Туристичний бізнес: теорія та практика. Мальська М.П. 2007р.
Поняння та характеристика комунікацій
Усі функції менеджменту взаємопов'язані і діють, якщо в організації є певна система комунікацій.
Спільна (колективна) діяльність людей передбачає контакти між ними у вигляді обміну інформацією. Тільки на цій основі люди, об'єднані в організацію, можуть досягти своєї мети. Будь-яке підприємство, навіть дуже мале, обов'язково має відповідну систему комунікацій.
У вузькому розумінні слова, комунікація — це обмін інформацією між двома й більшою кількістю людей. Тобто основним матеріалом є інформація.
Мескон, Альберт і Хедоурі наголошують, що комунікації виникають між:
• організацією та зовнішнім середовищем (споживачами, державою і т. д.);
• підрозділами та працівниками підприємство (між різними рівнями управління, керівниками й підлеглими, неформальними організаціями тощо).
З огляду на спрямованість потоків інформації розрізняють такі комунікації:
• згори донизу (від вищої інстанції до нижчої, від керівника до підлеглого);
• знизу доверху (від підлеглих до керівників);
• горизонтальні (між членами трудового колективу, які займають рівноправні посади).
Основними елементами комунікації є: джерело інформації, передавач, приймальник, отримувач. Весь шлях від джерела інформації (відправника) до отримувача називається каналом комунікації. Канали можуть бути формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні). Формальні встановлюються адміністративно і зв'язують працівників як вертикальними, так і горизонтальними щаблями керування. До неформальних каналів комунікацій належать ті, що не збігаються з офіційно встановленими. Для ефективного функціонування виробничих колективів необхідно, щоб в організації діяли як формальні, так і неформальні комунікації, які мають бути збалансованими. Якщо організація володітиме лише системою формальних комунікацій, то процес проходження інформації буде бюрократизуватися. Якщо домінуватиме система неформальних комунікацій, то це призведе до поширення чуток, які заважатимуть нормальній діяльності.
Спільна (колективна) діяльність людей передбачає контакти між ними у вигляді обміну інформацією. Тільки на цій основі люди, об'єднані в організацію, можуть досягти своєї мети. Будь-яке підприємство, навіть дуже мале, обов'язково має відповідну систему комунікацій.
У вузькому розумінні слова, комунікація — це обмін інформацією між двома й більшою кількістю людей. Тобто основним матеріалом є інформація.
Мескон, Альберт і Хедоурі наголошують, що комунікації виникають між:
• організацією та зовнішнім середовищем (споживачами, державою і т. д.);
• підрозділами та працівниками підприємство (між різними рівнями управління, керівниками й підлеглими, неформальними організаціями тощо).
З огляду на спрямованість потоків інформації розрізняють такі комунікації:
• згори донизу (від вищої інстанції до нижчої, від керівника до підлеглого);
• знизу доверху (від підлеглих до керівників);
• горизонтальні (між членами трудового колективу, які займають рівноправні посади).
Основними елементами комунікації є: джерело інформації, передавач, приймальник, отримувач. Весь шлях від джерела інформації (відправника) до отримувача називається каналом комунікації. Канали можуть бути формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні). Формальні встановлюються адміністративно і зв'язують працівників як вертикальними, так і горизонтальними щаблями керування. До неформальних каналів комунікацій належать ті, що не збігаються з офіційно встановленими. Для ефективного функціонування виробничих колективів необхідно, щоб в організації діяли як формальні, так і неформальні комунікації, які мають бути збалансованими. Якщо організація володітиме лише системою формальних комунікацій, то процес проходження інформації буде бюрократизуватися. Якщо домінуватиме система неформальних комунікацій, то це призведе до поширення чуток, які заважатимуть нормальній діяльності.