Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання / Навч. посібник. — К.: Знання України, 2002. - 358 с.

В Україні з перших років незалежного розвитку підтримка економічної конкуренції та боротьба з монополізмом вважається найперспективнішим шляхом розбудови держави, становлення ринкової економіки, тим більше, що у спадщину їй дісталась надзвичайно монополізована економіка, а положення антимонопольного законодавства закріплені Конституцією України.

Ст. 42 Конституції України встановлено: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монополізмом та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Антимонопольним законодавством України визначені правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, форми здійснення державного контролю за його дотриманням, а також види зловживання монопольним становищем: нав’язування невигідних умов торгівлі або непотрібних товарів та послуг; створення штучного дефіциту на ринку; відмова від реалізації товару (або сукупності товарів) з метою створення його (їх) дефіциту; створення перепон для доступу на ринок іншим продавцям; застосування цінової дискримінації з метою обмеження прав окремих покупців. Законом передбачені відповідні санкції за недобросовісну конкуренцію та її прояви: неправомірне використання товарного знаку, найменування фірми, марки товару, копіювання марки фірми, упаковки, пряме створення товару за ліцензією іншого підприємства; розповсюдження невірної інформації продтовари інших підприємств та підприємців; отримання, використання, розголошення таємниці, яка завдає збитків іншому підприємцю. Проведення державою антимонопольної політики повинно сприяти розгортанню конкуренції в усіх галузях та секторах економіки, її підтримці, всілякому заохоченню та розвитку надій основі ринкового ціноутворення. Однак конкуренція може бути й руйнівною силою, розорюючи цілі групи виробників. Тому мета державної влади полягає у забезпеченні такого співвідношення конкуренції та монополії, яке не призвело б до руйнівних наслідків.

Антимонопольне регулювання передбачає санкції, спрямовані проти «недобросовісної ділової практики», яка містить в собі:

• цінову дискримінацію (необгрунтовані знижки для одних клієнтів, надбавки — для інших);

• примусові угоди (тобто купівля та продаж з певною попередньою умовою, примусові «набори» товарів та послуг);

• примусове «прив’язання» покупців до продавців;

• зниження цін нижче витрат виробництва (зростання для витіснення суперників та захоплення ринку);

• відмова від збуту продукції «невигідним» клієнтам, які мають справу з конкурентами відповідної фірми або необгрунтоване повернення замовлених товарів;

• необгрунтовані бойкоти, страйки товаровиробників.

Усі ці факти «недобросовісної» практики повинні виявлятись й припинятись органами контролю Антимонопольного комітету, його регіональних відділень та іншими державними контролюючими органами. Отже, лібералізація цін не послаблює, а, навпаки, посилює роль держави щодо здійснення політики ціноутворення. Вона полягає не у встановленні конкретних цін, а у впливі на механізм ціноутворення з допомогою як економічних, так і адміністративних важелів.

Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, розпочинаючи з 1997 р. державне встановлення цін здійснюється лише на товари та послуги господарюючих суб’єктів природних монополій та окремих штучних монопольних утворень за результатами демонополізації економіки. Передбачено скорочувати перелік штучних монопольних утворень, які підлягають антимонопольному регулюванню, забезпечити тісну координацію органів Антимонопольного комітету України з органами, які регулюють діяльність природних монополій.

Природна монополія — стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним при відсутності конкуренції

внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з значним скороченням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягу виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку залежить менше від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Сфери діяльності суб’єктів природних монополій:

• транспортування нафти й нафтопродуктів трубопроводами;

• транспортування природного й нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

• передання та розподіл електроенергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• послуги зв’язку загального користування; •

• послуги централізованого водопостачання та водовідведення;

• послуги централізованого теплопостачання;

• послуги спеціалізованих транспортних терміналів, портів, аеропортів.

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень. Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються суб’єктами природних монополій;

• доступ груп споживачів до товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій;

• фінансово-розрахункові операції оптового ринку;

• якість товарів та послуг відповідно до стандартів.

Згідно з Програмою дій щодо реалізації конкурентної та анти- інфляційної політики України планується здійснити заходи, спрямовані на вдосконалення державного регулювання діяльності природних монополій у сферах транспортування трубопроводами нафти й нафтопродуктів, природного газу (його розподілу) та інших речовин; передання й розподілу електроенергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв’язку загального

користування; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого теплопостачання; надання спеціалізованих послуг транспортними терміналами, портами, аеропортами.

З метою підвищення економічної ефективності діяльності суб’єктів природних монополій, забезпечення суспільних інтересів та належного контролю у цій сфері Міністерству енергетики України, Міністерству транспорту України, Державному комітету зв’язку України, Державному комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Державному комітету України по житлово-комунальному господарству, Національній комісії з питань регулювання електроенергетики за участю Міністерства економіки України, Фонду державного майна України та Антимонопольному комітету України доручено розробити комплексі заходи щодо реструктуризації, приватизації та посилення державного контролю у сфері природних монополій. Передбачена реалізація базових напрямів реформування як окремих підприємств, так і галузей в цілому зазначеної сфери. Наприклад, в електроенергетиці — створення державного підприємства для виконання функцій із забезпечення діяльності оптового ринку електроенергії; у галузі зв’язку — здійснення реструктуризації Українського об’єднання поштового зв’язку «Укрпошта» й Українського об’єднання електрозв’язку «Укртелеком» та ряд заходів щодо реформування таких сфер, як нафтогазова промисловість, транспорт, житлово-комунальне господарство.

Згідно з антимонопольною політикою України на діяльність туристичних і готельних підприємств суттєво впливає ціноутворення в сферах діяльності суб’єктів природних монополій.

Отже ціни на туристичні й готельно-ресторанні послуги регулюються державою не безпосередньо, а через суб’єкти природних монополій.