Аргентина
Аргентина (Argentina), Аргентинська Республіка, — країна в Південній Америці, що межує на півдні і заході з Чилі, на північно-заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2780092 км²; Нас. 36,125 млн чол. (2001) (32686 тис. у 1990 р.); столиця — Буенос-Айрес. Офіційна мова – іспанська. Грошова одиниця – песо.
Походження назви Аргентина — від латинського «арґентум» (срібло). Купці використали аргентинську ріку Ріо-де-ла-Плата(Срібна ріка) для транспортування срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).
Населення в основному іспанського чи італійського походження. 402.921 американських індіанців.
Мови: іспанська (державна), мапудунґун, кечуа, гуарані.
Рельєф. На заході знаходяться гори Анди , на півночі — ліси, у центральній частині — пампаси, на півдні — Патагонське плато, східна частина рівнинна;
Ріки: Колорадо, Парана, Уругвай і Ріо-де-ла-Плата. Спірною територією є Фолклендські (Мальвінські) острови на півдні Атлантики.
Географія. Природа
Аргентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Аргентини з Півночі на Південь складає біля 3800 км. і біля 1400 км. із заходу на схід. Аргентина відрізняється великою різноманітністю ландшафту; на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; до неї примикають сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом. Усього на території країни виділяють 4 великих природних області: 1) гірська область Анд; 2) північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю; 3) Пампа – великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р.Ріо-Колорадо; 4) Патагонія – відкриті вітрам степи на південь від Ріо-Колорадо.
Східна ч. А. — великі, переважно низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Ла-Плата (Пампа). На Зх. рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На Пн. від 27° пд. ш. в межі А. заходить Міжандійське плато — пуна Атакама (до 4200 м).
Весь Пд. Сх. зайнятий Патагонським плато (до 2000 м). А. має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд та ін.
Клімат рівнинної ч. на Пн. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм), у Патагонії — помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм), в Андах — на Пн. переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні. Річкова сітка густіша на Пн.: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай.
Ріки Пд. А. маловодні.
В країні багато озер, особливо на Пд. Патагонії і в бас. Парани та Уругваю.
Ліси займають бл. 1/5 ч. території А. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
Клімат на півночі тропічний, південніше – субтропічний, на півдні помірний.
Гол. ріки – Парана, Парагвай, Уругвай, Чубут, Ріо-Негро, Ріо-Колорадо.
Незалежність від Іспанії отримана в 1816 році. Хуан Перон був президентом у 1946—1955 роках, повернувся до влади в 1973, але через рік помер. Переворот 1976 року привів до влади військову хунту, поразка в Фольклендській війні з Великобританією змусило генерала Гальтієрі піти у відставку в 1983 році, дипломатичні відносини з Англією відновлені в 1990.
Основне населення — аргентинці — нащадки ісп. колонізаторів 16—18 ст.; дальший приріст ішов значною мірою за рахунок імміграції з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В А. налічується 20— 30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та бл. 400 тис. метисів. Розміщення населення дуже нерівномірне. Найщільніше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В зх. і пд. районах А. проживає незначна кількість населення. Велике землеволодіння і аграрна криза зумовлюють постійне переселення селян у міста (в 1943—53 — понад 100 тис. сімей). Міське населення становить 62,5%. Найбільші міста (в тис. ж.): Буенос-Айрес — 3733 (1958), Росаріо — 761, Кордова — 352, Ла-Плата — 325. З 6446 тис. чол. самодіяльного населення, згідно з переписом 1947, в сільському, лісовому господарстві і рибальстві зайнято 25%, в обробній промисловості — 22,4%.
А. — федеративна республіка, в її складі 22 провінції і один округ (столичний). На чолі держави стоїть президент, який обирається на 4 роки(має можливіть займати пост 2 періоди поспіль). Він же — глава уряду, а також головнокомандувач збройними силами. Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: палати депутатів(257), яка обирається на 4 роки, і сенату(72), який обирається на 6 років (по 3 сенатори від столиці і кожної провінції, а також від нац. тер. Вогняна Земля). За конституцією президент має право запроваджувати в країні стан облоги, при якому скасовуються всі конституційні гарантії. Глава держави й уряду Нестор Кірчнер з 2003. А з 2007 року главою стала Крістіна Де
А. у зазначений період - аграрно-індустріальна, найбільш розвинута в економічному відношенні країна Латинської Америки. Але й її економіка в цей час залежить від зовн. ринків і монополій США, Англії та ін. великих капіталістичних країн. Господарство А. спеціалізується головним чином на виробництві зернових культур і продуктів тваринництва для експорту. У с. г. панують великі землевласники та іноземні компанії. Великі господарства з пл. понад 1 тис. га володіють 75% землі. 80% селян безземельні і змушені орендувати землю (здольщина, суборенда) або найматися в батраки. Обробляється близько 11% нл. (30 млн. га, 1954). Зрошується 1,5 млн. га. На поч. 1958 працювало 71,6 тис. тракторів. виробн. основних експортних культур (збір 1957/8): пшениця— 5,8 млн. т, кукурудза — 4,8 млн. т, лляне сім'я — 630 тис. т, соняшник — 760 тис. т. Більшість зерна та олії дають пров. Пампи та міжріччя Парани і Уругваю. На Пн. поширені посіви бавовнику. Цукрова тростина культивується на Пн. Зх. (пров. Тукуман). В зх. провінціях — виноградарство і пром. садівництво (яблука, груші, сливи, абрикоси), в пониззі Парани — цитрусові.
Важливою галуззю с. г. є тваринництво. Переважає пасовищне розведення великої рогатої худоби. За поголів'ям великої рогатої худоби (44,2 млн. голів, 1957) А. займає 4-е місце серед капіталістич. країн; овець (45,7 млн.) — 2-е місце. Значне поголів'я коней— 5,8 млн., свиней — 3,9 млн. Бл. 20% м'яса і 70% вовни йде на експорт. Осн. районом розведення великої рогатої худоби є Пампа. Вівчарство поширене в Патагонії та інших посушливих районах А.
За рівнем пром. продукції А. посідає 13-е місце серед капіталістич. країн (0,9% продукції, 1958). Переважають галузі первинної обробки с.-г. сировини: м'ясохолодобійна (переробляється понад 2 млн. т м'яса на рік), борошномельна (2,2 млн. т борошна, 1957), маслоробна (206 тис. т масла), цукрова (658 тис. т, 1957), сироварна, виноробна. Розвинуті текст, та взуттєва промисловість. Значно меншу питому вагу має важка промисловість. Видобуток нафти — 5,2 млн. т (1958—60% потреб країни), вугілля — 260 тис. т (1958— 5% потреб), свинцю — бл. ЗО тис. т, цинку— 22 тис. т. Експортне значення має видобуток вольфраму та берилію. виробн. сталі — 236 тис. т (1958), прокату 654 тис. т — в основному на імпортному брухті. Машинобудування розвинуте слабо. Працюють автоскладальні заводи, судноверфі, завод с.-г. машин та ін. Пром-сть А. зосереджена головним чином в прилеглих до Ла-Плати районах. Найбільший пром. центр — Буенос-Айрес (бл. половини пром. продукції країни).
Протяжність залізниць 46 тис. км, шосе — 17 тис км. На поч. 1958—330 тис. легкових і 228 тис. вантажних автомашин. Гол. роль в зовн. торгівлі відіграє морський транспорт (99% експорту й імпорту); 4/5 вантажів перевозиться на іноземних суднах. Найважливіші порти: Буенос-Айрес, Росаріо, Ла-Плата.
Експорт: м'ясо, шкіра, вовна, жири, пшениця, кукурудза, дубильний екстракт, вольфрам, берилій. Продукція тваринництва становить 54% заг. вартості експорту, зернові— 26% (1957). Імпорт: нафта, вугілля, чорні метали, металовиробн. верстати, автомобілі, хімікалії, текстильні вироби. Гол. місце в зовн. торгівлі займають США, Англія, ФРН, Бразілія. Розвивається торгівля з СРСР, Чехословаччиною, Польщею. Грошова одиниця — песо.
Сучасна Аргентина – індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна. Осн. тр-т – залізничний, автомобільний, морський. Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 34,4 тис. км. Істотну роль відіграє водний транспорт. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів. Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і впадаючі в нього ріки Парана, Уругвай і Парагвай утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю бл. 3000 км.
Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно національною авіакомпанією «Аеролінеас аргентинас», яку контролює іспанська компанія «Іберія ерлайнз». Основний центр повітряного сполучення – столиця країни; в межах аґломерації Великого Буенос-Айреса знаходиться міжнародний аеропорт Есейса і дев'ять більш дрібних аеропортів, обслуговуючих внутрішні лінії. За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]:ВВП – $ 306,2 млрд Темп зростання ВВП – 3,9 %. ВВП на душу населення – $8475. Прямі закордонні інвестиції – $ 4,3 млрд Імпорт – $ 38,3 млрд (г.ч. Бразилія – 22,6%; США – 19,4%;Німеччина – 6,0%; Франція – 5,1%;Італія – 5,1%). Експорт – $ 31,4 млрд (г.ч. Бразилія – 30,3%; США – 8,1%; Китай – 6,7%; Нідерланди – 4,2%; Уругвай – 3,2%).
У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів: створення натурального господарства (16-18 ст.); формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. - 1860); етап переважного експорту зерна і худоби (1860-1930); створення промислової бази в містах (1930-1945); проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945-1975); фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976-1983); нарешті, фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин. Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20% ВВП. В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Біля 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса - центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо - металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе - автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість. Найбільші діаспорні утворення - українська і єврейська общини.
Чорна металургія країни - найстаріша на континенті, але розвивається досить повільно, з великим навантаженням потужностей через нестачу сировини. З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власної і привізної сировини.
Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найбільш розвинені транспортне машинобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка. У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування, розвинені суднобудування, авіабудування. Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за споживанням м'яса - розвинені країни. По поголів'ю великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце в світі, по виробництву м'яса на душу населення - п'яте, а по його споживанню - перше. М'ясо - національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і масляничні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина - одна з провідних країн світу.
У 1995 чисельність самодіяльного населення в Аргентині складала бл. 13,1 млн чол. У період з 1960 по 1994 частка робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, знизилася з 20 до 12%, а частка зайнятих в промисловості - з 36 до 31%, тоді як процент зайнятих в сфері обслуговування виріс з 44 до 57%. Рівень безробіття в містах поступово збільшувався, з 6% в 1985 до 8% в 1992, і досяг абсолютного максимуму в 18,6% в травні 1995. Більш стійке економічне зростання, що почалося в 1996, дозволило знизити безробіття з 13,7% в жовтні 1997 до 12,4% в жовтні 1998. Однак багато які з створених в останні роки робочих місць призначені для некваліфікованих і низькооплачуваних категорій працівників. Більш того згідно з офіційною статистикою, крім майже 1,6 млн безробітних, у 1998 в країні нараховувалося ще 1,8 млн чол. (13,3% економічно активного населення) зайнятих неповний робочий тиждень. Аргентина займає 3-є місце в Латинській Америці по споживанню енергії на душу населення (поступаючись Венесуелі і Мексиці). Це пояснюється наявністю в країні розвиненого урбанізованого промислового сектора. А. має в своєму розпорядженні всі види енергетичних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Електроенергія виробляється головним чином гідроелектростанціями і традиційними тепловими електростанціями, є також атомні станції.
Корінні жителі Аргентини добували золото та срібло на північному сході країни задовго до її завоювання у XVI ст. Завойовники-європейці організовують видобуток дорогоцінних металів на родовищах Капільїтас, Фаматіна, Кулампаха, Серро-Бахо. З XVIIст. відомі природні нафтопрояви, але видобуток нафти починається тільки в 1865 р. в провінції Жужуй, причому в кінці ХІХ ст.нафтовидобуток в країні значно активізується. З другої половини ХІХ ст. видобувають руди міді та свинцю (родовища Капільїтас, Фаматіна, Гуалілан, Парамільос-де-Успальята, Ель-Тонталь та ін.). На початку XX ст. починають видобувати руди ванадію, олова, вольфрам у, борати, мармур, граніти, гіпс, слюду, кам'яну сіль та інші. У 1907 відкрите велике родовищенафти Комодоро-Рівадавія (провінція Чубут) та заснована перша в Аргентині та Латинській Америці державна нафтова компанія. Видобуток газу розпочато в 1922 р., вугілля — в 1939 р.
Укінці XXст. розвіданіродовища нафти,газу, вугілля,руд урану, міді, свинцю, цинку, берилію, вольфрам у, молібдену, золота,срібла, заліза, мангану, олова, калійних солей, бариту, плавикового шпату.
На межі XX -XXI ст. в країні видобували нафту і газ, енергетичне та коксівне вугілля,руди урану, заліза, вольфрам у, міді,свинцю, цинку, олова, золота, срібла, берилію, а також неметалічні корисні копалини. Основна частина родовищ, що розробляються, зосереджена в гірських районах Аргентини. У 2005 р. частка гірничого сектора в загальному експорті продукції становить 4,5 %.
Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в університетах Буенос-Айреса, Мендоса, Байя-Бланка, Тукуман, а також у Вищій школі інженерів-нафтовиків при університеті м. Мендоса, в Нафтовому інституті компанії «YPF» в Буенос-Айресі, в Інституті геології та гірничої справи і в Школі гірничої справи пров. Жужуй.
У країні видобувається нафта і газ, енергетичне та коксівне вугілля, руди урану, заліза, вольфраму, міді, свинцю, цинку, олова, золота, срібла, берилію, а також неметалічні к.к. Основна частина родовищ, що розробляються, зосереджена в гірських районах країни. У вартісному вираженні обсяг виробництва продукції мінерально-сировинного сектора економіки Аргентини у 1998 р. становив 491 млн дол., у 2001 р. – 1241 млн дол. Передбачається, що до 2005 р. частка сектора в загальному експорті продукції становитиме 4,5%. Видобуток мінеральної сировини і виробництво продукції гірничометалургійної пром-сті в 1998 р. (в дужках 1999 р.) склали (в тис. т): Cu 170,3 (201,6); Zn 35,6 (35,8); Pb 15,0 (15,0); боратів 400; гіпсу 750; бентоніту 105; Au 19459 (32300) кг; Ag 56600 (108900) кг [Mining J. - 1999. - Annual Rev.].
З корисних копалин Аргентини найбільше значення на межі ХХ-ХХІ ст. має видобуток нафти і природного газу. Починаючи з 1970-х ведеться експлуатація покладів нафти і природного газу в районі Комодоро-Рівадавія в Патагонії. Нафтова та газова промисловість в кінці ХХ ст. займала 3-є місце серед країн Лат. Америки. Видобуток повністю забезпечує потреби країни.
На початку ХХІ ст. здійснюється спільний аргентино-чилійський проект Паскуа-Лама-Веладеро – найбільший золото-срібний проект світу. Родовище Паскуа-Лама розташоване на кордоні аргентинської провінції Хуан і чилійської – Атакама (Паскуа – назва родовища в межах Чилі, Лама – в Аргентині). Розвідка родовища проведена канадською компанією Barrick Gold Corp. з 1998 р. У цьому ж році між урядами Чилі і Аргентини підписано спеціальний договір про спільну розробку прикордонного родовища. Внаслідок успішних ГРР до кінця 2000 р. запаси золота на родовищі досягли 578.5 т, срібла – 19531 т. Відношення срібла до золота в рудах -34. Руди оконтурені за бортовим вмістом золота 1,1 г/т. Будівництво рудника почате в кінці 2000 р. видобуток – з 2003 р. з виробництвом 25 т золота і 1088 т срібла на рік. Відпрацьовувати родовище планують спочатку кар'єром, розташованим на території Чилі; руда після первинного дроблення збагачуватиметься на фабриці в Аргентині. З грудня 2000 по червень 2001 р проект було заморожено через низькі ціни на золото і срібло. З червня 2001 р. об'єднана компанія Barrick Gold Corp. і Homestake Mining Co. (США), яка стала другим за величиною світовим виробником золота поновила роботи по підготовці до будівництва рудника на родовищі Паскуа-Лама. У інфраструктуру рудника буде включене також родовище Веладеро, розташоване поблизу, з ресурсами 243 т золота і 4584 т срібла; загальні запаси золота становлять 149.3 т, срібла – 2043 т. Це родовище планується відпрацьовувати двома кар'єрами з вилученням золота і срібла методом купчастого вилуговування. У разі успішного здійснення проекту рудник Паскуа-Лама-Веладеро стане найбільшим продуцентом срібла в світі.
У 1998 р. виведено на проектну продуктивність 180 тис. т Cu і 19900 кг Au в рік гірничодобувне підприємство Bajodela Alumbrera компаній MIM, North і Rio Algom. Стало до ладу підприємство з видобутку Au і Ag Cerro Vanguardia з проектною продуктивністю по руді 2 тис. т/добу і вилученням 6530 кг Au і 49,8 т Ag на рік. Запаси руди оцінюються в 9,0 млн т зі сер. вмістом Au 9,7 і Ag 113 г/т. Триває розвідка родов. Веладеро, ресурси якого для відкритої розробки оцінюються в 73,1 млн т із сер. вмістом Au 2,47 і Ag 30,7 г/т [Mining J. - 1999. - 333, 8554].
Компанія ВНР проектує залучення до розробки родов. Агуа Ріка, ресурси якого оцінюються в 802 млн т руди з сер. вмістом Cu 0,61%, Au 0,24 г/т і Мо 0,034%. Компанії Cambior і Comsur готують залучення до розробки родов. Ель Пачон, запаси якого оцінюються в 880 млн т руди з сер. вмістом Cu 0,62%, Mo 0,015%, Au 0,02 і Ag 2,4 г/т. За даними International Copper Study Group (ICSG) в найближчі роки в Аргентині намічаються до пуску нові мідні рудники Агуа-Ріка та Ель-Пачон.
У 2000 р. відновлена експлуатація рудника Піркітас на однойменному комплексному родовищі. Родовище Піркітас належить до каситерит-сульфідного типу. Воно розташоване на продовженні Болівійського оловорудного пояса і залягає в сланцях і метавулканітах ордовика. До складу руд входить каситерит, кварц, пірит, срібло, арґентит, ґаленіт, сфалерит, піраргірит, полібазит, прустит, кераргірит. Руди містять промислові концентрації срібла. На 1999 р. підтверджені запаси руди при бортовому вмісті срібла 60 г/т становлять 22.8 млн т; сер. вмісти срібла – 189 г/т, олова – 0.30%, цинку – 0.61%. Кількість запасів, які можна відпрацьовувати рентабельно складає: срібла – 3608 т при середньому вмісті 167 г/т, олова – 70.8 тис. т при середньому вмісті 0.33%, цинку – 123 тис. т при середньому вмісті 0.57%. Середнє вилучення з руд срібла – 78%, олова – 63%, цинку – 41%.
Офіційно в А. проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1954 було 16 189 поч. шкіл (2 565 164 учні), проте бл. 2/3 дітей шкільного віку залишається поза школою. В А. існує «єдина шкільна система», але в серед. школах, як правило, навчаються діти заможних. У 1954 було 459 серед, шкіл (102 742 учні) та 1340 проф. шкіл (216 343 учні). Ре-ліг. організації (католицькі) мають у своєму віданні широку сітку шкіл різного типу, під їхнім впливом перебуває також багато приватних шкіл. У вищих уч. закладах — 141 893 студенти. Найбільший університет у Буенос-Айресі (засн. 1821). Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). Музеї: Нац. музей образотворчих мист., Нац. історичний, Природничих наук у Буенос-Айресі та ін. В столиці є наук, установи і товариства (Академія літератури, Нац. академія права та ін.).
Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мист. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського барокко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В 2-й пол. 19 ст. в архітектурі А. запанувала еклектика, з поч. 20 ст. — конструктивізм.
Мистецтво старод. населення А. — індіанців — кочових пастухів —проявилося лише в орнаментуванні побутових і культових предметів.
З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргент. мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії. В 17—на поч. 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живопису панує барокко, в кін. 18—на поч. 19 ст. його змінює класицизм.
Сучас. живопис А. виник у 1-му десятилітті 20 ст., зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними сучас. художниками А. є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Група «Боедо» об'єднує головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла нац. скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мист. А. сильні також формалістичні напрями.
Перший фільм в А. був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисер У. дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда. Деякі аргент. фільми йшли на екранах України.
Походження назви Аргентина — від латинського «арґентум» (срібло). Купці використали аргентинську ріку Ріо-де-ла-Плата(Срібна ріка) для транспортування срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).
Населення в основному іспанського чи італійського походження. 402.921 американських індіанців.
Мови: іспанська (державна), мапудунґун, кечуа, гуарані.
Географія
Рельєф. На заході знаходяться гори Анди , на півночі — ліси, у центральній частині — пампаси, на півдні — Патагонське плато, східна частина рівнинна;
Ріки: Колорадо, Парана, Уругвай і Ріо-де-ла-Плата. Спірною територією є Фолклендські (Мальвінські) острови на півдні Атлантики.
Географія. Природа
Аргентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Аргентини з Півночі на Південь складає біля 3800 км. і біля 1400 км. із заходу на схід. Аргентина відрізняється великою різноманітністю ландшафту; на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; до неї примикають сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом. Усього на території країни виділяють 4 великих природних області: 1) гірська область Анд; 2) північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю; 3) Пампа – великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р.Ріо-Колорадо; 4) Патагонія – відкриті вітрам степи на південь від Ріо-Колорадо.
Східна ч. А. — великі, переважно низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Ла-Плата (Пампа). На Зх. рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На Пн. від 27° пд. ш. в межі А. заходить Міжандійське плато — пуна Атакама (до 4200 м).
Весь Пд. Сх. зайнятий Патагонським плато (до 2000 м). А. має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд та ін.
Клімат рівнинної ч. на Пн. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм), у Патагонії — помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм), в Андах — на Пн. переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні. Річкова сітка густіша на Пн.: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай.
Ріки Пд. А. маловодні.
В країні багато озер, особливо на Пд. Патагонії і в бас. Парани та Уругваю.
Ліси займають бл. 1/5 ч. території А. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
Клімат на півночі тропічний, південніше – субтропічний, на півдні помірний.
Гол. ріки – Парана, Парагвай, Уругвай, Чубут, Ріо-Негро, Ріо-Колорадо.
Історія
Незалежність від Іспанії отримана в 1816 році. Хуан Перон був президентом у 1946—1955 роках, повернувся до влади в 1973, але через рік помер. Переворот 1976 року привів до влади військову хунту, поразка в Фольклендській війні з Великобританією змусило генерала Гальтієрі піти у відставку в 1983 році, дипломатичні відносини з Англією відновлені в 1990.
Населення
Основне населення — аргентинці — нащадки ісп. колонізаторів 16—18 ст.; дальший приріст ішов значною мірою за рахунок імміграції з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В А. налічується 20— 30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та бл. 400 тис. метисів. Розміщення населення дуже нерівномірне. Найщільніше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В зх. і пд. районах А. проживає незначна кількість населення. Велике землеволодіння і аграрна криза зумовлюють постійне переселення селян у міста (в 1943—53 — понад 100 тис. сімей). Міське населення становить 62,5%. Найбільші міста (в тис. ж.): Буенос-Айрес — 3733 (1958), Росаріо — 761, Кордова — 352, Ла-Плата — 325. З 6446 тис. чол. самодіяльного населення, згідно з переписом 1947, в сільському, лісовому господарстві і рибальстві зайнято 25%, в обробній промисловості — 22,4%.
Політика
А. — федеративна республіка, в її складі 22 провінції і один округ (столичний). На чолі держави стоїть президент, який обирається на 4 роки(має можливіть займати пост 2 періоди поспіль). Він же — глава уряду, а також головнокомандувач збройними силами. Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: палати депутатів(257), яка обирається на 4 роки, і сенату(72), який обирається на 6 років (по 3 сенатори від столиці і кожної провінції, а також від нац. тер. Вогняна Земля). За конституцією президент має право запроваджувати в країні стан облоги, при якому скасовуються всі конституційні гарантії. Глава держави й уряду Нестор Кірчнер з 2003. А з 2007 року главою стала Крістіна Де
Економіка Аргентини
Господарство у середині ХХ ст.
А. у зазначений період - аграрно-індустріальна, найбільш розвинута в економічному відношенні країна Латинської Америки. Але й її економіка в цей час залежить від зовн. ринків і монополій США, Англії та ін. великих капіталістичних країн. Господарство А. спеціалізується головним чином на виробництві зернових культур і продуктів тваринництва для експорту. У с. г. панують великі землевласники та іноземні компанії. Великі господарства з пл. понад 1 тис. га володіють 75% землі. 80% селян безземельні і змушені орендувати землю (здольщина, суборенда) або найматися в батраки. Обробляється близько 11% нл. (30 млн. га, 1954). Зрошується 1,5 млн. га. На поч. 1958 працювало 71,6 тис. тракторів. виробн. основних експортних культур (збір 1957/8): пшениця— 5,8 млн. т, кукурудза — 4,8 млн. т, лляне сім'я — 630 тис. т, соняшник — 760 тис. т. Більшість зерна та олії дають пров. Пампи та міжріччя Парани і Уругваю. На Пн. поширені посіви бавовнику. Цукрова тростина культивується на Пн. Зх. (пров. Тукуман). В зх. провінціях — виноградарство і пром. садівництво (яблука, груші, сливи, абрикоси), в пониззі Парани — цитрусові.
За рівнем пром. продукції А. посідає 13-е місце серед капіталістич. країн (0,9% продукції, 1958). Переважають галузі первинної обробки с.-г. сировини: м'ясохолодобійна (переробляється понад 2 млн. т м'яса на рік), борошномельна (2,2 млн. т борошна, 1957), маслоробна (206 тис. т масла), цукрова (658 тис. т, 1957), сироварна, виноробна. Розвинуті текст, та взуттєва промисловість. Значно меншу питому вагу має важка промисловість. Видобуток нафти — 5,2 млн. т (1958—60% потреб країни), вугілля — 260 тис. т (1958— 5% потреб), свинцю — бл. ЗО тис. т, цинку— 22 тис. т. Експортне значення має видобуток вольфраму та берилію. виробн. сталі — 236 тис. т (1958), прокату 654 тис. т — в основному на імпортному брухті. Машинобудування розвинуте слабо. Працюють автоскладальні заводи, судноверфі, завод с.-г. машин та ін. Пром-сть А. зосереджена головним чином в прилеглих до Ла-Плати районах. Найбільший пром. центр — Буенос-Айрес (бл. половини пром. продукції країни).
Протяжність залізниць 46 тис. км, шосе — 17 тис км. На поч. 1958—330 тис. легкових і 228 тис. вантажних автомашин. Гол. роль в зовн. торгівлі відіграє морський транспорт (99% експорту й імпорту); 4/5 вантажів перевозиться на іноземних суднах. Найважливіші порти: Буенос-Айрес, Росаріо, Ла-Плата.
Експорт: м'ясо, шкіра, вовна, жири, пшениця, кукурудза, дубильний екстракт, вольфрам, берилій. Продукція тваринництва становить 54% заг. вартості експорту, зернові— 26% (1957). Імпорт: нафта, вугілля, чорні метали, металовиробн. верстати, автомобілі, хімікалії, текстильні вироби. Гол. місце в зовн. торгівлі займають США, Англія, ФРН, Бразілія. Розвивається торгівля з СРСР, Чехословаччиною, Польщею. Грошова одиниця — песо.
Сучасна економіка: загальна характеристика господарства
Сучасна Аргентина – індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна. Осн. тр-т – залізничний, автомобільний, морський. Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 34,4 тис. км. Істотну роль відіграє водний транспорт. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів. Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і впадаючі в нього ріки Парана, Уругвай і Парагвай утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю бл. 3000 км.
Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно національною авіакомпанією «Аеролінеас аргентинас», яку контролює іспанська компанія «Іберія ерлайнз». Основний центр повітряного сполучення – столиця країни; в межах аґломерації Великого Буенос-Айреса знаходиться міжнародний аеропорт Есейса і дев'ять більш дрібних аеропортів, обслуговуючих внутрішні лінії. За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]:ВВП – $ 306,2 млрд Темп зростання ВВП – 3,9 %. ВВП на душу населення – $8475. Прямі закордонні інвестиції – $ 4,3 млрд Імпорт – $ 38,3 млрд (г.ч. Бразилія – 22,6%; США – 19,4%;Німеччина – 6,0%; Франція – 5,1%;Італія – 5,1%). Експорт – $ 31,4 млрд (г.ч. Бразилія – 30,3%; США – 8,1%; Китай – 6,7%; Нідерланди – 4,2%; Уругвай – 3,2%).
У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів: створення натурального господарства (16-18 ст.); формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. - 1860); етап переважного експорту зерна і худоби (1860-1930); створення промислової бази в містах (1930-1945); проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945-1975); фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976-1983); нарешті, фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин. Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20% ВВП. В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Біля 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса - центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо - металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе - автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість. Найбільші діаспорні утворення - українська і єврейська общини.
Чорна металургія країни - найстаріша на континенті, але розвивається досить повільно, з великим навантаженням потужностей через нестачу сировини. З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власної і привізної сировини.
Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найбільш розвинені транспортне машинобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка. У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування, розвинені суднобудування, авіабудування. Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за споживанням м'яса - розвинені країни. По поголів'ю великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце в світі, по виробництву м'яса на душу населення - п'яте, а по його споживанню - перше. М'ясо - національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і масляничні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина - одна з провідних країн світу.
У 1995 чисельність самодіяльного населення в Аргентині складала бл. 13,1 млн чол. У період з 1960 по 1994 частка робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, знизилася з 20 до 12%, а частка зайнятих в промисловості - з 36 до 31%, тоді як процент зайнятих в сфері обслуговування виріс з 44 до 57%. Рівень безробіття в містах поступово збільшувався, з 6% в 1985 до 8% в 1992, і досяг абсолютного максимуму в 18,6% в травні 1995. Більш стійке економічне зростання, що почалося в 1996, дозволило знизити безробіття з 13,7% в жовтні 1997 до 12,4% в жовтні 1998. Однак багато які з створених в останні роки робочих місць призначені для некваліфікованих і низькооплачуваних категорій працівників. Більш того згідно з офіційною статистикою, крім майже 1,6 млн безробітних, у 1998 в країні нараховувалося ще 1,8 млн чол. (13,3% економічно активного населення) зайнятих неповний робочий тиждень. Аргентина займає 3-є місце в Латинській Америці по споживанню енергії на душу населення (поступаючись Венесуелі і Мексиці). Це пояснюється наявністю в країні розвиненого урбанізованого промислового сектора. А. має в своєму розпорядженні всі види енергетичних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Електроенергія виробляється головним чином гідроелектростанціями і традиційними тепловими електростанціями, є також атомні станції.
Корінні жителі Аргентини добували золото та срібло на північному сході країни задовго до її завоювання у XVI ст. Завойовники-європейці організовують видобуток дорогоцінних металів на родовищах Капільїтас, Фаматіна, Кулампаха, Серро-Бахо. З XVIIст. відомі природні нафтопрояви, але видобуток нафти починається тільки в 1865 р. в провінції Жужуй, причому в кінці ХІХ ст.нафтовидобуток в країні значно активізується. З другої половини ХІХ ст. видобувають руди міді та свинцю (родовища Капільїтас, Фаматіна, Гуалілан, Парамільос-де-Успальята, Ель-Тонталь та ін.). На початку XX ст. починають видобувати руди ванадію, олова, вольфрам у, борати, мармур, граніти, гіпс, слюду, кам'яну сіль та інші. У 1907 відкрите велике родовищенафти Комодоро-Рівадавія (провінція Чубут) та заснована перша в Аргентині та Латинській Америці державна нафтова компанія. Видобуток газу розпочато в 1922 р., вугілля — в 1939 р.
Укінці XXст. розвіданіродовища нафти,газу, вугілля,руд урану, міді, свинцю, цинку, берилію, вольфрам у, молібдену, золота,срібла, заліза, мангану, олова, калійних солей, бариту, плавикового шпату.
На межі XX -XXI ст. в країні видобували нафту і газ, енергетичне та коксівне вугілля,руди урану, заліза, вольфрам у, міді,свинцю, цинку, олова, золота, срібла, берилію, а також неметалічні корисні копалини. Основна частина родовищ, що розробляються, зосереджена в гірських районах Аргентини. У 2005 р. частка гірничого сектора в загальному експорті продукції становить 4,5 %.
Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в університетах Буенос-Айреса, Мендоса, Байя-Бланка, Тукуман, а також у Вищій школі інженерів-нафтовиків при університеті м. Мендоса, в Нафтовому інституті компанії «YPF» в Буенос-Айресі, в Інституті геології та гірничої справи і в Школі гірничої справи пров. Жужуй.
Гірнича промисловість Аргентини
У країні видобувається нафта і газ, енергетичне та коксівне вугілля, руди урану, заліза, вольфраму, міді, свинцю, цинку, олова, золота, срібла, берилію, а також неметалічні к.к. Основна частина родовищ, що розробляються, зосереджена в гірських районах країни. У вартісному вираженні обсяг виробництва продукції мінерально-сировинного сектора економіки Аргентини у 1998 р. становив 491 млн дол., у 2001 р. – 1241 млн дол. Передбачається, що до 2005 р. частка сектора в загальному експорті продукції становитиме 4,5%. Видобуток мінеральної сировини і виробництво продукції гірничометалургійної пром-сті в 1998 р. (в дужках 1999 р.) склали (в тис. т): Cu 170,3 (201,6); Zn 35,6 (35,8); Pb 15,0 (15,0); боратів 400; гіпсу 750; бентоніту 105; Au 19459 (32300) кг; Ag 56600 (108900) кг [Mining J. - 1999. - Annual Rev.].
Нафта і газ
З корисних копалин Аргентини найбільше значення на межі ХХ-ХХІ ст. має видобуток нафти і природного газу. Починаючи з 1970-х ведеться експлуатація покладів нафти і природного газу в районі Комодоро-Рівадавія в Патагонії. Нафтова та газова промисловість в кінці ХХ ст. займала 3-є місце серед країн Лат. Америки. Видобуток повністю забезпечує потреби країни.
Золото
Мідь і комплексні руди
У 1998 р. виведено на проектну продуктивність 180 тис. т Cu і 19900 кг Au в рік гірничодобувне підприємство Bajodela Alumbrera компаній MIM, North і Rio Algom. Стало до ладу підприємство з видобутку Au і Ag Cerro Vanguardia з проектною продуктивністю по руді 2 тис. т/добу і вилученням 6530 кг Au і 49,8 т Ag на рік. Запаси руди оцінюються в 9,0 млн т зі сер. вмістом Au 9,7 і Ag 113 г/т. Триває розвідка родов. Веладеро, ресурси якого для відкритої розробки оцінюються в 73,1 млн т із сер. вмістом Au 2,47 і Ag 30,7 г/т [Mining J. - 1999. - 333, 8554].
Компанія ВНР проектує залучення до розробки родов. Агуа Ріка, ресурси якого оцінюються в 802 млн т руди з сер. вмістом Cu 0,61%, Au 0,24 г/т і Мо 0,034%. Компанії Cambior і Comsur готують залучення до розробки родов. Ель Пачон, запаси якого оцінюються в 880 млн т руди з сер. вмістом Cu 0,62%, Mo 0,015%, Au 0,02 і Ag 2,4 г/т. За даними International Copper Study Group (ICSG) в найближчі роки в Аргентині намічаються до пуску нові мідні рудники Агуа-Ріка та Ель-Пачон.
У 2000 р. відновлена експлуатація рудника Піркітас на однойменному комплексному родовищі. Родовище Піркітас належить до каситерит-сульфідного типу. Воно розташоване на продовженні Болівійського оловорудного пояса і залягає в сланцях і метавулканітах ордовика. До складу руд входить каситерит, кварц, пірит, срібло, арґентит, ґаленіт, сфалерит, піраргірит, полібазит, прустит, кераргірит. Руди містять промислові концентрації срібла. На 1999 р. підтверджені запаси руди при бортовому вмісті срібла 60 г/т становлять 22.8 млн т; сер. вмісти срібла – 189 г/т, олова – 0.30%, цинку – 0.61%. Кількість запасів, які можна відпрацьовувати рентабельно складає: срібла – 3608 т при середньому вмісті 167 г/т, олова – 70.8 тис. т при середньому вмісті 0.33%, цинку – 123 тис. т при середньому вмісті 0.57%. Середнє вилучення з руд срібла – 78%, олова – 63%, цинку – 41%.
Освіта
Офіційно в А. проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1954 було 16 189 поч. шкіл (2 565 164 учні), проте бл. 2/3 дітей шкільного віку залишається поза школою. В А. існує «єдина шкільна система», але в серед. школах, як правило, навчаються діти заможних. У 1954 було 459 серед, шкіл (102 742 учні) та 1340 проф. шкіл (216 343 учні). Ре-ліг. організації (католицькі) мають у своєму віданні широку сітку шкіл різного типу, під їхнім впливом перебуває також багато приватних шкіл. У вищих уч. закладах — 141 893 студенти. Найбільший університет у Буенос-Айресі (засн. 1821). Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). Музеї: Нац. музей образотворчих мист., Нац. історичний, Природничих наук у Буенос-Айресі та ін. В столиці є наук, установи і товариства (Академія літератури, Нац. академія права та ін.).
Архітектура
Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мист. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського барокко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В 2-й пол. 19 ст. в архітектурі А. запанувала еклектика, з поч. 20 ст. — конструктивізм.
Образотворче мистецтво
Мистецтво старод. населення А. — індіанців — кочових пастухів —проявилося лише в орнаментуванні побутових і культових предметів.
З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргент. мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії. В 17—на поч. 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живопису панує барокко, в кін. 18—на поч. 19 ст. його змінює класицизм.
Сучас. живопис А. виник у 1-му десятилітті 20 ст., зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними сучас. художниками А. є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Група «Боедо» об'єднує головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла нац. скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мист. А. сильні також формалістичні напрями.
Кіно
Перший фільм в А. був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисер У. дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда. Деякі аргент. фільми йшли на екранах України.