Глобальні демографічні проблеми людства
Історіографічні методологічні дослідження
Традиційно прийнято вважати датою зародження демографії як науки в сучасному розумінні цього слова 1662 р коли в Лондоні вийшла брошура «Природничі та політичні спостереження, перераховані у доданому змісті і зроблені на основі бюлетенів про смертність, по відношенню до управління, релігії , торгівлі, зростання, повітрю, хворобам і іншим змінам даного міста. Твір Джона Граунта, громадянина Лондона ». Ця робота містила докладний аналіз даних про смертності до народжуваності жителів Лондона. У ній була зроблена спроба встановити деякі соціально-економічні закономірності в розвитку демографічних процесів. Дослідження високо оцінили сучасники автора, хоча вони, на відміну від учених більш пізнішого часу, навряд чи розглядали її як роботу з аналізу проблем динаміки населення. У родоначальники демографії Дж. Граунт був зроблений на рубежі Х1Х-ХХ ст., В період бурхливого розвитку демографії, статистики населення, соціології та інших соціально-економічних і політологічних дисциплін.
Фундаментальний аналіз роботи Дж. Граунта розроблений М.В. Птухом, хоча його погляди на це питання і зазнали деяку еволюцію. Наприкінці 1930-х років в доповіді Міжнародного конгресу з народонаселення він безапеляційно назвав Дж. Граунта засновником демографії, тоді як в більш пізніх роботах писав уже про три основоположника статистики XVII ст. 1 Дж. Граунте, В. Петті і Е. Галлі.
Незважаючи на це до сьогодні відлік розвитку демографії ведеться «від Граунта», чого наука багато в чому зобов'язана концепції одночасності виникнення демографічної науки, викладеної Б.Ц. Урланісом в 1963 р. у статті, присвяченій до 300-річчя виходу роботи Дж. Граунта. Б.Ц. Урланіс стверджує, що, на відміну від інших наук, зародження яких «оповите туманом в століттях минулого», для демографії - час її народження може бути встановлено цілком точно. Дж. Граунт названий батьком «відкритою ним науки».
Ще більше категоричний автор підручника « Демографія» Бррісов, який вважає Дж. Граунта батьком-засновником не тільки демографії, але також статистики і соціології. На противагу зазначеним авторам демографи Д.І. Валента, А. Г. Вишневський, Д. К. Шелестов та інші схильні вважати, що народження демографії не було спонтанним, а стало результатом накопичення знань про суспільство в цілому і населення зокрема. Таким чином, можна говорити, що в епоху Дж. Граунта, тобто в другій половині XVII ст., йшов інтенсивний процес накопичення знань, лише через сторіччя привів до вичленення політичної економії, історичної науки, правознавства, а також державознавства як предмету чи статистики та політичної арифметики і прообразу сучасної політичної економії, і частково соціології. Відомості про населення стали збиратися задовго до Дж. Граунта, починаючи з античності. Перші спроби узагальнення та аналізу отриманих даних робилися ще в Стародавньому Римі, коли були зроблені спроби розробити підходи до вичислення тривалості життя. Відома Флорентійська таблиця 1526р.
Реальна потреба у зборі докладної інформації про населення, його чисельності, віковій структурі, розселенню, нарешті, про становому поділі виникла лише з початком кардинальної ломки системи суспільних ставлення – суспільних відносин, в період переходу від феодального станового суспільства V до капіталістичного, від аграрної економіки до індустріальної, яка поставила населення в принципово інші умови з позицій соціальної та просторової мобільності. XVII-XVIII ст. з'явилися переломним моментом у розвитку міграцій, які з внутрішньокраїнних і внутрішньоєвропейських придбали міжконтинентальний характер, стали демографічним джерелом формування країн Нового Світу.
Нові умови історичного розвитку і пов'язана з ними переоцінка ролі населення в державному розвитку знайшли відображення в роботах Н. Макіавеллі (1469-1527), Ж. Бодена (1530-1596), Д. Ботеро (1540-1617), які були в першу чергу політиками чи політичними письменниками. Інтерес до проблем населення виявляли і соціалісти-утопісти, перш за все Т. Кампанелла (1568-1639).
Накопичення та аналіз даних про населення йшли паралельно з розвитком двох галузей знання – політичної арифметики і державознавства. Якщо перша була породженням нової епохи, то друга має дуже багату історичні традицію. Але тим паче основоположником державознавства, на думку Янсона можна вважати німецького вченого Г. Конринга, об’єднавчого в його предметі опис країн,форм державного управління і т.д. також і населення. Свою назву дисципліна змінила тільки через століття завдяки роботам статистики Г.Ахенваля утвердившого нову назву як похідне від латинського Status – держава.
Ріст цікавості до населення як до об’єкту вивчення, накопичення даних про нього, вдосконаленням методів аналізу і т.п., являло собою доказ, що демографія уже визрілась як наука. Цього не можна навіть на достатніх підставах говорити про статистику населення, про що свідчать погляди французьких політичних письменників, найбільших діячів Просвітництва Ш. Монтеск’є (1689-1755), Ф. Вольтера (1694-1778), Ж. Руссо (1712-1778). В їхніх працях домінує підхід до населення, як фактору соціально-економічного розвитку, в силу чого завданням держави являє собою піклування про демографічний приріст населення. За допомогою вдосконалення законів і з покращення умов праці. Найкращим на думку Руссо являється уряд при якому число громадян поступово збільшується, найгіршим — при якому населення скорочується і помирає.
Промислова революція другої половини XVIII ст. і його розповсюдження на все більше число країн Європи створили передумови для інтенсивного формування нової індустріальної цивілізації, прискорення росту міст, науки і т.д., а також для корінного перелому в умовах для способів життя людей. В результаті демографічна ситуація в XIX ст. почала різко змінюватися: на фоні зниження смертності, як і раніше, високої (за виключенням Франції) народжуваності, передумови для швидкого початку зниження, яка активно формувалась, населення почало швидко збільшуватись. По підрахунках Б.Ц. Урланіса щорічний приріст населення в XIXст. В 7 разів перевищував темпи росту населення феодальної Європи. За 100 років населення Європи вдвічі збільшилось: з 193 млн.-208 млн. в 1800 році, де 423-430 млн. чол. в 1900 році.
Таким чином в XIX ст. демографічна картина — ріст населення, зміни, що стали очевидними, в інтенсивності народжуваності, смертності, а також шлюбності, міграції, розселення - став однією з передумов розвитку досліджень в області населення з наукових, а не вузько описових позицій. З організаційної точки зору це виразилося в налаштуванні регулярного статистичного обліку демографічних подій та проведенні перепису населення. В цілому розвиток статистики населення на той період її обійшли інші галузі. Цьому сприяла участь в розробці її методологічних та методичних питань відомих вчених того часу, серед яких особливо виділяється бельгійський вчений А.Кетлер (1796-1874). Всі його праці в області статистики пов’язані зі статистикою населення, зокрема розробкою програм перепису населення. Для розвитку ідей демографічної науки принципове значення має праця «Про людину та розвиток її навичок, або Досвід соціальної фізики» (1835) і сформовані ним концепція «середньої людини» як середньостатистичного показника, що характеризує те або інше суспільство та протікаючи в ньому процеси, не як набір випадкових подій, а як результат деяких закономірностей або законів загального розвитку.
Назва «популяціоністика» в 1841 році запропонував відомий швейцарський вчений Х. Бернуллі (1782-1864), який виділив в рамках даної наукової дисципліни 2 напрями: статистику населення (збір статистичних даних і їх систематизацію та опис); вчення про народонаселення або популяціоністику. Ця назва залишалась єдиним до кінця 1855 року, коли французький математик А. Гійяр (1790-1876) в книзі «Елементи людської статистики, або Порівняльна демографія» вперше використав термін «демографія». Саме визначення демографії як науки у А. Гійяра, в силу його наукових пристрастей, було дещо гірше, чим у Х. Бернуллі: він визначив демографію як «математичне пізнання людських популяцій, їх загального руху, їх фізичного, громадського, інтелектуального та морального стану». На його думку демографія покликана «описувати населення за допомогою чисел».
Протягом кількох десятиліть робились спроби знищити назву нової наукової дисципліни, щоб сприяти більшій конкретизації предмета. Очевидно, що в першу чергу, це відображало прагнення вчених розділити прикладну науку – статистику, яка асоціювалася з державознавством — власну науку про закони і розвиток населення — демографію. В 1870 році німецький статистик Е. Енгель (1821-1896) ввів новий термін «демологія», який повинен був визначити зміст науки про закони розвитку населення і його фактор. На його думку демографія рівнозначна статистиці населення і носить описовий характер. Остаточно була затверджена назва науки в 1883 році на Міжнародному конгресі гігієни і демографії. В цей же час завдяки працям Ж. Бертельона (1851-1922) і інших вчених було досягнуто згоди, що демографія — самостійна наука, в основі якої лежать статистичні методи опису і дослідження населення. Головною заслугою Бертельона є поділ демографії на дві частини: статистичну і динамічну. Статистична — вивчає анатомію населення на даний момент часу, а динамічна — покликана розкрити фізіологію процесів, що відбуваються в населенні, зміна співвідношення народжуваності та смертності в різні роки. Загалом він визначив демографію як науку про відтворення населення, що являло собою кроком вперед.
Дана наука складається з трьох взаємопов’язаних частин:
— статистики населення, яка займається дослідженням і співвідношенням факторів, які відносяться до населення;
— теорії населення, яка робить висновки статистичних факторів і встановлює закономірності розвитку населення;
— політики населення, яка займається вирішенням задач, яка витікає з суспільного життя із цих фактів і закономірностей.
За допомогою цих трьох частин цей напрям може розглядатись як головне завдання демографії. Єдиний недолік даного визначення заклечається, що воно не містить переліку процесів, які входять до числа демографічних, тобто підлягають вивченню в рамках предмету демографії.
Фундаментальний аналіз роботи Дж. Граунта розроблений М.В. Птухом, хоча його погляди на це питання і зазнали деяку еволюцію. Наприкінці 1930-х років в доповіді Міжнародного конгресу з народонаселення він безапеляційно назвав Дж. Граунта засновником демографії, тоді як в більш пізніх роботах писав уже про три основоположника статистики XVII ст. 1 Дж. Граунте, В. Петті і Е. Галлі.
Незважаючи на це до сьогодні відлік розвитку демографії ведеться «від Граунта», чого наука багато в чому зобов'язана концепції одночасності виникнення демографічної науки, викладеної Б.Ц. Урланісом в 1963 р. у статті, присвяченій до 300-річчя виходу роботи Дж. Граунта. Б.Ц. Урланіс стверджує, що, на відміну від інших наук, зародження яких «оповите туманом в століттях минулого», для демографії - час її народження може бути встановлено цілком точно. Дж. Граунт названий батьком «відкритою ним науки».
Ще більше категоричний автор підручника « Демографія» Бррісов, який вважає Дж. Граунта батьком-засновником не тільки демографії, але також статистики і соціології. На противагу зазначеним авторам демографи Д.І. Валента, А. Г. Вишневський, Д. К. Шелестов та інші схильні вважати, що народження демографії не було спонтанним, а стало результатом накопичення знань про суспільство в цілому і населення зокрема. Таким чином, можна говорити, що в епоху Дж. Граунта, тобто в другій половині XVII ст., йшов інтенсивний процес накопичення знань, лише через сторіччя привів до вичленення політичної економії, історичної науки, правознавства, а також державознавства як предмету чи статистики та політичної арифметики і прообразу сучасної політичної економії, і частково соціології. Відомості про населення стали збиратися задовго до Дж. Граунта, починаючи з античності. Перші спроби узагальнення та аналізу отриманих даних робилися ще в Стародавньому Римі, коли були зроблені спроби розробити підходи до вичислення тривалості життя. Відома Флорентійська таблиця 1526р.
Реальна потреба у зборі докладної інформації про населення, його чисельності, віковій структурі, розселенню, нарешті, про становому поділі виникла лише з початком кардинальної ломки системи суспільних ставлення – суспільних відносин, в період переходу від феодального станового суспільства V до капіталістичного, від аграрної економіки до індустріальної, яка поставила населення в принципово інші умови з позицій соціальної та просторової мобільності. XVII-XVIII ст. з'явилися переломним моментом у розвитку міграцій, які з внутрішньокраїнних і внутрішньоєвропейських придбали міжконтинентальний характер, стали демографічним джерелом формування країн Нового Світу.
Нові умови історичного розвитку і пов'язана з ними переоцінка ролі населення в державному розвитку знайшли відображення в роботах Н. Макіавеллі (1469-1527), Ж. Бодена (1530-1596), Д. Ботеро (1540-1617), які були в першу чергу політиками чи політичними письменниками. Інтерес до проблем населення виявляли і соціалісти-утопісти, перш за все Т. Кампанелла (1568-1639).
Накопичення та аналіз даних про населення йшли паралельно з розвитком двох галузей знання – політичної арифметики і державознавства. Якщо перша була породженням нової епохи, то друга має дуже багату історичні традицію. Але тим паче основоположником державознавства, на думку Янсона можна вважати німецького вченого Г. Конринга, об’єднавчого в його предметі опис країн,форм державного управління і т.д. також і населення. Свою назву дисципліна змінила тільки через століття завдяки роботам статистики Г.Ахенваля утвердившого нову назву як похідне від латинського Status – держава.
Ріст цікавості до населення як до об’єкту вивчення, накопичення даних про нього, вдосконаленням методів аналізу і т.п., являло собою доказ, що демографія уже визрілась як наука. Цього не можна навіть на достатніх підставах говорити про статистику населення, про що свідчать погляди французьких політичних письменників, найбільших діячів Просвітництва Ш. Монтеск’є (1689-1755), Ф. Вольтера (1694-1778), Ж. Руссо (1712-1778). В їхніх працях домінує підхід до населення, як фактору соціально-економічного розвитку, в силу чого завданням держави являє собою піклування про демографічний приріст населення. За допомогою вдосконалення законів і з покращення умов праці. Найкращим на думку Руссо являється уряд при якому число громадян поступово збільшується, найгіршим — при якому населення скорочується і помирає.
Промислова революція другої половини XVIII ст. і його розповсюдження на все більше число країн Європи створили передумови для інтенсивного формування нової індустріальної цивілізації, прискорення росту міст, науки і т.д., а також для корінного перелому в умовах для способів життя людей. В результаті демографічна ситуація в XIX ст. почала різко змінюватися: на фоні зниження смертності, як і раніше, високої (за виключенням Франції) народжуваності, передумови для швидкого початку зниження, яка активно формувалась, населення почало швидко збільшуватись. По підрахунках Б.Ц. Урланіса щорічний приріст населення в XIXст. В 7 разів перевищував темпи росту населення феодальної Європи. За 100 років населення Європи вдвічі збільшилось: з 193 млн.-208 млн. в 1800 році, де 423-430 млн. чол. в 1900 році.
Таким чином в XIX ст. демографічна картина — ріст населення, зміни, що стали очевидними, в інтенсивності народжуваності, смертності, а також шлюбності, міграції, розселення - став однією з передумов розвитку досліджень в області населення з наукових, а не вузько описових позицій. З організаційної точки зору це виразилося в налаштуванні регулярного статистичного обліку демографічних подій та проведенні перепису населення. В цілому розвиток статистики населення на той період її обійшли інші галузі. Цьому сприяла участь в розробці її методологічних та методичних питань відомих вчених того часу, серед яких особливо виділяється бельгійський вчений А.Кетлер (1796-1874). Всі його праці в області статистики пов’язані зі статистикою населення, зокрема розробкою програм перепису населення. Для розвитку ідей демографічної науки принципове значення має праця «Про людину та розвиток її навичок, або Досвід соціальної фізики» (1835) і сформовані ним концепція «середньої людини» як середньостатистичного показника, що характеризує те або інше суспільство та протікаючи в ньому процеси, не як набір випадкових подій, а як результат деяких закономірностей або законів загального розвитку.
Назва «популяціоністика» в 1841 році запропонував відомий швейцарський вчений Х. Бернуллі (1782-1864), який виділив в рамках даної наукової дисципліни 2 напрями: статистику населення (збір статистичних даних і їх систематизацію та опис); вчення про народонаселення або популяціоністику. Ця назва залишалась єдиним до кінця 1855 року, коли французький математик А. Гійяр (1790-1876) в книзі «Елементи людської статистики, або Порівняльна демографія» вперше використав термін «демографія». Саме визначення демографії як науки у А. Гійяра, в силу його наукових пристрастей, було дещо гірше, чим у Х. Бернуллі: він визначив демографію як «математичне пізнання людських популяцій, їх загального руху, їх фізичного, громадського, інтелектуального та морального стану». На його думку демографія покликана «описувати населення за допомогою чисел».
Протягом кількох десятиліть робились спроби знищити назву нової наукової дисципліни, щоб сприяти більшій конкретизації предмета. Очевидно, що в першу чергу, це відображало прагнення вчених розділити прикладну науку – статистику, яка асоціювалася з державознавством — власну науку про закони і розвиток населення — демографію. В 1870 році німецький статистик Е. Енгель (1821-1896) ввів новий термін «демологія», який повинен був визначити зміст науки про закони розвитку населення і його фактор. На його думку демографія рівнозначна статистиці населення і носить описовий характер. Остаточно була затверджена назва науки в 1883 році на Міжнародному конгресі гігієни і демографії. В цей же час завдяки працям Ж. Бертельона (1851-1922) і інших вчених було досягнуто згоди, що демографія — самостійна наука, в основі якої лежать статистичні методи опису і дослідження населення. Головною заслугою Бертельона є поділ демографії на дві частини: статистичну і динамічну. Статистична — вивчає анатомію населення на даний момент часу, а динамічна — покликана розкрити фізіологію процесів, що відбуваються в населенні, зміна співвідношення народжуваності та смертності в різні роки. Загалом він визначив демографію як науку про відтворення населення, що являло собою кроком вперед.
Дана наука складається з трьох взаємопов’язаних частин:
— статистики населення, яка займається дослідженням і співвідношенням факторів, які відносяться до населення;
— теорії населення, яка робить висновки статистичних факторів і встановлює закономірності розвитку населення;
— політики населення, яка займається вирішенням задач, яка витікає з суспільного життя із цих фактів і закономірностей.
За допомогою цих трьох частин цей напрям може розглядатись як головне завдання демографії. Єдиний недолік даного визначення заклечається, що воно не містить переліку процесів, які входять до числа демографічних, тобто підлягають вивченню в рамках предмету демографії.