Заміська автобусна екскурсія «У древній Галич»
Перший зал
Окрім заперечення Талмуду, прихильники Анана наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів" чи, інакше, "раба¬нітів") цілим рядом релігійних практик і традицій: у святкуванні Шабату (Свята суботи), проведенні обряду обрізання, в законах ритуальної чистоти, допустимих ступенях родинної близькості при укладенні шлюбів, у часі проведення традиційних єврейських свят, в облаштуванні синагог (у караїмській традиції - кенас) та літургійній обрядовості.
Послідовники Анана звалися "ананітами", а дещо пізніше - Бене Мікра (Сини Закону). У ІХ ст. виникає термін "караїм" (форма множини від давньоєврейського "карай"), який відображає основну характерис-тику даного руху - шанування (чи, дослівно, "читання") Священного Письма (тобто старого Заповіту, чи ТаНаХ) як єдиного і прямого джерела релігійної істини. Звідси походить і назва вчення - караїзм чи караїмізм.
У даній частині експозиції представлено культові та обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїм¬ського храму-кенаси. Тут ви можете бачити ризу та молитовний шарф газана, караїмського священнослужителя, його печатку та штемпель кенаси. Поряд - пам'ятна книга з кенаси, в якій записували свої вра¬ження гості, що відвідували Галицьку громаду. Книга розпочата 21 серпня 1926 року. В ній - записи членів караїмської конференції, що була присвячена виборам гахама (верховного священнослужителя) і запис самого гахама Серайї Марковича Шапшала, а також професора-тюрколога Ягелонського університету Тадеуша Ковальського (1934 р.), членів італійської антропологічної комісії 1934 р. на чолі з Коррадо Джіні; радянського вченого Кінесбая Мусаєва, який працював у Галичі над створенням граматики караїмської мови та багато інших цікавих записів.
У цій вітрині експонується згорток Тори. У кенасі зберігалися кілька згортків, які належали різним караїмським родинам, що могли дозволити собі замовити виготовлення понад 50-метрового рукописного пергаментного сувою.
Караїмський календар налічує 52 або 53 (у високосний рік) тижні, кожен з яких має свою назву, що походить від початкових слів певного розділу Тори. Під час суботнього Богослужіння у кенасі читався відповідний до назви тижня розділ. Газан виймав з гехалу черговий згорток і виголошував, що сьогодні читається Тора такої-то родини, наступної суботи читали з іншого згортка і т. д.
Згорток Тори вдягався у два чохли - верхній та нижній, які називаються тора-упрак, та прикрашався хатасами. На одному хатасі читаємо: "Цей тас (піднос) пожертвувала кенасі святої громади Луцька (нехай береже її вічно Господь) пані Рахель (нехай живе довгі роки), дружина шановного Сімхи Луцького (хай збереже його Предвічний), у році 5543 (1783) ".
Поряд знаходяться яд - указка для читання Святого Письма та парохет - занавіска над гехалом-вівтарем.
У нижній вітрині - кідушні, тобто святкові, посріблені посудини у формі скляночок, ножиці для підрізання гнотів свічок та мезуза - молитва-оберіг, яку вішали при вході у житло.
Є тут і менори, які прикрашали прикрашали галицьку кенасу.
Далі представлено караїмські релігійні книги. Одна з них надрукована у Венеції в 1528 році. А в наступній вітрині - караїмські календарі. Караїми ведуть своє літочислення від створення світу. Цей відлік починається на 3760 років раніше від Різдва Христового. У них прийнята місячна календарна система. Рік триває 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Тож місячний рік коротший від сонячного на 10 днів, 21 годину та 12 хвилин. Місяць налічує 29 або 30 днів і починається з появою на небі молодика. Цей момент раніше визначався за допомогою спостережень, а тепер - з допомогою точних астрономічних розрахун-ків.
У верхній вітрині міститься фото гехалу - своєрідного вівтаря з галицької кенаси (див. дод. 11). Під час закриття храму він був таємно вивезений і схований у домі Сабіни Самуїлівни Зайончковської. У 1994 році гехал передали Євпаторійській громаді. А з 1999 року він знаходиться у Малій кенасі Євпаторії. Чотириметровий дерев'яний різьблений вівтар складається з трьох частин. Основа його містить дохан - стіл для читання, на зворотному боці якого зберігся напис, що засвідчує дату та місце виготовлення вівтаря: 2.07.1914. Stanislav, а також ім'я майстра. Середня частина - арон гаккодеш (святий ковчег) - є най¬більшою і служить сховищем згортків Тори. Дверцята ковчега приховані вівтарною занавіскою. Верхня частина увінчана короною і містить кілька написів-абревіатур.
Період Х-ХІ ст., який часто називають "золотим віком" в історії розвитку караїмського руху, ознаменований активною місіонерською діяльністю та поширенням іудаїзму в його караїмській інтерпретації далеко за межі Багдаду та Персії. Караїмські громади виникають в Палестині (з центром у Єрусалимі), Єгипті, Іспанії, на Кавказі та у Візантії.
Найбільш дискусійним залишається питання появи караїмів на території Східної Європи, тобто у Криму, а згодом у Литві та Польщі. Одна з версій пов'язує формування караїмського етносу з Хазарським каганатом, вважаючи караїмів нащадками хазарів або ж одним із племен, що входили до складу каганату.
Існує інша думка, яка стверджує, що караїми з'являються у Східній Європі вже у післяхазарський час, прибувши до Криму з Бухари та Черкесії разом із татарськими ханами. Виходячи з того факту, що караїми відомі як талановиті купці та ремісники, припускають, що вони потрапили на Кримський півострів разом з іншими купцями та ремісниками, що були необхідні татарам для підтримання економічного стану Золотої Орди.
Так само дискусійним залишається й питання про появу караїмів у Галичі. Караїмська традиція пов'язує цей прихід із часом князювання Данила Романовича і розповідає, що у 1243 році князь Данило під час переговорів з ханом Бату вів розмови про дозвіл на міграцію з Криму караїмів. У 1246 році 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа та Кафи вийшли з півострова і поселилися в Галичі, отримавши привілей від Данила. На цій підставі можна вважати, що караїми з Криму утворили в Галичі свою колонію в середині ХІІІ ст.
Однак існує й інша думка, яка відносить появу караїмської громади у Галичі до ХV ст. У будь-якому випадку достовірні відомості з історії цієї колонії належать до ХVІ ст., коли про неї починають зга¬дувати в документальних джерелах. У 1578 році король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв. Згідно з цим привілеєм, галицькі караїми мали право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста, право продукування та продажу горілки, але на своїй вулиці і т. ін. Цей привілей був підтверджений у 1590 році Сигізмундом ІІІ і в 1666 році Яном Казимиром.
Зі встановленням у Галичині австро-угорської влади (1772 р.) караїми Галича звернулися до уряду з проханням про поліпшення їх умов. Уряд зменшив податки, якими обкладалися караїми і зрівняв їх у правах із християнами. Караїми торгували худобою, воском, сіллю та займалися землеробством. До 70-х років ХІХ ст. їх не брали на військову службу, а потім вони служили виключно в санітарних загонах.
У наступному залі можна ознайомитися з історією караїмської громади у ХХ ст.
Послідовники Анана звалися "ананітами", а дещо пізніше - Бене Мікра (Сини Закону). У ІХ ст. виникає термін "караїм" (форма множини від давньоєврейського "карай"), який відображає основну характерис-тику даного руху - шанування (чи, дослівно, "читання") Священного Письма (тобто старого Заповіту, чи ТаНаХ) як єдиного і прямого джерела релігійної істини. Звідси походить і назва вчення - караїзм чи караїмізм.
У даній частині експозиції представлено культові та обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїм¬ського храму-кенаси. Тут ви можете бачити ризу та молитовний шарф газана, караїмського священнослужителя, його печатку та штемпель кенаси. Поряд - пам'ятна книга з кенаси, в якій записували свої вра¬ження гості, що відвідували Галицьку громаду. Книга розпочата 21 серпня 1926 року. В ній - записи членів караїмської конференції, що була присвячена виборам гахама (верховного священнослужителя) і запис самого гахама Серайї Марковича Шапшала, а також професора-тюрколога Ягелонського університету Тадеуша Ковальського (1934 р.), членів італійської антропологічної комісії 1934 р. на чолі з Коррадо Джіні; радянського вченого Кінесбая Мусаєва, який працював у Галичі над створенням граматики караїмської мови та багато інших цікавих записів.
У цій вітрині експонується згорток Тори. У кенасі зберігалися кілька згортків, які належали різним караїмським родинам, що могли дозволити собі замовити виготовлення понад 50-метрового рукописного пергаментного сувою.
Караїмський календар налічує 52 або 53 (у високосний рік) тижні, кожен з яких має свою назву, що походить від початкових слів певного розділу Тори. Під час суботнього Богослужіння у кенасі читався відповідний до назви тижня розділ. Газан виймав з гехалу черговий згорток і виголошував, що сьогодні читається Тора такої-то родини, наступної суботи читали з іншого згортка і т. д.
Згорток Тори вдягався у два чохли - верхній та нижній, які називаються тора-упрак, та прикрашався хатасами. На одному хатасі читаємо: "Цей тас (піднос) пожертвувала кенасі святої громади Луцька (нехай береже її вічно Господь) пані Рахель (нехай живе довгі роки), дружина шановного Сімхи Луцького (хай збереже його Предвічний), у році 5543 (1783) ".
Поряд знаходяться яд - указка для читання Святого Письма та парохет - занавіска над гехалом-вівтарем.
У нижній вітрині - кідушні, тобто святкові, посріблені посудини у формі скляночок, ножиці для підрізання гнотів свічок та мезуза - молитва-оберіг, яку вішали при вході у житло.
Є тут і менори, які прикрашали прикрашали галицьку кенасу.
Далі представлено караїмські релігійні книги. Одна з них надрукована у Венеції в 1528 році. А в наступній вітрині - караїмські календарі. Караїми ведуть своє літочислення від створення світу. Цей відлік починається на 3760 років раніше від Різдва Христового. У них прийнята місячна календарна система. Рік триває 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Тож місячний рік коротший від сонячного на 10 днів, 21 годину та 12 хвилин. Місяць налічує 29 або 30 днів і починається з появою на небі молодика. Цей момент раніше визначався за допомогою спостережень, а тепер - з допомогою точних астрономічних розрахун-ків.
У верхній вітрині міститься фото гехалу - своєрідного вівтаря з галицької кенаси (див. дод. 11). Під час закриття храму він був таємно вивезений і схований у домі Сабіни Самуїлівни Зайончковської. У 1994 році гехал передали Євпаторійській громаді. А з 1999 року він знаходиться у Малій кенасі Євпаторії. Чотириметровий дерев'яний різьблений вівтар складається з трьох частин. Основа його містить дохан - стіл для читання, на зворотному боці якого зберігся напис, що засвідчує дату та місце виготовлення вівтаря: 2.07.1914. Stanislav, а також ім'я майстра. Середня частина - арон гаккодеш (святий ковчег) - є най¬більшою і служить сховищем згортків Тори. Дверцята ковчега приховані вівтарною занавіскою. Верхня частина увінчана короною і містить кілька написів-абревіатур.
Період Х-ХІ ст., який часто називають "золотим віком" в історії розвитку караїмського руху, ознаменований активною місіонерською діяльністю та поширенням іудаїзму в його караїмській інтерпретації далеко за межі Багдаду та Персії. Караїмські громади виникають в Палестині (з центром у Єрусалимі), Єгипті, Іспанії, на Кавказі та у Візантії.
Найбільш дискусійним залишається питання появи караїмів на території Східної Європи, тобто у Криму, а згодом у Литві та Польщі. Одна з версій пов'язує формування караїмського етносу з Хазарським каганатом, вважаючи караїмів нащадками хазарів або ж одним із племен, що входили до складу каганату.
Існує інша думка, яка стверджує, що караїми з'являються у Східній Європі вже у післяхазарський час, прибувши до Криму з Бухари та Черкесії разом із татарськими ханами. Виходячи з того факту, що караїми відомі як талановиті купці та ремісники, припускають, що вони потрапили на Кримський півострів разом з іншими купцями та ремісниками, що були необхідні татарам для підтримання економічного стану Золотої Орди.
Так само дискусійним залишається й питання про появу караїмів у Галичі. Караїмська традиція пов'язує цей прихід із часом князювання Данила Романовича і розповідає, що у 1243 році князь Данило під час переговорів з ханом Бату вів розмови про дозвіл на міграцію з Криму караїмів. У 1246 році 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа та Кафи вийшли з півострова і поселилися в Галичі, отримавши привілей від Данила. На цій підставі можна вважати, що караїми з Криму утворили в Галичі свою колонію в середині ХІІІ ст.
Однак існує й інша думка, яка відносить появу караїмської громади у Галичі до ХV ст. У будь-якому випадку достовірні відомості з історії цієї колонії належать до ХVІ ст., коли про неї починають зга¬дувати в документальних джерелах. У 1578 році король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв. Згідно з цим привілеєм, галицькі караїми мали право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста, право продукування та продажу горілки, але на своїй вулиці і т. ін. Цей привілей був підтверджений у 1590 році Сигізмундом ІІІ і в 1666 році Яном Казимиром.
Зі встановленням у Галичині австро-угорської влади (1772 р.) караїми Галича звернулися до уряду з проханням про поліпшення їх умов. Уряд зменшив податки, якими обкладалися караїми і зрівняв їх у правах із християнами. Караїми торгували худобою, воском, сіллю та займалися землеробством. До 70-х років ХІХ ст. їх не брали на військову службу, а потім вони служили виключно в санітарних загонах.
У наступному залі можна ознайомитися з історією караїмської громади у ХХ ст.