для своїх парафіян: Степан Микитинський, Микола Савіцький, Михайло Савіцький, Венцеслав Нойкацький, Володимир Петрушевич - залишили після себе добру згадку в серцях селян. У 1883-1913 рр. парохом Старого Угринова та Бережниці був Володимир Глодзінський, його перевели сюди із сусіднього села Завою. Саме в ці часи було побудовано резиденцію священиків Старого Угринова (1893 р.), капличка Покрови (десь у 1900 році). Діти Глодзінського закладають читальню "Просвіти".
В 1914 році почалась перша світова війна, яка принесла чимало страждань староугринівцям. З війни не вернулося три десятки жителів села, стільки ж вернулося інвалідами. З церковного подвір'я було забрано усі дзвони. В 1914 році від попадання снаряду згоріла сільська церква, яка була побудована в 1820 році. 1914—1918 роках були також періодом боротьби за українську державність. В листопаді 1918 року староугринівці разом із жителями сусідніх сіл під проводом свого священика о. Андрія Бандери взяли активну участь у перевороті в Калуському повіті, в ході якого влада перейшла до українців. У рядах Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії відзначився уродженець Старого Угринова Микола-Амвросій Саевич.
Іноземне панування викликало невдоволення й спротив з боку місцевого населення. В Старому Угринові бурхливо розвивалося громадське життя у значній мірі завдяки отцю Андрію Бандері та його дітям. Головним натхненником діяльності українських організацій в селі був Степан Бандера. Найближчими помічниками Степана були Небилович Гринь, Михайлюк Дмитро і Небилович Іван. Гринь Небилович був поводирем сільської молоді, яка в ті часи була дуже активною. Літом 1933 року він помер у лікарні під час операції (в селі ходили чутки про причетність польської влади до його смерті). Продовжувачем справи Небиловича став Дмитро Михайлюк. Степан Бандера, будучи студентом, часто приїздив у рідне село і брав безпосередню участь у громадській роботі.
Активно діяла хата-читальня "Просвіти", в кінці 30-х років тут нараховувалось до 800 книжок. Справами читальні керував Василь Небилович. У 1934-1935 рр. сільська молодь, власними силами побудувала нове приміщення для "Просвіти" (тепер це Староугринівський Народний Дім).
Діяли молодіжні товариства "Січ", "Луг", "Пласт", пізніше "Юнацтво ОУН". Боротьбу із вживанням алкоголю та тютюну провадило товариство "Відродження". Завдяки Степану Бандері діяв аматорський драматичний гурток, його учасниками були крім самого Бандери сільські хлопці та дівчата, а також студенти із Стрия та Львова, товариші Степана. Староугринівці зі своїми виставами з успіхом виступали в сусідніх селах. Степан Бандера також керував сільським хором. Коли в 1933 році Андрія Бандеру перевели у Волю Задеревсцьку, староугринівську парафію зайняв Володимир Соломка, який продовжив просвітницьку діяльність Бандерів. Збереглась світлина сільського хору 1933 року, в центрі сидить священник Соломка.
З приходом німців оунівці організували нічні варти. В разі небезпеки вартові мали подати сигнал (світло на церкві). Тієї ночі вартували двоє: Петро Федорів та Іван Василів. Німці, що приїхали на підводі відкрили вогонь: Федорів був вбитий одразу (куля потрапила в голову), Василіву вдалося втекти (пізніше він загинув від рук більшовиків). Могила Федоріва знаходиться біля церковної огорожі під осикою.
Справжнє кровопролиття почалось із другим приходом радянської влади у 1944 році. Більшість молодих хлопців подались в ряди УПА. Визначними діячами ОУН-УПА були староугринівці: Михайлюк Дмитро, Небилович Іван, Рученчин Іван.
18 листопада 1950 року в урочищі "Медвіцьке" між Старим Угриновом та Бережницею. Більшовикам вдалося виявити бункер, в якому переховувався провід Калуського р-ну. Загинуло сім чоловік. Деяку інформацію про цих людей можна знайти у архівних фондах Станіславського обкому КП(б)У. У звіті обкому 28 листопада 1950 року повідомлялось про ліквідацію керівника крайового проводу.
ОУН "Захід-Карпати" Степана Слободяна ("Клим", "Єфрем", "05", "12"), уродженця Тернопільської області, Теребовлянського району, що перебував у підпіллі з 1944 року. Разом із ним в "Медвіцькому" загинули: Іван Петрович Духовий, 1920р.н., уродженець села Крилос Галицького району, Іван Пилипович Морис, уродженець села Середній Угринів ("Дуб"), Іван Петрович Юрків ("Микола"), житель Старого Угринова.
Загинула тоді одна жінка, її псевдо було "Марта". Це була Марія Німа, дочка священика із села Старі Скоморохи Галицького району, їй було тільки 26 років. До 1945 року вона була керівником жіночої сітки окружного проводу ОУН, займала керівне становище в крайовому проводі. Кати винищили майже всю родину Німих: Богдан Німий, (нар. 1919), студент Львівського університету закатований у Львові в 1941 році, Ярослав Німий, (нар. 1921), провідник СБ, загинув в 1946 році в селі Суботові, Ліда Німа загинула в 1947 році, така ж доля спіткала й Зою Німу. Як бачимо, в цій родині воля України була найвищою цінністю.
В рідному селі Степана Бандери ситуація була особливо гострою. Голова сільради, який, за свідченнями колишніх повстанців, спочатку діяв “на дві руки”, після кількох зданих криївок, став мішенню для СБ ОУН-УПА і, в свою чергу, забравши родину до Перегінська, почав відкриту війну проти своїх односельчан-підпільників. Староугринівцям, які пробували йому перечити, відкрито погрожував Сибіром, заявляв, що вже подав до району списки потенційних переселенців, в разі, якщо з ним щось станеться. І сталось. 17 серпня 1949 року Яків Романюк (в селі його називали “Бабієм”), разом із райфінагентом Клеотовим, солдатом 7-ої роти Благовим серед білого дня були знищені упівцями... Через кілька місяців кожна четверта сім’я староугринівців у товарних вагонах була депортована до Хабаровського та Красноярського краю. Всього Старий Угринів втратив 62 сім’ї, 249 чоловік.
Загалом села, що розміщувались на околицях “Чорного лісу” були “проблемними” для совітів. Компартійні звіти рясніли повідомленнями про “бандпрояви” з Угриновів, Бережниці, Грабівки, Завою та інших навколишніх сіл . В Угринові та на його околицях, за даними зібраними покійним Іваном Семаньківим у книзі “Перемогла ідея” (2002 р.), полягли вихідці з інших населених пунктів: Михайло Скурчак (1945 р.) з Бережниці, Іван Романів та Федір Срібняк (1947 р.) з Грабівки, Михайло Прокопів “Щиголь” (1949 р.) з Завою, Павло Головчак (1944 р.), Іван Гриньків (1948р.), Іван Деркач (у бою з угорськими формуваннями в 1944 році), Василь Поповняк (1945р.) з Новиці, Дмитро Новицький (“Карпо”, 1948р.) з Рип’янки, Федір Садула (1947р.) з Завадки.
Щоб остаточно придушити будь-який опір в січні 1950 року вночі зі Старого Угринова було виселено 50 сімей. Вони були розсіяні по всіх найвіддаленіших куточках СРСР (Хабаровський край, Казахстан)...