Туризм Бразильського плоскогір'я
Розміщення фізико-географічного регіону Бразильського плоскогір'я
Бразильське плоскогір’я займає ще більшу територію, ніж Амазонія, складаючи основне ядро східної частини материка Південної Америки між 4—10° і 35° пд. ш.
Дуже чіткі його межі на північному сході і сході, де скелясті уступи майже безпосередньо спускаються до вод Атлантичного океану або обриваються до вузької кромки берегової низовини. Легко встановити їх і на заході: різко піднятий скидовий край утворює піщані сьєри на кристалічному фундаменті, що нависають над прогинами рівнин Маморе і Чако. Але на півночі і північному заході, як указувалося, добре виражена лише структурна межа, що підкреслюється серіями водопадів на правих притоках Амазонки при їх спуску з щільних порід основа нагір'я і його палеозойської кромки на рихлу осадкову товщу Амазонії. Перехідні ландшафти з поступовою зміною клімату і грунтово-рослинного покриву займають широку смугу, значна протяжність якої обумовлена головним чином пологим нахилом плоскогір’я; повітряні маси і рослинність можуть тут безперешкодно просуватися з півночі на південь. Потрібні вже істотні зміни в співвідношенні тепла і вологи, в піднятті гіпсометричного рівня, щоб можна було констатувати наявність нової, якісно відмінної зони. Ясніше південно-західна межа: течія р. Уругвай відзначає і структурний край лавового плато, і особливості інших компонентів природи високої субтропічної савани в порівнянні з болотистими низинами Межиріччя.
Дуже чіткі його межі на північному сході і сході, де скелясті уступи майже безпосередньо спускаються до вод Атлантичного океану або обриваються до вузької кромки берегової низовини. Легко встановити їх і на заході: різко піднятий скидовий край утворює піщані сьєри на кристалічному фундаменті, що нависають над прогинами рівнин Маморе і Чако. Але на півночі і північному заході, як указувалося, добре виражена лише структурна межа, що підкреслюється серіями водопадів на правих притоках Амазонки при їх спуску з щільних порід основа нагір'я і його палеозойської кромки на рихлу осадкову товщу Амазонії. Перехідні ландшафти з поступовою зміною клімату і грунтово-рослинного покриву займають широку смугу, значна протяжність якої обумовлена головним чином пологим нахилом плоскогір’я; повітряні маси і рослинність можуть тут безперешкодно просуватися з півночі на південь. Потрібні вже істотні зміни в співвідношенні тепла і вологи, в піднятті гіпсометричного рівня, щоб можна було констатувати наявність нової, якісно відмінної зони. Ясніше південно-західна межа: течія р. Уругвай відзначає і структурний край лавового плато, і особливості інших компонентів природи високої субтропічної савани в порівнянні з болотистими низинами Межиріччя.