Туризм Бразильського плоскогір'я

Кліматичні особливості Бразильського плоскогір'я

Клімат плоско гір я досить різноманітний, оскільки його перетинають субекваторіальний, тропічний і субтропічний пояси.
Північно східна частина плоско гір я, що перебуває в «дощовій тіні» південно-східного пасату і обтікається екваторіальним мусоном, отримує лише 400-500 мм опадів.
Температури, що залежать від характеру рельєфу, на півночі в найтепліший місяць становлять +25…+29°, найхолоднішого - +25…+26°. В південній частині області середня температура січня становить +21…+23°, а липня - +21…+13°.
Друга межа, витікаюча з географічного положення, властива більшій частині плоскогір’я, за винятком південного сходу. Це — сезонно-вологий клімат. У одних районах він стає дуже посушливим, напівпустинним, в інших — літній дощовий сезон зміщується на осінь, в третіх — дія рельєфу викликає рясне, майже цілорічне зволоження, але все це закономірні прояви циркуляції повітряних мас субекваторіального і тропічного кліматичних поясів.
Як вже наголошувалося, рельєф робив істотний вплив на особливості клімату Бразільського плоскогір’я, на зміну клімату протягом геологічної історії, а клімат сприяв формуванню кори вивітрювання, концентрації рудних копалин і навіть створенню специфічних форм рельєфу, типу «цукрових голів». Найбільші зміни спричинили третинні і плейстоценові підняття східного краю, розломи, що обірвали його до Атлантики, і загальний крен на північ. Береговий обрив став перехоплювати основну масу вологи, приношуваної південно-східними пасатами з океану, зокрема «обернутим» пасатом північно-східного напряму і циклонами полярних фронтів, що приходять з південного заходу. У береговій зоні сформувався вологий пасатний «клімат рельєфу» західної периферії субтропічних максимумів, за температурними умовами і великою кількістю опадів близький екваторіальному, але з вираженим посушливим періодом (окрім півдня) і великими амплітудами температур. Клімат високих роздроблених масивів сходу відрізняється лише значним зниженням температур. Північний схід нагір'я опинився в «дощовій тіні» і вельми нерегулярно захоплюється пасатними або екваторіальними масами, звичайно оточуючими його із заходу. Встановлення сухого тропічного клімату викликало зміну лісів чагарниковими формаціями, консервацію стародавньої латеритної кори і збільшення їх захисної ролі в рельєфі.
Пологий нахил масиву на північ сприятливий для проникнення далеко углиб вологих повітряних мас з Амазонії.
І навіть в «глибинних», центральних частинах нагір'я випадає 1500—2000 мм опадів в рік. Але в зимову (липневе) пору року висота рельєфу сприяє встановленню підвищеного тиску і тривалої засухи. Лише 5% цієї річної суми опадів доводиться на п'ять зимових місяців з травня по вересень. Це типовий клімат субекваторіальних мусонів.
Глибоке прогинання синеклізи Парани і занурення кристалічного масиву на південь зумовили суперечливі наслідки. З одного боку, по западині Токантінса на увігнуті рівнини Парани проникають влітку екваторіальні повітряні маси, з іншого — взимку на них вільно розповсюджується повітря помірних широт, що викликає фронтальні опади і у результаті цілорічні дощі.
Якщо в зниженій, осьовій частині прогину вторгнення полярних повітряних мас не роблять істотного впливу на температурний режим, то на високих плато півдня плоскогір’я вони позначаються в щорічних заморозках і появі хвойних араукарієвих лісів. Таким чином, особливості рельєфу разом з конфігурацією материка зумовили на півдні Бразильського плоскогір’я зсув на північ, аж до тропіка, межі субтропічного клімату, а з ним і субтропічних типів грунтово-рослинного покриву (окрім берегової смуги, де вона, як завжди, доходить майже до 30° пд. ш.)