На півночі мексиканської пустелі Чіуауа, вже на території США, простягнулися вздовж лівого берега річки Ріо-Гранде невисокі гори Гуадалупе. Схили вапнякової гірської гряди, не досягає і двох тисяч метрів, порізані безліччю ущелин, воронок і печер. Річки і струмки, що утворили їх у стародавні часи, тепер пішли в глибину, надавши виточені ними лабіринти в повне розпорядження любителів підземних чудес. У штаті Нью-Мексико спелеологами відкрито більше вісімдесяти карстових порожнин, але головна з них - грандіозна система Карлсбадських печер, що протягнулася в надрах хребта Гуадалупе на 133 кілометри. Хоча за довжиною вона і поступається найбільшій на Землі Мамонтовій печері в штаті Кентуккі, але зате Карлсбадські тунелі і переходи спускаються до глибини 477 метрів - глибше всіх печер США. Лише в Піренеях, у горах Динарських Словенії, в Криму та на Кавказі розвідані більш глибокі карстові порожнини. А найбільший із шістдесяти залів Карлсбадських печер - знаменитий Біг-Рум («Великий зал») буквально приголомшує своїми неймовірними розмірами. Цей грандіозний підземний палац має в довжину 540 метрів, у ширину - 330, а у висоту - 77 метрів і по праву вважається найбільшим у світі печерним залом. Протяжна система підземних ходів і гротів утворилася тут в товщі копалини коралового рифу, що виникла 250 мільйонів років тому в теплій прибережної бухті мезозойського моря. Пізніше, вже в кайнозойську еру, дощі і потоки талих вод стали роз'їдати рифовий вапняк, утворивши за мільйони років гігантське хитросплетіння підземних тунелів, колодязів, залів і гротів, що вражають нині своєю красою туристів і вчених, що побували в печері. По залах і відступленнях Карлсбадських печер прокладено зараз п'ять кілометрів бетонних освітлених доріжок. Більш треновані і досвідчені любителі підземних екскурсій можуть пройти ще приблизно тридцять кілометрів у важкодоступних і тому менш виходжених коридорах і гротах.
За головним входом до печери слід 250-метровий Головний Коридор, що приводить туриста в «Зал Зеленого Озера», посередині якого розмістився мініатюрна водойма із смарагдовою водою. Тут погляду мандрівника і постає головне диво Карлсбадських печер - унікальні сталактити і сталагміти, витонченістю і різноманітністю яких немає рівних у світі. Звисали зверху сталактити іноді зустрічаються зі зростаючими їм назустріч сталагмітами, утворюючи мальовничі скульптури, що нагадують то колони, то цілі завіси, то фантастичні статуї. Одна з найхимерніших фігур у «Залі Зеленого Озера» так і називається - Статуя з покривалом. Далі турист потрапляє в розкішні «Покої Королеви», прикрашені кам'яними шторами і драпіруванням, які сміливо можуть змагатися з шовками і оксамитом Версаля. Майстерна підсвічування ще більше підсилює ефект від захоплюючого видовища: ажурні сталактитові фіранки немов тріпочуть на вітрі, пронизані ніжними променями всіх кольорів веселки. Наступний зал - «Храм Сонця» - вражає своїми натічні-крапельними покривами, заквітчана пастельними відтінками жовтого, рожевого та блакитного кольорів. Фантазія природи тут насправді невичерпна: у кожному залі зустрічаєш нові казкові фігури або обеліски, застиглі водоспади та каскади з каменю. Багатьом статуї присвоєні гордовиті або жартівливі назви. Такі, наприклад, «Бешфул-Елефант» («Сором'язливий слон»), що нагадує цього гіганта африканських лісів, соромливо повернувшись задній стороною до проходу, або «Рок-оф-Еджес» («Вікова скеля»), що представляє собою могутній сталагміт, що височіє посеред різьбленого гроту в гордій самоті. А біля входу в «Зал Гігантів» стоять на варті три величезних сталагміта із закругленими верхівками, схожими на шоломи середньовічних воїнів. Вражає розкішшю і витонченістю кам'яних декорацій зал Королівський Палац, де зі стелі мов струмують що світяться в променях прожекторів каскади сталактитів. А величний «Біг-Рум» («Велике приміщення»), крім своїх неймовірних розмірів, знаменитий ще й дивно крихкими і ніжними сталактитовими бурульками, настільки тонкими, що, якщо під ним вдарити рукояткою ножа, лунає мелодійний дзвін. До речі, ніякі цифри не дають уявлення про масштаби цієї воістину безкрайньої підземної порожнини. Лише побачивши «Біг-Рум» своїми очима, приголомшений турист розуміє, що таке і справді можливо. Адже під її склепінням вільно могло б розміститися 14 футбольних полів! Карлсбадські печери були населені задовго до появи в них людини. Багато століть вона служила притулком для мільйонів летючих мишей. Ці крихітні створення, вагою не більше двадцяти грамів, на зиму відлітають на південь, у спекотну Мексику, а в квітні повертаються назад і знову обживають прохолодні зали печери. Увечері, коли рукокрилі малятка вилітають на полювання, вхід до печери як ніби заволікалися бурим димом, таким густим потоком вилітають з нього летючі миші. Більше години струмує коливний живий потік з темного печерного зіву, і жодного разу ні один звір не зіткнеться з іншим - так чутлива і досконала створена для них природою ультразвукова система біолокації. Щоправда, люди, які спостерігають за польотом кажанів, чують тільки м'яке шурхіт крил: частота звуків, що випускаються мишами, недоступна нашому вуху. Ще в 1930 році Карлсбадські печери населяли близько десяти мільйонів летючих мишей, але зараз їх залишилося трохи більше мільйона. Мабуть, отрутохімікати, якими обробляють поля щосили і сади у підніжжя хребта, зробили свою чорну справу. Фауна околиць печерної системи включає не тільки рукокрилих. На схилах гір Гуадалупе серед звичайних тут кактусів, юки і горіхових дерев живуть забавні кенгурові щури та інші гризуни, дикобрази та большеухіе зайці, скунси та лисиці. А навесні над квітучими опунція в'ються різнокольорові, наче метелики, колібрі. Пустеля Чіуауа зовсім не млява, і це добре знають тутешні індіанці-апачів, століттями полювали на її теренах. Їх здатність виживати в умовах браку вологи і мізерних промислових ресурсів викликає велику повагу до цього племені пустельних слідопитів. Але особливу подяку відчувають побували тут туристи до того спостережній апач, який колись простежив за польотом кажанів на світанку і, вирушивши на пошуки місця, куди зникав їх мільйонний потік, виявив найкрасивіше підземне царство, світ сталактитів і скам'янілих водоспадів – Карлсбадські печери.
