Нігерія

НІГЕРІЯ, Федеративна Республіка Нігерія, держава в Західній Африці. По чисельності населення займає перше місце в Африці, нігерійці складають біля 1/8 жителів континенту.

Територія країни простирається від узбережжя Гвінейської затоки до західно-африканської савани. На заході граничить з Беніном, на півночі з Нігером, на північно-заході з Чадом, на сході і південно-сході з Камеруном.

Під час проголошення незалежності 1 жовтня 1960 Нігерія являла собою федерацію, що складалася з колишньої федеральної столиці Лагоса і трьох великих, значною мірою автономних адміністративних областей: Північної, Західної і Східний. У 1963 з території Західної Нігерії була виділена четверта область – Середньозахідна. У відношенні Нігерії затвердилися поняття Північ і Південь (Східна і Західна Нігерія, а також Лагос).
Характер політичних процесів у Нігерії першої половини 1980-х років у значній мірі визначався боротьбою за владу між основними народами Півночі (хауса і фульбе) і Півдня (йоруба і тому що), причому в залежності від ситуації інші етнічні групи могли бути те союзниками жителів півдня, то жителів півночі. Таке суперництво продовжувалося не один рік. У 1966 у результаті військового перевороту була ліквідована парламентська республіка і створена військовий уряд, а в 1967 територія Нігерії була розділена на 12 штатів. Влади Східної області, де з 1966 росли сепаратистські настрої, проголосили створення незалежної республіки Біафра, після чого вибухнула громадянська війна. 15 січня 1970, після запеклого опору феодальним військам протягом 31 місяця, Біафра капітулювала.
У 1976 замість 5 у Нігерії стало 19 штатів. Крім того, зі штату Нігер була виділена нова федеральна столична територія Абуджа. З метою зм'якшення етнічних протиріч були змінені назви деяких штатів. У 1987 число штатів досягло 30, а в 1996 – 36, не вважаючи Абуджі. У грудні 1991 уряд переїхав з Лагоса в нову столицю Абуджу.

ПРИРОДА

Особливості рельєфу і гідрографії. Нігерія розташована на низькому плато висотою близько 600 м над рівнем моря. Територія країни розчленована на великі блоки долинами рік Нігер і Бенуе і відділений від океану вузьким поясом прибережних боліт. Ширина цього пояса звичайно не перевищує 16 км, за винятком дельти Нігеру, де вона досягає 97 км. Складна мережа лагун і протока, розташованих за бар'єром піщаних пляжів, утворить систему захищених мілководних шляхів, по яких невеликі судна можуть проходити від границі з Беніном на заході до границі з Камеруном на сході без виходу в океан. Далі в глибині країни чітко виділяються уступ Нсукка-Окігви, що піднімається над долиною ріки Крос, плато Джос і Біу, а також гори Адамава. В основному положиста поверхню плато, складеного кристалічними породами на півночі і заході країни і піщаниками на сході, у багатьох місцях поцяткована острівними горами (інзельбергами), тобто скелястими останцевими пагорбами з крутими схилами. На північному сході поверхня поступово знижується убік озера Чад, рівень якого знаходиться на 245 м вище рівня моря.
Основні ріки Нігерії – Нігер, від якого пішло назву країни, і його найбільший приплив Бенуе. Головні припливи Нігеру і Бенуе – Сокото, Кадуна і Гонгола, а також ріки, що впадають в озеро Чад, починаються на плато Джос, що є гідрографічним центром Нігерії. Судноплавство на цих і інших ріках, таких як Імо і Крос, обмежено через пороги і водоспади, а також різких сезонних коливань рівня води. На Нігеру цілий рік підтримується рух судів до міста Оніча (де побудований міст через ріку), а з червня по березень – до Локоджі. В вологий сезон суду курсують до Джебби. По Бенуе пароплави заходять до Йолі, але навігація здійснюється тільки чотири місяці – з липня по жовтень.
Клімат. На клімат впливають дві повітряні маси – екваторіальне морське повітря, зв'язаний із вологонесучими вітрами, і тропічне континентальне повітря, зв'язаний із сухим і курним вітром харматан, що дує з пустелі Сахара. Виділяють два сезони – вологий (березень – вересень), що на півдні країни розділяється коротким сухим інтервалом у серпні, і сухий (жовтень – лютий). Опадів на півдні випадає більше, ніж на півночі. Середня річна кількість опадів на узбережжя складає 1800–3800 мм, а на північній окраїні країни – менш 25 мм. Виснажлива жара і сильні грози попереджають початок і закінчення вологого сезону, однак між травнем і серпнем, коли випадає велика частина опадів, сильні короткочасні грози поступаються місцем більш затяжним дощам. Середні температури високі і приблизно однакові на півночі і на півдні країни. На півдні вологість теж висока при постійній жарі, хоча температури рідко перевищують 32° С, тоді як на півночі помітні сезонні розходження, і під час сухого сезону значні добові коливання температур. На північному сході температури в тіні можуть досягати 38° С. Бувають також заморозки.
Ґрунти і корисні копалини. Майже всі ґрунти Нігерії кислі. У ряді місцевостей на сході країни інтенсивне вилуговування ґрунтів, сформованих на піщаниках, привело до утворення т.зв. «кислих пісків», що легко піддаються обробці, але швидко виснажуються. Ґрунту крайньої півночі утворилися з пісків пустель і легко руйнуються. Вони різко відрізняються від родючих ґрунтів, що сформувалися на важких суглинках у заплавах багатьох рік, у поясі какао й у дельті Нігеру. У деяких густонаселених місцевостях інтенсивне землеробство і перевипас худоби викликали ерозію ґрунтів.
Великі території Нігерії складені осадовими породами, збагаченими залізом. Багато родовищ залізної руди, але вони не розробляються. Самі великі родовища знаходяться в Маунт-Патті біля Локоджі й у Сокото. У 1980–1990-х у країні добувалися нафта і природний газ у дельті Нігеру і на шельфі, олово і колумбіт (руда ніобію) – на плато Джос біля Енугу і вапняк (для виробництва цементу) у Нкалагу, Абеокуте, Сокото, Укпіллі і Калабарі.
Флора і фауна. Мангрові і прісноводні заболочені ліси переважають на узбережжя, але далі змінюються смугою густого тропічного лісу, у якому основними деревними породами є кайя (червоне дерево), хлорофора висока і триплохітон твердосмолий. Олійна пальма зустрічається в дикому стані у вологому тропічному лісі, у густозаселених районах чагарникові зарості цієї пальми витиснули ліс. У більш північних районах ліс виріджується і змінюється високотрав’ям. Це і є гвінейська савана, у якій ростуть такі дерева, як баобаб, псевдоакація і тамаринд. Більш відкриті савани зустрічаються до півночі від лінії, що позначає північну межу вирощування коренеплодів, а на крайньому північному сході переважають пустельні ландшафти. Там звичайна акація (джерело гумміарабика) і мімоза.
Розміщення тварин залежить від рослинності. У південних болотах і лісах живуть крокодили, мавпи і змії, тоді як на півночі представлені антилопи (кілька видів), верблюди, гієни, а іноді зустрічаються жирафи і леви. Інші тварини, характерні для тропічних лісів і вологих саван, – слони, газелі, горили і леопарди. У ріках водяться численні види риб, крокодили і бегемоти. Уражає розмаїтість птахів, особливо по узліссях лісів. Тут живуть дрохви африканські, грифи, шуліки, яструби, бекаси, перепела, голуби, страуси і довгохвості папуги.

НАСЕЛЕННЯ

Демографія. Відповідно до перепису населення 1991, його чисельність складала 88 514 501 чоловік. Ця цифра виявилося на 20–30 млн. менше тієї, що давалася експертами ООН. Оскільки розподіл федеральних фінансових фондів і політичне представництво встановлювався в залежності від кількості жителів, керівництво штатів завищувало чисельність населення штатів. Тому федеральний уряд був змушений анулювати результати переписів населення 1962 і 1973. Лише результати перепису 1963 були визнані достовірними – тоді в Нігерії проживало 55,7 млн. чоловік. Правда, на думку експертів ООН, реальна чисельність нігерійців у 1963 не перевищувала 46 млн. чоловік. По проведеним у 1991 підрахункам тільки на Півночі проживало 46,8 млн. чоловік, при цьому етнічна і релігійна приналежність опитуваних не з'ясовувалася. До перепису 1991 ООН склала прогноз на 2000, відповідно до якого чисельність населення країни повинна була скласти до цього часу 150 млн. чоловік.
Висока щільність населення характерна для більшості районів південно-сходу, небагато менша – для південно-заходу і півночі (штат Кано і північ штату Кадуна). Малонаселений пояс проходить від східної частини штату Квара через долину р.Нігер, центр штату Плато і велику частину території штатів Йобе і Борно.
Етнічний склад. Протягом останніх двадцяти століть Нігерія випробувала наслідки численних хвиль чи міграцій вторгнень головним чином з північного сходу. Тому етнічна і лінгвістична ситуація в країні відрізняється великою строкатістю. У Нігерії проживає більш 250 етнічних груп, що володіють власною мовою і культурними особливостями. 80% населення складають десять груп, що чисельно переважають в окремих штатах: хауса і фульбе в штатах Сокото, Кадуна, Баучи, Йобе, Кацина, Джигава і Кано, канури – у Борно, тив – у Бенуе і Плато, йоруба – в Ойо, Огун, Ондо, Екити і Лагос, едо, чи бини – у Едо, тому що, чи ігбо – у Імо й Анамбра, ібібіо-ефік – у Кросс-Ривер і иджо – у Байелса. Хауса, йоруба і тому що складають біля 60% нігерійці.
Релігія. Близько 35% нігерійців сповідають християнство, приблизно 48% є мусульманами. Християнські місії активно діяли на території південної Нігерії. Позиції католицької церкви найбільш сильні серед населення східної частини країни, а методистської і англіканської – на заході. Активні й інші протестантські церкви. Мається також ряд місцевих християнсько-африканських церков, що виникли на базі розкольницьких рухів через невдоволення частини населення пануванням у церковній ієрархії іноземних місіонерів і їхнім негативним відношенням до полігамії. Гнітюча частина йоруба сповідає іслам. Завдяки зусиллям місіонерів у Південній Нігерії одержало поширення християнство і західне утворення, у той час як населення Півночі зберегло прихильність ісламу.
Міста. Завдяки тому, що йоруба традиційно жили в поселеннях міського типу, частина нігерійських міст знаходиться на південно-заході країни. У центрі цього регіону розташований Ібадан, а в радіусі 145 км від нього знаходяться Лагос, що була столиця і як і раніше найбільший торговий, портовий і промисловий центр; інші великі міста регіону – Огбомошо, Ошогбо, Илорин, Абеокута, Илеша, Иво, Адо-Екити, Мушин, Еде, Ифе і Икерре. Усі вони є чисто африканськими містами з древньою історією.
Багато міст Півночі, що є столицями еміратів, настільки ж древні, як і міста південно-заходу. У Кано, де більшість населення складають хауса і фульбе, ніколи були зруйновані міські стіни окружністю в 21 км, після чого місто стало найбільшим торговим центром. Інші великі міста Півночі – Зария, Кацина і Кадуна, розташовані в районах проживання хауса і фульбе, а також Майдугури (225,1 тис.), на північному сході.

ЕКОНОМІКА

Майже сорок років після того, як Нігерія в 1960 одержала незалежність від Великобританії, її економіці як і раніше наявний дуалізм: сучасний товарний сектор, що працює в основному на експорт, співіснує з традиційним напівнатуральним сільським господарством.
У сучасному товарному секторі, становлення якого почалося в колоніальний період, державні і контрольовані державою підприємства залишаються головними роботодавцями. Значне число професійне підготовлених працівників не можуть знайти роботу, а періодичні чищення і звільнення державних службовців ще більше погіршують ситуацію на ринку праці.
Близько 70% нігерійців зайнято в сільському господарстві, але починаючи з 1965 воно не забезпечує потреби країни в продовольстві. Спроба вирішити проблему шляхом збільшення закупівель продовольства за рубежем привела до різкого збільшення витрат на імпорт продуктів харчування. Нездатність нігерійської промисловості забезпечити внутрішній ринок товарами першої необхідності, включаючи цукор, сіль, мило, автомобільні шини і рослинна олія, стало ще однією характерною рисою економіки країни. Відсутність іноземної валюти для закупівлі сировини і запасних частин привело до того, що виробляючі ці й інші основні товари підприємства працювали не на повну потужність. Зменшення надходжень від продажу сирої нафти на світовому ринку стало головною причиною економічного спаду. Злодійство і фінансові афери державних чиновників також сприяли погіршенню економічної ситуації.
Економічна історія. Економічна історія Нігерії завжди була тісно зв'язана з зовнішньою торгівлею, зокрема, транссахарською караванною торгівлею в Середні століття і трансатлантичну работоргівлю з 17 в. по початок 19 в. Однак сучасна економіка Нігерії веде свій родовід від торгівлі пальмовою олією, що на початку 19 в. витиснув работоргівлю і поклала початок експорту нігерійської сировини в обмін на імпорт британських промислових товарів. Торгівля пальмовою олією принесла багатство і процвітання населенню міст-держав дельти Нігеру і району Калабар. Історія зберегла імена розбагатілих на цій торгівлі Джа-Джа, правителя міста-держави Опобо, і Ейямби, правителя державного утворення Калабар.
У період з першого десятиліття 20 в. і аж до початку громадянської війни 1967–1970 експорт диверсифікувався. Після 1953 експорт какао й арахісу став приносити більше доходу, чим експорт пальмової олії. У 20 в. важливими статтями експорту стали бавовна, каучук, олово, деревина, шкіри і шкіри. У 1958 почався експорт сирої нафти, і за десять років вона перетворилася в головне джерело валютних надходжень Нігерії. Після закінчення громадянської війни частка сільськогосподарської продукції в експорті зменшилася. Це порозумівалося різким збільшенням експортних надходжень від продажу сирої нафти і збільшенням внутрішнього споживання на тлі падіння виробництва деяких культур. У 1971 Нігерія вступила в ОПЕК. ДО 1972 країна вже не могла забезпечити себе пальмовою олією, бавовною й арахісом. У цій ситуації уряд був змушений дозволити ввіз у Нігерію пальмової олії. Після закінчення в 1970 громадянської війни нафта стала приносити левину частку державних доходів: у 1970 вона складала 20%, а в 1980 – уже 90%. Потім доходи від продажу нафти стали падати, що порозумівалося насиченням світового ринку, пошуком альтернативних джерел енергії і двома світовими економічними спадами. Уряд прийняв ряд мір для збільшення виробництва експортних сільськогосподарських культур.
Протягом 20 в. і особливо після проголошення в 1960 незалежності в Нігерії розвивалося власне промислове виробництво. Крім підприємств по первинній переробці сільськогосподарської сировини, таких як маслоробні заводи, що роблять арахісове, бавовняне і пальмову олію, були створені оловоплавильний завод, підприємство з виробництва крепу (натурального каучуку) з латексу, лісопильно-фанерні комбінати, а також автоскладальні цехи, що працюють на привізних деталях. З 1975 найважливішою галуззю промисловості стала переробка нафти. Підприємства інших галузей робили споживчі товари, що заміщали імпорт – пиво, мило, цукор, взуття і набивні бавовняні тканини. Були побудовані нафтохімічні комплекси у Варрі і Кадуні, де вироблялася сировина, необхідне для роботи багатьох місцевих підприємств, що через недостачу сировини змушені чи були закриватися, чи проводити масові звільнення персоналу.
У період 1950–1960 щорічні темпи росту нігерійської економіки складали 4–5%. Їхнє помітне уповільнення відбулося після політичної кризи 1966 і в роки громадянської війни 1967–1970. Блокада східних штатів, що проголосили себе Республікою Біафрою, і закриття Порт-Харкорта привели до згортання виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Війна мала не тільки негативні наслідки: національна економіка стала більш самодостатньої. Економічний ріст відновився в післявоєнний період, коли стали збільшуватися доходи від продажу нафти. У 1970–1978 він складав у середньому ок. 6% у рік. Після 1978 економіка Нігерії характеризувалася крайньою нестабільністю, національний доход зменшився, особливо після того, як з 1982 закрилися сотні промислових підприємств, що працювали на імпортній сировині.
Національний доход. У 2003 році валовий внутрішній продукт (ВВП) Нігерії оцінювався в 52,8 млрд. дол., чи ок. 440 дол. на душу населення. У 1977–1997 приріст ВВП складав 1,7 % у рік, але в розрахунку на душу населення намітилася тенденція до його зниження. На початку 1990-х ВВП країни скоротився, оскільки високий курс, що зберігався на світовому ринку, найри в умовах політичної нестабільності робив невигідним імпорт багатьох товарів. Продукція сільського господарства складала близько 1/3 ВВП, гірничодобувної (у першу чергу видобутку нафти) промисловості – трохи менше, що обробляє промисловості – 10%, інше приходилося на сферу послуг, у т.ч. наданих державою. Про темпи інфляції свідчать наступні цифри: у 1980-і роки купівельна спроможність найрі зменшувалася в середньому на 14% у рік, а в кожний з наступних трирічних періодів – більш ніж на 50%. Але до кінця 1990-х спостерігалося уповільнення темпів інфляції від 29,3% у 1996 до 10,5% у 1997.
Сільське господарство. Дотепер більшість нігерійців (ок. 65% у 1989) працюють у селянських сімейних домогосподарствах, забезпечуючи себе продуктами харчування і вирощуючи на продаж одну чи кілька товарних культур. Швидкий ріст міського населення і захоплення сільського населення деяких районів, наприклад йорубської зони какао, вирощуванням технічних культур привели до недостачі продовольства, причому не тільки в містах, але й у сільській місцевості.
Основні продовольчі культури Півдня і Середнього пояса: ямс, рис і кукурудза. У північних районах обробляють сорго, просо і мал. У цій частині країни розвите тваринництво. Маніок, томати і бобові вирощують на території всієї країни, а цибуля – у районах лугів і пасовищ, наприклад у басейні оз. Каинджи, використовуючи для цієї мети зрошувані землі. Для виробництва продовольчих культур характерне вирощування змішаних культур на земельних ділянках, площа яких на півдні рідко перевищує 0,4 га, а в районах лугів і пасовищ півночі – 1,2 га. Селянський земельний наділ складається, як правило, з декількох ділянок, що знаходяться в різних місцях. На заливних землях по берегах великих рік у північних штатах застосовується примітивне зрошення. Терасове землеробство збереглося на схилах, де в часи набігів за рабами і міжусобними війнами споруджувалися сторожові вишки. Поблизу великих міст розвите товарне садівництво. Сприятливі кліматичні умови в районі Лагоса дозволяють збирати два врожаї. Кава, тютюн і горіхи кола вирощуються для продажу на внутрішньому ринку; бавовна, пальмова олія, арахіс і каучуконоси – для внутрішнього ринку і на експорт, а какао-боби – тільки на експорт.
У 1952–1970 швидко росло виробництво каучуку, какао-бобів і пальмової олії на плантаціях. Однак до 1970-м років ентузіазм, зв'язаний із плантаційним сільськогосподарським виробництвом став угасати, оскільки більша частина державних плантацій виявилися збитковими, а деякі з них довелося закидати. У 1980–1983 у ході реалізації урядової програми були відновлені деякі закинуті плантаційні господарства і створені нові, а завдяки фінансовій допомозі Всесвітнього банку були закуплені і роздані дрібним селянам більш якісні саджанці. У 1985 на плантаціях вироблялося менш 5% усього нігерійських какао-бобів, пальмової олії і каучуку.
Уряд став ініціатором реалізації декількох амбіційних і надзвичайно дорогих іригаційних проектів. Найбільш значні серед них – проект Баколорі в шт. Сокото, що передбачає зрошення 40 тис. га, проект Південний Чад у шт. Борно – 66 тис. га і проект Каінджі-Дам – 20 тис. га в районі штучного водоймища Каінджі.
Рибальство. У 1970-х – початку 1980-х років загальний улов риби щорічно складав ок. 500 тис. т, але до 1990 зменшився вдвічі. При швидкому росту чисельності населення риба стала набагато менш доступної для простих нігерийцев. Після того як у багатьох штатах були створені рибні господарства, улов риби у внутрішніх водах склав близько 40% загального улову.
Лісове господарство. Близько 90% заготовленої в Нігерії деревини використовується як паливо для готування їжі, хоча створені лісові господарства, що спеціалізуються на виробництві пиломатеріалів, балансової деревини і стовпів для ліній електропередач. В арідних зонах штатів Кану, Сокото і Борно створені пояси лісопосадок, щоб зупинити настання пустелі Сахара і забезпечити сприятливі умови для випасу худоби. У безлісних районах лугів і пасовищ ведуться лесовідновлювальні роботи з метою захисту водозбірних площ і боротьби з ерозією ґрунту. Заготівля деревини на експорт і для внутрішнього споживання ведеться в тропічних лісах, що займають площу 133,7 тис. кв. км, з яких 21 тис. кв. км є частиною державних лісових заповідників.