Туризм Бразильського плоскогір'я
Природна зональність і фізико-географічне районування
Природна широтна зональність на материку Південної Америки виражено доволі своєрідно і значно відрізняється від закономірностей ландшафтних зон, наприклад, в Африці чи Європі. Це пояснюється насамперед наявністю меридіонального поясу Анд, які простягаються вздовж всього західного узбережжя материка. Підвищені Бразильське та Гвіанське нагір'я характеризуються поєднанням широтної зональності і висотної поясності. Також особливості конфігурації материка-ширина північної частини і центральної і вузькість південної вносять значні корективи в «ідеальне» розміщення широтних зон.
Загальні закономірності зміни природних зон в Південній Америці-це нерівномірне поступання сонячної радіації,положення території в океанічному (західному чи східному) чи континентальному кліматичному меридіональному секторі. Звичайно,найкраще послідовність зон проявляється на рівнинних територіях.
Рівнинний пояс Південної Америки простягається через внутрішні райони материка, і його меридіональний ландшафтний профіль відображає структкрк зональності перехідного кліматичного сектору від східно океанічного до континентального.
По обидва боки екватора, до 2-3 °пн.ш. і 9-10°пд.ш. , на заході Амазонської низовини простягається зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів. Її характеризує відсутність сезоності природних процесів,однорідності повітряних мас, цілодобові опади, рівний хід високих температур, повноводність і густота річкової сітки, інтенсивне опідзолення латеритних грунтів, формування потужної кори вивітрювання і розвиток не звичайно густих вічнозелених лісів.
Найяскравіше субекваторіальні ландшафти виражені в зонах савани і рідколісся північної і південної півкуль. Типові високо травні ландшафти-льянос розміщенні на низьких південних рівнинах Оріноко, які лежать між 4-7 пн.ш. Для них характерний сезонний ритм по зміні повітряних мас (екваторіальних і тропічних), інтенсивна вегетація рослин. На пвнічному сході типові савани змінюються кущовими рідколіссями, а на півночі Маракайбської низовини-підзоною опустелених саван.
В Гран-Чако представлена зона тропічних лісів і рідколісь на червоно-коричневих грунтах з переважанням на протязі всього року тропічних повітряних мас, із значними амплітудами крайніх температур, низьким зволоженням і поганим поверхневим стоком.
В субтропіках Південної Америки у зв язку зі зменшенням зволоження в напрямку зі сходу на захід, виражена майже меридіональна зміна зон із зміною вологих субтропічних сухих степів на чорноземах на сході (Східна Пампа),субтропічних сухих степів і сіро-коричневих ґрунтів в центральних і напівпустель з сіроземами на заході, в області Передкордильєр Пампільських Сьєр.
В широтах,де на сході Азії чи Північної Америки представлена зона густих мішаних лісів, в Південній Америці простягаються напівпустелі Патагонії. Але існування цієї парадоксальної зони чагарникових напівпустель з бурими ґрунтами у східному секторі пояснюється роллю Анд на заході і впливом холодної Фолклендської течії на сході. Відсутня лісова зона на рівнинах помірного поясу і південніше, де на півночі Вогняної Землі напівпустелі змінюються степовою зоною з каштановими грантами.
На середньо високих нагір'ях Сходу широтна зональність видозмінюється і ускладнюється.
Гвіанське нагір'я лежить в субекваторіальному поясі. Але наявність високопіднятих піщаних масивів і кристалічних грабенів в його серединній частині обумовлює прояву 2-х секторів в ландшафтах у вигляді волого екваторіальних лісів на підвітряних океанічних схилах.
Особливості рельєфу Бразильського нагір'я і звуження материка викликають зміщення на північ, до південного тропіка області субтропічного клімату. У зв'язку з цим до півдня від зон тропічних рідколісь і перемінно-вологих лісів Плато Парани виділяється зона субтропічних хвойних лісів, яка не має аналогів на інших материках на таких широтах. Для неї характерне значне зволоження з літнім максимумом опадів, прохолодні з заморозками зими. На крайньому півдні нагір'я представлена також незвична для східного сектору зона субтропічної відкритої савани з дуже м яким кліматом, рівномірним режимом рік і червоно-чорними ґрунтами.
На крайньому півдні західного сектору в Південній Америці лісова зона помірного поясу представлена не широколистяними мішаними лісами, як в Західній Європі, і не хвойними лісами, як в Північній Америці, а гемігілеєю, природа якої майже не має сезонних ритмів [14].
Висотна поясність Анд відображає закономірності широтної зональності на рівнинах. Але більш-менш близькі аналоги ландшафтам широтних зон на рівнинах спостерігається лише в нижньому поясі і на підвітряних схилах. Природні зони волого екваторіальних лісів в ньому відповідає комплекс гірської гілеї, зони саван і рідколісь-комплекс лісів, які скидають листя на сухий період року, природні зони напівпустель помірного поясу - степи, а вище-листопадні широколистяні і мішані ліси. У верхньому поясі, особливо в континентальному секторі, в умовах, створеними орографічними бар єрами, при наявності значних площ міжгірних плато, чітко виражена широтна зональність високогірних ландшафтів: межі зони гілей майже співпадають з межами поясу парамос, саван і рідколісь - халкі, південніше на між гірських плато в тропічних широтах з являються високогірні пустелі і напівпустелі континентального сектору, а в субтропічних і помірних-пояс альпійських лугів, на крайньому півдні переходять в гірську тундру.
При фізико-географічному районнуванні в основу виділення таксономічних одиниць Південної Америки покладені морфоструктурні особливості регіонів, що пов'язано з характером прояву горизонтальної зональності і висотної поясності. При їх характеристиці враховують вік і генезис літо генної основи та інші компоненти природних ландшафтів.
Великі природні регіони, які об єднані за єдиними геоморфострукткрними ознаками, називаються фізико-географічними країнами. В такій країні природна область може бути виділена і за загальними фізико-географічними особливостями через єдину історію розвитку і за ознакою рельєфу.
Виділення області в гірських країнах ведеться в основному по геоморфоструктурам, які володіють єдиним «спектром» висотних поясів або які лежать в одному висотному поясі. Такими одиницями являються хребет, група хребтів, між гірське плато або обширна депресія.
В Південній Америці виділяють наступні фізико-географічні країни: Льянос Оріноко, Амазонію, Центральні Рівнини, Патагонія, Гвіанське плоскогір'я, Гвіанська низовина, Бразильське плоско гір я, Прекордильєра і Пампінські Сьєри, Карибські Анди і низовини, Північно-Західні Анди, Екваторіальні Анди, Перуанські Анди, Центральні Анди, Субтропічні, Патагонські Анди.
Загальні закономірності зміни природних зон в Південній Америці-це нерівномірне поступання сонячної радіації,положення території в океанічному (західному чи східному) чи континентальному кліматичному меридіональному секторі. Звичайно,найкраще послідовність зон проявляється на рівнинних територіях.
Рівнинний пояс Південної Америки простягається через внутрішні райони материка, і його меридіональний ландшафтний профіль відображає структкрк зональності перехідного кліматичного сектору від східно океанічного до континентального.
По обидва боки екватора, до 2-3 °пн.ш. і 9-10°пд.ш. , на заході Амазонської низовини простягається зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів. Її характеризує відсутність сезоності природних процесів,однорідності повітряних мас, цілодобові опади, рівний хід високих температур, повноводність і густота річкової сітки, інтенсивне опідзолення латеритних грунтів, формування потужної кори вивітрювання і розвиток не звичайно густих вічнозелених лісів.
Найяскравіше субекваторіальні ландшафти виражені в зонах савани і рідколісся північної і південної півкуль. Типові високо травні ландшафти-льянос розміщенні на низьких південних рівнинах Оріноко, які лежать між 4-7 пн.ш. Для них характерний сезонний ритм по зміні повітряних мас (екваторіальних і тропічних), інтенсивна вегетація рослин. На пвнічному сході типові савани змінюються кущовими рідколіссями, а на півночі Маракайбської низовини-підзоною опустелених саван.
В Гран-Чако представлена зона тропічних лісів і рідколісь на червоно-коричневих грунтах з переважанням на протязі всього року тропічних повітряних мас, із значними амплітудами крайніх температур, низьким зволоженням і поганим поверхневим стоком.
В субтропіках Південної Америки у зв язку зі зменшенням зволоження в напрямку зі сходу на захід, виражена майже меридіональна зміна зон із зміною вологих субтропічних сухих степів на чорноземах на сході (Східна Пампа),субтропічних сухих степів і сіро-коричневих ґрунтів в центральних і напівпустель з сіроземами на заході, в області Передкордильєр Пампільських Сьєр.
В широтах,де на сході Азії чи Північної Америки представлена зона густих мішаних лісів, в Південній Америці простягаються напівпустелі Патагонії. Але існування цієї парадоксальної зони чагарникових напівпустель з бурими ґрунтами у східному секторі пояснюється роллю Анд на заході і впливом холодної Фолклендської течії на сході. Відсутня лісова зона на рівнинах помірного поясу і південніше, де на півночі Вогняної Землі напівпустелі змінюються степовою зоною з каштановими грантами.
На середньо високих нагір'ях Сходу широтна зональність видозмінюється і ускладнюється.
Гвіанське нагір'я лежить в субекваторіальному поясі. Але наявність високопіднятих піщаних масивів і кристалічних грабенів в його серединній частині обумовлює прояву 2-х секторів в ландшафтах у вигляді волого екваторіальних лісів на підвітряних океанічних схилах.
Особливості рельєфу Бразильського нагір'я і звуження материка викликають зміщення на північ, до південного тропіка області субтропічного клімату. У зв'язку з цим до півдня від зон тропічних рідколісь і перемінно-вологих лісів Плато Парани виділяється зона субтропічних хвойних лісів, яка не має аналогів на інших материках на таких широтах. Для неї характерне значне зволоження з літнім максимумом опадів, прохолодні з заморозками зими. На крайньому півдні нагір'я представлена також незвична для східного сектору зона субтропічної відкритої савани з дуже м яким кліматом, рівномірним режимом рік і червоно-чорними ґрунтами.
На крайньому півдні західного сектору в Південній Америці лісова зона помірного поясу представлена не широколистяними мішаними лісами, як в Західній Європі, і не хвойними лісами, як в Північній Америці, а гемігілеєю, природа якої майже не має сезонних ритмів [14].
Висотна поясність Анд відображає закономірності широтної зональності на рівнинах. Але більш-менш близькі аналоги ландшафтам широтних зон на рівнинах спостерігається лише в нижньому поясі і на підвітряних схилах. Природні зони волого екваторіальних лісів в ньому відповідає комплекс гірської гілеї, зони саван і рідколісь-комплекс лісів, які скидають листя на сухий період року, природні зони напівпустель помірного поясу - степи, а вище-листопадні широколистяні і мішані ліси. У верхньому поясі, особливо в континентальному секторі, в умовах, створеними орографічними бар єрами, при наявності значних площ міжгірних плато, чітко виражена широтна зональність високогірних ландшафтів: межі зони гілей майже співпадають з межами поясу парамос, саван і рідколісь - халкі, південніше на між гірських плато в тропічних широтах з являються високогірні пустелі і напівпустелі континентального сектору, а в субтропічних і помірних-пояс альпійських лугів, на крайньому півдні переходять в гірську тундру.
При фізико-географічному районнуванні в основу виділення таксономічних одиниць Південної Америки покладені морфоструктурні особливості регіонів, що пов'язано з характером прояву горизонтальної зональності і висотної поясності. При їх характеристиці враховують вік і генезис літо генної основи та інші компоненти природних ландшафтів.
Великі природні регіони, які об єднані за єдиними геоморфострукткрними ознаками, називаються фізико-географічними країнами. В такій країні природна область може бути виділена і за загальними фізико-географічними особливостями через єдину історію розвитку і за ознакою рельєфу.
Виділення області в гірських країнах ведеться в основному по геоморфоструктурам, які володіють єдиним «спектром» висотних поясів або які лежать в одному висотному поясі. Такими одиницями являються хребет, група хребтів, між гірське плато або обширна депресія.
В Південній Америці виділяють наступні фізико-географічні країни: Льянос Оріноко, Амазонію, Центральні Рівнини, Патагонія, Гвіанське плоскогір'я, Гвіанська низовина, Бразильське плоско гір я, Прекордильєра і Пампінські Сьєри, Карибські Анди і низовини, Північно-Західні Анди, Екваторіальні Анди, Перуанські Анди, Центральні Анди, Субтропічні, Патагонські Анди.